Розділ 65 - Юрі Фелісія
— Ти ж мовчала, щоб не втягувати нас у це, так? Тоді нічого не вдієш. Я радий, що ти нарешті ось так звернулася по допомогу. Дякую, Юрі.
Я знала, що Джин-сан добрий і скаже саме так.
Я мала це знати, але досі не могла ні з ким порадитися… зрештою, це було лише тому, що моє серце було надто слабким.
Навіть якщо ймовірність цього була мізерною, я не хотіла, щоб Джин-сан вважав мене тягарем.
Навіть знаючи, що Джин-сан такого не скаже, мені було страшно зробити цей крок.
«Юрі — наша дорога дитина»
«Саме так. Найцінніший наш скарб»
Бо мене покинули люди, яких я вважала своєю родиною і які говорили мені такі слова.
Тому я все відкладала, тримала все в собі сама і зрештою навіть почала бачити сни про часи у [Святій Церкві].
Якщо говорити від імені мене теперішньої, то я сама себе загнала в кут і робила дурниці.
Такою я була ще місяць тому.
Отримавши доказ «кохання», я нарешті змогла розповісти.
— Хі-хі…
Я торкнулася чола, яке Джин-сан сам поцілував.
Він підбадьорив мене й одним махом розвіяв мій пригнічений настрій.
— …Джин-сан завжди дає мені те, чого я хочу, саме тоді, коли я цього хочу.
— Він не змінився відтоді.
Перше враження від Джин-сан було: «Надокучливий добряк».
Людина, яка тяжко працює, підтримуючи [Героя], що перебуває поруч із ним.
Таких очевидно добрих людей використовують, вони руйнують собі душу, а зрештою шукають допомоги й чіпляються за релігію.
Я не раз на власні очі бачила подібних людей.
Зрештою, якщо людина діє як член команди Героя, то, мабуть, без такого характеру їй не обійтися.
Здається, саме він прийшов завербувати мене до команди Героя.
Звичайно, люди зі [Святої Церкви] нізащо б такого не дозволили.
З волі короля мені лише одного разу дали можливість зустрітися з ним, але ця зустріч завершилася, так і не сколихнувши мого серця, і я думала, що відтепер наші шляхи вже ніколи не перетнуться.
Але вже наступного дня після нашої зустрічі він знову з'явився переді мною.
Тоді я справді була шокована.
Він навіть прийшов до моєї кімнати.
У ті часи моя кімната як [Святої], що очолювала [Святу Церкву], була розташована на найвищому поверсі вежі, що височіла над церквою.
Якби він скористався магією всередині церкви, його одразу б помітили. Інакше кажучи, він видерся туди голими руками. Та ще й посеред непроглядної темної ночі, коли видимість була жахливою.
Якщо згадати тепер, думаю, саме тоді мене й почав приваблювати Джин-сан.
Бо до того я вперше зустріла людину, яка здійснила такий безглуздий вчинок, навіть не знаючи, яке рішення я прийму.
Навіть віруючі [Святої Церкви], яких було так багато, не прагнули мене настільки, щоб аж відступити від здорового глузду.
Не встигла я й схаменутися, як впустила Джин-сана до своєї кімнати й почала слухати його розповідь.
Після цього Джин-сан почав приходити до моєї кімнати майже щодня.
Іноді він приносив підвішеними на поясі солодощі до чаю. Іноді ніс за спиною популярну книгу.
Але він ніколи не говорив про запрошення до команди Героя.
Це було настільки дивно, що я не могла зрозуміти.
Адже він пішов на небезпечну авантюру й проник до церкви заради моєї сили, тому я була цілком упевнена, що саме про це йдеться.
Одного разу я його про це запитала.
— Я просто хотів подружитися з Юрі. Бо [Свята]-сама мала такий нудьгуючий вигляд, що я подумав: було б добре, якби ти хоча б трохи посміхнулася.
Такою була його відповідь.
Я була щаслива.
Коли я перебувала у [Святій Церкві], навіть ті діти, з якими ми були дуже близькі, самі того не помічаючи, починали бачити в мені лише [Святу], об'єкт поклоніння.
Попри те, що навколо було так багато людей, ніхто не бачив «Юрі Феліцію».
Але в його очах, які дивилися на мене так прямо, я справді була.
Не [Свята].
Я як звичайна людина.
◇ ◇ ◇
А потім минув певний час, настав день долі, і зрештою ми опинилися там, де є зараз.
Ту радість, те хвилювання я не забуду вічно, аж до кінця часів.
— Справді… Джин-сан — просто неймовірний спокусник людських сердець.
А він зараз чекає на мене за дверима кімнати.
Гаразд… коли вийду, попрошу його донести мене до кімнати на руках, як принцесу.
Поки я роздувала в голові приємні фантазії, я зняла з голови обруч.
І саме тоді, коли я потягнулася до костюма зайчика.
— Не рухайтеся, [Свята]-сама.
— …!?
Я миттєво обернулася — і до мого горла вже був приставлений кінчик меча.
Якщо я видам хоч звук, лезо безжально вп'ється мені в горло.
Адже навіть якщо мене трохи поранять, я все одно зцілюся.
І я знала, що людина переді мною здатна це зробити.
— Я прийшла забрати вас, [Свята]-сама. Ну ж бо, ходімо зі мною додому.
Смаглява шкіра, характерний шрам на правій щоці під оком.
Темно-сині очі, в яких, якщо дивитися в них, здавалося, можна потонути без кінця.
Значок із п'ятьма зірками, що сяяв на грудях, був доказом того, що вона належала до найвищого керівництва [Святої Церкви].
Рієра Лолуар.
Так звали посланницю, яка прийшла повернути мене до пекла, і людину, яка колись була моєю подругою.
— Я так і думала, що [Свята]-сама носитиме мій лист при собі, не розлучаючись із ним.
…Зрозуміло. Отже, цей лист був обладнаний прихованим механізмом.
Мабуть, магію було вкладено в емблему.
Телепортацію можуть використовувати лише ельфи, але існують люди, здатні використовувати її нижчу версію.
Для тієї людини, яка, як і я, належить до найвищого керівництва, це було б можливо, тож майже напевно так і є.
Що вона збиралася робити, якби тут були інші люди?
У будь-якому разі, мені потрібно якось вибратися із цієї ситуації, але… цей меч заважає.
Якщо мені розчавлять горло, я не зможу виголосити заклинання [Благословення].
Навіть якщо я спробую зцілитися магією, через те, що я втратитиму час, я, поступаючись у фізичних здібностях, не зможу їй протистояти.
Якщо я щось зроблю, Джин-сан, помітивши щось дивне, напевно, прийде мені на допомогу, але тоді вона, найімовірніше, спершу вирішить забрати мене й відступити.
Це… кінець, так?
Схоже, краще здатися.
— Дякую за ваше розуміння.
Рієра зрозуміла з виразу мого обличчя, що я не чинитиму опору, сховала меч у піхви й узяла мене за руку.
— Не хвилюйтеся. У [Святій Церкві] всі з нетерпінням чекають на повернення [Святої]-сами.
…Що б вона не казала, для мене це місце, куди я більше не хочу повертатися.
Час, проведений лише з трьома людьми, для мене набагато важливіший за всіх тих безликих людей.
— Ми також підготували новий парадний одяг для [Святої]-сами. Ми в жодному разі не дозволимо вам носити такий… т-такий непристойний одяг.
—…………
— Змусити вас носити такий одяг… Джин Гайст. Який же ти до самого кінця прогнилий чоловік…!
—…………
А, пробачте, Джин-сан!
На вас звалилася несправедлива провина!
Насправді це непорозуміння, але через те, що я не можу говорити, на Джин-сана нагромаджується абсолютно безпідставна ненависть.
— Тоді ходімо. До правильного місця, де ви повинні бути.
Я відчула магію під ногами.
У цьому місці Люсіка-сан одразу прилетить сюди, відреагувавши на магію, яка не належить нікому, але якщо вона активується, буде вже запізно.
…Чесно кажучи, я втратила пильність.
Я й подумати не могла, що вони так швидко й так рішуче вдадуться до жорстких заходів.
Я думала, що, навіть якщо на мене нападуть, це станеться десь під час подорожі… Можливо, [Свята Церква] справді опинилася в такому скрутному становищі.
…Схоже, я знову завдам клопоту Джин-сану та іншим.
Але в одному я майже впевнена.
Ці троє неодмінно прийдуть мене врятувати.
Саме тому я й не стала чинити опір.
Частинки світла огорнули наші тіла — і водночас троє людей увірвалися до кімнати.
— Юрі!
Простягнута ним рука зараз… не може до мене дістатися.
Але я знаю, що він простягатиме її мені, скільки б часу не минуло, доки не схопить мене.
— Я чекатиму, Джин-сан.
Я залишила там свої почуття.