Розділ 64 - Юрі в костюмі кролика!
Минув уже місяць відтоді, як почалася програма схуднення Юрі.
Вона пітніла під час тренувань із Лекі, Люсіка ретельно контролювала її харчування, а зі мною вона задовольняла свої бажання.
І все це вона продовжувала робити, не скаржачись.
Звісно, ми всі допомагали їй, але була й інша причина, яка розпалювала її завзяття.
Поки Юрі худнула, робота над обручками залишалася на паузі.
Без каблучок, що символізували союз шести рас і які використовувалися попередніми загонами героїв для шлюбу, ми не могли знову провести весільну церемонію.
Тож, напевно, хтось скаже: хіба не варто було віддати обручкам пріоритет, а не схудненню?
Але відповідь — ні.
Адже якби Юрі продовжувала ходити з надмірною вагою, це могло б завдати удару по її гідності.
Навіть якщо чоловік цього не розуміє, у дівчат є своя особлива чутливість.
Лекі та Люсіка теж це цілком розуміли, тому й допомагали Юрі худнути.
Сьогодні, як і завжди, після того, як вона спалила жир, отримала необхідні поживні речовини, їй залишалося задовольнити свої бажання зі мною.
Після вечері служниця повідомила мені, що я маю прийти до окремої кімнати в королівському замку.
Схоже, там на мене чекала Юрі.
— Юрі. Вибач, що змусив чекати.
Дійшовши до потрібного місця, я постукав у двері.
Відповідь пролунала одразу.
— Двері відчинені, тож заходьте.
— Зрозумів.
Без сумніву, за цими дверима на мене чекало щось особливе.
Останнім часом прохання Юрі були одне дивніше за інше: разом прийняти ванну, де я грав роль батька й пестив Юрі, яка грала роль немовляти.
Або провести цілий день у ролях, де Юрі була принцесою, а я — принцом…
Звісно, я щоразу йшов їй назустріч, але що вона попросить цього разу?
Схоже, я вже почав звикати, тож із легким хвилюванням відчинив двері.
Першим у поле зору потрапило величезне ліжко посеред кімнати. Точніше, у цій кімнаті більше нічого й не було.
Схоже, заради цього змінили весь інтер’єр.
А на тому ліжку сиділа моя найулюбленіша дружина — Юрі Феліція.
Останнім часом вона полюбляла носити пухнастий халат із каптуром, який приховував контури її погладшалого тіла, і зараз теж була в ньому.
— Джин-сан, ви знали? Кажуть, кролики — дуже самотні створіння, і якщо вони залишаються самі, то через стрес слабшають і виснажуються.
Вона повернулася до мене, скинула халат і сказала:
— Тож сьогодні, будь ласка, вдосталь поніжте кроличку Юрі!
З-під її волосся стирчали кролячі вушка.
І це було ще не все. Її вбрання теж повністю відповідало образу кролика — костюм дівчини-кролика.
…Он як. Отже, сьогодні така гра…
Гаразд. Я теж уже потроху звикаю до подібного.
Я збирався пестити її досхочу, як вона й хотіла, але перед цим мене турбувало дещо одне.
— Юрі… ти справді не випадеш із цього вбрання?
Її груди були відкриті настільки, що верхня половина пишних грудей була повністю видна, і саме це мене непокоїло.
Чи витримає воно таку вагу?
— Не хвилюйтеся! Я все заздалегідь перевірила!
Сказавши це, Юрі почала підстрибувати, мов справжній кролик.
Під дією сили тяжіння та стрибків її груди шалено хиталися, але, як вона й казала, жодних ознак того, що вони ось-ось випадуть, не було.
— Джин-сан, який ви збоченець. Ваш погляд увесь час за ними стежив.
— …Просто я мимохіть задивився, бо там був слід від поцілунку, який я залишив зранку…
Зі звичайним одягом його не було видно, але в костюмі дівчини-кролика він кидався в очі.
Сьогодні вранці у великій купальні Юрі знову попросила мене залишити його, і я справді залишив слід.
Юрі, яка прикривала груди руками, обвела пальцем слід від поцілунку, щоб його було ще краще видно.
— Ось тут Джин-сан пристрасно мене поцілував.
Коли я залишав їй сліди від поцілунків, то завжди намагався робити це приблизно в одному й тому самому місці.
Бо що більше разів я це робив, то менше хвилювався.
— Я, між іншим, не проти, щоб ви залишили мені ще багато таких слідів. Заради цього я частково й обрала цей костюм.
Сказавши це, Юрі по черзі вказала на оголені ділянки шкіри.
— Потилиця. Ключиці. Плечі. Передпліччя. Груди… Можете вибрати будь-яке місце, яке вам подобається, Джин-сан.
Вона тихенько засміялася. У цій спокусливій позі вона була більше схожа не на кролика, а на суккуба.
— …Хіба сьогодні ти не збиралася пеститися зі мною?
— Точно! Джин-сан~. Погладьте мене по голові.
— Гаразд, гаразд.
Сівши поруч із нею, я дозволив Юрі вкластися головою мені на коліна.
Цей жест безперечно нагадував кролика.
Я погладив її доглянуте волосся, і Юрі примружила очі.
— Але хіба тобі не було соромно носити вбрання, яке так чітко облягає тіло?
Раніше вона навіть носила той пухнастий халат, зовсім не схожий на її попередні піжами, лише щоб приховати свою фігуру.
Тому я зовсім не очікував, що вона раптом одягне такий обтислий костюм кролика…
— Саме так. Думаю, місяць тому я б такого не вдягла.
Я із запізненням відреагував на її слова, сказані надто невимушено.
— Ммм-хм… Джин-сан, позичте мені свою руку.
Юрі взяла мене за руку й із впевненою усмішкою поклала її собі на живіт.
Того відчуття м'якості й об'єму, яке я пам'ятав із того часу, вже не було.
— Можете вдосталь мене гладити. Мені більше не соромно.
— Тобто… невже!
— Так! Я успішно схудла-а-а!
Юрі показала подвійний знак перемоги — улюблений жест Лекі.
— Ви ж знаєте, що щодня після тренування я перевіряла свою фігуру за допомогою вбрання Святої?
— Так, я досі пам'ятаю твій відчайдушний вираз обличчя, коли ти не могла його вдягнути.
— Так… День у день це була жахлива мить, наче мені щоразу виносили вирок… Але сьогодні вранці я нарешті легко в нього влізла!
— Ось як… Я справді дуже радий, Юрі. Вітаю.
— Дякую! Коли я розповіла Лекі та іншим, вони теж мене дуже хвалили.
Напевно, вони обидві неабияк зраділи.
Юрі теж чудово впоралася, витримавши цілий місяць.
Я теж був дуже радий, що її зусилля принесли результат. Вона так старанно займалася, що саме завдяки цьому змогла досягти результату за такий короткий час.
— Тепер уже завтра ми зможемо одразу вирушити збирати матеріали для обручок.
— Авжеж. Знову обговоримо всі разом, куди вирушати далі.
— Так! Відтепер ми без зупинки мчатимемо до самого весілля!
Повернувши свою колишню фігуру, Юрі, схоже, й сама знову стала такою ж життєрадісною.
Радіючи цьому, я гладив її живіт, як вона й хотіла, коли Юрі повільно підвелася.
— …А ще, перш ніж ми знову вирушимо в подорож, я хочу дещо розповісти Джин-сану.
— …Це серйозна розмова?
Юрі кивнула.
— Не могли б ви поглянути на це?
Сказавши це, вона витягла з декольте — де вона взагалі це ховала? — складений навпіл лист.
На його лицьовому боці був надрукований герб організації, з якою Юрі пов'язувала давня ворожнеча.
— Це ж…!
— Насправді листи від [Святої Церкви] почали надходити приблизно тоді, коли ми повернулися з ельфійського села.
[Свята Церква].
Найвпливовіша релігійна організація в королівстві Меоон.
Вона здобула величезну кількість віруючих, а її вплив поширювався навіть на дворянство.
Без перебільшення, можна було сказати, що [Свята Церква] панувала безроздільно.
Але чому саме [Свята Церква] змогла так сильно поширитися?
Тому що в [Святій Церкві] була [Свята] — тобто Юрі.
До того як приєднатися до нашого загону, вона служила у [Святій Церкві].
Ми вирішили, що її сила необхідна для перемоги над Королем демонів, тому вийшли з нею на контакт.
Після численних поворотів долі нам вдалося визволити її з середовища [Святої Церкви].
— Про що там ідеться?
— Мене закликають повернутися. Оскільки [Короля демонів] уже переможено, вони хочуть, щоб я повернулася до [Святої Церкви].
— Категорично ні.
Хоч зараз Юрі була такою життєрадісною, коли ми тільки зустрілися, вона була майже «мертвою», хоча й залишалася живою.
Майже жодних емоцій. Справжня лялька.
Якщо вона повернеться туди, її неодмінно знову почнуть використовувати так само, як раніше.
— …Я теж не збираюся повертатися, тож не хвилюйтеся. Я вже відповіла, що після нашого шлюбу залишуся поруч із Джин-саном назавжди.
— І правильно. Для мене найважливіша Юрі. Не звертай уваги на таку організацію, як [Свята Церква].
Я міцно стиснув руку Юрі.
Наче хотів показати їй, що поруч із нею є людина, яка завжди буде на її боці.
— Дякую, що розповіла мені, Юрі. Тепер ми зможемо вжити заходів, щоб [Свята Церква] більше не намагалася до тебе причепитися.
Якщо повідомити про все Вельварта-саму, навіть якщо прийдуть посланці [Святої Церкви], їх можна буде відправити назад.
До того ж ми зможемо стежити за їхніми діями.
А отже, зможемо вжити заходів, щоб захистити Юрі.
— Мені варто було розповісти вам про це раніше… Ви ж казали, що підтримаєте мене, Джин-сан.
— Ти мовчала, щоб не втягувати нас у свої проблеми, так? Тоді нічого страшного. Я радий, що цього разу ти все-таки звернулася по допомогу. Дякую, Юрі.
Юрі працювала як [Свята] за волею [Святої Церкви].
Але вона ніколи не ламалася. Не відмовлялася від своєї ролі, терпіла й продовжувала дарувати свою силу віруючим.
Це якнайкраще свідчило про її характер.
Юрі була турботливою до інших і могла самотужки тримати все в собі… Вона була сильною дівчиною.
Саме тому я був радий, що вона ось так усе мені розповіла.
— А Лекі та Люсіці ти вже сказала?
— Ще ні. …Спочатку я хотіла розповісти Джин-сану.
— Добре. Я збираюся одразу все обговорити з усіма. Особливо треба встигнути розповісти Лекі, поки вона не заснула.
— Лекі-тян справді засинає за одну мить.
— Авжеж. Аж не віриться, що вона перемогла Короля демонів.
Ми обоє засміялися, уявивши сонне обличчя Лекі.
— А де ти зберігаєш інші листи від [Святої Церкви]?
— У кімнаті для гостей, якою ми користуємося. Я потайки складаю їх там.
— Тоді якраз можемо повернутися до кімнати.
— А, тоді можна я переодягнуся? Це важлива розмова, тож залишатися в костюмі дівчини-кролика якось не годиться…
— Ха-ха, добре. Я почекаю за дверима.
— Вибачте. Я швидко.
Сказавши це, Юрі усміхнулася мені, але її усмішка здавалася якоюсь вимушеною.
…Схоже, десь глибоко в душі вона все ще почувалася винною. Хоча між нами, членами загону героя, зовсім не потрібно було так стримуватися.
Я розвернувся, підійшов до Юрі й обома руками скуйовдив їй волосся.
А потім поцілував її в оголений лоб.
У ту ж мить обличчя Юрі почервоніло так, ніби вибухнуло, і вона сором'язливо усміхнулася.
Як завжди, вона була сміливою, коли сама наступала, але ставала беззахисною, коли наступали на неї.
— Д-Джин-сан?
— …Юрі, тобі набагато більше пасує саме такий вираз обличчя.
— …! Так!
Тепер вона зможе без жодних сумнівів розповісти нам і про свої переживання щодо [Святої Церкви].
Юрі більше нічого не загрожує.
— Якщо хочете, можете все-таки залишитися й подивитися, як я переодягаюся.
— Це я прибережу на інший раз.
Сказавши те саме, що колись сказала вона, я цього разу нарешті вийшов із кімнати.