Розділ 63 - Рух назустріч майбутньому
— У-у-у... Уже ранок?
Ще не настав час, коли сонячне світло починає проникати до кімнати.
Через звичку, яка сформувалася останнім часом, я прокинулася раніше, ніж зазвичай. Підвівшись із ліжка, я добре потягнулася, розминаючи м’язи.
Від початку дієти я навантажую навіть ті м’язи, якими раніше майже не користувалася, тому втома накопичилася.
У-у-у... Якщо через це мені доведеться так страждати, більше ніколи не буду об’їдатися.
Справді, я тоді була дурною.
Поспіх ніколи не приносить нічого доброго.
Я завдала клопоту всім іншим, тож тепер щиро думаю, що замість того, щоб усе приховувати, мені слід було просто відверто зізнатися.
"Будь ласка, приділяйте мені більше уваги. Будь ласка, поділіться зі мною своєю любов’ю".
— ...Хі-хі.
Я трохи відтягнула піжаму й опустила погляд на свої груди.
Побачивши червоний слід, що залишився там, я розпливлася в безтурботній усмішці.
Тут є «любов», яку залишив Джин.
«Любов», яку він подарував мені.
Одного цього достатньо, щоб уся втома зникла, а мене огорнуло щастя.
Відтоді, як у тій великій купальні сталася та подія, я за кожної нагоди прошу Джина оновити залишені ним сліди поцілунків.
«Любов» у моєму тілі накопичується.
Найбільше мене радував і робив щасливою саме цей факт.
Того кошмару, який мучив мене того дня, більше не снилося зовсім.
— Усе йде аж надто добре, що мені аж тривожно.
До речі, про ці сліди від поцілунків я перш за все розповіла Лекі та Люсіці.
Ми ж утрьох дружини Джина, тож це цілком природно.
Коли я це сказала, Люсіка, вся в холодному поту, зізналася, що теж потай цілується з Джином. Навіть зараз, згадуючи це, я не можу стримати сміх.
Схоже, Лекі теж надихнулася нашою розмовою й заявила, що наступного разу постарається.
Якщо ми можемо їй чимось допомогти, то маємо обов’язково її підтримати.
Розмірковуючи про це, я перевдягнулася у спортивний одяг, до якого вже встигла звикнути.
Тоді на ліжку щось заворушилося.
— ...Доброго ранку, Юрі.
— Доброго ранку, Джине. Сьогодні теж чудовий день для тренувань.
— Ха-ха, це добре. Я теж зараз умиюся й підготуюся.
— Мняв-мняв...
Сказавши це, Джин попрямував до санвузла.
Оскільки сонна Лекі міцно його обіймала, схоже, він вирішив заодно допомогти їй зібратися.
— ...
— А, доброго ранку, Люсіко.
— ...Доброго ранку.
Люсіка, яка важко прокидалася вранці, відповіла на привітання, насупивши брови.
Це одна з небагатьох її слабкостей — зазвичай вона завжди зібрана.
Що ж, раз Люсіка вже прокинулася, мабуть, час приготувати щось легке на сніданок.
...Але спершу.
— Нехай і сьогоднішній день буде щасливим.
Притиснувши руку до грудей, я піднесла цю молитву.
◇ ◇ ◇
Це був звичайний на вигляд будинок на околиці міста, де стояв Великий собор, яким користувалася Свята Церква.
Але до цього будинку дозволялося входити лише найвищим керівникам Святої Церкви.
Адже тут жив Голова Святої Церкви.
Останні кілька років Голова Святої Церкви через проблеми зі здоров’ям майже не виходив із цього будинку.
Усередині будинку навколішки стояв я — чоловік у рясі поверх форми Святої Церкви та мій союзник Ґішш. Ми схилили голови.
Прямо перед нами Голова Святої Церкви уважно вивчав план, який ми розробили.
Якщо тут його не схвалять, наш план провалиться.
Проте я був майже впевнений, що його схвалять.
Свята Церква справді була релігійною організацією з найбільшою кількістю віруючих у Королівстві Меон.
Але останніми роками її колишній вплив зник, і кількість віруючих лише трохи зростала.
Причина була очевидною. Свята приєдналася до Команди Героя.
Свята Церква змогла настільки розростися саме завдяки популярності Святої.
Голова Святої Церкви, безперечно, теж правильно розумів цей факт.
— ...Підведіть голови.
— — Так!
Ми підняли голови й одразу ж почали стежити за виразом обличчя Голови Святої Церкви.
Це... звичайна незмінна усмішка?
На жаль, за виразом його обличчя нічого не можна було зрозуміти.
— ...Ви впевнені, що зможете успішно здійснити цей план?
— Звичайно! Якщо ми з Ґішшем співпрацюватимемо, то неодмінно зможемо повернути Святу!
— ...Ґішш. Ти теж так вважаєш?
— ...Повернути Святу, мабуть, можливо. А що буде після цього, відомо лише богові.
Я опустив голову, щоб Голова Святої Церкви не помітив, і кинув лютий погляд на чоловіка поруч.
Ей, Ґішш...! Що це за неоднозначна відповідь?!
Якщо після цього Голова Святої Церкви не дасть дозволу, мій план відокремити Юрі від того чоловіка...
— Хо-хо-хо, ось як. Тоді спробуйте.
— ...! Д-дякую!
— ...Для мене це велика честь.
— Тоді негайно беріться до справи. Для Святої Церкви це теж велика справа. Я молюся за ваш успіх.
— — Так!
Отримавши дозвіл на виконання плану, ми вийшли з будинку й попрямували дорогою до Великого собору, який був нашою штаб-квартирою.
Але перш ніж повернутися, я хотів дещо запитати.
— ...Чому ти щойно відповів так неоднозначно? Це могло прозвучати так, ніби ти не впевнений у нашому успіху.
— ...Ти хіба не помітив?
— Чого саме?
— Голова Святої Церкви жодного разу не відхилив плану, запропонованого найвищим керівництвом.
— Щ-що?! Чому?
— Бо він не хоче вступати у прямий конфлікт із найвищим керівництвом. Якщо все й надалі буде так, він зможе залишатися Головою Святої Церкви до самої смерті. Він же не стане добровільно відмовлятися від спокійної старості?
— ...Он як. А я вже встиг зрадіти, виходить, даремно.
— Хм, але факт залишається фактом: наш план схвалили. Тож радій. І зберігай пильність. Від цієї справи залежить майбутнє Святої Церкви.
— Звичайно. Я в жодному разі не дозволю нам зазнати невдачі.
Я міцно стиснув кулак.
Почнемо готуватися, щоб повернути її на належне їй місце.
— Спершу, мабуть, надішлемо листа.
І це буде щось таке, що неодмінно приверне її увагу.