Розділ 62 - Місце, де ти хочеш, щоб я тебе поцілував
— …………
— …………
У великій купальні запанувала незручна тиша.
…Чомусь це відчуття здається мені знайомим.
До речі, хоча мій закривавлений лоб справді кровоточив, завдяки благословенню Юрі він повністю загоївся.
Якби разом із цим можна було хоча б стерти спогади, було б непогано, але реальність виявилася не такою милосердною.
Саме тому ми зараз удвох сиділи в гарячому джерелі, зберігаючи між собою дещо незручну відстань.
— …Н-не хвилюйтеся, Джине. Рушником усе було прикрито, тож як слід нічого не було видно…
Невже це означало, що воно було таким маленьким і жалюгідним, що його можна було прикрити рушником?
…Ні. Я надто негативно про це думаю.
Юрі не могла сказати нічого подібного.
Навіщо псувати наш дорогоцінний час наодинці?
— …Юрі.
— …Так.
— Не хочеш підійти ближче? …Мені самотньо, коли ти так далеко.
— …! Так!
Вона, не виходячи з води, підпливла до мене й сіла поруч.
Мабуть, зараз ми обоє шкодували про те, що робили раніше, тож цього разу як слід обмоталися рушниками, щоб усе приховати.
Тому я міг спокійно дивитися на Юрі.
— …Ем, щодо того, що було раніше…
Мені було соромно навіть говорити про це, не кажучи вже про те, щоб згадувати.
Але й просто зробити вигляд, ніби нічого не сталося, мені здавалося неправильним.
Я вже настільки осоромився, що ще трохи поповнити свою чорну сторінку минулого навряд чи було проблемою.
— Юрі, ти неймовірно приваблива, тому я й став таким… Вибач. Це було так раптово, напевно, виглядало жалюгідно.
— Нічого подібного…! Я була рада, що змогла тебе збудити!
Зробивши цю рішучу заяву, Юрі занурилася у воду аж до рота й почала булькати, тремтячи губами.
Її поведінка, якою вона намагалася приховати своє збентеження, була такою дитячою й милою.
— Щодо цього… я теж надто розійшлася… Вибачте.
— …Та ні, саме по собі мені це теж сподобалося. Точніше, не думаю, що існує чоловік, якому таке не сподобається.
Якби мені це насправді не подобалося, я б не збудився…
Просто якщо вже таке робити… було б добре, якби мене заздалегідь попередили. Мені так було б зручніше…
Хоча навряд чи хтось заздалегідь попереджає про такі речі. Це ж соромно.
— Тоді… цього разу можемо вважати, що ми квити?
— Гаразд. Тож на цьому наші вибачення закінчуються! Повернімося до звичайного життя.
— …Хі-хі, так. Я теж хочу без вагань пеститися біля Джина.
Сказавши це, Юрі легенько поклала голову мені на плече.
А я тим часом обережно обійняв її за плече й так само обережно притягнув до себе.
— …!
— …Так буде зручніше, якщо ми будемо так близько, правда?
— …Так, дуже.
Щойно тут вирувала метушня, а тепер усе було тихо, наче нічого й не сталося, і водночас плинув час, коли я міг відчувати поруч кохану людину.
Тепер, коли ми стали коханими й почали обмінюватися любов'ю, я відчув, наскільки складно це робити.
Які ж дивовижні всі ці пари у світі…
Цікаво, як батько й мати зблизилися одне з одним. Наступного разу, коли повернуся додому, треба буде запитати.
…Хоча це лише виправдання, ми досі присвятили так багато часу меті перемогти Короля Демонів.
Можливо, саме тому наші способи виражати любов іноді й виходять з-під контролю.
Часу в нас іще вдосталь.
Сподіваюся, відтепер ми зможемо, як сьогодні, потроху вчитися всього разом.
Натомість тепер між нами запанувала затишна тиша.
Я насолоджувався приємним теплом, що передавалося через шкіру, і непомітно втрачав лік часу, аж раптом зустрівся поглядом із Юрі, яка дивилася на мене знизу вгору.
— Може, вже будемо виходити?
— Я ще можу. Та й мені хочеться ще насолодитися цим часом… Джине. У мене є одне запитання…
— Запитання?
— Так, щодо сьогоднішньої ранкової розмови.
— …Вибач. Сьогоднішній день був таким насиченим, що я не розумію, про яку саме розмову йдеться…
Коли я чесно так відповів, Юрі тихенько хихикнула.
— Це й зрозуміло. Я про те, що мені можна тебе цілувати.
А, ось про що.
Якщо вона навмисно запитує про це… значить, зараз їй хочеться саме цього.
Справді, ми сидимо вдвох, притулившись одне до одного, та й атмосфера чудова.
Якби ми були персонажами любовного роману, то тут цілком доречно було б обмінятися хоча б одним поцілунком.
Через свою нечутливість я змусив її самій натякати мені.
Наступного разу треба буде краще розуміти такі натяки.
— …Юрі.
— А…
Не встигнувши як слід оговтатися від своїх роздумів, я торкнувся пальцем її підборіддя.
Коли я легенько підняв його, Юрі почала сором'язливо перебирати пальцями перед грудьми.
— Джине, я… Звичайному поцілунку я теж була б рада, але насправді я хотіла попросити про дещо інше…
— Т-так ось воно що! Вибач, я поспішив із висновками…
— Ага-ха-ха… Але мені було приємно, знаєте? Я справді відчула, що тепер можу цілувати Джина будь-коли. …А запитати я хотіла ось про що: чи можна цілувати будь-яке місце?
Вона один раз глибоко вдихнула, а потім тонким пальцем торкнулася власних грудей.
— Якщо Джин не проти… я хотіла б, щоб ти поцілував мене тут…
— …Н-не знаю, що й сказати.
— Ц-це ж дивно, правда? Тоді краще забудьте…
— Н-ні, не в цьому річ! Просто я погано розуміюся на таких речах і не зміг правильно відреагувати… Є якась причина?
— …Я хочу мати знак. Знак, який підтвердить, що я бажана Джином.
Вираз обличчя Юрі, коли вона це сказала, був надзвичайно серйозним.
Будь-кому було б зрозуміло, що вона говорить це зовсім не через просту цікавість.
— І саме це пов'язано з поцілунком у груди?
— Так. Звичайний поцілунок, звісно, теж чудовий, але коли я засну, прокинуся й побачу на своєму тілі знак любові від Джина… Мені здається, я була б дуже щаслива.
— …Справді, від цього можна було б почуватися дуже добре.
Уявивши себе на її місці, я теж відчув тепло в серці.
Те, що любов, яку можна виразити лише словами, залишається у зрозумілій формі, дуже заспокоює.
Скільки б почуттів ти не мав і як би не намагався передати їх словами, «любов» не має матеріальної форми.
Навіть якщо люди передають свої почуття словами та вчинками, вони все одно почуваються тривожно, коли не можуть їх побачити.
Кажуть, що дитина — плід любові, адже дитина є наочним доказом того, що без «любові» між подружжям вона не могла б народитися.
Можливо, Юрі хоче таким чином віддалити від себе подібну тривогу.
…Можливо, саме з цим також пов'язане те, чому вона так поспішала.
Особливо якщо врахувати обставини, у яких вона опинилася, це цілком можливо.
Коли стан Юрі стабілізується, якось треба буде про це її запитати.
— Тому я й хотіла, щоб ти поцілував мене тут… Не можна?
— Ні, чому ж. …Гаразд, зробімо це!
— Дякую! Ну ж бо…
Оскільки, залишаючись у воді, це було неможливо, ми підвелися й подивилися одне на одного.
Юрі зачепила пальцями рушник і опустила його, а потім випнула груди, щоб мені було зручніше її поцілувати.
Краплі води, що стікали з її волосся, текли ключицями, далі по грудях і зрештою спускалися в улоговину між ними.
— Тоді… прошу.
— Так…
Я обережно поклав руку вздовж її плеча й наблизив обличчя до оголеної ніжної шкіри.
І мої злегка вологі губи торкнулися правої груді Юрі.
— Мм…
Коли опиняєшся так близько до серця, чітко чуєш його стукіт.
За швидкістю його биття я зрозумів, що Юрі хвилюється не менше за мене.
Це тривало лише кілька секунд. Але після часу, який відчувався в кілька разів довшим, я відсторонив губи.
— А… хі-хі…
У полі зору Юрі був чіткий знак моєї «любові».
Побачивши його, вона щасливо погладила «любов».
— …Зараз я дуже щаслива.
М'яко усміхнувшись, Юрі прихилилася до мене.
— Джине, я тебе кохаю.
— Дякую. Але я кохаю Юрі сильніше.
— Ні, я кохаю Джина ще сильніше!
Після цих слів ми опинилися віч-на-віч і, відчувши кумедність цієї ситуації, розсміялися.
— Ха-ха, було б добре, якби й Юрі залишила такий знак на мені.
— …! Залишу! Я теж хочу залишити!
Сказавши це, Юрі притиснула губи до моїх грудей.
На тому самому місці, де я залишив знак на ній, з'явилося червоне припухле місце.
— Ти досить сильно присмокталася.
— Я дуже старалася. …А ще твій знак і мій за кілька днів зникнуть…
— Так, я знаю.
— …Хі-хі.
Зрозумівши, що я правильно вловив те, що вона хотіла сказати, Юрі обійняла мене за спину.
Хоч груди й деформувалися від цього, знак моєї «любові» на них, безсумнівно, залишався там, не змінюючи своєї форми.
— І надалі залишай на моєму тілі багато знаків «любові», Джине.