Розділ 6 - Ми ж із тобою вже зовсім як молодята, чи не так!?
[Джину та Юрі!]
Батько взяв маму, і вони пішли в ліс збирати дикі трави на вечерю.
[Усі селяни пішли хто на полювання, хто по воду.]
[Найближчим часом ніхто не повернеться, тож будьте спокійні.]
[Навіть якщо ви будете весело й шумно розважатися з подругою по мандрах, ніхто вас не почує, тому стримувати голос зовсім не обов’язково.]
[P.S. Продукти в домі беріть які хочете, вам треба набиратися сил.]
[З любов’ю, батько та мати]
Ось така турбота б’є по мізках найсильніше...!!
Коли я спустився зі своєї кімнати на другому поверсі й зайшов до вітальні, то помітив на столі дерев’яну табличку.
Прочитавши написане, я зрозумів, що батьки вирішили проявити абсолютно непотрібну делікатність.
Не треба розмахувати своєю владою старости села в таких дивних ситуаціях!
Що взагалі наші батьки наплели іншим селянам...
— Джине-сан, а що там написали ваші тато й мама?
Юрі спробувала зазирнути мені через плече, тому я квапливо сховав табличку подалі від її очей.
Якщо вона дізнається, що там, то стовідсотково подивиться на мене з презирством.
Подумати тільки, мої батьки власноруч намагаються створити для нас "такі" умови...!
— Т-та нічого особливого. Написали, що пішли добути якихось продуктів на вечерю.
— Ось як. Якби вони сказали, ми б і самі сходили.
— Напевно, вони просто хотіли, щоб ми відпочили після довгої дороги. Давай скористаємося їхньою добротою.
— ...Хі-хі, і то правда.
"Хух... Схоже, повірила."
Юрі підвелася, дістала стрічку й спритно зібрала своє довге волосся ззаду в один хвіст.
— Ну що ж, давай готувати сніданок. Маєш якісь побажання?
— Давай зробимо бутерброди з підсмаженим яйцем, шинкою та овочами. Я наріжу інгредієнти, а ти підсмажиш яйця, добре?
— Домовилися.
Я подумки промовив «Лезо вітру», і повітряний потік, що вирвався з моїх кінчиків пальців, розсік дерев’яну табличку на чотири частини.
"Ось і все, докази знищено."
Закотивши рукава, ми стали поруч біля кухонного столу й узялися до роботи.
Тук-тук-тук — лунав звук ножа, що стукав по дошці для нарізання.
Шипіння та легке потріскування олії, на якій смажилися яйця.
У цій тиші виразно чулися всі ті побутові звуки, на які раніше я навіть не звертав уваги.
"...Та вже, як би це сказати."
— Добре все-таки мати такий час. Коли не треба постійно бути в напрузі.
— Під час мандрів ми мимоволі завжди залишалися напоготові. Ох... аж дихати легше!
Вона злегка потягнулася, і її смертоносна зброя знову зрадницьки хитнулася. Я поспіхом відвів погляд і зосередився на своїх руках.
— ...Короля Демонів і справді більше немає... Навіть не віриться.
— А-але в нас була вагома причина, чому ми виключили тебе з команди, розумієш?! Просто... ніхто не хотів, щоб ти загинув...
Мабуть, вирішивши, що я досі злюся через своє вигнання, Юрі занепокоїлася й почала квапливо виправдовуватися.
— Та ні, все гаразд. Я зовсім не тримаю на вас зла, так що заспокойся.
— Ну от знову ти за своє...
Коли я погладив її по голові, вона заплющила очі від задоволення, наче їй було лоскотно.
"...Якщо подумати, я вже дуже давно не бачив її без звичного вбрання «Святої»."
"Зазвичай вона носить сукні темних тонів, а зараз на ній була повна її протилежність — білий сарафан."
"Старий мамин фартух, який я їй позичив, теж чудово пасував Юрі з її всеосяжною материнською аурою."
"Якби в мене була така дружина, життя точно заграло б новими барвами... Хоча мені таке навряд чи світить."
— ...Д-Джине-сан?
— ...Ой, вибач. Ти зараз виглядаєш так незвично, що я просто задивився.
— Хі-хі, та нічого. Можеш дивитися скільки завгодно. І зараз... і в майбутньому.
— Це точно. Буде мені ще одна приємність.
Поки ми так невимушено теревенили, сніданок уже був готовий.
Я розрізав чотири шматки сухого хліба, що зберігався в домі, зробивши в кожному надріз для начинки.
Потім поклав туди листя салату, шинку...
— Головне — не розсипати... акуратно, дуже акуратно... Готово!
Наостанок Юрі обережно додала туди підсмажені яйця, завершуючи шедевр.
Розливши напої по склянках, ми перенесли все на стіл і сіли поруч.
— — Смачного!
— Ого, як смачно. Проста їжа все-таки найкраща.
— Овочі такі свіжі та хрусткі, смакота!
Хліб, звісно, був трохи твердим, але це лише додавало свого колориту.
Будучи молодими й голодними, ми швидко їли бутерброд за бутербродом.
Усе зникло зі столу в одну мить.
Ми так давно не їли в таких спокійних обставинах, що їжа здавалася втричі смачнішою.
— Такий тихий ранок, коли можна просто перевести подих... Коли у нас таке було востаннє?
— Зазвичай на нас нападали просто посеред обіду, або доводилося виступати в похід одразу після їжі.
— О так, на самому початку я ніяк не могла до цього звикнути, і в мене потім так сильно болів живіт... Жахливі спогади.
— Але тепер нам більше не доведеться цього робити.
— Мирне життя — це так чудово.
— І не кажи...
— Джине-сан, тепер, коли настав мир... що ти збирався робити після повернення додому?
— Ну, якщо без конкретики... просто хотів жити спокійним життям. Вирощувати овочі, ходити на полювання, іноді брати їжу й вирушати кудись на прогулянку... Тепер, коли війна закінчилася, хочеться спробувати все те, чого я не міг зробити раніше.
— Усе те, чого не міг зробити раніше...
— Ага. А ти, Юрі, маєш щось, що хотіла б зробити?
— Народити дітей.
— Що?
— Кха-кха! Ой, вибач, я просто прикусила язика... хе-хе.
Юрі зніяковіло показала кінчик язика.
"Ха-ха-ха, ну звісно."
"Не могла наша скромна Юрі посеред білого дня заявити про «народження дітей»."
"Мабуть, на мене досі діють наслідки вчорашнього удару головою..."
— Повертаючись до теми, я б... хотіла ось так само спокійно сидіти й розмовляти з тобою про майбутнє... Хіба це не чудовий спосіб проводити час?
— Так. Я теж... якщо мені дозволено про таке мріяти, хотів би завжди проводити час саме так.
— !
— Власне, я й до цього... подумав, що якби ми з тобою одружилися, то могли б щоранку проводити разом ось так.
— !?!?!?
Обличчя Юрі миттєво спалахнуло червоним. Навіть кінчики її вух почервоніли.
"О-ой, халепа... Через те зізнання Люсіки я почав думати про всякі дурниці..."
"Якщо дівчина раптом чує таке від хлопця на кшталт мене, їй точно стане ніяково й огидно."
"Я ж обіцяв більше не принижувати себе, але за таке точно треба негайно перепросити."
— В-вибач! Я бовкнув якусь дурницю...!
— Д-Джине-сан... ти що, досі не прокинувся?
— Мені справді шкода. Піду вмиюся...
— Ми ж із тобою вже як молодята, тому в майбутньому у нас буде скільки завгодно таких ранків.
"Ну так, ми ж із Юрі вже одружені, тому можемо робити все, що заманеться..."
— ...Чекай-но.
"Якась дивна історія про весілля, про яке я вперше чую."
"Хм? Десь я цей сценарій уже бачив останнім часом."
"Та ну, не може бути..."
— Той день... я не забувала про нього ні на мить. Твої слова... те палке освідчення, яке ти мені зробив...!!
"Ти знову щось натворив у минулому, колишній я?!"
◇ Чергове коло освідчень ◇
.
.
.
(П.П Ну що ж, а ось і напад Юрі з освідченням аххаха, смішно як Джин навіть не зрозумів спочатку про що вона, і подумав що вони вже одружені аххахах.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )