Розділ 58 - Якщо ми спітніли, то треба разом у ванну, правда ж!
[До поцілунку — можна]
Ця фраза Джина-сана лунає в моїй голові знову й знову.
Джин-сан справді це сказав.
Він — людина, яка відповідає за свої слова, тож, швидше за все, якщо я поцілую його, він мені це вибачить.
Повернувши голову, я дивлюся на Джина-сана, який саме веде запеклий бій на мечах із Лекі-тян.
А-а-а... як же мені хочеться його поцілувати.
Проте я стрималася.
Я вирішила, що краще поцілувати його вже після того, як я як слід схудну: тоді й почуття провини не буде, і завдяки відчуттю досягнутої мети це стане прекрасним спогадом.
Це зовсім не через те, що я соромлюся й не можу цього зробити, чи щось таке.
Зовсім ні!
До речі, я з тріском виснажилася й тепер лежу розпластана на землі.
Сонячне світло, що заливає все моє тіло, видається трохи зажарким.
— Я помщуся за Юрі!
— Угу, рухи всього тіла стали узгодженими. Ти добре задіюєш голову й продумуєш наступний хід. Джине, ти став сильнішим.
— Дякую за оцінку!
— Тому я ввімкну наступну передачу.
— Е-е!? А, зачекай, Лекі, стій... ува-а-а-а-а!?
Хоча перші кілька випадів Джин-сан зміг відбити, але проти раптово прискореного потоку атак Лекі-тян він не встояв і злетів у повітря.
І гепнувся поруч зі мною в такій самій позі.
— Ласкаво просимо, Джине-сане.
— ...Ха-ха, я прийшов за тобою.
Намагаючись тримати вираз обличчя, він простягає мені руку, але після важкого удару Лекі-тян вона в нього дрібно тремтить.
І все ж мені було так приємно, що я тихо взяла його за руку... і разом із рукою притягла до своїх грудей.
— Юрі-сан!? Що ви робите!?
— Та нічого, просто вирішила зцілити руку Джина-сана.
Сказавши це, я затискаю руку Джина-сана між грудьми. Через брак сил він не може чинити опір.
Тому я скористаюся цим і досхочу попещуся.
— Ну ж бо, Джине-сане. Залишайтеся нерухомими, добре? Вам зараз стане дуже приємно.
Повільно рухаючи своїми — ніде правди діти, добряче вирослими — грудьми вгору й вниз, я накладаю на руку Джина-сана «Магію зцілення».
Фу-фу. Скористатися неуважністю Джина-сана — це був просто блискучий план із мого боку.
Джин-сан через шкіру зараз насолоджується м'якістю моїх грудей.
Джин-сан може радіти грудям! Я теж рада поніжитися з Джином-саном!
Це чудовий план, від якого виграють обидві сторони.
Його гарне обличчя зараз неодмінно палає від сорому...!
Сповнена впевненості, я придивляюся до виразу обличчя Джина-сана.
— ...Аре?
Проте, всупереч моїм очікуванням, він чомусь дивився на мене з якоюсь ніжністю й співчуттям.
Це був погляд дорослого, який повчає дитину... Чому?
— ...Джине-сане? Вам не дуже до вподоби таке?
— Та ні, я й зараз з усіх сил стримуюся. Так стиснув губи, стримуючись, що в роті аж залізом віддає.
Але справа не в цьому, — продовжує він.
— Я просто подумав, що радий бачити, як Юрі повертається до свого звичного стану. Ага, мені все ж таки приємніше, коли Юрі поводиться зі мною природно.
Що б це означало?
Перш ніж я встигаю вимовити це вголос, Люсіка заговорила сама:
— Ага. Останнім часом Юрі й справді бракувало спокою, тож я й сама заспокоїлася.
— Е-е-е!? Та нічого подібного не було!?
— Ні-ні. Те, що ти погладшала, і є доказом.
— Угх...!?
Коли навіть Лекі-тян видала беззаперечну правду, я заніміла.
...Якщо ці троє кажуть це разом, то сумнівів немає.
Адже вони знають мене краще, ніж я сама, і є тими найдорожчими людьми, яким я вірю більше за будь-кого.
...Справді, якщо озирнутися назад, можливо, я й справді втратила контроль над собою.
Я згадала почуття, які з'явилися під час нещодавньої розмови з Джином-саном.
Точно. Щойно я зізналася собі, що заздрила Люсіці та Лекі-тян.
Мабуть, це почуття потроху розросталося й збило мої шестірні з ритму.
...До речі, здається, я вже давно не робила акцент на "моїй зброї грудях", замість того щоб зациклюватися на "стегнах".
У-у-у... Що більше я про це згадую, то більш кумедною та безглуздою здається мені власна поведінка, і від цього стає так соромно...
— Тому, Юрі. Ми якийсь час не заважатимемо твоїм спробам привернути увагу.
Утім, цей сором миттєво випарувався від дивовижної заяви Лекі-тян.
— В, ви справді не проти...?
— Угу. Щойно, поки Юрі перевдягалася, ми втрьох порадилися. Ми з Люсікою трохи занадто сильно пестилися до Джина.
— Лекі каже правду. Тому ми вирішили на якийсь час поступитися тобі ходом.
— ...Ви справді не проти?
— Звісно. До того ж від того, що ми трохи дамо Юрі перевагу, любов мого чоловіка анітрохи не похитнеться.
Люсіка підморгнула й впевнено це заявляє.
Я така щаслива. У мене немає слів, окрім подяки їм обом.
Я мала б сказати "дякую", але почуття, що зародилося в моєму серці, змушує забаритися з діями.
...Як же це чудово.
Вона може так казати лише тому, що вже подолала одну стіну у стосунках із Джином-саном.
Цікаво, чи зможу й я стати для Джина-сана такою ж?
...І сам факт того, що я так отримую ці думки, свідчить про те, що я й справді ще не повністю прийшла до тями.
...Ось воно що. Те, що сьогодні вранці мені наснився такий жахливий сон, теж було через те, що в моєму серці оселилася тривога.
Джин-сан нізащо не вчинив би так, як ті батьки——
— Юрі.
——Ніжне тепло тихо огортає мене.
Туман, що затягував серце, розсіюється. Наче заповнюючи прогалину в душі, це тепло просочується всередину.
...А-а, це важке поранення.
Схоже, моя душа зараз як ніколи зголодніла за любов'ю Джина-сана.
— Даси мені шанс усе виправити?
— Виправити... так?
— Ага. Дай мені шанс довести, що слова, які я дав тобі того дня, були правдою.
Клятву, про яку каже Джин-сан, є лише одна.
[Коли Юрі буде важко, коли вона буде готова зламатися, я хочу бути поруч і підтримувати її]
Слова, які врятували мою душу.
— Якби я не уперся й висловив усе словами, Юрі, можливо, не дійшла б до такого. Тому відтепер я стану відкритішим.
— ...Наприклад, як саме?
Коли я запитала, Джин-сан перевів подих і вимовив:
— Наприклад, казатиму, що мені подобаються... г-груди Юрі...
— Так............ що?
Чи я обчулася?
Щойно пролунала якась неймовірна заява...?
Зазвичай Джин-сан нізащо б такого не вимовив, тож мозок просто відмовився це сприймати.
— Д, Джине-сане, вам справді подобаються мої груди?
На моє запитання він ствердно й рішучо кивнув.
— Я думав, що якщо казатиму це надто часто, це виглядатиме як збочення, але якщо це ранить Юрі, я готовий отримати тавро збоченця... Ні, у цьому випадку це не так. Оскільки це робить Юрі щасливою, це скоріше честь. Ага, я стану збоченцем стільки разів, скільки знадобиться.
— Джине-сане!? Ви що, якось впали у відчай!? Ви в своєму розумі!?
— Ні. Це просто означає, що я настільки серйозний.
Він схопив мене за обидва плечі, наші погляди зустрілися, і я миттєво зрозуміла, що він каже це абсолютно щиро, а не верзе нісенітниці.
...Так і є.
Людина, яку я кохаю ви, були саме таким — щирим і готовим діяти заради когось іншого.
— Я відтепер казатиму про своє кохання стільки, що Юрі скаже "годі вже". Будь готова.
— ...А що ви робитимете, якщо виявиться, що я ненаситна жінка, якій завжди буде замало?
— Тоді це просто означає, що ми будемо разом до самої смерті, хіба ні? Хіба це не чудово?
— ...Ну от. Джин-сан такий майстерний на слівця.
— Але я не дозволю цьому майбутньому настати. Ми будемо сповнені щастя й разом проживемо старість. Адже ми — подружжя.
...Я й раніше про це думала, але, мабуть, мене легко схилити на свій бік.
Я вже майже повністю задоволена. Навіть відчуваю, як компоненти щастя масово виділяються в моєму мозку.
П, проте я нізащо не скажу про це вголос!
Адже якщо він казатиме про своє кохання, поки я не буду задоволена... це означає, що весь цей час я можу робити все, що заманеться!
Якщо навіть той Джин-сан готовий стати збоченцем, аби лише бути зі мною, то хіба це не означає, що можна вже переходити до першої шлюбної ночі?
...Ну, я цього не робитиму, звісно.
Адже це було б моїм одноосібним нав'язуванням.
Так само, як Джин-сан хоче, щоб я була щасливою, я хочу, щоб Джин-сан був щасливим.
Тому я не збираюся користатися цією ситуацією, аби розважитися першою за інших.
До того ж це було б зрадою щодо двох дівчат, які поступилися мені можливістю.
Я повернулася до них обох, які з єхидною посмішкою спостерігали за нами.
— ...Лекі-тян, Люсіко. Дякую вам. І вибачте мені. За те, що заради мене...
— Заради Юрі? Та ні за що.
— Звісно, це й для нас має вигоду.
— Угу. Якщо Юрі постарається, то безпечна межа Джина знизиться.
— Тому нападай на повну.
— ...Покладіться на мене! Я в такому майстриня!
— А хіба такі речі зазвичай не обговорюють так, щоб сам винуватець цього не чув?
Вони обидві справді дуже добрі.
Я ж усе розумію. Те, що вони вигадали таке виправдання. Це зрозуміє навіть дурень.
Тож я, аби негайно відповісти на їхні побажання — і заради себе самій — зробила рішучий хід.
— ...Ось такі справи, Джине-сане!
Я різко подалася вперед і міцно схопила його за руки.
— Щоб змити піт, ходімо разом у ванну!