Розділ 56 - Воно стало геть пухкеньким!
— ――――!
— ―― Ти в порядку, Юрі!?
У ту мить, коли пролунав її крик, свідомість миттєво прокинулася, і я підхопився на ноги.
Тіло, витреноване реагувати негайно, якщо з товаришами щось станеться, спрацювало само собою, а Люсіка й Лекі, які спали поруч, уже прикликали до рук «Святий Меч» та «Палицю Мудреця».
Вона, чий голос і пролунав... чомусь сиділа на підлозі, зігавшись, і відчайдушно прикривала руками ділянку довкола талії, одягнена лише наполовину у свій святий одяг «Святої».
Верхня частина не була вдягнена, тож бюстгальтер було видно як на долоні, але проблема полягала не в цьому.
Проблема полягала в тому, що ця Юрі не робила жодних звабливих хитрощів.
Зазвичай вона б з гордістю демонструвала свої пропорції, що стимулюють чоловічі бажання, і зваблювала б мене.
Проте зараз її обличчя було червоним як рак, а в очах стояли сльози.
...Безсумнівно. Це надзвичайна ситуація.
— Юрі? Не підкажеш, що сталося?
— Я, я в порядку! Тому, будь ласка, тільки зараз не підходьте!
Навіть якщо вона таке каже, це лише змушує хвилюватися ще більше.
Людина, яка справді в порядку, такого не каже.
Що ж, дідько забирай, сталося з нею, поки ми спали?
Вибач, Юрі, але навіть якщо доведеться проігнорувати твою волю, я мушу дізнатися.
— Пробач, Юрі. Я зараз підійду до тебе.
Сказавши це, я роблю крок у її бік.
— Та я ж кажу, не можна, Джине-сане!
— ...А.
— ...А-а, зрозуміло.
— Ось воно що.
— В, ви всі? Чому у вас у всіх такі всезнаючі обличчя... А.
Занісши обидві руки вперед у захисному жесті, Юрі, схоже, занікувала від моїх нетипово рішучих дій.
У ту ж мить її одяг зсунувся й впав на підлогу, і ми, усвідомивши, що сталося, миттєво зняли бойову готовність.
Завдяки тому, що я підійшов ближче, я й сам усе побачив.
У святому одязі «Святої» акуратно розійшлися шви.
Причин для такого може бути декілька, але з огляду на те, що вона найперше прикрила власний живіт, усе стає очевидним.
Як завжди, збираючись перевдягнутися, вона чомусь порвала одяг.
Факт, на який це вказує, один-єдиний.
— У-у... не дивіться, будь ласка... На моє таке недбале тіло~
Юрі просто добряче погладшала.
◇ ◇ ◇
Юрі зарилася в ліжко й відмовлялася вилізати.
До речі, оскільки наявний одяг викликав у неї побоювання, вона одягла мій повсякденний одяг. Щоправда, штани, мабуть, через травму від щойно порваного одягу, вона не вдягала, залишившись у трусиках.
Якраз зараз Лекі й Люсіка пішли купити щось, що підійде під її теперішній розмір.
— Юрі~? Може, вже вилізеш~?
— ────────
Проте відповіді не було.
Схоже, їй було неймовірно соромно від того, що я дізнався про факт її гладшання.
Чесно кажучи, як на мене, це був рівень, якого я взагалі не помітив, до того ж, судячи з того, як порвався одяг, погладшав не живіт, а сідниці.
...Точно. Хіба не краще буде просто чесно висловити свої вподобання?
Вона думає, що я розлюбив її.
Але треба лише дати їй зрозуміти, що це не так.
Якщо заради того, щоб Юрі повернулася до тями, доведеться розкрити свої схильності, це невелика ціна.
— Юрі. Ти можеш залишатися так, але просто вислухай мене, добре?
Я звертаюся до неї ніжно, аби не зачепити її поранене серце.
— Насправді я мовчав... але мені подобаються великі сідниці.
— ...!
О, з-під ковдри раптом висунулася нога.
Чудово, чудово, такими темпами витягнемо Юрі назовні.
Головне — донести до неї, що навіть якщо вона погладшала, для мене це лише в радість.
— А ще мені подобаються великі груди.
— ────────
З-під ковдри висунулася ще частина ноги, діставшись аж до стегна.
— Так-так. А останнім часом у мене з'явився інтерес і до стегон.
— ────────!
— Чому!?
Чомусь Юрі знову повністю сховалася під ковдрою.
На великі сідниці й груди була позитивна реакція, а на стегна — відмова.
Тут уже сумнівів бути не може.
Мені часто кажуть, що я тугодум, але коли збирається стільки умов, навіть я можу бути впевненим.
— ...Юрі. Останнім часом ти ж їла більше, ніж зазвичай, правда?
Наприклад, ходила з Лекі їсти й запхала в себе більше за власну норму, або активно перекушувала між прийомами їжі...
Думаю, вона спожила таку кількість калорій, яку раніше від неї важко було й уявити.
І більша частина з цього, мабуть, пішла в сідниці.
— Це через те, що останнім часом я захопився хідзамакурою на стегнах Люсіки, так?
Юрі різко підводиться.
Схоже, я влучив у точку. ...Радше, не влучити було б дивно.
Коли Юрі минулого разу обжерлася й її знудило, вона казала: "Я теж хочу влаштувати хідзамакуру!".
І справді, порівняно з Люсікою, стегна Юрі тонші.
Мабуть, вона теж переймалася цим і вирішила збільшити кількість їжі.
Можливо, хтось пирхне й скаже "що за дурість", але я кохаю Юрі.
Саме тому я й здогадався, що вона цілком могла абсолютно серйозно піти на такий дивакуватий крок.
— І тому ти багато їла, намагаючись отримати стегна, що не поступатимуться Люсіці. Чи я помиляюся?
— ...Саме так. Коли Люсіка-сан влаштовує вам хідзамакуру, це відчувається як світ лише для вас двох... і я заздрила.
— ...Ось як. Вибач, Юрі, що не помітив твоїх почуттів.
— ...Ні, якщо розібратися, це лише мої власні ревнощі. Лекі-тян взагалі про це не переймалася, а я, старша за віком, поводилася так ганебно.
Це недбалість з мого боку як чоловіка.
Попри те, що я казав, ніби кохатиму всіх трьох однаково, я змусив Юрі відчувати таке.
У результаті це змусило її страждати, тож мені залишається лише схилити голову.
Саме тому я хочу хоч трохи відплатити їй відтепер.
— Навпаки, це я мушу вибачитися, що змусила хвилюватися...
— ――Тому я створю багато часу, який ми проводитимемо лише удвох із Юрі.
— ――Справді!? А аж до чого мені дозволено доходити!?
— Щоб пояснити й це, давай спочатку трохи заспокоїмося, добре?
— Зрозуміла!
Сумна атмосфера, що панувала щойно, миттєво розвіялася, і Юрі сяючими очима сиділа в позі сейдза.
Я помилився з вибором?
...Ні, Юрі настільки радіє.
Замість того, щоб ділити сотню кохання на три частини, я хочу дати кожній по сотні.
Це і є ідеальна форма сім'ї, до якої я прагну.
Оскільки Юрі так старалася заради мене, аж доки не дійшла до такого стану, я мушу докласти стільки ж... ні, ще більше зусиль.
— До поцілунку — можна.
— Е-є-є!?
Нічого собі вона видала звук щойно.
— Ч, це означає... скільки завгодно разів...?
— Ага, скільки завгодно разів.
— Ч, чесно-пречесно?
— Це не брехня. Обіцяю.
З Лекі й Люсікою я цілувався.
Тоді робити виняток лише для Юрі було б неправильно.
— Я розумію, що Юрі зробила це, думаючи про мене.
Справді, у основі її дій вирує "кохання до мене".
Саме по собі це дуже приємно. Відчуваючи таке кохання, я вважаю себе щасливчиком.
Проте понад усе це я хотів, щоб вона берегла дещо інше.
— Але я буду щасливішим, якщо Юрі буде здоровою й житиме довго.
— Довго жити... так?
— Ага. Мені подобається будь-яка Юрі. Навіть якщо ти погладшаєш, або навпаки схуднеш, ці почуття не зміняться. Але я не хочу, щоб ти робила подібні речі, як цього разу.
Сказавши це, я міцно стискаю обидві руки Юрі.
— Якщо ти будеш здоровою й житимеш довго, ми зможемо створити стільки спогадів, правда? Понад усе, чим довше ми будемо разом із Юрі, тим краще. Хіба ти не думаєш так само?
— ...У мене такі ж почуття. Я хочу провести з Джином-саном якнайбільше часу разом.
— Дякую. Але заради цього ти ж розумієш, що теперішній раціон нікуди не годиться?
— ...Так. ...Справді. Я трохи надто поспішала. Хоча Джин-сан — людина, яка кохає мене найбільше у світі.
— Щодо цього я й сам мушу замислитися. Бо змусив Юрі хвилюватися.
Характерно, що цим усе наразі вляглося.
Ми обговорили почуття одне одного й усе як слід зрозуміли.
Якщо знову з'явиться якась нова проблема, цього разу замість того, щоб тримати все в собі самотужки, треба буде просто ось так сісти й поговорити.
— Тоді, насамперед, треба почати з фізичних вправ. І заради здоров'я, і заради того, щоб жити довго.
Юрі мило всміхнулася й "м-м!" — по-дитячому стиснула кулачки перед своїми пишними грудьми.
Здається, бойового духу в неї достатньо.
— Я теж допоможу. Тож, Юрі, давай постараємося з дієтою!
— Так...! Я неодмінно поверну свою колишню фігуру!
Ось так було вирішено почати період інтенсивної дієти для мене й Юрі.
— ...Втім, я справді не думаю, що ти погладшала.
— Джин-сан так думає, бо ви чоловік! Якщо торкнетеся, одразу зрозумієте!
— Е, гей, Юрі?
Вона з силою потягнула мою руку й приклала її до власного живота.
Пам'ятаючи м'якість, від якої, здавалося, пролунає милий звук "пойон", я відчув її всією долонею.
Справді, коли торкаєшся ось так напряму, здається, що м'якості стало більше, ніж раніше.
— Дивіться! Раніше ж не було стільки зайвого жирку, правда!
— Юрі спочатку була дуже худенькою, тож хіба так не в самий раз?
— Зовсім ні! А найголовніше — ось тут!
Далі моя рука була спрямована до причинного місця цієї події — до сідниць.
Це... можна зрозуміти від самого лише дотику.
Об'єм, що виходив за межі долоні, і важка, щільна м'якість.
— Вони стали просто пухкенькими! Настільки великими сідницями, що розривають тканину!
— Та, на вигляд і не скажеш...
— Спробуйте стиснути один раз! Тоді Джин-сан теж змінить свою думку!
— Хм? З, зрозумів...
Якось розмова повернула в дивне русло... чи це мені здається?
Накреслені слова розради зараз для Юрі не мали жодного сенсу, тож я вирішив підкоритися.
І тут я нарешті усвідомив.
Зараз сідниці Юрі захищають лише самі трусики.
Разом із шовковистою, гладенькою на дотик тканиною, мої кінчики пальців відчувають і її ніжну шкіру.
Тобто це практично означає стиснути голі сідниці... Ех, дідько! Нічого не вдієш!
Чоловік має бути сміливим! Заради цього моменту послухаємося слів Юрі.
— Тоді, я починаю...
— Я, я готова!
Давши знак, я міцно стиснув пальці.
— Хян...!
Кінчики пальців всмокталися в сідниці Юрі, ніби занурюючись у бездонне болото.
Ц, це ж...! Вони такі пружні й м'які, що сідниці липнуть до пальців і не відпускають...!
Через це, хоч я й збирався обмежитися одним разом, це провокує стискати їх знову й знову, вдруге, утретє...!
— Ан-н... Д, Джине-сане! Т, так багато разів, так пристрасно...!
— П, пробач, Юрі! Чомусь рука сама...!
Поки я вибачався, моя рука нескінченно насолоджувалася сідницями Юрі.
Ч, чорт...! У такій ситуації залишається лише силою відтягнути її...!
Подумавши так, я вільною рукою схопив Юрі за талію й спробував відтягнути її тіло геть від сідниць.
Але це було помилкою.
— Кя-а!
— Ува-а!?
Юрі, чия реакція стала надчутливою від мого стискання сідниць, здригнулася всім тілом і впала на ліжко.
Я, тримаючи її за талію, виявився втягнутим у це й навалився зверху, залишаючись торкатися її талії та сідниць.
І нова насолода, що прийшла, — це родинне сокровище Юрі, про яке ходять чутки, ніби воно м'якше за хмари, її груди.
Я встромився обличчям просто в цю улоговину.
— Д, Джине-сане...! Ви ж самі щойно казали, що тільки до поцілунку, а самі так активно! Я вже більше не можу стримуватися...!
— Мга-мга-мга-фга!
Притиснута Юрі, я виявився заблокованим у її грудях.
В, важко дихати! Я задушуся в грудях!
Скоро мені доведеться навчитися дихати, навіть коли занурююся в груди...!
Я борсаюся й намагаюся вирватися, але Юрі не відпускає.
Я справді зараз помру — і в ту мить з'явився рятівник.
— Ми повернулися — Ви двоє чим це займаєтеся?
— ...Ого-го. Поки ми ходили за покупками, ви тут добряче розважалися, як я бачу.
— — А.
Завдяки тому, що Юрі послабила хватку, я врятувався від удушення в улоговині й підвів обличчя.
Здається, у зовсім іншому сенсі я зараз помру.
Побачивши вирази облич Лекі й Люсіки, ми тихо злізли з ліжка й сіли в позу сейдза.