Розділ 55 - Здається, щойно пролунав неприємний звук...
Глибока ніч — пора, коли четверо осіб із загону Героя, які є героями, що врятували світ, оголюють власне тіло й зіштовхують свої бажання одне з одним.
Закінчивши читати лист, який змушував думати про такі непристойні фантазії, я дрижав від гніву.
— Джине Гайсте-е-е...!
З голосом, у якому відчувалися ненависть і вбивчий запал, я вимовив ім'я чоловіка, якого ненавижу.
Я збирався зім'яти лист, що надійшов мені, але в останню мить стримав цей порив.
Людина, яка надіслала цей лист, — надзвичайно важлива для мене особа.
Найдорожчий скарб у цьому світі, дорожчий за будь-що й за будь-кого.
І ось нарешті від цієї людини прийшла відповідь.
Це те, що не можна марнувати через мою миттєву лють.
— Юу-тян...
Я обережно провів пальцем по імені Юрі Фелісія, вказаному як відправник.
Вона врятувала мене з пекла й зробила людиною. Благодійниця, яка навчила мене радості жити щодня... і смутку.
Її посмішка робить щасливими тисячі людей, а її слова зцілюють тисячі.
І вона — «Свята» «Святої Церкви», до якої я належу.
І таку її одноосібно забирає один чоловік, який до того ж розпиляється й на інших жінок...?
— Майте ж міру у своїх глупотах!
Грюк! — я з силою вдарив по столу, вклавши в це почуття.
Вміст листа, що лежав у конверті, містив повідомлення про весілля та фотографію з її чоловіками та дружинами.
Вона, якій чиста, тендітна й беззахисна посмішка личить найбільше у світі... посміхається поруч із цим геть непоказним чоловіком.
Цей факт я не міг пробачити понад усе.
На відміну від листа, фотографію, де було видно постать чоловіка, я зім'яв у кулаці.
— Таке весілля... я нізащо не визнаю...! З Юу-тян одружуся саме я...!
Якщо так вирішено, залишається зробити одне.
Я прямую до своїх товаришів.
Щоб обговорити план дій, які ми повинні зробити як «Свята Церква». Щоб обговорити план повернення її до початкового стану — сюди, до «Святої Церкви», заради її щастя.
◇ ◇ ◇
Перед моїми очима простягалося білосніжне тло й троє людей. Двоє дорослих, які посміхалися й розмовляли, та одна дитина з байдужим виразом обличчя, яку тримають за руку.
Усі вони були мені знайомими постатями.
Адже дитиною була я, а дорослими — мої колишні батьки.
...Це, мабуть, сон.
Освіжене в пам'яті й водночас таке, про що не хотілося й згадувати, минуле.
Це те місце, коли мене везли до релігійної організації під назвою «Свята Церква», яка є найпоширенішою в цій країні... мабуть, так?
Оскільки мені було подаровано благословення «Святої», негайно було вирішено передати мене до «Святої Церкви».
Батько й мати посміхалися, мабуть, тому, що завдяки цьому отримали величезну фінансову допомогу.
Я пам'ятаю, що наша сім'я була бідною й жилося важко. Те, що я можу поратися з усіма хатніми справами, — це результат досвіду допомоги по дому змалку.
Далі перед очима пропливала я, чиї очі були схожі на очі ляльки, яка втратила життєву силу.
Вбрання стало чистим. Можна було досхочу їсти, і моє життя після передачі до «Святої Церкви» безумовно стало заможним.
Проте душа відчувала інше. Життя як «Святої» роз'їдало мене, дитину, яка була лише звичайною простолюдинкою.
Час, коли на мене щодня виливали проблеми віруючих... негативні емоції людей, невблаганно руйнував мої почуття.
Так... я була знаряддям під назвою «Свята».
— ...Через неприємний сон я прокинулася.
Прокинувшись від жахіття, я повільно підводжуся.
Останнім часом я такого не бачила, тож чому раптом зараз?
Наче це передвістя якоїсь зловісної події...
Зловісна подія для мене... це, безперечно, розлука з Джином-саном.
— ...Джине-сане...
Людина, яку я кохаю, спить поруч.
Він про щось стогне... Чи не бачить він також поганий сон?
— Нфу-фу... Джине...
— Джине... любий...
...Ні, це не так.
На нього просто навалилися Лекі-сан та Люсіка-сан, і йому важко спати.
Я з гіркою посмішкою подивилася на трьох тісно притиснутих постатей, тихо підвелася й визирнула крізь штори на вулицю.
Трохи розвиднілося.
Сонце вже почало показуватися, тож для повторного сну вже занадто пізно.
Джин-сан та інші незабаром повинні прокинутися для ранкового тренування.
З іншого боку, якщо не станеться чогось надзвичайного, ніхто не прокинеться.
Здатність міцно спати, коли є можливість, — це дуже важлива навичка під час подорожі, і ми, звісно ж, її опанували.
— Джине, цмок-цмок~
— У-у-ум... у-у-ум...
Тому навіть у такій ситуації ці двоє сплять... так, повинні спати...
Джин-сан рукою захищає свої губи від губ Лекі-тян, яка цілиться в нього для поцілунку.
Для сну це здається аж надто синхронним... але ці двоє — друзі дитинства, а головне — їхні серця поєднані, тож я переконую себе, що таке буває.
— Джине... ти можеш досхочу пеститися до мене...
— Люсіко-сан, ви бачите сон, де пестите Джина-сана?
— Ось... посмокчи великі груди...
— Пф-ф.
Ой, це недобре.
Не варто гудити чужі сни. Так, сни вільні.
Навіть якщо вона радіє великим грудям, яких немає в реальності, і намагається втопити Джина-сана в материнстві, хіба це погано?
...Проте ця ситуація.
— Це нечесно.
Я ж зазнала таких жахливих переживань.
Швидше, саме я, яка побачила жахіття й пригнічена почуттями, маю найбільше прав пеститися до Джина-сана, хіба ні?
Тож нехай ці двоє поступляться мені.
Спочатку я відтягну Лекі-тян із її атакою поцілунків і передам її Люсіці-сан... ось так.
— Чудово, ідеально.
Лекі-тян, сприйнявши Люсіку-сан за Джина-сана, обіймає її й цілує її пишні (ха-ха) груди.
Тепер усе відповідає снам, які вони бачать.
Тобто вони неодмінно щасливі.
— Джине... цмок~, цмок~
— М-м... так завзято... Джине... кх.
— Хоч це й я зробила, але чи все в порядку з членами нашого загону?
Втім, я й сама не в тому становищі, щоб судити інших.
Досі я показувала таке сильне прагнення, і зараз збираюся зробити те саме.
— Джине-са-а-ан.
Видавши пестливий голос, у якому наче звучало сердечко наприкінці, я навалилася на Джина-сана.
Ухе-хе, це ковдра з Юрі~.
Я добре зігрію вас~.
Ось так міцно притиснувшись, я поповнюю поживні речовини, які можу отримати лише від Джина-сана — так званий джиніум.
...Нфу-ф. ...Мені так подобається запах Джина-сана.
Свіжий і водночас такий, що, на відміну від мого, чітко дає відчути чоловічу суть.
Через боротьбу з Лекі-тян його піжама трохи розстебнулася, і захист на грудях послабшав.
Помітивши це, я вмить нахилила ніс і зробила глибокий вдих.
Мабуть, зараз я маю жахливий вигляд.
Постать жінки, яка, хоч і є дружиною, занурює обличчя в злегка розкриті груди чоловіка й робить глибокий вдих.
Якщо мене сплутають із якимось чудовиськом, я не матиму права скаржитися.
Але це не проблема. Якщо ніхто не бачить, це не вважається збоченням...
Тож я досхочу насичуся джиніумом!
— А-ха-а... таке щастя~
Ніхто не заважає, і я можу так одноосібно володіти ним... відколи це востаннє було?
Відтоді, як ми відвідали батьківщину Люсіки-сан, час, коли Люсіка-сан і Джин-сан проводили удвох у пестощах, помітно збільшився.
Звісно, я не вважаю, що це погано.
Я знаю, що Джин-сан — добра людина, яка кохає нас трьох.
Але це одне, а те — інше. Не можна сказати, що в мене зовсім немає ревнощів.
Останнім часом я намагалася багато їсти й набрати ваги, щоб отримати такі ж ідеальні стегна, як у Люсіки-сан, але хто б міг подумати, що шанс випаде у такій формі.
Якби ж таке щастя тривало вічно...
Але навіть якщо я так отримую насолоду, час до моменту, коли Джин-сан та інші прокинуться, невблаганно спливає.
Я переміщую обличчя від грудей до ключиці та шиї.
...Запах Джина-сана тут ще сильніший, ніж раніше.
До речі, я чула про таке.
Найсильніший запах виходить від шиї, і якщо цей запах здається приємним, то сумісність із цією людиною ідеальна.
— ...Дозвольте, Джине-сане.
Ну що ж, поважно... починаємо!
Зібравшись із духом, я миттєво вдихнула повітря біля його шиї.
— Н-н-н...
У ту ж мить по всьому тілу пробіг електричний струм. Нижній живіт солодко заскиглив.
Б-без сумніву... сумісність просто виняткова!
Ми з Джином-саном — призначені долею одне для одного, які мали зустрітися й поєднатися!
— Ха-а... ха-а... фу-у.
Мені хотілося б ще й ще насолоджуватися запахом Джина-сана, але якщо я споживу ще більше, я безумовно перетворюся на звіра, охопленого пристрастю
Заспокоївши серце, я з усіх сил стримуюсь.
— ...Ну що ж, скоро вже всі прокинуться, тож я перевдягнуся трохи раніше.
Схоже, через те, що я щойно насолодилася цим потужним запахом, мені потрібно перевдягнути навіть білизну.
Злізши з ліжка, я швидко змінюю трусики.
— Згадуючи це тепер, можливо, ще тоді були передвісники.
— Хм? Чомусь стискає сильніше, ніж зазвичай... Чи це мені здається?
Невеличке відчуття незручності, яке я відчула, одягнувши трусики.
Проте, не звернувши особливої уваги — а насправді просто не бажаючи дивитися правді в очі, — я збиралася вдягнути своє звичне вбрання як «Свята».
— А, а-аре? Чомусь не влазить гладко... Ей! Ей-й!
Трісь!
— ...Е?
Звук, який нізащо не повинен лунати під час перевдягання, змушує мене мимоволі завмерти.
Сідницям стало прохолодніше, ніж зазвичай.
І шматок тканини, що відірвався, безсило звисає спереду.
У ту мить, усвідомивши, що сталося, я видала беззвучний крик.