Розділ 54 - Змінена дистанція
Попри те, що сталося багато всього, ми благополучно здобули «Ельфійський дорогоцінний камінь» і нарешті отримали короткий відпочинок.
Лекі та Юрі вирушили за покупками.
Оскільки під час поїздки до селища ельфів ми так і не використали гроші, отримані від пана Ульвальта, вони, схоже, збиралися добряче поїсти в столиці.
А я зручно мостився, затиснутий просто між стегнами Люсіки.
— ...Джине, тобі справді це так подобається. Настільки приємно?
— ...Ага, це найкраще.
Стегна Люсіки були м'якенькими й пухкими, даруючи неймовірне відчуття щастя.
Відтоді, як ми побували в селищі ельфів, я остаточно на це запав.
Через те, що я настільки часто влаштовував собі хідзамакуру на стегнах у найрізноманітніших місцях, останнім часом Юрі, схоже, теж запустила план із перетворення своїх стегон на пухкенькі.
Те, що вона сьогодні пішла за компанію з Лекі поїсти, було саме заради цього.
У неї й без того груди пухкенькі, а якщо ще й знизу все стане пухкеньким, вона ж перетвориться на суцільно пухку м'яку людину.
У Люсіки ж стегна пухкенькі й м'якенькі, зате груди маленькі, завдяки чому зберігається чудовий баланс.
— ...Слухай, Джине.
— Хм? Що таке?
— Ти щойно подумав, що в мене маленькі груди?
"Коли це вона встигла опанувати магію читання думок?"
"Про такі речі мені варто було б дізнаватися раніше."
— ...Та ні? Мені й маленькі подобаються.
— Ось як, тоді гаразд... Зачекай. Хіба це не те саме, що й визнати їх малими?
"Дідько...!"
"Моя звичка завжди заспокоювати вилізла неусвідомлено."
— Джину, який каже такі жахливі речі, потрібно дати покарання.
— ...Покірно приймаю.
— У такому разі...
Цмок — м'який дотик торкається моєї щоки.
...Так само, як я запав на хідзамакуру на стегнах, Люсіка теж запала на поцілунки.
Звісно, робити це на очах у Лекі та Юрі означало б гарантовану війну, тому вона так не чинила, але варто нам опинитися вдвох, як вона знаходила найменшу шпаринку й цілувала мене.
...Кумедно, що попри те, як часто ми це робимо, у ній усе ще залишається сором'язливість.
Ось і зараз: хоча вираз обличчя вона намагається тримати в руках, як і зазвичай, приховати вуха їй не вдається.
— Хм? Щось не так?
— Та ні... Просто подумав, що Люсіка все ж дуже мила.
— ...Навіть якщо леститимеш, ти нічого з цього не отримаєш?
— Я й не збирався казати це з такою метою.
Тиск, який чинився від стегон, трохи посилився.
Судячи з того, що вона одразу вирішила влаштувати таку послугу, у душі вона була неймовірно рада.
Насправді мені хотілося б і далі занурюватися в це болото стегон, але здається, що так я перетворюся на зовсім нікчемну людину, тому я підвівся.
— Вже досить?
— Якщо продовжуватиму далі, відчуваю, що не поворухнуся звідси цілий день.
— Це нікуди не годиться. Я не хочу бачити ледачого й гладкого Джина.
Я й сам не хотів би показуватися в такому вигляді.
Тому й сьогодні збираюся завзято тренуватися.
— Вони вже мали б повертатися...
— О, схоже, вже повернулися.
Вуха Люсіки, які непосидюче смикалися, мабуть, уловили кроки двох дівчат.
Мені кортіло торкнутися їх, але двері відчинилися, тож довелося облишити цю думку.
До того ж, якщо торкнутися мочок вух, у Люсіки вмикається особливий режим, тому відтоді я стримувався, аби не чіпати їх.
— Ми повернулися.
— ...Я повернулася... упп...
Вираз облич у цих двох був кардинально протилежним.
Лекі, яка добряче наїлася й була задоволена, мала дуже гарний колір обличчя.
А от Юрі, яка напхала в себе більше за власний ліміт, була не просто блідою, а геть білою.
Судячи з того, що вона весь час трималася руками за рот і живіт, їй довелося добряче постаратися.
— Мені аж ніяково від того, що вона так силкується через мене, тож треба буде сказати їй наступного разу, аби припинила.
...Адже порівняно з тим, що було раніше, наполегливість Юрі стала куди сильнішою.
Та й це було, як би мовити, у її стилі... щось відчайдушне.
Раніше вона б нізащо не стала робити подібного — на кшталт переробки власного тіла.
— Джине. Ходімо на тренувальний бій.
— ...Зрозумів. Люсіко, подбай про Юрі.
— Ага, покладися на мене.
— Д-Джине-сан... Коли повернетеся, я... кхм. Влаштую вам хідзамакуру на стегнах, добре?
— Юрі, не треба силуватися, просто відпочинь спокійно.
— Фу-фу, Джин-сан такий добрий. Я-я в порядку. На моїх стегнах теж вже... упп... о-ро-ро-ро-ро.
— Юрі-і-і-і-і!!
...Все ж таки наступного разу нам треба буде добряче поговорити вдвох.
Прийнявши це рішення, я поніс мокру Юрі до душової кімнати.