Розділ 52 - Поговоримо про майбутнє
— ...Умови відрізняються. Я хочу в комфорті займатися тими дослідженнями, якими сама хочу.
І мені вдалося витягнути з Мардрі саме ті слова, які я хотів почути.
Мардрі покинула Хіну й спокійно перейшла на наш бік.
Не знаю, чи в неї взагалі немає пильності, чи їй просто байдуже, але хоробрість у цієї дівчини просто неймовірна.
Ельфон-сан та інші аж розгубилися, не знаючи, як із нею поводитися.
— ...Ну що, Хіно. Тепер ти втратила спосіб звідси вибратися, і що робитимеш? Якщо ти спалиш «Ельфійське священне дерево», то через те, що ти не вмієш використовувати «Телепортацію», від цього страждатимеш лише ти одна, хіба ні?
— Кх... кху-у-у...!!
Ситуація миттєво перевернулася на наш бік.
Хіна з досадою кілька разів тупнула ногами на місці.
— Чому все так повертається! Хіна ж донька Короля Демонів, знаєте!?
Цей вигляд відповідав її зовнішньому віку — це була поведінка дитини, і вона зовсім не здавалася донькою Короля Демонів, а скоріше просто єдиною донькою в сім'ї.
Усе йде не так, як вона хоче. Тримаючи в собі роздратування, яке вона не могла перетравити, вона тупала й тупала ногами... а потім із заплаканим обличчям повернулася до мене.
— Чому це так, Джине-сама! Чому ви не приходите до Хіни!?
— Відповідь на це проста. За тим, хто не намагається зрозуміти серце іншого, ніхто не піде, Хіно.
— ...Серце іншого?
Причина її сьогоднішньої поразки полягала саме в тому, про що я щойно сказав.
Через те, що вона як слід не намагалася зрозуміти серце Мардрі, її так легко зрадили.
— Саме так. І щоб пізнати іншого, потрібен діалог. Не забирати силою собі, а через повторювані розмови розуміти одне одного.
— Через повторювані розмови...
Я покохав Лекі та інших, а Лекі покохала мене саме тому, що ми через повторювані розмови пізнали й хороші, й погані сторони одне одного.
Тому що ми відчули, що це люди, яким можна відкрити всього себе повністю, ми й можемо ось так бути разом як подружжя.
— Навіть якби мене викрали в теперішніх стосунках, я б не покохав Хіну. Я можу сказати це ствердно.
— Ось воно... як. Тоді те, що має зробити Хіна...
Вона повільно ступила в наш бік.
Ельфи підготували зброю, але я зупинив їх рухом руки й змусив опустити її.
Варто подивитися в її очі, щоб усе зрозуміти.
Адже амбіції, які так палко палали в них, тепер повністю згасли.
Тому й Лекі та інші дозволили їй наблизитися, не піднімаючи «Святий Меч».
— ...Ви троє, можна?
— Угу. Вона трохи схожа на мене до того, як я зустріла Джина.
— Я не можу пробачити те, що вона робила досі... але вона ж ще дитина.
— Я так і думала, що Джин це скаже. Не переймайся й йди.
— ...Дякую.
Хоч вони й мали б лютувати через те, що їм зіпсували весілля, усі троє дали дозвіл.
Дозвіл дати їй шанс почати все спочатку.
Така великодушність, мабуть, і є тими якостями, через які їх обрали як членів команди Героя для «Благословення».
— ...Джин-сама... Джин-сама теж поговорить із Хіною, якщо Хіна цього забажає?
— Звісно. Я поговорю з тобою стільки, скільки знадобиться. Навіть якщо це буде в замку Короля Демонів.
— ...Це правда? Ви обіцяєте?
— Ага, неодмінно. Поки я живий, я не порушу цього.
Я злегка погладив по голові дівчину, яка намагалася змінитися.
— А-а...
— Хіна-сан ще мала. Ти ще цілком можеш почати все спочатку.
— ...Все ж таки Джин-сама дуже добрий пан.
...Уперше. Мені здалося, що я вперше побачив її справжню посмішку, таку, яка вона є.
— ...Щиро дякую вам, Джине-сама. ...Хіна думає повернутися додому й спокійно про все поміркувати.
— Можеш приходити до королівського замку в будь-який час. Я попереджу пана Ульвальта.
— У цьому немає потреби. Хіна за допомогою відчуття магії може виявити місцеперебування Джина-sama, де б ви не були.
— О, ось як...
...Аре? Можливо, місце селища ельфів викрили саме через те, що тут був я...
Якщо подумати про це, то справді добре, що все закінчилося благополучно.
— Шановні мешканці селища ельфів, перепрошую за завдані величезні незручності. Я нізащо не розкрию це місце, тож будьте спокійні.
— ...Ага. Більше ніколи не роби такого.
Ельфон-сан теж батько трьох дітей.
Суворий вираз його обличчя зник і змінився посмішкою людини, яка спостерігає за дитиною.
— Мардрі... ти теж була важливою й цінною людиною для армії Короля Демонів, але живи тут у достатку.
— ...Угу. ...Я вже казала раніше. Мені байдуже де, аби лише можна було найкомфортніше займатися дослідженнями.
— ...Тобто це...
— ...Саме так.
— ...Щиро дякую вам!
Схоже, цей перехід Мардрі буде лише тимчасовим.
Саме про це змушували подумати їхні слова прощання.
— З членами команди Героя... ми зустрінемося іншим разом. Адже Хіна — ваша суперниця в коханні! О-хо-хо-хо!
— Дратує.
— Скороспіла малеча.
— Нахаба.
— Чому це ви тільки до мене такі суворі!? Ну, та гаразд! У такому разі, «Героє». Наостанок, також як підсумок, я б хотіла попросити про одну річ.
— ...Що саме?
— Чи не могла б ти своїм потужним ударом відправити мене просто в небо? Так, щоб це було вище за стелю.
— ...Фх, цікаво.
Лекі, яка кліпала очима від прохання Хіни, покрутила «Святий Меч» і замахнулася ним.
Вона, мабуть, зрозуміла, що збирається зробити Хіна.
На її обличчі з'явилася посмішка.
— Мардрі. Якщо це твоє знаряддя, то варто йому лише встромитися в землю, як можна буде вибратися на поверхню, правда?
— ...Звісно. Не варто недооцінювати створені мною прилади.
— У такому разі можна не хвилюватися. Ну ж бо, «Героє». Прошу, від щирого серця...!
— Стисни зуби.
Після цих слів світло почало збиратися на «Святому Мечі».
«Святий Меч» — це зброя «Героя», сила якої значно зростає від коливань емоцій носія.
Зараз вона, мабуть, використовує емоцію «радості» як енергію.
Невдовзі світло, що перевищувало довжину леза, обдарувало «Святий Меч» сяйвом.
— ...Готово. Погнали.
Сказавши це, Лекі з усіх сил замахнулася «Святим Мечем» і вдарила ним просто в спину Хіні.
— О войовнича Богине, що всміхаєшся на небесах. Перетвори на ніщо все зло перед моїми очима — «Святий меч караючого гріха»!
— Усім до зустрічі-і~!
Залишивши ці слова, Хіна злетіла просто в небо.