Розділ 51 - Ми підготували вам такі умови
— Джине-сама-а!!
Брудна дівчина раптово впала з неба.
І їх було двоє. Одна з них — Хіна Ларюель, донька Короля Демонів, яка зчинила стільки галасу у світі.
Я мимоволі заціпенів, втративши можливість ударити першим.
— Д-Джине-сама!? Чому на вас немає одягу!? Це ж так непристойно!
Хіна визирала на моє голе тіло крізь щілини між пальцями.
То відверталася, то визирала — здавалося, їй це дуже подобається.
— ...Немає. Тут немає жодного ельфа, якого я б могла спіймати зі своїми силами...
Інша дівчина з самого початку бурмотіла якісь небезпечні слова.
Це якась уціліла з армії Короля Демонів, відмінна від Паруруки, з якою я бився нещодавно?
Вона навіть не струшувала тирсу, що заплуталася в її волоссі, і блукала поглядом убік.
— ...Це знову ви!!
Поруч зі мною пролунав глухий гнівний вигук.
Юрі стиснула «Палицю Мудреця» і з таким лютим виразом обличчя, якого я ще ніколи не бачив, витріщилася на Хіну та іншу.
— А ми ж... а ми ж могли провести цілу ніч із Джином-саном за чимось веселим...! Один раз — куди не йшло, але це вже вдруге! Цього разу я точно винищу вас!
— Угу, згодна. Оце створіння точно треба винищити.
— І то правда. А ще, мабуть, і демоницю поруч, яка цілиться в наших одноплемінників.
Лекі, стискаючи «Святий Меч», і Люсіка, тримаючи «Палицю Мудреця», встали поруч.
— «Призов крижаного меча»!
Я теж підготував зброю й перейшов у бойовий стан.
— Команда Героя... Для мене це невигідно. Хіно, покладаюся на тебе.
— Ха-а!? Зачекай-но хвилинку, Мардрі! Що за нісенітниці ти верзеш!?
— «Скликання: Ланцюгова світлова бомба»
Якраз коли я подумав, що між ними стався розкол, дівчина, яку назвали Мардрі, вихопила з рукава білого халата бомбу, і її спалах засліпив усе навколо білим світлом.
Дідько...!
Поле зору втрачено...!
Якщо так триватиме й далі, вони втекуть. Цього не можна допустити.
Адже надворі лежить купа чоловіків-ельфів, яких Юрі присипила за допомогою благословення.
До того ж, дуже недоречно, там росте «Ельфійське священне дерево».
Ми не могли допустити, аби Хіна та інші дізналися про існування захисного божества цього селища.
— Лекі! Нізащо не випускай її звідси...!
— — Ось там.
Здавалося, «Герой», що була поруч, опустила «Святий Меч».
Одразу після цього пролунав приголомшений голос Мардрі:
— Брехня!? Я ж мала засліпити її...!? Ґу-у...!
— Навіть якщо я не бачу, розрубати я зможу.
— Ось чому «Герої» такі...! Хіно! Що ти робиш...!
— Через той дослідницький прилад, який ти випустила без попередження, Хіна теж нічого не бачить перед собою!
А, ці дівчата, можливо, досить дурненькі.
У них взагалі немає взаємодії.
Як мінімум, порівняно з Парурукою раніше, вони були куди легшою здобиччю.
— О Богине. Наші хвороби, наші рани зціли, даруй нам наснагу протистояти злу — «Пісня зцілення»
— Швидко!
— «Кайдани з рослинної лози»!
Очистивши очі завдяки благословенню Юрі, я негайно замахнувся крижаним мечем і кинувся на Мардрі, яка була поранена від атаки Лекі.
Водночас Люсіка, відновившись, випустила магію землі, і трава та лоза, що проросли з землі, зв'язали руки й ноги Мардрі та Хіни відповідно.
— Другого разу не буде. О войовнича Богине, що всміхаєшся на небесах. Перетвори на ніщо все зло перед моїми очима — «Святий меч караючого гріха»
— Кх... якщо так... «Багатошарова водяна стіна: Точкова концентрація»!
— ............кх! Відбито...!?
Завдяки вдалій здогадці Хіна змогла зупинити випущений Лекі «Святий меч караючого гріха» за допомогою щільної «Багатошарової водяної стіни» в точці контакту між ударом і собою.
Ударну хвилю це не гасило повністю, але оскільки це був не прямий удар, шкода була незначною, і Хіну просто відкинуло навулицю.
— Фу-фун! Я пам'ятаю місце, де ти раніше завдала мені рани~ Ґафх-ґохафх-ґухефх!
І що найгірше, Хіна, перекочуючись, ударилася об «Ельфійське священне дерево».
Як же нещасливо склалося...!
— ...Ти відкрилася. Не варто відвертати погляд.
— Дідько...!
— «Скликання: Великий залізний щит»
Між моїм опусканим крижаним мечем і Мардрі раптово з'явився величезний круглий залізний щит, що закривав її на весь зріст.
Тріснув саме мій меч, а Мардрі просто відкотилася вбік, уникнувши шкоди.
— Чорт! Не випущу...!
— Наступний удар за мною! «Заточення в камені»!
— Кхі-хі-хі, я вже скільки каменів розтрощила... «Скликання: Механічний земляний кріт»!
З землі виросла величезна скеля, яка мала б закрити Мардрі, але бур, який з'явився у її руках, розтрощив її на порох.
— ...Мені вже набридло бути скованою. «Лезо ріжучого вітру»
— Ей ти, розріж кайдани й Хіні теж!
— ...Нудно. ...Тримай.
— Фх. З цього й треба було починати.
Незважаючи на суперечки, лезо вітру Мардрі перерізало й пута Хіни.
...Тепер ситуація вирівнялася... ні, можна сказати, що ми опинилися в невигідному становищі.
Доказом цього було те, що Хіна поклала руку на «Ельфійське священне дерево» й не збиралася відходити.
— Джине-кун!
Почувши, як хтось гукає моє ім'я, я розвернувся й побачив Ельфона-сана та ельфів, що залишалися з ним, які зі зброєю в руках прийшли нам на допомогу.
Проте зараз проблема полягала не в нестачі сил.
— Зупиніться! Ви всі!
Хіна гучним голосом привернула до себе нашу увагу.
— Мене звати Хіна Ларюель! Я донька великого Короля Демонів!
— Донька Короля Демонів...!? Чому вона тут...!
— Хіба це не очевидно, що ми дісталися сюди, риючи землю під землею! Хіна — жінка, якій личить навіть бруд! О-хо-хо!
— Щоб існував такий дивакуватий дурень...
Ельфон-сан ошелешено дивився на Хіну.
Як і очікувалося від доньки Короля Демонів... вона приходить шляхами, які перевершують будь-які фантазії.
То ось чому її гарна сукня стала коричневою.
— Ви виконуватимете все, що скаже Хіна! Якщо ж відмовитеся!
Хіна зробила навмисну паузу й криво всміхнулася.
Обличчя, яке щойно виглядало як у звичайної дівчини, на мить стало жахливим, наче в демона, що насміхається з усього світу.
— — Я спалю це дерево.
— Що...!? Ти хоч розумієш, що станеться, якщо обірвати життя «Ельфійського священного дерева»!?
— Селище ельфів загине, чи не так? Мені байдуже до цього.
— Кх... ти, виродок...!
— Який чудовий вираз обличчя! Усі, хто виступає проти армії Короля Демонів, мають бути саме такими!
Приклавши руку до щоки, Хіна голосно розреготалася.
Чорт... Хіба немає нічого...? Жодної шпарини, аби перевернути цю ситуацію...?
Мабуть, мета Хіни — не знищення селища ельфів, а—
— Умови Хіни прості! Віддайте мені Джина-сама! І цього буде достатньо!
— Джин... гей, невже.
— Наречений нашої панянки...
Ельфи, які не знали обставин, зашуміли.
Як і очікувалося, вона знову діяла, цілячись у мене, як і під час попереднього нападу.
Якщо так, то саме я мушу покласти край цьому безладу.
Можна сказати, що це лихо приніс саме я.
Хто б міг подумати, що вони так швидко дістануться сюди, та ще й до селища ельфів, яке вважалося неприступним...
Хоча вона й здається дурненькою, але все ж донька Короля Демонів...
— Не недооцінюй нас! Ми не настільки низько впали, аби так легко віддати нареченого, якого привела власна донька!
— ...Батьку...!
— Ара, ось як? Тоді ви обираєте спалити його й втратити батьківщину. Перекресливши волю предків за тисячі й десятки тисяч років.
— ............Ґу-у-у...!
Ельфон-сан скрипнув зубами так, що було чути довкола.
Я був радий вже з того, що він хоч один раз заступився за мене.
Тому, аби віддячити за цю доброту, я мусив щось придумати.
— ...Хіно, ні. Якщо спалювати, то після того, як я заберу ельфів із собою.
— Якщо ти підеш першою, як я потім дістануся поверхні!
— ...Тоді додай ельфів до умов. Я прийшла саме заради цього.
— Та добре-добре, зрозуміла. Дайте мені ще й кількох міцних ельфів!
Поки я думав, Мардрі теж перемістилася до «Ельфійського священного дерева».
...Але чому вона не згадує про чоловіків-ельфів...?
Чому? З огляду на попередню розмову, ця дитина мала б цікавитися ельфами.
Цю сумнів розвіяла «Свята», яка була поруч зі мною.
— ...Я зняла негативні стани з ельфів у той самий момент, що й із Джина-сана та інших. Думаю, зараз вони всі затамували подих, аби не заважати.
— Ось як...! Дякую, ти дуже допомогла, Юрі.
Завдяки цьому ми уникнули найгіршої ситуації.
Якщо так, то має бути якийсь вихід.
Думай. Якщо не можеш перемогти силою, використовуй мізки...
Якщо я перестану думати, я стану просто нікчемним простолюдином...!
...Я знайшов шпарину, у яку можна вдарити.
Залишається лише вирішити, як її використати...
— ...Ще довго? Я хочу скоріше повернутися й зайнятися дослідженнями.
...Хм? Дослідженнями...?
Якщо подумати, під час попереднього бою вона закликала лише ту зброю, якої я раніше не бачив.
...А що, як це результати її досліджень?
— Саме так~. Хіна теж хоче скоріше прийняти ванну. Джине-сама, ходімо разом!
Оце мені не потрібно.
...Ні, зачекай. Це теж треба використати.
У моїй голові склалися шматочки пазла. Є лише один... шлях.
Оскільки ментальний вік Хіни ще зовсім дитячий, а стосунки з Мардрі не видаються надто близькими, є один план, який можна використати.
Залишається лише ризикнути на все або нічого...!
— Ну ж бо, Джине-сама! Якщо ви такий добрий, то—
— Мардрі! Усі знаряддя, які ти дослідила, просто неймовірні!
— ............
Щока Мардрі дрібно здригнулася.
Є реакція...!
— ...Чим саме?
— Руйнівна сила того леза! Потужність бомби, яка діє навіть на доньку Короля Демонів! Міцність, що трощить меч супротивника! Усе це речі найвищого ґатунку! Я, як той, хто подорожував світом у складі команди Героя, можу це гарантувати!
— ...Угу. Хоч ти й людина, але маєш око.
Це теж позитивна реакція! Все ж таки Мардрі — дивна демониця, повністю віддана дослідженням!
Її сприйняття близьке до людського...!
— Якщо хочеш, чому б тобі не кинути армію Короля Демонів і не жити тут, займаючись дослідженнями!?
Тому є ймовірність, що вона прийме таку пропозицію.
Ззвичайний демон відкинув би це одразу.
Проте, побачивши нас, вона одразу зрозуміла, що це команда Героя, і вирішила відступити — у неї був розум.
Досі ми билися з багатьма верхівками армії Короля Демонів, але жоден із них, навіть розуміючи, що не зможе перемогти, не припиняв ворогувати до останнього.
Але Мардрі інша.
У неї немає свідомості демона, який прагне активно вбивати людей.
Якщо дати Мардрі те, чого вона прагне, вона не стане навмисно відмовлятися від цього.
— А, Джине-сама, так не можна! Мардрі — важливий кадр для армії Короля Демонів!
Хіна помітно занервувала.
Все ж таки вона розуміє, що Мардрі не має вірності ні до армії Короля Демонів, ні до неї особисто.
Інакше вона б не стала так квапливо її зупиняти.
Якщо так, то шанси на перемогу є.
Прошу...! Будь ласка, візьми мою руку...!
Із цією молитвою я подивився на Мардрі... але на її обличчі з'явилася насмішка.
— ...Ти насміхаєшся з мене? Я хоч і дрібний, але демон. Настільки мало мені недостатньо, аби підкоритися людині.
З моїх долонь ледь не вислизнула надія.
...Ні, ще ні. Не здавайся. Якщо прийняти розпач, усе скінчиться.
Я ж член команди Героя!
Я мушу стояти до кінця з надією.
Щойно Мардрі справді сказала "настільки мало".
Тобто мені просто потрібно додати інші умови, які сколихнуть її серце.
Щось... кажи що завгодно! Крути язиком! Просто додавай усе, що я можу зробити, до умов...!
— Я забезпечу тебе триразовим харчуванням! До того ж готуватиму все сам!
— ...Тільки триразове харчування?
...Аре? Невже тут є простір для переговорів?
— Якщо хочеш, додамо й перекуси! Крім того, ми підготуємо великий будинок, де можна буде зручно проводити дослідження, а прибирання та сортування документів ми повністю візьмемо на себе!
— ............
— Мардрі? Ти ж брешеш, правда? Мардрі?
— Якщо тобі потрібні ельфи, ми, рід Ель Рістія, обіцяємо свою співпрацю!
— Якщо ти досліджуєш магію, я присягаюся позичити тобі свої знання як «Мудрець»!
— Люсіко...! Ельфон-сан...!
Потужна підтримка від них двох, які відчули вирішальний момент.
Умови стали значно кращими, ніж на початку.
З цим усе вийде...!
— — Хіно. Бувай. Я житиму з ельфами.
— Куди поділася вся твоя крута зухвалість, яка була щойно!?