Розділ 50 - Це... було неймовірно...
— ...Поцілунок із Джином... був таким апетитно-звабливим, чи що... вибач. Я можу описати це лише так... що це було неймовірно неймовірно.
Люсіка, схоже, залишилася задоволеною, тож злізла з мене й клацнула пальцями.
— «Світлова куля».
У кімнаті спалахнуло яскраве світло й увійшло всередину клітки, підвішеної до стелі.
І це був умовлений нами сигнал.
Серед покрову ночі «Світлова куля» всередині зрубаної хатини слугувала дуже помітною міткою.
Це був знак для Лекі та інших, що ми закінчили з поцілунком.
Ми мали трохи почекати, і якщо ознак появи «Ельфійського дорогоцінного каменя» не буде, ті двоє також мали приєднатися до нас.
...Так. Після цього буде основне дійство.
Якщо навіть від попереднього поцілунку насолода ледь не затьмарювала розум, то що ж станеться під час дійства, яке йде далі?
Чи не перестану я бути самим собою?
У голову приходили навіть такі думки.
...Прямо як Люсіка, яка поруч крутилася, схопившись за голову.
— А-а-а-а-а-а! Що я взагалі робила щойно...!
Мабуть, через використання магії збудження спало й повернувся спокій.
Вона, яка щойно демонструвала навіть таку сміливість, як прохання про додатковий поцілунок, тепер корчилася від сорому.
— Дуже активна Люсіка теж була милою.
— Н-ні, все не так! Я просто орієнтувалася на свою улюблену книжку...!
— Тобто Люсіка любить читати такі сороміцькі любовні романи?
— У-убий мене, Джине!! Краще зроби це без вагань!!
Люсіка плакалася мені, але я лише знизав плечима й прикинувся дурником.
Настане день, коли ми разом сміятимемося, згадуючи це як чудовий спогад.
Я вже зараз чекаю на той день, який ми зустрінемо разом.
— ...Що з вами, Люсіко-сан? Поводитеся як дитина, хоча вже доросла.
— ...Невже... поцілунок не вдався?
Клацнувши замком, двері відчинилися, і всередину зайшли Юрі та Лекі.
Обидві, щойно зайшовши й побачивши Люсіку, яка корчилася, трохи відсахнулися.
— Н-ні... поцілуватися вдалося як слід... е-хе-хе.
— Виглядає дуже щасливою.
— П-проте, чому я зробила таку соромну річ...!
— Виглядає дуже нещасною.
— Ну, сталося багато всього.
— Здебільшого, мабуть, поки вона була збуджена, то захопилася й влаштувала неймовірний поцілунок. Наприклад, цілувалася без зупину, навіть не думаючи про дихання.
— Угх...!
Вона що, екстрасенс?
Як і завжди, яка спостережливість. І яка дедукція.
Люсіка, яку розкусили повністю, завмирає й не рухається.
— У кожному разі, добре, якщо поцілунок вдався. ...І ось, якби цим було продемонстровано чисте кохання, то було б не дивно, якби з'явився «Ельфійський дорогоцінний камінь», але...
— ...Він не з'явився.
— ...З-зачекайте хвилинку. Це означає...
Юрі мило посміхнулася й поклала руку на свій одяг черниці.
І легким рухом зняла стрічку з шиї.
— Настав час довгоочікуваного «Хвилювання! Джине-сан, у нас поповнення в родині!»!
Ця «Свята» була в повному захваті.
Втім, оскільки ми заздалегідь вирішили діяти за таким планом, я теж не панікував. ...Не панікував, але мене охопило тремтіння.
...Ми справді зробимо це тут.
З Лекі, Юрі та Люсікою ми перейдемо до ще глибших стосунків... просто зараз.
— ...Ви впевнені?
Я знову подивився на всіх, ніби чекаючи підтвердження.
І всі троє міцно кивнули мені у відповідь.
Тоді вирішимося на це, — подумав я й скинув верхній одяг.
— Саме в ту мить.
— Ґебуруґафх!?
— ............Прибули.
Пробивши стелю зрубаної хатини, щось прилетіло всередину.
Ворожий напад!? У прихованому селищі ельфів!?
Ми миттєво перейшли в бойовий режим і прикликали до рук кожен свою зброю.
— «Легкий вітер»!
Я вивільнив димову завісу з пилу, що приховувала їхні постаті, навулицю.
— У-у... боляче... Але книжку вдалося захистити...
— Ельфи...! Обов'язково спіймаю...!
І тоді з'явилися вже знайома дівчина з давніми рахунками та чорнява дівчина.
◇ ◇ ◇ ◇ ◇
— ...Довго ще, Мардрі?
— ...Не знаю. Жереб уже кинуто. Далі лише виграш або програш.
— І ти після цього справді дослідниця? Хіба ти не можеш визначити це трохи точніше?
— ...Взагалі-то я просто спрямувала бур у місце, яке вказала Хіна. Якщо не дістанемося, то це провина Хіни.
— Я-яка жахлива дитина...!
Скільки вже годин минуло відтоді, як ми з Мардрі рили землю під землею.
Скільки б ми не рили: земля, каміння, кістки невідомих істот, земля, каміння, кістки незнайомих істот...
Вже самі лише однакові краєвиди, від яких стає нудно.
Мардрі, на відміну від Паруруки, навіть не виступає співрозмовницею...
Зацікавлення цієї дитини — це лише невідоме та магія.
Раніше, хоча Хіна позичила їй свою улюблену книжку «Кажуть, що я слабкий маг задньої лінії, але насправді...! ~Мужній вигляд, який цей ненадійний хлопець показує на полі бою~», вона була дуже здивована, коли побачила, що книжка лежить під її дослідницькими паперами.
Хіна — донька Короля Демонів, знаєте? Чому ця дитина так спокійно суперечить?
Зазвичай варто було б якнайшвидше відтяти їй голову, але завдяки дослідженням Мардрі підкорення світу справді ставало ефективнішим, і це була правда.
Хіна, після того як здобуде Джина-сама, не забула про мету підкорити світ.
Тато хоч і повністю зм'якшився, але в мені чітко й безперервно тече кров Короля Демонів.
Заради цієї мети варто як слід приборкати Мардрі.
Наступного разу треба попросити Паруруку. Ця дитина спілкується майже з усіма верхівками, тож у неї все вийде добре.
Еге ж, зробімо саме так. Вирішено.
— ...Нічого не поробиш. Може, зайнятися написанням?
Хіна дістає із сумки одну книжку в шкіряній обкладинці.
Відтоді, як її відкинув «Герой», і до самого повернення до замку Короля Демонів, серце Хіни підтримувала саме ця одна книжка.
До того ж це не просто книжка. У майбутньому вона стане легендарним твором, який серед демонів називатимуть національним скарбом.
Адже її написала власноруч Хіна. Це історія, яку від початку й до кінця вигадала й написала Хіна...!
Досі я вважала, що написання — це робота для нижчих верств людей, але коли почала писати, виявилося, що це досить весело~.
Ім'я героїні, звісно ж, Хіна. А ім'я героя, звісно ж, Джин-сама~!!
Загальний сюжет історії такий...
Бідний Джин-сама, якого мов раба використовують огидні й підлі жінки, яких називають «Героями»...
Зневірившись у світі, ідучи по покупки, він зустрічає її.
Надзвичайно ніжну, на-а-адойшвидшу, надзвичайно милу срібноволосу панночку — Хіну Ларюель!
Проте Джин-сама через свою ніжність відступає, аби не втягувати Хіну... але водночас Хіна теж усвідомлює, що Джин-сама — її доля, пов'язана червоною ниткою ще з минулого життя.
Ось так починається подорож Хіни, яка рятує Джина-сама від найгірших і найпідліших «Героїв»...!
— ...Угу-угу, скільки не читай, а відчувається лише передчуття шедевру...!
Зараз якраз розділ, де вона випадково зустрічає Джина-сама у місті, яке прийшла підкорити, і вони ходять на побачення, приховуючи її походження.
Якби він дізнався, що вона панночка, Джин-сама точно не спілкувався б із нею як з рівною, тому доводиться старатися й поводитися по-простолюдинськи серед людей.
Місце для побачення... Точно! Зробімо магазин одягу.
А-а, як же Хіні хочеться скоріше підібрати одяг для Джина-сама~.
Не той сірий, який змушують носити теперішні «Герої», а вишуканий і блискучий одяг буде найкращим!
Пошиємо його на основі срібного кольору, такого ж, як і колір волосся Хіни.
Доказ того, що Джин-сама належить Хіні... уфу, уфу-фу-фу...!
— Перо так і літає~!
— ...Хіно.
— Що таке? Якщо до вбиральні, то зроби це під час риття.
— ...Дісталися. Падаємо.
— Хае?
У ту ж мить відчуття невагомості охопило Хіну та іншу—
— Кя-а-а-а-а-а! Падаємо! Книжка!! Я мушу захистити хоча б шедевр Хіни!!
— Прийшли, прийшли, прийшли! Під землею справді було селище ельфів!!
І підкоряючись гравітації, вони впали в маленький будинок.
— У-у... боляче... Але книжку вдалося захистити...
— Ельфи...! Обов'язково спіймаю...!
У кожному разі, буде клопітно, якщо зчиниться галас.
Де б приховатися... — озирнувшись довкола, вона побачила людину, яку Хіна шукала й до якої прийшла зустрітися.
— Джине-сама-а!!
Те, що місце, яке ми випадково копали, привело прямо до Джина-сама...
Я переконалася...!
Все ж таки саме ця людина — суджений Хіни~!!