Розділ 5 - Безтурботний ранок із нею.
Цвінь-цвінь — виспівували пташки за вікном.
Через вікно, яке стара шмата тканини не могла повністю закрити, кімнату заливало яскраве сонячне світло.
Поступово прокидаючись від цих ранкових звуків, я першим ділом відчув якийсь дискомфорт.
"В-важко..."
Нижня частина мого тіла була наче прикута до ліжка, я майже не міг нею поворухнути.
"Що за чортівня... е?"
Насилу повернувши голову, я побачив Юрі, яка спала, використовуючи мою пахову зону замість подушки.
— Ч-чому Юрі тут...?
— М-нн... хм-м...
Зараз вона лежала, буквально вмостившись на мені. Мабуть, спати було не дуже зручно, бо вона почала крутитися.
Через це найм'якша частина тіла Юрі почала тертися об мене.
"Ц-це кепсько! Оця поза — максимально кепська!"
— Юрі...! Прокидайся!
"Бо інакше інший я теж зараз прокинеться...!"
Проте вона навіть не думала прокидатися.
"Зазвичай вона прокидається найпершою і завжди допомагає мені готувати сніданок, то чому саме в такий момент вона заснула настільки міцним сном..."
"Що ж, доведеться діяти радикально."
Тільки-но я збирався обережно її відсунути, як мені в очі кинулися мої забинтовані руки й ноги.
Цієї ж миті в мою голову бурхливим потоком ринули спогади про минулу ніч.
— ...Точно, згадав.
Люсіка зізналася мені в коханні, і коли ми вже збиралися поцілуватися, раптово з'явилися Лекі та Юрі й вибили з мене дух.
"Потім від дикого болю, поки ці троє сварилися, я вирубився... от воно що."
"Мабуть, Юрі доглядала за мною, та так і заснула прямо на мені... схоже на те."
"Тепер зрозуміло, чому я прокинувся у своїй старій рідній кімнаті."
— Але все одно...
"Навіть знаючи причину, це аж ніяк не допомагало вирішити проблему, куди мені зараз подіти очі."
— Якщо я невдало поворухнуся, то точно зачеплю її...
"Навіть якщо вона сама на мене залізла, краще не торкатися без потреби її грудей чи чогось такого."
— Ссс... пффф...
Я почав повільно протягувати руки до Юрі, яка мирно дихала уві сні.
"Треба трохи підняти її тіло, щоб звільнитися з цього полону."
"Грудей торкатися не можна... якось за плечі, за плечі..."
"Але якщо батьки побачать нас у такій позі, вони стовідсотково все зрозуміють неправильно, ха-ха..."
— Гей. Пора вже встава...
— ............
— ...Спускайтеся спокійно, коли закінчите.
— А-а-а-а?! Все не так, тату! Ти все максимально неправильно зрозумів!
Я голосно крикнув йому навздогін, але батько навіть слухати не став.
Із застиглою посмішкою на обличчі він гучно ляснув дверима й повернувся назад до вітальні.
"Цікаво, вони зараз разом із мамою бідкаються через розпусну поведінку сина?"
"Чи, може, радіють, що з'явилася ще одна кандидатка в невістки?"
"...Знаючи їхній характер, скоріш за все, друге."
"Та й узагалі, не може бути, щоб Юрі романтично цікавилася мною як чоловіком."
— М-нн... пхе-е...
Кімнату, в якій щойно панувала тиша, прорізав солодкий голосок.
Вона солодко потягнулася, вигнувши груди вперед, від чого ті стали ще помітнішими.
Володаркою такої смертоносної зброї могла бути лише одна дівчина — Юрі.
— Ой, доброго ранку, Джине-сан. Як ви почуваєтеся?
— Наче все гаразд. Це ж ти мене вилікувала? Дякую.
— Та що ви, я ж сама винна в тому, що завдала вам клопоту... Джине-сан, чим плануєте зайнятися далі? Якщо ви не проти, я б хотіла побути з вами!
— Добре. Думаю, сьогодні варто помолитися за те, щоб у дівчат усе пройшло успішно з підкоренням Короля Демонів... стій, точно! Підкорення Короля Демонів!!
"Ми тут так безтурботно теревенимо, але ж сьогодні день вирішальної битви."
Королівство зібрало всі свої сили, підготувало солдатів і збиралося розпочати масштабний наступ на армію Короля Демонів.
"Вона — та людина, яка в жодному разі не повинна зараз тут перебувати."
Разом із Лекі та Люсікою вона мала бути їхнім стягом і вести смертельний бій проти Короля Демонів, але...
— Чому ти тут, Юрі?! Підкорення Короля Демонів мало відбутися сьогодні, хіба ні?!
— Та ми вже здолали Короля Демонів.
— ...Е? Справді?
— Хіба я хоч колись брехала Джину-сану?
— ...Ні.
— Отож-бо й воно.
"Та не може бути...?" Король Демонів, який стільки років тримав у страху все людство, зник ось так за одну мить...?
"Ого... ну й сильна ж у нас команда..."
Ця новина виявилася настільки шокуючою, що мій мозок не міг одразу перетравити цей факт.
— Зараз Лекі-тян та Люсіка-сан пішли звітувати про підкорення. А мені доручили охороняти будинок.
— Але ж ти теж мала піти з ними. Про мене можна було просто забути, тобі треба негайно повертатися до королівського замку.
— Усе гаразд. Про це я теж договорилась з Люсікой-сан. Ну, знаєте, про наше з вами майбутнє і все таке.
— До того ж... — продовжила вона.
— Будь ласка, не кажи до себе "забути". Коли хтось погано говорить про мою найдорожчу людину... мені стає дуже сумно.
— А-але...
— Жодних "але". Добре? Пообіцяй мені.
Юрі м'яко взяла мою руку й притиснула її до своїх пишних грудей.
У її очах читався сум і... що буває вкрай рідко, легкий гнів.
Це показувало, наскільки вона серйозна, тож я подумки вилаяв себе за проявлену слабкість.
— ...Вибач. Я більше ніколи не буду принижувати себе перед тобою.
— Ось і добре. Це наша обіцянка.
"Коли вона про щось домовляється, то завжди ось так переплітає наші мізинці."
"Каже, що це якийсь ритуал, якому її навчила сама Богиня."
"Я не знаю деталей, але, мабуть, це якась таємниця, що передається лише тим, хто має кваліфікацію «Свята»."
Юрі була в чудовому настрої через те, що ми уклали обіцянку, але коли її погляд упав на бинти на моїй руці, посмішка на її обличчі згасла.
— Ще раз вибачте за минулу ніч. Побачивши ту сцену між вами двома, я просто втратила контроль...
Юрі вибачилася, помітно посумнішавши.
"Вони здійснили такий неймовірний подвиг, а вона все одно бідкається через когось на кшталт мене... мабуть, саме тому вона й стала «Свята»."
Вона стикалася з болем удвічі частіше за інших, тому як ніхто розуміє чужі страждання.
Через це вона й має звичку звинувачувати себе понад міру.
— Усе гаразд, Юрі. Дякую за турботу.
— ...Так, дякую вам.
Коли я погладив її по голові, вона ніжно посміхнулася мені у відповідь.
"...Посмішка Юрі здатна освітлювати людей, наче сонце."
Мені стало соромно за те, що я міг подумати про таку чудову дівчину щось непристойне.
— Джине-сан, що робитимете далі? Бажаєте ще відпочити?
— Ні, вже буду вставати. Після таких новин я навряд чи засну.
— Тоді давайте снідати. На знак примирення сьогодні готую я!
— Я теж допоможу. Не можу ж я постійно сидіти у тебе на шиї.
Почувши це, Юрі підстрибнула від радощів і потягнула мене за руку.
Товариші, з якими я вже був готовий попрощатися назавжди, досі залишалися поруч.
Усвідомивши цей факт, я й сам мимоволі посміхнувся.
.
.
.
(П.П Да там не просто залишились з тобою, там чекає на тебе одруження одразу на трьох, бо хто заборонить вам одружитись, дружини ж настільки сильні що королівство просто буде знищене аххахаха.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )