Розділ 46 - Ми збудували хатину тільки для вас двох, тож фліртуйте на здоров'я
Лекі та Юрі, побачивши, що я підвівся, теж підбігли сюди.
— Джине-сан. Ви в порядку? Про всяк випадок я наклала «Зцілення», але...
— Завдяки тобі я почуваюся навіть бадьорішим, ніж до того, як знепритомнів. Вибачте, що завдав клопоту.
— Та що ви. Я й сама не думала, що Джин-сан знепритомніє від грудей...
— Ні, я вважаю, що Юрі не варто цим перейматися.
— Справді? Тоді чи можу я й надалі притискатися ними до вас?
— ...Залежно від часу та обставин.
— Т-Так!
...Мабуть, Юрі — єдина у світі, хто розпливається в посмішці, отримавши дозвіл притискатися грудьми.
Для мене це теж вигода, тож я зовсім не проти, навіть навпаки — перебуваю в становищі, коли мав би дякувати.
— Джине. Якщо ти оговтався, то скажи. Як тобі мої груди?
Я ж не можу цього сказати.
Тільки-но донедавна я ставився до Лекі як до милої молодшої сестрички, а тепер мушу висловити їй відчуття від її грудей — це що, якась покарання?
...Проте. Проте я ж обіцяв ставитися до Лекі як до дівчини.
Тому я видавлюю слова з пересохлого горла:
— ...Вони були чудові.
Хочу померти. Якщо є діра, хочу негайно в неї провалитися. І щоб мене зверху засипали землею.
— Хм. Тоді я рада.
Те, що Лекі це сподобалося, було єдиною втіхою.
Було б скрутно, якби розмова про груди розгорілася ще дужче.
Я трохи прискорив крок.
— Вибачте, змусили вас чекати.
— Усе гаразд, усе гаразд. Навпаки, вибачте, що завадила вам розважатися.
Карнеа-сан, яка промовила це з вибаченням, дивилася на Люсіку.
— Я не переймаюся. А щодо цього, сестро, причина, чому ти нас покликала, за тобою?
— Еге ж, саме так. Вона готова — ваша особиста зрубана хатина.
За спиною Карнеа-сан була готова проста зрубана хатина.
То ось що збирали ельфи-чоловіки раніше.
— Особисто наша... Для чого вона має слугувати, сестро?
— Ну звісно ж, для цього.
...Хм-м? Я щось недочув?
— Карнеа-сан. Можна ще раз для уточнення?
— Я просто подумала, що на вулиці бути повністю голими вам буде соромно, тому й збудувала окрему хатину.
— Дідько! Вона підтвердила це прямо!!
Чому вона така рішуча...!
Який перебіг думок мав бути, щоб дійти до ідеї збудувати хатину суто для ночі?
І взагалі, чому розмова просувається так, ніби ми обов'язково маємо це зробити?
Я цього не розумію.
— ...Карнеа-сан.
— ...Юрі-чан.
Непристойна парочка міцно потиснула руки.
— Але вибач, Юрі-чан. Це місце тільки для Люсіки та Джина-куна.
— ...Карнеа-сан...!
А, дует миттєво розпався.
...Ні, зачекайте-зачекайте-зачекайте. Я почув ще більш приголомшливі слова.
— З-зачекайте хвилинку! Що означає «тільки для мене та Люсіки»!?
— Саме так! Ми проти дискримінації-і!
— Зробіть усе порівну-у!
— ...............
Люсіко, ти теж скажи щось проти!
— Ну-ну, заспокойтеся. Щодо цього я теж усе детально поясню. Подивіться на це.
Карнеа-сан сплеснула в долоні, і один із чоловіків приніс згорнутий аркуш паперу.
Вона взяла його, поклала на землю й розгорнула.
— ...Це...
— ...Тут використані такі ж символи, як і ті, що показував пан Ельфон днями.
— Так. Насправді після того я шукала зачіпки, аби стати вам у пригоді, і знайшла це. Я зачитаю.
[О той, хто успадковує кров Ель Рістія. Покажи «Ельфійському священному дереву» чисте кохання з коханим чоловіком. Тоді тобі буде надано «Ельфійський дорогоцінний камінь».]
— ...Це «Ель Рістія»...
— Це рід, який із покоління в покоління обіймає посаду голів ельфів... тобто йдеться про нас.
— ...Якщо так, то хіба це не означає, що сестра Карнеа теж може це зробити...
— Дурненька. Звідки в мене, яка виходила заміж за сотню чоловіків, візьметься чистота?
— Вона сама це каже...
Люсіка теж була шокована такою несподіваною відповіддю рідної сестри.
Я подумав про те саме.
— Текст дещо відрізняється від попереднього. Партнер чітко обмежений чоловіком.
— Мабуть, наші предки з покоління в покоління знаходили нові умови. І ось так залишили це для нас.
— ...У мене є одне винятково просте запитання.
— Яке саме?
— Зазвичай хіба не новіший документ мають знаходити першим, а не той давній?
— Ц-це випадковість, випадковість. Тато вже в літах, тож міг щось випустити з уваги.
— ...Ось як.
— У кожному разі, раз справи такі, ми й підготували цю зрубану хатину.
Карнеа-сан відвела погляд від Юрі, схопила Люсіку за плечі й подивилася їй просто в очі.
— Тепер усе залежить від того, як ти старатимешся від ранку до вечора, Люсіко.
— Це найгірші слова підтримки, які я отримувала в житті, сестро.
— Можеш бути спокійною. Навіть якщо ви будете розважатися вдвох, ми не прийдемо дивитися. Скільки б криків ви не видавали, ніхто не дізнається.
— Сестро! Оце останнє слово було геть зайвим!
— Невже ти боїшся? Усе гаразд. Боляче тільки спочатку, а потім стає приємно.
— Я не просила таких підбадьорювань!?
Я прекрасно розумів почуття Люсіки.
Адже підтримка Карнеа-сан стосувалася й мене безпосередньо.
— Тому я вважаю, що відсьогодні вам із Джином-куном варто деякий час провести удвох. Ви ж і самі хочете якнайшвидше завершити весільні обручки, правда?
Якщо цей текст правдивий, то зробити так, як каже Карнеа-сан, було б правильно.
Але це означає можливість дорослих стосунків із Люсікою...
Проте для мене Лекі та Юрі так само дорогі, як і Люсіка.
Я відчув, що не повинен вирішувати це під впливом миті.
— ...Я зрозумів.
— Чудово! Тоді негайно удвох—
— Перед цим дайте нам порадитися. Для нас це теж дуже важливе питання.
— ...Зрозуміла. Тим часом ми занесемо в хатину все необхідне, тож користуйтеся вільно.
На мить мені здалося, що вираз обличчя Карнеа-сан здригнувся.