Розділ 42 - На добраніч усім
Після цього ми позичили один із вільних будинків усередині великого дерева і стали там жити.
Площа кожного поверху була досить пристойною, і оскільки таких поверхів було аж 4, для проживання чотирьох людей це було більш ніж достатнє приміщення.
Меблі всередині з особливою ельфійською увагою до деталей також усі були дерев'яними.
За словами Люсіки, їх виготовляли з деревини, вийнятої з середини великого дерева.
На четвертому поверсі такого будинку на дереві — поверсі, що слугував спальнею, — ми вчотирьох і зібралися.
— Оце так... Навіть не думала, що все обернеться саме так.
— Аа, і правда.
— «Ельфійський дорогоцінний камінь»... Для весілля ми обов'язково мусимо його здобути.
— Аа, і правда.
— Втім, умови надто невизначені. Хотілося б, щоб видатні люди минулого залишали детальніші матеріали для нащадків.
— Аа, і правда.
— ...Між іншим, Джине-сан.
— Аа, і правда.
— Ви можете й повернутися до нас, знаєте?
— Нізащо цього не зроблю...!!
З самого початку я звільнив думки й перетворився на чоловіка, який лише повторював «Аа, і правда».
А все тому, що за моєю спиною троє дівчат перевдягалися в піжами.
З самого початку було чути шурхіт тканини білизни, що вкрай погано впливало на мою психіку.
Ми вже стільки разів проводили ночі разом — у цілком пристойному сенсі, — але я щоразу не міг знайти собі місця від бентеження.
Мабуть, якби я був дорослим чоловіком, який уже попрощався з цнотою, у моєму серці знайшлося б більше спокою.
На жаль, я був цнотливим.
У мене було передчуття, що поки я з цим не попрощаюся, я до кінця життя так і не звикну до подібних подій.
— Чому ніхто з вас не вдягнув піжаму ще в купальні!? Це ж дивно!
— Але ж наше завдання — показати «Ельфійському священному дереву» чисте кохання.
— І саме для цього ми мусимо змусити Джина-сана як слід розпалитися й накопичити бажання.
— Ні! Я вважаю, що таке кохання заплямоване бажанням! Воно не чисте!
— Справді? Злиття тіл без жодної ниточки... Хіба це не є саме чисте кохання?
Як і очікувалося від збоченки Юрі...! Вона миттю підводить теорію до цієї теми...!
Чулися незадоволені вигуки, але я їх ігнорував, просто ігнорував.
...Пекло, здається, Юрі недооцінює чоловічу хіть.
Під час подорожі було мало моментів, коли можна було по-справжньому розслабитися серцем, тому подібні пориви не виникали, але останнім часом це, мабуть, зворотна реакція, адже я реагую геть на все підряд.
Хочу, щоб мої колишні відчуття скоріше повернулися...
— Джине, можна. Посуши моє волосся.
— ...А-а, угу. «Легкий вітер».
— ~~~
Одягнувши піжаму, Лекі сіла мені на коліна, і я за допомогою магії вітру почав сушити її волосся.
Її піжама була надзвичайно прохолодного типу, де передню й задню частини тканини з'єднували лише дві бретельки.
...Між іншим, чи знаєте ви, що різниця в зрості в сидячому положенні між мною та Лекі досить відчутна?
Коли вона ось так сидить, ми знаходимося на такій відстані, що мені видно її маківку.
Тобто мені зверху прекрасно видно й її груди... І коли вона от так просто вдягла її абияк, довкола грудей утворилася щілина, дідько б його взяв!
Зупинивши «Легкий вітер», я міцно потягнув за бретельки піжами Лекі й перев'язав їх наново.
— Хм? Що таке, Джине?
— Медична процедура.
Переважно для мене самого.
— Хм-м. Дивний Джин.
— ...Лекі, давай наступного разу разом підемо й купимо нову піжаму. Можна я виберу?
— ...Це що, запрошення на побачення?
— Мабуть, що так, це побачення.
— Ура~. Пішли!
— Тоді вирішено. Ну ж бо, продовжуємо~
Так, схоже, проблему з тим, куди дівати погляд під час сушіння волосся, теж удалося вирішити!
Я знав, що Лекі любить той час, коли їй сушать волосся після ванни або заплітають його вранці, тож хотів якось владнати це, не позбавляючи її цього.
— Е-е~? Хіба це не чесно лише щодо Лекі-чан, Джине-сан?
Поклавши руки мені на шию, ззаду на мене навалилася Юрі.
Свободолюбний тиск її грудей атакував мою рішення, але завдяки тому, що я точково пробив правий носок п'ятою лівої ноги, мені вдалося зберегти спокій.
Болем можна нейтралізувати хіть. Це знання, яке я здобув відтоді, як ми почали жити разом у королівському замку.
— Хм? Тоді ходімо й з Юрі.
— Звісно ж, окремо від Лекі-чан, правда?
— Ха-ха, ну аскілька я розумію бодай це.
Сказати тут: «Разом із покупками для Лекі!» означало б бути не просто некмітливим, а геть нечутливим до тонкощів людських почуттів.
Раніше я б вагався, але це каже чоловік, який освідчився вже кілька місяців тому.
Сходити на побачення — це простіше простого.
— А я... цього разу, мабуть, відступлю. Використаю свій борг просто зараз.
— Фі-і~! Не можна~! Використовувати борги у свій час вирішуємо ми!
— ...І то правда. Тоді, Джине! Коли повернемося до королівської столиці, ми з тобою теж підемо на побачення!
— Зрозумів. Розклад вирішимо вже після того, як повернемося до королівської столиці.
— Еге ж. Хоча наразі ми навіть не знаємо, коли саме зможемо повернутися до королівської столиці...
— Тому я й кажу! Оголені тiла й злиття! Іншого варіанта немає!
— ...Про всяк випадок залишу це як най-най-найостанніший запасний варіант.
— Справді!? Ура~!
— Я зрозумів, що ти рада, тому припини встромляти палець у кільце з пальців!!
— Х-а-а-ай.
З глухим звуком «бофн» Юрі пірнула в ліжко.
Між іншим, тут ліжко теж було лише одне.
А все тому, що всі троє висловили таке прохання Ельфону-сану.
Звісно, я теж був проти, але, на жаль, це було три проти одного. Доля, у якій неможливо було перемогти.
— ...Ось і все, Лекі. До самих кінчиків ідеально.
— Дякую. ...Угу, так легко стало.
Прекрасне золотаве волосся розвіювалося без жодного ковтуна.
Коли тепло з моїх колін зникло, я відчув, що ще один день підійшов до кінця.
У будь-якому разі, треба подумати, що робити від завтра. Сьогодні сталося стільки всього, що я стомився.
— Ну ж бо, Джине. Скоріше сюди.
— Я як слід звільнила для вас ваше звичне місце~
— Ліжко тут анітрохи не поступається м'якістю тому, що в королівській столиці. Думаю, ви чудово виспитеся.
Я якраз і не виплюся. Бо ви затиснете мене з обох боків.
Хоча я так і думав, але знав, що навіть якщо чинитиму опір, мене все одно затягнуть туди, тому заліз на ліжко й ліг посередині.
Мої руки обійняли Люсіка та Юрі, а Лекі разом із ковдрою повалилася на мене зверху.
Угу... Справді, абсолютно звичний вечірній краєвид.
— Джине-сан, добраніч.
— ...С-с-с... с-с-с...
— Як і завжди, Лекі засинає вмить. Джине, добраніч.
— ...Аа, добраніч.
І сьогодні знову розпочалася битва, яка триватиме доти, доки біля мого вуха не пролунає їхнє тихомірне сопіння.