Розділ 38 - Я зроблю її найщасливішою у світі
Незважаючи на те, що це було всередині величезного дерева, тут було дуже тепло, а головне — світло.
...Незрозуміло. Схоже, вони вирубали середину, зробивши саме величезне дерево стінами та дахом, що оточували будинок.
Уздовж дерев'яних стін спіраллю йшли сходи, а кімнати розташовувалися одна над одною вгору.
Завдяки цьому не псувався краєвид і не витрачалися зайві матеріали.
Ось така ідея, притаманна лише величезним деревам, що росли в селищі ельфів.
— Люсіко. А як тут забезпечують освітлення?
— Використовують магію. Кладуть кілька «Світлових куль» у кошики, що звисають зі стелі. Ось так... «Світлова куля».
Поки Люсіка пояснювала це, піднімаючись сходами, «Світлова куля», яка плавно піднялася з її долоні, перемістилася до кошика.
...Ні-ні, вона каже про це як про щось звичайне, але робить дуже дивовижні речі.
Постійно підтримувати «Світлову кулю». Тобто, навіть роблячи іншу роботу, потрібно спрямовувати увагу на підтримання «Світлової кулі».
Чи розуміє вона, наскільки високорівневою технікою є одночасне виконання кількох дій під час підтримання одного закляття.
Те, що будь-хто може спокійно робити це і це стало частиною повсякденного життя, змусило мене знову відчути, що ельфи справді на голову вищі за інших у магічних здібностях.
Кухня. Гостьова кімната. Велика зала. Поки Люсіка розповідала про особливості кожного поверху, ми піднімалися сходами й нарешті дісталися найвищого поверху.
Досі тут був коридор, розділений на кілька кімнат, але цей поверх відрізнявся.
Двостулкові двері, прикрашені візерунком у японському стилі.
По той бік відчувалася неймовірна присутність.
Зрозуміло. Батько Люсіки, схоже, вже був повністю готовий.
Держати його довго теж не найкращий задух, та й я не збирався цього робити.
Опустивши Лекі, яку ніс на спині, я вклав силу й відчинив двері.
— О-о... А ти виявився сміливим хлопцем.
Кімната, яка випромінювала вишуканість. Не надто пишна, але зі спокійною атмосферою, у якій витончено поєднувалися вишуканість і розкіш.
У ній сидів лише один ельф, одягнений у таке ж кімоно, як і Люсіка.
Його волосся було коротким і сивим, але колір очей був чорним, нагадуючи про його зв'язок із Люсікою. Справді, її батько випростався і, сидячи в позі сейдза, дивився на нас.
Трохи опущені брови. Щоки з ледь помітними носогубними складками. Мабуть, навіть серед нині живих ельфів він належав до довгожителів.
Зовні він виглядав дуже ненадійно.
Насправді тілобудовою він був навіть меншим за ельфійську юрбу знизу.
Проте варто було поглянути на нього один раз, щоб зрозуміти. Цей чоловік теж був битим вовком.
— Проходьте й сідайте.
— Дякуємо за запрошення.
Підбадьорені цим, ми сіли обличчям до батька Люсіки.
Звісно, усі присутні, розуміючи тиск, що панував у кімнаті, сіли в позу сейдза.
Тут варто було б спочатку представитися.
— Приємно познайомитися. Я прийшов привітатися, мене звати Джин Гайст.
— Так само Юрі Фелісія.
— Лекі Аріас.
— Батьку. Ти, мабуть, знаєш, але всі вони — члени тієї ж команди Героя, що й я, і—
— Звісно, я знаю. Я чув про ваші подвиги.
— Дякую вам.
— Це я мушу дякувати. Адже ви здолали Короля Демонів. Мене звати Ельфон Ель Рістія. Я голова, який об'єднує ельфів.
З цими словами батько Люсіки дістав із пазухи конверт.
— Гадаю, я знаю, з якою справою ви прийшли. Я отримав листа від короля Ульвальта.
Це був справжній лист із печаткою пана Ульвальта.
Пан Ульвальт надіслав його саме тоді, коли ми вирішили об'їхати увесь світ.
— Мені дуже прикро, що те кільце було знищено. Адже воно було доказом, у який вклали свої почуття всі раси, що протистояли демонам.
— ...Вибачте. Це через нашу безпорадність.
— Підніми голову. Винна донька Короля Демонів, яка його знищила. Ми й самі не знали про існування такої істоти. Якщо ти вибачатимешся, то ми, ельфи, виявимося просто нікчемними довгожителями.
— ...Дякую.
Скориставшись утіхою батька Люсіки, я підвів чоло, яке збирався опустити до підлоги.
У ту ж мить мій погляд перестрівся з поглядом батька, і я одразу зрозумів, яку тему він зараз підніме.
— Звісно, розмова про кільце теж важлива. Але це як для голови ельфійського племені. — А тепер давайте поговоримо про важливе як батько однієї доньки.
Його очі широко розплющилися. Дивовижна сила погляду вхопила мене, мов здобич, і перейшла в стан хижака.
Це була настільки жахлива й потужна духовна сила, що викликала навіть подібні ілюзії. Присутність.
Вона без сумніву дорівнювала верхівці армії Короля Демонів. Ні, можливо, й перевершувала її.
І увесь тиск, що виходив від цієї величної постаті, зараз був спрямований на мене.
— Я теж не люблю ходити манівцями. Тобі достатньо відповісти лише на одне запитання. Хіба це не просто?
— ...Так. У мене вже є відповідь у серці.
— Ого-го... Ккк. Тоді я запитаю. Юначе, який збирається забрати мою улюблену доньку.
— — Ти маєш рішучість зробити мою доньку щасливою?
— — Я зроблю її найщасливішою у світі.
Стиснувши кулаки, просочені потом, я миттєво відповів.
Духовна сила батька справді була настільки вражаючою, що від неї аж усе тіло сипало сиротами.
Горло горлало про спрагу, а ноги самі по собі поривалися бігти звідси геть.
Якщо порівнювати, це було так, ніби до моєї шиї приставили лезо. До того ж на такій відстані, що варто було б поворухнути горлом, аби ковтнути слину, як воно б торкнулося леза.
Такою була сила, що викликала подібні ілюзії.
Проте я теж мав рішучість прийняти це.
...З того моменту, як я вирішив узяти трьох дівчат за дружин, я постійно уявляв це.
Почуття тих, у кого забирають... почуття батьків.
Коли хтось чужий забирає твоє плоть і кров, у яку ти довгі роки вкладав стільки любові.
Це, мабуть, відчуття, ніби тебе розривають на шматки.
Для мене це було схоже на відчуття, якби Лекі вийшла заміж за когось іншого, крім мене.
Від однієї думки про таку ситуацію в грудях ставало важко, нудило, і це було відчуття, ніби тебе розчавили об землю — відчуття, якого я більше ніколи не хотів би пережити.
Перед привітанням, навіть якщо я не міг до кінця збагнути їхніх справжніх почуттів, я зміг поставити себе на місце іншої сторони, тож зрозумів, які саме емоції на мене виплеснуть.
Смуток, гнів, ненависть...
Емоції, які народжуються з глибини душі, скільки б ти не прикрашав їх словами.
Тому я був готовий прийняти це на себе.
Без сумніву, для батька Люсіки я був лиходієм, який забирає його доньку.
Якщо так, то я, як і належить лиходію, так само зухвало заберу Люсіку.
— Вибачте, що заперечую вам, але не варто недооцінювати мою рішучість. Я впевнений, що люблю Люсіку більше за будь-кого.
— Хмм? Це означає, що більше, ніж оцих двох поруч?
— Ні. Я однаково сильно люблю їх усіх.
— ...Гей-гей. Ти хочеш сказати, що моя донька не на першому місці?
І то правда. Гнів батька цілком зрозумілий.
Проте я вирішив іти саме цим шляхом.
Я нізащо не здригнуся. Не відступлю ні на крок. Не поступися, навіть якщо помру.
Усі троє — мої най-най-найулюбленіші дружини.
— ...І Люсіка, і Лекі, і Юрі — усі вони дорогі для мене люди. Найцінніший скарб у цьому світі. Якби Король Демонів сказав, що в обмін на щастя з цими трьома я не повинен заважати його вторгненню, я б із радістю віддав йому увесь світ.
— .............
— Навіть якщо весь світ стане моїм ворогом, я віддам перевагу щастю з Люсікою та дівчатами. І нікому не дозволю скаржитися. Навіть якщо батько буде проти, я готовий протистояти йому тут і зараз. З такими почуттями я збираюся бути її чоловіком. Тому—
— — Віддайте вашу доньку за мене.
Вклавши свою рішучість і кохання, я подивився у відповідь батькові Люсіки.
Ніхто, крім нас двох, не міг втрутитися. Це був час зіткнення рішучостей, у який ми нікому не дозволяли втручатися.
Мив мовчазний час, поки ми двоє дивилися одне на одного.
І першим, чия напружена атмосфера ослабла, був... батько Люсіки.
— ...Я збирався сказати... що не віддам доньку ненадійному чоловікові... але...
Батько змінив позу й сів, схрестивши ноги.
Його випростана спина трохи зігнулася, роблячи його тулуб круглішим, і коли він прийняв зручну позу, я зрозумів, що поєдинок між мною та цим чоловіком закінчився.
— ...Я довіряю її тобі. Мою любу доньку. Мій скарб.
— ...гх! Дякую вам!
Я рвучко опустив голову до підлоги.
Гучний стукіт і легкий біль саме зараз приносили приємне відчуття.
— Молодець, Люсіко, Джине.
— Це були надзвичайно чудові слова. Аж так, що я відчула заздрість до Люсіки-сан. Я теж хочу, щоб мені якнайшвидше шепотіли таке палке кохання...
Лекі й Юрі теж підняли великі пальці вгору й висловили нам свої привітання.
З іншого боку, лише Люсіка зовсім не змінилася й далі підозріливо дивилася на батька.
— ...Люсіко. Ти знайшла гарного чоловіка. Нехай він зробить тебе щасливою.
— Навіть якби батько не визнав його, я все одно збиралася це зробити.
— Ха-ха-ха. Як і завжди, ти холодна, моя люба донько.
— Бо який ще батько влаштує подібну виставу, якщо з самого початку збирався дозволити шлюб? До тебе й ставлення відповідне.
«««...Е?»»»
Голоси нас трьох злилися в один.
Виставу? Е-ем, що це означає...?
Коли ми повільно повернулися до батька, той неймовірно ніяково опустив голову.
Люсіка підхопилася й рішучими кроками наблизилася до Ельфона-сана.
— Чому ти щоразу так дуркуєш саме зі мною? Батьку, ти постійно так робиш.
— Я-я ж теж хотів хоч інколи вчинити як батько.
— Ха-а? Хоча сам із самого ранку п'єш алкоголь і постійно ледарюєш?
— Ц-це ж не так? Ось, якщо ти не виправишся, це викличе непорозуміння в Джина та інших.
— Це не непорозуміння. Ти ж усе одно хильнув чарку перед тим, як ми прийшли.
З цими словами Люсіка приклала руку до фусману за спиною Ельфона-сана.
Там лежали розкидані пляшки з-під алкоголю та тарілка з закусками.
...Е? Ні-ні-ні... е?
Величезна присутність, яка відчувалася досі, швидко здувалася.
— До того ж сестра Карнеа вже виходила заміж за сотню чоловіків, тож хіба ельфи не раса, для якої багатоженство взагалі не є проблемою?
— За сотню!?
Я був шокований числом, яке далеко перевищувало всі уявлення.
На один... ні, хіба тут не на два порядки більше?
Як і очікувалося від ельфів. З огляду на їхнє довге життя, уявлення про такі речі теж відрізняються.
— Але ж для Люсіки це перший шлюб, чи не так? До того ж, на відміну від Карнеа, я нічого не знав про її обранця, тож хвилювався, чи не дурить її якийсь нікчемний чоловік...
— ............
— ...Т-ти пробачиш мені?
— ...Спідниця підійде як останнє бажання?
— Ну що ж, влаштуймо бенкет!
— — «Божевільний буревій Ґод Стрім»!!
— Донька досі в перехідному віці!!
Випущена Люсікою магія вітру підхопила Ельфона-сана й разом із вікном викинула його навулицю.