Важлива інформація для усіх!
Привіт з вами на зв’язку 🌵
Хочу повідомити важливу новину щодо перекладу цієї новели.
Починаючи з 35-го розділу, переклад буде зроблено швидко за допомогою ШІ — без глибокої вичитки та виправлення помилок.
Чому я вирішив покинути цю новелу, і швидко перекласти через ШІ?
Попри цікавий сюжет, поведінка головного героя (якого автор робить тупим і цнотливим добряком) почала мене сильно дратувати. Читати й перекладати це далі просто немає жодної наснаги.
Проте мені дуже не хотілося залишати проект кинутим на пів шляху. Тому я вирішив прогнати решту розділів через ШІ та викласти їх як є. І все ж це дозволить усім бажаючим дізнатися фінал історії.
Сподіваюся на ваше розуміння!
◇ ◇ ◇ ◇ ◇ ◇ ◇ ◇ ◇ ◇ ◇ ◇
Розділ 35 - Побічна історія — Хіна хоче вийти заміж за Джина-сана
◇ Продовження ситуації, де Хіна після нападу на королівську столицю була відкинута Лекі й повернулася додому. Це остання сцена першого тому в книжковій версії. ◇
— Я щойно повернулася з королівської столиці, тату. Маю до тебе розмову. Хіна вирішила вийти заміж за Джина-сана. Щойно я повернуся разом із ним, ми влаштуємо весілля, тож будь ласка, підготуйся.
— ...Зачекай, Хіно. Я зовсім не розумію, про що йдеться...
Тато, який займався паперами у власній кімнаті, схопився за голову.
Ой, не годиться. Хіна так захопилася, що зовсім пропустила пояснення обставин.
Я втрутилася у весілля, щоб урятувати Джина-сана від тієї ненависної групи Героя, але хто ж міг подумати, що зазнаю поразки...
Та ще й мене відкинуло так далеко одним ударом [Героя] — тобто суперниці Хіни, яка є потенційною першою дружиною Джина-сана.
— І що це за рани?.. Схоже, подорож була надзвичайно важкою...
— Усього було потроху, тож я розповім усе по порядку. З чого ж почати...
Як і сказав тато, навіть моя улюблена сукня перетворилася на лахміття.
Що я взагалі змогла повернутися сюди — уже диво...
А все тому, що Хіна... зовсім не вміє орієнтуватися!
— Насправді Хіна вирушила аж до королівської столиці.
— Ага, це я теж чую вперше.
— І там закохалася з першого погляду в такого... неймовірного чоловіка, як Джин-сана!
— ...І що далі?
— Але, на жаль, Джин-сан був членом групи Героя... До того ж вони саме збиралися влаштувати весілля з членами своєї групи...
— Група Героя? Зачекай, Хіно. Дай мені хоча б трохи часу, щоб перевести подих.
— Тож я зруйнувала їхнє весілля!
— Я так і знав, що до цього йде! Ох... Я ж так старався, щоб співіснувати з людством...!
Тато, тихенько схлипуючи, поклав голову на стіл.
Яка ж жалюгідна картина.
І все це через те, що з ним зробила [Герой].
Точно... [Герой]... У всьому винна [Герой]...!
Якби не та самка, тато й далі міг би, як Король Демонів, занурювати людство в найглибший жах, а Джин-сан був би в руках Хіни...!
— ...А, точно! А де Пальрука? Де Пальрука?
— Я тут.
Так сказавши, Пальрука, вся перебинтована з голови до ніг, визирнула з коридору.
До речі, її поклали на ліжко, яке можна було пересувати, а рухала його її підлегла суккуба.
— Пальрука?! Що з тобою сталося!?
— Та нічого особливого, просто [Герой] добряче мене відлупцювала...
— ...Тобто ви билися з [Героєм] та її товаришами!?
— Саме так. Повертаючись до того, що я розповідала... Хіну теж перемогла [Герой], а Пальрука тепер у такому вигляді.
— Завдяки тому, що панночка прийняла удар на себе, я змогла вижити. Удар [Героя] справді був жахливої сили...
— Звісно. Пальрука — моя дорога служниця, зрештою. Сила [Героя]... виявилася дещо більшою, ніж я очікувала.
— Зрозуміло... У будь-якому разі, головне, що ви обидві живі. Для початку варто цьому порадіти. ...До речі, Хіно.
— Що таке, тату?
— Ти не відчуваєш жодних змін у тілі? Ти ж отримала удар світлом від [Героя], чи не так?
— Так, пошкодження є, але крім цього я не відчуваю нічого дивного.
— ...А-а?
Тато схилив голову набік.
Мабуть, він дивується, чому, на відміну від нього самого, у мене зовсім не з'явилося любові до людства.
І справді, Хіна отримала очищувальне світло [Героя] всім тілом.
Але Хіна — сильна, благородного походження донька Короля Демонів.
Ці амбіції! Ці прагнення! Їх не так просто переписати-е-е!
— Тож, тату. Хіна піде очистити своє тіло.
— Ага, зрозумів. Тоді відпочинь як слід.
— Добре. Я збираюся як слід відновити сили.
— О-о...
— ...Що таке, тату? Хіна сказала щось дивне?
— Н-ні, нічого! Я аж ніяк не подумав, що ти так легко послухаєшся!?
Усе в тебе з рота вилітає, тату. Хіба не грубо так поводитися із власною донькою?
— Тоді, тату, Хіна піде.
— Гаразд, іди лікуй свої рани.
Вклонившись, Хіна вийшла з кімнати й тихо зачинила двері.
— Пальруко. Ти дуже добре попрацювала. Поки твої рани повністю не загояться, приділяй час собі.
— Дякую, панночко Хіно. ...Вибачте, що я не змогла вчасно відреагувати.
— Це не має значення. Якби Хіна перевершувала її силою, ми б прорвалися. Причина в недостатній силі Хіни.
— ...Панночко Хіно...!
— Ой-ой, не плач, а то сльози просочаться крізь бинти. Ну ж бо, іди до своєї кімнати, нехай тобі замінять їх на нові.
Хіна плеснула в долоні, й підлегла-суккуба повезла Пальруку геть.
— ...Гаразд, Хіна теж скоріше піде у ванну.
Цок-цок — підбори застукотіли, і вона швидко пішла коридором, застеленим килимом.
Схоже, побоювання тата щойно блискуче підтвердилися.
Повільно? Та ні в якому разі!
Поки Хіна тут стоїть, Джин-сан проводить час із членами групи Героя!?
Ні про яке повільно й спокійно не може бути й мови. Насправді я хотіла б негайно вирушити за ними, але... якщо зустрінуся з Джин-саном у такому брудному вигляді, то лише розчарую його.
Потрібно поніжитися у ванні й подумати над новим планом.
До того ж Пальрука, мабуть, ще деякий час не зможе брати участь у боях, тож треба знайти їй заміну.
А перед цим ще треба з'ясувати, де перебувають Джин-сан та інші...
Справ і справді накопичилося по самі вінця.
— ...Тоді, мабуть, варто попросити ту дівчину.
На жаль, усі командири армії Короля Демонів, які переважно виходили на передову й відзначалися в боях, були вбиті.
Але, людишки, командири на кшталт Пальруки, які були моїми служницями, або ті, хто підтримував Короля Демонів ізсередини, все ще залишилися.
Проблема лише в тому, як витягнути назовні ту дівчину, яка звикла сидіти замкнувшись у своїй кімнаті...
Хм-м...
— ...Якщо прийму ванну, щось неодмінно спаде на думку!
Немає сенсу зациклюватися на тому, чого не можеш придумати, і мучитися над цим, бурмочучи та напружуючи мозок!
Перемкнувши думки, Хіна попрямувала до гордості замку Короля Демонів — величезної купальні.
— ...Як завжди, тут така похмура атмосфера.
Добре прогрівшись до самого нутра, Хіна перевдяглася в нову сукню — ні, у стару сукню, а також у взуття, яке вже не планувала носити, — і тепер стояла перед кімнатою, звідки долинав дивний запах.
Хіна здатна запам'ятовувати магію, яку одного разу побачила або відчула на власному тілі. І в її тілі досі виразно залишалися сліди тієї битви.
Якщо орієнтуватися на них і продовжувати пошуки, можна було приблизно визначити місцезнаходження Джина-сана та інших.
Не придумавши у ванні жодного хорошого способу дій, Хіна вирішила змусити її слухатися силою.
Зрештою, це найкращий спосіб, чи не так!
— Я ввійду, Мардрі... Ай! Що це за гора сміття!?
Відчинивши двері, я мимоволі відсахнулася від того, що постало перед очима.
Сміття, сміття, сміття...!
Тут і там книги лежали одна на одній величезними купами. Біля обгризених кісток літали комахи. На підлозі розлилася якась незрозуміла синя рідина...
...Як завжди, тут просто жах...
— Фу-у-у...
Чвак-чвак — видаючи липкі звуки, я пробиралася крізь гори сміття.
Яке ж тут усе брудне...
Господиня цієї кімнати, яку називали дослідницькою лабораторією Мардрі, мабуть, і зараз... А втім, саме так, як я й очікувала.
Пробившись крізь гору сміття, я побачила в самому кінці стіл із різноманітним лабораторним приладдям.
За цим столом чорноволоса дівчина наливала в чашку якусь підозрілу рідину.
Саме вона була тією командиркою армії Короля Демонів, яку шукала Хіна — Мардрі.
Увесь день вона лише досліджує, експериментує, досліджує, експериментує, досліджує...
Її голова цілком заповнена дослідженнями, а решту обов'язків як демониці вона просто закинула.
Вона так занурюється в те, що робить, що перестає бачити все довкола...
Тому навіть коли я підкрадаюся до неї ззаду, вона зовсім не звертає на це уваги.
Цікаво, як би ця дівчина взагалі жила, якби не була демоницею...
— Мардрі. Хіна прийшла по тебе. Ми вирушаємо назовні.
Сказавши це, я почала розгойдувати її за плечі.
Тоді вона повільно повернула голову в мій бік, і її червоні очі, загострені через брак сну, пронизали Хіну поглядом.
— ...Ух.
— Не дивися на Хіну з таким виразом. Наче це Хіна така набридлива...
— ...Чого ти хочеш? ...Я зайнята. Не заважай.
— Хіна хоче попросити тебе про одну послугу. Насправді я хочу, щоб ти проникла туди разом зі мною.
— ...Доручи це Пальруці.
— Пальрука відпочиває. До речі, приймаються лише відповіді «так».
— ...Фух... Це не прохання. Це погроза.
Мардрі довго-довго зітхнула.
Схоже, не дарма Хіна заздалегідь закотила рукави за її спиною!
Приємно, що мій намір правильно зрозуміли.
— ...Гаразд. У мене теж дослідження застопорилися... Можу трохи з тобою сходити.
— Не хвилюйся. У дорозі Хіна весь час нестиме тебе на руках, тож ходити не доведеться.
— ...Добре.
Зрештою, ця панянка настільки багато займається дослідженнями й сидить у цій тісній кімнаті, що її фізичні здібності неабияк занепали.
Але що ж, нехай.
Хіна не дуже добре вміє працювати головою, зате фізична праця — її сильна сторона. Послуга за послугу. Важливо доповнювати слабкі сторони одне одного.
— ...Хочу запитати. Чому саме я?
— Є дещо, що Хіна хоче, щоб ти дослідила. І тому я вирішила, що варто показати тобі справжній зразок.
— ...Що?
Вона аж помітно здригнулася.
...А, точно! Треба було від самого початку використати це як приманку! Вона ж божевільна щодо досліджень!
— Про властивості святого меча [Героя].
— Такі речі треба було сказати раніше! Я йду, йду! Я неодмінно йду!
Мардрі, наче підмінившись, кинулася до мене.
Схоже, вона теж давно цим цікавилася.
Зазвичай люди боялися б зустрічі з [Героєм], але ця дівчина — справжня божевільна науковиця до мозку кісток.
Саме тому я без вагань обрала її серед кандидатів, яких можна було взяти із собою.
— Ухе-хе... Я стільки всього хочу випробувати на [Герої]... А тепер, коли командирів більше не залишилося, усе це лише накопичувалося... Не можу дочекатися...
— Раз вирішили, тоді не гаймо часу! Негайно...
— ...Так. Ходімо до [Героя].
— ...У ванну.
— ..................Е?
Вираз її обличчя, який щойно був сповнений очікування, а під очима красувалися величезні синці, змінився на абсолютний відчай.
...Ну, як бачите...
Розпатлане волосся, що сягало самої підлоги.
Пересохла, потріскана шкіра.
А головне — запах, що різко бив у ніс і йшов просто від її тіла.
Таке Хіна аж ніяк не могла залишити без уваги!
— ...Ні... Мені ліньки... Демони не переймаються запахами...
— Не можна. Адже ти зараз зустрінешся з Джин-саном, принцом Хіни! Невже ти думаєш, що зможеш бути поруч із ним із таким запахом?
— ...Мене це не стосується. Мені й так добре.
— Ні, не можна. Ну ж бо, ходімо-о.
— ..................Фу-у-у...
Хіна підхопила Мардрі на руки й знову попрямувала до величезної купальні.
Мардрі майже не харчувалася нормально, тож її тіло було худим і кістлявим, і в неї не було жодних сил чинити Хіні опір.
Тому тепер вона слухняно дозволяла себе нести.
— До того ж твій звичний одяг такий нудний... Нічого не вдієш. Хіна позичить тобі свій одяг.
— ...Роби як знаєш. Якщо я швидше зустрінуся з [Героєм], мені більше нічого не треба.
— Твоя ця риса Хіні навіть подобається.
.
.
.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]