Розділ 33 - Ну ж бо, до ельфійського селища
— Фух... Наїлася досхочу. Я задоволена.
Лекі погладила свій пухкенький, випнутий животик.
Це не було перебільшенням — живіт у неї справді випирав.
Втім, менш ніж за годину вона все повністю переварить, тож проблем немає.
Яку ж ностальгію викликає спогад про те, з якими очима Юрі та Люсіка вперше це побачили, ніби дивлячись на щось неймовірне.
Зараз же вони взагалі не звертали на це уваги й насолоджувалися післяобіднім чаєм.
— Повертаючись до теми: про що саме ви радилися?
Вона казала, що це стосується нашого майбутнього... Якщо так, то і в мене є певні здогадки.
— Напевне, про перший пункт призначення нашого нового шляху.
Тема, яку підняла Люсіка, була саме в межах моїх припущень.
Ми влаштували пишне весілля, залучивши до нього королівський замок. Ні, навіть усю королівську столицю.
Незважаючи на це, ні на їхніх підмізинних пальцях, ні на моєму, обручок не було.
А все тому, що Хіна розтрощила їх на друзки.
До того ж ті обручки були надзвичайно цінною річчю, в яку вклали свої почуття шість рас, що протистояли демонам, і яку передавали з покоління в покоління виключно Герою.
Саме весілля через непроханих гостей вийшло незавершеним.
Та ще й обручку, яку можна назвати національним скарбом, було знищено.
Тож ми планували, як і під час подорожі для здолання Короля Демонів, знову відвідати кожну з рас.
— Якщо подумати, ми ж так ні до чого й не дійшли. Є якісь бажані варіанти?
— Угу. Точніше, ми майже визначилися. Далі все залежить від Джина.
— Ми дійшли висновку, що для початку найкраще підійде батьківщина Люсіки-сан — Великий Ліс, ельфійське селище.
Юрі чітко підняла два пальці.
— Причина в тому, що минулого разу основу для обручки теж виготовили ельфи. А ще...
— ...Я повинна повідомити своїй родині. Про те, що ви... вийшла заміж за Джина.
— Ха-ха, зрозуміло. Це й справді важливо.
"Якщо так, то в мене немає причин відмовлятися."
До того ж, беручи за дружину чиюсь цінну доньку, я й сам хотів якнайшвидше привітатися з її батьками.
З цього погляду є ще одна людина, про яку я мушу запитати.
— Якщо подумати, а до тебе Юрі, нам не треба йти з привітаннями?
— Мене можна відкласти на потім. Наразі я ще не хочу туди повертатися.
На її обличчі лише на мить з'явилася тінь смутку.
— До того ж краще якнайшвидше переробити обручки й зануритися з Джином-саном у солодкий-пресолодкий медовий місяць, це набагато пріоритетніше!
Проте вона миттєво повернулася до свого звичного вигляду.
"...Ну, якщо Юрі так каже, то і в мене немає заперечень."
Я знаю, що коли її справді щось турбуватиме, вона обов'язково порадиться зі мною.
Під час подорожі ми навчилися розуміти одне одного й виплекали таку довіру.
Тому якщо вона каже, що її дім зачекає, я просто прийму це.
— Тоді вирішено: вирушаємо в ельфійське селище. Я тільки зараз швидко зберусь.
— У цьому немає потреби. Я вже принесла спорядження Джина.
— ...Дякую за таку оперативність, Лекі.
Поки ми розмовляли, я гадав, що вона мовчить, але, схоже, Лекі ходила до кімнати за моїми речами.
Її живіт, який ще зовсім нещодавно випирав, уже повернувся до норми.
Вона мала швидкість травлення та засвоєння, якій позаздрила б будь-яка дівчина у світі.
— Цього разу, на відміну від минулого, ми скористаємося магією миттєвого переміщення й вирушимо просто в ельфійське селище, тож особливої підготовки не треба. Якщо спорядження вже тут, то ходімо?
— Ой, зачекайте хвилинку.
— Що таке, Джине-сан? Невже ви вже скучили за моїми грудьми?
— Юрі, як ти взагалі мене оцінюєш? Річ не в цьому, перед від'їздом треба попрощатися з паном Ульвальтом... А то потім будуть непереливки, правда ж?
— — — А-а...
Усі троє легко змогли це уявити.
Як Ульвальт плаче й кашляє від образи.
Погоджуючись із моїми словами, дівчата кивнули, і ми разом вирішили відвідати Ульвальта, який якраз мав займатися справами.
◇ ◇ ◇ ◇ ◇
— Угу. Будьте обережні в дорозі. Пам'ятайте про випадок із донькою Короля Демонів. Хто знає, які ще вороги приховуються довкола.
— Дякую за турботу. Зі мною надійні товариші, тож не хвилюйтеся.
— Якщо під час нашої відсутності станеться надзвичайна ситуація, негайно зв'яжися з нами, Ульвальте.
— Я розумію. ...Рістіє. Заради обручки ладь із головою клану як слід.
— Я знаю. Аби не знехтувати почуттями минулих Героїв, я зроблю все, що в моїх силах.
— Королю. Дай кишенькових грошей. Буде чудово, якщо багато.
— Ти б хоч трохи соромилася! На! Цього має бути цілком достатньо!
Після цієї короткої сцени ми опинилися в своїй кімнаті й робили останні приготування для переміщення до ельфійського селища.
Раніше нам доводилося знищувати монстрів, що з'являлися довкола, та дбати про безпеку, але нинішня подорож інакша.
Короля Демонів уже здолано, і ситуація з безпекою в усіх країнах значно покращилася.
Ось чому завдяки магії миттєвого переміщення ми можемо дістатися місця призначення, не збиваючи ніг до втоми.
— Король дав багато грошей. Тепер я зможу багато їсти.
Лекі задоволено фиркала носом: «Нфу-у».
У шкіряному мішечку, який їй вручили, явно було повно золотих монет — куди більше, ніж необхідно.
Пан Ульвальт так чи інакше теж балує Лекі.
— Як завжди, поводиться як дідусь. Хоча про гроші й так не варто було хвилюватися.
— Король просто теж обожнює Лекі-чан.
Юрі приклала долоню до губ і співчутливо всміхнулася.
І це не дивно, адже про гроші дійсно можна не турбуватися: голова, який очолює ельфійське селище, — це батько Люсіки.
А Люсіка — наймолодша донька в родині.
Здається, у неї є ще старша сестра та старший брат.
Чесно кажучи, крім голови клану, ми ні з ким із них особисто не зустрічалися.
Але одне можна сказати напевне: усі вони мають доволі ексцентричний характер.
Коли Люсіка випивала, вона часто скаржилася на свою родину...
Схоже, вона так щиро й самовіддано присвятила себе магії саме для того, щоб не стати схожою на своїх брата та сестру...
— Усі міцно стоять на магічному колі? Якщо ви віддалитеся від мене, то не зможете потрапити до ельфійського селища, тож будьте уважні.
Ельфійське селище приховане так, що про нього знають лише ельфи, і єдиний спосіб туди потрапити — це магія миттєвого переміщення.
Це необхідний захід, аби уникнути атак армії Короля Демонів.
Тому дістатися туди може лише Люсіка, яка сама є ельфом.
— Тоді якщо зробити ось так, буде безпечно.
Мовивши це, Лекі обійняла Люсіку, яка стояла в центрі магічного кола.
— Ой, яка чудова ідея. Я теж приєднаюся.
— ...Юрі. Не притискайся так сильно. Оця купа жиру викликає в мене огиду.
— Це що за жорстокість така?!
Слідом за Лекі до неї пригорнулася й Юрі, після чого Люсіка подивилася на неї — а точніше, на її деформовані від стискання груди — неймовірно холодним поглядом.
...І ось, коли двоє з трьох вже обійняли Люсіку...
— К-кхм. Джине... ти... н-не підійдеш?
Звісно, і я не міг піти проти цієї течії.
Лекі з Юрі єхидно всміхалися, наче діти, яким вдалася витівка.
Адже вони заблокували Люсіку з обох боків.
Вільні місця залишалися лише спереду та ззаду.
І Люсіка, розставивши руки, чекала на мене.
Коли все так підготовлено, нічого не зробити — це ганьба для чоловіка.
— Якщо буде боляче, скажи.
Я зробив крок уперед і обхопив спину Люсіки руками.
Ніздрі лоскотав витончений аромат, що заспокоював душу.
Люсіка була дещо високого зросту, тож вона ідеально лягала в мої обійми.
— У-усе гаразд! Ц-це дуже приємно!
— ...Я вже починаю хвилюватися, чи не схибить Люсіка-сан із магією.
— Якщо схибить, я сміятисяму з цього все життя.
— Не треба хвилюватися! Ну що, вирушаємо?! На рахунок три!
Кімната залилася світлом, яке затьмарило наш зір, і нас охопило те саме відчуття заколисування, властиве магії миттєвого переміщення.
.
.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]