Розділ 32 - Дівчатам теж можна підглядати, як перевдягаються
У світі є чимало дивовижних речей.
Я й сам проживав досі невідомий, абсолютно новий для себе досвід.
— Фу-хе-хе... Джине-сане.
— М-м-м-м~!! М-м-м-м~!!!
Одна кімната, одне ліжко.
Хоча я перебував у звичайному, незмінному середовищі, Юрі — це було зрозуміло з голосу — мала на обличчі посмішку до вух, а я видавав звуки, ніби віддавав богові душу.
Дві абсолютно протилежні реакції.
Чому виникла така ситуація?
Відповідь проста. Вся річ у тім, що мене міцно притиснула до своїх пишних грудей Юрі.
Спочатку я відчув брак повітря, а коли розплющив очі — навколо була суцільна темрява.
Коли свідомість поступово почала повертатися, задуха збереглася, але її огорнув солодкий аромат.
Вiдчуваючи, як рай і пекло по черзі міняються місцями, я мучився так уже кілька хвилин.
— М-гх! М-гх!
Нарешті свідомість і справді почала гаснути.
Я кілька разів поплескав Юрі по спині, аби вона прокинулася.
— Ну що ви... Джине-сан. Поплескувати по сідницях — це така гра...?
"Це вже точно не белькотіння уві сні! Ти ж не спиш, правда?!"
Схоже, Юрі все ж не збиралася загрожувати моєму життю, тож із відтінком жалю вона нарешті розчепила свої обійми.
"А-а... яке ж смачне повітря..."
— Фу-фу, доброго ранку, Джине-сан. Чудове було пробудження?
— ...Я думав, що помру.
— Моя м'якенька подушка була неприємною?
— Угх...
Звівши руки й підкресливши свої пишні груди, Юрі запитала мене, дивлячись знизу вгору.
"Кх... як же вправно вона керує поглядом."
Варто мені спробувати зустрітися поглядом із Юрі, як у поле зору мимоволі потрапляли її груди, що виразно погойдувалися.
"Фух... як і очікувалося від тебе, Юрі."
Однак я вже не той жалюгідний хлопець, що раніше. Раз ми дійшли аж до освідчення, я дозволю собі відповісти атакою на атаку...!
— О так, це було просто чудово. Я ніби злетів на сьоме небо.
"Я вже відрізняюся від себе колишнього."
З боку Юрі це була спроба покепкувати з мене й змусити ніяковіти, але тепер настала моя черга змусити її бентежитися.
Сором'язливий вираз обличчя Юрі, навіть ми, пройшовши весь шлях подорожі, бачили вкрай рідко.
"Ну ж бо, покажи мені. Свій збентежений вигляд —"
— Якщо це було вам до вподоби... тоді, може, обіймемося ще разочок?
— Пробач! Прости мене!
"Не вийшло."
Вона використала мої ж слова проти мене й завдала зустрічного удару.
Оскільки вона так вчинила, у мене більше не залишалося ходів.
Зрештою, боротися в подібних любовних хитрощах з Юрі, яка є абсолютним майстром у цій справі, з самого початку було помилкою.
Я негайно змінив позу й ткнувся чолом у ліжко.
— У-фу-фу. Я була зовсім не проти, якби ви доторкнулися до мене... але мені шкода Джина-сана, тож на цьому й зупинимося.
"Схоже, я отримав прощення."
Коли я підвів голову, мені здалося, що шкіра Юрі сяяла й стала ще більш пружною.
Здається, цей обмін думками припав їй до душі, і це головне.
— До того ж на нас чекають Лекі-чан і Люсіка-сан, тож Джину-сану теж варто перевдягнутися й іти до їдальні.
— ...Е? Вже, котра година?
— Так. Останнім часом Джин-сан почав дуже міцно спати.
Кажучи це з посмішкою, Юрі вже була вбрана не в піжаму, а в парадний одяг, що я й помітив.
І справді, було дещо дивно, що поки я так возився з Юрі, нічий голос не втрутився в процес.
Якби поруч були Лекі й Люсіка, вони б нізащо не дозволили подібних обійм. Щодо цього я мав повну впевненість. Хоча чи варто цим пишатися — інше питання.
— Пробач. Я зараз швидко перевдягнуся, тож Юрі, йди вперед.
— Ні, я залишуся тут.
— Та ні, я ж зараз збираюся перевдягатися...
— Так. Саме тому я хочу уважно роздивитися.
Чи бувало колись настільки відверте оголошення про підглядання?
Я відчув у ній більше мужності, ніж у собі самому.
Схоже, Юрі не збиралася зрушувати з місця ні на крок.
Відчувши тиск, прихований у її словах, її намір був настільки непохитним, що це зрозумів би кожен, тож я вирішив просто змиритися.
Ми ж поклялися одне одному в коханні, тож тут немає чого соромитися, ну та й біс із ним.
— ............
Шурхіт — і я шар за шаром знімав із себе одяг, поки не залишився в самій лише білизні.
Звук того, як хтось гучно ковтнув слину, лунав надто виразно, тож я мимоволі зробив зауваження.
— ...Юрі? У мене не настільки розкішне тіло, щоб так заворожено на нього дивитися.
— Ні, як на мене, це просто найкращий краєвид у світі. Не звертайте уваги й продовжуйте перевдягатися.
— З-зрозуміло.
Як людина, яка стане їхнім чоловіком, я мав бажання в межах своїх можливостей виконувати їхні прохання.
Якщо мого оголеного тіла достатньо, щоб вгамувати бажання Юрі, то я з радістю продемонструю його.
Перевдягнувшись як зазвичай, я звернувся до Юрі, яка мала блаженний вираз обличчя.
— Я закінчив. ...Усе гаразд, Юрі? Ти бува не в транс впала?
— Звісно, я в повному розумі. Мені ж треба було закарбувати в пам'яті накачані м'язи Джина-сана. Гхе-хе... Яка ж я щаслива, що змогла так порадіти з самого ранку.
— Юрі, з тебе вириваються звуки, які дівчата не повинні видавати.
— Мені вже обрано судженого, тож жодних проблем немає! Ну що ж, якщо ми змусимо тих двох чекати надто довго, вони можуть розгніватися, тож ходімо?
Юрі сплела наші руки, притискаючись своїми пишними грудьми до мене, крокувала поруч.
Я вже мав би звикнути до відчуття цих грудей. Гадав, що звик... але те, що я все одно збентежуюсь, мабуть, через те, що Юрі — дуже мила дівчина.
— І все ж, Джине-сан, ваше тіло стало значно міцнішим. Мабуть, це результати особливих тренувань?
— Завдяки вам усім. Недарма я щодня повторюю такі виснажливі тренування.
Під час нещодавнього нападу доньки Короля Демонів Хіни на королівську столицю вона завдала чималих жертв, і хоча ми вважали, що здолали її разом із підлеглою Пальрукою, за словами Лекі, її не було знищено остаточно.
Якщо так, то повторний напад може статися в будь-який момент.
Аби бути готовим до цього, я вирішив із новою силою взятися за власні тренування.
Оскільки моїм уявним супротивником є генерал армії Короля Демонів, Лекі бере на себе роль спаринг-партнера.
Спаринг із Лекі, схоже, розвивав моє тіло краще, ніж я міг уявити.
Якщо про це сказала Юрі, яка за будь-якої нагоди намагається роздивитися моє оголене тіло, то сумнівів бути не могло.
— Мені треба й надалі старатися ще більше. Може, варто підвищити інтенсивність...
— Ні в якому разі. Ви й зараз такий сонько. Тіло просто не витримає такого навантаження.
— Угх... тут мені нічого заперечити...
Спарринг у формі справжнього бою з Лекі, з Героєм, виявився значно важчим для тіла, ніж я гадав, тож, як і казала Юрі, останнім часом я все частіше лягав спати раніше і вставав пізніше.
Це було доказом того, що я проводив час із високою продуктивністю, тож варто було б радіти, але й те, що без тривалого сну тіло не встигає відновитися — також факт.
— Не варто поспішати. Днями ви й самі змогли самотужки прогнати генерала армії Короля Демонів, тож давайте крок за кроком упевнено зростати.
— ...Вибач. Я й справді надто квапився.
— Ми раді вже з того, що Джин-сан так старається заради нас, тож не переймайтеся. Лекі-чан та інші, впевнена, скажуть те саме.
— Ага, безсумнівно. Адже всі ви такі добрі.
Після цього тема розмови змінилася, і Юрі, наче в обмін за те, що роздивлялася мої труси, намагалася повідомити колір власної білизни, але мені вдалося якось викрутитися, і ми нарешті дісталися їдальні.
Коли двері відчинилися, виявилося, що сніданок уже розпочався, і на столі стояло безліч тарілок.
Також було повно порожніх тарілок із слідами їжі.
Хоч був лише ранок, у приміщенні вирував рух, і те, що причиною цього була подруга дитинства, яка сиділа за столом, було очевидно з першого погляду.
— Доброго ранку, Лекі. Ти й сьогодні багато їси.
— ...!
Помітивши мене, вона миттю, мов фокусник, перетворила велику курячу ніжку в руці на саму лише кістку й відкрила рота.
— Доброго ранку, Джине. Я вирішила набратися як слід поживних речовин.
Кажучи це, вона продемонструвала магію зникнення ще однієї курячої ніжки.
Я геть не розумів, як вона взагалі їсть усе це цим маленьким ротиком, але фраза "ну це ж Лекі..." пояснювала геть усе, адже це була вона.
Саме тому, що вона перебувала поза межами нашої звичайної логіки, її й обрали Героєм.
Аби використовувати силу Героя, їй, схоже, потрібна була велика кількість енергії, тож останніми днями кількість їжі Лекі стала просто неймовірною.
Тобто це було через те, що вона допомагала мені з тренуваннями, тож я був безмежно вдячний королю Ульвальту, який щодня забезпечував таку кількість їжі.
[Та не переймайся, не переймайся! Це ж іде на користь підвищенню рівня мого милого онука!]
Те, що він так казав, було єдиною розрадою.
— Ну ж бо, Лекі. У тебе навколо рота соус залишився.
— Угу.
— ...Ось і все, витерла.
Ротик Лекі витерла Люсіка, надійна старша сестра для всіх нас.
Схоже, вона вже закінчила сніданок і відтоді ось так доглядала за Лекі.
— Доброго ранку, Люсіко.
— О, доброго ранку. Я вже занепокоїлася, що ти не привітаєшся зі мною.
— Та звідки б цьому взятися.
— Фу-фу, і то правда. Я й це знаю.
Обмінявшись привітаннями, я сів поруч із Лекі. Юрі ж зайняла місце поруч із Люсікою.
— Вибачте, що змусили чекати.
— Та нічого страшного. До того ж ми якраз радилися про дещо.
— Радилися?
— Ага, про речі, що стосуються нашого майбутнього. ...Проте давай залишимо це на потім, коли закінчимо їсти. А то наш чудовий суп охолоне.
Перед нами з Юрі поставили жовтий суп, зроблений із перетертих солодких овочів.
Від аромату, що розпалював апетит, на обличчі мимоволі з'явилася посмішка.
— Тоді ми залюбки скористаємося вашою гостинністю.
— — Смачного.
Висловивши вдячність разом із Юрі, ми почали смакувати дивовижну страву.
Поки ми невимушено теревенили про всяку всячину, розпочався ще один чудовий день.
.
.
.
(П.П Джин майже не помер від удушення грудьми, аххаахах)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]