Розділ 29 - Щасливе, повільне життя в шлюбі
Наш весільний обряд, на якому сталася небачена досі подія — напад Демонічного Дракона, якщо дивитися на результат, то все закінчилось благополучно.
Завдяки Люсіці та Юрі — жодного постраждалого. Шкоди місту завдано не було, і це стало лише додатковою нагодою продемонструвати силу команди Героя перед зовнішнім світом.
Як з'ясувалося пізніше, Демонічний Дракон виявився монстром, якого колись приручив Король Демонів. Оскільки Лекі та Юрі це засвідчили, сумнівів бути не могло.
За словами Люсіки, яка так само приручала монстрів і керувала ними, втративши господаря й опинившись у розпачі, він з високою ймовірністю просто прилетів услід за Лекі та Юрі, які його здолали.
А те, що він намагався напасти на людей і випускав пекельні промені, виявилося його виявом прихильності, аби продемонструвати власну силу новому господарю.
Бачачи, як Король Демонів вбивав людей, він, імовірно, думав, що якщо так само нищитиме людей, то зможе служити їм.
— Ходи сюди, Почі. Їсти.
— Гуа!!
Ось чому зараз він живе в нашому селі як домашній улюбленець Лекі.
Схоже, в останній момент він встиг ухилитися й уникнув смерті, тож коли він упав неподалік від столиці, Лекі приручила його.
Тепер на Демонічному Драконі висить величезний нашийник, і він із жадібністю їсть ціле смажене порося на тарілці.
Ульвальт-сама хоч і ламав собі голову над цим, але надав дозвіл, мовляв, якщо Лекі збирається його тримати, то нехай.
— Хм-м... Неймовірне видовище.
Ну, якщо сам він виглядає щасливим, то й грець із ним.
— Фу-фу, а сьогодні ввечері у нас будуть рольові ігри в улюбленця?
— Ха-ха, Юрі як завжди у своєму репертуарі.
— Навіть якщо ви похвалите мене, грудне молоко ще не тече, Джине-сане.
— Ні, я просто не встигаю за твоїми викрутасами!
Юрі звивисто вигинала стегна.
Її сексуальне бажання не знає меж, і зрештою навіть у повсякденному житті з її вуст почали вилітати подібні непристойності.
Кажуть, що виховання змалечку сильно впливає на формування особистості, але я й уявити не міг, що аж настільки...
— ...Джине, тобі таке подобається?
— Не сприймай це всерйоз, Люсіко. Це все просто теревені Юрі.
— Тоді які саме ігри тобі до душі?
— ...Чому ви всі питаєте лише про таке?
— — Ну як це чому... правда ж?
Їхні два підозрілі погляди пропекли мене наскрізь.
...Ні, я й сам чудово розумію їхній намір ставити такі прямі запитання.
Адже сьогодні ввечері... на нас чекає перша шлюбна ніч.
У цей новий будинок ми повернулися лише вчора.
Оскільки мені надали баронський титул, довелося влаштовувати зустрічі з іншими дворянами.
Інтерв'ю щодо весілля. Позування в якості моделей для картин із командою Героя, аби поширити звістку по всіх країнах.
Обговорення щодо того, як чинити з Почі... та й інших справ не перелічити.
Урешті-решт, щодо весілля вирішили, що наразі підійде й такий варіант.
Я думав, чи не варто провести все наново, але якщо ці троє погодилися, я мовчатиму.
Коли я запитав про причину, вони відповіли щось на кшталт "якщо робити це ще раз, інші теж спробують пролізти", хоча хто ці інші — поняття не маю.
Навіть якщо не зважати на це, я й не збирався брати в дружини доньку якихось сторонніх аристократів.
Коли я це сказав, усі вони відповіли мені важкими зітханнями — це спогади, які мені не дуже хочеться згадувати.
І ось після цього Юрі попросила мене.
[Завтрашній день я хочу зробити особливим] — і я не настільки тупий, щоб не зрозуміти значення цих слів.
Я погодився, і це призвело до теперішньої ситуації між ними.
— Про що ви троє розмовляєте?
— А, з поверненням, Лекі.
— Трохи про сьогоднішній вечір. Лекі-чан це теж цікаво, правда~?
— Та ні, не особливо.
— Останнім часом ця дитина така холодна до мене!
Не треба казати таке з виглядом матері, яка намагається порозумітися з донькою під час перехідного віку.
— Ну, Лекі ще дитина. Нічого не вдієш, якщо їй це не надто цікаво.
— Хм. Я не дитина. Я доросла.
— Авжеж. Лекі ж теж стала повнолітньою.
— М-м-м.
Будучи сприйнятою Люсікою як дитина, Лекі виглядала дуже незадоволеною.
Її щоки пухко роздулися.
— Джин дуже любить мене. І я дуже люблю Джина. Тоді, що б не сталося, я буду щасливою.
— Чула, Юрі? Оце золоті слова від Лекі, яка пізнала справжнє кохання. То хто з нас дитина?
— Не зраджуйте мене так швидко! Джине-са-а-ан, вони всі з мене знущаються~!
— Так-так, ну-ну, заспокойся. Я розважу тебе, але якщо торкнешся непристойного місця — відштовхну~
— ...хх!
А, рука, що вже зсувалася з моєї спини до талії, одразу зупинилася.
Якщо робитимеш такі речі, то й отримуватимеш відповідне ставлення.
— Тому сьогодні ми всі разом дружно проведемо цей день. Угу, це найкраще.
— ...І правда. Усе саме так, як каже Лекі-чан.
— Правда ж? V-V.
Зробивши свій сьогоднішній переможний подвійний знак, Лекі гордовито вигнула кутики губ.
Проте вона одразу повернулася до свого звичного байдужого виразу обличчя.
Бо з її живота пролунало гучне бурчання.
— А взагалі я зголодніла. Ходімо й ми їсти.
— Сьогоднішня черга Юрі. ...А це означає.
— Так! Як ви всі й здогадалися, сьогоднішня їжа надасть багато сил та снаги, тож, Джине-сан, їжте ду-у-уже багато!
Вона перенесла на стіл страви, які, схоже, вже були готові.
У відповідь на мій обурений погляд, Юрі лише грайливо підморгнула.
Вона намагається загладити все своєю милотою, а я, своєю чергою, ловлю себе на думці, що готовий пробачити їй за це.
Але тут нічого не вдієш. Це слабкість того, хто закоханий.
Це беззаперечний факт, що я безмежно люблю їх усіх, і це неодмінно залишатиметься незмінним і надалі.
Проводити час разом із ними, це найщасливіша річ у світі.
— ...Ха-ха, цікаво, чи побачу я завтрашнє ранкове світло.
А поки що варто насолодитися цим любим серцю моментом.
Наше щасливе повільне життя в шлюбі тільки-но розпочалося.
.
.
.
(П.П Головне щоб Джин не помер від Сну-Сну хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]