Розділ 27 - Весілля так просто не закінчиться
— Це ж Герой-сама~!
— Кя-а-а~! Люсіко-сама, подивіться сюди-и~!
— Свята-сама! Дякуємо вам за все! Завдяки вам наша родина живе в мирі та злагоді!
— Джине-сама! Дякуємо за вашу довгу подорож~!
Поки ми йшли весільною доріжкою, звідусіль, наче дощ, лилися вигуки й викрики.
Серед них були й ті, хто кликав мене по імені, тож я мимовільно трохи майже не зупинився.
— …………..
— Що таке, Джине? Ти мусиш помахати їм у відповідь.
— А, ага. Звісно... Так і є.
Я помахав у відповідь жінці, яка вигукувала мені слова підтримки.
Так само Лекі та інші дарували посмішки глядачам, які спеціально прийшли привітати нас.
Коли чуєш слова вдячності на власні вуха, напряму відчуваєш, що все зроблене нами принесло свої плоди.
Хоч я й покинув команду перед вирішальною битвою... Втім, якщо я це скажу, Люсіка разлютиться, тож краще мовчати.
[У такому разі я теж не маю права називатися членом команди Героя. Адже Короля Демонів здолали саме Лекі та Юрі.]
[Точно. Тому Люсіка не може стати нареченою. Бувай-бувай.]
[Занадто суворе покарання!]
Ця розмова в нашому новому будинку зараз згадується з теплою ностальгією.
Лекі обрали Героєм, і я, хвилюючись за неї, вирушив у подорож разом із нею... З'явилися такі дорогі товариші, як Юрі та Люсіка, а за подоланням важких битв на нас чекало весілля з усіма...
Усі ці події переплетені між собою, і здається, ніби це перст долі.
— Слухай, Лекі.
— Що таке?
— Ти рада, що тебе обрали Героєм?
— ...Угу. Бо зараз я дуже щаслива.
— Ось воно як... Тоді це чудово.
— Це що, ви удвох надумали загравати одне до одного?
— Ви мусите й нас залучити... от.
Юрі та Люсіка міцно обхопили мої обидві руки.
Лекі виявилася дещо відсунутою, але, схоже, анітрохи не розсердилася.
Вона обернулася до нас і усміхнулася.
— Ви дві взагалі не маєте витримки. Я вже доросла, тож поступлюся вам.
— — …………..
І, як завжди, показала подвійний знак перемоги.
Я радий бачити, що Лекі підросла й подорослішала, але наступного разу треба пояснити їй, що провокувати людей не варто.
Ці дві стримуються лише тому, що ми на очах у всіх, але через це вони дуже сильно стискають мої руки.
Витримати цей біль — це теж обов'язок чоловіка.
Ніби нічого й не сталося, я знову рушив уперед, прямуючи до королівського замку.
Ми йшли ще, мабуть, хвилин з десять.
Урешті-решт ми дісталися королівського замку із розчиненими головними воротами.
Біля входу був спеціально встановлений головний вівтар, де стояв священник Святої Церкви.
Кинувши погляд на балкон королівського замку, я побачив Ульвальта-саму з королевою. Там також були Акіра та його батьки — уся королівська родина Королівства Меон зібралася разом.
І не лише вони. Там був Великий Старійшина селища ельфів, звідки була родом Люсіка. А також Великий Священник, який очолював Святу Церкву.
— Подивися, Джине. Он туди.
Там, куди вказував погляд Лекі, сиділи й мої батьки.
Зазвичай ця парочка завжди була веселою та життєрадісною, але сьогодні вони сиділи геть закам'янілі від хвилювання. Ну ще б пак, вони ж і уявити не могли, що прийшовши на весілля сина, сидітимуть поруч із самим Королем.
Дивлячись на батька з матір'ю, які геть зблідли, я мимоволі ледь не розсміявся.
Схоже, Лекі відчула те саме, бо в міру наближення до вівтаря її трохи скутий вираз обличчя пом'якшав.
"Дякую", — помахав я рукою батькам.
І ось нарешті наблизився фінал цього весілля.
Більшість глядачів теж відчули цю атмосферу, і в зазвичай гамірній королівській столиці запанувала неймовірна тиша, поки ми ставали перед вівтарем.
— Джин Гайст.
Почувши, як священник назвав моє ім'я, я зробив пів кроку вперед.
— Чи береш ти Лекі Аріас, Юрі Фелісію, Люсіку Ель Рістію собі за дружин, чи обіцяєш бути з ними в хворобі та в здоров'ї, ділити з ними і смуток, і радість, кохати їх, поважати та берегти?
— Так, обіцяю.
— Лекі Аріас. Юрі Фелісія. Люсіка Ель Рістія.
Дівчата теж зробили крок уперед, ставши в один ряд зі мною.
— Чи берете ви Джина Гайста собі за чоловіка, чи обіцяєте бути з ним у хворобі та в здоров'ї, ділити з ним і смуток, і радість, кохати його, поважати та берегти?
— — — Так, обіцяємо.
Почувши їхню відповідь, священник усміхнувся.
"...Ну що ж, ось і воно."
Нарешті настав момент зробити те саме, чого ми ще жодного разу не робили.
"...Я не можу осоромитися заради них трьох."
— А тепер скріпіть обітницю поцілунком.
Ми повільно розвернулися обличчям один до одного.
"...Вони справді всі такі прекрасні."
"...Чесно кажучи, хто буде цілуватися першою — порядок не був визначений."
Ще на етапі підготовки і я, і Лекі з дівчатами чудово це розуміли, але ніхто не піднімав цієї теми.
Звісно ж, я кохаю їх усіх. І віддаю кожній усе своє кохання без залишку.
Але бути обраною першою — це, мабуть, дівоче бажання.
— І я теж усе для себе вирішив.
Заплющивши очі, дівчата молитовно чекали на поцілунок.
Я зробив крок до неї та поклав руку на це маленьке плече.
І саме в цю мить.
— Гуаааааа!!
Оглушливе ревіння розітнуло простір. Непроханий гість, якому геть не місце на цьому святі.
Синяво-чорна кам'яна луска. Палаючі червоні очі. Іклоподібні бивні, що стирчали з пащі.
Демонічний Дракон летів у небі над королівською столицею.
.
.
.
(П.П Тіки не кажіть що ще одна прийшла хахахха..)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]