Розділ 26 - Прекрасні наречені
Плутанина та метушня з Акірою швидко залишилися позаду, і час пролетів непомітно.
Примірка суконь та костюмів. Репетиція в королівському замку. Навчання базовому етикету, аби не осоромитися перед дворянами.
Хоч ми й мали Магію миттєвого переміщення, життя в постійних роз'їздах між замком і селом виявилося надзвичайно виснажливим.
Якби Ульвальт-сама та Акіра не взяли на себе дрібні організаційні клопоти, усе було б значно гірше.
Адже в Лекі від усього цього не раз відбувалося коротке замикання в голові...
Єдиним полегшенням було те, що, окрім мене, ніхто з дівчат не мав батьків, тож не довелося влаштовувати офіційні оглядини та знайомства.
І все ж, заради того, щоб зіграти весілля, за яке нікому не буде соромно, кожен з нас приклав максимум зусиль і дожив до цього дня.
— Цей день усе-таки настав...
На небі ні хмаринки — суцільна безхмарна блакить.
З вікна одного з ярусів королівського замку я дивився на залиту сонячним світлом весільну доріжку.
Яскраво-червоний килим простягався від самого входу до королівської столиці й прямою лінією тягнувся аж до замку.
За планом ми мали переміститися магією до початкової точки, сісти в карету, підготовлену Ульвальтом-самою, і проїхатися містом, показуючись усім жителям.
А вже після прибуття до замку — піднятися власними ногами на підготовлений постамент і скласти обітницю вічного кохання.
— Фух...
Варто було лише уявити увесь цей процес, як мене охопив страшенний мандраж.
Нарешті... Скоро я в найпрямішому розумінні цього слова стану чоловіком цих трьох.
Звісно, жодних сумнівів чи вагань у мене немає. За той місяць, що минув до весілля, ми стали ще ближчими один до одного.
Тремтіння викликала лише думка про те, чи зможу я поводитися належним чином і чи не матиму безглуздий вигляд в очах народу.
Це був скоріше острах опинитися під прицілом тисяч чужих очей.
— Комір наче не покосився...
Знаючи, що мене вдягали професіонали, я все одно хвилювався й роздивлявся своє відображення у дзеркалі.
Аж раптом лунає легкий стукіт у двері.
— Джине. Можна увійти?
— Акіра? Звісно, заходь.
— Дякую. Перепрошую за турботу.
Акіра, який був трохи нижчим за мене на зріст, був убраний у вишукану сукню.
Втім, аби не привертати зайвої уваги, стримане вбрання мало мінімум прикрас і відрізнялося суворим тоном.
Він, як і завжди, чудово знав, як підкреслити власну привабливість. Якби він не був настільки відомим членом королівської родини, більшість людей без вагань прийняли б його за дівчину.
— Вона тобі дуже личить, Акіро.
— Мені приємно це чути, але сьогодні такі слова ти маєш казати зовсім не мені, правда?
— Ха-ха, це правда. Але я вважаю, що про свої щирі враження варто казати відверто.
— Ой, та ну тебе... Не треба казати подібного, якщо не збираєшся брати за це відповідальність.
— Вибач, вибач. То якщо ти прийшов, це означає...
— Угу. Лекі та інші вже повністю готові.
Виходить, ось-ось дійсно розпочнеться головна подія мого життя.
Я бився з багатьма генералами Короля Демонів, але це весілля змушує хвилюватися в рази сильніше.
— Тоді ходімо. Якраз час починати весільний парад.
— Немає затримок за графіком?
— Жодних. Усе за планом: вам треба просто показатися народові.
— Зрозумів. Постараюся викластися на повну й порадувати людей.
— Це чудово. Вони точно будуть у захваті.
Наречений та наречені не повинні бачити один одного до самого прибуття до входу в королівську столицю.
Це була ідея Юрі — вона хотіла, щоб ми йшли під вінець із тріпотінням у серці.
[Ми змусимо тебе закохатися в нас наново. Тож чекай із нетерпінням та готуйся]
Після таких слів планка очікувань мимоволі злітає до небес.
І було передчуття, що вони без зусиль перевершать навіть найвищі очікування.
— До речі... Наскільки вони гарні?
— Як не прикро це визнавати, але щонайменше вдвічі красивіші за мене.
Чекання стало ще солодшим.
— Дякую тобі. Акіро, це ж ти порадив ательє, де замовляли сукні?
— Ага, це заклад, на який я давно накинув оком для себе, тож ми зробили там індивідуальне замовлення. У них відмінна якість і дуже швидка робота. Ти міг би бути й більш вдячним, знаєш?
— Я й так безмежно вдячний. Щиро дякую тобі за все.
І це ще не все. Розкішний костюм, який зараз був на мені, теж замовили в улюбленому ательє Акіри.
До того ж усі витрати покривалися з державної скарбниці.
Ух... Від однієї думки про гроші у мене починає крутити живіт.
Помітивши мій вираз обличчя та здогадавшись про мої думки, Акіра лише здивовано здвинув плечима.
— Не переймайся цим. Ви взагалі надто скромні, Джине.
— Не думаю, що ми аж надто...
— Ні, саме так! Ви — герої, які здолали Короля Демонів. Королівству взагалі не шкода жодних грошей на вас.
— Воно то так, але коли ти, звичайний крамар чи селянин, чуєш про бюджет із такими астрономічними цифрами, стає якось не пособі...
— Це захід, від якого залежить престиж Королівства Меон. Якби уславлене весілля команди Героя, яка принесла мир усьому світу, виглядало бідно, це б повністю знищило нашу репутацію.
— Ось воно як працює...
— Саме так. Тому не забивай собі голову зайвим, Джине.
Це казала людина, яка безпосередньо керувала організацією весілля.
Тож варто припинити думати про фінанси й повністю зосередитися на урочистості.
— Ось ми й прийшли. Залишилося лише ступити на це магічний коло, і ти перемістишся до головних воріт столиці.
Акіра вказав на магічне коло переміщення, розраховане на одну людину.
Звісно ж, це була чергова робота Люсіки.
За нашою домовленістю це коло втрачає чинність одразу після першого використання, тож із часом треба бути дуже уважним.
— Поява має відбутися рівно о дванадцятій годині, щоб створити ефектний момент. Тож ступай у коло за моєю командою.
— Зрозумів. А скільки ще залишилося?
— Насправді... лише десять секунд.
— Що?!
— Ми трохи не вкладалися в графік, самі перелякалися! Отож, залишилося три секунди, дві, одна!
— Уо-о?!
Мене легенько штовхнули в спину, і я за інерцією ступив прямо в магічне коло.
Ледь утримавшись на ногах, я обернувся до Акіри.
— Щасливо, Джине! Я спостерігатиму звідси, тож отримуй задоволення!
Посміхаючись, Акіра помахав мені рукою на прощання.
— ...Ага, я пішов.
У наступну мить мій зір застлало сліпуче сяйво.
Варто було кліпнути, як я вже стояв під відкритим небом під шквал радісних вигуків.
— Скільки ж тут людей...
Уздовж усієї головної вулиці, що вела до замку, зібралися натовпи людей, аби хоч оком глянути на команду Героя.
Вздовж весільної доріжки стояла королівська гвардія, але здавалося, що навіть вони ледь стримують цей живий потік.
І коли натовп помітив мою появу, гул і вигуки вибухнули з новою силою.
— Джине.
Серед цього гамору я чітко почув голос, який кликав мене по імені.
Обернувшись, я побачив трьох дівчат у сліпучо-білих весільних сукнях.
— .............
Моє серце миттєво завмерло.
— Як тобі, Джине? Я не дуже звикла до такого вбрання...
Люсіка сором'язливо стиснула край своєї сукні.
Вбрання, покликане максимально підкреслити її привабливість, щільно облягало талію, створюючи витончений та чіткий силует.
Завдяки її високому зросту сукня виглядала неймовірно стильно та велично.
Але пишна, ніжна спідниця додавала образу нотку дівочої мрійливості — певно, це відбиток тієї самої романтичної натури, що ховалася всередині Люсіки.
Це вбрання не просто підкреслювало її статуру, воно виражало її внутрішній світ, ідеально їй пасуючи.
— Це... це просто неймовірно. Я б хотів закарбувати цей образ на картині.
— ...Це так незвично. Мені ще ніколи раніше не робили таких компліментів щодо одягу.
— Гей, Джине-сан! Подивіться й на мене теж! Я ж неймовірно мила!
Юрі злегка надула щоки й міцно стиснула мою руку.
На противагу Люсіці, її образ був справжнім вибухом ніжності та милоти.
Варто було мені поглянути на неї, як слова "яка ж вона мила" самі собою вирвалися з грудей.
Подібна до королівської сукні з розкішною хвилястою спідницею, вона робила її схожою на справжню принцесу.
На талії розквітав великий бант у формі квітки, і з якого боку не глянь, Юрі виглядала як казкова наречена.
Здавалося, ця сукня була створена саме для неї.
— Твоя чарівність зросла в стократ. Ти неймовірно мила, Юрі.
— Ой, Джине-сан... Ви так дивитеся на мене... Я ж зніяковію.
— Але ти справді чудова. Як тут не дивитися?
— А тепер я. Головна фаворитка Джина.
Лекі легенько потягнула мене за край піджака, вимагаючи уваги до себе.
Я розвернувся до неї — і мимоволі відвів погляд.
Я знав, що вона мила. Але я й уявити не міг, наскільки!
З макіяжем та у весільній сукні вона виглядала настільки чарівно, що моє серце забилося як божевільне.
Класична, лаконічна весільна сукня з відкритими плечима, яка злегка підкреслювала груди.
Згори донизу вона була прикрашена мереживом, і за вишуканістю їй не було рівних.
Через підбори вона здавалася вищою, ніж зазвичай, її обличчя було так близько, що я геть зніяковів.
— Що таке, Джине? У тебе животик болить?
— Фу-фу, ні, Лекі-чан. Джин-сан просто...
— Ага, я просто задивився на тебе, Лекі.
— ...? Справді, Джине?
Лекі зазирнула мені в очі знизу вгору. Її смарагдові очі променилися надією.
— ...Ага. Ти дуже красива, Лекі.
— ...Я така рада. Рада, що тобі сподобалося.
Її щира посмішка робила її сліпучо прекрасною нареченою.
І не лише її. Юрі, Люсіка... Усі вони були неймовірними дівчатами, яких я ледь чи був гідний.
Випробування Акіри лише довело, наскільки глибокі їхні почуття до мене.
Я обов'язково зроблю їх щасливими.
— Насправді мені б хотілося забрати вас і нікому не показувати цю красу... Але тут зібралося стільки людей, які прагнуть побачити вас.
Я простягнув руку до своїх трьох наречених.
— Ну що, ходімо?
І аби скласти цю обітницю, ми зробили крок назустріч натовпу.
.
.
.
(П.П Ех, як виявилось веб-новела "те що перекладаю", друковане Ранобе і манга, дуже відрізняються, схоже мангу малюють по сюжету друкованого ранобе, ось чому мені здавалось дивним, що в манзі не бачив Акіру і тд.. І так хочу пояснити чим відрізняється Веб-новела і друковане ранобе, діло в тому що коли пишеться друковане ранобе, то автор бере за основу те що написав в веб-новелі, або чернетці, і пише з нуля сюжет, доповнюючи його, або переробляючи, тому інколи сюжет в манзі і новелі можуть бути різними.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]
