Розділ 25 - Бо я бажаю тобі щастя
Мені змалечку подобалося вбиратися дівчинкою.
Мені було приємно, коли всі в замку хвалили мене й казали, що я милий, і грати в ляльки в кімнаті було набагато веселіше, ніж гратися на вулиці.
Але це було дозволено лише в дитинстві.
Коли я підріс і почав ходити до школи, погляди оточуючих стали схожими на погляди на щось огидне.
Оскільки я належу до королівської родини, відкрито мені неприємних слів не казали, але я знав, що позаочі про мене ходили жахливі чутки.
Чому я, просто поводячись відповідно до власної природи, мусив чути такі болючі речі?
Ще зовсім малим я поступово почав боятися ходити до школи й зачинився у своїй кімнаті.
Можливо, мені взагалі не варто було народжуватися? Хіба це погано — бути щирим зі своїм серцем?
Я ж теж хотів народитися дівчинкою.
Знову й знову прокручуючи в голові, одну й ту саму думку, я просто бездумно існував.
І першою сторонньою людиною, яка прийняла мене таким, був Джин.
Він був диваком і водночас дуже доброю людиною.
Тільки-но заблукавши до моєї кімнати, він раптом пробурмотів, що я милий. Навіть не здогадуючись про те, як це збентежило мене, він почав багато зі мною розмовляти, правда ж?
Тоді він, схоже, не знав, що я з королівської родини, але зазвичай люди так не поводяться.
Та й я теж гарний. Чомусь, уперше за довгий час почувши, що я милий, я одразу ж відкрив йому серце — зараз якщо подумати, це було надто легкодушно.
Відтоді Джин часто приходив до моєї кімнати гратися, і ми подружилися.
І щоразу, коли ми зустрічалися, мені ставало дедалі страшніше.
А що, як Джин товаришує зі мною лише тому, що помилково вважає мене дівчиною? Що, як дізнавшись, що я хлопець, він вважатиме мене огидним?
Страшенно боячись бути зневаженим тобою, з яким ми так здружилися, я, заходившись сльозами, відкрив тобі свою стать, і тоді Джин сказав мені:
— Хіба це не чудово? Друзів обирають не за статтю. Мені подобається як милий Акіра, так і крутий Акіра, обидва варіанти.
Ти й гадки не маєш, наскільки ці слова врятували мене.
Скинути ланцюги минулого, які так довго зв'язували мене, й звільнити мене зміг не хто інший, як ти.
Відтоді ми стали ще ближчими, я пізнав твою доброту, і часом мені було боляче бачити, як ти зазнаєш поранень.
Саме тому я бажаю тобі щастя.
Так само, як ти подарував щастя мені, я теж хотів зробити щасливим тебе.
Але ж я розумію, що це бажання, якому не судилося збутися.
Тому я й влаштував випробування, аби перевірити, чи є ці троє підходящими супутницями для Джина.
Щоб точно пересвідчитися, чи зможуть вони зробити Джина щасливим.
Хоча це були справді найпростіші завдання, усі зазнали невдачі, і я вже думав, що це кінець.
— А-а... Ну звісно, так і є.
Джин, який абсолютно спокійно їв обвуглену чотириногу птицю в клярі, зготовану Лекі, був саме тим самим Джином.
Джин, у якого я закохався, зробив би саме так.
— Джине, не їж, це шкідливо для здоров'я.
Лекі відчайдушно намагається зупинити його, але рука Джина не зупиняється.
Я спостерігав за процесом готування: приправи були настільки терпкими й насиченими, що від них онімів би язик, а кляр виявився в'язким і нерівномірним. Вона не розбиралася з вогнем і спалила все одним махом, а потім згасила вогонь, тож всередині, мабуть, усе ще сире.
Це точно не та їжа, яку має їсти людина.
Проте він не зупиняє руку й продовжує їсти.
Заради дорогої серцю людини він здатен ризикнути навіть власним життям.
Бо саме такою людиною є Джин Гайст.
— ...Фух...
Глибокий видих. Доївши останній шматочок, він склав долоні разом.
— Це було дуже смачно. Лекі, дякую.
Він висловив вдячність таким голосом, ніби нічого й не сталося.
— Джине...!
Переповнена почуттями Лекі кинулася до нього ззаду й обійняла.
— Вибач, що змусила тебе їсти таке... мені справді дуже шкода.
— Про що ти кажеш? Це було справжнє частування. Адже Лекі вклала сюди стільки любові, правда?
— Це...
Лекі ледь помітно й сором'язливо кивнула.
— Тоді це точно частування для мене. Я, мабуть, єдина людина у світі, яка може їсти страву, наповнену любов'ю Лекі!
Мовлячи це, він витер пальцем сльози Лекі, яка пригорталася до нього.
— Не лише Лекі. Люсіка та Юрі теж виклалися на повну, кожна у свій спосіб і зі своїми думками. Якби не було справжнього кохання, можна було б просто зхитрувати й абияк усе спустити на гальмах. Проте саме через те, що вони дві старалися щиро, усе й призвело до такого результату.
Тобто, — продовжив він.
— Виходить, мене кохають такі милі дівчата, які так піклуються про мене. І я кохаю їх трьох ще сильніше.
Джин подивився на кожну з них по черзі, а наостанок звернув погляд на мене.
Його посмішка була такою ж доброю, як і завжди.
— Тому, Акіро. Якщо я одружуся з цими трьома, я буду щасливий.
Він зовсім не змінився з того дня.
— ...Угу.
Чому я взагалі так пишався й ставив себе вище за інших?
Адже його щастя може вирішувати тільки він сам. Це ж нічим не відрізняється від тих мерзотників, які завдавали болю мені.
Заздрити через те, що я не можу стати поруч із ним, у такій формі... Почувши про його весілля, я хотів сказати зовсім не це...
— Вітаю з весіллям.
Ці слова вирвалися з моїх вуст набагато легше, ніж я очікував.
◇ ◇ ◇ ◇ ◇
— Насправді я з самого початку розумів. Що не зможу вклинитися між Джином та рештою.
Після того як випробування весіллям від Акіри підійшло до кінця, подальше обговорення весільної церемонії пройшло без жодних перешкод.
І ось зараз, перед тим як повернутися, Акіра покликав мене трохи побалакати, і ми удвох ідемо дорогою до карети.
— Адже Джин дуже добрий до мене, правда? Але це й усе. Ти так поводишся з усіма. А не тому, що ми в особливих стосунках.
— ...Бо я можу з упевненістю сказати, що люблю всіх.
— Так, для Джина Лекі та інші — це зовсім інше. Коли ми разом, це одразу стає зрозуміло. Вид погляду, який ти кидаєш на мене, і той, який ти спрямовуєш на них трьох — вони різні. ...Я все ж зрозумів, що мені з ними не зрівнятися.
Бачачи його таким, я рефлекторно хотів пробурмотіти "вибач", але вчасно стримався й проковтнув це слово.
...Ні, це неправильно. Якщо вже просити вибачення, то краще було б прийняти й його.
Якщо ж я не обираю цей шлях, слова мають бути іншими.
— ...Дякую. Завдяки Акірі наш зв'язок став ще міцнішим.
— Та справді. Е-ех, якби я знав, краще б узагалі не влаштовував цього поєдинку~
Бурмочучи подібні бідкання, Акіра крокує попереду мене.
Проте за кілька кроків він зупинився й різко розвернувся до мене.
— Слухай, Джине. За це ж мені належить якась винагорода, правда?
— Ага, якщо це в моїх силах, кажи що завгодно.
— Хм-м, ну тоді-і~ — гоп.
Він різко потягнув мене за руку, і моєї щоки торкнулося легке й м'яке відчуття.
Я одразу зрозумів, що це було.
— А-Акіро?!
— Це я забираю як винагороду! Заперечення не приймаються-а-а!
Показавши язика, Акіра цього разу справді побіг і застрибнув у карету.
Карета рушила з місця перш ніж я встиг його зупинити.
— Тоді до зустрічі в Королівській столиці! Мій любий друже-е-е!
Акіра висунувся з вікна й продовжував махати мені рукою, поки його постать не зникла з очей.
...Мені справді неймовірно пощастило з оточуючими мене людьми.
Ось так наш гамірний, але веселий час добіг кінця...
— ...Джине. Щойно це було... зрада?
— Як дивно. Мені казали, що це буде лише прощання.
— Поцілунок у щоку? Хоча навіть ми цього ще не робили?
— Я робила. Запізнюються лише Юрі та Люсіка. Будь ласка, не зараховуйте мене до вашої компанії без дозволу.
— — Що?
...Схоже, що ні, і позаду мене почала розгортатися місія з утихомирення наречених, чия лють спалахувала все сильніше.
.
.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]