Розділ 22 - Ельфійка старша сестра віком 28×× років
— Щось усе обернулося чимось абсолютно неймовірним.
— Фу-фу-фу, хіба це не мило? Це ж справжнісінька молодість. Як старша за віком, я збираюся прийняти цей виклик.
— Як і очікувалося від Люсіки. Ти така спокійна.
— Буде прикро, якщо ти недооцінюватимеш моє кохання до тебе. Звісно, це звучить дещо брутально, але я не програю якійсь дівчинці, якій немає й двадцяти років.
— Хоча він і хлопець.
Гучна заява Акіри в королівському замку була досить шокуючою.
Схоже, він налаштований цілком серйозно: збирається приєднатися до посланця, який має уточнити деталі весільної церемонії, і оцінити спроможність Лекі та решти.
Якщо він вирішить, що вони не зможуть зробити мене щасливим хоч на крихту, то ні за що не визнає цей шлюб.
До речі, моєї думки так і не запитали до самого кінця.
Дивно, хоча я ж безпосередній учасник. Може, мені розплакатися?
— Про це треба обов'язково детально розповісти Лекі та Юрі.
— Угу. Але я впевнена, що вони дві відреагують точно так само, як і я.
— Вони ж куди більш бойові, ніж Люсіка.
— Точно.
Люсіка дзвінко розразилася сміхом.
На відміну від того, як ми прибули сюди, ми повертаємося до села в кареті.
Звісно, це не звичайна карета, а надшвидкісна карета, яку тягнуть Божевільний Драконід-Андед та монстр-кінь, званий як Кінь Розсікач Вітру.
Тряска була мінімальною завдяки тому, що Люсіка зменшила її своєю магією.
— Якщо будь-яку незручність можна вирішити магією, то зрозуміло, чому кожна країна так прагне мати магів.
— Мені приємно, що ти мене хвалиш, але я не можу абсолютно все. Навіть я.
— Ха-ха, це скромність?
— Шлюб.
— ............
— Партнера для шлюбу я ніяк не можу створити. Аха-ха... аха-ха-ха...!
— Та, але ж зараз у тебе є я! Я кохаю тебе, Люсіко!
— Угу... Люсіка теж любить тебе.
Самоіронія подіяла сильніше, ніж очікувалося, і Люсіка ніжно пригорнулася до мене.
Те, що вона обрала повернення додому каретою, теж було тому, що вона хотіла хоч трохи довше насолодитися часом, проведеним удвох, як вона сама й казала.
Залишитися в замку довше ніж на один день означало б бути жорстоко побитими Лекі та Юрі, тож це був її компроміс.
— Утім, твоя магія справді дивовижна, Люсіко. Мені й раніше було цікаво: чому ці монстри такі покірні?
— А, це тому, що перед цим їх спочатку здолали, а потім уклали Закляття: Скликання. Вони визнають мою силу, тому й підкоряються.
— Зрозуміло. Але якщо Люсіка відведе погляд, хіба вони не можуть вільно бушувати чи втекти?
— Усе влаштовано так, що якщо вони порушать контракт, я одразу про це дізнаюся. Адже право вирішувати їхню долю належить мені як господарю. Приборкані монстри можуть стати справді вільними лише тоді, коли їхній господар помре через якесь нещастя.
— Ось воно як... Це було пізнавально. Дякую, що пояснила.
— Та нема за що. Джин теж цікавиться приборканням? Якщо так, я можу тебе навчити.
— Справді? Це здається дуже зручним, і зараз, коли є вільний час, це якраз доречно... Угу, покладаюся на тебе.
— Звісно. Я не відмовлю ні на одне прохання Джина. Ні на яке.
Мовивши це з багатозначною посмішкою, Люсіка плавно гладила моє стегно рукою.
Оскільки Люсіка теж незаймана і перебуває на тому ж рівні, що й я — незайманий, той факт, що вона з усіх сил намагається вдавати з себе досвідчену старшу сестру, є її милою перевагою.
Коли значно старша дівчина з усіх сил намагається виглядати дорослішою — це дуже мило.
— Цікаво, який дім вони звели. Оскільки там Юрі, не думаю, що сталося щось дивне.
— Я залишила там Божевільних Драконідів-Андедів, тож не буде дивним, якщо він уже повністю готовий. Вони не втомлюються і вправні в роботі. Якщо матеріали вже були підготовлені, особливих труднощів бути не повинно.
І справді, якщо вони так легко керують каретою, яка мчить із такою швидкістю, є впевненість, що дім зроблено не абияк.
А от що стосується внутрішнього планування — з огляду на креслення, там могло статися щось неймовірне.
"...Вони справді зробили стільки дитячих кімнат?..."
Із нетерпінням очікуючи на вигляд нового житла, ми мчали крізь ліс, що вів до села.
— ...А, ось уже видно!
Маленька цятка, яка явно відрізнялася за кольором від оточення, ставала все більшою й більшою. До того моменту, як стало зрозуміло, що це дім, ми висунули голови з вікна й здивовано дивилися вгору.
"...Е? Це що, маєток виріс?"
— Це... він явно покращений порівняно з кресленням.
— ...А це означає.
— Угу. Мабуть, Лекі та Юрі щось спало на думку. Наприклад... що дитячих кімнат не вистачає, і вони добудували ще.
— П'ятнадцяти кімнат не вистачило?!
Від факту, на який це вказувало, у мене затремтіли ноги.
"Що ж зі мною тепер буде."
Бажання, які не вдалося реалізувати під час битви з армією Короля Демонів, ударили зворотною хвилею й почали неймовірно впливати на їхню поведінку.
І з цими двома, які володіють неймовірною витривалістю навіть після прямого бою та перемоги над армією Короля Демонів, робити дітей...
Зазвичай від такого рожевого розвороту подій варто було б збудитися, але ситуація, коли страх за власне життя приходить першим — це зовсім інша справа.
— О? Що таке, Джине? Ти геть зблід.
— ...Люсіко. Ти ж єдина зробиш усе в межах здорового глузду, правда?
— Я ж тільки-но казала тобі, Джине. Що хочу зробити для тебе все, чого ти побажаєш.
— Люсіко...!
"Виявляється, тільки ти мій єдиний союзник."
"Тоді ти з запалом розмовляла з Юрі, але я вірив, що якщо добре попросити, ти все зрозумієш."
— Я розроблю магічне зілля, з яким у тебе не виснажаться сили, скільки б ти не віддавав, тож не хвилюйся!
"Виявляється, тільки Акіра мій єдиний союзник."
"Тоді Люсіка з запалом розмовляла з Юрі, і вона теж виявилася на тому боці."
"Мене зрадили."
— О? Гей, Джине-е? Ми вже приїхали-и?
Схоже, ми прибули в святе місце, де переплелися насолода та пекло.
Я дозволив Люсіці потягнути мене за руку й виліз із карети.
Тієї ж миті з того боку нас теж помітили й кинулися назустріч.
— З поверненням вас обох.
— Джине! З поверненням...!
— Я вдодома-а — зникла?!
Щойно я усвідомив, що постать Лекі, яка мала бути поруч із Юрі, зникла, як вона вже впритул прилипла до мого живота.
— Я старалася. Похвали.
— Ось воно як, ось воно як. Молодець, ти чудово впоралася.
— М-ф-ф.
Коли я погладив її по голові, Лекі задоволено вищирилася.
Бачачи це її чисте вираження любові, з мене теж вивітрився весь негатив.
Лекі так хотіла, щоб я її похвалив, що збудувала такий дивовижний дім...
— Зробила дивовижний дім. Величний. Джин теж радий?
— ...Ага, я дуже радий.
— Тоді добре. Монстри Люсіки теж багато допомагали.
— Рада, що вони стали в пригоді. Ви теж добре постаралися, дякую за працю.
Коли Люсіка похвалила їх, Божевільні Драконіди-Андеди, які сиділи на одному коліні навколо дому, кожен прийняли мускулисту позу, демонструючи свою роботу.
Як вона й розповідала в дорозі, вони слухалися й зробили величезний внесок.
— А, і Юрі теж.
— Саме так! Чому до мене таке ставлення, ніби я додаток! Якби не мої вказівки, вона б навіть не знала, як складати деревину.
— Угу. Тому, Джине. Похвали Юрі теж.
— Юрі, дякую, що керувала всіма. Дякую за працю.
— Фува-а-а~
Коли я погладив її по голові зі словами "молодець-молодець", Юрі видала ніжний та солодкий голос.
Її щоки просто танули. Як цікаво...
"Цікаво, що буде, якщо продовжувати її гладити?" — подумав я, як раптом її міміка різко підтягнулася.
— Точно, Джине-сане! Я ще дещо не зробила!
— Не зробила?
— Саме так! Готові? Будь ласка, підіграйте як слід, добре?
Кашлянувши, вона з максимально милим виразом обличчя подивилася на мене знизу вгору.
Схоже, Юрі чудово знає позицію, у якій виглядає наймиліше.
— ...Любий, з поверненням додому.
"А. А-а-а."
Я згадав. Я ж сам це сказав, щоб заспокоїти Юрі.
Що якщо вона зачекає, то зможе пограти в молодят. Вона втілює саме це.
Раз так, то я як ініціатор не можу проігнорувати це.
— Ага, я вдома. Дякую, що зустріла.
— Фу-фу, я так хотіла скоріше побачити твоє обличчя. ...Слухай, любий. Будеш ванну? Будеш їсти? Чи... м-е-н-е?
Юрі стиснула груди руками, підкреслюючи їх.
Побачивши ці округлі подвійні вершини, жоден чоловік не відмовився б від сходження.
Але цього разу це лише гра.
До того ж, якщо я піддамся спокусі й торкнуся її зараз, мені здається, що з якоїсь причини наше щасливе майбутнє розвалиться, тож я стримався.
Не чіпати їх до весільної церемонії.
Цього треба дотримуватися.
Я усміхнувся й знову простягнув руку до її голови.
— Тоді, мабуть, поїмо. Насправді я ще віднедавна відчув, що тут дуже смачно пахне.
— Джин-сан такий шкідливий. А я ж була готова в будь-який момент...
— Ну ж бо, ходімо всередину. Мені дуже цікаво подивитися й на інтер'єр. До того ж у нас є річ, яку ми маємо вам двом розповісти.
— Фува-а-ай.
А, вона знову розтанула. Яка ж мила.
— Джине... Перед тим, як увійти всередину, я теж хочу.
— Я-я теж!
— Люсіко, ти ж їздила зі мною?
Це щось на зразок винагороди для тих, хто чекав вдома.
Шкода Люсіку, яка їздила зі мною до Королівської столиці, але цього разу без неї. Вона й так отримала своє, коли я носив її на руках нишком від усіх.
Як найстарша, вона має як слід утриматися.
Коли я пояснив це, Люсіка помітно засмутилася.
Ельфійка-старша сестра віком 28×× років...
.
.
.
(П.П Ох, Джин походу помре від сну-сну, як в Футурамі аххахаха)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]