Розділ 20 - Красу можна створити
— У-Ульвальт-сама? Ульвальт-сама, але ж у вас є власний онук Акіра...
— Це правда, але до мене добрий тільки Джин! Джин — теж мій онук!
— Ха-ха...
— Ха-а...
Моя крива посмішка переплелася зі зітханням Люсіки.
Здається, раніше все було не настільки погано, але останнім часом, поки я не приходив до королівського замку, його стан погіршився.
Мабуть, Акіра зовсім не приділяв йому уваги...
Хай там як, якщо так триватиме й далі, ми не зможемо поговорити, тож я тимчасово відчепив від себе Ульвальта-сама.
— Заспокойтеся, будь ласка, Ульвальт-сама. Поки що поверніться на трон, добре? Я прийшов сьогодні, щоб про багато що поговорити.
— Му-у... Нічого не поробиш. Не можна ж завдавати клопоту. Як-не-як, а ти один із героїв, які врятували нашу країну.
— Я сам не зробив нічого особливого. Ті, хто справді постарався — це Лекі, Юрі та Люсіка.
— Не принижуй себе. Є чимало тих, хто визнає твої заслуги. Хіба троє дівчат із твоєї команди не вбили це тобі в голову як слід?
Мовивши це, Ульвальт-сама перевів погляд на Люсіку й хижо всміхнувся.
...Точно, так і було. Прийнявши освідчення та любов трьох дівчат, я вирішив припинити принижувати себе більше, ніж потрібно.
Пишайся тим, що вони обрали тебе. Вважай, що кожне твоє слово, кожен крок і рух перебувають під прицілом чужих очей.
Як і очікувалося від Ульвальта-сама. Він вмить розкусив мій недолік і вказав на нього.
— ...Так. Завдяки усім їм я зміг оновити свої почуття. Забудьте про мої попередні слова, будь ласка.
— Угу, схоже, ти належним чином виправив своє сприйняття. У тебе став гарний вираз обличчя.
Ульвальт-сама погладив свою довгу сиву бороду й примружив очі.
Схоже, ця відповідь його повністю задовольнила.
Поплескавши мене по голові, Ульвальт-сама повернувся до трону й сів.
— Зробила з нього чоловіка, Рістіє?
— Ха-а... Чи не міг би ти припинити серед білого дня відпускати непристойні жарти?
— Ого, то ще ні? Ну, воно й зрозуміло. У жінки, яка до таких літ засиділася в дівках, немає стільки сміливості. Перепрошую, перепрошую.
— Я вб'ю тебе, паршивий дід.
— Ха-ха-ха! Весело, як весело!
Люсіка виглядає молодою, але за віком вона прожила в сотні разів більше за Ульвальта-сама.
До того ж, оскільки вона із самого початку посідала позицію представниці серед ельфів, то спілкувалася з Ульвальтом-сама з давніх-давен.
Вони були знайомі ще відтоді, коли той був малою дитиною, тож спілкувалися досить розкуто, аби обмінюватися шпильками.
До речі, у Лекі приблизно така ж дистанція з ним.
Коли я вперше побачив це, то почувався ні живий, ні мертвий... Я справді безмежно вдячний Ульвальту-сама за його великодушність.
— К-к-к, повторною зустріччю ми насолодилися сповна. Пора б уже й до справи перейти.
— Цей гад... Я запам'ятала це...
— Ну-ну, тихіше...
Вгамовуючи розлючену Люсіку, ми встали поряд один з одним перед Ульвальтом-сама.
— Ще раз вітаю з заручинами, Джине. Я дуже радий, що ви поєднали свої долі.
— Щиро дякую.
— Я справді безмежно радий. Завдяки цьому я можу одним ударом відкинути пропозиції про заручини, що виникають з усюди. Одне з джерел мого головного болю нарешті зникло.
Я так і знав, що такі теми піднімалися.
Усі троє, як члени команди Героя, що здолала Короля Демонів, здобули статус рятівників світу.
Якщо залучити їх до своєї родини, можна зробити величезний крок уперед у боротьбі за владу.
Особливо Юрі, яка як Свята піднімалась на вершину Святої Церкви.
Кількість аристократів, які жадали здобути її, безумовно, не вмістилася б на пальцях обох рук.
І ось усіх цих трьох надзвичайно популярних дівчат забрав собі я.
...На мене ж не накличуть ненависть і не вб'ють, правда? Мені стало трохи трохи лячно...
— Тобі не потрібно робити таке тривожне обличчя, Джине. Немає таких дурнів, які нападали б на нас. Ризик того не вартий.
— Я такої ж думки. Зрештою, разом зібралися троє людей, кожна з яких володіє силою національного рівня. Навіть якщо хтось і палає глибокою ненавистю, він не залишиться неушкодженим, якщо наважиться підняти руку. Будь-хто з глуздом у голові це одразу зрозуміє.
— До того ж цивільні сприймають тебе як частину команди Героя. Ти теж один із рятівників. Якби стало відомо про напад на тебе, спалахнув би колосальний бунт.
— Угу. Під час подорожі, Джин також урятував величезну кількість людей. Тебе без сумніву шанують. Тебе люблять куди більше людей, ніж ти сам думаєш.
"...Якось це дуже бентежно."
Коли такі видатні люди обсипають тебе настільки схвальними словами, на душі стає тепло й затишно. І водночас я знову відчув, що не повинен зловживати цією добротою, а мушу стати людиною, здатною виправдати ці очікування.
— Але як Свята Церква взагалі дала дозвіл на шлюб? Я думала, що переконати їх буде найважче.
— Схоже, Фелісія підготувала все заздалегідь. Не знаю, якими саме методами вона скористалася... але є речі, у які краще глибоко не влазити. К-к-к, ти взяв у дружини хитромудру жінку, Джине?
— Але ж Юрі — моя мила дружина. Я люблю її з будь якої сторони.
— Угу, це добре. Тепер щодо твого титулу аристократа, Джине. Перепрошую за це, але тут позначилася моя нестача могутності. Я хотів дарувати тобі хоча б титул віконта...
— О, не схиляйте голову, будь ласка! Навпаки, я безмежно вдячний уже за те, що звичайного простолюдина, як я, зробили дворянином!
"Якби я не став дворянином, то взагалі не зміг би одружитися з цими трьома."
"Уже за це я маю виражати вдячність до кінця життя."
"Адже я напевно не зміг би обрати когось одного."
— До того ж я нічого не тямлю в політиці. У цьому сенсі тут взагалі немає жодних проблем.
— ...Якщо ти так кажеш, мені теж стає легше. Якби я викликав надто багато невдоволення серед аристократів, їхній гнів міг би перекинутися з мене на вас, і це завадило б мудрому правлінню. Як людина, якій довірено країну, я хотів цього уникнути...
— Чесно кажучи, навіть титулу барона для мене більш ніж достатньо. Дякую вам за те, що створили умови, у яких я можу відкрито плекати любов із цими дівчатами.
Мовивши це, я пригорнув Люсіку за плечі.
Люсіка мовчки прихилилася й поклала голову мені на плече.
— Як ностальгічно. Колись і я горів такою пристрастю. Але минуле патякання старого пердуна зараз ні до чого. Зрештою, часу на розмови з вами у нас небагато. Чорт забирай... Хотілося б викроїти більше часу для онука.
Ульвальт-сама, звісно ж, дуже зайнятий.
Те, що він виділив час для нас — це вже величезне щастя.
Якщо думати про це так, то вимагати чогось більшого було б просто жадібністю.
— І ось це, мабуть, найважливіше для вас. ...Використати королівський замок для весілля... К-к-к. Треба ж було додуматися до такої цікавої речі.
Ульвальт-сама весело сміявся, а з мене вихопився лише сухий смішок.
Я справді вважаю цю пропозицію абсолютно божевільною.
Однак, схоже, це надзвичайно ефективне рішення.
Насправді пізніше я розпитав про це Юрі й Люсіку, і виявилося, що масштабне святкування весілля державою має безліч переваг.
По-перше, це стримуючий фактор для інших країн, який показує, що Королівство Меон виступає посередником для цієї пари.
По-друге, проведення весілля на тлі такої радісної події, як розгром Короля Демонів, дозволяє заглушити негативні думки опозиції.
По-третє, проведення його одночасно з тріумфальним поверненням Героя для громадян дозволяє зменшити витрати й водночас сформувати позитивний імідж країни.
Усе це було абсолютно логічно, і саме тому вдалося отримати дозвіл на використання королівського замку для весілля.
Ці дві дівчини, які продумали все до найдрібніших деталей і мали реальні шанси на успіх, справді неймовірні.
— План просувається належним чином, дурний королю?
— Аякже. Зрештою, це весілля мого милого онука. Я нізащо не зроблю його абияк. Обіцяю.
"Я щиро вдячний за ці почуття, але я не онук..."
Втім, якщо я почну заперечувати, він усе одно насильно визнає мене онуком, тому краще мовчати.
— До підготовки весілля залишився приблизно один місяць. Зважаючи на терміни, ми не зможемо запросити високопосадовців з інших країн, але це не повинно бути проблемою.
— Так. Значно гірше, якби весілля затягнулося й це дало б іншим фракціям можливість скористатися ситуацією.
Ульвальт-сама кивнув на думку Люсіки.
— Ось так, тож трохи зачекайте. А тим часом відпочиньте від подорожі й спокійно проведіть час учотирьох.
— Ми так і зробимо. Я з нетерпінням чекаю на винагороду за все те, як ми старалися.
— Я маю намір виконати всі ваші побажання. Посеред процесу я відправлю вам із слугою чернетковий план на той день. Тоді й узгодимо останні деталі.
— А ти вмієш працювати, коли захочеш, Ульвальт.
— Не стався до мене як до дитини. ...Так, Джине.
— Так, що таке?
— Я передав усе, що мав. Насправді я б із радістю побалакав ще, але забирай Люсіку й швидше повертайся додому. Інакше прийде дехто дуже проблемний.
— Проблемний...?
— Зрозуміла. Ми повертаємося просто зараз.
— Угу, так буде краще. Я якось відваджу її. Тож дивися, не приходь до королівського замку аж до самого дня весілля, зрозумів?
— Т-та... що?
— Ну ж бо, Джине. Цього разу я понесу тебе на руках.
— Уо-о! Люсіко!? Ти насправді досі ображаєшся за те, що було раніше!?
— Про що ти? Просто так буде швидше.
Не розуміючи, що відбувається, я опинився у неї на руках.
— Ну то залишаю все на тебе, Ульвальт.
— Це заради мого милого онука. Покладися на мене.
Мовивши це, Люсіка вже збиралася активувати магічне коло переміщення — але ще до того, як ми ступили на нього, воно яскраво засяяло.
Це означало лише одне: хтось зайшов через той самий вхід, яким скористалися ми.
Осіб, які знають про вхід до цього магічного кола переміщення, можна перелічити на пальцях. Лекі, Юрі... але вони мають бути в селі й старанно будувати дім.
З цього моменту реакція була блискавичною.
Люсіка опустила мене на землю й спрямувала свою палицю, яку дістала, у бік магічного кола.
Я також витягнув із сумки дві пляшечки з рідиною й приготувався до підтримки.
І ось світло магічного кола почало згасати — і з нього з'явилася постать із довгим білим волоссям, крізь яке пробивалося світло.
Із першого погляду це було обличчя, яке кожен назвав би милим. Її великі виразні очі розплющилися й упиралися в нас.
Ні, чекайте, ця людина —
— Ге-е-е!? Акіра!?
Голос Ульвальта-сама відлунив у великій залі.
У відповідь Акіра лише мило посміхнувся.
Однак його очі не посміхалися. Це був точно такий самий вираз обличчя, який буває у Юрі, коли вона лютує.
— То ось воно що, дідусю. Останнім часом мені здавалося, що ви робите щось крадькома за моєю спиною.
— Т-та нічого подібного! Я нічого від тебе не приховував.
— Тоді чому Джин та інші тут? Брехливий дідусю.
Ульвальт-сама здригнувся від тону, що випромінював тиск.
Втім, атака на цьому не припинилася.
— Я ж казав, правда? Покличте мене, коли прийде Джин. Я казав це знову й знову. І все ж ця ситуація... Це вже справжнісінька зрада, чи не так?
— Т-та ні, просто якби я покликав Акіру, це призвело б до проблем...
— Ви щось сказали? Я не чую. Говоріть голосніше й чіткіше, будь ласка.
— Хі-ї-ї!?
— Ха-а... Подумати тільки, що він вистежив нас за такий короткий проміжок часу...
Поруч зі мною Люсіка приклала руку до лоба й зітхнула.
"...Невже та проблемна особа, про яку вони говорили — це Акіра?"
"Як на мене, Акіра зовсім не такий уже й поганий хлопець..."
— Ох, Джине!
Зміна інтонації була такою, ніби наприкінці речення з'явилася нота.
Щойно Акіра помітив мене, він обхопив мою руку й почав ніжно тертися щокою об моє плече.
— Давно не бачилися. Знаєш, мені було дуже сумно. Насправді я хотів, щоб ти завжди-завжди був поруч, але не хотів затримувати тебе й завдавати клопоту. Але Короля Демонів уже здолано, і тебе більше ніщо не стримує. Тепер ти нарешті зможеш назавжди залишитися тут, у королівському замку.
Залп швидкої мови. Дивовижно, як можна говорити так швидко й жодного разу не запнутися.
— Поки тебе не було, я теж дуже старався. Сьогодні я слухався настанов дідуся й допомагав батькові. ...Я дивувався, чому це він раптом скинув на мене роботу, а виявилося, ось який у вас був задум.
— Ну-ну, заспокойся. Будь милосерднішим до Ульвальта-сама. Ульвальт-сама напевно доручив це, дбаючи про твій розвиток.
— Саме так, саме так! Будь милосерднішим до мене, Акіро!
— ...Що?
— Хі-ї-ї!?
Велика зала вмить перетворилася на гамірне місце.
Людина, яка скористалася магічним колом і увійшла — це Акіра Ме Он, який успадкував шляхетну королівську кров.
Справжній онук Ульвальта-сама, який є моїм однолітком.
З якоїсь причини він так суворо ставився до рідного дідуся, і саме тому Ульвальт-сама, щоб приховати самотність, називав мене своїм "онуком серця".
— То навіщо Джин прийшов? Про розгром Короля Демонів уже доповідали Лекі-сан та Люсіка-сан...
— А, насправді я прийшов поговорити про своє весіл— м-м-г!?
— Ну що ж, Акіро! У нас ще залишилися справи, тож ми вже йдемо!
З якоїсь причини Люсіка ззаду затулила мені рот рукою.
Вона потягнула мене за руку, намагаючись знову ступити на магічне коло переміщення, але мене потягнула назад якась потужна сила.
— ...Весілля?
Подивившись убік, я побачив, що Акіра схопився за вільний край мого одягу.
На його маленькій руці аж випнулися вени від напруги — він тримав так міцно, ніби нізащо не збирався відпускати.
— ...Весілля... таємно від мене... дідусь причетний...
— А-Акіро?
— ...Ясно! Ось воно що, Джине!
— Уо-о!?
Щойно на його обличчі розквітла посмішка, як він силою вихопив мене з рук Люсіки й пригорнув до своїх грудей.
Зовнішність, про яку можна з упевненістю сказати: з десяти людей усі десять будуть зачаровані.
Біле волосся, доглянуте до самих кінчиків, від якого йде приємний аромат. Довгі й красиві тонкі війки. Рум'яні щоки. Вологі губи.
Незважаючи на те, що мене обіймає Акіра, кожна риса якого не поступається моїм дружинам, я зовсім не відчуваю збудження.
— Ти наважився одружитися зі мною, Джине! Я такий радий... Я такий безмежно радий...! Скільки дітей ми заведемо? Дідусю, щодо спадкоємця не хвилюйтеся. Ми заведемо їх багато—
— Ні, Акіро, ти ж не можеш народити дитину.
...Адже Акіра — це переодягнений у жіночий одяг, надзвичайно милий хлопець.
.
.
.
(П.П Ля принц фембой котрий закохався в Джина, ахаххаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]