Розділ 2 - Рада знайомству, мамо, тату. Я ваша майбутня невістка.
У лісі, що був так густо вкритий деревами, що крізь них заледве пробивалося місячне світло, розгорнулося магічне коло.
Коли спалахнуло сліпуче сяйво, краєвид перед нашими очима повністю змінився.
Магія телепортації. Я і Джин перемістилися із заїжджого двору в указане ним місце, використавши загублене в давнину, таємне мистецтво, підвладне лише «Мудрецю».
— Люсіко, чи все точно гаразд? Ти справді вирішила мене провести?
— Ага, не переймайся. Ми з тобою друзі, що порозумілися серцями. Така послуга для мене — дрібниця.
— Ось як. Усе-таки ти дуже добра, Люсіко. Дякую.
Сказавши це, Джин закинув на плечі зібрані речі й рушив уперед, повернувшись до мене спиною.
У ту ж мить на моєму обличчі розпливлася безглузда посмішка.
Ах… уже скоро. Уже зовсім скоро цей змужнілий і добрий хлопець стане моїм чоловіком.
Лекі та Юрі надто м'якотілі. Особливо Юрі — вона напевно вже вважає себе переможницею.
Цікаво, чи вона якраз зараз побачила залишений у кімнаті лист і в паніці помчала перемагати Короля Демонів?
Люсіка Ель Рістія. Відтоді як я народилася ельфом, минуло вже 28×× років.
У перерахунку на людський вік це 28 років… Я вже обома ногами застрягла у статусі старої діви як серед ельфів, так і серед людей.
У той час як нормальним вважається, коли люди одружуються у 15 років — а ельфи у 1500 років, — я, занурена з головою в дослідження, зовсім не цікавилася заміжжям.
Проте, коли всі навколо один за одним почали створювати сім'ї, а мене щоразу запрошували на весілля, я почала відчувати самотність.
Щасливі посмішки, які мені доводилося бачити знову і знову під час весільного буму моїх друзів студентських років.
Разом готувати їжу, купувати новий будинок після народження дитини, їздити у сімейні подорожі й збирати спогади…
Напевно, саме таке затишне сімейне гніздечко вони собі й створюють.
І ось, поки я давала волю уяві по дорозі назад із чергового весілля, вдома на мене чекав лише темний передпокій.
Порожній голос "Я вдома", на який ніхто не відповість у відповідь.
Гори сміттєвих пакетів, що вже ледь не валилися.
Купа дослідницьких документів, які розповзлися вже не тільки в робочому кабінеті, а й по всій вітальні.
"Ах, як же важко"
Я врешті-решт зважилася і благаючи звернулася до батьків, але було вже запізно.
Навіть попри те, що я маю благословення «Мудреця», не було жодного чоловіка, який захотів би таку стару незайману жінку.
Ні, радше саме через статус «Мудреця» мене й уникали.
Зовні я виглядаю молодшою за свій вік, але це можна сказати про абсолютно всіх ельфів.
Тому, не маючи змоги отримати навіть бодай однієї пропозиції про побачення наосліп, я з радістю вирішила приєднатися до подорожі «Героя» Лекі та інших.
Однак серед величезної кількості чоловіків лише Джин був іншим.
Під час подорожі, коли я розповіла про це як свою звичну історію для розваги, тільки він посміхнувся мені й сказав ось що:
"Справді? Як на мене, така турботлива жінка, як Люсіка — просто чудова. Ти точно станеш хорошою дружиною"
"…Тоді, якщо мені зовсім не буде куди дітися, нехай Джин візьме мене за дружину"
"Ха-ха. Якщо такий, як я, підійде, то з радістю"
Та в нього ж просто неможливо було не закохатися…!
І це ще не все.
"Їжа Люсіки така смачна. Той, хто стане чоловіком Люсіки, буде справжнім щасливчиком"
"Жінки в моєму смаку? Ну… мабуть, мені більше подобаються старші за віком"
"Люсіка завжди така надійна. Дякую, що допомагаєш мені"
Тут уже просто немає іншого вибору, окрім як одружитися.
Саме так я і вирішила.
Цього разу був ідеальний момент, щоб залишитися з Джином удвох.
Запропонувати підкинути Джина до рідного села за допомогою магії телепортації, а потім привітатися з його батьками.
Після цього якось само собою переспати, прошепотіти слова кохання і отримати щасливий фінал…!
Ідеально. Мій інтелект аж лякає мене саму.
— Люсіко?
— …Ах, нічого. Що ж, ходімо до твого рідного дому?
— Додому? Ага, точно. Хочу похвалитися перед татом і мамою, що в мене є такий надійний товариш.
— Знайомство… Можеш повністю довірити це мені. Я вивчала правила етикету.
— А ми встигнемо за часом?
— Якщо повернуся завтра вранці, жодних проблем не буде. Переміщення за допомогою магії триває лиш мить. Тому, хіба це так погано, що я хочу хоч трохи поглибити наше спілкування перед битвою?
— …Ні, я неймовірно радий. Чесно кажучи, я й сам трохи занепав духом через власну безпорадність.
— Ось як… Тоді дозволь мені втішити тебе.
Протягом усієї ночі, не поспішаючи…
Саме для цього моменту я перерила купу довідкової літератури.
Я накопичила достатньо знань, щоб ми обоє могли отримати насолоду.
Щоб заспокоїти Джина, я поклала руку йому на плече.
— Проведеш мене туди?
До місця, яке стане моєю другою батьківщиною.
◇ ◇ ◇ ◇ ◇
— Отам мій дім.
Ми вийшли з лісу, і перед нами відкрився широкий краєвид.
Там було видно дерев'яний паркан, зведений навколо для мінімального захисту, та навкруги стояли старі будинки.
У самому кінці стояла мій рідний будинок, де жили батьки, які підтримували село як старости.
— Розумію. Навіть я вже починаю нервувати.
Люсіка швиденько поправила свій одяг.
— Можеш не перейматися. Хоч вони й мої батьки, але ставляться до всього досить просто.
— Так не піде. Привітання при першій зустрічі буває лише раз у житті.
— Ха-ха, ну ти й перебільшуєш.
Проте рішучість Люсіки вражала.
Можна було подумати, що вона готується до вирішальної битви з генералом армії Короля Демонів.
— Через це я й сам уже почав нервувати.
Минуло вже три роки відтоді, як я пішов із села.
Точно. Ми не бачилися цілих три роки.
Вони так радо провели мене, коли я сказав, що йду рятувати світ, тож який у них буде вираз обличчя, коли я скажу, що зійшов із дистанції?
Хочеться вірити, що розчарування… не буде.
Але від батька я цілком можу отримати прочухана кулаком.
Тим паче, що я повернувся сам, залишивши Лекі. Я покірно прийму це.
— …Джине?
— …Ах, вибач. Просто мені теж якось не по собі стало.
— …Не хвилюйся. Я підтверджу твої заслуги. Джин справді рятував світ. Ти можеш заходити в дім із гордо піднятою головою.
— Люсіко…
Вона «Мудрець». Можливо, вона передбачила все це і саме тому пішла за мною.
— Ну, особливого частування в нас немає, але заходь.
З цими словами я відчинив двері.
У будинку були батько й мати, у яких з моменту нашої останньої зустрічі додалося зморшок.
Побачивши нас, вони обоє з гуркотом підхопилися на ноги.
— Джин…? Це справді Джин…?
— …Угу, я вдома. Тату, мамо.
— …З поверненням, Джине…!
Батьки зустріли мене лагідними голосами й посмішками.
Побачивши їхні обличчя, я нарешті відчув, що вони прийняли мене назад.
Від радощів мені аж захотілося кинутися їм в обійми, але я стримався.
Є багато всього, про що хочеться поговорити, але спершу я мушу відрекомендувати людину, яка прийшла зі мною.
Одного з товаришів, із якими я пройшов шлях заради порятунку світу.
— Тату, мамо. Знайомтеся, це —
— Рада знайомству, тату, мамо. Мене звати Люсіка, я наречена Джина, сподіваюся на вашу підтримку відтепер і навіки.
— Що?
— — Що-о-о-о-о-о-о-о?!
Крик моїх батьків, який повністю перервав мої слова, пролунав на все село.
◇ ◇ ◇ ◇ ◇
Перед очима мене та Юрі стояв Король Демонів, який протягом довгого часу занурював цей світ у хаос.
Він і справді випромінював таку присутність та тиск, які не йшли в жодне порівняння з магічними звірами, з якими ми билися досі, змушуючи готуватися до запеклого бою.
Ні, якщо бути точнішою, мав би змусити.
Одна із товаришів намагається відібрати подружнє життя, яке для нас дорожче за саме життя.
Від цієї думки наша кров кипіла дикою люттю.
Адже відразу після Короля Демонів на нас чекає куди запекліша битва.
— Кх-кх-кх. То ви і є Герой. Я Великий Король Демонів, який править усіма демонами цього світу —
— У мене немає часу теревенити. Покінчу з цим одним ударом. Поверни все в небуття — «Святий Меч Екскалібур».
— О, Богине. Даруй порятунок. Виконай розправу. Проведи страту. Застосуй це до нього — «Пісня Погибелі».
— Не може бути-и-и-и-и-и-и-и?!
Поглинутий потоком світла від нашої з Юрі спільної атаки, Король Демонів просто зник із цього світу.
На місці, де він щоночі перебував, зі стукотом покотився зловісний чорний магічний камінь.
— Добре, ми його вбили. Магічний камінь як доказ знищення теж є, ідеально.
— Тоді рушаймо швидше. Показуй дорогу.
— Угу. Якщо накладеш на мене магію посилення тіла, ми вирушимо негайно.
— Зрозуміла. О, Богине. Даруй нам своє благословення — «Святкова Пісня».
Юрі використала силу благословення «Святої», ще сильніше піднявши мої показники.
Міцно стиснувши кулаки, щоб перевірити відчуття, я протягнула їй руку.
— Тримайся міцніше. Місце, куди він вирушив — це без сумніву наше рідне село.
— Ви впевнені на всі сто?!
— Не недооцінюй інтуїцію подруги дитинства.
— Вірю вам! Рушаймо!!
І тоді я відштовхнулася від землі — й злетіла в небо.
◇Коротке знайомство з героїнями◇
Юрі Фелісія
Срібноголова підступна Свята. Має найнижчий зріст у команді, але це через те, що всі поживні речовини пішли в груди.
Через те, що змалечку занадто часто стикалася з людською темрявою, має звичку шукати прихований зміст у словах співрозмовника.
Приваблива хижачка. Їй подобається, як Джин ніяковіє, але водночас радіє, коли вона притискається до нього грудьми.
.
.
.
(П.П Коли Люсіка говорила щось по типу (хто візьме її в дружини), у вас теж в голові появились слова (Ну я можу)? хаххаха)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )