Розділ 19 - Навіть король пестить своїх улюблених онуків (хоч він і не онук)
Для знищення Короля Демонів — ворога людства — співпраця з країною була просто необхідною.
Навіть якщо Лекі має потужне благословення Герой, початково вона була лише дівчинкою з сільської місцевості.
У неї немає бойового чуття, і вона навіть не знає, як поводитися зі зброєю.
Країна дала їй місце для навчання, можливість вдосконалюватися, і лише тоді вона нарешті стала воїном, здатним ступити на поле бою.
Звісно, це ще не все.
Найкраща зброя та обладунки, необхідні для запеклої боротьби з демонами. Гроші, потрібні в дорозі під час подорожі.
Країна взяла на себе абсолютно все.
І нинішній король Ульвальт Ме Он, який усе це підготував і підтримував нас, безсумнівно, є добросердим королем.
— Ульвальт-сама дуже сильно нам допоміг.
Те, що я зміг супроводжувати Лекі як член команди Героя, стало можливим завдяки тому, що Ульвальт-сама переконав усіх, хто виступав проти.
Ульвальт-сама правильно розумів важкість тягаря, що тиснув на одну-єдину дівчину.
Він дивився на Лекі не як на Героя, а як на дівчинку, яка отримала благословення Герой, і сказав мені: "Тобі слід бути поруч як її душевній опорі. Якщо відчуєш, що досяг межі, можеш кинути це. Але зараз іди поруч із нею".
Можливо, саме через таку історію я відчував величезну вдячність до Ульвальта-сами, і коли перебував у королівському замку, аби загоїти бойові рани, я охоче допомагав йому.
— І справді, якби не той король, наше знищення Короля Демонів могло б затягнутися ще на довше.
— Імперія Райнгот на чолі з Драконячим Лицарем та Великим Мечником намагалася знищити Демонічного Короля, але зазнала невдачі.
Імперія з самого початку збиралася надавати підтримку лише один рік, тому від них вимагали якнайшвидшого знищення Короля Демонів.
Через це дівчата не мали змоги навіть як слід відпочити і виснаженими вступили в вирішальний бій із генералами Короля Демонів, тож, природно, не змогли проявити свою силу на повну й зазнали поразки.
Щастям у цій біді було те, що ми змогли з ними перетнутися.
Після багатьох подій вони доручили обов'язок зі знищення Короля Демонів нам, покинули Імперію та повернулися до своїх рідних домівок.
— Цікаво, як вони там. Драконячий Лицар Флорія-сан та Великий Мечник Луті-сан.
— Коли наше весілля закінчиться, ми можемо знову навідатися до них. Вони точно зрадіють.
— Був би радий, якби так і було. До того ж вони напевно здивуються, коли дізнаються, що ми всі стали подружжям.
— Безсумнівно. ...У багатьох сенсах.
У багатьох сенсах? Що б це могло означати?
Перш ніж я встиг запитати, Люсіка легенько поторкала пальцем мою грудину й продовжила говорити.
— Д-до речі, Джине? Як довго мені залишатися в такий позі...?
— ............
— ...Д-Джине?
— ...А що, як я скажу, що хочу показати тебе Ульвальту-самі такою?
— Ц-це вже... я можу померти від сорому...
Люсіка прикрила руками своє витончене обличчя, що тануло від щастя, і зовсім не показувала його.
Вона така мила, що їй зовсім не обов'язково ховатися...
Але це не означає, що я збираюся нелегально проникнути через головні ворота, тримаючи Люсіку на руках.
Із міркувань турботи для нас підготували окремий вхід, розташований із зворотного боку, якщо обійти будівлю по колу.
"Так, здається, десь тут... О, знайшов, знайшов."
[Обмежене розблокування: Джин Гайст]
Торкнувшись цеглини на стіні замку, що за кольором трохи відрізнялася від інших, я вимовив закляття, яке знали лише кілька людей, і простір химерно викривився.
З'явився маленький темний прохід, достатньої ширини лише для того, щоб пройшла одна людина.
Така непроглядна темрява, що, не знаючи обставин, злякався б навіть доторкнутися до неї.
— Люсіко. Входимо.
Повідомивши дівчині на руках, я зробив крок уперед.
Щойно наші тіла повністю розчинилися в темряві, на підлозі спрацювало фірмове коло Магії миттєвого переміщення Люсіки.
Поле зору забарвилося в чорне лише на мить, і ми одразу вийшли на відкрите місце.
Ця темрява була лише камуфляжем, аби приховати існування магічного кола.
— Утім, це було не так і важливо.
Ми перемістилися в самісінький центр королівського замку. Можна сказати, в його серце.
У велику залу для аудієнцій із королем.
На підлозі простягався яскраво-червоний килим, у якому відчувалася історія, а на його кінці стояло крісло, на якому дозволено сидіти лише правителю цієї країни.
І зараз там теж сиділа постать у короні, прикрашеній золотом, рубінами та сапфірами.
— ...Добре, що прийшли, Джине. Люсіко.
У цьому низькому голосі була така вага й величність, яка змушувала схилити голову, і цього було цілком достатньо, аби зрозуміти: перед нами безсумнівно король.
Гострий погляд пронизливих очей зупинився на нас, і літній чоловік підвівся й без жодної метушні повільно попрямував до нас.
Усвідомивши, що зараз зі мною зроблять, я опустив Люсіку на ноги й завмер струнко, зустрівшись із ним поглядом.
— Давно не бачилися, Ульвальте-сама.
— Джин Гайст. Я прийшов привітати вас із благополучним поверненням.
— Ох-хо... Ну треба ж...
Сильна й тепла рука Ульвальта-сами лягла мені на голову.
Погладивши кілька разів, вона опустилася на талію...
— Ти й справді благополучно повернувся-а-а~!! Я так хотів тебе бачити, мій любий, любий душевний онучку-у-у~!!
...І міцно-міцно обійняла.
Уся попередня величність розвіялася без сліду, і перед нами з'явився просто дідусь, який дуже сильно любить свого онука.
Звісно ж, я не був його онуком. Проте ця людина завжди називає мене своїм душевним онуком.
Саме ця людина і є Ульвальт Ме Он .
— Я вже чу-у-ув~. Ви збираєтеся одружитися, чи не так? Який дім ви хочете? Я куплю вам усе, що завгодно, тож кажи, не соромся.
Теперішній король Королівства Меон, у якому ми живемо.
.
.
.
(П.П Прикольний король хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]