Розділ 17 - Точно. Я й забув, що мене кликав король.
— Ням-ням.
Спостерігаючи за Лекі, яка з апетитом насолоджувалася смаженою в клярі стравою, ми, вже закінчивши їсти, відпочивали за чашкою чаю.
До речі, інгредієнти вже повністю закінчилися.
— Ха-ха. Лекі, ти зможеш стільки з'їсти й одразу рухатися? На нас же далі чекають фізичні навантаження?
— Покладися на мене. В мене травлення швидке.
— І то правда. Це були марні хвилювання, чи не так?
Сміючись, Люсіка зробила ковток завареного чаю.
— До речі, Джине. Є одна річ, яку я мала тобі передати.
— Хм? Щось сталося?
— Насправді король переказував, щоб ти хоч раз показався йому на очі. Схоже, йому неймовірно кортить зустрітися з тобою. Учора стільки всього сталося, що це геть вилетіло в мене з голови.
— Король? І він спеціально заради мене?
— Джин теж був у команді Героя, хіба це дивно? До того ж ти дуже припав королю до душі.
— Це правда... Адже саме король подбав про те, щоб Джин-сан міг супроводжувати нас до самого кінця.
— І справді. Я безмежно вдячний.
— Я теж чула розповіді про те, як король переконав противників, наполягаючи, що Джин необхідний цій команді. Зараз, якщо подумати, це було вельми мудре рішення.
— Схоже, король чудово розумів, навколо кого обертається ця команда. Недарма ж його називають Мудрим Королем.
І справді, здавалося, що король від самого початку цінував наші стосунки з Лекі.
Утім, я не робив нічого такого, щоб настільки припасти до душі королю...
Хіба що надсилав цілющі трави, здобуті під час подорожі, аби він міг зняти втому від державних справ, упорядковував звіти про знищення монстрів, бо йому було важко з роботою, та під час очікування в королівському палаці складав компанію в іграх, які ми називали перепочинком.
— Отже, король хоче особисто подякувати й Джину. Тож давайте зараз виконаємо Магію миттєвого переміщення до королівського палацу разом зі мною.
— Зачекайте-но хвилинку.
Тією, хто заперечила проти пропозиції Люсіки, була Юрі.
Ну, я й сам знав, що щойно Люсіка це промовить, обов'язково виникне суперечка.
За останні кілька днів я неодноразово спостерігав подібні перепалки між цими трьома.
Що там казати, я навіть відчував це фізично, приймаючи на себе їхню магію.
Знаючи Юрі, в її голові зараз напевно розгортаються рожеві фантазії про те, як ми з Люсікою сплітаємося в обіймах.
Те, що вона так піклується про мене, приємно, але їй справді не варто хвилюватися.
— У такому разі ви повинні взяти й мене з собою.
— Ого? Мені здавалося, днями ти доручила звіт нам із Лекі... Невже моя пам'ять мене підводить?
— Ц-це тому, що мені доводилося доглядати за Джином-саном... К-король точно повинен хотіти зустрітися і зі мною теж!
— Ні, щодо Юрі не було жодної згадки.
— ...Оцей бородань...
Сьорбаючи чай із чашки, я подумав, що вона, мабуть, єдина, хто може так невимушено кидатися подібними образами на адресу короля.
Гаразд! Уладнати таку ситуацію — це теж обов'язок чоловіка.
Заради нашого майбутнього варто взяти ініціативу у свої руки.
— Юрі. Цього разу ти чекаєш тут. Якщо Юрі не буде, хто даватиме Лекі вказівки щодо будівництва?
— Я точно заплутаюся. У цьому я абсолютно впевнена.
Лекі, чий рот геть блищав від жиру, вищирилася в прекрасній посмішці й підняла великий палець вгору.
Коли справа стосується бою, Лекі діє на рівні інстинктів, але в усьому іншому її розумові здібності катастрофічно падають.
Це лише побічний ефект того, що вона походить із сільської місцевості й усі дні безперервно проводила в боях за знищення Демонічного Короля, тож сама вона в цьому не винна.
Розуміючи це, Юрі теж не мала що заперечити.
Якщо дати ще один невеликий поштовх, вона неодмінно погодиться й відступить.
— До того ж, чекаючи тут, у Юрі з'явиться чудовий шанс.
— Шанс... кажете?
— Ага, якщо чекатимеш тут, ти зможеш зіграти роль молодої дружини, яка зустрічає свого чоловіка.
— Бережіть себе в дорозі, Люсіко-сан. Джине-сане, ви теж повертайтеся якомога швидше!
— Ти вже вжилася в роль?!
Зміна поведінки була настільки швидкою, що навіть Люсіка злякалася.
Що й казати, вона вміє вдавати з себе милу й пухнасту.
— Лекі-чан, ти теж зачекаєш зі мною~
— Я з самого початку не була проти. Не надоїдай, ніби ми подружки.
— Ой, як грубо! Хіба ми не товариші, які разом пройшли через стільки труднощів?!
— Не притискай цицьки... Важко дихати...
Юрі обійняла Лекі й щосили притискала її обличчя до своїх грудей.
Було кумедно спостерігати, як Лекі щиро корчила незадоволену міну.
Хоча це ситуація, про яку хоч раз у житті мріє кожен чоловік у світі... Зрештою, я теж їй заздрю.
— ...Пха!
— Хян?!
Схопивши її за груди й успішно вирвавшись на волю, Лекі цього разу впевнено підняла великий палець у мій бік.
— Покладися на нас тут. Коли повернетеся, ми зведемо дім, який вас просто вразить.
— У нас є і Божевільні Драконіди-Андеди, яких підготувала Люсіка-сан, тож очікуйте на результат.
— Зрозумів. Ми теж купимо якісь гостинці, щоб порадувати вас. Наберемо й купу нових інгредієнтів.
— Угу. З нетерпінням чекаю.
— А, це нечесно. Джине-сане, мені теж!
— ...Я-я теж можу підставити голову?
Коли я розкудлав волосся на голові Лекі, решта двоє теж рішуче підставили свої голови.
Це виглядало так мило, що мої щоки мимовільно розпливлися в посмішці.
Хоча, Люсіка взагалі-то йде зі мною до Королівської столиці.
Ось так ми з Люсікою вирушили до королівського палацу, а Юрі та Лекі взялися до будівництва дому.
.
.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]