Розділ 15 - Хто це тут дошка для нарізання?! У мене все є!!
— Так! Досить! Я відчула флюїди любовних пестощів, а коли прийшла подивитися, ви й справді тут розважаєтеся!
— Жодних дій за спиною! Жодних дій за спиною!
— Що це ще за флюїди такі?
Юрі та Люсіка, тільки-но вискочивши з будинку, одразу влаштували справжній протест.
Не залишилося й сліду від "Святої" та "Мудреця" — вони, наче діти, кричали: "Заборонено! Заборонено!"
— ...Така гарна атмосфера була, а вони її зруйнували.
Лекі надула губи з незадоволеним виразом обличчя.
Ну, це й природно. Коли ти в приємному настрої спокійно відпочиваєш, а тут раптово зчиняють галас, мимоволі схочеться висловити пару добрих слів.
— Зруйнували, кажеш... Це ж ваша винна! Ви повністю винні!
— Ну-ну, заспокойся. Зрештою, це ж ви обидві захопилися й залишили нас, хіба ні?
— Уг... Воно-то так, але...
— ...І що, ви просунулися в розмові?
— Так! Ми дійшли висновку, що ситуація, коли Джин-сан шепоче на вушко слова кохання й обіймає — це справжня класика та найвища насолода!
— Це ви обидві винні.
Я відповів трохи розчаровано.
Я думав, що Юрі більш шляхетна дівчина, але останнім часом вона стала надто розкутою.
Можливо, це через те, що від неї вимагали бути ідеалом як від "Святої", і тепер її пригнічені бажання вириваються назовні.
Та ні, якщо я зараз у ній розчаруюся, то стану таким же, як і ті, хто судить лише за зовнішньою оболонкою.
...Справжній чоловік повинен приймати її будь-якою.
До того ж, якщо подумати, що цю сторону вона показує лише мені, це навіть мило... напевно.
— Але ж Джин-сан не покине таку мене, правда?
— ...Якби я міг розлюбити тебе через таке, я б не робив пропозицію.
— Джин-сан, я люблю тебе!
— Заборонено. Не дозволяю.
Юрі збиралася засипати мене дощем із поцілунків, але Лекі заблокувала їх усі руками.
Її техніка володіння руками була настільки філігранною, що Люсіка аж зааплодувала.
— У рукопашному бою з Лекі, схоже, ніхто не зрівняється.
— Очевидно. Я й Джина змушу стогнати від насолоди.
— Гей, Лекі. Не кажи такого, як Юрі.
— Ой? Моє ім'я вже стало лайливим словом?
Думаю, це результат її останньої поведінки.
Раніше вони дещо стримувалися, але оскільки дівчата самі скоротили дистанцію, я вирішив діяти рішучіше.
— Тож, наша вельмишановна "Свята"...
— Люсіка-сан? Нас за це покарає Свята Церква, ви ж знаєте?
— Думаю, якщо ті, хто стоїть на вершині й кому вони поклоняються, настільки сповнені світських бажань, це викликає такий гнів і смуток, що буде просто жах.
— Мабуть, зчиниться бунт.
— Не хвилюйтеся. Я планую піти на спочинок одразу після весілля, тож ніхто ні про що не дізнається.
Юрі склала долоні й ніжно посміхнулася.
Здається, вона чітко розставляє пріоритети, тож я заспокоївся.
Схоже, мені доведеться розділити з нею цю неймовірну бомбу... Що ж, ми станемо подружжям, тож варто це прийняти.
— ...Ну, ми відхилилися від теми. Юрі, покажи Джину креслення.
— Ой, точно. Незважаючи на непристойні балачки, ми насправді все закінчили.
З цими словами Юрі розгорнула аркуш паперу, на якому було зображено планування будинку.
...Він куди більший, ніж я уявляв. Тобто, чому тут аж 10 дитячих кімнат? Чи не занадто ви квапите події?
— Навколо повно деревини, тож, думаю, вийде чудовий будинок.
— Ага, це чудово, але... чи вистачить нам рук...?
— Щодо цього можете не хвилюватися. З цим усе вирішиться.
На долоні Люсіки лежали вісім уламків чорних кісток.
Вона сплеснула долонями, а потім стиснула й прокрутила їх — і роздроблені шматочки кісток розсипалися по землі.
[ Закляття: "Скликання: Божевільний Драконід-Андед" ]
На землі розгорнулося магічне коло, і кістки виросли, перетворившись на восьми Божевільних Драконідів-Андедів.
У звичайних умовах вони були б монстрами, яких слід знищити, але оскільки Люсіка прикликала їх через уламки чорних кісток, вони перебували під її повним контролем.
Усі вони вишикувалися в ряд і стали на одне коліно перед своєю володаркою Люсікою.
— Божевільні Драконіди-Андеди не відчувають втоми й мають достатній інтелект, щоб розуміти дрібні вказівки. Для такої роботи вони підходять ідеально.
— О, це дуже допоможе. Дякую, Люсіко.
— Фу-фу, підтримка чоловіка — це обов'язок чудової дружини. Не переймайся.
— ...Я теж тут. У мене теж є хист бути чудовою дружиною й турботливою матір'ю.
— Тоді й я також. Досі я дуріла, але далі працюватиму як слід!
Лекі та Юрі почали потягувати мене за обидва рукави.
Вони вдвох теж не хотіли поступатися й були сповнені рішучості. Звісно, я також.
— Гаразд, якщо так вирішили, то давайте одразу візьмемося за будівництво...
Гр-р-р-ру-у-у...
Від виразного гучного звуку погляди всіх зосередилися в одному місці.
Відчувши на собі загальну увагу, дівчина сором'язливо прикрила свій животик обома руками.
— ...Щоб я могла викластися на повну, Джин повинен спочатку приготувати їжу.
— Ха-ха. Тоді мені доведеться докласти всіх зусиль і приготувати щось смачненьке.
— Щоб добре popацювати, я теж приготую щось смачне.
— Якщо подумати, час якраз відповідний. Точно. Погода чудова, тож чому б нам не поїсти надворі?
— Тоді ми з Юрі будемо кухарями. А Лекі з Люсікою хай винесуть стіл і решту речей.
Після моїх слів кожен почав рухатися, щоб виконати свою частину роботи.
Такий розподіл обов'язків був таким самим, як і під час нашої подорожі, тож усі діяли дуже організовано та швидко.
— Юрі. Вибач, але чи не могла б ти принести дошку для нарізання? Думаю, вона сушиться надворі.
— Зрозуміла! Так, дошка для нарізання, дошка для нарізання, дошка... Ой, Люсіка-са~н!
— Зачекай. Дозволь дізнатися причину, чому ти покликала саме мене?
— Та нічого такого! Просто біля вас лежав увесь вимитий кухонний інвентар...
— ...Ну, гаразд.
— Дякую вам, Дошка для нарізання-сан.
— Так це все-таки було навмисно?!
Здавалося, ніби саме такий вигук вирвався у когось за моєю спиною.
.
.
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )