Розділ 14 - Солодкий та мінливий час щастя.
Втікши з цього пекельного дому й спокійно попиваючи чай надворі, я дочекався повернення Лекі.
— Я повернулася.
— З поверненням, Лекі. Щось ти прямо вируєш енергією.
— Угу. Було трохи весело.
— Ось воно що, ось воно що... А що це за «Святий Меч», який ти несеш на плечі? На тебе монстр якийсь напав?
— Та ні, я використовувала його, щоб пиляти дерева. Він так легко все ріже, це дуже зручно.
З цими словами Лекі продемонструвала рухи, ніби пиляє деревину ножівкою, використовуючи для цього «Святий Меч».
«Святий Меч» напевно й уявлення не мав, що його використовуватимуть замість пилки.
Легендарна зброя, яка здолала Короля Демонів, тепер слугує звичайним будівельним інструментом...
Мені навіть здалося, що його сяйво стало дещо тьмянішим, ніж зазвичай. Цей «Святий Меч» бува не поранив свою гордість? З ним усе гаразд?
— Будь ласка, припини наступного разу використовувати «Святий Меч» подібним чином.
— Е-е-е.
— Ніяких «Е-е-е». Хіба тобі не шкода «Святий Меч»?
— ...Угу, якщо Джин так каже, то нічого не поробиш. Наступного разу різатиму руками.
Невже тобі взагалі не спадає на думку скористатися звичайними інструментами...?
Хоча, у випадку з Лекі, їй і справді так простіше.
Заперечувати її індивідуальність чи звичні методи теж було б неправильно.
Звісно, розмахувати «Святим Мечем» у повсякденному житті — це занадто виснажливо для мого серця, тож краще б вона від цього утрималася, але подібні речі я згодом завжди зможу залагодити.
— Ось, вип'єш чаю, Лекі? Ти ж так старалася, варто трохи відпочити.
— Угу, дякую.
Я налив їй у чашку щойно завареного чаю й простягнув.
Вона вмостилася прямо між моїми ногами, зручно влігшись на мене.
— ...Ху-ух. Смачно.
— Це найголовніше.
— ...Угу. Я так довго чекала на такі хвилини.
Прихилившись до мене, Лекі грайливо погойдувала своїми тонкими ніжками вгору-вниз.
З її виразу обличчя повністю зникла напруга — здавалося, вона нарешті по-справжньому розслабилася.
— ...І справді. Ніби ми знову повернулися в дитинство.
Слухаючи щебетання пташок, відчуваючи шкірою подихи легкого вітерця та купаючись у приємних сонячних променях.
Коли я погладив її по голові, вона лагідно притислася до моєї долоні у відповідь.
У долоні відчувалася її м'якість і ніжність.
— Джине. Заплети мені волосся.
— Ха-ха, яка ти сьогодні пестлива.
— Я дуже довго й важко старалася. Відтепер я буду витрачати свій час не як «Герой», а як «Лекі».
Слухаючи її рішучі слова, я почав обережно розчісувати її золотаве волосся пальцями.
...Це прекрасне волосся більше ніколи не буде забруднене кров'ю.
Нехай цей час ніхто й ніколи в нас не відніме.
Із цією молитвою в серці я почав заплітати її пасма.
Лекі легенько погойдувалася з боку в бік, терпляче чекаючи на результат.
— ...Готово. Лекі, повернися до мене.
— М.
— ...Угу, ти стала такою милою.
— Джине, це помилка.
Лекі похитала вказівним пальцем і цокнула язиком.
— Я й так була милою від самого початку. Тому правильно казати: «Ти стала наймилішою у світі».
Від її задоволеного хіхікання та хитрої посмішки я не втримався й засміявся.
— Вибач-вибач, я помилився. Лекі, ти справді наймиліша у світі.
— Ще підійде: «Ти стала дівчиною точно в моєму смаку».
— А от це вже якось не дуже~.
— ...М-м-м. Джин зовсім не вміє підігрувати.
— Ну-ну, досить надувати щоки.
Коли я стиснув її щоки з двох боків долонями, її пухкенькі щічки зі свистом здулися.
Ми опинилися так близько, дивилися одне одному прямо в очі, тож я скорчив кумедну пику — від чого її плечі затремтіли від сміху.
— Пхі-хі... Ні... Так нечесно. Т-ти став таким потворою...
— Ха-ха, і наскільки ж?
— Десь як Король Демонів за мить до смерті.
— Я вирішив більше ніколи в житті не кривлятися.
Чекай, то Лекі під час битви з Королем Демонів відчувала саме такі емоції...?
Втім, жити у власному ритмі за будь-яких обставин — це цілком у стилі Лекі.
— Оп-ля.
Лекі розвернулася, залізла мені прямо на коліна й міцно обійняла.
Її груди, аж ніяк не відповідні її тендітному тілу, притислися до мене, дещо змінивши форму.
"...Раніше я б точно почав її відштовхувати."
Відчуваючи, як насправді змінилися наші стосунки, я обхопив її стан не менш міцно й упевнено.
...Тепло. Тепло в моїх обіймах таке любе й дороге серцю.
Відстань між нами зникла повністю — мені здавалося, що я чую навіть калатання її серця. Настільки тісними були ці обійми.
— М-м... Я вирішила. Відтепер мій щоденний ритуал — це міцні обійми після того, як ти заплетеш мені волосся.
— Як для тебе, Лекі, це дуже скромне прохання.
— ...І вдень, і вночі. Коли завгодно й скільки завгодно. Я ж вередлива.
— І це чудово. Тобі не треба соромитися. ...До того ж, я й сам щиро хочу бути так поруч із тобою, Лекі.
— Джин такий ініціативний. Яка рідкість.
— Тобі не подобається такий я?
— Ні. Мені подобається будь-який Джин. ...Зараз я така щаслива.
Мабуть, засоромившись власних слів, Лекі уткнулася обличчям мені в груди.
Вона почала тертися лобом об мою одежу, аж поки раптом не завмерла.
— ...І Джин теж.
— І я?
— ...Джин, який зміг узяти собі за дружину наймилішу у світі мене — теж справжній щасливець.
— ...Ти абсолютно права, Лекі. Жодного сумніву.
— ...Я задоволена.
З посмішкою кивнувши, Лекі знову почала тертися лобом об мої груди.
————
Слова автор (напевно, тут не зрозуміло):
◇ Серйозно, у нього за спиною аж дві наречені продовжують свої сороміцькі теревені? ◇
.
.
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )