Розділ 13 - Стосунки змінилися, але всі залишилися собою.
Минулого вечора я відкрив їм свої почуття й дізнався, що дівчата відчувають насправді.
Настав світанок. Прокинувшись, ми зібралися за обіднім столом.
Тато з мамою поснідали раніше й вирішили ще трохи подрімати.
Якраз скориставшись моментом, коли ми залишилися самі, я порушив тему, яку вважав першочерговою для покращення нашого життя.
— Я думаю, що нам варто побудувати власний дім, аби жити разом.
Усі троє миттєво перевели погляди на мене.
Лекі граціозно злизала язиком краплю джему з куточка губ і щиро висловила свою думку:
— Навіщо? Мене й так усе влаштовує.
— Та тому що мені соромно перед батьками, коли вони бачать, як ми спимо в одному ліжку!
Я аж ненароком грюкнув долонею по столу.
Так, вони знову це побачили.
Мама з татом знову застали мене, коли дівчата обіймали мене з усіх боків уві сні.
До того ж, з якогось дива одяг на Лекі, Юрі та Люсіці був геть розстебнутий і задраний!
"Чому?! Ви ж раніше не крутилися так сильно уві сні, дівчата!"
Ви навіть уявити не можете, як це важко — перехоплювати на собі хіхікаючі й грайливі погляди батьків, які про все здогадуються...!
— Та й узагалі, коли це ви встигли пробратися до мого ліжка...?
— Це Юрі запропонувала.
— А-а-а?! Лекі-тян, ти що, здала мене?! Ми ж дружно туди залізли разом! Ми співучасники, співучасники!
— Тобто провину ти визнаєш...
— Дівчата, тихіше. Занадто багато галасу, це неввічливо.
— Ти тут поводишся як розумний наставник, Люсіко, але ти теж замішана!
Схоже, жодна з них і не думала каятися.
"...Та ні, це ладно. Я й сам був би радий спати в оточенні дівчат, якби на те пішло."
Головна проблема полягала в тому, що це створювало ніяковість перед батьками.
— Ось чому з сьогоднішнього дня ми почнемо будувати дім, у якому житимемо самі.
— Я зовсім не проти. Тоді я можу накидати просте креслення?
— У майбутньому нам усе одно знадобиться власне родинне гніздечко. Я теж допоможу.
— Точно. На майбутнє нам і дитяча кімната знадобиться.
— Мені вже стає моторошно залишати це лише на вас двох...
На жаль, у мене немає жодних знань у будівництві чи проектуванні.
Чесно кажучи, я й не розраховував на щось величне — мені було б достатньо звичайного будинку, зручного для життя...
Але раз дівчата з таким ентузіазмом взялися за справу, перебивати їх було б негарно.
Шлюб у нас усе одно вже зафіксований... А обов'язок чоловіка — приймати свою дружину такою, яка вона є.
— Тоді давай облаштуємо окрему кімнату для особливих ігор... Ой, у мене аж слилинка потекла.
— У такому разі варто зробити велику ванну, щоб ми могли залізати туди разом... М-м, мені аж гаряче стало...
Саме так... Приймати будь-які їхні сторони...!!
— Джине, чому ти так міцно прикусив губу?
— Та ні, просто борюся з власними внутрішніми суперечностями.
— Зрозуміло... Дякую за сніданок.
— Ти вже наїлася?
— Угу. Натомість я вигадала справу, яку хочу зробити. Піду трохи в ліс.
— Ясно. Будь обережною.
— Усе гаразд. Це монстрам треба тікати від мене.
І то правда.
Навіть монстри здатні відчувати різницю в "силі".
Відчувши ауру Лекі — досвідченого воїна, який здолав Короля Демонів, — вони миттєво накивають п'ятами, підібравши хвости.
— Я пішла.
— Щасливо.
Лекі енергійно розмахувала руками, виходячи з дому.
Занадто вже вона бойовито налаштована — не встиг я про це подумати, як довкола пролунав гучний "Г-Г-Г-РУМ".
Зі слабким запізненням затремтіла й земля.
Висновок з цього був лише один.
— ...Угу, зробимо вигляд, що я нічого не чув.
Я замкнув свої думки на замок і втік від реальності.
Проте втручатися в розмову Юрі та Люсіки теж було б помилкою.
— Я... інколи думала про це... Мені б хотілося стати стільцем. Саме тому, що Джин-сан зазвичай такий добрий, мені б хотілося, щоб він сів на мене з незадоволеним виразом обличчя.
— То ти в нас із таких, Юрі. А от я, навпаки, хотіла б, щоб Джин пестив і розбещував мене до безпам'ятства...
Тому що від їхніх розмов я теж волів би втекти.
"Чому обговорення будинку раптово переросло в хтиві балачки?"
І що найгірше, мене туди теж обов'язково втягнуть, бо моє ім'я вже лунає в їхніх фантазіях.
— Ху-ух...
"...Ну й витівниці ці Юрі з Люсікою."
Мабуть, просто радіють, що ми одружуємося, от і бешкетують.
Насправді мені навіть трохи приємно бачити їхні справжні, непідробні сторони, яких я не бачив під час нашої подорожі.
Якщо не думати про це в такому ключі, то можна просто з'їхати з глузду.
"...Все гаразд. Я все зрозумію й прийняв."
Якими б специфічними не були їхні вподобання, я поважатиму їх як своїх майбутніх дружин.
— ...Угу, яке ж свіже повітря.
Але зараз, будь ласка, дайте мені трохи відпочити.
З самого ранку шлунок аж стискається від напруги, дуже вас прошу.
— Щось пішло не так... Я уявляв собі життя молодят зовсім інакше...
Шукаючи бодай якийсь порятунок, я вискочив на подвір'я, аби трохи перепочити.
.
.
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )