Розділ 11 - Розділяючи майбутнє щастя з усіма.
Привітання з батьками позаду, звіт королю про знищення Короля Демонів теж успішно завершено.
Наразі всі нагальні справи підійшли до кінця.
...Хоча ні, у мене ж досі залишається один невиконаний, але надзвичайно важливий обов'язок.
Хай там як, із офіційною рутиною нарешті покінчено.
А раз так, то немає жодної причини не відсвяткувати такий знаменний день.
— За одруження мого сина Джина з Лекі-тян, Юрі-тян та Люсікою-тян, а також за народження барона Джина Гайста! І звісно ж, за знищення цього клятого Короля Демонів — будьмо~ ~!!
— — "Будьмо~ ~!!"
Слідом за батьковим вигуком усі селяни разом підняли свої склянки з випивкою.
Я й не пам'ятаю, коли моя рідна домівка була настільки гамірною та жвавою.
Столи буквально ломилися від розмаїття страв: тут були і барвисті салати, і рум'яна запечена цілком курка, і запашні шашлики на залізних шампурах зі спеціями, і смажені дикорослі трави... Уся їжа стояла так щільно, що й пальця ніде було просунути.
Алкоголь тут вважався розкішшю, та й прянощі коштували далеко не дешево.
Проте все це виглядало настільки розкішно лише тому, що ми заздалегідь добряче закупилися в Королівській столиці.
Завдяки магії Люсіки переміщення займало всього мить.
Тому бажання всієї команди зробити це святкування незабутнім і яскравим спогадом стало цілком природним результатом.
До речі, щодо тих пояснень батькам, які відбулися трохи раніше...
— Оскільки король особисто й таємно дав свою згоду, в найближчому майбутньому Джин отримає баронський титул та землі навколо цього села, тож віднині він вважатиметься аристократом.
— Якщо зважати на його заслуги як члена команди, що здолала Короля Демонів, це цілком справедлива нагорода. Сама територія оточена лісами, а транспортне сполучення тут бідне, тому жодного невдоволення з боку інших дворян не виникне.
— До того ж ми теж будемо поруч. Жоден інший аристократ не наважиться необачно встромляти сюди свої руки.
— Тому ви можете спокійно передати йому обов'язки старости села.
— Будь ласка, віддайте вашого сина нам.
— Є-є-й.
...Ось у такому ключі ми все й обговорили.
Які ж у мене надійні наречені.
...Саме так. Вони настільки надійні, що до цього моменту я просто дозволяв подіям нести мене за течією.
— ...Що з тобою, Джине? Живіт болить?
— Та ні, все гаразд.
— Тоді тримай, з'їж це. Смачно.
Лекі протягнула мені один із шашликів, які тримала в обох руках.
— Ви перебрали з алкоголем? Давайте я подбаю про вас.
Стурбована Юрі почала повільно й ніжно гладити мене по спині.
— Тобі не варто перенапружуватися. Якщо потрібні ліки, у мене є зілля, яке я приготувала раніше. Зможеш випити?
Люсіка знову повернула собі серйозний вираз обличчя й дістала воду разом із приготованим зіллям.
Кожна з них по-своєму чарівна, і всі вони настільки унікальні особистості, що навіть після трьох років разом із ними, мені ніколи не було нудно. Вони чудові дівчата, з якими хочеться залишатися поруч назавжди.
І коли такі дівчата кличуть тебе, відповідь може бути лише одна.
Єдиний вибір — прийняти їх.
Чи знайдеться у світі чоловік, чиє серце не здригнеться, коли на нього обрушать стільки щирого кохання?
Я теж повинен показати себе справжнім чоловіком.
— Ні, справа не в цьому. ...Дівчата, ходімо зі мною на хвилинку?
Почувши це, всі троє без жодних вагань чи зайвих запитань слухняно пішли за мною.
Залишивши гамір позаду, ми зайшли до моєї кімнати.
Я жестом запросив їх сідати, і дівчата вмостилися на ліжко.
— ...Ну і? З якої причини ти покликав нас, Джине?
Першою розмову розпочала Люсіка.
Вона, мабуть, про все здогадувалася. Адже минулої ночі, прямо перед тим як знепритомніти, я встиг сказати їй, що все це непорозуміння.
...Але раз усе зайшло так далеко, мені пора нарешті проявити рішучість.
Точнісінько так само, як у той день, коли я змирився зі смертю й вирішив вирушити в подорож разом із Лекі, аби не залишати її саму.
Сьогодні — початок мого нового життєвого шляху.
Я з силою поплескав себе долонями по щоках, наповнюючи тіло бойовим духом.
— По-перше, я хочу попросити у вас вибачення. ...Юрі, ті слова з пропозицією одружитися, про які ти розповідала... Тоді я зовсім не мав на увазі романтичні почуття чоловіка до дівчини.
Почувши це, Юрі лише ошелешено кліпала очима.
— І щодо тебе, Лекі... Я згадав. Та обіцянка перед битвою стосувалася нашого дитячого жарту про одруження... Пробач мені. Тоді я відповів тобі, навіть не підозрюючи, наскільки глибокими були твої почуття до мене насправді.
Лекі відреагувала майже так само, як і Юрі.
Що це? Гнів? Чи, можливо, смуток?
Я готовий прийняти будь-які образи чи докори на свою адресу.
Головне — спочатку чітко передати їм те, що я відчуваю насправді.
— Але коли битва закінчилася і я подивився на вас іншими очима... Я почав сприймати вас трьох саме як дівчат. Я згадував, як ми разом сиділи за одним столом, сміялися, ділили спільні спогади, і я ловив себе на думці, що щиро хочу провести з нашою командою все життя до самої смерті...!
Я опустив голову прямо до підлоги, намагаючись показати всю свою щирість.
— Я обов'язково зроблю вас щасливими... Для мене Лекі, Юрі та Люсіка однаково дорогі, я справді не можу обрати когось одного! Тому, якщо ви згодні бути з таким, як я... будь ласка, виходьте за мене всі троє замість однієї!!
Я виговорився на одному подиху...
Я так довго отримував від них знаки любові, але досі жодного разу не зміг відповісти їм як слід.
Звісно, навіть якби ми дійшли до весілля, так і не зачепивши цю тему, вони все одно вибачили б мене.
Проте це було б підло. Це була б спроба втекти від почуттів Лекі, Юрі та Люсіки.
Саме тому я вирішив діяти й нарешті відкрити їм своє серце.
— — — ............
Оскільки я щойно кричав на всю кімнату, тиша, що настала, здалася ще важчою.
Але цю гнітючу атмосферу раптово зруйнував дзвінкий сміх, який дівчата більше просто не могли в собі стримувати.
"...Е? Що?"
— Ч-чому ви смієтеся? Я ж щойно сказав такі жахливі речі...
— Аха-ха, пробачте нам! Просто Джин-сан виглядав таким серйозним, що я вже бозна-що подумала, а виявилося...
— Ми про це вже давним-давно знали. Не треба недооцінювати мої десять років кохання до Джина.
— До того ж я теж її попереджала. Сказала, щоб вона була обережною перед тим, як освідчуватися.
Лекі піднялася з ліжка, присіла поруч зі мною і легенько ткнула пальцем у мій лоб.
— ...Але те, що ти забув нашу обіцянку — це справді жахливо. Мінус бал.
— Ух... Мені справді соромно.
— От і добре. ...Проте навіть попри це, у моєму серці Джин заслуговує на всі сто балів із ста. Моє кохання, яке я плекала стільки років, не охолоне через таку дрібницю.
Лекі ніжно посміхнулася й міцно обняла мою голову.
— Коли мені довелося покидати це село і ти сказав, що підеш зі мною, я була неймовірно щаслива. Саме ти весь цей час наповнював моє серце теплом, Джине.
— Я теж так вважаю. Твої слова врятували мою душу з найглибшого морського дна. І цей факт ніщо не здатне змінити.
Не лише Лекі. Юрі теж із посмішкою, що ідеально пасувала її статусу Святої, підійшла й почала гладити мене по голові.
— Тому наша відповідь була готовою ще з того самого дня, коли ми в тебе закохалися.
Наостанок Люсіка підійшла ближче й ніжно підняла моє підборіддя, змушуючи мене не дивитися в підлогу, а підвести очі вгору.
— — — Так, із радістю.
— ...Дякую вам... Величезне спасибі...!
Я був безмежно вдячний за те, що вони прийняли такого мене.
Віднині я присягаюся присвятити все своє життя тим, хто мене так щиро любить.
Дивлячись на їхні щасливі посмішки, я просто продовжував крізь сльози повторювати слова вдячності.
— Через сльози Джина весь мій одяг тепер мокрий.
— П-пробач...! Я обов'язково куплю тобі новий...!
— Хі-хі. Я вперше бачу, як Джин-сан плаче.
— Навіть у найважчих ситуаціях Джин ніколи не дозволяв собі скаржитися чи проявляти слабкість. Те, що ти відкрив нам таку цінну сторону себе — хіба це не ще один доказ твого кохання?
— ...Ну, взагалі-то, коли людина розчулена, вона цілком природно може розплакатися.
— О, він образився. Яка рідкість.
— Ха-ха-ха. Якщо ми продовжимо кепкувати з нього, він роздується ще дужче, тож давайте краще змінимо тему.
Найстарша з нас, Люсіка, вирішила згладити кути й підтримати мене.
Її ідею одразу ж підхопила Юрі, яка завжди була надзвичайно чутливою до емоцій інших.
— Але ми й справді збираємося влаштувати весілля в королівському замку! Чесно кажучи, я завжди про таке мріяла!
— Хто б міг подумати, що я колись одягну біле весільне кімоно... На моїй батьківщині це напевно назвали б справжнім природним лихом.
— А я з самого початку була налаштована вийти заміж лише за Джина.
— Ха-ха, знаєте, я теж починаю з нетерпінням на це чекати.
Крокувати по весільній доріжці в королівському замку під вигуки та благословення величезної кількості людей.
Я ніколи в житті не вдягав офіційний костюм, тому трохи хвилююся, чи пасуватиме він мені.
До того часу треба буде обов'язково тримати себе в хорошій фізичній формі.
Дівчата теж, судячи з усього, збиралися ретельно обирати свої вбрання, тож мої очі точно будуть щасливі від такої краси навколо.
Але якщо подумати...
— А в якому порядку ми будемо заходити? Оскільки подібних прецедентів майже не було, гадаю, ми можемо вирішувати це абсолютно вільно...
Намагаючись уявити, хто саме стоятиме поруч зі мною, я випадково бовкнув це вголос.
Почувши моє запитання, дівчата лише тихо захихотіли.
— Джин інколи вміє справді смішно жартувати.
— Якщо врахувати всі наші досягнення до цього моменту, то тут може бути лише один єдиний варіант.
— Саме так, Джине. Коли навколо збирається стільки глядачів, навіть думати не варто про те, хто саме заслуговує стояти поруч із тобою.
— Це точно буду я.
— Це без сумніву буду я.
— Хіба не очевидно, що це маю бути я?
— — — ............
— — — ...А?
Ого... Виявляється, коли у дівчат з'являється щось, чим вони нізащо у світі не готові поступатися, їхні обличчя стають настільки моторошними.
Отримавши новий життєвий урок і готуючись до найгіршого, я з усіх сил кинувся рознімати трьох дівчат, які вже почали вголос зачитувати свої бойові заклинання.
.
.
.
(П.П Ахахахха, ну що ж Джин, сам винуватий що таке бовкнув.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )