Розділ 10 - Тепер це офіційно схвалений батьками гарем.
Після освідчення, наші тіла аж палали від збентеження, тому ми повернулися до вітальні, щоб випити чогось прохолодного.
Кожен із нас в один ковток спустошив свою склянку, і тепер вони порожні стояли на столі.
Цокання секундної стрілки відліковувало час.
У цій тихій атмосфері звук, на який зазвичай не звертаєш уваги, здавався занадто гучним.
— — ............
Коротко кажучи, атмосфера була неймовірно ніяковою.
Проте це не було якесь неприємне відчуття.
Просто... після нашого першого поцілунку сором'язливість, збентеження та радість перемішалися всередині, викликаючи невимовні почуття.
— — ............
Я крадькома подивився на Лекі, але вона, мабуть, теж намагалася впіймати мій погляд — наші очі зустрілися, і вона миттєво відвернулася.
Під час поцілунку від неї віяло такою дорослою аурою, але емоційно вона все ще залишалася юною дівчиною.
Усвідомлення того, що Лекі просто з усіх сил намагалася здаватися дорослішою, здавалося неймовірно милим, і цей факт щиро радував мене.
Зазвичай її обличчя майже не виражає емоцій, але зараз у її грудях напевно вирував справжній вулкан почуттів.
Навіть я досі не міг усе повністю осмислити, тож Лекі й тим паче було важко.
Тому, вирішивши просто почекати, поки вона звикне, я не робив жодних зайвих рухів і поводився спокійно.
— Я повернулася~... Ой? Ви що, вже встигли переступити межу?
— Я так втомилася~. Джине, побалуй ме... Е? Що це за атмосфера?
Дівчата повернулися одночасно і щойно побачили наш стан, одразу ж підозріло примружилися.
Оскільки Лекі повністю заклякла від напруги, пояснювати ситуацію довелося мені.
— Ха-ха... Ну, взагалі-то, тепер усе так само, як із Юрі та Люсікою.
— А-а, ось воно що~. Виходить, Лекі-тян теж буває звичайною дівчиною свого віку~.
— За моєї відсутності... Проте ти непогано постаралася, чи не так, закохана Лекі-сан?
— У-у...
Двоє дівчат почали активно куйовдити волосся Лекі.
Вона навіть не опиралася, лише сильно почервоніла й дедалі нижче опускала голову.
Вона опустила її настільки низько, що її лоб буквально втиснувся в стіл.
"Це кепсько, кепсько, кепсько, стіл уже жалібно тріщить...!"
— У-у...?!
— Ой.
— Лекі-тян?!
Почувся гучний звук, і стіл тріснув рівно навпіл.
Голова Лекі застрягла прямо в підлозі, а Юрі аж рота роззявила від подиву.
— Ха-ха-ха. Схоже, я випадково дозволила силі «Героя» вийти з-під контролю.
"Останнім часом такого вже не траплялося, але в дитинстві вона часто не розраховувала сили й ламала речі."
Мабуть, сором перед насмішками Люсіки та Юрі просто взяв гору над її розумом.
— У-у-у... Вона застрягла набагато глибше, ніж я думала, я не можу її витягти...! — сказала Юрі, марно намагаючись допомогти.
— Ха-ха, куди там, у Юрі ж зовсім немає фізичної сили, щоб тебе витягти. Давай краще я це зроблю. Лекі, потерпи трішки, добре?
— Джину не можна!
— Е, чому?
— ...Коли ти торкаєшся моїх босих ніг... мені якось соромно...
Той, хто скаже, що поцілунок був куди соромітнішим — повний бовдур, який геть не тямить у дівочому серці.
Тоді вона точно зібрала в кулак усю свою мужність, щоб прямо передати мені свої почуття, які плекала роками.
І справді, якби це були колишні часи, я б проігнорував її слова, але тепер, коли я дізнався про її справжні почуття, я не міг поставитися до них зневажливо.
...А отже, допомогти тут могла лише Люсіка, яка зараз перебувала в чудовому настрої, споглядаючи таку рідкісну картину з безпорадною Лекі.
— Охо-хо, Лекі, яка щойно була такою рішучою, в душі все одно залишається дитиною. Ну треба ж, хіба це не мило й безневинно?
— Люсіка, яка кохає Джина менше трьох років і є повною невдахою в коханні, нічого не тямить у моїх почуттях. Стули пельку.
— Коли ти погрожуєш мені, стирчачи головою в підлозі, це зовсім не лякає. Знаєш що? Я можу взагалі залишити тебе так, як є.
— У такому разі я в стані берсерка вирвуся звідси власноруч за допомогою грубої сили. — І мені байдуже, якщо будинок завалиться. Твої майбутні тато й мама дуже засмутяться, знаєш?
— Чи не занадто це новий і витончений спосіб шантажу?
Почувши таку винахідливу погрозу від Лекі, Люсіка лише зітхнула й дістала свій маленький дерев’яний посох.
— Ну годі тобі злитися. Дивись, я зараз і стіл полагоджу.
— ...Угу, будь ласка.
"Хух... Ну от усе й владналося."
"Тепер головне, щоб цей безлад ніхто не побачив, і все буде просто ідеаль... хоча ні."
— Ми вдома! Ха-ха-ха, сьогодні у нас буде справжній бенкет! Батько сьогодні постарався на славу!
— Оце так, ніколи б не подумала, що Джин приведе додому аж трьох наречених, мама така щас... Що це за сцена ревнощів?
Посмішки миттєво зникли з облич моїх батьків, які щойно так весело зайшли до будинку.
Побачивши такий погром, було цілком природно подумати щось подібне.
Лекі, яка стирчить із підлоги. Люсіка, яка наближається до неї з посохом у руках. Юрі, яка важко дихає, сидячи на стільці.
Проте наші стосунки насправді були просто чудовими.
— Пробачте нам, тату й мамо. Ми тут трохи розшумілися. Але ми зараз швидко з нею покінчимо, тому зачекайте, будь ласка, за дверима.
"Не кажи так, Люсіко! Ні, з технічного погляду ти права, але...!"
"Через брак слів твоє «покінчимо з нею» звучить так, ніби ти збираєшся «ліквідувати Лекі»!"
— Т-та невже ви троє не ладнаєте між собою...?
— Що ви, ми ж разом пройшли крізь вогонь і воду, тому ми неймовірно близькі! Правда ж, Лекі-тян? Люсіко-сан?
— Угу. Ви дві — мої найдорожчі подруги у всьому світі, яких ніхто не замінить.
З цими словами Лекі підняла свої ноги — єдине, чим могла вільно рухати — і витягнула їх у бік дівчат.
Зрозумівши її намір, Юрі та Люсіка схопили її за стопи, ніби потискаючи руки.
"Навіть для демонстрації міцної дружби це виглядає якось занадто дивно...?"
"Хоча... може, в їхньому розумінні це і є знак близькості...?"
— Ось воно що. Як добре, Лекі-тян, що в тебе з'явилися такі нові друзі.
— Так-так. Тепер я спокійний.
— Угу, тітонько, дядечку.
"Схоже, пронесло."
Батьки Лекі ставилися до неї доволі байдуже, тому в нашому домі її завжди виховували як рідну доньку.
Завдяки цьому батьківська сліпа любов зіграла нам на руку й усе врятувала...
— Ой, а мені вже можна називати вас мамою та татом?
— Звісно, називай як хочеш~. Лекі-тян, ти й справді станеш дружиною Джина... Мама аж від радості готова плакати.
— Не лише Лекі-тян, люба мамо.
— Ми також докладемо всіх зусиль, щоб бути гідними дружинами для Джина.
— Хі-хі, точно. Але ж Джин може одружитися лише з однією дівчиною... Чи не буде з цим проблем?
— Звісно, цю проблему ми вже успішно вирішили. Трохи пізніше ми обов'язково вам усе пояснимо.
— Ой, які ж ви надійні.
— Усі такі вродливі, розумні та кмітливі... Для нашого бовдура ви просто скарб. Гляди мені, Джине, щоб вони тебе не кинули!
— Дівчата, дуже просимо, подбайте про нашого сина.
— Будьте спокійні. Ми нізащо й ніколи не покинемо Джина.
— Звісно! Я зроблю все, щоб якнайшвидше порадувати маму й тата онуками!
— Хоч я й довгоживучий ельф, але клянуся, що єдиним супутником у моєму житті буде лише він.
У кімнаті пролунав дружній сміх усіх присутніх, окрім мене.
"...Може, ми спочатку витягнемо Лекі з підлоги, а вже потім будемо теревенити?"
Але атмосфера була настільки піднесеною, що я так і не наважився це озвучити. На цьому наше офіційне знайомство з батьками було завершено.
.
.
.
(П.П Ахахахах, представляю Лекі з головою в підлозі котра спілкується і махає ногами, ахаххаха.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )