Довга ніч нарешті закінчилася.
Коли небо посвітлішало, я знову згадав про жахливі події, які ми щойно пережили. Вікна будівлі гуртожитку були вибиті, а на території скрізь валялися безголові зомбі.
Коли Харука вимкнула двигун і ми відчинили дверцята машини, в мене вдарив жахливий сморід гниття.
«Я хочу поховати цих людей якнайшвидше, - сказала вона. «Мені неприємно залишати їх просто так лежати...»
«Так. Ми викопаємо десь яму і поховаємо їх. Здається, я бачив лопату в сараї».
«Я хотіла би оплакати їх і посадити квіти там, де ми їх поховаємо...»
«У тебе добре серце, Харуко. Ми принесемо їм квіти пізніше».
Ось так ми вирішили поховати вбитих нами зомбі.
Повернувшись до своєї кімнати і переодягнувшись, я вийшов на подвір'я копати величезну яму. Як тільки я почав копати, Цукішіро вийшла, почувши шум.
«Косако. Дякую, що підмінив мене вчора ввечері.
«Нема за що. Ти відпочила?
«Трохи... Зовсім не могла заснути, але після того, як полежала із заплющеними очима, почуваюся набагато краще».
«Радий це чути. Ти ледь не померла минулої ночі, тож не дивно, що ти не могла заснути".
Цукішіро почервоніла, почувши, як я її втішаю.
«...Головною причиною, чому я не могла заснути, було те, що людина, в яку я закохана, поцілувала мене», - сказала Цукішіро так тихо, що тільки я міг почути. У її голосі пролунав докір.
Ліза та Ічіносе зрештою приєдналися до нас на подвір'ї, і ми всі п'ятеро почали ховати тіла. Ми несли безголових зомбі в яму, намагаючись, щоб на нас не потрапила їхня біологічна рідина.
Коли ми закінчили ховати останнього зомбі, минуло більше двох годин. Я засипав яму, ми повернулися до могили і тихо помолилися.
Цукішіро стояла поруч зі мною, і саме в цей момент я помітив, що з нею відбувається щось дивне. Її дихання було важким, і просто стояти там здавалося викликом.
«Цукішіро...? З тобою все гаразд?»
Вона впала на землю, і коли я доторкнувся до її руки, вона була напрочуд холодною.
Невже зомбування знову почалося...?!
«Косака... Мені боляче...!! Поцілуй мене ще раз...»
Я обірвав Цукішіро, притиснувши свій рот до її рота, і почав давати їй свою слину.
Харука та інші були приголомшені, але не було часу пояснювати.
«...Ммм...! ...Аааа...!»
Наше дихання стало важким, коли ми продовжували глибоко цілуватися.
Через деякий час її рука почала теплішати. Я вирішив припинити поцілунок Цукішіро і подивитися, як вона почувається.
Лише тоді мої очі зустрілися з очима Харуки. Вона дивилася на мене з жахливим виразом обличчя. Її кулаки були стиснуті, а тіло тряслося від гніву.
«Агов, що ти робиш, зраджуєш мені серед білого дня?!»
«Ні, ти не розумієш...»
Я озирнувся, намагаючись виправдатися, але Ічіносе збентежено відвернулася, а Ліза витріщилася на мене, не вірячи своїм очам. Вони всі мали абсолютно неправильне уявлення - не те, щоб я міг їх звинувачувати, втім. У їхньому уявленні ми з Цукішіро були непристойною парою, яка раптом почала цілуватися у всіх на очах.
Я попросив всіх перейти до кафетерію, де все їм розповів. Я пояснив, що можу перетворюватися на зомбі, не втрачаючи при цьому людської свідомості, і розповів, що Цукішіро вкусили ввечері.
«- Ось і вся історія. Однак не схоже, що вірус зомбі в тілі Цукішіро ще не помер. Можливо, він відновиться, коли кількість бактерій у моїй слині зменшиться.»
«Отже, Юумо, ти кажеш, що маєш цілувати Цукішіро щоразу, коли вона починає перетворюватися на зомбі?» - »Так, Юумо, ти кажеш, що маєш цілувати Цукішіро щоразу, коли вона перетворюється на зомбі? І не тільки це, але й французький поцілунок щоразу, бо ти маєш годувати її своєю слиною...?» - запитала шокована Харука.
«Майже так...»
«Коли активується зомбі-вірус, це неймовірно боляче, тому, Кусако, я хочу, щоб ти цілував мене регулярно, щоб кількість бактерій в моєму тілі не опускалася нижче певної межі...»
«Так, це має сенс. Біль знову спалахнув приблизно через сім годин після того, як ми поцілувалися вчора ввечері, тож один поцілунок кожні шість годин - це, мабуть, найкраще».
Очі Харуки розширилися. «Ти збираєшся цілувати її так чотири рази на день...?!»
Цукішіро відсахнулася, відчуваючи відповідальність за ситуацію, в якій ми опинилися.
«Пробач, Косако. Це все моя провина...»
«Не хвилюйся про це. Якби я раніше сказав тобі, що я зомбі, тебе б не вкусили».
«Але я впевнена, що тобі незручно постійно цілувати мене на очах у всіх...»
«Це більше схоже на штучне дихання «рот в рот», тож я не думаю, що інші будуть проти.»
«Ні, Юумо, ми проти», - втрутилася Харука.
«Ви проти? Тоді я подбаю про те, щоб ми з Цукішіро були наодинці, коли цілуватимемося.»
«Ні...! Мені це теж не подобається...»
«Що ж це?»
«Я не хочу дивитися, як ви двоє цілуєтеся у мене на очах, але якщо ви будете робити це там, де я вас не бачу, я уявлятиму, як ви захопитеся».
«Ми не захопимося. У мене в організмі зомбі-вірус, і...»
Саме в той момент я зрозумів дещо важливе.
Поки я був з Цукішіро, я міг займатися сексом.
Насправді, наявність вірусу зомбі в наших тілах унеможливлювала для нас секс з кимось іншим. До того ж, Цукішіро мала до мене почуття...
«......»
Я відчував на собі мовчазні погляди чотирьох дівчат. Чи не дивляться вони на мене підозріло через те, що я замовк на півслові, щоб задовольнити свої сексуальні фантазії?
«...Давай повернемося до теми. Поцілунки раз на шість годин означають, що нам доведеться бути разом майже весь час. Ти повинен будеш ходити зі мною за їжею, спати зі мною в одній кімнаті, і ми повинні будемо цілуватися перед сном і відразу після того, як прокинемося...»
«Ви що, пара, яка щойно з'їхалася?!» поскаржилася Харука. Але я проігнорував її, бо так мало бути.
«Я думаю, що нам з Цукішіро поки що варто пожити в кімнаті на першому поверсі».
«Я сплю в тій самій кімнаті!» - вигукнула Харука. «Не сперечайся!»
«Але у нас не вистачає ліжок.»
«Я принесу одне з іншої кімнати! Там буде достатньо місця, якщо ми приберемо решту меблів!»
«Гадаю, що це... можливо...»
«Тоді я теж буду спати у твоїй кімнаті», - сказала Ліза. «Ми повинні бути разом, якщо щось трапиться, як минулої ночі. Дуже страшно залишатися в кімнаті самій».
«...Я теж хотіла б приєднатися до вас, якщо ви не проти», - додала Ічіносе.
Вони мали рацію: з точки зору безпеки спати всім п'ятьом в одній кімнаті, безумовно, було зручніше.
«Зважаючи на те, які вони широкі, в одній кімнаті має поміститися три двоярусні ліжка, за умови, що ми покладемо наші речі десь в іншому місці».
І так було вирішено: Всі з'їжджаються разом.
***
Після швидкого сніданку ми почали переставляти меблі. Зрештою, це не зайняло багато часу, оскільки ми всі п'ятеро розбирали двоярусні ліжка і переносили речі.
Коли ми закінчили, Харука і я вирішили піти до супермаркету, щоб взяти ліхтарики та інші речі, які нам знадобляться вночі. Звісно, Цукішіро повинна була піти з нами.
Після вчорашньої битви у передньому вікні машини Харуки з'явилася велика тріщина, тож нам знадобилася б інша машина. Невеличкий пікап був ще цілий, але двомісний...
Перш ніж вирушити, я перехопив Харуку в коридорі гуртожитку, щоб обговорити план.
«Я поїду на пікапі до того ж супермаркету, що й раніше. А ти що робитимеш?»
«Ти дозволиш Цукішіро сісти на пасажирське сидіння, так?»
«Ну, так.»
«Цукішіро, а не твоїй дівчині.»
«Не дуйся.»
«Я візьму машину і поїду за тобою.»
"Ти впевнена? Лобове скло тріснуло.»
«З моїми навичками водіння це не буде проблемою.»
"Ти така надійна. Дякую, ти мені дуже допомогла.
«Не хвилюйся про це. Ну, тоді, гадаю, я насолоджуватимусь поїздкою на самоті...»
«Тільки не дозволяй Цукішіро чути твої саркастичні слова.»
«Не почує. Я кажу такі речі тільки коли ми наодинці», - сказала Харука, дивлячись на мене. Очевидно, вона все ще була незадоволена ситуацією, що склалася між мною і Цукішіро.
Розділившись на дві машини, Харука, Цукішіро і я приїхали на парковку супермаркету. Нашим першим завданням було знайти нову машину.
Використовуючи ключі від машин, які я знайшов на зомбі, що лежали на складі, ми об'їхали всі машини, що стояли на стоянці. Врешті-решт я знайшов синій седан з майже повним баком бензину і вирішив взяти його.
Автоматичні двері перестали працювати через відключення електроенергії, тому я відчинив їх, і ми з дівчатами пішли в магазин у пошуках ліхтарів на батарейках. Походивши, ми знайшли ліхтарики та електричні ліхтарі, а також кілька видів ліхтарів з датчиком руху. Якщо ми прикріпимо їх до воріт, нічна варта стане трохи легшою.
Я вже пакував ліхтарі в машину, коли помітив Цукішіро, яка збентежено дивився в землю.
«...Вибач. Минуло вже майже шість годин, тож...»
«Ох...! Так...»
«Але... незручно робити це тут, тому я сподівався, що ми могли б зробити це в машині...»
«Звісно.»
Ми сіли в седан, який я щойно взяв, і зачинили двері. Я нахилилася з водійського сидіння, щоб поцілувати Цукішіро, яка сиділа на пасажирському сидінні. Харука стояла зовні і дивилася на нас, коли я почав давати Цукішіро свою слину.
Поки я це робив, язик Цукішіро, яким вона ледве ворушила, коли ми цілувалися раніше, пробився між моїми зубами і почав проникати все глибше в мій рот. Він звивався і всмоктував слину.
...Чорт. Вона мене збуджувала.
Хоч я й переконував себе, що це не більше, ніж медична процедура, я не міг зупинити підвищення температури тіла. Почуття провини п'янило, але якимось чином мені вдавалося залишатися раціональним. Я закінчив поцілунок приблизно через три хвилини. Наші губи розійшлися, і ми вийшли з машини, важко дихаючи.
Повернувшись до супермаркету, ми взяли портативні плити і газові каністри, потім пішли до відділу заморожених продуктів, взяли те, що починало відтавати, і віднесли все назад до машини.
На цьому наші покупки на день закінчилися. Ми повернулися до гуртожитку, і після того, як я пообідав, я обійшов будівлю, встановлюючи нові світильники.
Коли стало трохи ближче до вечора, ми попрямували на берег річки, щоб прийняти бочку для купання. Ми взяли з собою п'ять портативних плит і газові каністри, тож вирішили, що зможемо нагрітм більше гарячої води, ніж напередодні. Поки ми чекали, поки вода нагріється, ми всі переодягнулися в купальники, і я помітив, що з часу нашого останнього поцілунку минуло ще шість годин.
Ми з Цукішіро притиснулися один до одного в купальниках і, цілуючись, дивилися на захід сонця. Було важко утримати нижню частину мого тіла від реакції на відчуття її грудей на моєму тілі.
Того вечора ми всі переїхали до нової спальні, і ми з Цукішіро збиралися поцілуватися перед сном. Вирішивши, що за допомогою сили тяжіння мені буде легше віддати їй свою слину, я попросив Цукішіро лягти на спину, поки я цілував її.
Як тільки я закінчив цілувати її, я почув крик.
«-Ааааа!!! Я так більше не можу!!!» кричала Харука. «Ти цілував її цілий день!!! В машині, на березі річки на заході сонця, в ліжку! Ти цілував її в найрізноманітніших ситуаціях! Я ревную!!!»
Харука раптом скоротила відстань між нами і, дивлячись на мене, висунула обурливу вимогу.
«Юума!!! Я хочу, щоб ти теж мене поцілував!!!»
«Ти ж знаєш, що я не можу цього зробити.»
«Звісно, можеш! Нічого страшного, аби тільки твоя слина не потрапила мені в рот!»
«А якщо я дам тобі вірус зомбі?»
«Якщо для того, щоб поцілувати тебе, мені доведеться перетворитися на зомбі, то я згодна!»
«Не говори таких дурниць...»
Хоча я був ошелешений, ігнорувати почуття Харуки далі здавалося небезпечним, тому ми вдвох вийшли зі спальні і піднялися на дах, де нам не треба було б турбуватися про інших.
«Харуко. Ти справді так сильно хочеш мене поцілувати?»
«- Так, хочу», - сказала вона з рішучим виглядом.
«...Гаразд, тоді. Я поцілую тебе.»
«-! Поцілуєш?»
«Так. Але пам'ятай, що тебе виженуть звідси, якщо ти перетворишся на зомбі і з'їдеш з глузду».
«Я знаю про це.»
«Добре. О, і щоб ти знала... навіть якщо тебе виженуть, я продовжуватиму цілувати Цукішіро щодня».
Хоча я лише констатував очевидне, Харука насупилася на мене.
«А ще Цукішіро вчора сказала, що я їй подобаюсь».
«Що?!»
«Я нічого їй не відповів, бо в мене тепер є дівчина, але якщо ти перетворишся на зомбі і зникнеш... ну, ти розумієш».
«Н-ні за що!!! Ти будеш оплакувати мене до самої смерті!!!»
«Я не можу цього зробити. Крім того, Цукішіро - єдина, з ким я можу займатися сексом.»
«Нгх... Хгх...!!»
«Гаразд, ти готова?»
Я зробив крок ближче, але Харука прикрила губи руками.
«Юума, це нечесно. Ти ж знаєш, що я б зробила все, щоб зупинити тебе, якби ти сказав, що можеш зустрічатися з Цукішіро."
«То тепер тобі не байдуже, чи станеш ти зомбі?»
«Мало того, я навіть питиму каламутну воду, якщо доведеться - аби вижити. Я ніколи не дозволю тобі жити довго і щасливо з кимось, окрім мене».
Її мета в житті була настільки віддаленою від реальності, що було страшно.
«Розслабся, Харуко. Я подбаю про те, щоб тобі ніколи не довелося пити брудну воду... Я буду захищати тебе завжди.»
«- Га?! Завжди?!"
«Так, я мушу, бо світ переповнений зомбі.»
"Так, але... завжди, га? Хі-хі-хі.»
На обличчі Харуки з'явилася дурна посмішка. Здається, її настрій покращився.
«Гаразд. Тоді я розраховую на тебе. Але... у мене є одне прохання. Твої поцілунки з Цукішіро для мене наче тортури, тому я хочу, щоб ти знайшов спосіб, як їй залишатися людиною, не цілуючи її».
«Ти просиш мене знайти спосіб вбити зомбі-вірус всередині неї?»
«Саме так. Давай з'ясуємо, що саме перетворює людей на зомбі, і створимо вакцину».
«Це досить висока планка...»
«Тоді я зроблю це не проханням, а наказом. Знайди спосіб, щоб Цукішіро залишилася людиною, не цілуючи її, - зажадала Харука, дивлячись на мене.
Я найсильніший у цьому зомбі-світі, але я не можу перемогти цю дівчину.