"Маджара", - промовив Зоріан, закінчуючи заклинання словом, яке він хотів, щоб заклинання шукало. Він відчув, як заклинання поширюється навколо нього, скануючи книги на навколишніх полицях на предмет будь-якої згадки цього слова, і влив ще трохи мани в заклинання, щоб розширити його радіус дії. Його спроби перезарядити заклинання ледь не зруйнували його, змусивши витратити кілька секунд на стабілізацію межі заклинання, але врешті-решт потік мани повернувся на своє місце, і заклинання виконало своє завдання, як і було заплановано. Сім золотих ниток замерехтіли, ніби виростаючи з його грудей і з'єднуючи його з різними книгами в цьому конкретному відділі бібліотеки.
Зоріан посміхнувся. Це заклинання було одним із книжкових ворожінь, яких його навчила Ібері, - воно шукало книги, що містили певне слово або ряд слів. Це було дещо крихке закляття, яке не спрацьовувало, якщо кількість позитивних збігів перевищувала певне число - точне число залежало від майстерності заклинателя. Здебільшого його використовували для пошуку цитат або справді екзотичних термінів.
Екзотичних термінів, як, скажімо, мертва мова Маджара. Зеномір не жартував, коли казав Зоріану, що не зможе знайти жодної книжки про неї - книжок, присвячених саме маджарській мові, не існувало, і лише в небагатьох книжках про неї навіть згадувалося. Досі він знайшов лише 13 інших книг, які містили це слово, і в більшості з них лише у вигляді одного-двох побіжних коментарів. Цілком можливо, що знання, яке він шукав, існувало десь у бібліотеці, тільки у форматі, невидимому для ворожінь, які він використовував - Ібері навчила його лише основам "бібліотечної магії", як вона це називала, тому його пошуки були до болю грубими у великій схемі речей - але якщо це було так, то він мало що міг з цим вдіяти.
Він подивився на нитки, що росли з його грудей, і провів по них рукою, спостерігаючи, як вона безрезультатно проходить крізь них. Він ніколи не втомлювався це робити. Можливо, з часом і набридло б, але новизна ще не вивітрилася. Нитки були ілюзією, що існувала лише в його власній свідомості. Кожне ворожильне заклинання потребувало носія, через який воно могло б донести інформацію до заклинателя, оскільки людський розум не міг обробити вихідні дані ворожильного заклинання в необробленому вигляді. Самонакладена ілюзія, на кшталт ниток, на які він зараз дивився, насправді була досить досконалою, як для ворожіння, принаймні так стверджувала Ібері, коли він намагався розповісти їй, що заклинання спрацювало за 30 хвилин після того, як йому показали, як його робити. У нього склалося чітке враження, що вона вважає його брехуном. Чесно кажучи, він не розумів, що в цьому було такого складного - нитки були суто ментальною конструкцією, яка навіть не вимагала особливих навичок... лише візуалізації. Йому це здавалося досить простим. Навіть природним.
Він похитав головою і пішов за однією із золотих ниток, поки не досяг книги, до якої вона була прикріплена. Це була величезна, страхітлива, 400-сторінкова книга про історію М'ясини, і Зоріан не мав жодного наміру гортати її, поки не дійде до тієї крихітної частини, яка насправді його цікавила, тож він кинув ще одне ворожіння, якого навчила його Іберія. Це ворожіння підсвічувало кожну згадку обраного слова (в даному випадку "Маджара") яскраво-зеленим кольором, тож він просто гортав книгу, доки не вловив спалах зеленого кольору.
"Зоріане? Що ти тут робиш?"
Зоріан негайно закрив книгу і поклав її назад на полицю. Хоча він не робив нічого забороненого, йому дуже не хотілося пояснювати Ібері, що таке Маджара і чому він шукає в бібліотеці будь-які згадки про неї.
Репліка, яку він планував використати, завмерла на його губах, коли він нарешті повернувся, щоб добре роздивитися свого відвідувача. Ібері була в жахливому стані. Її очі та ніс були червоні, наче вона нещодавно плакала, а праву щоку та шию вкривала потворна фіолетова пляма. Це не було схоже на синяк, не зовсім, скоріше на...
О, чорт забирай, ні.
"Ібері... - нерішуче почав він. "Ти випадково не ходиш в один клас з моїм братом?"
Вона здригнулася і відвела погляд. Він важко зітхнув. Просто чудово.
"Як ти дізнався?" - запитала вона після секундного мовчання.
"Брат прийшов до мене сьогодні вранці, - відповів Зоріан. Сказав, що штовхнув дівчину в фіолетові зарості і хотів, щоб я зробив "зілля від висипу". Я був не в настрої, тож відшив його".
Насправді це була брехня. Під час останніх трьох повернень він виявив, що Фортов або не може, або не хоче розшукувати його, якщо він не повертається до своєї кімнати після занять. Це, власне, і було головною причиною, чому він проводив цілий день у бібліотеці, а не в кімнаті. Втім, через свою досить унікальну ситуацію він знав, що сталося б, якби він був присутній.
"О, - тихо сказала вона. "Це ..... Нічого страшного".
"Ні, - не погодився Зоріан. "Ні, не нормально. Якби я знав, що він говорить про тебе, я б йому допоміг. Ну... допоміг тобі. А він, як на мене, може йти і згоріти у вогні". Він зупинився на мить, обмірковуючи все. "Знаєш, немає жодної причини, чому я не можу зробити це зараз. Я лише зайду до себе в кімнату, візьму інгредієнти і..."
"Ти не мусиш цього робити", - швидко перебила Ібері. "Це... не так важливо.
Зоріан ще раз окинув її поглядом. Так, вона точно плакала перед тим, як прийти сюди. Крім того, впадає в око вибір слів - вона сказала, що він не мусить цього робити, а не те, що не повинен, і що це не так важливо, а не те, що неважливо.
"Насправді це не проблема, - запевнив він її. "Основна причина, чому я відмовився, - це тому, що Фортова попросив, а не тому, що це було так важко зробити. Просто скажи, де тебе знайти, коли я закінчу".
"Я б хотіла піти з тобою, якщо це не проблема", - сказала вона нерішуче. "Я б хотіла побачити, як виготовляють ліки. Про всяк випадок".
Зорян зробив паузу. Це було... потенційно проблематично. Зрештою, алхімічна майстерня буде зачинена пізно ввечері, і йому доведеться застосувати деякі, хм, неортодоксальні методи, щоб отримати доступ. Але якого біса, не схоже, що вона згадає про це при наступному перезапуску.
Отже, вони вирушили до квартири Зоріана. Звісно, однієї Ібері було замало, тож коли він нарешті дістався до своєї кімнати, на нього чекала ще одна знайома людина. А саме, Зак.
Чесно кажучи, він не дуже здивувався, побачивши, що на нього чекає Зак. Хлопець ставав дедалі більш нервовим під час їхніх тренувань з наближенням літнього фестивалю, без сумніву, знервований вторгненням, яке йому заважало. Не те, щоб він коли-небудь розповідав Зоріану про вторгнення - Зак вперто тримав язик за зубами, незалежно від того, як сильно Зоріан намагався підштовхнути його до того, щоб він щось проговорився. За останні кілька днів його колега-мандрівник у часі кілька разів розпитував його про плани на літній фестиваль, не дуже тонко натякаючи на те, що залишатися в кімнаті - погана ідея. Оскільки Зоріан все ще добре пам'ятав, як один зі "спалахів" зрівняла з землею весь його гуртожиток, коли почалося вторгнення, він був схильний погодитися з Заком у цьому питанні. На жаль, Заку, здавалося, було важко повірити, що Зоріан погоджується з ним у цьому питанні. Без сумніву, він прийшов спеціально, щоб переконатися (ще раз), що Зоріан збирається піти на танці. Зоріан вже бозна-скільки часу задавався питанням, що ж сталося між Заком і його попередніми втіленнями, щоб справити на нього таке враження. Невже він був таким упертим до часової петлі?
Він підійшов до Зака, який сидів на підлозі біля дверей, абсолютно не звертаючи уваги на навколишнє, зосереджено розглядаючи щось на своїй долоні. Ні, тепер, коли він підійшов ближче, він побачив, що це було щось над його долонею. Олівець, що ліниво кружляв у повітрі над долонею Зака. Очевидно, Зак теж знав вправу з обертанням ручок, і зараз практикував її, поки він чекав. Зоріан мав сильне бажання кинути камінчик у лоб Заку і вимагати, щоб той почав спочатку, але вирішив не робити цього.
Здебільшого тому, що у нього не було з собою жодного камінчика.
"Привіт, Заку", - сказав Зоріан, вириваючи Зака з його роздумів. "Ти чекаєш на мене?
"Так", - підтвердив Зак. Він відкрив рот, щоб сказати ще щось, але потім помітив Ібері, що йшла позаду Зоріана, і закрив рота. "Я не завадив?"
"Ні, не дуже, - зітхнув Зоріан. "Я просто прийшов за алхімічним приладдям, а потім піду і зроблю щось для міс Амберкомб. А що ти хотів від мене?"
"Це може трохи почекати", - зневажливо відповів Зак. "Що ти готуєш? Можливо, я можу допомогти - я досить добре розбираюся в алхімії".
"А є щось, чого ти не вмієш?" - пирхнувши, запитав Зоріан.
"Ти здивуєшся", - пробурмотів Зак.
Ібері мовчки спостерігав за їхньою взаємодією, але Зак був досить товариською людиною, тож коли Зоріан повернувся зі своєї кімнати з коробкою припасів, вони вдвох жваво розмовляли. Здебільшого про поточний стан Ібері.
"Боже, я не знав, що твій брат такий козел, Зоріане, - зауважив Зак. "Не дивно, що ти виявився таким... е-е-е..."
Він замовк, коли Зоріан підняв на нього брову, не даючи йому закінчити речення. Реакція Іберії була більш голосною.
"Він не козел!" - запротестувала вона. "Він не хотів, щоб так сталося."
"Але він повинен був це виправити, - наполягав Зак. "Навмисно чи ні, але це була його вина. Він не повинен був перекладати свою відповідальність на молодшого брата".
"Ніхто не змушував Зоріана нічого робити, - сказала Ібері. "Він робить це з власної волі. Правда, Зоріане?"
"Так, - погодився Зоріан. "Я роблю це тому, що хочу".
Насправді він погодився із Заком, але вирішив про це не говорити. Якщо він і дізнався щось про Ібері, провівши з нею цілий цикл, так це те, що вона була сильно закохана у Фортова. Нічого доброго не вийде з того, що він обмовлятиме його перед нею. Крім того, якщо бути чесним із собою, Зоріан мусив визнати, що не здатен бути об'єктивним щодо Фортова. Між ними було занадто багато неприязні.
На щастя, вони швидко домовилися не сперечатися на цю тему, і в групі запанувала комфортна тиша. Принаймні, комфортна вона була для Зоріана - Зак, вочевидь, не погоджувався.
"Гей, Зоріане, - сказав Зак. "Навіщо ми йдемо до самої академії?
"Щоб отримати доступ до алхімічної майстерні, звичайно", - відповів Зоріан. Він, звісно, знав, до чого веде Зак, але все ще сподівався втекти, не розкриваючи одного зі своїх найретельніше охоронюваних трюків.
Не пощастило.
"Але ж усі майстерні зачинені так пізно ввечері", - зауважив Зак.
"А!" - вигукнула Ібері. "Він має рацію! Вони закрилися ще дві години тому!"
"Це не буде проблемою, - запевнив їх Зоріан. "Поки ми приберемо за собою, ніхто не дізнається, що ми там були".
"Але ж двері замкнені", - зауважив Зак.
Зорян зітхнув. "Для магії - ні."
"Ти знаєш заклинання відмикання?" - здивовано запитав Зак.
Зоріан зрозумів його здивування - відмикаючі заклинання були забороненою магією, через їхній очевидний потенціал зловживання. Без спеціальної ліцензії навіть знання того, як їх накладати, було злочином. Не особливо тяжким злочином, але все ж таки злочином.
Мабуть, добре, що Зоріан не знав жодного відмикаючого закляття.
"Ні, не знаю, - сказав Зорян. "Але це звичайний механічний замок. Я просто маніпулюватиму тумблерами телекінетично. Простіше простого."
Вони подивилися на нього порожніми очима. Як і більшість людей, вони не мали жодного уявлення про те, як насправді працюють замки, і як легко можна обійти більшість із них. А Зоріан, завдяки своєму дещо барвистому дитинству, знав. Насправді, він міг зламати звичайний замок, не використовуючи магію - це було набагато повільніше, ніж його маленький фокус, і вимагало носити з собою набір відмичок.
Він зупинився перед дверима, що вели до алхімічної майстерні, і спробував ручку. Як і казав Зак, вона була замкнена. Знизавши плечима, Зоріан приклав долоню до замкової щілини і заплющив очі. Він відчував, як Зак та Ібері скупчилися навколо нього, щоб краще роздивитися, що він робить, і зробили усе можливе, щоб відгородитися цим його від зайвих осей. Для цього йому потрібна була повна концентрація.
Він розробив цей трюк ще на другому курсі, коли йому набридло вдосконалювати стандартні шейпінг-вправи, які їм давали. Він полягав у тому, що він заливав маною замковий механізм, використовуючи поле мани, що утворилося, як своєрідний "сенсорний приціл", щоб відчути замок, а потім обережно пересував тумблери у потрібне положення, щоб нейтралізувати замок. На це пішли місяці наполегливих тренувань, але тепер він був достатньо вправним, щоб відмикати більшість дверей за 30 секунд або й менше.
Навіть під магічним захистом. Він не сказав цього Заку та Ібері, але двері, які він намагався відчинити, насправді були під захистом. Все, що було хоч трохи важливим в академії, було під захистом, включно з більшістю дверей. Однак, як швидко виявив Зоріан, експериментуючи з новоствореним умінням, низькорівневі закляття були дуже специфічними - вони протистояли жменьці звичайних заклинань, що відмикають двері, і нічого більше. Маленька хитрість Зоріана не була структурованим заклинанням, а тому зовсім не здолала цих примітивних вардів.
Двері клацнули, і Зоріан знову спробував потягнути за ручку. Цього разу двері відчинилися без опору.
"Ого", - сказав Зак, коли вони всі увійшли до майстерні. "Ти можеш відкрити замок, просто притиснувши до нього руку на кілька секунд!"
Зоріан кинув на нього кислий погляд. "Все набагато складніше - це лише видима частина".
"О, я не сумніваюся в цьому ні на секунду", - сказав Зак.
Проте, в той час як Зак, здавалося, був дуже вражений досягненням Зоріана, Ібері залишався дивно тихою і продовжувала кидати на нього кумедні погляди. Саме тому він ненавидів розповідати людям про свою майстерність у відкриванні замків - більшість одразу ж вирішували, що він якийсь злодій. А ще він не хотів, щоб про його досягнення дізналося керівництво академії. Без сумніву, вони б змінили схему нагляду, і тоді він не зміг би зробити те, що щойно зробив.
На щастя, Ібері не була такою осудливою, як деякі люди, яких Зоріан зустрічав у своєму житті, і швидко подолала свої підозри, як тільки він почав готувати мазь. Дивно, але Зак не знав, як її приготувати, хоча це було досить просто, і Зак продемонстрував на уроці вражаючу алхімічну роботу. Та й навчання його не надто цікавило - мабуть, мазь від висипу була надто приземленою на його смак, і він цікавився лише такими речами, як зілля сили та еліксири, що зцілюють рани. Це було схоже на спробу побудувати будинок, не потурбувавшись про належний фундамент, але Зоріан не був десятирічним мандрівником у часі. Поки що.
"Хіба це не фіолетове листя ліани?" запитала Іберія, показуючи на невеличку купку, яку Зоріан поклав на мокрий шматок тканини.
"Так, - підтвердив Зоріан, загортаючи листя в тканину. "Вони є основним інгредієнтом, хоча спочатку їх треба подрібнити. В алхімічних посібниках зазвичай пишуть, що треба розтерти листя на порошок, але насправді не обов'язково заходити так далеко. Просто потрібно використовувати більше листя, на щастя фіолетові ліани не в дефіциті...".
Через годину мазь була готова, і Зак був настільки люб'язний, що вичаклував якесь ілюзорне дзеркало, щоб Ібері могла нанести мазь на себе прямо тут і зараз. Добрий і підступний, бо поки Ібері була зайнята нанесенням мазі на себе, Зак відтягнув Зоріана в куток, щоб поговорити з ним наодинці.
"І що?" запитав Зоріан. "Що таке?"
Зак сягнув рукою до кишені і витягнув каблучку, яку негайно передав Зоріану. Це був безликий золотий перстень, який дивно відреагував, коли Зоріан направив у нього трохи мани.
"Це формула заклинання", - сказав Зак.
"Магічна ракета?" - здогадався Зоріан.
"Це, плюс щит і вогнемет", - сказав Зак. "Тепер ти можеш використовувати всі три в реальному бою.
Зоріан подивився на перстень з новознайденою повагою. У формулу заклинання можна було втиснути не так вже й багато, і це в основному залежало від розміру предмета, який використовувався в якості основи. Перетворити таку маленьку річ, як перстень, на формулу заклинання для трьох різних заклинань було досить вражаючим подвигом, навіть якщо вони були відносно низького рівня.
"Мабуть, це було досить дорого", - зауважив Зоріан.
"Взагалі-то, я зробив його сам, - усміхнувся Зак.
"Все ж таки, це досить коштовна річ, щоб дарувати її людині, з якою ти познайомився менше місяця тому", - сказав Зоріан. "Чому у мене таке відчуття, що вона мені знадобиться в найближчому майбутньому?"
Посмішка Зака зникла, і він раптом став більш пригніченим. "Можливо. Я просто хочу переконатися, розумієш. Ніколи не знаєш, коли на тебе може накинутися розлючений троль абощо".
"Як... дивно конкретно", - зауважив Зоріан. "Знаєш, ти дедалі більше нервуєшся з наближенням літнього фестивалю. І ти, здається, дивно зацікавлена в тому, щоб я пішов на танці".
"Ти ж підеш, так?" запитав Зак.
"Так, так, я тобі вже півдюжини разів казав, що піду", - заперечив Зоріан. "А що такого важливого в цих танцях? Що там буде, о великий мандрівнику з майбутнього?"
"Треба побачити, щоб повірити, - зітхнув Зак. "Це, мабуть, ще більш неправдоподібно, ніж реальні подорожі в часі.
"Настільки погано?" - запитав Зоріан, потай погоджуючись, що у вторгнення такого масштабу йому було б важко повірити, якби він сам його не пережив.
"Просто... спробуй вижити, добре?" Зак зітхнув. Перш ніж Зоріан встиг сказати щось ще, Зак раптом одягнув маску фальшивої життєрадісності і заговорив досить голосно, щоб його почув Ібері. "Ого, Зоріане, я дуже радий, що ми з тобою поговорили, але мені справді треба йти! Треба добре виспатися перед завтрашнім днем! Бувай, Зоріане! Бувай, Ібері! Побачимося на танцях!"
І він пішов. Зоріан похитав головою на прощання і підійшов до Ібері, яка вже не мала багряного висипу, що колись вкривав її обличчя та шию.
"Що ж, гадаю, нам теж треба йти, - сказав Зоріан. "Зазвичай академію ніхто не патрулює після настання темряви, але крики цього ідіота могли попередити когось про нашу присутність.
"О. Гм, вірно."
Зоріан спостерігав за Ібері, як вони виходили з майстерні, а він скористався своїм фокусом, щоб знову замкнути двері. Вона виглядала дивно пригніченою для тієї, хто отримав те, що хотів.
"Що сталося?" - нарешті запитав він через деякий час.
"Е-е, все гаразд", - відповіла вона. "Чому ти питаєш?"
"Ти не виглядаєш дуже щасливою від того, що вилікувалася", - зауважив він.
"Я рада!" - заперечила вона. "Просто..."
"Так?" - підказав він.
"Мені ні з ким піти на танці, - сказала вона. "Хлопець, з яким я сподівалася піти, вже має когось".
Якщо її неназваний хлопець був Фортовим (ймовірно, з огляду на її очевидну закоханість у нього), то так, він, безсумнівно, знайшов. Насправді, він, мабуть, мав партнершу ще на тиждень наперед, тож шансів на те, що вона піде з ним, ніколи не було, але він не вважав за потрібне розбивати її мрії таким чином.
"Тоді тобі доведеться зробити те саме, що й мені, і піти на танці самій, чи не так?" - підсумував Зоріан.
Вона раптом зупинилася і окинула його оцінюючим поглядом.
"Ти теж не маєш з ким піти?" - запитала вона.
Зоріан заплющив очі і вилаявся подумки. Він справді вляпався в цю історію, чи не так?
***
Зоріан нервував. Від самого свого першого перезапуску він старанно уникав міста в день фестивалю, не бажаючи знову потрапити в полон вторгнення. Зрештою, перебування в межах міста могло легко призвести до його жахливої смерті, і тоді він не був упевнений, що нинішній рестарт буде останнім. Це вже не було варіантом, якщо тільки він не хотів натякнути Заку, що з ним щось не так (він цього не зробить).
У підсумку, він застряг на танцях, з несподіваним додаванням Ібері в якості його пари на вечір. Насправді він був не дуже задоволений цим. У нього не було особливого плану на вечір, окрім як чекати і спостерігати, що станеться, але присутність Ібері, без сумніву, обмежувала його можливості. Не кажучи вже про те, що він все ще пам'ятав свій катастрофічний вечір з Акоджею, і не мав особливого бажання переживати повторну виставу, зі стиранням наслідків часової петлі чи ні.
Говорячи про вечір з Акоджею, Зоріан мусив визнати одну річ про Ібері: вона була набагато розважливішою і уважнішою, ніж Акоджа. Вона не витягала його з кімнати за 2 години до початку заходу, не змушувала чекати посеред величезного натовпу людей, що зібрався біля входу, не тягнула його спілкуватися з купою людей, яких цікавило лише те, що він брат Даймен і Фортова... Вона також була більше зацікавлена в тому, щоб просканувати натовп у пошуках будь-яких слідів Фортова, ніж у тому, щоб звернути увагу на нього, але це було нормально - він не мав ілюзій, що вона запросила його на побачення, тому що вона насправді зацікавлена в ньому. Через деякий час він вирішив змилостивитися над нею і повідомив, що Фортов вже всередині, готується до сьогоднішнього виступу разом з іншими членами музичного клубу академії.
Звісно, Зак вийшов на сцену у звичному для нього яскравому стилі. Він привернув загальну увагу тим, що з'явився не з однією, а з двома супутницями на вечір (Зоріан не впізнав жодну з дівчат), а потім ще більше зачарував людей, продемонструвавши дуже вражаючі - і привертаючі увагу - танці. Очевидно, Зак навчився більше, ніж магії під час цих перезавантажень. Зоріан поплескав разом з іншими, коли Зак нарешті закінчив вихвалятися, і подумав про те, що варто було б присвятити деякий час немагічним навичкам. Але не танцям. Чи будь-яким іншим "великосвітським" навичкам, якщо вже на те пішло - відточування тих, що виходили за межі елементарного рівня, який він уже засвоїв, вимагало б від нього такої ретельної роботи над маскою, що він не був упевнений, чи зможе її потім зняти. Переваги не вартували того, щоб продати душу, навіть метафорично.
"Це набагато вигадливіше, ніж я собі уявляла", - зауважила Ібері, перебираючи пальцями мереживну скатертину перед собою.
"Очевидно, що це більше, ніж просто шкільні танці, - погодився Зоріан. "Гадаю, цього року Академія організовувала якийсь захід для іноземних високопосадовців, а потім з якихось причин вирішила просто об'єднати його зі шкільними танцями".
"Напевно, - сказала Ібері. "Цього року вони доклали чимало зусиль, щоб усе виглядало гарно, і я сумніваюся, що вони зробили це заради нас". Ібері подивилася на дальній кінець столу, де Зак розважав невеликий натовп навколо себе, а його двох супроводжуючих ніде не було видно. Через кілька секунд після цього спостереження вона повернулася до Зоріана і дивно подивилася на нього.
"Що?" сказав Зоріан, трохи збентежений її поглядом.
"Я хотіла запитати тебе... - нерішуче почала вона. "Що між тобою і Заком? Я маю на увазі, я знаю, що ви з ним друзі, але як це сталося? Ви здаєтеся дуже несхожими один на одного".
"Це сталося нещодавно, - відповів Зоріан. "Якщо чесно, то здебільшого це заслуга Зака. Я лише провів його додому після того, як йому одного разу стало зле на уроці, і він вирішив, що ми з ним найкращі друзі. А я просто плив за течією".
"То ти нічого не знаєш про... гм..."
"Про його раптове зростання майстерності?" - здогадався Зоріан. Він навіть здивувався, що вона не розпитала його про це раніше. Майже всі інші це робили. Звісно, вона отримала б ту саму безсоромну брехню, якою він годував усіх, хто його про це питав. "Я поняття не маю, як це сталося, але можу сказати тобі, що це правда, а не якийсь трюк, як багато хто припускає. Він навчає мене бойовій магії вже деякий час, і він дійсно знає свою справу".
"Так, я чула, що ти цим займаєшся", - сказала Іберія, змусивши Зоріана насупитися. Зв'язок із Заком викликав у людей тривожну зацікавленість його діяльністю, якою б буденною чи несуттєвою вона не була. Коли люди прискіпливо стежили за кожною його дією, як вони робили це протягом останнього місяця, це був новий досвід. Новим і небажаним. "Знаєш, Кайрон був вражений твоїм зростанням."
Так... принаймні до того моменту, поки він не дізнався, що в цьому був замішаний Зак, і тоді це просто стало ще однією річчю, яка робила Зака такою загадкою, а не продуктом власного таланту Зоріана. Очевидно, що Зак володів якоюсь секретною технікою викладання на додачу до всього іншого. Очевидно.
Але він не був все ще озлоблений чи щось таке!
"Вражений, так", - кисло сказав Зоріан. "Як ти думаєш, що стоїть за цією дивовижністю Зака?
"Емм, ну... це трохи дурнувато", - сказала Ібері.
Зоріан жестом запросив її продовжувати. Він завжди любив слухати пояснення, які люди придумували, щоб пояснити загадку, якою був Зак. Більшість здогадок були несерйозними, більше схожими на спроби придумати найфантастичніше (або найкумедніше) вирішення проблеми, тому він сумнівався, що пояснення Ібері було дурнішим за те, що він чув протягом місяця. Найбільше йому сподобалося те, що Зак здійснив стародавній ритуал, під час якого з'їдають мозок іншої людини, щоб отримати її знання.
"Розширення часу", - сказав Ібері після короткої миті вагань.
Зоріан моргнув. О, Ібері... Так близько, і в той же час так далеко…
"Чесно кажучи, я не думаю, що будь-яке заклинання прискорення настільки ефективне, - сказав Зорян. "Зак не просто став трохи кращим, ніж був - особисто я б відніс його до третього кола, як мінімум. Насправді, я не думаю, що у нього є причини відвідувати заняття, окрім того, що він вважає це забавним і хизується своїми знаннями перед усіма".
"Я це помітила, - сказала Ібері, кинувши погляд на невелику групу людей, що оточували Зака. "Але я не думала про швидкісну магію. Ти знаєш, що таке Чорні кімнати?" Зоріан заперечливо похитав головою. "Ходять чутки, що такі могутні нації, як наша, мають спеціальні тренувальні центри, які використовують екстремальні рівні уповільнення часу. Ти потрапляєш туди, проводиш там кілька місяців, а то й років, а коли виходиш, то відчуваєш, що на вулиці минув лише день чи два".
Брови Зоріана піднялися від такого опису. Якщо одна з великих держав мала щось подібне, чому її наслідки не були більш гостро відчутні? Жодна з держав-наступниць не соромилася використовувати свою силу, і напевно використовувала б такий інструмент, щоб масово випускати навчених магів.
"Це лише чутки, - швидко додала Ібері. "Щось середнє між теорією змови і міською легендою. Я знаю про це лише тому, що одна з моїх подруг любить такі речі, і вона продовжує наполягати на тому, що в тунелях під містом є один такий об'єкт. Нібито вони споживають величезну кількість мани, тож мають бути розташовані біля мана-колодязів".
"А круглий отвір у нашому місті - найбільший мана-колодязь, - зауважив Зоріан. "Чим же пояснюється така таємничість навколо них? Здавалося б, вони мали б використовувати її досить інтенсивно."
"Вони не можуть", - сказала Ібері. "Принаймні, так розповідають. Вони мають якісь суворі обмеження на їх використання. Саме те, як країни обирають, хто може користуватися "чорними кімнатами", і є частиною "теорії змови". Більш традиційні теорії припускають, що це просто вигадливі приміщення для тренування суперагентів наших спец служб. Більш дикі... ну, дикі".
"Гарна теорія, - задумливо хмикнув Зоріан. Набагато ближча до реальності, ніж будь-що інше, що він чув, хоча він ніколи не сказав би цього вголос, навіть жартома. Якщо вона може сприймати такі надумані чутки всерйоз, то існує велика ймовірність того, що вона дійсно повірить йому, коли почує правду, а це було б дуже незручно в даний момент. Може, йому варто спробувати переконати її під час одного з наступних перезапусків? Принаймні, є над чим подумати. "Але якщо Зак провів роки в одній з тих чорних кімнат, чому він не постарів? І чому саме вони дозволили Заку користуватися однією з них?"
"Ну, йому не потрібно було буквально проводити роки, - сказав Ібері. "Не те, щоб він зробив щось настільки просунуте. Кілька місяців інтенсивних занять з репетитором, ймовірно, могли б призвести до ефектів, які ми спостерігаємо. І навіть якщо він витратив роки, є зілля, які можуть зупинити старіння на рік чи два. Насправді вони краще діють на молодих людей".
Зоріан втримався від бажання насупитися, бо щось зрозумів. Як би Зак не любив хизуватися, він ніколи не виставляв свої здібності на загальний огляд. Якби Зак показав таку магію, як під час вторгнення, ні Ібері, ні будь-хто інший не відкинули би його майстерність як "недостатньо розвинену" так легко. З іншого боку, можливо, в цьому і був весь сенс. Надзвичайно вправний Зак дивував, можливо, навіть шокував тих, хто знав його до змін. Миттєвий архімаг Зак, ймовірно, викликав би тривогу в екстремальних ситуаціях і надихав би відповідне ставлення у людей навколо нього.
Можливо, поведінка Зака була набагато більш виваженою, ніж він сам думав?
"А чому саме він?" продовжувала Ібері. "Ну, він - Новеда. Вони були досить впливовими до свого остаточного падіння, і я маю на увазі не тільки в сенсі багатства. Вони всюди пхали свої пальці. Я легко бачу, що деякі з тих старих впливів збереглися і донині. Зак - останній у своєму роду, і доля його Роду лежить на його плечах. Можливо, це був просто відчайдушний маневр опікунів Зака, які намагалися перетворити Зака на гідного наступника, здатного повернути Новедам колишню славу".
Земля здригнулася, а менш ніж за секунду пролунав оглушливий вибух. Вікна забряжчали, але не розбилися. У танцювальному залі запанувала тривожна тиша, яку порушував лише періодичний гуркіт більш віддалених вибухів.
"Що... що це було?" злякано запитала Ібері.
Вона була не єдиною, хто ставив подібні запитання. Схвильований гомін почав поширюватися серед натовпу, що зібрався, неухильно зростаючи в гучності та тривозі. Постійний тиск, який Зоріан завжди відчував, перебуваючи в натовпі, посилився і... змінився. Те, що зазвичай було просто роздратуванням, яке штовхало його свідомість на межі, раптом перетворилося на задушливу ковдру страху. Він намагався не знепритомніти, оскільки чужі почуття вторглися в його свідомість. Що, в біса, з ним відбувається? Він нічого не пам'ятав про подібні напади з попереднього досвіду вторгнення.
Минула хвилина. Потім десять. Зоріан практично відчував, як тривога і збудження натовпу неухильно зростають. Востаннє (і вперше), коли він пережив вторгнення, він стояв на даху, коли той перший шквал спустився на землю, і в результаті на мить втратив дієздатність. Принаймні, йому так здалося. Очевидно, він був у нокауті набагато довше, ніж думав, тому що, за його підрахунками, Ільза та Кайрон мали б уже вибігти на дах, щоб побачити, що відбувається. Він бачив, як вони про щось сперечалися в сусідньому кутку, але жоден з них не зробив ані найменшого кроку в бік даху.
"Зоріан?" Ібері намагалася відповісти чи то вп'яте, чи то вшосте, Зоріан не був упевнений. "Ти впевнений, що з тобою все гаразд? Може, мені варто піти знайти когось..."
"Зі мною все гаразд", - відповів Зоріан, якимось чином зумівши на мить відкинути гнітючі почуття вбік. Вибухи нарешті припинилися, але це не призвело до заспокоєння людей. Навпаки, тепер, коли ситуація дещо заспокоїлася, вони хотіли відповідей, і хотіли їх негайно. Вони ставали неспокійними. На щастя, співробітники академії, схоже, теж це усвідомлювали. "Дивіться, Ільза намагається щось сказати".
"Будь ласка, зберігайте спокій!" сказала Ільза з музичної сцени, використовуючи ту саму магію, яка розносила музику рівномірно по танцювальному залу, щоб її почули всі присутні. "Ми з колегою зараз піднімемося на дах і встановимо зв'язок з міською владою, щоб з'ясувати, що відбувається. Будь ласка, нікуди не виходьте, поки ми не повернемося".
Що ж... це не надто заспокоїло людей. Навпаки, вони стали ще більш некерованими, ніж були до промови Ільзи, а деякі відверто проігнорували її попередження і покинули танцювальну залу, щойно вона піднялася сходами і зникла з поля зору. Він не міг судити їх надто суворо, оскільки в іншій часовій лінії він зробив те саме. З позитивного боку, гнітюче відчуття зникло і повернулося до знайомого тиску, що викликає головний біль. Він полегшено зітхнув.
"Привіт, Зоріане", - привітався Зак, наближаючись до Зоріана. Звичайно, він прийшов поговорити з ним зараз... "Який переполох, так? Бачу, ти вмовив міс Амберкомб стати твоєю парою на вечір! Вітаю! Я й не знав, що тобі подобаються старші дівчата."
"Я лише на рік старша за нього", - заперечила Ібері. Вона кинула короткий погляд на Зоріана, щоб побачити, чи не зауважить він, що це вона запросила його на танці, і розслабилася, коли зрозуміла, що він цього не зробить. Зоріан ледве стримався, щоб не закотити очі. "А чому ти тут сам? Чому б тобі не познайомити нас зі своїми супутницями?"
Якщо Ібері думала збентежити Зака, вказавши на множинність його партнерок на цей вечір, вона буде жорстоко розчарована. І справді, Зак лише посміхнувся їй, абсолютно не зачепивши її за живе.
"Вони вирішили піти додому раніше, - знизав плечима Зак. "Напевно, це на краще, враховуючи те, що сталося.
"А що сталося?" - запитав Зоріан. Звичайно, він не сподівався отримати від Зака пряму відповідь, але варто було спробувати.
"Думаю, ми скоро дізнаємося", - сказав Зак, вказуючи на нижню частину сходів, що вели на дах, де Ільза розмовляла з групою студентів. Через кілька секунд Зоріан зрозумів, що серед них була Акоджа, а також впізнав кілька інших облич.
"З ким вона розмовляє?" - запитав Ібері.
"Гадаю, з представниками класу, - відповів Зоріан. "Принаймні, ті, кого я впізнала, є представниками класів своїх груп".
Це було так розчаровуюче повільно. Можливо, Зоріан очікував занадто багато від простого навчального закладу, але їхня реакція на вторгнення була досить пригнічуючою. Принаймні, він очікував, що вони вже почнуть евакуювати людей до укриттів, або організують якусь оборону, або... ну, що завгодно, насправді. У нього складалося враження, що Ільза та Кайрон ще навіть не усвідомлюють серйозності ситуації.
Нарешті Ільза, здавалося, закінчила з інструкціями, і натовп представників класу розчинився в натовпі. Зоріану знадобилася лише хвилина, щоб зрозуміти, що вони робили - кожен збирав своїх однокласників в одну групу. Він попрощався з Ібері і разом із Заком пішов до своєї групи.
Коли всі були присутні, Акоджа розповів їм про план. Академія збиралася використати свої обмежені можливості телепортації, щоб вивезти з міста іноземних високопосадовців та інших важливих осіб, а студенти мали спуститися в тунелі під містом, щоб дістатися до укриттів пішки - без викладачів, які могли б їх направляти і захищати, бо в них зараз були інші обов'язки, а представники класів повинні були знати маршрути евакуації, щоб отримати роботу в будь-якому випадку.
Зоріан подивився на Зака, щоб оцінити його реакцію, і побачив, що вираз обличчя хлопця був похмурим і зосередженим.
"Гаразд, - пробурмотів Зак. "Шоу починається".
У Зоріана було погане передчуття.
***
Дивно, але тривогу забив не Зак, а Рейні, з усіх людей. Як саме вона виявила зимових вовків за 5 хвилин до того, як вони з'явилися, він поняття не мав, але вона помітила їх і одразу ж забила на сполох. Багато студентів їй не повірили, але більшість не хотіли ризикувати. Вся процесія учнів почала швидше рухатися до невеликої циліндричної будівлі, яка позначала сходи, що вели вниз до укриттів.
Вони не встигли добігти туди, як до них дісталися зимові вовки.
Зоріан не був солдатом і ніколи не назвав би себе знавцем тактики, але те, що зробив натовп студентів, побачивши орду зимових вовків, що насувалася на них, все одно вразило його як монументальне безглуздя. Вони розбіглися. Ті, що були ближче до входу в підземелля, кинулися до нього, але інші одразу ж шукали найближчого укриття. Він чув несамовитий крик Зака, який закликав людей не відокремлюватися від основної групи, але все було марно.
Вилаявшись, Зоріан схопив Акожу за зап'ястя, перш ніж вона встигла кинутися до найближчого житлового будинку, і без слів вказав їй на вхід до підземелля. На мить він замислився над тим, щоб пояснити свої міркування більш детально, але зрозумів, що не має на це достатньо часу. Він відпустив її і побіг, сподіваючись, що їй вистачить розуму піти за ним.
На щастя, вона побігла за ним, як і кілька інших студентів, які стали свідками цього мовчазного обміну думками і зрозуміли його важливість. Поки вони бігли, до них приєднувалося все більше людей, шукаючи безпеки в кількості.
Навколо панував хаос. Зимові вовки набігали сотнями, і на відміну від студентів, що тікали, вони були страшенно добре скоординовані. Невеликі групи з 3-4 вовків періодично відокремлювалися від основної маси, щоб перехопити поодинокі цілі, перш ніж знову приєднатися до орди, використовуючи свою перевагу в чисельності, щоб обійти з флангу і перехитрити своїх супротивників. Їхнє біле хутро і дивовижна тиша, з якою вони рухалися, робили їх схожими на армію привидів, що повстали з підземного світу, щоб покарати живих. Крики. Крики. Спалахи світла і собаче виття болю - не кожен студент був безпорадним. Попереду Зак відчайдушно захищав вхід до тунелів, посилаючи рій за роєм силові снаряди, які влучали набагато сильніше, ніж звичайна магічна ракета, і з кожним залпом валили десятки зимових вовків. Кілька людей дісталися безпечного сусіднього будинку і швидко забарикадувалися всередині, ігноруючи благання тих, хто був зовні, впустити їх.
Щойно Зоріан подумав, що їм вдасться дістатися до входу без інцидентів, як його везіння закінчилося. Велика зграя з приблизно 30 зимових вовків помітила їх і рушила на перехоплення. Група негайно зупинилася, не знаючи, що робити, оскільки зграя продовжувала наближатися. Їм потрібно було пройти крізь неї, щоб дістатися до укриттів, але битися з вовками було самогубством. Зак був зайнятий спаленням групи бойових тролів, які нарешті з'явилися і не зможуть допомогти ще деякий час.
"Я ж казав, що треба було взяти меча", - буркнув один із хлопців. "Але ні, він не підходить для шкільних танців, про які ти казала. Ти казала, що я занадто параноїдальний".
"О, замовкни", - огризнувся жіночий голос.
Зоріан втримався від бажання випустити пару ракет у зимових вовків, що наближалися. Навіть у формі пронизувачів, вони не гарантували, що вб'ють з одного пострілу щось настільки живуче, як зимовий вовк, і він все ще мав тенденцію досить часто зазнавати невдач, коли намагався вплести в них функцію самонаведення, тож не було жодної гарантії, що він взагалі влучить у що-небудь. Ману треба було витрачати з розумом.
Однак не всі так вважали. Дехто, як і він, носив на собі формулу заклинання у вигляді персня чи намиста, і вони кидали у вовків, що наступали, магічну ракету за магічною ракетою. Лише одна дівчинка була здатна випустити правильний самонавідний болт, тому більшість снарядів промахувалися, а коли влучали, то були просто розтрощені, тож не вбивали жодного з них. Однак вони сповільнили зграю і змусили її згуртуватися, оскільки дівчина, яка вміла стріляти самонавідними закляттями, цілилася в будь-якого вовка, який намагався відірватися від зграї і обійти її з флангу. І це дало йому ідею.
Як тільки зграя підійшла досить близько, Зоріан вистрілив з надпотужного вогнемета прямо в їхню передню лінію. Більшість вовків, що збилися в купу, потрапили під вибух. Зимові вовки, як відомо, слабкі до вогню, завили від страху і болю. Тоді хтось інший вистрілив у їхні ряди ще одним вогнеметом, набагато більшим і гарячішим, ніж у Зоріана, і зимові вовки швидко розвернулися і кинулися навтьоки. Ті, що залишилися живі, тобто.
Зоріан обернувся, щоб подивитися, хто кинув другий вогнемет, і здивувався, побачивши там Браяма, який самовдоволено дивився на обвуглені трупи перед собою. Він тримав свого вогняного дракона в руках, як живу зброю.
Ось вам і теорія про те, що дракон був занадто молодий, щоб дихати вогнем.
Після миті шоку від несподіваного повороту подій, вони всі забралися в будівлю, де знаходився вхід до підземелля, і негайно спустилися в тунелі під землею. Зоріан одразу ж перехопив схвильовану Ібері, яка, здавалося, відчула величезне полегшення від того, що він живий. Хоча він знав, що її смерть не буде остаточною, він мусив визнати, що теж радий, що вона вижила.
Хоча, тепер, коли він міг сісти і трохи подумати про це, не було нічого дивного в тому, що вона вижила. Вона була студенткою четвертого курсу, і вони чомусь йшли попереду процесії. Це було дуже прикро, адже четвертокурсники, мабуть, були набагато більш здатні захистити себе, ніж третьокурсники... і саме вони першими дісталися до безпечних укриттів, залишивши своїх молодших однокурсників напризволяще.
"Не знав, що ти володієш вогняними заклинаннями, - зауважив Браям зліва від нього, ласкаво погладжуючи свого знайомого. "Гадаю, це одна з тих речей, яких Зак навчав тебе протягом останнього місяця, так?
"Так, - зізнався Зоріан. Він кинув на вогняну ящірку недовірливий погляд, і рептилія з викликом подивилася на нього. "Ти справді привів свого фамільяра на шкільні танці?
"О, ні, - засміявся Браям. "Я не настільки до нього прив'язаний. Ні, я використав заклинання виклику, щоб викликати його до себе, коли почали з'являтися зимові вовки".
"Хіба виклик не забирає багато мани?" запитав Зоріан.
"Ні, якщо ти викликаєш свого фамільяра", - відповів Браям. "Ми пов'язані разом, він і я. Пов'язані через душу. Набагато легше і набагато менш обтяжливо накладати певні заклинання, коли вони стосуються його".
"Хм, - хмикнув Зоріан.
Минула година, але так нічого і не відбулося. Зоріан слухав розповіді оточуючих, намагаючись знайти сенс у тому, що сталося, і думаючи, що можна було б змінити при наступному перезапуску, щоб евакуація не була таким фіаско. Його роздуми були перервані, коли група вчителів нарешті натрапила на укриття.
Їх було шестеро, і вони виглядали втомленими і наляканими, як і учні, що зібралися навколо них для пояснень і запевнень. Єдиним серед них, хто викликав у Зоріана довіру, був Кайрон, який залишався таким же стоїчним, як і завжди. Він більше не ходив з голими грудьми, натомість вдягнув повний панцир, що нагадував хітиновий панцир святого жука, а на його поясі, окрім бойового посоху, який він міцно стискав в одній руці, висіло безліч заклинательних жезлів.
У Кайрона були погані новини - напад на академію був лише частиною тотального вторгнення, націленого на все місто. Зоріан, звісно, вже знав про це, але всі інші були шоковані не менше. Вторгнення було добре підготовлене, і більшість захисників були розгромлені на самому початку. Місто мало ось-ось впасти. Як тільки це станеться, сховища перетворяться на гігантську смертельну пастку. Їм довелося б виходити назовні і пробиватися з міста, перш ніж загарбники встигли б убезпечити все критично важливе і переключити свою увагу на них.
Люди сприймали це дуже погано.
"Чому б вам просто не телепортувати нас звідси?" - кричав хтось. "Ви ж маєте це вміти!"
"Управління палатами Академії було підірвано, - спокійно сказав Кайрон. "Загарбники налаштували наші власні телепортаційні палати проти нас. Ми не можемо телепортуватися ні всередину, ні назовні".
Зоріан застогнав. Ворог отримав контроль над палатами? Як вони це зробили? Академія не була просто якимось випадковим будинком із загальною схемою охорони - вона повинна була бути занадто безпечною і складною для цього!
Запитання тривали ще близько хвилини, перш ніж Кайрону набридло, і він почав віддавати накази. Треба було рухатися далі.
Але Зоріан звернув увагу на дещо інше. Студент поруч з ним поводився дивно відтоді, як Кайрон і його когорта увійшли до сховища. Зоріан майже відчував його нетерпіння та передчуття. Чого саме, він не міг сказати, але відчував, що нічого доброго.
Тому, коли хлопець кинув на підлогу ампулу з нудотно-зеленою рідиною і розбив її ногою, Зоріан, затамувавши подих, вистрілив з перстня прямо в груди хлопця. З розбитої ампули вирвався смердючий зелений дим, і в укритті запанував хаос.
Зоріан нічого не міг розгледіти крізь отруйний дим, але звуки бою були безпомилковими. Він продирався крізь дим, намагаючись знайти кінець, але безуспішно. Від кашляючих студентів, які стояли навколо нього, він зрозумів, що вдихати дим було б поганою ідеєю. Слава Богу, що дим не подразнював очі, інакше він не зміг би вчасно затулитися щитом, щоб магічна ракета не влетіла йому в обличчя. Перед ним замерехтіла кругла площина сили, поглинаючи удар. Щит на секунду здригнувся, але витримав.
А потім Зоріан почув, як Кайрон вигукнув кілька слів, і весь дим навколо нього кинувся до джерела голосу Кайрона, ніби опинившись у якомусь вакуумі. Зоріан встиг побачити, як Кайрон підняв ліву руку вгору, а над нею згустилася димчасто-зелена куля, перш ніж йому довелося знову підняти щит.
Принаймні, тепер він міг дихати. Дякувати богам за маленькі милості.
Перш ніж нападники - які, ймовірно, телепортувалися під прикриттям диму, бо Зорян запам'ятав би купку чоловіків середнього віку в коричневих мантіях, якби вони були присутні, коли він потрапив до сховища - змогли перехопити ініціативу, Кайрон клацнув однією з рук, і в повітрі промайнув блискучий батіг. Загарбники миттєво розвалилися на частини, верхня половина їхніх тіл зісковзнула з нижньої, наче вони взагалі ніколи не були прикріплені одне до одного.
Зоріан шоковано витріщився на Кайрона. Він знав, що відставний бойовий маг здатен на таке, але бачити таке - це було зовсім щось інше. Чоловік миттєво оцінив ситуацію і вирішив її всього двома заклинаннями. Він замислився над тим, що сталося б під час початкової евакуації, якби на чолі учнів стояв Кайрон. Він не міг не думати про те, що Кайрон знайшов би спосіб відбити початкову атаку зимових вовків, не втративши нікого. Безумовно, учні були б більш схильні прислухатися до Кайрона, ніж до представників їхнього класу - цей чоловік мав певну ауру командира навколо себе.
"Як... чорт забирай... ти... ще стоїш?" - прохрипів Зак неподалік від нього. Очевидно, він вдихнув трохи диму, і був уражений так само, як і всі інші. Здавалося, що навіть мандрівники в часі, яким вже десятки років, можуть бути підловлені деякими хитрощами.
Зоріан збирався відповісти, коли земля вибухнула поруч з ним, обсипавши його кам'яними уламками і вдаривши по спині. Він почув, як Кайрон щось наспівує, але було вже запізно - гігантський коричневий черв'як, що з'явився з-під землі, був набагато швидшим, ніж мав би бути, а Зоріан відчував надто сильний біль, щоб поворухнутися. Він побачив, як величезна зубаста паща змикається навколо нього, а потім він бачив лише темряву.
Останніми його думками було, що це несправедливо. Скільки у цих людей було запасних варіантів? Ці загарбники вели не чесну гру!