"А ось і ми!" - радісно сказав Зак, кружляючи навколо з простягнутими руками. "Що ти думаєш?"
Зоріан вивчав галявину перед собою, його очі з підозрою бігали туди-сюди. На перший погляд це була просто велика ділянка трави, оточена кільцем дерев, але Зоріан не міг не помітити ознак явної занедбаності. Трава була надто дикою і високою, а простір між деревами був заповнений молодими саджанцями, які боролися за власне місце під сонцем. Це було гарне місце для практики бойової магії, але також і гарне місце, щоб сховати тіло. За нормальних обставин Зоріан не пішов би за незнайомцем у таке моторошне, ізольоване місце, як це, щоб бути вбитим. Ох, як далеко змістилася його перспектива...
"Цікаво, чому саджанці обмежені цим кільцем дерев, - дивувався Зоріан вголос. "Ця галявина вже мала б бути суцільним лісом".
Зак моргнув. "Я ніколи про це не думав", - зізнався він. "Ти помічаєш найдивніші речі, Зоріане.
"Я також дивуюся, як таке місце взагалі може існувати, - продовжував Зоріан. "Ми ж у Кіорії. Земля тут дуже дорога. Чому хтось дозволяє цьому місцю так занепадати, замість того, щоб продати його?"
"О, це просто, - сказав Зак. "Це моя земля. Точніше, це частина родинного маєтку Новедів. Це мав бути приватний сад для голови Роду, або щось подібне, тому ніхто не міг нічого з нею робити без мого чіткого дозволу. Але оскільки я навіть не знав про існування цього місця до повернення... так".
"Гм, - погодився Зоріан. "Гадаю, мені слід було очікувати чогось подібного. Твій дім зовсім недалеко звідси, чи не так?"
"Ти знаєш, де я живу?" запитав Зак, і в його голосі пролунало здивування.
Трясця. Що сказати, що сказати...
"Звичайно, я знаю, де ти живеш", - сказав Зоріан, дивлячись на Зака так, ніби хлопець був ідіотом, що запитав про це. Хто не знає, де знаходиться маєток "Новедів"?
Мабуть, багато хто. Сам Зоріан точно не знав, доки не спробував розшукати Зака під час одного з перезапусків.
"Хех. Я досить відомий, чи не так?" сказав Зак, широко посміхаючись.
Примітка для себе: Зака легко відволікти, апелюючи до його гордості.
"Так, так, - зітхнув Зоріан. "Тож великий Новеде допоможе мені навчитися бойової магії, як і обіцяв. Чи не допоможе?".
Зак клацнув пальцями, мабуть, згадавши, навіщо вони взагалі сюди прийшли. Його руки розпливлися в послідовність жестів, і кілька гуманоїдів, зроблених із землі, піднялися з землі з іншого боку галявини.
Зоріан роззявив рота. Ось це було вражаюче. Заку навіть не довелося нічого вимовляти, щоб накласти заклинання, і він так швидко показував жести, що Зоріан ледве запам'ятав, що вони собою являли. До того ж, ці земляні конструкції не були просто нерухомими статуями - вони рухалися. Саме в такі моменти Зоріан згадував, що має справу з набагато сильнішим магом, який перемагає його практично у всіх можливих способах. Це було, м'яко кажучи, принизливо.
"Ого", - сказав він вголос.
"Це не так вражаюче, як виглядає", - сказав Зак. "У справжньому бою вони майже марні. Але з них виходять гарні мішені, оскільки вони досить живучі і відновлюються щоразу, коли ти в них влучаєш".
Для демонстрації Зак випустив швидку магічну ракету в одну зі статуй, влучивши їй прямо в груди. Глиняна конструкція відступила на крок назад від сили удару, і в місці зіткнення з'явилася павутина тріщин, але тріщини швидко закрилися, а сама конструкція повністю проігнорувала атаку.
"Я не вірю в це", - недовірливо заявив Зоріан.
"Що ти маєш на увазі? запитав Зак. "Вони просто анімована земля, тому це..."
"Не вони", - заперечив Зоріан. "Магічна ракета! Ні співу, ні жестів, ні формули заклинання, нічого! Ти просто тицьнув пальцем у ціль і випустив магічну ракету!"
Що, слід визнати, було жестом. Але не тим, якого має бути достатньо для створення магічної ракети.
"А, це, - сказав Зак, зневажливо махнувши рукою. "У цьому теж немає нічого особливого. Це просто рефлекторна магія. Коли ти застосовуєш заклинання достатню кількість разів ..."
"Формування мани стає інстинктивним, і ти можеш почати пропускати компоненти заклинання", - закінчив за нього Зоріан. Будь-який серйозний маг мав принаймні кілька заклинань, які він знав настільки добре, що міг пропустити пару слів і жестів, і все одно змусити їх працювати. "Але на те, щоб змусити заклинання працювати за допомогою чогось такого простого, як вказівний палець, підуть роки!"
Зак просто посміхнувся від вуха до вуха.
"Що, гадаю, ти і зробив", - підсумував Зоріан, відчуваючи себе досить нерозумно. "Ця штука з подорожами в часі дуже зручна, чи не так? Скільки у тебе рефлекторних заклинань?"
"Ти маєш на увазі, скільки з них такі ж рефлекторні, як магічна ракета, яку я тобі щойно показав? Щит, кидок, відкликання, вогнемет і ще кілька простих бойових заклинань. Я знаю багато заклинань, але я не можу кидати вогняні кулі, просто тицяючи пальцями".
"Гаразд, - кивнув Зорян. Він переступив межу "приниження" і перейшов на територію "відчуття власної неадекватності". Краще повернути розмову назад до уроку, поки Зак остаточно його не деморалізував. "То з чого почнемо?"
"Кайрон дав тобі паличку заклинань і сказав, щоб ти потренувався з магічною ракетою, чи не так?" - запитав Зак.
"Так", - підтвердив Зорян.
"Ну, давай спочатку подивимось, що з цього вийде", - сказав Зак, махнувши рукою в бік земляних конструкцій. "Випусти пару ракет по глиняним людям."
"Глиняних людях?" - недовірливо перепитав Зоріан. "Це..."
"Мабуть, ні", - зізнався Зак. Я трохи забув офіційну назву заклинання, тому називаю його просто "Створити болотяних людей". Це не має особливого значення, оскільки закляття незрозуміле і застаріле, і практично ніхто, крім мене, ним не користується".
"Мабуть", - погодився Зоріан. Він мав спокусу запитати більше, але зрозумів, що ніколи не дійде до справжньої практики заклинання, якщо відволікатиме Зака своїми запитаннями. Він направив паличку, яку дав йому Кайрон, на найближчу... "глиняну людину"... і вистрілив. Він був трохи здивований, коли конструкція спробувала обійти його магічну ракету, замість того, щоб поглинути заклинання, як це сталося, коли Зак цілився в неї, але це не врятувало її - він достатньо контролював заклинання, щоб відповідно змінити траєкторію польоту ракети, навіть якщо він не зміг змусити її влучити в ціль самостійно. Звісно, насправді стріла завдала дуже мало шкоди конструкції, та й та швидко полагодилася. Незважаючи на це, Зоріан продовжував стріляти. Наступним пострілом він поцілив у голову конструкції, влучивши їй прямо в лоб, але не зумівши пробити анімовану землю. Він спробував надати наступному болту форму різака, але все, що у нього вийшло - це розсіяний згусток різнокольорового світла, який луснув, як мильна бульбашка, на півдорозі до цілі. Наступні два постріли були звичайними розбивачами, один з яких не влучив, бо мішень в останню мить відкинулася вбік перед тим, як куля влучила в неї.
На цьому Зоріан зупинився, не бажаючи повністю вичерпувати запаси мани. У будь-якому разі, він продемонстрував майже все, чого досягнув до цього часу.
Зак надмірно драматично заплескав, повністю ігноруючи легкі відблиски, які Зорян посилав у його бік.
"Ти тренуєшся лише кілька днів?" - запитав Зак. Зоріан кивнув. "І ти вже можеш спрямовувати свої закляття? Ти набагато кращий, ніж я думав".
"Невже?" - перепитав Зоріан з ноткою застереження в голосі. "І чому це?"
"Дозволь мені запитати тебе про інше: скільки магічних ракет ти можеш випустити, перш ніж у тебе закінчиться мана?" - запитав Зак.
"10", - відповів Зоріан. Він не зрозумів, що це... ой. "А. Зазвичай час навчання відповідає кількості мани, чи не так?"
"Так! Чим більший запас мани, тим довше ти можеш тренуватися щодня", - підтвердив Зак. "Це означає, що маги з більшими запасами навчаються швидше, ніж їхні менш обдаровані співвітчизники.
"Якщо припустити, що всі однаково віддані справі і однаково добре формують ману", - зауважив Зоріан.
"Якщо припустити, - погодився Зак. "Хоча різниця в запасах мани має властивість затьмарювати майже все інше. Знаєш, скільки магічних ракет я можу випустити, перш ніж у мене закінчиться мана?"
Зоріан не забув невичерпні запаси мани Зака, які той продемонстрував під час вторгнення, і знав, що ця цифра має бути досить великою. Проте існувала межа тому, наскільки великими можуть бути ваші запаси мани. У буклеті, який йому дав Кайрон, говорилося, що середньостатистичний маг може випустити від 8 до 12 магічних ракет, перш ніж у нього закінчиться мана, тоді як дуже обдаровані маги можуть впоратися з 20 або 30 ракетами. Крім того, хоча запаси мани зростали з віком і практикою, вони не були безмежними за своїм потенціалом - максимум більшості людей був приблизно в 4 рази більшим за початковий запас мани, а зазвичай - меншим. Якщо припустити, що Зак був у діапазоні вище середнього (на що вказували його коментарі та поведінка), і що він досяг свого максимуму завдяки часовій петлі...
"50?" - спробував він.
"232", - самовдоволено відповів Зак.
Зоріан ледь не впустив заклинання від шоку, але врешті-решт вдовольнився тим, що витріщився на Зака так, ніби щойно проковтнув живу курку. 232? Що за чортівня!?
"Слід визнати, що я на крайньому краю, коли справа доходить до запасів мани", - сказав Зак. "Обмовка, століття! І на відміну від тебе, я витратив роки на їхнє нарощування, тож вони такі високі, якими ніколи не будуть. Проте, навіть якби ти тренувався все життя, ти, мабуть, ніколи не перевалив би за 40. Це означає, що мої резерви майже в 6 разів більші за твої. Досить великий недолік, щоб його компенсувати".
"Без жартів, - погодився Зоріан. "Гадаю, саме тут з'являєшся ти. Хіба що ти привів мене сюди, щоб сказати, наскільки я відстійний у порівнянні з тобою?"
"Ха! Визнаю, вираз твого обличчя, коли ти зрозумів, наскільки я крутий, був абсолютно безцінним, але це лише бонус", - сказав Зак.
Він покликав Зоріана підійти ближче, і Зоріан підкорився, дозволивши Заку накласти на нього абсолютно незнайоме закляття.
Зоріан відчув, як заклинання просочується в його очі, як чужа мана бореться з вродженим магічним опором, яким володіє кожна жива істота, і на мить задумався над тим, щоб знищити заклинання, перш ніж воно пустить коріння. Не тому, що він вважав закляття шкідливим, зауважте, а з принципу. Зак просто наклав на нього закляття, не спитавши дозволу і не пояснивши, що воно робить, а це було грубим порушенням магічного етикету, з якого боку на нього не подивись. Зрештою, він вирішив не бути таким злим і просто згорнув свій магічний опір, дозволивши заклинанню зробити свою роботу без опору.
"Ти вже контролюєш свій магічний опір?" - запитав Зак. "Чудово! Зазвичай мені доводиться спочатку вчити людей, як це робити. Чорт, я не знав, як це робити до перезапусків".
Зоріан насупився, ігноруючи коментарі Зака на користь спроби з'ясувати, що насправді робило заклинання. Воно було сконцентроване в його очах, тож він повинен... побачити...
Ох.
В небо здійнявся сяючий, приголомшливо величезний стовп, викривляючись і хвилеподібно вигинаючись, немов жива істота, час від часу породжуючи по своїй довжині короткочасні завитки сяючої матерії. Зоріан лише за мить зрозумів, на що він дивиться.
"Так от як виглядає Отвір під прицілом мага?" - запитав він, знову сфокусувавши погляд на Заку.
"Чудово, чи не так?" сказав Зак. "Спостерігаючи за величезним гейзером мани, що здіймається в небо, я завжди бачу все в перспективі".
"Магічний зір не повинен працювати в Кіорії, хоча, - зауважив Зорян. "Занадто багато навколишньої мани, що просочує все навколо. Чому мене не засліплює болюче сяйво, що виходить від усього, що я бачу?"
"Це експериментальна варіація, яка намагається відфільтрувати такий "шум", показуючи тільки важливе", - сказав Зак. "Вона не дуже надійна, але для наших цілей згодиться".
"Яких?" - запитав Зоріан.
"Я буду використовувати магічну ракету кілька разів, а ти будеш деякий час спостерігати за тим, що я роблю, перш ніж намагатися скопіювати мене", - сказав Зак. "Цього разу я буду використовувати правильне заклинання і робитиму це якомога повільніше. Постарайся запам'ятати слова і жести, тому що ти будеш використовувати їх замість жезла, який дав тобі Кайрон. Заклинальний жезл корисніший у бою, але для тренувань краще працювати зі справжніми заклинаннями".
Зоріан повністю погодився з цією ідеєю - він і так вже давно намагався знайти заклинання для бойових заклинань. Але Зак його недооцінював. "Намагатися" запам'ятати? Можливо, у Зоріана і не було таких абсурдних запасів мани, як у Зака, але пам'ять у нього була досить непогана. Достатньо було лише одного правильного кастингу від Зака, і Зоріан вже закарбував процедуру кастингу у своїй пам'яті.
На жаль, решта сеансу була набагато менш вражаючою. Зак повторив заклинання ще кілька разів, перш ніж запропонував Зоріану спробувати, після чого той виявив, що бойова магія за допомогою класичних заклинань не тільки повільніша, ніж за допомогою заклинального жезла, але й набагато складніша. На щастя, той факт, що під час демонстрації Зака він побачив, як повинна формуватися мана, значно підвищив швидкість навчання, тож врешті-решт йому вдалося випустити пристойну магічну ракету. Однак на той час у нього повністю закінчилася мана, і Зак вирішив, що настав час зупинитися на день.
Повертаючись до своєї кімнати, Зоріан занурився в роздуми. Коментар Зака про гігантський стовп мани, який розставив для нього всі крапки над "і", здавався дивним чином придатним і до його ситуації. З петлею часу чи ні, він ніколи не зможе перемогти Зака і таких, як він, у їхній власній грі. Зрозуміло, що Зоріан не міг прокласти собі шлях за допомогою бойової магії, як це збирався зробити Зак. Ні, якщо він збирався вийти з цього благополучно, він повинен був прокласти свій власний шлях.
Якби він тільки знав, що це за шлях. На даний момент докопатися до того, що спричинило цю часову петлю і як ця клята штука працює, здавалося чи не єдиним, що він міг зробити, щоб допомогти собі. Що було прикро, бо він просто не мав навичок, щоб розгадати цю таємницю. Очевидно, він мав витратити деякий час на вдосконалення своїх магічних здібностей. Принаймні, часу у нього було вдосталь. Напевно. Він ніколи не міг бути впевненим, що часова петля буде продовжувати відбуватися, але Зак, безумовно, не поводився так, ніби це закінчиться найближчим часом, і Зоріан вирішив наслідувати приклад Зака в цьому відношенні.
Йому дуже хотілося, щоб у нього був хтось, окрім Зака, до кого можна було б звернутися за порадою, як діяти далі у своєму прагненні до самовдосконалення. Зазвичай для цього й існує наставник, але Зоріан уже знав, що йому скаже Ксвім: більше вправ на контроль. А потім кидатиме в нього кульками.
Хоча... Ільза запропонувала взяти на себе його наставництво через пару мімяців, чи не так? Так.
***
Незважаючи на бажання отримати додаткову допомогу, Зоріан відкладав звернення до Ільзи доти, доки не проведе кілька сеансів з Ксвімом. Це вимагало б тривалого очікування, але так було б легше скаржитися на методи наставництва Квіма, оскільки йому не довелося б пояснювати, звідки він так багато знав про чоловіка. Не те, щоб він не мав чим себе розважити - Зак, якщо вже на те пішло, навіть з більшим ентузіазмом ставився до їхніх тренувань з бойової магії, ніж Зоріан, наполягаючи на тому, щоб вони зустрічалися щодня після уроків. Після двох тижнів таких тренувань Зоріан не тільки зміг вплести в заклинання магічної ракети функцію самонаведення, але й навчився застосовувати заклинання щита і вогнемета. Він чудово усвідомлював, що його здатність застосовувати такі заклинання дорівнюватиме нулю проти бойового мага-людини, але він також знав, що це не єдині загрози, з якими він стикався. Ці заклинання могли виграти йому секунду чи дві проти зимового вовка чи троля, що могло бути різницею між життям і смертю.
Зак повернувся до занять наступного дня після їхнього першого тренування, очевидно, повністю одужавши. Для хлопця, який втратив значну частину своєї пам'яті, він був напрочуд бадьорим. Зоріан захоплювався здатністю свого колеги-мандрівника в часі зберігати гарний настрій за поганих обставин, але поведінка Зака, що привертала до себе увагу, лише зробила його незрозуміле покращення в майстерності ще більш помітним. Це було майже повторенням першого разу, коли він пережив цей місяць, тільки замість того, щоб тусуватися з Неолу та іншою загадковою дівчиною, Зак тусувався з ним. Що, звісно, зробило Зоріана мішенню для всіх допитливих однокласників, які хотіли знати, як Зак раптом став таким хорошим.
"Що я маю їм сказати?" - запитав він Зака. Вони обоє були в кафетерії, і він помітив, що кілька учнів занадто часто поглядають на нього, безсумнівно, чекаючи нагоди поговорити з ним, коли Зак піде. "Я не можу сказати їм, що ти мандрівник у часі".
"Чому ні?" запитав Зак. "Мандрівник у часі. Це те, що я кажу кожного разу, коли вони запитують мене, як я став таким вправним".
"Ти справді кажеш їм, що ти мандрівник у часі?" - недовірливо запитав Зоріан. Він не знав, сміятися йому чи битися головою об стіл.
"Так", - підтвердив Зак. "Що найгіршого може статися?
Зоріан відчув фантомний біль у грудях, де в іншій часовій лінії вбивця в масці простромив його наскрізь і вбив. Невже Зак ніколи не відчував подібних наслідків, коли намагався переконати людей у своїй історії? Знову ж таки, він сказав, що намагався переконати їх у тому, що він мандрівник у часі, а не в тому, що він розповів їм про вторгнення. Насправді, він і про це Зоряну не розповідав - він танцював навколо цієї теми щоразу, коли Зоріан намагався спрямувати розмову в потрібне русло.
"Цього можна було б уникнути, якби ти трохи стримувався на заняттях, - зітхнув Зорян.
"Мені подобається увага", - зізнався Зак.
"Справді?" - запитав Зоріан. "Я проходжу через це лише один раз, і мені вже набридло. Ти хочеш сказати, що новизна всієї цієї уваги все ще не вивітрилася після того, як минуло скільки, більше десяти років?"
"Та годі, ти справді думаєш, що я витрачаю ці повернення на відвідування занять?" - насміхався Зак. "Це стало серйозно застарілим після третього повернення або близько того. Я проводжу більшу частину часу, займаючись своїми справами. Чорт забирай, зазвичай я навіть не буваю поруч з Кіорією! Я відвідую заняття тільки тоді, коли хочу розслабитися або коли відчуваю ностальгію. Єдина причина, чому я зараз тут, - це те, що під час мого останнього повернення мене трохи побили, і я все ще намагаюся залатати дірки в пам'яті. А ще тому, що ти мене зацікавив".
"А чим я тебе зацікавив?" - запитав Зоріан. "Не те, щоб я скаржився чи щось таке, але як так сталося, що ти готовий витрачати на мене стільки часу? Хіба це все не буде марним при наступному поверненні?"
"Це досить холодний погляд на речі, - сказав Зак. "Насправді я так не думаю. Я намагався познайомитися з усіма нашими однокласниками під час цих повернень, навіть якщо деякі з них були досить несприйнятливими до цієї ідеї, і я ніколи не думав про це як про марну трату часу. Це перший раз, коли ти став таким дружнім, і я не маю жодного уявлення, що саме я зробив, щоб викликати таку прихильність. Краще скористатися цим, поки я можу".
Тепер він починав відчувати себе досить погано. Мало того, що він ніколи не намагався познайомитися зі своїми однокласниками під час повернення, така ідея ніколи навіть не приходила йому в голову. І це був не перший раз, коли Зак натякав на те, що Зоріан в минулому поводився з ним, як з козлом. Що ж сталося між Заком і минулим Зоріаном, що справило на нього таке сильне враження?
"Розумію", - невпевнено сказав Зоріан, не знаючи, як на це реагувати.
"Але мені справді цікаво про тебе, - продовжував Зак. "Ти настільки відрізняєшся від того Зоріана, якого я знав, що я починаю сумніватися, чи це та сама людина".
"А ким ще я можу бути?" - запитав Зоріан, чесно кажучи, не розуміючи, до чого Зак веде. Він, схоже, не зрозумів, що Зоріан "повертається", як він сказав би, тож до чого він веде?
"Я думаю, що, можливо, я змістив часові лінії, або щось подібне", - сказав Зак.
Зоріан недовірливо подивився на нього. Змістив часові лінії? Це його пояснення? Серйозно? Дійсно, справді? Він мало не розкрив себе прямо тут і зараз, щоб сказати йому, наскільки це було безглуздо. Майже.
"Або щось в цьому роді", - пролепетав Зоріан.
"Що?" - запротестував Зак. "Це може статися. Ти знаєш, як працює часова механіка? Ні? Ніколи не думав."
"Після нашої першої зустрічі я прочитав кілька книжок про подорожі в часі, - сказав Зоріан. Це, звісно, була брехня, але лише невелика - він проглядав тексти, пов'язані з подорожами в часі, просто не в цьому конкретному перезавантаженні.
"І нічого не дізнався, - підсумував Зак. "Це цілковита пустка. Все, про що вони пишуть, - це про різні етичні дилеми, часові парадокси і таке інше. Це був перший і останній раз, коли я переступив поріг академічної бібліотеки, скажу я тобі".
Зоріан якось дивно подивився на нього. "Це був жарт, так?"
"Що саме?" запитав Зак.
"Про те, що ти був у бібліотеці академії лише один раз", - уточнив Зоріан.
"Е-е, ну..." - спробував Зак, нервово хіхікаючи. "Що я можу сказати? Я не дуже люблю читати..."
Зоріан витріщився на Зака, гадаючи, чи не жартує хлопець. Він би цілком зрозумів, якби старий Зак, той, якого він знав до петлі часу, сказав йому, що ніколи не бував у бібліотеці. Він не був би в цьому плані аж надто унікальним - багато студентів ніколи не відвідували бібліотеку до третього курсу, оскільки до атестації не мали доступу до сховища заклинань. Але цей Зак прожив цей місяць понад 200 разів і мав доступ до заклинань, похованих у його глибинах. І він ніколи не намагався шукати в ньому. Тому що він не любив читати.
Розум був приголомшений. Ну, розум Зоріана був приголомшений.
"Ти явно читав наші підручники, - зауважив Зоріан. "Інакше ти не зміг би досягти таких успіхів, як зараз".
"Ну, я ж не казав, що зовсім не читаю, - заперечив Зак. "Я просто намагаюся уникати цього, якщо можу. У будь-якому випадку, я вчуся набагато краще на особистому досвіді".
Кумедно, але з Зоріаном все було якраз навпаки - він, як правило, засвоював матеріал набагато краще, коли мав можливість вивчити тему самостійно, перш ніж спробувати. Він все ще вважав, що для мага уникати книжок - досить серйозна вада, але Зоріану доводилося нагадувати собі, що Зак якимось чином досягає результатів. Якщо подумати, в академічній колекції заклинань відчувався серйозний дефіцит чогось небезпечного, тож магу, який цікавився переважно більш обмеженими областями магії, бібліотека була б дуже корисною.
"То ти вчишся переважно на наставництві?" - здогадався Зоріан. "Я здивований, що тобі вдалося переконати магів навчати тебе менше, ніж за місяць. Хіба не всі вони вимагають кількарічного навчання, перш ніж погодяться навчити тебе чомусь корисному?"
"Ну, зазвичай так, - відповів Зак. "Але я останній з Новедів, хіба ти не знаєш? Усе моє життя дуже поважні маги переступали через себе, щоб навчити мене. Зазвичай я просто з'являюся і кажу їм, хто я такий, і вони з радістю допомагають мені".
Зоріан придушив хвилю заздрощів, що нахлинула на нього. Зак просто намагався максимально використати свою унікальну ситуацію, так само, як зробив би Зоріан на його місці. Однак це все ще турбувало його, нагадуючи про те, як Даймен і Фортов могли просити і отримувати всіляку допомогу і поступки від своїх вчителів, а Зоріан не міг домогтися того ж для себе. Батьки нескінченно читали йому лекції про те, що різниця полягає в їхньому ставленні, що якби Зоріан був більш товариським, більш ввІхливим, більше всього... він теж міг би насолоджуватися тими ж благами. Зоріану завжди здавалося, що у його братів на лобі є якесь невидиме татуювання, яке можуть бачити лише маги, і яке робить їх чимось особливішими за нього.
Але Зак не був його братом, і не заслуговував на те, щоб бути мішенню для особистих розчарувань Зоріана.
"Зручно", - промовив Зоріан вголос, даруючи своєму товаришеві по подорожі в часі дещо вимушену посмішку. Зак, здавалося, не помітив.
Якщо відкинути ревнощі, він справді починав сумніватися, що його припущення про те, що Зак був таким же випадковим безбілетником, як і він, мало під собою підстави. Зак мав до смішного величезні запаси мани, мабуть, найбільші з усіх студентів, які зараз навчаються в академії. Він був останнім представником відомого благородного роду, насолоджуючись усім престижем, що випливає з цього, без необхідності мати справу з допитливими батьками, які могли б злякатися раптових змін у Заку. На додаток до сили, закладеної в його імені, хлопець також був досить чарівним і товариським, що ще більше підвищувало його шанси отримати допомогу від інакше неприступних магів вищого кола. Він аж ніяк не був середньостатистичним розпещеним принцом - в хлопчику було багато потенціалу, якби тільки він отримав достатньо часу, щоб його розкрити. Час, який у Зака тепер був. Це було... зручно. Навіть занадто зручним, на думку Зоріана.
Саме тому, незважаючи на позірну дружелюбність Зака, Зоріан просто не відчував себе з хлопцем у своїй тарілці. У всякому разі, не настільки, щоб виказати себе як безбілетника. Зараз його головною перевагою було те, що він був стороннім елементом у цій грі, яку вів Зак. Неврахованою змінною. Він мав намір використати цю перевагу і зловживати нею на повну.
Яка б сила не стояла за Заком, Зоріан не мав наміру розкриватися перед нею найближчим часом.
***
"Сідайте, пане Казінскі, - сказала Ільза. "Я підозрювала, що скоро вас побачу".
"Справді?" - перепитав Зоріан.
"О, так, - сказала Ільза. "Зазвичай студенти стукають у мої двері одразу після одного заняття з Ксвімом. Ти ж протримався аж до другого, тож бали за терпіння".
"Гаразд, - кивнув Зоріан.
"Але я не можу перевести тебе до іншого наставника, тому, боюся, тобі доведеться поки що потерпіти його", - сказала вона.
"Я цього очікував", - сказав Зоріан. Чому її відповідь має відрізнятися від тієї, що була минулого разу, коли він запитував її? "Я тут не для цього".
"Ні?" - перепитала Ільза, піднявши брову.
"Ні", - підтвердив Зорян. "Оскільки все, що я чув і пережив про Ксвім, свідчить про те, що ми ніколи не просунемося далі базової трійки, я вирішив активно зайнятися самонавчанням. Я сподівався на деякі підказки від вас - з чого мені почати, на що звернути увагу і таке інше".
Ільза важко зітхнула. "Важко давати такі поради, пане Казінський. Саме тому академія дає студентам наставників - тому що не існує універсального рішення. Однак, гадаю, я можу дати вам пораду з мого власного предмету. Наскільки добре ти знаєш основні три?"
"Залежить від того, кого ви питаєте, - відповів Зоріан. "Більшість викладачів з другого курсу казали мені, що я їх засвоїв. А Ксвім каже, що я ганьба для всіх магів".
Вона пирхнула і простягнула йому ручку. Саме простягнула, а не жбурнула, як це зробив би Ксвім. Ах, радість спілкування з нормальними вчителями...
"Підніми це", - сказала Ільза.
Вона ще не закінчила говорити, а ручка вже крутилася над його простягнутою долонею.
"О, то ти вже можеш крутити левітований предмет?" сказала Ільза з задоволеним виглядом. "Б'юся об заклад, що Ксвім був дуже задоволений цим". Ні, не дуже. "А ти знаєш якісь інші варіанти?"
"Ні", - відповів Зорян. "Тільки не кажи мені, що це стандартна процедура?"
"Не так, як це робить Ксвім", - сказала Ільза. "Але так, більшість наставників дають учням варіації базової трійки, щоб покращити їхні навички контролю".
"І скільки цих варіацій існує?" - запитав Зорян.
"О, тисячі", - відповіла Ільза, підтверджуючи підозри Зоріана. "Але більшість студентів вивчають лише 6 або близько того до кінця третього року навчання. Ось."
Вона тицьнула йому в руки досить важку книгу, терпляче чекаючи, поки він погортає її. Очевидно, це була книга з описом 15 "особливо цікавих" варіацій базової трійки, по 5 на кожну вправу.
"Дайте вгадаю: ви хочете, щоб я вивчив усе, що є в цій книжці, - зітхнув Зоріан.
"Це було б досить складно розраховувати", - пирхнула Ільза. "Ти що, не чув, що я сказала? Більшість людей вивчають 6 або менше... за рік. Ти, мабуть, закінчиш академію до того часу, як вивчиш усе, що написано в цій книжці. Якщо захочеш, звісно - я ж тебе ні до чого не примушую".
"6 за рік, так?" - обережно перепитав Зоріан, у його голові визрівала ідея.
"Саме так, - підтвердила Ільза.
"А що, якщо я зможу вивчити всі 15 до кінця цього місяця?" - запитав Зоріан.
Ільза секунду дивилася на нього, а потім розсміялася. Їй знадобилося кілька секунд, щоб заспокоїтися.
"Боже, який же ти впевнений у собі?" сказала Ільза, тихо хіхікаючи. "Якби ти справді був таким вправним, я б прямо зараз заповнила б документи на переведення, до біса правила, і взяла б тебе до себе в учні. Я б ніколи не проґавив можливість навчати таку легенду, яка тільки формується. Не те, щоб я думала, що ти зможеш це зробити, зауваж".
Зоріан лише лукаво посміхнувся.
***
Звісно, у Зоріана не було жодного шансу опанувати всі 15 вправ за цей конкретний перезапуск, але це не мало значення. Завдяки диву петлі часу він мав набагато більше, ніж кілька жалюгідних тижнів, щоб вивчити зміст книги. Вона навіть була доступна в бібліотеці академії, тож йому не довелося йти до Ільзи під час наступного перезапуску, щоб отримати її. І хтозна, може, якби він вивчив її, то зміг би вмовити Ксвіма зробити йому поблажку. Адже людина може мріяти.
До того ж, книжка була насправді досить цікавою. У ній не лише детально пояснювалося, як виконувати кожну варіацію, але й пояснювалися причини включення кожної конкретної вправи, а також давалося підґрунтя для розуміння того, чому саме базові трійки викладалися учням у першу чергу. Зоріан коротко ознайомився з кожною з варіацій, перш ніж почати серйозно читати з самого початку.
Змусити об'єкт світитися, підняти його в повітря або підпалити... це були дуже прості ефекти, що вимагали лише елементарних навичок формоутворення. Наприклад, вправа на левітацію полягала у відштовхуванні сили, що виходила з долоні мага. Простіше не буває. Насправді таких простих ефектів було дуже багато, звичайно, більше, ніж три, яких їх навчали, але ці три вважалися пріоритетними. Створення світла, тепла або кінетичної сили було звичайним компонентом багатьох заклинань, що надавало трьом основним трійкам ту загальну корисність, якої бракувало більшості інших простих вправ.
Варіації, перелічені в книзі, не належали до тієї ж категорії, що й ці прості, або початкові, вправи. Хоча Ксвім, Ільза і сама книга називали їх "варіаціями", Зоріан зрозумів, що вони були більше схожі на "оновлення", або, можливо, на "вдосконалені версії". Тоді він не усвідомлював цього, але вправа з обертанням пера - яка була найпершою варіацією, описаною в книзі, хоча й під вигадливою назвою - була зовсім іншою категорією складності, ніж просто левітація пера над долонею. Йому потрібно було не лише підтримувати ефект левітації пера, але й створити додатковий ефект, який змусив би перо обертатися. Ця варіація мала навчити магів працювати в режимі багатозадачності, змушуючи їх підтримувати два ефекти одночасно.
Хоча Ксвім не погодився б, Зоріан вважав, що вправу з обертанням пера він засвоїв, і вказівки в книзі, схоже, були з ним згодні. Тому він почав вивчати інші 4 варіанти вправи на левітацію, намагаючись з'ясувати, яка з них найлегша. Він швидко зрозумів, що вони не тільки розташовані в порядку зростання складності, але й те, що освоєння наступних варіацій, ймовірно, вимагає спочатку освоєння попередніх.
Вертикальна левітація вимагала від нього зробити так, щоб предмет прилип до долоні за допомогою сили тяжіння, розташувати долоню вертикально, а потім зробити так, щоб предмет відокремився від долоні, не впавши вниз. Приліпити до долоні було легко, і Зоріан уже вмів це робити, але відірвати предмет від долоні без падіння вимагало збалансувати силу притягання, що зв'язує предмет з долонею, і силу відштовхування, яка змушує його відокремитися від долоні. Без здатності до багатозадачності, яку він набув, виконуючи вправу з обертанням ручки, напевно, пішла б вічність, щоб освоїти цю вправу.
Далі була левітація з фіксованим положенням, яка вимагала здатності зберігати положення об'єкта, що летить, у просторі, незважаючи на збої та зміни початкових умов. Іншими словами, він повинен був вміти рухати рукою вгору-вниз, вліво-вправо, зберігаючи при цьому нерухомим об'єкт у просторі. Це вимагало здатності врівноважувати силу притягання і силу відштовхування, яку він, імовірно, набув під час вправ з вертикальної левітації, але цього разу йому довелося постійно коригувати баланс у відповідь на зміни.
І так далі. Зрозумівши, що існує лише один правильний порядок, в якому можна навчитися цих вправ, Зоріан почав практикувати вертикальну левітацію. На жаль, у цьому конкретному перезапуску йому не вдалося досягти багато чого.
Наближався літній фестиваль.