Первородні були дивними, загадковими істотами. Вважалося, що вони - первістки первородного дракона, з якого був створений світ, були древніми й могутніми. За життя їхні здібності не поступалися здібностям самих богів. Після смерті вони породили безліч менш могутніх первородних, щоб ті продовжили їхню боротьбу. Можна було б подумати, що такі грізні істоти та все, що з ними пов’язано, мали б яскраво закарбуватися в історії, але це не так. У пошуках в’язниць первісних за межами Кіорії Зоріан переглянув чимало церковних документів, історичних записів та розпитував елементалів, але здебільшого марно. Первісні, можливо, й були могутніми та страхітливими у часи свого розквіту, але їх було ув’язнено тисячі років тому. Це був надто довгий час, щоб інформація встигла не тільки забутися, тим більше що боги активно намагалися обмежити знання про них та їхні в’язниці, поки ті ще діяли у світі. Тож знайти будь-яку суттєву інформацію про них було досить важко.
Більше того, навіть коли таку інформацію вдавалося знайти, було важко оцінити, яка її частина є надійною, а яка - суцільною вигадкою. Багато оповідей, що намагалися детально описати природу первісних істот, суперечили одне одному і не було жодного способу перевірити жодне з них, щоб з’ясувати, яке з них ближче до істини, ніж інші.
"Іншими словами, ви практично нічого не знаєте про первісних, окрім того, що вони існують і що один із них ув’язнений у Кіорії",- підсумувала Сільверлейк, вислухавши їхні пояснення.
"Так, приблизно так",- підтвердив Зак. Хоча у вільний час вони й шукали місця розташування інших в’язниць первісних, це не дало особливих реальних результатів. "Але як це стосується підтвердження правдивості нашої історії?"
"Терпіння, хлопче, терпіння",- самовдоволено закликала Сільверлейк. "Будинок треба будувати від фундаменту. Щоб відповісти на це питання, я спершу мушу показати тобі правду про первісних і те, як їх ув’язнили…"
О? Вона справді могла відповісти на ці питання? Зоріан розривався між хвилюванням і здоровою дозою обережності. З одного боку, це була могутня відьма, яка прожила понад століття - напевно, вона не робила б таких заяв без вагомих підстав для впевненості? З іншого боку… ну, це ж Сільверлейк.
Подумавши трохи, він вирішив висловити свої побоювання старій відьмі, що стояла перед ним.
"Необізнаний шмаркач",- поскаржилася вона. "Ти що, думаєш, я б жартувала з такого серйозного приводу!?"
Зак і Зоріан обмінялися значущим поглядом.
"Ну… так",- сказав Зак, ніби це було найочевиднішою річчю у світі.
"Тепер, коли ти про це згадав, це справді звучить як щось, що могло б принести мені похмуре задоволення",- задумливо промовила Сільверлейк, потираючи підборіддя долонею й дивлячись на гілки дерев над собою.
"Це не те, чим варто пишатися",- невдоволено зауважив Зоріан.
"У будь-якому разі, ви хочете почути, що я маю сказати, чи ні?"- голосно запитала Сільверлейк, покинувши свою задумливу позу, схрестивши руки на грудях і визирнувши на них обох виклично.
"Звісно, хочемо",- сказав Зоріан. Хоч ця стара відьма й дратувала, вона мала кілька дуже унікальних умінь та проникливих думок, які майже неможливо було знайти деінде. "Ну послухаємо".
Сільверлейк промовчала кілька секунд. Не встигли ні Зак, ні Зоріан нічого сказати з цього приводу, як вхід до її таємної схованки знову спалахнув, і звідти вийшла ще одна Сільверлейк, тримаючи в руках велику коричневу книгу.
Зоріан підняв брову. Те, що у Сільверлейк був якийсь двійник, не було таким вже й дивним. Адже існувало чимало заклинань, які тим чи іншим чином дублювали зовнішність чарівника. Навіть якби це був справжній симулякр, Зоріан все одно не вважав би це незвичайним, оскільки Сільверлейк явно добре володіла магією душ. Справді цікавим питанням було те, яка Сільверлейк була справжньою: та, з якою вони розмовляли весь цей час, чи та, що щойно вийшла зі своєї міжвимірної схованки?
Він активував свою щойно набуту здатність сприйняття душ і поглянув.
Зоріану було нелегко користуватися своєю здатністю сприйняття душ. Навчання досі було повільним і виснажливим, хоча Аланік казав йому, що за звичайними мірками він справляється цілком добре. Він володів цією здатністю менше місяця, тож цілком очікувано, що його контроль над нею був недосконалим і що він мав труднощі з інтерпретацією того, що вона йому повідомляла. Зоріан уявив собі, що саме так почуваються люди без екстрасенсорних здібностей, коли намагаються перетворити свою неструктуровану магію розуму на щось корисне.
Проте визначити, чи має те, що стоїть перед ним, душу, чи ні, цілком входило в межі його скромних здібностей. Маючи це на увазі, він зосередив своє душевне сприйняття на Сільверлейк і відразу зрозумів, що вона справді має душу. Отже, вона не була ілюзією, лялькою на дистанційному керуванні чи симулякром. Тож до цього моменту вони насправді розмовляли зі справжньою Сільверлейк, приємно було це знати. Щоб переконатися напевно, він переніс своє душевне сприйняття на Сільверлейк, яка наближалася з книгою в руках, і…
У неї теж була душа. Що?
Зоріан по черзі переводив погляд з однієї Сільверлейк на іншу, намагаючись з’ясувати, що тут відбувається. Однак це було марно - його душевне сприйняття просто не було достатньо розвиненим, щоб розгадати цю таємницю, а він не хотів починати проводити аналітичні ворожіння на стару відьму та її дивного клона. Відверте сканування когось без його явного дозволу загалом вважалося досить грубим і образливим вчинком.
Інша Сільверлейк незабаром підійшла до тієї, з якою розмовляли Зак і Зоріан, і передала їй книгу, яку несла. Перша Сільверлейк поглянула на книгу, злегка кивнула, а потім клацнула пальцями.
Інша Сільверлейк, здавалося, вибухнула зсередини, сильно злякавши і Зака, і Зоріана: її постать розпалася на димчасту чорну кулю. Куля проіснувала лише мить, а потім перетворилася на великого чорного птаха, який негайно пристрибнув на плече Сільверлейк. Це був ворон, усвідомив Зоріан.
"Звісно!"- подумав Зоріан, вдаривши себе по лобі. У Сільверлейк був ворон-фамільяр! Зв’язок між магом і його фамільяром дозволяв їм обом дуже легко приймати форму один одного, за умови, що маг знав відповідні заклинання.
І Сільверлейк, без сумніву, знала відповідні заклинання, адже магія фамільярів була однією з тих речей, якими відьми, як відомо, дуже захоплювалися. Чорт забирай, вона навіть знайшла спосіб захистити розум ворона від пильного огляду, не даючи Зоріану легко розпізнати його як тварину, що змінила форму.
Зоріан відкрив рота, щоб щось сказати, але його перервали, коли Сільверлейк спробувала здути шар пилу з обкладинки книги й у результаті впала в приступ кашлю через те, що весь пил раптово полетів їй в обличчя.
Ворон обурено каркнув на це, кілька разів змахнувши крилами для більшого ефекту.
"Заткнися",- сказала Сільверлейк ворону між кашлем і хрипінням. Вона поглянула на Зака й Зоріана. "І чому ви двоє просто так стоїте!? Підійдіть ближче й заберіть вже цю кляту річ! Для кого, по-вашому, я її принесла? Ви думаєте, я хотіла освіжити пам’ять чи що?"
Зоріан підійшов ближче, і Сільверлейк одразу ж втиснула йому в руки великий фоліант у шкіряній палітурці. Він тихо хмикнув і зробив крок назад, збитий з пантелику її раптовим рухом і значною вагою книги. Чорт, ця штука була важка…
"Прочитай це, і все стане зрозуміло",- сказала Сільверлейк, нарешті взявши дихання під контроль.
Зоріан підозріло поглянув на важку шкіряну книгу в своїх руках. Обкладинка була коричневою й непримітною, а на ній простими білими літерами було написано, що це збірка рецептів печива. Перегортання випадкових сторінок книги, здавалося, підтверджувало це твердження.
Він поглянув на Сільверлейк і побачив, що й вона, й ворон, який сидів у неї на плечі, пильно стежили за ним, чекаючи на його реакцію.
Ледь зітхнувши, Зоріан провів рукою по книзі й застосував відповідне заклинання розвіювання, розірвавши ілюзію, що покривала книгу, на шматки. Після цього перед ним з’явилася набагато менш невинна назва: "Невимовні культи, том четвертий".
"Ти просто не можеш втриматися від того, щоб не витворяти такі витівки, чи не так?"- риторично запитав Зоріан.
"Ти сьогодні висунув чимало гучних тверджень",- Сільверлейк знизала плечима. "Для мене цілком природно час від часу перевіряти їх невеликими випробуваннями. Якби ви двоє справді були групою мандрівників у часі, як стверджуєте, проста ілюзія не стала б для вас проблемою. До того ж я не можу просто так залишити таку книгу на видноті, не замаскувавши її якось…"
"Що ти маєш на увазі?"- Зак нахмурився.
"“Невимовні культи” - одна з найбільш заборонених серій книг, що циркулюють в Алтазії та Пустелі Ікслотік",- пояснив Зоріан, байдуже гортаючи книгу. Його погляд одразу ж вразили всілякі моторошні малюнки та описи. "Її написав анонімний автор, який мав схильність проникати в таємні культи та організації магів, щоб спостерігати за їхніми церемоніями та діяльністю. Ніхто достеменно не знає, як йому це вдавалося, але, зважаючи на той галас, який викликали ці книги, очевидно, що він не вигадав усе це. У будь-якому разі, проникнувши в усі ці культи й спостерігаючи за ними бозна-скільки часу, він написав серію з восьми книг, у яких дуже детально описує те, що бачив. Кожна розпуста, яку він бачив, кожне огидне жертвопринесення чи аморальний експеримент описані дуже детально, а деякі сцени він навіть проілюстрував малюнками та схемами. Хоча книги не містять власне заклинань чи описів ритуалів, їх майже скрізь заборонили як “блюзнірську, дегенеративну гидоту”."
Він закрив книгу, дивлячись на неї з великою огидою. Йому справді не хотілося читати це лайно…
"Я так розумію, ти не збираєшся казати мені, на яку сторінку я маю дивитися?"- запитав Зоріан Сільверлейк, благально дивлячись на неї.
Сільверлейк лише злісно посміхнулася йому. Чортова відьма…
Зоріан поглянув на Зака, намагаючись розгадати його наміри, але хлопець одразу ж похитав головою, не давши йому навіть відкрити рота.
"Ні, ні, ні",- швидко сказав Зак, витягнувши руки перед собою у захисному жесті. "Вибач, Зоріане, але це точно робота для тебе. Ти набагато краще переносиш такі речі, ніж я."
Ах. Хоч як Зоріану не хотілося це визнавати, його товариш по подорожах у часі мав певну рацію. Читання думок високопоставлених культистів, Судомира, загарбників з Улькваан Ібас та інших показало йому стільки темної сторони людства, що він значною мірою збайдужів до всього цього жаху.
Проте він все одно не хотів занурюватися в таку книгу, тож вирішив проявити трохи креативності. Він почав кидати на книгу одне заклинання ворожіння за іншим, намагаючись визначити, який саме розділ книги Сільверлейк хотіла, щоб він прочитав. Це було складніше, ніж здавалося, бо книга була надійно захищена від ворожінь і ніде не згадувала первородних по імені, але Зоріан на той час вже дуже добре володів мистецтвом ворожіння. Особливо такого роду ворожіннями. Він уже досить давно доручав своїм симулякрам досліджувати гори документації в пошуках прихованих підказок, тож на цей момент таке завдання було для нього чистою рутиною.
Приблизно за п’ять хвилин він знайшов розділ, який здавався правильним, і розгорнув книгу. І Сільверлейк, і Зак зазирнули йому через плече, щоб подивитися на сторінку, яку він вибрав.
"Ти нецікавий хлопець",- сказала Сільверлейк, хмуро дивлячись на нього.
Зоріан сприйняв це як підтвердження того, що він справді знайшов потрібну сторінку, з якої слід почати, і почав читати.
У згаданому розділі йшлося про невеликий культ магів, "десь у Пустелі Ікслотік", який поклонявся сутності, ув’язненій за якоюсь "вимірною завісою". Вони робили це, захоплюючи необережних мандрівників, імплантуючи їм у мозок якісь магічні черв’яки, а потім насильно встановлюючи контакт між їхнім розумом і розумом ув’язненої сутності. Зазвичай психічний контакт із сутністю призводив до швидкого божевілля, оскільки розум людини переповнювався потоком незрозумілих думок і образів, але хімічні речовини, що виділялися черв’яками під час живлення мозковою тканиною жертви, якимось чином дозволяли їм довше витримувати цей натиск. Одурманені до втрати розуму, щоб вони продовжували говорити й перебували в стані напівбожевілля, жертви потім проводили наступні кілька годин, кричачи, благаючи, лаючись і белькочучи нісенітниці, тоді як культисти старанно записували їхні гарячкові марення для подальшого вивчення.
Повторивши цей процес бозна-скільки разів, члени культу зрештою зібрали чимало інформації про цю істоту, яку вони називали "Золотопір’ястим Черв’яком". На думку Зоріана, було цілком очевидно, що цей Золотопір’ястий Черв’як насправді був ув’язненим первісним, хоча в книзі його так і не було названо.
Через відносно неприємний характер тексту, дещо архаїчну мову, якою була написана книга, та божевільний характер "прозрінь", отриманих культистами, виникала спокуса просто відкинути всі їхні висновки як марення. Однак, перечитавши цей розділ кілька разів і детально обміркувавши його, він відчув, що серед цього божевілля приховано якесь справжнє прозріння. Бурмотіння жертви про "очі між просторами", "час, що рухається косами та спіралями", "кістки, що розтягуються всередину й назовні" та інші подібні нісенітниці - все це натякало на те, що Золотопір’ястий Черв’як був істотою з дуже складною багатовимірною будовою.
"Шлях Золотопір’ястого Черв’яка - це шлях “я” як всесвіту",- йшлося в книзі. "Дійсно, решта представників його виду також такі: кожен із них - окремий світ, а їхнє тіло - лише тонкий, пористий плащ, що приховує глибини, які лежать під ним."
Це було, м’яко кажучи, цікаво. Книга, по суті, стверджувала, що первісні істоти насправді не були створіннями в тому розумінні, яке Зоріан зазвичай вкладав у це поняття, а скоріше нагадували живі мініатюрні всесвіти. Він… не знав, що про це думати. Це звучало божевільно, і з огляду на те, звідки це взялося, Зоріан зазвичай відкинув би цю ідею, не замислюючись.
Він передав книгу Заку, який вже давно перестав намагатися читати через його плече, але, ймовірно, все одно хотів би побачити, що там написано. Зоріан не міг дочекатися, щоб побачити його обличчя, коли той дійде до ретельно ілюстрованого опису процедури імплантації черв’яка.
"Ну й що?"- запитала Сільверлейк, не чекаючи, поки Зак теж прочитає книгу. "Що ти про це думаєш?"
"Припускаю, ти маєш на увазі ідею про те, що первісні істоти - це живі всесвіти, що маскуються під істот із плоті й крові?"- запитав Зоріан.
"Стривай, серйозно?"- з недовірою запитав Зак, повільно гортаючи книгу. Він гортав її надто швидко, тож Зоріан припустив, що той лише пробігав очима текст, а не ретельно вивчав його, як це робив сам Зоріан. "Як це працює?"
"Прочитай книгу, і, можливо, отримаєш відповідь",- байдуже сказала Сільверлейк. Яка брехня. Зоріан прочитав той розділ кілька разів, але й досі не мав уявлення, як це взагалі може працювати. "Але так, саме до цього я й хилила."
"Чудово",- сказав Зак. "Але що це…"
"Гадаю, ми живемо всередині первісного",- сказала Сільверлейк.
Настала коротка пауза, поки вони обоє осмислювали це твердження.
"Гадаю, тобі доведеться це трохи пояснити",- повільно сказав Зак, на мить опустивши книгу вздовж тіла, щоб краще зосередитися на ній.
"Ну, за умови, що те, що ти кажеш, хоч трохи достовірне",- сказала Сільверлейк. "Ти кажеш, що ці “Ворота Суверена” можуть скопіювати весь світ і створити власний мініатюрний всесвіт, щоб умістити все це. А ще - керувати всім цим на абсурдно високих рівнях розширення часу. Це не той рівень сили, який можна отримати від божественного артефакту. Можливо, боги й були здатні створити такі речі, я не знаю, але я ніколи не чула, щоб вони роздавали щось із таким рівнем сили. Напевно, для створення такого пристрою знадобилися б абсолютно титанічні витрати божественної енергії, чи не так? Звучить як величезні зусилля лише для того, щоб дати смертному нову іграшку. З іншого боку, якщо “Ворота Суверена” - це “лише” модифікований, понівечений первісний… ну, раптом усе це стає набагато правдоподібнішим. Перетворити одного зі своїх давніх ворогів на такий предмет і передати його жалюгідному смертному, щоб той ним користувався й зловживав, це саме те, що зробили б боги давнини. Особливо якщо цей первісний, про якого йде мова, роздратував їх особливо сильно за первісними мірками…"
На місці запала довга тиша, поки Зак і Зоріан обмірковували правдоподібність цієї історії. Сільверлейк спокійно чекала на їхню реакцію, склавши руки за спиною. Здавалося, вона намагалася своєю позою та виразом обличчя випромінювати спокій і непохитну впевненість, але ефект псувався тим, що вона не могла стриматися й нервово стукала ногою об землю, чекаючи.
Зоріан вирішив, що Сільверлейк, можливо, натрапила на щось важливе. Йому завжди здавалося, що "Ворота Суверена" були абсурдно потужними навіть як для божественного артефакту, і це було не гіршим за будь-яке інше поясненням того, чому так сталося. Раптом він згадав ікосійський міф про те, як весь світ, на якому вони жили, був створений богами з тіла переможеного первісного дракона. Він ніколи не сприймав цей старий міф надто серйозно, але, можливо, у цій історії було щось правдиве…
"Ти казала, що, можливо, є дуже простий спосіб перевірити, чи ми говоримо правду",- обережно запитав Зак. "Це якось пов’язано з цим? Ти хочеш сказати, що якось можна перевірити, чи перебуваємо ми всередині первісного артефакту, чи ні?"
"Ну, можливо",- сказала Сільверлейк, тихо наспівуючи собі під ніс. "Розумієш, я вже досить давно знаю про первісного, заточеного в Кіорії, і час від часу ретельно, дуже ретельно вивчаю його в’язницю. Це ніколи не було головним предметом моїх досліджень, але, гадаю, я знаю її досить добре. Якщо мої припущення правильні, я маю змогу помітити якісь зміни у в’язниці, коли знову її досліджуватиму. Я відмовляюся вірити, що відтворення в тілі іншого первісного не матиме помітного впливу на нього. Що ж, чесно кажучи, мій перший інстинкт підказує, що такий предмет не може вплинути на істот рівня первісних, навіть якщо вони запечатані… але з того, що ти розповідаєш про первісного, я тут повністю помиляюся, тож байдуже. У будь-якому разі, ходімо перевіримо!"
"Зараз?"- запитав Зоріан, піднявши брову.
"А є якийсь сенс чекати?"- кинула виклик Сільверлейк.
"Мабуть, ні",- визнав Зоріан. "Я просто трохи здивований твоєю… рішучістю."
"Я щойно дізналася, що можу опинитися у полоні в тілі первісного богоподібного монстра, який, ймовірно, ненавидить усе людство",- сказала Сільверлейк, виглядаючи, наче ідіотка. "Звісно, я хочу це підтвердити або спростувати якомога швидше! А ти ні?"
"Копія, ув’язнена в тілі первісного монстра, схожого на бога",- виправив її Зоріан.
"І перед тобою було безліч інших копій, які марно прожили свої короткі життя, а всі їхні думки й досягнення зникали наприкінці місяця",- додав Зак.
"Нагліш ж ви двоє шмаркачі",- сказала їм Сільверлейк. "Давайте поки що просто поглянемо на ту первісну в’язницю в Кіорії. Ви обоє знаєте, як телепортуватися, правда?"
"Знаємо, але в цьому немає потреби",- сказав Зоріан. "У мене є набагато кращий спосіб швидко туди дістатися."
***
Після того, як усі троє повернулися до Кіорії (звичайно ж, за допомогою заклинання Зоріана, що відкривало міжвимірні ворота), вони одразу ж вирушили до місця, де утримувався первісний - до величезної круглої безодні, навколо якої було збудовано місто Кіорія, відомої просто як "Діра".
На щастя, дістатися до мана колодязя було не надто складно. Хоча незбагненні обсяги мани, що виривалися з нього, були фундаментом, на якому трималося місто, сам колодязь не перебував під пильним наглядом. Найбільше занепокоєння у міста викликало те, що "Колодязь" був досить популярним місцем для самогубств - люди кидалися в його глибини, а це означало, що тут і там доводилося розміщувати символічні патрулі, щоб спробувати приборкати таку поведінку. Ці патрулі були не надто ефективними й перевіряли лише найочевидніші підходи до "Колодязя". Доки вони не приводили занадто багато людей і не влаштовували з себе видовища, вони могли затримуватися всередині скільки завгодно.
Спускаючись у глибини Колодязя, Зак і Зоріан розпитували Сільверлейк про її інтерес до первісних. Сільверлейк стверджувала, що це не те, чим вона коли-небудь надто переймалася, просто вона жила вже дуже довго, і навіть побічне вивчення може перерости у щось суттєве, коли ти потроху розбираєшся з проблемою протягом кількох десятиліть. Вона також стверджувала, що, як і вони, не знала про жодні інші в’язниці для первісних істот, окрім тієї, що в Кіорії.
Зоріан, чесно кажучи, не був упевнений, чи вірити їй. Вона знала в’язницю первісного достатньо добре, щоб бути впевненою, що зможе виявити зміни в її міжвимірних межах, але ж вона вивчала її лише побіжно? Зак і Зоріан могли лише слабко відчути присутність в’язниці й мало що інше, а їхні досягнення в галузі міжвимірності та ворожіння аж ніяк не були низькими. До того ж, хоча їхні пошуки інших місць ув’язнення первісних ще не дали плодів, у них уже було не менше трьох багатообіцяючих зачіпок… і це при тому, що вони лише побіжно приділяли цій проблемі певну увагу, а не кидали все, щоб зосередитися виключно на ній. Він мав повірити, що Сільверлейк не змогла знайти навіть однієї додаткової в’язниці, витративши бозна-скільки десятиліть на вивчення цієї теми? У нього було відчуття, що Сільверлейк серйозно применшувала як свій інтерес до цього питання, так і свої досягнення в ньому. Він навіть підозрював, що її неймовірна майстерність у створенні кишенькових вимірів могла бути результатом саме досліджень у цьому напрямку.
Проте він не висловлював своїх підозр. Він бачив, що, хоча Сільверлейк і демонструвала перед ними впевнену маску, те, що вони сказали, глибоко її схвилювало й змусило почуватися неспокійно. Якщо він буде занадто наполегливим, вона може відчути себе загнаною в кут і зірватися. Чесно кажучи, вона й спочатку ніколи не здавалася йому найстабільнішою людиною.
Їм не довелося спускатися глибоко в Колодязь, щоб дістатися до в’язниці первісного. На відміну від палацової кулі та інших кишенькових вимірів, з якими Зоріан був знайомий, первісні в’язниці, здавалося, мали більші й складніші якорі, що прив’язували їх до основної реальності й простягалися на досить велику територію. Насправді, з огляду на те, що Зоріан колись був свідком того, як первісний втік зі своєї в’язниці в небі над Кіорією, він підозрював, що якір простягався далеко за межі самого колодязя… просто ті частини якоря були надто ледь помітними, щоб Зак і Зоріан змогли їх виявити. У будь-якому разі, щойно вони досягли достатньої глибини, Сільверлейк попросила їх замовкнути й дати їй спокійно оглянути в’язницю. Тож вони саме так і вчинили, мовчки сівши на кілька каменів поруч, поки Сільверлейк робила свою справу.
Зоріан уважно стежив за заклинаннями, які виголошувала Сільверлейк. Хоча неможливо навчитися заклинанню, просто спостерігаючи, як хтось його виголошує, досвідчена людина або та, хто знайома з відповідною теорією, може досить добре уявити собі, що саме має робити це заклинання. Зоріан мав і те, і інше, тож, спостерігаючи, як Сільверлейк аналізує в’язницю, він міг багато чого зрозуміти. У своєму дослідженні вона використовувала десятки окремих заклинань, кожне з яких було довгим і складним, і, здавалося, вузько спеціалізованим для виконання однієї конкретної функції. Такі неоптимізовані, гіперспеціалізовані заклинання, ймовірно, були її власною розробкою, створеною спеціально для вирішення проблеми аналізу в’язниці первісного. До того ж вона виголошувала ці досить громіздкі заклинання з вправною легкістю, не припускаючись жодних помилок, що переконливо свідчило про те, що вона робила це достатньо часто, аби це стало для неї звичкою.
"Випадковий інтерес", звичайно…
З плином часу обличчя Сільверлейк все частіше хмурилося, а її заклинання ставали дедалі більш несамовитими, але вона залишалася абсолютно мовчазною й зосередженою на своєму завданні. Вона навіть не бурмотіла собі під ніс, як це зазвичай робила. Нарешті, після понад двох годин заклинань, роздумів та напруженого вдивляння у порожню ділянку повітря перед собою (що це взагалі мало означати?), Сільверлейк опустила руки вздовж тіла, зітхнула, а потім повернулася до них.
"Гаразд",- сказала вона. "Ви перемогли. Я тимчасово вірю у вашу божевільну історію."
"Тимчасово?"- з цікавістю запитав Зак.
"Ми, очевидно, перебуваємо в іншому світі, ніж той, у якому були ще кілька місяців тому",- сказала Сільверлейк. "Це не обов’язково означає, що саме ваша версія подій відповідає дійсності, але кращого пояснення у мене наразі немає. Тож поки що я приймаю вашу історію як правдиву."
"Просто щоб уточнити: ти справді помітила помітну різницю між в’язницею первісного такою, якою вона була кілька місяців тому, і такою, якою вона є зараз?"- запитав Зоріан.
"Гадаю, так можна сказати",- відповіла Сільверлейк, і в її голосі пролунала нотка дискомфорту.
"Чому таке похмуре обличчя?"- запитав Зак, вловивши її настрій. "Хіба ти не очікувала саме цього?"
"Я очікувала або того, що в’язниця виявиться якоюсь бідною підробкою справжньої в’язниці прадавнього, або того, що вона абсолютно не змінилася порівняно з тим, якою була раніше, і що ви намагаєтеся нагодувати мене купою брехні",- сказала Сільверлейк.
"Але?"- підштовхнув Зоріан.
"Але це та сама в’язниця, якою вона завжди була… просто я дивилася тепер з іншої перспективи",- сказала Сільверлейк, на мить занурившись у роздуми. Вона нахмурилася, коли знову зосередилася на них і побачила, що вони дивляться на неї з порожнім поглядом. Вона клацнула язиком. "Ба! Не можу повірити, що мені доводиться пояснювати щось такій зграї аматорів, як ви… Ну, спробуємо так: ви знаєте, як виглядають міжвимірні ворота - ніби вони складаються з двох окремих порталів, але насправді це лише одна міжвимірна конструкція з двома кінцями? В’язниця перед нами саме така. Я відчуваю зміни в ній, але при ближчому огляді стає ясно, що вони суто поверхневі. Це той самий об’єкт, просто побачений крізь іншу призму. В’язниця первісного існує одночасно і в реальному світі, і… хай там що це місце насправді є. Ваші “Ворота Суверена” не змогли відтворити первісні території в’язниці, але змогли змусити їх приєднатися до цього світу на додаток до первісного… і це викликає у мене головний біль. Я не розумію, як це взагалі може працювати, і не розумію, навіщо комусь це взагалі потрібно. Чому ця божественна іграшка просто не проігнорувала первісні в’язниці, замість того щоб морочитися з усім цим, аби забезпечити доступ до них навіть у відтвореному реальному світі? Аргх…!"
Вона на мить потягнула собі за волосся (не дуже сильно, зауважте, здавалося, вона робила це лише для драматичного ефекту), а потім знову повернулася до роззявленої безодні перед ними, задумливо вдивляючись у неї.
Після кількох миттєвостей мовчання Зак поставив очевидне запитання, над яким розмірковував і Зоріан.
"Якщо первісні в’язниці - це об’єкти, що існують як у реальному світі, так і в реальності часової петлі, чи не робить це їх своєрідним… мостом, за браком кращого терміну?"- тихо запитав Зак Зоріана. "Якщо так, то, можливо, їх можна використати як своєрідний канал для відкриття проходу між цим світом і реальним. Чорт, можливо, навіть не доведеться визволяти когось із них із в’язниць!"
"Я б не покладала надто великих надій на таку ідею",- раптом сказала Сільверлейк. Судячи з усього, вона не була настільки заглиблена у свої думки, щоб не підслухати їхню розмову. "Первісні в’язниці важко навіть сприйняти, не кажучи вже про взаємодію з ними. Щоб використовувати їх як канал для заклинань, знадобилося б набагато більше майстерності, ніж…"
Вона раптом замовкла й обернулася до них, на обличчі - вираз здивування.
"Зачекайте, а що це було про звільнення одного з них?"
***
Переконавши Сільверлейк, що зі світом загалом відбувається щось дивне і що їхнє пояснення щодо часової петлі є принаймні трохи правдоподібним (а також розвіявши деякі прикрі непорозуміння), Сільверлейк неохоче погодилася продовжувати навчати їх створенню кишенькових вимірів. Крім того, Зоріану вдалося вмовити її продати їм заклинання для аналізу, які вона використовувала для дослідження в’язниці Панаксета, в обмін на обидва інгредієнти для її зілля молодості. Хоч вона й скаржилася, що така угода є "глибоко несправедливою" через механіку часової петлі, вона просто не могла втриматися від спокуси отримати обидва інгредієнти, необхідні для завершення її зілля молодості.
На жаль, переконання Сільверлейк у тому, що вони натрапили на щось важливе, мало один серйозний неприємний побічний ефект: вона раптом надзвичайно зацікавилася ними. Вона хотіла знати про них усе - звідки вони родом, хто їхні родичі, на чиєму боці вони стоять, якими навичками володіють, скільки грошей мають у своєму розпорядженні, - усе. А коли вони відмовилися співпрацювати, вона почала за ними стежити. А потім мобілізувала деяких зі своїх знайомих (судячи з усього, вона не була такою вже й відлюдницею, як здавалося на перший погляд), щоб зібрати про них інформацію, коли з’ясувалося, що вони надто вправно ухиляються від спроб ворожіння та інших магічних методів шпигунства й зривають їх. Це було б дуже дратівливим навіть у найкращі часи, але що робило ситуацію особливо проблематичною, так це те, що Зак і Зоріан і без того робили всілякі речі, що привертали увагу, організовуючи різноманітні високоприбуткові угоди та розкидаючись абсурдними сумами готівки. Це чудово працювало, доки ніхто не звертав на них уваги, але щойно групі цікавих людей було доручено спеціально розібратися в тому, чим займаються Зак Новеда та Зоріан Казінський… ну, раптом у них з’явилися набагато вагоміші причини для інтересу, ніж просто цікавість однієї відьми. Навіть якби Сільверлейк відступила й повідомила цим людям, що передумала й більше не зацікавлена в цій інформації, вони б уже не припинили своє розслідування.
Фу.
Захоплені зненацька цією зміною у їхньому розпорядку дня й змушені тимчасово залягти на дно, Зак і Зоріан звернулися до інших справ, щоб розважитися. У випадку Зоріана цією справою стало вивчення божественних артефактів.
Сидячи в таємному, захищеному Вардами будинку, Зоріан вдивлявся у невелику колекцію предметів перед собою. Всього їх було сім: маленька срібна піраміда, темно-коричневий дерев’яний посох, золотий дзвіночок, чорний як смола диск, вкритий, здавалося б, хаотичними подряпинами, великий зелений самоцвіт, у якому застрягло кілька світлових частинок, великий бронзовий компас і непримітний на вигляд залізний кинджал. Кинджал було знайдено серед руїн усередині сфери портального палацу, тоді як решту безсоромно викрали з приватних колекцій та скарбниць невеликих країн. Хоча на вигляд ця купа предметів не видавалася чимось особливим, вона, ймовірно, пробудила б жадібність навіть у найбагатших мешканців континенту.
"Ти ж знаєш, що знайти щось корисне, вивчаючи божественні артефакти, майже неможливо, правда?"- сказав Даймен, пильно вдивляючись у зібрані предмети. Зоріан неохоче запросив Даймена долучитися до цього завдання, бачачи, що той має набагато більше досвіду в таких справах, ніж він сам. "Цілі групи людей присвятили своє життя вивченню одного конкретного божественного артефакту й урешті-решт залишилися з порожніми руками."
"Так, я знаю",- сказав Зоріан, піднімаючи кинджал, який вони знайшли в кулі, і перевертаючи його в руці. Вони досі не мали уявлення, на що він здатний, окрім того, що він надприродно гострий. Божественні артефакти були несприйнятливі до магії ворожіння, тож єдиний спосіб з’ясувати їхнє призначення - це або метод проб і помилок, або пошук в історичних записах, щоб перевірити, чи є в стародавніх текстах описи здібностей цього предмета.
"Але в мене є те, чого немає в більшості тих груп, - готовність руйнівно досліджувати цей предмет у пошуках будь-яких підказок і повертати його цілим наприкінці кожного місяця."
Даймен кинув на нього кислий погляд.
"Це здається таким неправильним",- сказав він з тривогою. "Це безцінні, незамінні реліквії. Це святотатство."
"Проте ти погодився приїхати сюди й взяти в цьому участь",- легковажно зауважив Зоріан.
"Ну… Не можу сказати, що мене ніколи не спокушало зробити щось подібне",- зітхнув Даймен. "Ти впевнений, що вони повернуться до нормального стану?"
"Я впевнений",- підтвердив Зоріан, вказуючи на кинджал у своїх руках. "Я вже розбирав цей кинджал під час попереднього перезапуску, і зараз він знову у нормальному стані. Якими б загадковими не були божественні здібності, "Ворота Суверена", очевидно, не мають жодних проблем із тим, щоб дублювати ці предмети знову й знову."
"Це й заспокоює, й лякає",- зауважив Даймен.
Зоріан замислився, що б сказав його брат, якби він розповів йому, що вони зараз застрягли всередині якоїсь дивної первісної істоти, яка, можливо, жива, а, можливо, й ні, і просто чекає нагоди, щоб зжерти їх усіх. На жаль, хоч як би було кумедно уявляти собі його реакцію на це, не варто було влаштовувати драму, щоб насправді розповісти йому про це.
"Тож, перш ніж ми почнемо, мені трохи цікаво…"- почав Зоріан. "Як Фортов відреагував на той ілюзійний диск, який я зробив для тебе?"
Цей диск був винаходом Даймена з попереднього перезапуску. Щоб допомогти йому переконати Фортова відкритися й поговорити з ним, Даймен придумав диск, який після активації проектував ілюзорну сцену їхньої розмови під час попереднього перезапуску. Зоріан ставився до цієї ідеї скептично, чому ж перегляд такої ілюзії мав би переконати Фортова в чомусь? Але Даймен наполягав, що це спрацює, тож Зоріан пішов йому назустріч. Він занурився у спогади про той вечір і створив найреалістичнішу ілюзію події, на яку був здатний, а потім закріпив її на диску, який залишив у пошті Фортова. Строго кажучи, на цьому його зобов’язання щодо цієї справи закінчилися, але йому все ж хотілося дізнатися, яким виявився результат того трюку.
"Ну, можна сказати, що це нібито спрацювало",- сказав Даймен із легкою усмішкою.
"О?"- запитав Зоріан, піднявши брову.
"Принаймні він зі мною розмовляє",- Даймен знизав плечима. "Це все, чого я насправді хотів від того диска, тож у мене немає причин скаржитися."
"Як ти пояснив вміст диска?"- з цікавістю запитав Зоріан.
"Я не пояснював",- посміхнувся Даймен. "Я використав цю таємницю як стимул, щоб він зі мною поговорив. Я сказав, що все поясню через місяць."
Зоріан перекосив очі.
"У будь-якому разі, у мене теж є про що поговорити, перш ніж ми заглибимося в усе це",- сказав Даймен, проводячи руками по зібраних божественних артефактах. "Я майже впевнений, що звузив коло пошуків частини Ключа, яка загубилася в Пустелі Ікслотік."
"Справді?"- запитав Зоріан, з нетерпінням нахилившись уперед. Треба визнати, допомога брата виявлялася неоціненною, коли йшлося про такі завдання. Якби Заку й Зоріану довелося самостійно розшукувати всі зниклі частини Ключа, це зайняло б у них набагато, набагато більше часу. "Де вона? Це Вежа Гілос-На? Сподіваюся, це…"
"Це Зіккурат Сонця",- перервав його Даймен.
Зоріан зі стогоном відкинувся на спинку крісла. З усіх можливих варіантів Зіккурат Сонця був, безперечно, найгіршим з можливих місць. Він розташовувався глибоко в далині північної Маясіни, у місцевості, що колись була пишними лугами, а тепер перебувала в самому серці пустелі Ікслотік. Поруч не було жодних великих людських поселень - лише безкрайня пустеля. Щоб просто наблизитися до зіккурату, потрібно було подолати довгий і важкий шлях через ці висушені, безлюдні землі.
А будь-яка експедиція, що дістанеться самого зіккурату, зіткнеться з невеличкою проблемою у вигляді його нинішніх мешканців: сулротумів - виду гігантських розумних пустельних ос, які захопили споруду, коли пустелі поглинули всю цю місцевість. Сулротуми мали майже три метри завдовжки, володіли неймовірною силою та витривалістю, і їх у зіккураті мешкали сотні. Щодо їхньої доброзичливості, то… "сулротум" - це місцеве людське слово, яке приблизно перекладається як "диявольська оса". Зоріан дещо сумнівався, що вони дозволять їм мирно обшукати свою базу в пошуках стародавніх магічних артефактів.
"Вибач",- сказав Даймен. "Я розумію, як ти себе почуваєш, але я майже впевнений, що не помилився. Імперський перстень там, за умови, що сулротуми ще не знайшли його й не забрали кудись інде."
"Що цілком імовірно",- зауважив Зоріан.
"Принаймні в тебе є той вбудований детектор Ключа, тож ми дізнаємося, чи перстня там уже немає, перш ніж витратимо забагато часу на обстеження місця",- Даймен знизав плечима.
"Звісно, цей клятий перстень мусить бути в найнедоступнішому місці",- невдоволено буркнув Зоріан. "Навіть дістатися туди буде проблемою."
"Взагалі-то, здається, я знайшов рішення і цієї проблеми, і того, як дістатися до Блантірре за розумний проміжок часу",- посміхнувся Даймен, після чого кинув у нього згорнутий плакат. "Поглянь і скажи, що думаєш."
Зоріан встиг зловити плакат, перш ніж той встиг влучити йому в обличчя, кинув на Даймена незадоволений погляд - бо був цілком упевнений, що брат навмисно цілився йому в голову, - а потім розгорнув його, щоб поглянути.
По суті, це був пропагандистський плакат. На ньому було зображено гарну картинку дивного на вигляд дерев’яного корабля, який, судячи з усього, було замовлено королем Аранхалу - однієї з найбільших держав у Ікслотику. Зоріан зрозумів, що це був дирижабль.
Дорогий експериментальний дирижабль, спроектований найкращими майстрами Аранхалу в рамках якогось національного престижного проєкту. Будівництво було майже завершене, бригада будівельників саме наносила останні штрихи, і через кілька тижнів планувалося провести його випробувальний політ.
"Ну й що?"- запитав Даймен із значущою посмішкою на обличчі. "Що думаєш?"
Зоріан секунду вдивлявся в плакат, а потім подивився Даймену прямо в очі.
"Гадаю, у нас з’явився дирижабль, який можна вкрасти."