Велика дика місцевість, що простягалася на півночі Алтазії, була місцем, де можна було знайти безліч рідкісних і цінних речей. Екзотичні природні ресурси, цікаві куточки, магічні рослини та тварини, що на півдні вже вимерли… Все це та багато іншого можна було знайти, якщо людина була готова витратити час на їх пошуки і була достатньо сильною, щоб вижити в глибині неприборканих гір та лісів. Звісно, це відбувалося не тому, що північна дика місцевість була особливо багата на природні ресурси та магічні осередки, а просто тому, що більша її частина ніколи не була заселена й систематично експлуатована людськими суспільствами. Південні території колись також мали подібні речі, але поширення цивілізації та зростання кількості магів призвели до зникнення багатьох із них. Копальні були вичерпані, ліси вирубані й перетворені на орні землі, входи до підземель запечатані або перетворені на ретельно регульовані джерела мани, красиві природні території знищені війнами чи короткозорою жадібністю, а небезпечні рослини й тварини навмисно винищені до повного зникнення. Зрештою, ніхто не хотів жити поруч із магічним тигром-людожером чи ходячим деревом, яке періодично вкорінювалося на твоєму полі й псувало врожай, хай яким цінним він був для якогось мага з сусідньої країни.
Саме так було з рослиною, яку зараз шукали Зак і Зоріан. Хризантема-пожирачка душ, як її називали, була одним із рідкісних істот, що пожирали душі. Оскільки ніхто не хотів, щоб квітка-пожирачка душ росла в їхньому саду - або взагалі десь поблизу, рослина швидко вимирала щоразу, коли люди заселяли якусь місцевість. Отже, якщо Зак і Зоріан хотіли знайти таку рослину, їм доводилося вирушати в дикі місцевості, недоторкані більшістю людства.
Наразі вони обоє ховалися під кулею невидимості, обережно спостерігаючи, як повз них неквапливо проходить величезний чорний ведмідь. Хоча ведмідь не становив для них справжньої загрози життю, вони не мали настрою вступати з ним у сутичку. Це був витривалий звір, і жодна частина його тіла не мала особливої цінності на загальному ринку. З огляду на те, що вони майже весь день продиралися крізь густе листя Великого Північного Лісу, їм просто хотілося знайти місце, де ховається хризантема-пожирачка душ, і повернутися додому.
На щастя, ведмідь, здавалося, не полював і майже не звертав уваги на оточення. Він просто пройшов повз них і незабаром зник з поля зору.
Зак зняв кулю невидимості, яка приховувала їх від поглядів, а потім обережно оглянув місцевість у пошуках інших небезпек. Хоча північні ліси Алтазії й не були такими небезпечними, як глибокі рівні Підземелля та подібні місця, вони все ж не були місцем для необережних. Так глибоко в дикій місцевості чатували загрози, які становили небезпеку навіть для Зака й Зоріана, що діяли разом, якби їх застали зненацька.
"Зібрати всі ці інгредієнти зі списку Сільверлейк напрочуд важко",- сказав Зак, трохи розслабившись, не виявивши нічого примітного. "Вони рідкісні, небезпечні або й те, й інше, а Сільверлейк так і не дала нам жодної підказки, де їх можна знайти… і все ж завдання явно здійсненне, тож ми не можемо скаржитися, що нам доручили щось абсолютно неможливе. Стара відьма справді має хист до таких речей."
"Я наполовину переконаний, що більшість із них взагалі не потрібні для зілля",- сказав Зоріан, легенько зітхнувши. Він витратив кілька секунд, щоб зорієнтуватися, а потім рушив у північно-західному напрямку. Зак без нарікань пішов за ним. "Вона, мабуть, додала чимало з них тому, що вони їй особисто потрібні для чогось, а не тому, що це вимагає зілля, яке ми замовили. Проблема в тому, що…"
"Ми не маємо уявлення, які інгредієнти є необхідними, а які - ні",- закінчив за нього Зак. "Вона ніколи не дозволяє нам побачити справжній рецепт. Ми можемо лише здогадуватися й намагатися викрити її блеф, але ми більше обмежені в часі, ніж вона, і вона це знає. Вона не поступиться, навіть якщо ми вгадаємо правильно, а може, навіть підвищить ціну зі злості."
"Так",- кивнув Зоріан. "Та що там. Це можна зробити, і це все, що має значення. Нехай отримає свою маленьку перемогу, якщо їй це подобається."
"Правда",- погодився Зак. "Скажи, ти справді впевнений, що ми в правильному місці? Ми шукаємо вже понад дві години, а квітки тут, здається, немає. Можливо, плем’я єті, з яким ми розмовляли, нас обдурило. Стосунки між ними та людьми не найкращі."
"Шаман племені не брехав",- сказав Зоріан, похитавши головою. "Він вважає нас зарозумілими ідіотами, чиї душі з’їсть хризантема-пожирачка душ, тож він сказав нам правду, як він її бачить. Він отримає обіцяну нам винагороду, а двоє людей загинуть. З його точки зору, це виграш для обох сторін. Просто у єті немає уявлення про карти чи точні координати, тож у мене є лише набір нечітких вказівок щодо місцевих орієнтирів. Просто наберися трохи терпіння."
"Але це так нудно",- дитячо поскаржився Зак.
"Не пощастило",- безжально відповів йому Зоріан.
Зак кілька секунд мовчав, а потім знову заговорив.
"Знаєш, ідея битися з квіткою - це якось смішно. І соромно",- сказав він.
"Не знаю",- відповів Зоріан. "Мені здається, битися з тими кроликами кілька днів тому було набагато соромніше. Тим більше що нас обох встигли покусати, перш ніж ми змогли їх знешкодити."
"Боже. Не нагадуй мені про це",- буркнув Зак. "Це, мабуть, один із тих фальшивих інгредієнтів, які Сільверлейк додала до списку. Тобто, як така зграя кроликів може бути пов’язана з зіллям сприйняття душі?"
"Гадаю, ті червоні самоцвіти, вмонтовані в їхні чола, були якимось датчиками",- припустив Зоріан. "Вони бачили кожну нашу спробу підкрастися до них."
Наступні півгодини вони обоє обговорювали, які з інгредієнтів, ймовірно, були підробленими, але зрештою зрозуміли, що жоден із них не був очевидною підробкою. Усі вони потенційно могли бути справжніми, а це означало, що або Зоріан був надто параноїдальним, або Сільверлейк дуже спритно підбирала свої доповнення. Зоріан схилявся до другого варіанту.
"Я знаю, що ми вже говорили про це перед візитом до Сільверлейк, але ти справді впевнений, що це взагалі потрібно?"- врешті запитав Зак. Побачивши збентежений погляд Зоріана, він вирішив уточнити: "Я маю на увазі здобуття "духовного зору". Ти справді впевнений, що тобі це потрібно?"
"Звісно, я не впевнений",- сказав Зоріан, похитавши головою. "Можливо, коли ми отримаємо весь ключ, усе вирішиться якнайкраще, і те, що я здобуду здатність бачити душі, виявиться марним відволіканням. Річ у тім, що навіть якщо Хранитель Порогу проігнорує той факт, що нас двоє, і поверне наші душі в наші тіла, залишиться одна проблема…"
"У твоєму оригінальному тілі все ще перебуває твоя стара душа",- сказав Зак.
"Ну, точніше було б сказати, що тіло, в якому я сподіваюся оселитися, з самого початку ніколи не було по-справжньому моїм",- сказав Зоріан. "Але так, це й є головна проблема. Якщо я хочу вибратися звідси, мені треба якось викрасти своє тіло з реального світу. Гадаю, це можна зробити, переконавши Хранителя поміняти мою душу на душу оригіналу, але… Хранитель чітко дав зрозуміти, що це суперечить самій суті його роботи. Я сумніваюся, що здобуття Ключа дозволить нам проігнорувати це."
"Я розумію",- сказав Зак. "Але, можливо, тобі не обов’язково буквально красти тіло, розумієш? Можливо, ти можеш, так би мовити… співіснувати зі своїм колишнім "я"?"
"Цікава ідея",- сказав Зоріан. "Я недостатньо знаю про магію душ, щоб сказати, чи це можливо, але… для чогось такого мені все одно спочатку треба набути здатності сприймати душі."
"Так, мабуть",- зітхнув Зак.
Вони кілька секунд мовчки йшли лісом, а Зоріан пильно вишукував той дивно сформований скельний виступ, про який йому розповідав старий єті. Він мав би бути десь тут…
"Що насправді тебе турбує?"- врешті запитав Зоріан.
"Ти ж знаєш, я не зовсім впевнений, що саме я є справжнім Контролером цієї часової петлі",- сказав Зак. "І якщо це не так… я можу опинитися перед тим самим вибором, що й ти."
"Ага",- сказав Зоріан, кивнувши. Особисто він вважав, що побоювання Зака безпідставні, але вже знав, що говорити йому про це марно. "Розумію."
"Як гадаєш, чи варто мені теж спробувати здобути здатність зору душі?"- запитав Зак. "Мені далеко не так комфортно, як тобі, вбивати своє колишнє "я", але мушу визнати… якщо доведеться обирати між собою і ним…"
"Це було б найбезпечнішим рішенням",- відповів Зоріан. Не враховуючи побоювань щодо того, що він може не бути справжнім Контролером, він не бачив жодних особливих мінусів у тому, щоб Зак здобув здатність бачити душі. "Але краще не пробувати цього саме в цьому перезапуску. Ми не маємо уявлення, як запобіжні механізми на твоєму маркері відреагують на таке зілля. Адже вони припинили перезапуск, коли ти намагався пройти тренування Аланіка, пам’ятаєш?"
"Пам’ятаю",- Зак нахмурився. "Якби не це, я б уже мав власних симулякрів."
"Правильно. Цього разу вони теж можуть легко спрацювати, оскільки зілля діє за схожим принципом",- зауважив Зоріан. "Краще зачекати, поки не трапиться якийсь менш цікавий перезапуск, перш ніж це випробовувати."
"Так, я нікуди не поспішаю",- сказав Зак. Він оглянув місцевість, якою вони подорожували. "Як думаєш, скільки часу тобі знадобиться, щоб знайти цю квітку, що пожирає душі? Може, нам варто зупинитися на сьогодні й повернутися завтра?"
"Власне…" - почав Зоріан, зосередивши погляд на групі, на перший погляд, нічим не примітних дерев, "ми вже на місці".
Він вказав на підніжжя одного з дерев, де з лісової підстилки гордо проростала прекрасна біла квітка.
У хризантемі-пожирачці душ не було нічого явно надприродного чи зловісного. Це була велика рослина, але не монструозно величезна. Її листя та стебло мали найзвичайніший зелений колір, легко зливаючись із рештою навколишньої рослинності. Єдина біла квітка розміром із голову Зоріана увінчувала цю, в іншому непримітну рослину, а її численні ряди пелюсток були складені всередину, утворюючи своєрідну квіткову півсферу.
Однак такий мирний, непримітний вигляд був лише пасткою. Оскільки хризантема-пожирачка душ була нерухомою, більшу частину часу вона поводилася якомога непомітніше, щоб заманити своїх жертв ближче. У мить, коли Зак чи Зоріан підійдуть достатньо близько, квітка розкриє свою справжню природу.
"Пам’ятаєш, як я раніше казав, що ідея битися з квіткою - це якось смішно?"- запитав Зак.
"Так?" - підказав Зоріан.
"Я беру свої слова назад",- сказав Зак. "У небезпечній істоті, яка так ретельно маскується, немає нічого смішного. Я дивлюся прямо на неї й досі не бачу жодних ознак небезпеки. Якби ми заздалегідь не знали про її справжню природу та про те, де саме її можна знайти, ми б її ніколи не помітили."
"Мм",- промурмотів Зоріан на знак згоди. "Якщо добре подумати, це один із найнебезпечніших ворогів, з якими ми могли б зіткнутися. Такі істоти, як сірий мисливець, могли б нас убити, але завдяки петлі часу це було б лише незручністю. А ось ця квітка? Якби ми натрапили на неї випадково, не підготувавшись психічно й не застосувавши заздалегідь якогось захисту для душі, то, швидше за все, вона б насправді поглинула наші душі."
"Ну, з тобою так і сталося б",- зухвало зауважив Зак. "Захисні механізми на моєму маркері, ймовірно, спрацювали б у ту мить, коли мою душу відірвали б від тіла. Ти ж, навпаки, був би остаточно приречений. Ти ж знаєш, що роблять істоти, які пожирають душі, правда?"
"Вони здирають зовнішні шари душі, щоб харчуватися, а незнищенне ядро зберігають як своєрідний мана-акумулятор",- сказав Зоріан. "Або, у випадку з привидами, вони використовують ядро, щоб створювати собі подібних. Не знаю, наскільки швидким є цей процес, але навіть якщо він триватиме деякий час, до моменту закінчення перезапуску моя душа, ймовірно, зазнає серйозних пошкоджень. Напевно, кожний наступний перезапуск я проводитиму в глибокій комі й залишатимуся в такому стані, доки петля часу не розвалиться."
Вони обоє близько хвилини дивилися на цю, здавалося б, мирну квітку, занурившись у власні думки.
"Гаразд, досить баритися",- раптом сказав Зак, голосно сплеснувши в долоні, щоб вивести Зоріана з роздумів. "Давай вирвемо цю штуку з корінням і порубаємо на інгредієнти!"
Обговоривши це кілька хвилин, вони вирішили, що найкраще буде, якщо лише один із них зіткнеться з хризантемою. Інший залишиться позаду й буде готовий витягнути їх, якщо щось піде не так. Це, однак, призвело до суперечки щодо того, хто залишиться позаду, а хто повинен наблизитися до небезпечної рослини.
Суперечка була напрочуд запеклою: обоє наполягали, що саме вони мають атакувати. Зоріан стверджував, що його захист душі набагато кращий за захист Зака і що вони не можуть собі дозволити звикнути до передчасних перезапусків. Зак, зі свого боку, стверджував, що це дурниця і що саме він обов’язково має зробити цю спробу. Зоріан, можливо, й мав набагато кращий захист душі, але якщо той виявиться недостатнім, він може опинитися назавжди мертвим у всіх майбутніх перезапусках. З огляду на такий ризик, кого хвилює один перерваний перезапуск?
"Це більше ніж дурниця",- сказав йому Зак. "Ти ж навіть не любиш битися!"
"Але я б’юся, коли мушу",- заперечив Зоріан. "До того ж, я вважаю, що ти перебільшуєш ступінь небезпеки, в якій я опинюся. Якщо побачиш, що я мертво звалився, негайно вбий себе. Це запустить перезапуск і визволить мою душу з її шлунка. Я сумніваюся, що хризантема зможе понівечити мою душу за такий короткий час."
Зак похмуро подивився на нього. "Будь-який план, за яким я маю накласти на себе руки, - це поганий план. Присягаюся, я досі не можу повірити, що ти носив бомбу на шиї, доки не навчившись керувати тригером перезапуску…"
"Взагалі-то, я й досі ношу бомбу на шиї",- сказав Зоріан, показуючи Заку непримітний золотий ланцюжок, який він зазвичай ховав під сорочкою. Його навички складання магічних формул на той час досягли такого рівня, що ланцюжок уже не був очевидним магічним предметом - якщо тільки хтось спеціально не вирішив би оглянути його за допомогою аналітичних заклинань, він виглядав би як звичайний аксесуар. "Зрештою, завжди корисно мати більше запасних варіантів. Хоча, мабуть, ти маєш рацію… Не думаю, що я тут провалюся, але найгірший сценарій все ж турбує. Ось що я тобі скажу - я погоджуюся відступити, але якщо ти провалишся і змушений будеш перервати перезапуск, наступного разу я битимуся з хризантемою. Домовилися?"
"Домовилися",- кивнув Зак. "Якщо я не зможу зробити це зараз, то, мабуть, не зможу й під час другої чи третьої спроби. Гадаю, з мого боку трохи нерозумно так скорочувати перезапуск за перезапуском. Я досі відчуваю бажання дати собі по голові, коли згадую про всі ті перезапуски, які я змарнував, роблячи саме це…"
Потім Зак рушив до квітки, і всі їхні суперечки виявилися марними. Хризантема-пожирачка душ скрутилася, щоб опинитися обличчям до них обох, квітка рухалася зі швидкістю та плавністю, невластивими звичайним рослинам, і від неї виходила ледь помітна хвиля, що охоплювала сферичну зону, достатньо велику, щоб охопити їх обох.
Вони весь час перебували в зоні її досяжності. Просто вона вирішила не атакувати їх одразу.
Швидка й всенаправлена, ефірна хвиля, випущена хризантемою, була неможливою для ухилення. Зоріан, заскочений атакою зненацька, не міг нічого вдіяти, окрім як прийняти її на себе. Зак, очікуючи якоїсь реакції від квітки, встиг створити навколо себе захисний щит ще до того, як вона влучила. Однак це не мало значення - хвиля проникла крізь щит, наче його й не було. Вона врізалася в обох майже одночасно, збивши їх з ніг.
Зоріан відчув таку нудоту, якої ніколи раніше в житті не відчував. Перед очима закрутилося, його атакували незліченні швидкоплинні ілюзії та миготливі спалахи, а у вухах було так, ніби прямо поруч вибухнула бомба. Чуття рівноваги повністю зійшло з глузду, шкіра пекла по всьому тілу, а шлунок перевертався, наче щось намагалося вирватися з нього. Йому знадобилося титанічне зусилля волі, щоб не обблювати себе й не впасти на землю. Зоріан усвідомив, що це була якась атака, що паралізує. Неймовірно складна атака, що поєднувала фізичні, психічні та духовні аспекти в єдине ціле.
Зоріан занурився у власний розум і силою розбив психічний аспект паралізуючої атаки. Вся структура атаки миттєво втратила рівновагу, що дозволило Зоріану дещо стабілізувати свій стан. Його зір трохи прояснився, і він побачив, як Зак впав на коліна, тремтячими руками, і обблював усю лісову підстилку. Це… не було великою несподіванкою, якщо чесно. Зак не був таким вправним, як Зоріан, у захисті ані свого розуму, ані своєї душі, та й перебував ближче до хризантеми, коли та атакувала.
Не встиг Зоріан нічого вдіяти, як хризантема-пожирачка душ повернулася до нього. Можливо, тому, що він краще за Зака переніс ефект оглушення, а може, тому, що він був ближче до межі радіусу її атаки й вона побоювалася, що він втече, але квітка вирішила спочатку розправитися з ним. Її численні пелюстки спалахнули примарним блакитним полум’ям і розгорнулися, наче рот, повний зубів, відкривши чорну як смола порожнину в центрі квітки.
Він зосередився з усіх сил і потім завдав потужного телепатичного удару по свідомості рослини. Цього разу настала черга квітки відсахнутися від шоку. Її атака на душу Зоріана миттєво припинилася, і вона мовчки затремтіла та почала хитатися, намагаючись стабілізуватися.
Зоріан не збирався давати їй на це часу. Хоча він ще не повністю оговтався від першої атаки, він кинув усі свої сили на те, щоб наносити одну психічну атаку за іншою. Квітка запекло чинила опір. Вона явно мала новички для психічного бою, але володіла інстинктивною здатністю створювати психічні бар’єри й була озброєна потужною магічною стійкістю, що ускладнювало Зоріану націлювання на неї й вимагало від нього великих витрат мани.
Через деякий час Зак відновився настільки, що зміг зробити свій хід. Він викликав величезний примарний меч і направив його, щоб зрубати стебло рослини. Чесно кажучи, це виглядало як явний перегиб, і Зоріан побоювався, що зіпсує цінність хризантеми як алхімічного компонента. Адже вона їм була потрібна цілком неушкодженою.
Однак квітка не злякалася. Побачивши загрозу від меча, що наближався, вона виплюнула струмінь блискучих зірок із чорної діри в центрі квітки. Блискучі світлові частинки миттєво вишикувалися в куполоподібну конструкцію, яка миттєво зупинила меч, ледь змигнувши.
Зоріан усвідомив, що це були душевні ядра істот, яких хризантема поглинула в минулому. Якимось чином вона могла керувати ними та формувати з них оборонні конструкції.
Що ж, як виявилося, не лише оборонні конструкції. Після того, як Зак і Зоріан деякий час наполегливо атакували її захист, вона усвідомила, що за такого розвитку подій вона програє. Рано чи пізно її щит буде пробитий, а стратегічно спрямовані психічні атаки Зоріана зривали її спроби завдати їм подальших душевних ударів. Зрозумівши це, хризантема перетворила душевні ядра на низку довгих, схожих на волосся батогів і почала ними розмахувати. Спочатку Зоріан подумав, що хризантема має намір атакувати їх цими батогами, але виявилося, що він знову недооцінив рослину. Вона швидко обмотала батоги навколо найближчих гілок і вирвала себе з землі, перш ніж повернутись, щоб втекти.
Зоріан мусив визнати: бачити, як вирвана з землі квітка гойдається з гілки на гілку, наче якась дивна мавпа, було унікальним досвідом.
На жаль для хризантеми-пожирачки душ, такі відчайдушні заходи не врятували її. Вона випустила в їхній бік ще один паралізуючий імпульс, намагаючись збити їх зі сліду, і це справді дещо сповільнило їх, але врешті-решт її наздогнали й убили.
"Нас перехитрила й ледь не вбила квітка",- сказав Зак, все ще тримаючись на безпечній відстані від залишків хризантеми. "Ми більше ніколи не будемо про це говорити."
Зоріан охоче погодився з цією пропозицією.
***
Езотеричний Орден Небесного Дракона, відомий більшості людей як "Культ Світового Дракона", був не просто дивною релігією. Це була ціла організація підтримки, яка допомагала своїм членам просуватися вперед у житті. Вони заступалися за своїх членів, коли під сумнів ставилися їхні навички та надійність, допомагали їм отримати роботу та наставництво, необхідні для кар’єрного зростання, надавали членам позики на вигідних умовах, забезпечували вільний доступ до бібліотек заклинань, які інакше були б для них недоступними або надто дорогими, а також надавали юридичну допомогу, якщо члени потрапляли в халепу з гільдією магів. Чим вищим був статус людини в Культі, тим відчутнішими ставали ці переваги.
Це було головною причиною, чому Культ став таким могутнім і поширеним. Такий масштабний, вкрай зрадницький задум, у якому Культ зараз брав участь, насправді не був тим, чим вони зазвичай займалися. Це було насправді дуже, дуже нетипово. Протягом переважної більшості свого існування вони були просто таємним культом, поєднаним із товариством взаємодопомоги - дещо сумнівним, але нічим таким, через що влада б надто переймалася. Їхнім найбільшим ворогом була Церква Тріумвірату та її віряни, які вважали вірування Культу прямою образою свого догмату.
У будь-якому разі, така розгалужена організація мала у своєму розпорядженні не лише безпосередніх членів свого таємного клубу. У них також було безліч зовнішніх соратників та інших експертів, які час від часу співпрацювали з ними. Деякі з них були справжніми прихильниками, які навмисно трималися на відстані від основної організації, щоб сторонні не могли легко розгадати зв’язки між ними, інші - просто найманці, які час від часу виконували завдання від Культу, а ще інші просто не знали, з ким саме мають справу. Зоріан здебільшого ігнорував цих людей під час свого розслідування діяльності Культу, оскільки відстежити їх усіх було надзвичайно трудомістким і складним завданням. А у нього були важливіші справи.
Потім Аланік кілька разів допитував Судомира, і вони з’ясували, що божевільний мер Княжих Дверей мав докладні відомості про цих людей. Судомир, здавалося, доклав усіх зусиль, щоб зібрати якомога більше інформації про Культ, побоюючись, що той може колись виступити проти нього. Стосунки між ним і керівництвом Культу не були найкращими з того часу, як вони зрозуміли, що він має намір публічно виступати за легалізацію некромантії - що вони вважали божевіллям.
Зоріан і досі не мав великого бажання витрачати час на розслідування щодо всіх цих людей. Він не вважав, що це дасть якісь суттєві результати. Але Аланік був зацікавлений, і в нього не було занадто багато інших справ, які б відбирали його час. Тож він з усією віддачею поринув у розслідування, повною мірою використовуючи петлю часу, щоб ретельно перевірити кожну зачіпку та кожен шматочок доказів, які Зоріан міг вирвати з розуму Судомира.
І сьогодні ці зусилля, здавалося, принесли певні плоди. Аланік повідомив Зака та Зоріана, що він виявив щось важливе, і попросив їх зустрітися з ним біля непримітного будинку в одному з заможніших районів Кіорії.
Коли вони прибули, то побачили, що місце було оточене співробітниками гільдії магів, але їх попередили про приїзд цієї двійки, і за наказом Аланіка їх пропустили. Зоріан знову замислився, яку ж посаду обіймає Аланік, що може так розпоряджатися людьми, але Аланік вперто відмовлявся відповідати на такі запитання, а Зоріан надто поважав допомогу цього чоловіка, щоб лізти в його думки.
"Ти покликав, ми прийшли, - сказав Зак, помахавши рукою Аланіку, щоб привернути його увагу. - Що ти для нас маєш?"
"Я не претендую на те, що розумію кожну деталь… ситуації, в якій ви опинилися",- сказав Аланік, обережно добираючи слова через присутність інших людей у кімнаті, -"але, як я розумію, ви зазначили, що ім’я “Вейерс Боранова” для вас важливе, так?"
Зоріан здивовано подивився на нього.
"Що? А яке відношення до цього має Вейерс? Він тут?"- запитав Зак.
"У певному сенсі",- спокійно відповів Аланік. Він жестом запросив їх піти за ним і повів їх сходами вниз, у підвал під будинком. -"Це будинок одного з адвокатів, тісно пов’язаного з Культом Світового Дракона. Він не є його членом, але неодноразово надавав допомогу і, як відомо, симпатизує цій організації. Мені вдалося отримати дозвіл на обшук його будинку і… ну, ось що я знайшов, коли відкрив холодильник у його підвалі."
Аланік зупинився біля однієї з трьох морозильних камер, виставлених у ряд біля стіни підвалу, і без зайвих церемоній підняв кришку. Всередині лежало заморожене тіло підлітка-хлопця, на його обмерзлому обличчі був спокійний вираз.
Це був, без сумніву, Вейерс Боранов. Зак і Зоріан мовчки дивилися на тіло майже півхвилини.
"Він… мертвий?" - незграбно запитав Зак.
"Справді",- відповів Аланік. -"Я чув, що жоден із вас не ладнав із ним, тож я не буду висловлювати вам співчуття."
"То власник цього будинку…" - невпевнено почав Зоріан.
"Йорнак Докочін",- відповів Аланік.
"Так, цей Йорнак… це він убив Вейерса?"- запитав Зоріан. -"Коли це сталося?"
"Він категорично стверджує, що не вбивав хлопця",- сказав Аланік. -"Він стверджує, що хлопець помер від невідомих причин під час сну. Одного дня він був у порядку, хоч і трохи похмурий, а наступного дня Йорнак зайшов до його кімнати, щоб перевірити, як він, і знайшов його мертвим у ліжку. Зазвичай я б не повірив у таке пояснення, але час…"
"Він помер у перший день перезапуску, чи не так?"- припустив Зак.
"Так",- кивнув Аланік. -"Через пошкодження від морозу та сам перебіг часу важко сказати напевно, але я майже впевнений, що це та сама ситуація, що й з тими аранеями під Кіорією та найманцями, яких знайшли загадково мертвими у своїх оселях."
"Хіба це не означає, що душу Вейерса викинули з петлі?"- Зак нахмурився. -"Він же не Червона Мантія?"
"Ми не можемо стверджувати цього лише на підставі цього",- сказав Зоріан, похитавши головою. -"Ми не маємо уявлення, як саме він потрапив у часову петлю, або що сталося б, якби він її покинув. Наскільки ми знаємо, це могло бути природним наслідком його виходу з часової петлі."
"Хм,- буркнув Зак. -Отже, ми знайшли Вейерса, але нічого цінного не дізналися. Ненавиджу такі речі."
"Ну, у будь-якому разі… Гадаю, те, що Вейерс був заморожений у підвалі будинку з потужними Вардами, пояснює, чому нам ніколи не вдавалося знайти його, коли ми шукали його під час попередніх перезапусків. А що він тут взагалі робив?"
"Йорнак не дуже охочий співпрацювати з нами в цьому питанні",- сказав їм Аланік. -"Він відмовляється обговорювати зі мною подробиці. Він адвокат, тож його важче розхитати й допитати, ніж більшість людей, з якими я маю справу. Ось чому я сказав вам негайно прибути сюди. Якщо ви хочете щось з нього витягнути, нам треба поговорити з ним зараз. Боюся, що Дім Боранова вже почув про ці новини й рано чи пізно з’явиться тут."
Потім Аланік повів їх на другий поверх будинку, де Йорнак наразі перебував під домашнім арештом, а поруч із ним стояли двоє охоронців. Коли вони прийшли, то побачили, що Йорнак ходив по кімнаті туди-сюди, наче тигр у клітці, розлючений і схвильований. Він навмисно ігнорував їхнє входження, навіть не кинувши на них погляду.
Зоріан оглянув чоловіка й саму кімнату. Йорнак виявився молодшим, ніж він очікував, - мабуть, десь у середині двадцяти, із дуже вродливим, хлоп’ячим обличчям. Він був бездоганно вбраний у дорогий, але стриманий одяг, а кімната, в якій він перебував, здавалася спеціально облаштованою, щоб підкреслити його імідж культурного, начитаного інтелектуала. Стіни були обставлені заповненими книжковими полицями, а по кімнаті були розкидані невеликі твори мистецтва, що надавали їй трохи художнього шарму.
У сім’ї Зоріана в Ціріні була схожа кімната. Як і вони, Йорнак, ймовірно, навіть ніколи не читав більшості книг, що стояли на полицях.
"Отже, пане Докочін",- почав Аланік. -"Я повернувся. Не звертайте уваги на моїх двох помічників, вони тут лише для підтримки. Тепер, коли ви мали змогу трохи заспокоїтися, чи готові ви обговорити все як цивілізована людина?"
Зоріан кинув на Аланіка злегка запитливий погляд. Чи той навмисно дратував чоловіка? Йорнак виглядав зовсім не спокійним. Однак Аланік не відреагував на його мовчазне запитання, тож Зоріан просто вирішив довіритися йому й повірити, що той знає, що робить. Він припустив, що з його присутністю тут навряд чи має значення, хоче Йорнак розмовляти чи ні.
Йорнак нарешті зволив поглянути на них, кинувши Заку й Зоріану короткий, презирливий погляд, а потім відмахнувся від них, ніби вони не мали значення.
"Ваша церква справді полюбляє молодих, чи не так, отче?"- сказав Йорнак, незадоволено скорчивши гримасу в бік Аланіка. -"Я знаю свої права, пане Зоск. Я не буду розмовляти з ніким, доки не прибудуть представники Гільдії магів та мій адвокат. До того часу я терпляче чекатиму тут і був би вдячний, якби ви перестали марнувати мій час."
"Цікаво, що адвокат хоче, аби його захищав хтось інший",- зауважив Аланік."
"Хірург був би дурнем, якби намагався оперувати самого себе, а адвокату не варто представляти себе в суді",- зневажливо зауважив Йорнак. -"Я й не очікував, що церковний пес зрозуміє ці речі. Такі люди, як ти, завжди вважають себе вище закону."
"Хм",- промурмотів Аланік, абсолютно не зважаючи на їдкі коментарі Йорнака. -"Буду чесним: я саме цього й очікував. Зоріане?"
Зоріан не запитав Аланіка, чого той хоче. Він уже знав. Він подумки простягнув руку до Йорнака. У молодого адвоката насправді були елементарні психічні захисні механізми, але це не могло зупинити Зоріана. Він пробив ці захисні бар’єри, наче вони були з паперу, і натиснув на розум чоловіка.
Очі Йорнака розширилися, наче блюдця, коли він усвідомив, що відбувається.
"Відповідай на запитання",- наказав Зоріан.
"Н-ні!"- заперечив Йорнак. -"Це… це незаконно! Я… чорт забирай. Чорт забирай!"
"Ти вбив Вейерса?"- запитав Зоріан, щоб переконатися.
"Я його не вбивав! Я нікого не вбивав! Я вже казав, що просто одного дня знайшов його мертвим! Це правда!"
"Що він робив у твоєму домі?"- запитав Зоріан.
"Це… ми були друзями",- сказав Йорнак, зціпивши зуби.
"Дружба між 15-річним хлопчиком і 25-річним чоловіком, таким як ти?"- легковажно зауважив Аланік. -"Хто це, нагадай-но, любить молодих?"
"Ви…"- розлючено сикнув на нього Йорнак. Він глибоко вдихнув і з великим зусиллям заспокоївся. -"Послухай… Я обіцяю розповісти тобі всю історію. Тільки… звільни мене від твого психічного впливу. Важко думати, коли ця штука затуманює мої думки."
Зоріан кинув на Аланіка запитливий погляд. Аланік кивнув, даючи зрозуміти, що треба зробити так, як сказав Йорнак, очевидно, готовий дати чоловікові шанс. Справедливо. Він припустив, що вони завжди зможуть повторити процедуру, якщо Йорнак пізніше відмовиться співпрацювати.
"Я все ще стежу за твоїми поверхневими думками",- сказав йому Зоріан, знімаючи примус, що змушував його говорити. -"Тож не намагайся нас обманювати."
"Мені не треба брехати!"- різко відрізав Йорнак. -"Уся ця історія просто… Чорт забирай, Вейерс! Навіть мертвий він досі створює мені проблеми."
"Так, він так впливає на людей",- сказав Зак, мудро кивнувши.
Йорнак проігнорував цей коментар, на мить зібравшись із думками.
"Гаразд",- сказав Йорнак. -"Отже, я познайомився з Вейерсом майже рік тому, він прийшов поговорити зі мною про його юридичні можливості щодо його… ситуації… у його Домі. Я тоді співчував йому. Те, що з ним сталося, трохи нагадало мені про мене самого. У мене теж вкрали моє право первородства."
"Справді?"- з цікавістю запитав Зак.
"Я не хочу про це говорити і прошу вас проявити милосердя та не змушувати мене",- сказав Йорнак. -"Це не має ніякого стосунку до цієї справи, і більшу частину ти можеш дізнатися з відкритих документів. Зрештою, я ж ніколи не приховував своїх кривд."
"Просто розкажи нам у двох словах",- сказав Аланік.
Йорнак кинув на нього ненависний погляд, але, поглянувши на Зоріана, вирішив все ж поступитися бойовому священику зі шрамами.
"Коротко кажучи, я був родичем невеликого Дому, який вимер деякий час тому. Хоча я й не був справжнім членом цього Дому, я був найближчим до нащадка і мав успадкувати їхні багатства та маєтки… але потім раптом, з нізвідки, з’явився новий претендент, який стверджував, що має ще ближчі родинні зв’язки. Докази його походження були явно фальшивими, а всі документи - очевидними підробками, але він мав кращі зв’язки, ніж я, і врешті-решт суди присудили йому все, а мені не залишили нічого."
"Розумію",- сказав Аланік. -"І ось ти побачив, як молодий Вейерс звернувся до тебе по допомогу, і тебе зворушила доля цього юнака, у якого спадщину узурпували члени іншої гілки його Роду."
"Так, саме так",- сказав Йорнак. -"Правду кажучи, я не міг йому особливо допомогти. Офіційним родам, таким як його, надається велика свобода у внутрішньому самоуправлінні, і загальне законодавство лише частково застосовується до його ситуації. Проте хлопець, здавалося, цінував мої поради та те, що я про нього піклувався… чого, якщо вірити його словам, не робили багато людей з його оточення."
"А те, що він оселився у твоєму домі…?"- підказав Зоріан.
"Це… ти знаєш, що його виключили з академії?"- запитав Йорнак, нахмурившись. -"Ну, після цього він не хотів повертатися до своєї родини. Поблукавши по всьому місту, щоб охолонути, він прийшов до мене додому й благав прихистити його на кілька днів. Сказав, що йому потрібно місце, де можна на деякий час сховатися й подумати, що з цим робити. Як я міг відмовити?"
"Це дуже великодушно з твого боку, і я кажу це щиро",- сказав Зоріан. - "Але як це пов’язано з тим, що його тіло опинилося у твоїй морозильній камері?"
"Це… Я просто не знав, що робити, гаразд!?"- вигукнув Йорнак, починаючи хвилюватися. -"Я просто зайшов одного ранку до його гостьової кімнати, щоб дізнатися, чому він не прийшов на сніданок, і знайшов його мертвим. Я не знав, що робити! Незважаючи на всі його проблеми, він все одно був аристократом, і Дім Боранова нізащо не залишить це без уваги. Він помер у моєму домі, а Варди взагалі не зафіксували жодного зловмисника. Як я міг би це пояснити? Я співчуваю хлопцеві, але не хочу через нього зруйнувати своє життя! Хіба я ще не настраждався достатньо!?"
Йорнак зціпив зуби й почав у розпачі смикати себе за волосся. Різко розвернувшись, він знову почав ходити по кімнаті, жестикулюючи сам до себе й бурмочучи під ніс.
Наскільки міг судити Зоріан, це не було прикиданням. Йорнак так і не потурбувався відновити свої психічні бар’єри після того, як Зоріан їх зруйнував, залишивши свої думки повністю беззахисними. Усе, що він говорив, було правдою, як він її бачив, і він щиро панікував, не знаючи, що робити.
"Тож, можливо, це дурне запитання, але навіщо тримати тіло Вейерса в морозильній камері у вашому підвалі?"- раптом запитав Зак.
"Я не знав, що ще робити",- сказав Йорнак, все ще ходячи по кімнаті. -"Якби я виніс його з дому, щоб десь викинути, то слідопити, найняті Домом Боранова, знайшли б мене в ту ж мить, щойно я вийшов би за межі Вардів мого будинку. Щодо знищення… ну, я ж ніколи раніше не знищував тіла! Тобто, звісно, я цього не робив! Звідки мені знати, як це робити? Тож я поклав тіло на лід, намагаючись придумати рішення…"
Після цього вони не дізналися від Йорнака нічого особливого. Хоча Зоріан особисто вважав рішення цього чоловіка досить сумнівними, зрештою він був просто людиною, яка знайшла мертвого підлітка у своїй гостьовій кімнаті й запанікувала. Якби Йорнак у минулому не допомагав "Культу Світового Дракона" стільки разів, Зоріан навіть пошкодував би цього чоловіка.
Приблизно через п’ятнадцять хвилин після того, як Зак і Зоріан вийшли з кімнати Йорнака, прибула ще одна група співробітників Гільдії магів у супроводі кількох представників дворянського дому Боранова, яка взяла ситуацію під свій контроль. Аланік повідомив Заку та Зоріану, що на цьому його участь у справі завершується… а отже, і їхня можливість оглянути будинок чи допитати чоловіка.
Втім, це було навіть на краще. Перезапуск добігав кінця, тож часу на детальне обстеження залишалося небагато. До того ж, було б краще, якби вони прибули до будинку чоловіка на початку перезапуску, до того, як він встиг засунути тіло Вейерса в морозильну камеру. І під час наступного перезапуску вони саме так і вчинять.
До того часу Зак і Зоріан домовилися мінімізувати спекуляції щодо того, що це означає для Червоної Мантії.
***
Незважаючи на численні проблеми, що виникали під час пошуків, Зак і Зоріан зрештою змогли зібрати всі інгредієнти, які були потрібні Сільверлейк (або, принаймні, які, за її словами, їй були потрібні) для зілля, що дозволяє сприймати душі. Однак на це пішла більша частина часу, що залишився, і до того моменту кінець перезапуску вже наближався. Тому вони з певним занепокоєнням чекали, поки Сільверлейк закінчить готувати зілля.
"Воно має спрацювати",- сказала їм Сільверлейк. -"Тобто, я насправді ніколи в житті не готувала саме це зілля, а старий рецепт відьми, в якому воно описане, далеко не такий чіткий і точний, як сучасні рецепти, з якими ви двоє знайомі… але оскільки це я беруся за це, то, мабуть, все вийде добре."
"Так, так, ми зрозуміли - ти неймовірна",- сказав Зак, втомлено кивнувши головою.
"І не забувайте про це",- безсоромно сказала Сільверлейк. -"Це не займе багато часу. Збирання інгредієнтів - це найтриваліша частина, власне приготування зілля можна завершити всього за дві години. Ви двоє йдіть пограйтеся надворі, поки я працюватиму. Можете потренуватися у створенні кишенькових вимірів чи ще в чомусь."
"У тебе справжній талант знаходити надзвичайно дратівливих вчителів, Зоріане",- сказав йому Зак, коли вони відійшли на достатню відстань, щоб Сільверлейк їх не чула.
"Так, але вони, як правило, ще й надзвичайно здібні",- заперечив Зоріан. Він дістав із кишені куртки маленьку коробочку й перевернув її догори дном, дозволивши потоку кульок висипатися з коробочки у свою долоню. Людина з хоча б середньою спостережливістю швидко зрозуміла б, що всі ці кульки ніяк не могли вміститися в таку маленьку коробочку.
"Лише 28 кульок?"- усміхнувся Зак. -"Аматор. Мені вдалося запхати 32 кульки в таку коробочку."
Зоріан кинув на Зака підозрілий погляд, але не здавалося, що його товариш по подорожах у часі бреше.
"Чорт",- буркнув Зоріан. -"Стільки спеціальних вправ на формування, а я все одно не можу просуватися в цій галузі швидше за тебе."
"У мене вшестеро більше мани, ніж у тебе, а тебе ще й обтяжує кількість симулякрів, які ти постійно тримаєш навколо себе",- сказав Зак, недбало знизавши плечима. -"Такий недолік важко компенсувати."
Звісно, він мав рацію. Чесно кажучи, дивно, що Зоріан взагалі зміг не відставати від темпів навчання Зака. Але його все одно трохи дратувало, що він програв їхнє неформальне змагання щодо того, хто швидше досягне успіху в створенні кишенькових вимірів.
Ну що ж - час наздогнати ще був. Вони будуть потроху опрацьовувати цю тему ще протягом кількох перезапусків після цього, і він був упевнений, що має більше терпіння, ніж Зак…
У підсумку Сільверлейк знадобилося майже чотири години, щоб приготувати зілля, попри її запевнення, що це можна зробити всього за дві години. Вона стверджувала, що просто чекала, поки суміш охолоне до комфортної для пиття температури, перш ніж принести її, але Зоріан підозрював, що це було пов’язано скоріше з тим, що процес виявився складнішим, ніж вона думала, а не з якоюсь такою турботою.
"Тобі слід випити зілля якомога швидше",- сказала йому Сільверлейк. -"В інструкції було трохи нечітко вказано термін придатності, а під час приготування трапилися деякі непередбачені випадковості, тож мені довелося додати дещо, щоб примусово стабілізувати його. Воно має зберегти свою дію приблизно тиждень, після чого існує невелика, але нетривіальна ймовірність, що воно може вибухнути тобі в обличчя. Краще не ризикувати, га?"
"“Непередбачені випадковості”, кажеш, - беземоційно зауважив Зак. -"Це не дуже вселяє довіру."
"Я на 97,3 % впевнена, що все спрацює як слід",- твердо сказала Сільверлейк.
Настала коротка тиша, поки Сільверлейк очікувано дивилася на них, безсумнівно сподіваючись, що хтось із них запитає її, чому саме 97,3, а не 99 чи щось подібне. Вона буде дуже розчарована. Обоє знали, що не варто підігравати їй у цьому.
"Я на 97,3 % впевнений, що ти витягла це число з повітря",- відверто сказав їй Зоріан. -"Але це не має значення. Цей місяць добігає кінця, і час незабаром перезапуститься. Я вип’ю це негайно."
"Ах так, великий перезапуск часу",- сказала Сільверлейк. -"Ти все ще про це говориш, еге ж? Ну, а я тобі колись розповідала про…"
Але Зоріан уже не слухав. Він відкоркував пляшечку зі зіллям, яку йому простягнула Сільверлейк, і миттю випив усе зілля. Густа зелена рідина була страшенно гірка, але в іншому - нічим не примітна. Кілька секунд нічого не відбувалося…
…а потім він відчув щось схоже на той прийом, що краде душу, який він пережив під час бою з хризантемою-пожирачем душ, і його чуття почали стрімко тьмяніти.
Він знепритомнів.
***
Коли Зоріан прокинувся, він з’ясував, що минуло два дні. Втім, вони цього й очікували. Згідно з тим, що їм було відомо, процес набуття сприйняття душі за допомогою цього методу завжди тривав щонайменше один день, а міг тривати й до п’яти. Відомо, що деякі нещасні душі, які не знали про цю дрібницю, помирали від зневоднення після того, як таємно випивали таке зілля.
Щодо того, що сталося, поки він був без свідомості, Зоріан мав лише найрозмитіші спогади. Протягом усього процесу він періодично приходив до тями, але це було схоже на спробу згадати сон. Він пам’ятав низку безглуздих, розрізнених образів: море сонць, з’єднаних сяючими нитками, величезний вулкан у розпалі виверження, килим диму, що повз по пустельних землях…
Іншими словами, точно так само, як і його звичайні сни. Він відкинув ці думки й зосередився на важливому… наприклад, на тому, чи вдалося йому здобути здатність бачити душі.
Відповідь була ствердною. Це не було настільки інстинктивним, як магія розуму Зоріана, але він знайшов у свідомості Судомира достатньо вказівок, щоб зрозуміти, що йому треба робити. Доки він вливав ману у свою душу певним чином, він міг "бачити" душі інших людей. Це було не стільки "бачення" як таке, скільки цілком новий чуттєвий канал, що викликав у нього головний біль, коли він намагався осмислити, що саме йому це повідомляє, але з часом і практикою це мало покращитися.
Загалом Зоріан вважав усе це величезним успіхом. Єдина проблема полягала в тому, що він забув попередити Імаю та Кіріель, що його не буде вдома кілька днів, тож Заку довелося взяти на себе весь гнів дівчат і переконати їх не повідомляти про його зникнення в поліцію. Тепер усі троє були на нього трохи роздратовані…
Наразі Зоріан нібито ховався від них у кишеньковому вимірі Сільверлейк. Звісно, у нього була вагома причина перебувати там, крім того - він намагався знайти щось, що переконало б її майбутнє "я" в тому, що часова петля існує насправді. Сільверлейк дійсно мала звичку час від часу розповідати йому невеличкі особисті історії, але було важко розрізнити, які з них вигадані, а які - справжні, тож він сумнівався, що це допоможе йому переконати її в майбутньому.
"Ти знав, що в молодості мене вважали небезпечною радикалкою?"- запитала його Сільверлейк. Зоріан не знав і сказав їй про це.
"О так. Коли я народилася, магічні ковени вже були на межі зникнення - ікосійська магія виявилася здебільшого переважаючою порівняно з нашими власними традиціями чаклунства. Зрештою, більшість наших заклинань - це довгі ритуали, що передбачають безліч наспівів і багатогодинне нерухоме стояння, або ж покладаються на закликання духів землі - які, як на мене, відомі своєю мінливістю: ніколи не можна розраховувати на те, що вони допоможуть тобі, коли ти цього найбільше потребуєш. Єдине, чим ми могли похвалитися - виготовлення зілля - ікосіанці просто скопіювали, а потім удосконалили це. Я побачила все це й вирішила вчинити величезну єресь - вирішила вивчати ікосійські методи на додаток до традиційної освіти, яку отримала від матері. Коли про це дізналися, мій ковен вигнав мене."
"Трагічно",- сказав Зоріан. "Але це не зовсім те, що я шукав. Я впевнений, що ти не дуже здивувалася б, якби я сказав, що знала цю маленьку подробицю твого минулого."
"Ні, звичайно, ні",- відповіла Сільверлейк. "Я впевнена, ти міг би дізнатися це й навіть більше, якби справді вирішив дослідити мою історію. Якби ти прийшов до мене й почав розповідати про моє минуле, я б просто подумала, що ти добре підготувався, перш ніж прийти до мене."
"Правильно",- кивнув Зоріан. "Тож я б справді волів, щоб ти дала мені щось більш суттєве. Напевно, у тебе є якийсь особистий пароль, який ти могла б легко мені сказати, не завдаючи собі особливих незручностей. Ти можеш змінити його одразу після того, як скажеш мені, тож немає ніякої небезпеки, що я ним зловживатиму."
"Ні, цього місяця"- презирливо скривилася Сільверлейк. -"Але що, якщо ти маєш рацію? Я не маю жодної гарантії, що ти використаєш цей секрет лише для того, щоб переконати моє майбутнє "я" у твоїй божевільній історії - ти міг би з таким самим успіхом використати його, щоб обікрасти її до нитки!"
"Але ти ж не віриш у часову петлю?"- спробував Зоріан.
"Якщо я вже маю розглядати якусь дурну гіпотезу, то не буду робити це наполовину",- сказала Сільверлейк тоном, що не терпів заперечень. -"Але… хм. Гадаю, я зрозуміла. Ти пам’ятаєш, як ти з’явився перед моїм будинком і влаштував весь той галас, щоб привернути мою увагу?"
"Звісно",- кивнув Зоріан. "Це один із найкращих моментів цього місяця."
Сільверлейк раптово спробувала вдарити його своєю кістлявою, змарнілою рукою, але Зоріан успішно ухилився від її удару.
"Малюче. Мені слід було б відмовитися щось говорити, але я не хочу, щоб ти й далі мене цим дратував",- буркнула Сільверлейк. -"У будь-якому разі, колись я справді розглядала можливість того, що хтось знайде моє житло й спробує привернути мою увагу. Я думала, як би це зробити правильно й ввічливо, і зрозуміла, що, мабуть, доведеться встановити якийсь дзвінок чи щось таке. А це ж суперечить самій суті цього прихованого місця, чи не так?"
"Правильно",- погодився Зоріан. -"Тож дзвінок теж мав би бути прихованим, доступним лише тим, кому про нього заздалегідь розповіли."
"Саме так!"- сказала Сільверлейк. -"Зрештою я просто відмовилася від цієї ідеї. Я не хотіла, щоб люди заглядали сюди надто безтурботно. Проте частину системи я встигла реалізувати, перш ніж здалася. У цьому місці є камінь, який видає пронизливий свист, коли прямо біля входу в цей вимір активується спеціальний ключовий камінь. Ці ключові камені так і не були виготовлені, тож свистячий камінь просто лежить там, марно припадаючи пилом. Гадаю, не буде нічого поганого в тому, щоб показати тобі, як створити відповідний ключовий камінь…"
"І це переконає тебе, що тут відбувається щось дивне?"- запитав Зоріан.
"Ну так, гадаю, переконало б",- відповіла Сільверлейк. -"Я ж, власне, ніколи не виготовляла жодного ключового каменю, не кажучи вже про те, щоб роздавати їх людям. Як ти взагалі міг би створити такий, що ідеально підійде до свистячого каменю в моєму вимірі? Якби ти з’явився з одним із них у руках, це точно привернуло б мою увагу."
Зоріан посміхнувся. У нього виникло відчуття, що їхні шанси переконати Сільверлейк у майбутньому щойно різко зросли…
***
Одним із найнесподіваніших моментів цього перезапуску стало те, що Даймен несподівано вирішив залишитися в Кіорії на останні кілька днів перезапуску. Зоріан не був упевнений, що саме спонукало його до такого рішення. Можливо, це сталося через те, що Зоріан попросив позичити його дзеркало божественного мистецтва для невеликого дослідження, або тому, що цього разу його старший брат приєднався до них у дослідженні зруйнованого палацу всередині кулі, але він раптом вирішив, що обов’язково має побачити вторгнення, яке відбудеться в ніч літнього фестивалю.
Спочатку Зоріан не надав цьому значення. Навіть коли Даймен приїхав до Кіорії за кілька днів до самого дня вторгнення, загадково заявивши, що у нього "є щось, що він мусить зробити", Зоріан просто списав це на те, що той хоче поговорити зі старими друзями чи щось таке. Потім Даймен звернувся до нього по допомогу, і Зоріан усвідомив, що, мабуть, йому слід було докладніше розпитати, чим саме займався Даймен, перебуваючи вдома в Ельдемарі.
"Ні, Даймене",- твердо сказав йому Зоріан. -"Я не збираюся влаштовувати зустріч між тобою та Фортовим."
"Та годі, Зоріане, тут на кону наша родина",- благав Даймен.
"О, будь ласка",- заперечив Зоріан. -"Те, що ти й Фортов не ладите між собою, - це не криза. У нашій родині це норма. Припини бути таким мелодраматичним."
"Криза чи ні, але ця петля часу ідеально підходить для вирішення таких питань, та й зусиль це вимагатиме зовсім небагато! Прояви трохи співчуття до свого старшого брата й зроби мені послугу, га?"- наполягав Даймен. -"Хіба я не позичив тобі своє дзеркало, коли ти просив, попри те, що розум підказував мені не робити цього? І не забуваймо про ту таємну кімнату, повну скарбів, яку я знайшов у зруйнованому палаці - без мене тобі знадобилися б місяці, щоб її знайти, якби ти взагалі зміг."
Зоріан скорчив кислий вираз обличчя. Так, Даймен у цьому перезапуску був набагато кориснішим, ніж зазвичай. Особливо та таємна кімната… вони ще перебирали її вміст, але, здавалося, там були заховані дуже гарні речі. Один із кинджалів, здавалося, був справжнім божественним артефактом! Вони ще не мали уявлення, на що він здатний, але навіть якби виявилося, що він не такий уже й вражаючий, він був би надзвичайно цінним як об’єкт дослідження та безцінним товаром для торгівлі.
"Послухай",- сказав Зоріан. -"Використовувати мене як приманку, щоб ти міг, по суті, влаштувати засідку на Фортова просто на відкритому просторі, мені справді не до душі. Хіба ти не вважаєш, що це трохи підло?"
"Я думав, ти ненавидиш Фортова?"- заперечив Даймен, піднявши брову.
"Я його не люблю, але такі маніпулятивні прийоми мені не до душі",- сказав Зоріан. -"Просто йди й зіткнися з ним віч-на-віч, гаразд? Я впевнений, він поступиться, якщо ти будеш його постійно дратувати."
"Ні, не поступиться",- повільно відповів Даймен. -"Ти думаєш, я б пропонував це, якби це спрацювало? До того ж, ти дивишся на це не з того боку. Тобі не треба його обманювати чи щось таке. Ти сам казав, що він завжди тебе шукає наприкінці перезапуску, якщо ти його не уникаєш. Щось про ліки від висипу від фіолетового повзучого куща, так?"
"Так",- неохоче визнав Зоріан. -"То ти хочеш, щоб я просто пішов кудись, де він легко мене знайде, і чекав, поки він сам з’явиться?"
"Так",- кивнув Даймен. -"Оскільки ти не просив його про зустріч, він не має права скаржитися, коли виявиться, що я був поруч."
"Ну… гаразд",- зітхнув Зоріан. -"Хоча, якщо ти дошкуляв йому останні кілька днів, він може вирішити відхилитися від свого звичного сценарію. І так дивно, що він завжди зрештою штовхає Ібері в ту фіолетову зарость. Це, мабуть, навмисний хід з його боку…"
"Мм",- погодився Даймен. -"Мабуть, я маю запитати й про це."
Остаточний план був дуже простим. Зоріан мав провести вечір, прогулюючись містом, час від часу використовуючи магію передбачення, щоб перевірити, чи наближається Фортов. Якщо так, він мав швидко сховатися в одній із численних кав’ярень, розкиданих по всій Кіорії, виходячи з того, що Фортов, ймовірно, рідше почне кричати на Даймена посеред переповненої кав’ярні, ніж посеред вулиці чи деінде. Як тільки Фортов сяде, Даймен з’явиться, щоб зірвати зустріч.
Невеликий план Даймена спрацював бездоганно. Фортов справді з’явився, шукаючи допомоги Зоріана в приготуванні "зілля проти висипу". Зоріан уже приготував необхідну мазь перед тим, як прийти сюди, тож він просто вручив Фортову маленьку баночку з маззю й відкинувся на спинку стільця, щоб допити чашку чаю, яку замовив.
Фортов подивився на баночку з ліками у своїй руці, незграбно покрутив її пальцями й нахмурився, дивлячись на нього.
"Ти просто… випадково мав ці дуже специфічні ліки у кишені?" - з недовірою запитав Фортов Зоріана. - "Що, в бісовщина, Зоріане? Ти що, постійно носиш із собою цілу аптеку чи що?"
Що ж, з огляду на те, як розвивалися його навички створення кишенькових вимірів, це цілком може стати реальністю в майбутньому.
"Я знав, що ти будеш це шукати",- сказав Зоріан. -"Адже я розмовляв з Ібері."
Обличчя Фортова спотворилося від подиву.
"Вона з тобою розмовляла!?"- здивовано запитав він. -"О боже… чому саме я? Слухай, я… дякую тобі за це, але…"
"Ти навмисно штовхнув її в той кущ фіолетових ліан, чи не так?"- сказав Зоріан, скоріше констатуючи факт, аніж запитуючи.
"Все не так просто, гаразд?"- захисно заперечив Фортов. -"Ти не знаєш, яка вона. Я знаю, що вона виглядає тихою й таке інше, але вона поводилася дуже агресивно, не приймала відмови й постійно намагалася мене поцілувати, і… Мабуть, я трохи переборщив."
"І фіолетовий кущ повзучих рослин просто випадково опинився поруч?"- запитав Зоріан. Пояснення Фортова було чудовим і все таке, але як це пояснювало те, що Ібері щоразу опинялася саме в тому кущі?
"Я навмисно взяв завдання, пов’язане з фіолетовим повзунком, коли роздавали класні завдання, бо люди зазвичай уникають їх, наче чуми. Але цього разу це її не зупинило. Гадаю, зрештою, було б розумніше взяти щось таке, де поруч було б багато інших людей. Принаймні це б зупинило її від спроб вступити зі мною у фізичний контакт…"
Зоріан збирався розпитати про це детальніше, але саме в цей момент нарешті з’явився Даймен, щоб зірвати зустріч. Дивно… насправді він навіть трохи шкодував, що Даймен не затримався довше. Історія якраз починала ставати цікавою…
"Знову ти!"- просичав Фортов, гнівно поглянувши на Даймена. -"Чому ти не можеш зрозуміти натяку!? І як, в біса, ти взагалі тут опинився? Я думав, ти мав бути в Коті!"
"Та годі, я просто хотів поговорити, гаразд? Чому ти такий…"
Зоріан відкинувся на спинку стільця, зробив ще один ковток чаю й подумки приглушив гучність криків навколо себе. Ось тобі й ідея, що Фортов стримається, бо вони перебувають у громадському місці. Але це не мало значення, бо тепер це була сцена Даймена, і йому не було потреби втручатися.
Ну, не було потреби, доки вони обоє не вирішили втягнути його у свою суперечку лише тому, що він був поруч. І тому, що його "самовпевнена поведінка", судячи з усього, їх дратувала.
Іноді йому просто не вдавалося вийти переможцем.