Симулякр номер чотири хвилювався. Насправді йому не слід було хвилюватися, зважаючи на те, ким він був, і скільки разів оригінал уже бився з сірим мисливцем. Якщо вже на те пішло, він мав би відчувати збудження - у нього було гарне передчуття щодо цієї спроби. Їхні навички вдосконалилися, вони досконало ознайомилися з можливостями сірого мисливця і підготували низку несподіванок, розроблених спеціально для протидії йому. Це могло спрацювати. Це могло справді спрацювати, на відміну від багатьох попередніх спроб, які вони робили.
Можливо, саме в цьому й була справа. Під час попередніх спроб Зоріан - а отже, й симулякр номер чотири - завжди відчував, що шанси на успіх мізерні. Навіть якщо вони зазнавали невдачі, це було цілком очікувано. Цього разу він справді вірив у їхні шанси, що змушувало його емоційно більше вкладатися в результат.
З іншого боку, цього разу їм справді терміново потрібні були яйця сірого мисливця. Вони могли зв’язатися зі Сільверлейк і без них, але розмова з нею буде набагато складнішою й набагато дратівливішою, якщо вони не зможуть принести їй те, чого вона так відчайдушно прагнула.
Він несвідомо притиснув гвинтівку ближче до грудей, і це відчуття розігнало його поточний потік думок. Він пам’ятав, як тренувався з нею знову й знову, але вона все ще здавалася його свідомості дещо чужою… так само, як і руки, що її тримали. Він був абсолютно новим типом симулякра, який оригінал нещодавно придумав - замість того, щоб втілитися в ектоплазматичну оболонку, як звичайний симулякр, його приєднали до тіла голема з реальної матерії, створеного для імітації оригіналу. Це було вдосконаленням базового заклинання практично в усіх відношеннях, надаючи йому значно більшу витривалість і водночас зменшуючи витрати на утримання вдвічі. Це дозволяло Зоріану утримувати вдвічі більше симулякрів, ніж зазвичай, і гарантувало, що їх не знищить навіть відносно незначне пошкодження. Єдиним мінусом було те, що виготовлення тіл-големів забирало дуже багато часу, а матеріали коштували шалено дорого. Принаймні, така була ідея. Симулякр насправді відчувався значно жорсткішим і обмеженим у рухах, ніж він звик, - це був явний знак того, що його суглоби працювали не так добре, як сподівався оригінал. Без сумніву, оригінал з часом знайде спосіб виправити або пом’якшити ці проблеми, але для нього особисто це нічого не змінить. Він дуже сподівався, що через це не заклинить або не промахнеться в реальному бою.
На жаль, час на роздуми минув. Коротке повідомлення промайнуло з його душі у свідомість, сповіщаючи його (та інших трьох симулякрів, що зібралися в цій місцевості) про те, що оригінал ось-ось розпочне бій. Він швидко востаннє перевірив свою гвинтівку, а потім тим самим методом - використовуючи їхню спільну душу як канал зв’язку - надіслав підтвердження, що готовий. Це було дуже зручно. Оригінал уже працював над подальшими вдосконаленнями, ґрунтуючись на їхніх дослідженнях гідри та того колективного розуму щурів ібасанців, але це все ще перебувало на початкових етапах і було далеко не готове до використання в польових умовах. Поки що доведеться задовольнятися "звичайним" спілкуванням через душевний канал.
І ось воно почалося. Сірий мисливець вискочив зі своєї печери й одразу ж кинувся атакувати Зака та Зоріана, повністю ігноруючи симулякри, розкидані по всій місцевості. На його атаку відповів шквал снарядів - Зак і Зоріан робили все можливе, щоб тримати його під тиском, не витрачаючи занадто багато своїх запасів мани. Зак випустив у нього потужні силові промені, змушуючи його постійно ухилятися й збиваючи його імпульс. Зоріан, зі свого боку, запозичив прийом Кірми - тримаючи сіруватий металевий куб як фокус заклинання, він запускав рої дрібніших, менш потужних снарядів, які безпомилково наводилися на слабкі місця сірого мисливця. Він синхронізував свою атаку з атакою Зака, змушуючи сірого мисливця отримувати принаймні кілька влучень під час кожного залпу. Хоча окремо вони були слабкими й не могли справді загрожувати сірому мисливцю, вони, мабуть, давали якийсь ефект, бо павук з кожною секундою ставав дедалі розлюченішим і збудженішим.
Симулякр номер чотири стежив за сірим мисливцем через приціл своєї гвинтівки, але не стріляв. Наразі сірий мисливець ігнорував симулякри, оскільки не сприймав їх як загрозу, але це триватиме недовго, якщо вони почнуть сліпо стріляти в зону бою. Ні, якщо він і його брати-дублікати хотіли допомогти Заку та оригіналу, їм потрібно було ретельно вибрати відповідний момент.
Проблема використання зброї проти сірого мисливця полягала не в тому, чи зможе він ухилитися від кулі. Він не міг. Наскільки знав Зоріан, ніщо не було достатньо швидким, щоб ухилитися від снаряда, що рухався швидше за сам звук. Проблема полягала в тому, що павук ніколи не сидів на місці достатньо довго, щоб у нього влучити. Кулі не відстежували свою ціль, а змусити їх це робити за допомогою магії було неймовірно складно. Найбільше, на що був здатний Зоріан, - це злегка викривити їхні траєкторії в бік місця, куди він хотів, щоб вони влучили. І симулякри мали не просто влучити в сірого мисливця - вони мали влучити так, щоб не пошкодити мішок з яйцями.
По суті, їм потрібно було, щоб сірий мисливець затримався на секунду. Завдання не з легких, але симулякр був упевнений, що Зак і оригінал зможуть це зробити.
Сірий мисливець кинувся на Зоріана. Зак становив більшу загрозу, але Зоріан був більш набридливим і, ймовірно, здавався його чуттям більш вразливим. Якби він зміг спочатку позбутися цього набридливого слабака, то міг би зосередити всю свою увагу на справжній загрозі, і його перемога була б гарантованою. Але зовнішність може бути оманливою. Сірий мисливець з усією силою врізався прямо в щит Зоріана й миттєво зупинився. Товстий силовий бар’єр, що оточував Зоріана, був дивом магічної інженерії - спеціальним заклинанням, яке Зоріан розробив за допомогою десятка професійних майстрів-магів, щоб максимально використати свої виняткові навички формування. Нитки що м'яко світилися, вплетені в кожен дюйм товстої силової сфери, спалахували, наче палаючі лампи, розподіляючи силу удару від точок зіткнення на щит у цілому, зменшуючи навантаження на будь-яку окрему точку щита.
Сірий мисливець атакував щит знову й знову в швидкій послідовності, і той зрештою піддався… але замість того, щоб розлетітися на друзки, щит розпався на три невеликі шестикутники сили, залишивши основну структуру неушкодженою. Перш ніж сірий мисливець встиг цим скористатися, весь щит змістився й автоматично перебудувався, а сусідні шестикутники ковзнули на місце, щоб закрити прогалину.
Раптово усвідомивши, що Зоріан - не та мішень, яку можна швидко знешкодити, сірий мисливець спробував відступити, але було вже запізно. Зак уже зайняв позицію, поки сірий мисливець намагався розбити щит Зоріана, і тепер запустив у павука шквал із трьох гіперщільних кам’яних куль. Сірий мисливець обертався, наче акробат, відбиваючи кулі від себе виваженими ударами ніг, але Зоріан скористався його скрутним становищем, щоб запустити в нього пару металевих циліндрів. Сірий мисливець, звиклий витримувати набридливі, але слабкі атаки Зоріана й не помітивши в циліндрах значної концентрації мани, вирішив проігнорувати їх на користь набагато загрозливіших кам’яних куль.
Саме перед тим, як вони мали влучити в сірого мисливця, циліндри вибухнули, супроводжувані какофонією звуків, яскравим світлом, магічними збуреннями та ароматним димом - усе це було спеціально оптимізовано під чуття сірого мисливця.
Оглушений і дезорієнтований світло-шумовими гранатами, сірий мисливець спіткнувся й зупинився. Лише на мить.
Симулякр номер чотири натиснув на курок.
Пролунав ще один оглушливий постріл, за яким одразу ж послідували ще два. Симулякр номер два не стріляв, оскільки перебував у дуже незручному положенні, і існувала небезпека, що він може влучити в мішок з яйцями, якщо вистрілить. З трьох куль одна повністю промахнулася повз сірого мисливця - симулякр номер один, мабуть, так погано прицілився, що навіть магія корекції траєкторії, яку оригінал наклав на кулю, не змогла допомогти. Проте це не мало значення - і він, і симулякр номер три влучили сірому мисливцеві прямо в цефалоторакс, кулі успішно пробили його панцир.
Схоже, сірий мисливець теж це усвідомив. Він розлютився, кинувшись на Зака й Зоріана з ще більшим запалом, а потім спробував втекти. Звісно, вони не могли цього допустити. Якби він втік, то, без сумніву, відступив би в глибини підземелля й сховався там перед смертю, а інші мешканці підземелля могли б з’їсти мішок з яйцями, перш ніж вони встигли б відшукати його труп. Тож на його шляху з’явилися кам’яні стіни та силові бар’єри, ектоплазматичні нитки й щупальця намагалися його обплутати, а міжвимірні ворота перекрили шлях до його лігва.
Зрештою, процес внутрішньої кристалізації зайшов надто далеко, щоб сірий мисливець міг далі функціонувати, і він почав помітно сповільнюватися, а потім зупинився. Тоді туди відправили симулякр номер чотири та його побратимів-дублікатів, щоб розрубати його на шматки й забрати мішок з яйцями, бо оригінал був надто боягузливим, щоб зробити це самому. З іншого боку, сірий мисливець перед смертю встиг пошматувати одного з симулякрів так, що його вже не можна було полагодити, тож, можливо, його не варто судити.
Але як би там не було… сірий мисливець був мертвий… а мішок з яйцями залишався цілим.
Настав час знову відвідати Сільверлейк. Подумавши трохи, симулякр номер чотири відійшов від трупа сірого мисливця й розшукав оригінал, щоб поговорити з ним про візит до старої відьми. Він так чекав, щоб побачити її реакцію, коли вона зрозуміє, що вони зробили, і було несправедливо, що він не зможе цього побачити лише тому, що був симулякром! Адже саме він застрелив сірого мисливця! Ну, він і номер три, але номер три в підсумку загинув від останнього пострілу сірого мисливця.
Він цілком заслужив це і не збирася приймати відмову.
***
Захопивши труп сірого мисливця, Зоріан та його симулякри взялися обережно знімати яйцевий мішок, прикріплений до його черева, не пошкодивши його - завдання, яке виявилося набагато складнішим, ніж Зоріан спочатку припускав. З іншого боку, яйцевий мішок залишався прикріпленим до сірого мисливця, поки той виконував усілякі різкі рухи та акробатичні трюки, тож було трохи нерозумно з його боку вважати, що він зможе просто зняти його з павука, як йому заманеться. Проте це не було нічим таким, чого Зоріан та його дублікати не змогли б вирішити, витративши трохи часу та проаналізувавши ситуацію. Приблизно за годину їм нарешті вдалося відокремити яйцевий мішок від трупа, не пошкодивши його.
Вони негайно вирушили до Сільверлейк. Адже вони не мали уявлення, що потрібно для того, щоб зберегти яйця живими протягом тривалого часу, тож краще було доставити їх Сільверлейк якомога швидше. Вони також зберегли труп сірого мисливця, сховавши його в кулі першого імператора. Більша частина його цінності була втрачена, коли його нутрощі кристалізувалися, але його все одно має вистачити на одне-два зілля.
Після розважливої й цілком спокійної дискусії Зоріан також вирішив взяти з собою симулякра номер чотири, щоб зустрітися з Сільверлейк. Супровід симулякра міг допомогти йому переконати її, що він не просто передчасно розвинений підліток-маг і що їй слід ставитися до нього серйозно.
У будь-якому разі, цього разу знайти домівку Сільверлейк було неважко. Можливо, вона сховала її в кишеньковому вимірі, але Зоріан знав приблизну місцевість, де вона знаходилася, і володів спеціальними магічними здібностями, що дозволяли знаходити такі речі. Проте вони не намагалися вдертися в кишеньковий вимір. Це було б загрозливо й грубо. Натомість вони привернули її увагу більш цивілізованим способом - діставши труп сірого мисливця з кулі й продемонструвавши його біля входу в кишеньковий вимір, водночас вигукуючи її ім’я.
Не минуло багато часу, як вона вирішила вийти, щоб зустріти їх. Вона кинула на мертвого сірого мисливця швидкий, заінтригований погляд, а потім, здавалося, проігнорувала його, зосередившись на них. Проте вона залишилася стояти біля входу до свого кишенькового виміру, міцно стискаючи в кістлявих пальцях довгий залізний прут.
"Привіт",- сказав Зак, подарувавши їй сонячну посмішку й недбало помахавши рукою.
"Яка ж у мене цікава компанія",- сказала Сільверлейк, не зворушена його привітністю. -"Не щодня двом юним магам вдається вистежити мене аж тут… А це що, симулякр, прикріплений до каркаса голема? Ого, ти справді кмітливий хлопець."
"Ну, ти й сама досить кмітлива",- зауважив Зоріан. -"Ти розгадала, що таке мій симулякр, не застосувавши жодних очевидних заклинань аналізу."
Він справді так вважав. Звісно, він би не зміг зробити чогось подібного. Йому довелося б витратити кілька хвилин на аналітичні ворожіння, перш ніж з’ясувати, з чим має справу. Звісно, вона, можливо, зробила це ще до того, як вийшла зі свого кишенькового виміру, але це все одно було вражаюче.
"Ну що? Викладайте",- вимагала Сільверлейк. -"Чому ви турбуєте стару жінку посеред її післяобіднього сну, влаштовуючи весь цей галас?"
"Ми прийшли торгувати!"- сказав Зак таким самим веселим тоном, не злякавшись її настороженості.
"Ми вбили сірого мисливця й дістали його яйця цілими й неушкодженими",- без зайвих слів сказав Зоріан, махнувши рукою в бік трупа гігантського павука, що лежав на землі поруч із ними. Тим часом його симулякр неквапливо дістав яйця сірого мисливця з коробки, яку він ніс, даючи Сільверлейк можливість їх побачити. Її очі миттєво засяяли жадібністю й захопленням. Вона досить швидко приховала це, але це було помітно. -"Ми подумали, що вони можуть тебе зацікавити."
"О? А чому ви так подумали?"- запитала Сільверлейк, нахиливши голову набік, наче пташка, яка помітила щось цікаве.
"Бо ти сама мені про це казала раніше",- байдуже відповів Зоріан.
"Бо я сама тобі про це казала раніше",- повільно повторила Сільверлейк, дивлячись на нього, наче він дурень. -"Яка дивна заява. Може, я й стара, але пам’ять у мене ще міцна… і я не пригадую, щоб коли-небудь розмовляла з тобою."
Зак і Зоріан докладно обговорили, що сказати Сільверлейк, перш ніж прийти сюди. Розповісти їй правду про петлю часу було небезпечно, бо вона, ймовірно, добре володіла як магією душі, так і магією розуму. Зрештою, вона була дуже здібною відьмою, а відьми славилися тим, що займалися обома цими сферами. Однак переконати її допомогти їм за допомогою брехні та маніпуляцій зайняло б багато часу… а часу, як не дивно, у них хронічно бракувало. Тому вони одностайно вирішили просто сказати цій набридливій старій відьмі правду й подивитися, як вона відреагує. Навіть якщо вона буде ворожо налаштована, вони, мабуть, зможуть з цим впоратися.
Можливо.
"Ти не пам’ятаєш, бо світ, у якому ми живемо, постійно повторюється. У ніч літнього фестивалю світ закінчується. Усе повертається до того стану, яким було місяць тому, а потім життя триває, ніби нічого й не сталося. Наче нескінченно повторювана музична скринька, ти знову й знову повторюєш свої дії з інтервалом у місяць… постійно забуваючи, постійно починаючи спочатку",- пояснив Зоріан, навмисно додаючи трохи мелодраматизму й таємничості.
Сільверлейк слухала його пояснення, піднявши брову, виглядаючи водночас здивованою й розвеселеною.
"Боже мій, ти проїхав такий довгий шлях лише для того, щоб розповісти мені таку казку?"- сказала Сільверлейк, легенько посміхаючись. -"Гадаю, я можу зрозуміти, звідки це в тебе. Мені іноді кажуть, що я досить повторювана у своїх аргументах."
"Це не тільки ти",- сказав Зоріан, похитавши головою. -"Усі знову й знову переживають цей місяць. Тільки я та Зак тут маємо імунітет."
"О, але ж звичайно!"- вигукнула Сільверлейк, вдаривши себе по лобі. - "Звісно, що так! Без сумніву, я теж можу отримати такий імунітет за дуже вигідними цінами, тим самим врятувавши себе від цієї жахливої, жахливої долі… повторювати себе вічно? Мушу сказати, шахраї в наші дні стають справді винахідливими."
"Насправді, ми нічим не можемо допомогти тобі зберегти пам’ять про попередні перезапуски",- сказав Зак, незадоволено клацаючи язиком. -"Це трохи пригнічує, але що ж поробиш. Ми тут не для цього. Як я вже зазначав раніше, ми тут, щоб обмінятися - яйця сірого мисливця в обмін на магічну допомогу."
Сільверлейк на мить замовкла.
"А, розумію",- нарешті сказала вона. -"Це просто ваша відповідь на моє запитання. Я запитала, звідки ти знаєш, що мені потрібні яйця сірого мисливця, і ти дав мені відповідь. Я припускаю, що якби я попросила тебе про справжнє пояснення…?"
"Це й є справжнє пояснення",- сказав Зоріан. -"Це не моя вина, що ти мені не віриш."
"Хм",- презирливо хмикнула Сільверлейк. -"Просто з цікавості: під час тієї розмови, якої я не пам’ятаю, я тобі взагалі казала, навіщо мені потрібні яйця сірого мисливця?"
"Ні, не казала",- визнав Зоріан. -"Чесно кажучи, тоді я був на тебе досить розлючений і не розпитував надто докладно. Я прийшов до тебе по допомогу з нагальною проблемою, а ти відправила мене виконувати всілякі завдання, які я виконував без нарікань. Але моєю єдиною нагородою було доручення полювати на сірого мисливця заради його яєць. Тоді я був набагато слабкішим, тож це, по суті, було рівнозначно тому, що ти відправила мене на неможливе завдання, аби позбутися мене."
"Це справді схоже на те, що я могла б зробити",- мудро кивнула Сільверлейк. -"Що приводить мене до наступного питання: чому ти так упевнений, що я справді прагну цих яєць? Можливо, я просто відправила тебе на марну справу, щоб згаяти твій час, і насправді мені було байдуже, чим це закінчиться."
Що ж, правда полягала в тому, що Зоріан не знав цього напевно. Він робив обґрунтоване припущення, спираючись на такі речі, як те, що вона, очевидно, сама намагалася здобути ці яйця в минулому. Але їй не обов’язково було про це знати.
"Я емпат",- сказав він їй. -"Тож я впевнений, що ти дуже-дуже хочеш ці яйця."
Сільверлейк гнівно поглянула на нього.
"Маг розуму",- з огидою випалила вона. -"У мене найгірша удача, клянуся. Мені подобається магія розуму лише тоді, коли я сама застосовую її до інших! Гаразд, гаразд, я визнаю, я справді хочу яйця сірого мисливця… але вони не такі цінні, як ти, мабуть, сподіваєшся!"
"Тобто?"- спокійно запитав Зоріан.
"У мене є важливий проєкт, для якого вони потрібні, але це лише один із двох критично важливих компонентів, яких мені бракує. Якби ти приніс обидва, я б справді була готова укласти з тобою угоду. Але це шкода, дуже шкода, бо без іншого критичного компонента ці яйця є лише… цікавинками."
Зак перекосив очі.
"Ти саме така, як тебе описав Зоріан",- сказав він. -"Щоразу, коли одне з твоїх завдань виконано, ти придумуєш нове."
"Ну, це не дуже справедливо",- розсудливо зауважила вона. -"Зрештою, я не пам’ятаю, щоб коли-небудь давала тобі завдання. Але, відкинувши це, я ніколи не казала, що не обміняюся на яйця. Я лише сказала, що тобі краще не сподіватися виманити в мене щось справді цінне в обмін на таку дрібницю."
"Дрібничку",- каже вона. Ага.
"Просто з цікавості, що це за інший важливий компонент?"- запитав Зоріан.
"Кістки та певні органи гігантської коричневої саламандри, яка виросла понад певний розмір",- відповіла Сільверлейк.
"І це все?" - з недовірою запитав Зак. - "Таких тут повсюди повно!"
"Це не так просто, як здається",- сказала Сільверлейк. -"Так, їх багато в річках і струмках навколо нас, але вони просто недостатньо великі… недостатньо дорослі. Розумієте, гігантські коричневі саламандри ніколи не вмирають від старості. Вони просто стають більшими. Але це досить слабкий вид магічних істот, і після певного моменту вони ростуть дуже повільно, тому майже жодна з них не досягає того розміру, який мені потрібен. Мені потрібна саламандра, яка прожила щонайменше сто років, а такі зустрічаються надзвичайно рідко."
"А їх не можна розводити в неволі?"- запитав Зак.
Сільверлейк подивилася на нього так, ніби він щойно поставив найдурніше запитання у світі.
"Хто б погодився чекати сто років, поки істота виросте?"- запитала вона. -"Ніхто не має стільки часу, хлопче. До того ж, вони, мабуть, усі захворіють і помруть ще до того, як мине сто років. Я не маю уявлення, як взагалі вирощувати гігантських саламандр."
Зоріан не міг не згадати, як пройшла його перша зустріч із Сільверлейк. Якщо він правильно пам’ятав, на нього щойно напала особливо велика гігантська коричнева саламандра, і він убив її в порядку самооборони. Саме це стало тим каталізатором, який змусив Сільверлейк нарешті відкритися перед ним. Тоді він безтурботно віддав їй труп саламандри, навіть не усвідомлюючи, наскільки він цінний… а Сільверлейк, отримавши від нього щось настільки очевидно цінне, все одно вирішила відправити його на купу марних доручень, навіть не вислухавши його.
От же клята стара сука!
"Давай на хвилинку перестанемо ходити навколо даного питання",- сказав Зоріан, придушуючи своє роздратування заради того, щоб нарешті чогось досягти. -"Ось наша пропозиція: яйцевий мішок сірого мисливця в обмін на місячний курс навчання створенню кишенькових вимірів. Що скажеш?"
"О? Створення кишенькових вимірів?"- задумливо промовила Сільверлейк, постукуючи вказівним пальцем по підборідді. -"Отже, це те, чого ти прагнеш. Це досить екзотичний і високорівневий навик. Ти впевнений, що взагалі здатний його опанувати?"
О, добре - вона не заперечила, що володіє цією навичкою. Зоріан трохи побоювався, що її схованка - це просто щасливий збіг обставин, і що насправді вона сама не здатна створювати кишенькові виміри. Було б клопітно шукати когось іншого, хто мав би такі знання. У будь-якому разі, Зоріан не намагався переконати Сільверлейк словами - натомість він просто відкрив просто тут і зараз міжвимірні ворота прямо до Кота. Сільверлейк миттєво насторожилася, коли він почав промовляти заклинання, але не намагалася його зупинити. Приблизно на півдорозі вона, здавалося, усвідомила, що він робить, і розслабилася. Натомість на її обличчі з’явився заінтригований вираз, особливо коли сам міжвимірний прохід раптово з’явився поруч із Зоріаном.
Вона кілька разів обійшла портал, пильно вдивляючись у нього, а потім знову повернулася до Зоріана.
"Ну що ж, ти повний сюрпризів. Не думаю, що я коли-небудь бачила такий стабільний, майстерно створений міжвимірний портал",- неохоче визнала Сільверлейк.
Зоріан посміхнувся. Це було цілком природно. Зрештою, навички Зоріана у створенні воріт були поєднанням більш ортодоксальних методів, яких його навчив Ксвім, а також власних висновків, зроблених Зоріаном під час постійних вивчень воріт Ібасанців та спостереження за роботою воріт Бакори. Він сумнівався, що багато хто мав нагоду вивчити стільки різних методів створення воріт.
"Як бачиш, я досить добре розбираюся в міжвимірних техніках",- сказав Зоріан. -"Так само як і мій друг Зак, що тут зі мною. Тобі не треба хвилюватися, що ми не зможемо виконати твої вказівки."
"Ну, це добре",- сказала Сільверлейк, широко й радісно посміхаючись. -"Тоді залишається лише питання оплати. Розумієте… Я не думаю, що яєць сірого мисливця вистачить, щоб за це заплатити."
Зоріан навіть оком не змигнув. Він цілком очікував, що Сільверлейк відхилить їхню початкову пропозицію й зажадає більшого. Така жадібна й ненаситна карга, як вона, ніколи не погодиться на першу пропозицію. Тож добре, що він мав набагато більше, що запропонувати.
"Я міг би з цим посперечатися, але сьогодні я в щедрому настрої",- сказав Зоріан. Він жестом попросив Зака дістати кулю першого імператора, що той негайно й зробив. "Те, що тримає мій друг - це портативний кишеньковий вимір, у якому міститься стародавня руїна. Це загублений артефакт з Епохи Богів, який, ймовірно, неможливо відтворити в наші часи. Якщо ти погодишся на цю угоду, ми дозволимо тобі вивчати артефакт протягом усього курсу наших занять. Я впевнений, що ти можеш уявити, наскільки корисним це може бути для твоїх власних навичок створення кишенькових вимірів."
Сільверлейк, очевидно, могла це уявити, бо вона так пильно дивилася на кулю, що Зоріан побоявся, ніби вона тут же накинеться на них обох і спробує відібрати її. Але через кілька секунд вона похитала головою й відвела погляд від кулі.
"Додай до цього своє модифіковане заклинання "Ворота" - і угода укладена",- сказала Сільверлейк.
"А, ні, я не можу на це погодитися",- відповів Зоріан, вдаючи сум. -"Хоча це заклинання не є зовсім неможливим… якщо ти погодишся на деякі додаткові поступки."
Сільверлейк гнівно поглянула на нього, але Зоріан повністю проігнорував її невдоволення. Якщо вона могла бути жадібною, то й він теж. Він бачив, що вона справді хоче це заклинання "Воріт", тож чому б не витягнути з цього все, що можна?
"Припускаю, ти маєш на увазі щось конкретне?"- запитала вона.
"Я хочу здобути здатність сприймати душі",- сказав Зоріан. -"І, на жаль, зілля, зроблене з лялечок метелика-плакальника, не підходить."
"Так, це зілля зовсім погано зберігається",- підтвердила Сільверлейк. -"Воно може простояти щонайбільше шість місяців, і то з великим натягом. Але справді, навіщо ти турбуєш мене з таким дріб’язковим проханням? Просто йди вбий кількох людей. Саме так майже всі некроманти здобувають цю здатність у наші дні. Навіть якщо ти не маєш жодного таланту до магії душ, ти мав би змогти її здобути після двадцяти чи більше жертв."
"Це не варіант",- сказав Зоріан, легенько грізно поглянувши на неї. -"Зовсім. Якщо для того, щоб здобути цю здатність, мені доведеться ритуально вбивати людей, я краще відмовлюся від цієї ідеї."
"Фу",- презирливо вигукнула Сільверлейк. -"То навіщо ж такому чутливому й вразливому хлопчаку, як ти, взагалі потрібне сприйняття душ? З таким ставленням ти ніколи не досягнеш нічого вартісного в магії душ."
"Можливо, це знадобиться мені, щоб врятувати своє життя",- відповів їй Зоріан. -"Тобі не варто про це турбуватися. Питання в іншому: чи зможеш ти це зробити? Чи зможеш ти приготувати мені зілля, яке надасть мені здатність сприймати душі менш ніж за місяць?"
"Хм",- презирливо хмикнула Сільверлейк. -"Ти хоч уявляєш, наскільки важко здобути здатність сприймати душі за допомогою простого зілля?"
"Так",- рішуче відповів Зоріан. -"Я справді знаю. Саме тому я й звернувся до тебе по допомогу."
Правду кажучи, більшість того, що Зоріан знав про це, він дізнався від Судомира, якого під час попередніх перезапусків ретельно допитували щодо його знань. Аланік також дещо додав, але цей понівечений бойовий священик був обережним щодо своїх знань з некромантії й відверто визнавав, що в цьому плані поступається Судомиру. У будь-якому разі… судячи з усього, всі душі за замовчуванням мали певну міру сприйняття душ, але воно було щільно заблоковано й недоступне для використання. Аланік пояснював це тим, що сприйняття душ - це те, що боги призначили активувати лише після смерті, аби допомогти душі дістатися до місця призначення, і що його передчасна активація на матеріальному плані була "небезпечно спокусливою". Отже, боги запечатали її до самої смерті, щоб вона не привела людей до єресі та гріха. Судомир пояснював це тим, що ця здатність була властива самим душам, а боги егоїстично запечатали її, бо боялися сили та винахідливості людства. З огляду на те, що некроманти, як правило, були вкрай аморальними, Зоріан схилявся на бік аргументів Аланіка.
Проте це не мало значення. Навіть Аланік визнавав, що сприйняття душ саме по собі не є злом. Церква Тріумвірату закликала людей не шукати його навмисно, але водночас заохочувала його використання серед свого духовенства. Кожен високопоставлений священик і чимало нижчих за рангом мали певний рівень сприйняття душ. Зі зникненням богів Церква Тріумвірату мусила знайти спосіб компенсувати втрату божественних повноважень… і надання здібностей до сприйняття душ своїм священикам у масовому масштабі було одним із застосованих методів. Саме Церква Тріумвірату розробила й удосконалила зілля з метелика-плакальника - найдоступніший і найнадійніший на сьогодні алхімічний метод набуття здатності сприймати душі. Просто рецепт зілля був настільки простим і настільки широко поширеним, що зрештою просочився за межі церковної ієрархії й став масово використовуватися в некромантських колах.
Колись Зоріан вважав дивним, що зілля, доступне лише раз на 23 роки, могло бути таким привабливим для людей… але потім він знайшов у спогадах Судомира уривчастий рецепт альтернативного зілля й одразу зрозумів, чому. Необхідні інгредієнти абсолютно неможливо було придбати ані в магазинах, ані на чорному ринку. Це були такі речі, які потрібно було особисто розшукувати в диких і небезпечних куточках світу… і більшість інгредієнтів були пов’язані зі створіннями, що володіли певними способами атаки на душу. Навіть для Зака та Зоріана ці істоти становили серйозну небезпеку. Щоб приготувати зілля, описане у спогадах Судомира, потрібно було мати надзвичайні зв’язки або чимало часу, щоб відшукати всі інгредієнти, мати достатньо сили, щоб їх здобути, а потім знайти когось із достатніми алхімічними навичками, щоб приготувати складне зілля, яке той, ймовірно, ніколи в житті не готував, і впоратися з цим з першої спроби.
До того ж усі такі зілля діяли за одним і тем самим принципом - вони доводили того, хто їх випивав, до самого краю смерті, аби в останню мить врятувати його. Це дуже нагадувало те "спеціальне тренування", яке Аланік влаштував йому, тільки ще в екстремальнішому варіанті. Зрозуміло, що якщо приготувати таке зілля неправильно, то після його вживання, швидше за все, загинеш на місці. Метелики-плакальники з’являються лише раз на двадцять три роки, але коли з’являються, їх буває досить багато, що дає алхімікам можливість попрактикуватися з інгредієнтами.
Звісно, існували й інші способи набуття здатності бачити душі. Просто вони були для нього не надто корисними.
Наприклад, можна було просто народитися з цією здатністю. Деякі люди мали вроджене бачення душ, яке вчені називали "духовними очима", так само, як він народився з вродженою емпатією та здатністю до інстинктивної магії розуму. Зоріан, очевидно, не належав до таких. Деякі люди, ледь не загинувши, випадково відкривали в собі цю здатність. Але на це не можна було розраховувати, оскільки ніхто не знав, як це насправді працює. Нарешті, існував справді простий і доступний метод, пов’язаний із ритуалом жертвопринесення. Потрібно було лише створити тимчасовий зв’язок душ із людиною, а потім убити її. Повільно. При цьому вона мала залишатися притомною, бо інакше, звісно, нічого не вийшло б. Цього методу дотримувався Судомир, і саме його використовували більшість початківців-некромантів, оскільки він був дешевим і простим у виконанні.
Зоріан, побачивши у спогадах Судомира, що саме передбачала ця процедура, зрозумів, що не має сил на таке. Він був, як сказала Сільверлейк, надто чутливий, щоб, по суті, закатувати до смерті з десяток людей.
"Якщо ти знаєш, наскільки складно готувати ці зілля, то, безперечно, розумієш, що зробити одне таке за місяць - це нонсенс, навіть для мене. Тільки зібрати інгредієнти…"
"Які б інгредієнти тобі не знадобилися, ми їх для тебе дістанемо",- перервав її Зак. -"Тобі залишиться лише змішати їх у щось, що спрацює."
"Хм",- задумливо промурмотіла Сільверлейк. -"Ти вбив сірого мисливця, не пошкодивши його яйцевий мішок анітрохи. Це свідчить про твої бойові навички. Проте для збору інгредієнтів на старовинне зілля для сприйняття душ тобі знадобляться принаймні елементарні засоби захисту душі."
"Вони в нас є",- відповів Зак.
"Справді?"- запитала вона, звучачи здивованою. -"Ну що ж, гаразд. Якщо ви подбаєте про збір інгредієнтів, я, мабуть, зможу приготувати вам зілля для сприйняття душ. Але тільки це! Я не дам вам рецепт і не дозволю спостерігати за самим процесом створення."
"Прийнятно",- кивнув Зоріан. Він зачекав кілька секунд, але здавалося, що вона більше нічого не скаже. -"Тож, ми домовилися? В обмін на яйця сірого мисливця, доступ до досліджень портативного кишенькового виміру, що є в нашому розпорядженні, та мої знання щодо заклинання "Ворота", ти погоджуєшся навчити нас створювати кишенькові виміри та приготувати нам зілля для сприйняття душ."
Сільверлейк стояла мовчки, обмірковуючи угоду в голові. Вона хмурилася й кривилася, час від часу перериваючись на незрозуміле бурмотіння та дивні жести. Зоріан підозріло спостерігав за нею, побоюючись, що вона намагається непомітно вимовити якесь заклинання серед усього того безглуздя, але все це здавалося цілком нешкідливим. Ну, настільки нешкідливим, наскільки може бути така нестабільна поведінка.
"У мене є питання",- нарешті сказала вона. Зоріан жестом запросив її продовжувати. -"Раніше ти розповів мені ту дивну історію про те, що цей місяць нескінченно повторюється, і про те, як я втрачаю всі спогади про нього, а ти - ні. Хіба це не означає, що все, що я отримаю в результаті цієї угоди, є ілюзорним, тоді як усе, що отримаєш ти, насправді залишиться з тобою?"
"Я думав, ти в це не віриш",- зауважив Зоріан.
"Давай на мить уявимо, що я вірю",- сказала Сільверлейк, навіть не моргнувши оком. -"Чи я помиляюся?"
"Ти не помиляєшся",- Зоріан похитав головою. -"У загальному плані ця угода дуже вигідна для нас. Усе, що ти отримаєш, зникне наприкінці цього місяця, тоді як знання, які ми здобудемо, та розблокування мого сприйняття душі залишаться з нами для майбутнього використання."
"Тоді… тобі не здається, що це дурниця - говорити мені таке?"- з цікавістю запитала його Сільверлейк. Вона, здавалося, не була справді розлючена, а просто цікавилася логікою, за якою Зоріан дійшов до свого рішення. -"Тобто, я, звісно, не вірю в ту нісенітницю, яку ти тут виголошуєш, але якби й вірила, то це змусило б мене категорично відмовитися від твоєї пропозиції."
"Я думаю про майбутнє",- спокійно відповів їй Зоріан. -"Мені неможливо засвоїти твої навички створення кишенькових вимірів менш ніж за місяць. Ми обоє це знаємо. Я буду приходити сюди з цією самою пропозицією знову й знову, і мені доведеться продовжувати з того місця, де ми зупинилися під час попереднього перезапуску. Спочатку я, можливо, зможу обдурити тебе брехнею про те, що навчився основам у когось іншого, але це швидко стане неправдоподібним. У якийсь момент мені доведеться пояснити, звідки я знаю навички, які, очевидно, належать тобі… навіть якщо ти не пам’ятаєш, що навчала мене."
"Ну, це все добре, але… як це тобі допоможе саме зараз?"- запитала Сільверлейк, очікуючи відповіді.
"Зараз саме час знайти щось, що допоможе мені переконати твою майбутню версію в тому, що я кажу правду",- сказав Зоріан. -"Ти, можливо, не повіриш мені одразу, але, судячи з усього, готова хоча б на деякий час розглянути цю ідею… про що яскраво свідчать твої нинішні запитання."
Вона нахмурилася на нього, але він проігнорував її невдоволення.
"По суті, я сподіваюся, що ти зрештою скажеш мені щось, чим я зможу похвалитися перед твоєю майбутньою версією, щоб переконати її, що часова петля реальна і ми справді вже зустрічалися раніше… навіть якщо вона цього не пам’ятає."
Сільверлейк хвилину дивилася на нього, а потім вибухнула реготом. Зоріан зітхнув. Він справді не розумів, що в цьому такого смішного.
"Хлопче, ти ще божевільніший за мене!"- нарешті вихрипнула вона, кілька разів ударивши себе в груди, щоб приборкати сміх. -"У будь-якому разі, я приймаю твою пропозицію! І оскільки я зараз у гарному настрої, то додам тобі нагороду! Хочеш секрет? Я розповім тобі чудовий. Причина, чому мені потрібні ті сірі яйця мисливця та тіло столітньої гігантської саламандри, полягає в тому, що я працюю над зіллям молодості."
"Ти намагаєшся відтермінувати смерть від старості?"- здивовано запитав Зак. -"Ого. Це неймовірно високий рівень майстерності. Я чув від Зоріана, що ти майстриня-алхімік, але не знав, що ти настільки вправна."
"Дурненький хлопчику",- посміхнулася Сільверлейк. -"Я не намагаюся відтермінувати старість. Я вже безсментна."
Це зізнання залишило їх обох без слів. Безсмертна!?
"Ха-ха!"- зареготала Сільверлейк. -"Здивовані, чи не так? Так, я можу існувати так нескінченно довго. Не дайте себе обдурити моєю привабливою зовнішністю - я справді дуже стара."
"Наскільки стара?"- обережно запитав Зак.
"Нечемно розпитувати про вік у дами",- сказала вона, удаючи сором’язливість. -"Але це трицифрове число, стільки я можу сказати. У будь-якому разі, мені вдалося добре зупинити час, щоб він не руйнував моє тіло, але цього мені замало. Я хочу повернути свою молодість. І з тими павучиними яйцями, які ти мені приніс, я лише за крок від цієї мети."
Настала коротка тиша, Зак і Зоріан не знали, що на це відповісти.
"Досить непогана таємниця, чи не так?"- сказала Сільверлейк.
Вона розповіла їм усе це лише для того, щоб похвалитися, яка вона дивовижна, чи не так?
"Так",- прокашлявся Зоріан. -"Так, справді. У будь-якому разі, щодо цієї угоди…"
"Приходьте сюди через два дні",- зневажливо сказала Сільверлейк. -"Ви прийшли сюди зовсім без попередження, тож застали мене абсолютно непідготовленою. У моєму домі зараз повний безлад, він абсолютно непридатний для прийому гостей. Мені треба дістати з підвалу кілька додаткових стільців, витерти пил з меблів і, можливо, приготувати щось перекусити. Здається, у мене ще залишився той грибний торт, з яким я експериментувала кілька років тому. Знаю, це звучить трохи підозріло, але він дуже добре зберігається і дарує такі чудові сни…"
"Тоді яйця залишаться у нас, доки ми знову не зустрінемося",- попередив її Зоріан, повністю ігноруючи її жарти.
"Хм",- презирливо хмикнула Сільверлейк. -"Гарад, як хочете. Параноїдальні бешкетники. Обов’язково сховайте їх у сухому, темному місці з великою кількістю мани в повітрі, інакше вони зіпсуються, і угода зірветься!"
"Я це врахую",- кивнув Зоріан. Виявляється, зберегти яйця було набагато простіше, ніж він побоювався. -"Просто щоб переконатися: ця штука безпечна, так? Яйця ж не вилупляться за кілька годин і не випустять всюди купу міцних маленьких павукоподібних монстрів, правда?"
"Ні, ні, ні… ну, не повинні…"- сказала Сільверлейк, трохи завагавшись.
"Ми сховаємо їх подалі від будь-яких населених місць",- рішуче сказав Зак. -"А коли підемо за ними, спочатку відправимо туди одного з твоїх симулякрів."
"Гей!"- заперечив симулякр, що був присутній у той момент.
"Припиніть це",- різко сказала їм Сільверлейк. -"Все буде добре. Повірте мені."
Усі троє кинули на Сільверлейк незадоволені погляди, явно даючи їй зрозуміти, що думають про її надійність і чесність.
"У сучасної молоді, жодної поваги до старших…"- сердито пробурмотіла вона. -"Ну що ж, тоді геть звідси! Ідіть геть. Досі це була приємна зустріч, що краще закінчити її на позитивній ноті. Не забудьте принести подарунки, коли ми зустрінемося наступного разу! Чесно кажучи, я не можу повірити, що ви двоє прийшли в гості до когось і навіть не принесли йому пляшку бренді чи чогось такого. Хіба ви не знаєте, що дарування подарунків - це важлива традиція? Ні, не відповідайте, я просто читала вам лекцію, а не питала вашої думки. Ідіть. Геть!"
І так закінчилася їхня зустріч із Сільверлейк - вона прогнала їх, наче зграю неслухняних котів, що тиняються по її задньому дворі. Проте вони в основному досягли того, за чим прийшли, тож Зоріан був задоволений.
Він лише сподівався, що вона справді дотримається своєї частини угоди.
***
Коли Зак і Зоріан знову завітали до Сільверлейк, вона стояла біля скромної хатинки й неакуратно розрізала двох гігантських коричневих саламандр. Це були менші екземпляри, які не йшли в жодне порівняння з тим велетнем, що колись давно намагався з’їсти Зоріана, тож Зоріан припустив, що вони не були тими, які їй потрібні для приготування зілля молодості… але, судячи з усього, навіть ще молодші саламандри їй усе ж були до чогось потрібні. У будь-якому разі, вона привітала їх широкою посмішкою й одразу ж зажадала віддати павучі яйця. Вони так і зробили, терпляче чекаючи, поки вона понад хвилину повністю їх ігнорувала, зосередившись на огляді яєць на предмет пошкоджень та всього іншого, що вона шукала. Вона запросила їх до своєї хатинки, яка, як виявилося, була не стільки справжньою хатинкою, скільки маскуванням для входу в її кишеньковий вимір.
Ну, власне, внутрішній шар її кишенькового виміру. Сама хатинка також була прихована у власному кишеньковому вимірі, саме тому Зоріан не міг її знайти, просто блукаючи лісом. Але вимір хатинки був лише зовнішнім шаром її прихованого світу - тим, який можна було розгортати (тим самим стаючи фактично доступним для відвідувачів) і стискати (здавалося б, повністю зникаючи зі світу) за власним бажанням. Усередині цього виміру-хатинки був ще один, більший кишеньковий вимір, який слугував Сільверлейк справжнім домом і оперативною базою.
За словами самої Сільверлейк, хатинка була "лише прикриттям, щоб обдурити дурних відвідувачів".
Що стосується вмісту внутрішнього шару, то він складався з трьох речей: гарного, розкішного двоповерхового будинку, просторого трав’яного саду, повного рідкісних магічних рослин, та ретельно захищеної алхімічної майстерні, де вона виконувала більшу частину своєї роботи.
Так, могутня відьма, яка явно дуже пишалася своїми традиціями й проводила різницю між алхімією та "приготуванням зілля", мала повністю обладнану алхімічну майстерню, яка була б знайома будь-якому звичайному алхіміку з великих міст. Зоріану не могло не здатися це трохи кумедним.
З того часу минуло п’ять днів, і досі Сільверлейк дотримувалася своєї частини угоди. Зоріан побоювався, що вона спробує ухилитися від своїх обов’язків наставниці, даючи їм незрозумілі програми тренувань, ефективність яких була сумнівною, а потім зникне у своїй майстерні на решту дня, але цього не сталося. Ймовірно, тому що вони перебували глибоко в її базі, і існувала реальна небезпека, що вони можуть спалити її дім і трав’яний сад, якщо відчують, що вона їх обдурила. А може, тому, що вона справді хотіла модифікації заклинання "Ворота" і знала: рівень співпраці, на який вона могла розраховувати від Зака та Зоріана в цьому питанні, безпосередньо залежав від того, наскільки віддано вона сама навчатиме їх створювати кишенькові виміри. Якими б не були її мотиви, Сільверлейк насправді давала їм довгі, вичерпні пояснення й навіть створила перед ними кілька кишенькових просторів розміром з кулак для демонстрації.
Створення кишенькового виміру було оманливо простим. Основна ідея полягала в тому, щоб розтягнути й скласти обраний об’єм простору в мініатюрну просторову пляшку й нібито… закрити її кришкою. Цю "кришку" називали опорною точкою, і вона не давала складеному простору миттєво повернутися до своєї природної форми в той момент, коли на нього переставали тиснути, як це зазвичай робить простір. Після цього кишеньковий вимір можна було поступово роздувати до максимального розміру, який могла витримати опорна точка.
Очевидно, що створення опорної точки було найважливішою частиною створення кишенькового виміру. Це було місце, де вимір з’єднувався з основною реальністю, і слугувало як входом, так і фундаментом, на якому зрештою трималася стабільність виміру. Його розмір, потужність і складність визначали, наскільки великим і стабільним міг бути кишеньковий вимір. Якщо його коли-небудь знищити, приєднаний до нього вимір швидко зазнає тієї самої долі.
Ні Заку, ні Зоріану ще не вдалося успішно створити стабільну точку кріплення, хай навіть найменшу. Цей процес був настільки ж складним, як і навчання заклинанню "Ворота", за винятком того, що вимагав ще більше мани та уваги до деталей. Зоріан був дещо роздратований, усвідомивши, що Зак, ймовірно, опанує цю здатність набагато швидше за нього, просто тому, що мав набагато більше мани, яку міг витратити на тренування, ніж Зоріан.
Ситуацію погіршувало те, що Зоріан суттєво уповільнив відновлення мани, підтримуючи шість різних симулякрів. Цікаво, що він винайшов абсолютно новий метод використання симулякрів, який дозволив удвічі зменшити витрати на підтримку кожного з них… а потім одразу ж подвоїв кількість симулякрів, які він підтримував одночасно.
Наразі Зоріан сидів на землі в кишеньковому вимірі Сільверлейк, переглядаючи звіти своїх симулякрів, поки чекав відновлення його запасів мани. Один із симулякрів перебував у Коті, разом із Дайменом обмірковуючи, як дістатися до інших частин Ключа. Інший обшукував бібліотеку академії в пошуках закритих теоретичних книг із просунутого створення вимірів. Третій домовлявся про торговельну угоду з одним із другорядних експертів, до яких вони зверталися з пропозицією про співпрацю. Четвертий і п’ятий працювали над модернізацією каркасів големів симулякрів. Зазвичай він би не вкладав у це стільки ресурсів, але у нього не було вибору - усі симулякри оголосили страйк, доки він не погодився назавжди закріпити двох копій за цим конкретним завданням.
Нарешті, шостий і останній симулякр працював над чимось дуже делікатним і, можливо, небезпечним - психічним посиленням.
Поки що це було досить стримано. Він не хотів, щоб його божевільна копія розгулювала навколо або, ще гірше, кинулася на нього. До того ж симулякри по суті все ще були ним самим, а це означало, що вони аж ніяк не були згодні бездумно ризикувати своїм розумом. Враховуючи можливі ризики для власної безпеки та тривожну ймовірність того, що його власні симулякри можуть підняти бунт, якщо він занадто далеко зайде в цьому напрямку, Зоріан наказав останньому симулякру поки що обмежуватися самоствореними ілюзіями. Такими речами, як з’ясування, як блокувати шум та інші відволікаючі фактори, додавати акценти та нагадування до свого сприйняття тощо. Це була дуже ортодоксальна, дуже безпечна підгалузь розумових покращень. Оскільки це модифікувало лише чуття мага, а не його думки та емоції, нашкодити можна було не так вже й багато, і майже все це можна було виправити. Людські маги провели чимало роботи в цьому напрямку, здебільшого тому, що намагалися створити засоби ворожіння, які б відображали результати через ілюзії, спроектовані на чуття мага. Звісно, Зоріан також звертався до різних павутин Аранеїв. "Захисники Світла" та "Майстри Досконалих Фантазмів" були двома мережами, які найбільше допомогли в цьому проєкті, хоча він також отримав значну допомогу від кількох, в іншому випадку незначних, павутин, таких як "Банда Туману" та "Притулок Мрій".
"Хлопче, я ж казала тобі стежити за тим казаном",- гримнула на нього Сільверлейк, вириваючи його з роздумів. -"Він закипить, якщо ти й далі будеш так літати в хмарах. Припини. Це непрофесійно."
"Фу",- незадоволено буркнув Зоріан, кинувши погляд на величезний залізний казан ліворуч від себе. Сільверлейк, по суті, втягнула його в допомогу їй з алхімією - вибачте, з приготуванням зілля. Однак це мало тривати лише 10 хвилин, а вона повернулася лише зараз, щоб перебрати на себе справу, коли минуло щонайменше півгодини.
"Ми ніколи не домовлялися, що я буду твоїм особистим помічником, коли укладали угоду. Мені слід почати брати з тебе плату за це",- пробурмотів Зоріан, достатньо голосно, щоб вона його почула. Вона вдала, ніби він нічого не сказав. Він підвищив на неї голос: "Що взагалі відбувається з тим казаном? Якщо ти збираєшся залучати мене до своїх проєктів, то хоча б поясни, що відбувається."
"Це експеримент",- відверто відповіла Сільверлейк, занадто зайнята чищенням якогось дикого кореня, схожого на моркву, щоб дивитися йому в очі під час розмови. -"Я впевнена, ти помітив, як я останніми днями рубала тих карликових саламандр. Я намагаюся штучно сконцентрувати регенеративну есенцію саламандри, щоб перевірити, чи зможу створити дієвий замінник тієї столітньої саламандри, якої мені бракує. Напевно, не вийде, але що ж. Варто спробувати."
"Регенеративна есенція?"- запитав Зоріан, нахмурившись. -"То для цього й потрібна гігантська саламандра?"
"Звісно",- відповіла Сільверлейк. -"Вони можуть відростити що завгодно, відновити будь-яке пошкодження. Якщо їх обережно розрізати, обидві половини відростуть у повністю здорові, функціональні копії. Корисна річ. Більшість лікувальної магії просто підсилює й прискорює природні здібності організму до загоєння, тому на деякі рани вона діє не дуже добре. А регенеративна есенція саламандри, якщо її достатньо сконцентрувати й поєднати з деякими іншими інгредієнтами… та що там, вона може навіть повернути час назад і скасувати наслідки старості!"
"Хм",- задумливо промурмотів Зоріан. Гаразд, це виявилося трохи цікавішим, ніж він припускав. Та все ж… -"То чому ти робиш це саме так - проводиш процедуру просто неба, у звичайному залізному казані? У тебе є алхімічна майстерня, якій позаздрив би майже кожен професійний алхімік. Чому б не скористатися нею?"
"Хм. Ось тобі й знання",- сказала Сільверлейк. -"Я роблю це саме так, бо це кращий варіант. Для цієї роботи цього цілком достатньо. Використання складної алхімічної установки не прискорило б процес і не дало б кращих результатів - це лише призвело б до зносу делікатного обладнання, а прибирання після цього стало б справжнім кошмаром."
Зоріан не мав на це що відповісти. Зрештою, її аргумент був цілком слушним.
Вони обоє деякий час мовчали. Зрештою Сільверлейк нарешті закінчила готувати дикі коріння й без зайвих церемоній висипала їх у киплячий казан. Вона кілька секунд спостерігала, як булькає рідина, а потім мудро кивнула собі й додала до вогню кілька дерев’яних дощок.
"Ти знаєш, у чому різниця між алхімією та виготовленням зілля, хлопче?"- раптом запитала Сільверлейк, поглянувши на нього, зіщуривши очі.
Зоріану кортіло сказати їй, що виготовлення зілля - це лише частина алхімії, але він знав, що вона вважатиме це неправильною відповіддю. Вона запитувала про виготовлення зілля в тому розумінні, в якому його розуміли стародавні відьми, а не в тому, як це зараз викладають у школах.
"Приготування зілля зосереджується на використанні казана, і нічого іншого, для створення своїх виробів",- сказав Зоріан.
"Так",- погодилася Сільверлейк. -"Звучить дуже безглуздо, чи не так? Невдале зілля може випустити хмари отруйного чи мутагенного газу, вибухнути тобі в обличчя або розбризкатися по всьому тілу й розплавити шкіру. Чорт забирай, навіть правильно приготоване зілля може бути не менш небезпечним! Дуже часто старі відьми носили сліди своїх дрібних невдач у вигляді шрамів, дивних запахів і шкірних захворювань, набутих за роки впливу магічних випарів і зілль. Сучасна алхімія набагато безпечніша, набагато точніша. Чому ж, на твою думку, старі відьми роблять все так, як робили раніше?"
Зоріан нахилив голову набік, намагаючись збагнути, до чого вона веде. Яке це має відношення до справи?
"Тому що це було… дешевше?"- спробував він.
"Ха. Майже влучно",- сказала Сільверлейк. -"Це тому, що алхімія у своїй нинішній формі вимагає цілого суспільства, побудованого для її забезпечення. Хтось має виготовляти всі флакони, ємності, нагрівачі та інше обладнання. Хтось має вирощувати, збирати й розшукувати інгредієнти, що використовуються в ній. Хтось має транспортувати й розподіляти їх серед тих, хто їх потребує… або має потрібні зв’язки, щоб ними користуватися. Хтось має охороняти майстерні, повні цінного обладнання, від злодіїв та різних негідників. Старі відьми не мали доступу до нічого з цього, тож їм доводилося обходитися тим, що кидали речі у великий залізний казан і орієнтувалися на око. Це, як ти й сказав, дешевше. Дешевше з фінансової точки зору, а також дешевше з точки зору соціальної інфраструктури, необхідної для її підтримки."
"Розумію",- сказав Зоріан через деякий час.
"У наші дні практично немає відьом, які б не використовували алхімію в тій чи іншій формі на додаток до своїх традиційних навичок роботи з казаном",- продовжила Сільверлейк. -"Стародавні ковени, я впевнений, вважали б нас усіх єретиками. Але, наскільки мені відомо, стародавні ковени всі вимерли, і це навряд чи випадковість. Часи змінюються. Ковени не змінилися і заплатили за це ціну. Алхімія має своє місце… так само, як і виготовлення зілля. Не поспішай зневажати її."
"Ти виголосила всю цю довгу промову лише для того, щоб наприкінці виголосити цю маленьку лекцію, чи не так?"- Зоріан роздратовано пихнув.
"Так ти це краще запам’ятаєш",- хихикнула Сільверлейк. Вона помішала булькаючу рідину в казані залізним черпаком, яким її розмішувала. -"Ну, як би там не було, гадаю, ми можемо залишити це на кілька годин. Ти вже відновився, хлопче? Скажу тобі, ти справді не поспішаєш з відпочинком - це диво, що ти взагалі дійшов так далеко з такою жахливою робочою етикою. А коли я була у твоєму віці, ми…"
Зоріан зітхнув і встав, намагаючись усіма силами заглушити її моралізаторство. Він надіслав швидке повідомлення через свою душу до симулякра, який працював над впровадженням сенсорних фільтрів, наказавши йому поквапитися. Ці навички йому знадобляться якомога швидше.