Він ніколи по-справжньому не усвідомлював, якою прекрасною може бути Кіорія ввечері.
Саме про це думав Зоріан, коли вони з Тайвен блукали Кіорією, оглядаючи вуличні кіоски та обговорюючи повсякденні теми. Більшість населених пунктів із настанням вечора занурювалися в темряву й тишу, створюючи небезпечну й зловісну атмосферу, але Кіорія була великим мегаполісом, та й це був тиждень перед літнім фестивалем. Вулиці були жвавими й добре освітленими, там блукало багато людей, а численні вуличні торговці розкладали свої прилавки й намагалися переконати перехожих витратити гроші на солодощі, дрібнички тощо.
Зоріан ніколи б не подумав, що йому сподобається така атмосфера. Раніше подібні ситуації дратували його, і він уникав їх, коли тільки міг. Звісно, раніше у Зоріана боліла голова від самого перебування в натовпі, та й не було біля нього вродливої дівчини, яка б склала йому компанію.
Він поглянув краєм ока на Тайвен, яка йшла поруч із ним. Хоча це було лише "дружнє" побачення, а не щось романтичне, він не міг не ставитися до нього досить серйозно. Він вирішив одягнутися на цей вечір досить офіційно, повів її до дорогого ресторану й навіть запросив на танець. Спочатку він хвилювався, що заходить занадто далеко, але, зважаючи на те, що Тайвен прийшла на побачення в сукні, яка виглядала дуже дорого, і протягом усього вечора зберігала свій звичний життєрадісний настрій, здавалося, він зробив правильний вибір.
"Мушу сказати, все пройшло набагато краще, ніж я думала",- раптом сказала Тайвен. Зоріан підняв брову. "Стривай, це прозвучало трохи не так. Я маю на увазі… з огляду на те, як погано ми обоє справляємося з соціальними ситуаціями… е-е-е…"
Зоріан ледь посміхнувся їй і вирішив врятувати її від подальшої незручності.
"Нічого страшного",- сказав він. -"Я тебе розумію. Я теж приємно здивований, як добре все вийшло. Мабуть, ми в цьому кращі, ніж думали."
"Ну, у моєму випадку це здебільшого метод проб і помилок, тож я не можу надто пишатися собою",- Тайвен легенько засміялася. -"У минулому я ходила на чимало побачень. Багатьох хлопців приваблює моя зовнішність, і вони не до кінця розуміють, у що вплутуються, доки не відчують це на власному досвіді. Повір мені, моє перше побачення було справжньою катастрофою."
"О? Ти колись мусиш розповісти мені цю історію",- пожартував Зоріан.
"Ні за що",- сказала вона, грайливо штовхнувши його, від чого він трохи похитнувся вбік. Він ледь не зіткнувся з літньою парою, що проходила повз них, але встиг вчасно втримати рівновагу. "Чим менше людей знає цю історію, тим краще. Чорт, іноді я сама хотіла б забути. Але тоді я, мабуть, знову повторила б ті самі помилки, тож, мабуть, добре, що я не можу забути."
Вона раптом нахмурилася, хвилину дивилася на нічне небо, а потім кинула на нього допитливий погляд.
"Що?"- підказав він.
"А ти? Ти часто так робиш?"- запитала вона.
"Що часто роблю? Ходжу з тобою на побачення?"- запитав Зоріан, посміхаючись.
"Ну, не зі мною",- сказала вона, закочуючи очі. -"Я маю на увазі взагалі. Ти вже роками перебуваєш у цій часовій петлі. Напевно, за весь цей час ти ходив на кілька побачень."
"Кілька",- визнав Зоріан.
"Ха!"- вигукнула вона, тріумфально вказуючи на нього пальцем. -"Я так і знала!"
Зоріан відкрив рота, щоб відповісти, але Тайвен одразу ж зупинила його.
"Не намагайся зачарувати мене своїми солодкими словами",- сказала вона, удаючи обурення. -"Б’юся об заклад, ти це кажеш кожній дівчині, за якою ганяєшся."
"Але я ще навіть нічого не сказав",- зауважив Зоріан. "Чесно кажучи, я не маю наміру виправдовуватися перед тобою. Судячи з того, що ти щойно розповіла про свої побачення, ти ходила на набагато більше побачень, ніж я. Ти - справжня серцеїдка."
Вони ще деякий час розмовляли й блукали вулицями, аж поки розмова не стихла, і вони обоє, здавалося, дійшли до негласної згоди, що вже пізно й час завершувати побачення. Зоріан не міг не ставати дедалі тихішим і задумливішим, коли побачення добігало кінця. Вони йшли мовчки вже кілька хвилин, коли Тайвен вирішила знову заговорити.
"Що сталося?"- запитала Тайвен -"Чому ти раптом так засумував? Це через те, що я щось сказала?"
"Гм?"- сказав Зоріан, вириваючись із задуми. -"Ні, ні. Це не через тебе. Я просто замислився. Це… ну, мабуть, буде краще, якщо я тобі не скажу."
"Зоріане, не змушуй мене тебе бити",- попередила вона.
"Гаразд, якщо ти наполягаєш…"- сказав Зоріан, незручно посміхнувшись. "Я просто думав, як це вкрай пригнічує, що ти не пам’ятатимеш нічого з того, що сталося сьогодні ввечері, під час майбутніх перезапусків. Ми розібралися між собою, насолодилися чудовим вечором… і нічого з цього не матиме значення, коли петля знову перезапуститься. Ти знову станеш тією самою підозрілою, майже ворожою Тайвен, яку я бачу на початку кожного перезапуску. Половина кожного перезапуску йде лише на те, щоб переконати тебе, що часова петля реальна і що я не брехав тобі з моменту нашої зустрічі та не був замінений самозванцем, не кажучи вже про все інше."
Тайвен здригнулася й винуватим поглядом відвела очі.
"Ні, не відчувай провини",- сказав їй Зоріан, похитавши головою. -"Це цілком зрозуміла реакція. Одне діло, коли в часову петлю вірять старі, досвідчені маги, такі як Ксвім, Аланік і Даймен. Вони стикалися з багатьма складними ситуаціями у своєму житті й бачили чимало дивної магії. А такі люди, як ти й я? Ну… ти знала, що перші шість перезапусків я ходив на заняття, ніби все було гаразд, сподіваючись, що все повернеться до норми, якщо я просто не привертатиму до себе уваги й поводитимуся, як завжди?"
Тайвен здивовано поглянула на нього.
"Так, я знаю",- кивнув Зоріан. -"Це трохи дурнувато, але я саме так і робив. Твоя реакція, зважаючи на все, досить хороша. Просто мені дуже подобається, як все склалося, і все ж… я усвідомлюю, що це, ймовірно, назавжди залишиться порожнім спогадом у моїй голові. Я не можу відтворити ланцюжок подій, що призвів би до цього, у реальному світі. Я навіть не впевнений, чи зможу відтворити це в майбутніх перезапусках. Тож, мабуть, я просто намагаюся з’ясувати, що мені з цим робити в майбутньому."
Настала коротка, незручна тиша, і Зоріан внутрішньо здригнувся від власного невдалого вибору моменту. Чому він наполягав на тому, щоб розповісти їй це саме зараз? Він просто не міг дозволити, щоб все закінчилося на позитивній ноті?
"Вибач",- тихо сказав він.
Раптом йому здалося, що він може зрозуміти деякі риси ставлення Зака до людей навколо них. Чи саме через це Зак більше не намагався активно дружити з жодним із їхніх однокласників чи привітних незнайомців, хоча раніше він явно робив це дуже активно? Те, що відчував Зоріан цього вечора… можливо, саме так Зак почувався весь час у свої молоді роки? Заводити друзів і раз по раз переживати з ними моменти, що змінюють життя, лише для того, щоб інша сторона забула про все це під час наступного перезапуску…
"Не вибачайся",- сказала Тайвен. -"Навіщо тоді друзі, якщо вони навіть не можуть час від часу вислухати твої скарги? До того ж, вечір був веселим. Один момент гнітючої серйозності його не зіпсує."
Зрештою вони дійшли до роздоріжжя, де їхні шляхи розходилися, і зупинилися. Зоріан на мить замислився, намагаючись з’ясувати, як би було доречно завершити побачення. Адже насправді між ними не було романтичних стосунків.
"То… мабуть, на цьому все",- врешті-решт невпевнено сказав він.
"Мабуть, так",- так само невпевнено погодилася Тайвен.
Після секунди вагання, коли жоден з них не робив жодного руху, щоб піти, Тайвен знову заговорила.
"Гей",- раптом сказала вона. -"Знаєш, я знаю, що ти казав, ніби повністю мене забув… і я це цілком поважаю! Але на випадок, якщо ти колись передумаєш, тобі справді варто трохи попрацювати над своєю фігурою."
"Що?"- здивовано запитав Зоріан.
"Ну, ти знаєш. Почни бігати й займатися спортом. Знайди собі якесь фізично інтенсивне хобі на свіжому повітрі. Набери трохи м’язів",- сказала вона. -"Я не кажу, що інакше у тебе немає шансів, але…"
Зоріан пирхнув, розриваючись між розвагою та роздратуванням.
"Але це зробило б диво, в якому ти побачила б в мені кандидата на стосунки, так?"- припустив він. Тайвен кивнула. "Справедливо. Я матиму це на увазі."
Що ж. Не враховуючи уподобання Тайвен щодо чоловіків, останнім часом його досить дратувала власна нестача витривалості. Це ускладнювало ситуацію більше, ніж було потрібно, і змушувало його постійно пити зілля, аби не відставати від Зака та інших. У часовій петлі це не було великою проблемою, але таке інтенсивне вживання зілля було недоцільним у довгостроковій перспективі. Як тільки він вийде з часової петлі, він, мабуть, з власної ініціативи візьметься за роботу над своєю фізичною формою, хоча б для того, щоб підтримувати той темп, до якого він уже звик…
У будь-якому разі, на цьому їхній спільний вечір добіг кінця. Попрощавшись, вони розійшлися кожен у свій бік.
Зоріан навмисно обрав мальовничий маршрут назад до помешкання Імайї, занурившись у власні думки й не поспішаючи знову засинати...
***
Симулякр номер два, що перебував у Коті, був цілком задоволений тим, як складалися справи.
Перебування в Коті зазвичай було досить нудним заняттям, оскільки це означало опинитися в чужій країні, мову та писемність якої він не розумів. Він не міг читати жодної з місцевих книг, не міг вести невимушені розмови з людьми і не міг чаклувати без вагомої причини.
Цього разу, однак, він мешкав у маєтку Тараматули. Тараматули чудово знали, що він лише симулякр, але це, здавалося, їх не дуже турбувало. Вони ставилися до нього так само добре, як і до справжнього Зоріана - надали йому кімнату для ночівлі, вчителя, який допомагав опанувати місцеву мову, та доступ до таких речей, як папір і будівельні матеріали для його досліджень.
До того ж там були Торун і Кірма - двоє товаришів по команді Даймена, які наразі були ув’язнені в маєтку Тараматула. Можливо, тому що їм зараз не було чим зайнятися і вони нудьгували до нестями, а може, тому що оригінал справді справив на них враження, але обоє виявилися дуже сприйнятливими до пропозиції симулякра обмінятися магією.
Кірма була більш традиційною з них двох. Хоча Зоріан ніколи раніше, до зустрічі з нею, не бачив, щоб ворожіння використовували таким чином, вона стверджувала, що застосовує цілком стандартну магію, яку можна здобути "практично де завгодно". Навіть її засіб для ворожіння у формі квітки був просто тим, що вона замовила у професійного майстра, а не тим, що виготовила сама. Тож вона не відчувала особливої потреби тримати свої методи в таємниці. В обмін на численні рідкісні й екзотичні заклинання, які Зоріан здобув у часовій петлі, вона була цілком готова показати йому кілька секретів своєї справи та дати поради щодо того, як найкраще розвивати свої навички ворожіння. Крім того, вона дала йому список людей, з якими варто поговорити, якщо він захоче присвятити себе цій справі, і зробила це абсолютно без підказки від симулякра. Він підозрював, що вона мала якусь домовленість із цими людьми щодо направлення до них молодих талантів, але все одно вирішив завітати до них під час одного з майбутніх перезапусків.
Що стосується Торуна, то він займався дуже рідкісною й екзотичною галуззю магії, яка полягала у вилученні та збереженні органів магічних істот, а потім - у використанні спеціальних заклинань контролю, щоб перетворити їх на щось на зразок продовження самого мага. Це не була популярна галузь, як через те, що вона з’явилася відносно недавно, так і через те, що в більшості місць перебувала в своєрідній правовій невизначеності, тож Торун був справді в захваті, коли симулякр проявив до неї інтерес. Більшість людей вважали його магію дещо моторошною та відштовхуючою. Симулякр дуже сумнівався, що оригінал заглибиться в цю галузь особливо глибоко. Щоб досягти в ній якихось результатів, знадобилося б багато часу, а вона не давала нічого, що їм було б вкрай потрібно. Однак деякі заклинання та техніки, які Торун використовував для контролю та керування своїми очима, потенційно могли б бути застосовані для поліпшення координації між Зоріаном та його големами, або навіть між Зоріаном та його симулякрами.
Звісно, такі перспективи були надто загальними, щоб стати причиною нинішнього задоволення симулякра своєю ситуацією. Правда полягала в тому, що він нещодавно уникнув величезної халепи!
Мати й батько їхали до Кота, і хтось мав їх забрати та "провести" до маєтку Тараматула. Цим "кимось", звісно, був Даймен… але Даймен також наполягав, щоб Зоріан супроводжував його у цій справі. Він ні на йоту не поступався, вперто наполягаючи, що супроводжувати його, щоб забрати батьків, - це сімейний обов’язок Зоріана.
Іноді було добре бути просто симулякром. Поки оригінал мусив пояснювати Мамі й Татові, що він робить у Коті, йому ж натомість наказали весь час ховатися від них, аби звести до мінімуму кількість необхідних пояснень. Наказ, якому він із великим задоволенням підкорився.
Зараз він безпечно сховався в кутку бібліотеки Тараматули (звичайно ж, маєток мав власну бібліотеку), наспівуючи собі під ніс фальшиву мелодію та читаючи дитячу книжку, намагаючись відточити свою здатність читати місцеве письмо. На жаль, мовні навички були однією з тих речей, які йому було майже неможливо передати оригіналу будь-яким значущим чином, тож це було скоріше для власної розваги, ніж для якоїсь довгострокової користі.
У якийсь момент до кімнати увійшла Орісса, але він не звернув на це особливої уваги, коротко привітавшись із нею, а потім знову занурився у свою книгу. Він зайняв один із трьох столів у кімнаті, заваливши його книгами, які, на його думку, були відносно легкими для розуміння, але при цьому залишив їй достатньо місця для роботи. Він не зреагував навіть тоді, коли вона заглянула йому через плече, щоб подивитися, що він читає. Він анітрохи не соромився свого вибору літератури. Усім колись доводилося з чогось починати. До того ж у книзі були гарні ілюстрації.
Однак Орісса не просто взяла книгу з бібліотеки й пішла, як того очікував симулякр. Натомість вона притягнула стілець із сусіднього порожнього столу й сіла поруч із ним.
"Так?"- запитав він, зацікавившись. М’яко кажучи, для Орісси було незвично так навмисно шукати його. За винятком того одного разу, коли вона запросила оригінал на обговорення через Даймена, вона поводилася досить стримано.
"Я хвилююся",- просто сказала вона. -"Даймен і твоє… інше "я" мають повернутися за кілька годин."
"Ага",- сказав симулякр, раптом зрозумівши, про що йдеться. -"Ти хвилюєшся, що мама й тато приїдуть сюди."
"Так",- підтвердила вона. -"Я знаю, що поводжуся нечемно, але мені цікаво, чи не міг би ти трохи розповісти мені про своїх батьків?"
"Про моїх?"- здивовано запитав симулякр.
"Мені казали, що симулякри зберігають більшу частину пам’яті оригіналу",- байдуже зазначила Орісса.
"Ти ж знаєш, що я не про це",- поскаржився симулякр. Орісса ледь помітно посміхнулася йому. "Я маю на увазі, що у оригіналу не найкращі стосунки з рештою родини. Що я можу тобі розповісти такого, чого Даймен ще не розповів?"
"Даймен став дуже ухильним щодо своїх батьків, щойно стало очевидно, що вони не схвалюють нашого шлюбу",- сказала Орісса, похитавши головою. "Він каже, що мені не варто хвилюватися, що він сам із цим впорається, але як я можу не хвилюватися? Він явно дуже їх поважає, а вони ось приїхали аж на інший континент, щоб відрадити його одружуватися зі мною."
"Це, мабуть, прозвучить трохи легковажно, але, ймовірно, тобі не варто так сильно перейматися цим",- сказав їй симулякр. "Він - їхній улюблений геніальний син. Що б він не захотів, він це отримає. Так було завжди."
"Для мене все одно було б дуже важливо, якби ти міг трохи розповісти мені про них до їхнього приїзду",- наполягала Орісса.
Симулякр номер два подивився на неї задумливо. Чесно кажучи, він не був упевнений, чи варто розповідати їй про маму й тата. Його опис їх, без сумніву, буде дуже негативним і, як наслідок, може ще більше загострити напругу між його батьками та Оріссою. Це, мабуть, не в інтересах нікого, а найменше - Орісси.
"Ти, по суті, просиш мене засунути руку у вогонь",- сказав симулякр.
"Мабуть, так",- визнала вона.
"Тоді дозволь мені спершу запитати тебе про дещо",- сказав симулякр. -"Ти цікавишся Дайменом лише через його родову лінію з магією розуму?"
Він очікував, що Орісса або буде шокована цим питанням, або вибухне обуренням. Він не очікував, що вона розсміється над ним.
"Що, ти боїшся, що я скористаюся твоїм старшим братом?"- запитала вона з усмішкою.
"Трохи",- зізнався симулякр. -"Він емпат, тож його, мабуть, важко обдурити… але ти - талановита маг-телепат з родини, що спеціалізується на магії розуму. Все можливо."
"А Даймен ще думає, що ти його ненавидиш",- зітхнула Орісса. -"Щодо твого запитання… це, безумовно, зіграло роль. Я люблю його, але якби він не мав цієї вродженої схильності до магії розуму, я, мабуть, не вирішила б вийти за нього заміж. Я також люблю свою родину і мушу дбати про їхні інтереси. Однак, ти справді вважаєш, що твій брат одружується зі мною виключно з кохання?"
Симулякр здивовано подивився на неї.
"Одружуючись зі мною, він вступає в аристократичний рід і здобуває багатство. Це не єдине, що його турбує, але це аж ніяк не неважливо. Якби я була бідною сиротою або навіть просто заможною дівчиною із середнього класу, він ніколи б не погодився одружитися зі мною. Тож ні, я не думаю, що я ним користуюся. У нас обох є свої амбіції. Просто пощастило, що ми можемо їх реалізувати з кимось, хто нам справді подобається."
"Гм",- задумливо промовив симулякр.
Після кількох секунд мовчання Орісса знову заговорила.
"Тож чи можу я отримати відповідь на своє запитання?"- запитала вона.
"Звісно",- симулякр знизав плечима. -"Отже, перше, що тобі слід знати про наших батьків, - це те, що вони дуже цілеспрямовані й амбітні люди. Наш батько, Андір Казінський, був четвертим сином заможного фермера. Наша мати, Сікана Казінська, - єдина дочка однієї з небагатьох відьом, що залишилися, яка виховувала її сама після того, як чоловік покинув її. Батько знав, що, будучи четвертим сином, він ніколи нічого не успадкує. Тому, коли йому виповнилося 15 років, він зумів отримати невелику позику від батька й покинув дім, щоб відкрити власний бізнес. Менш ніж за рік він одружився з нашою матір’ю. З роками вони перетворили той невеликий початковий бізнес на місцеву потугу, яка зробила їх досить заможними й шанованими. Ну, не за вашими мірками, але…"
"Це вражає",- кивнула Орісса. -"Вони досягли дивовижних висот, виходячи з таких скромних початків. Це, мабуть, вимагало чимало праці."
"Вони справді дуже важко працювали, щоб досягти того, що мають",- погодився симулякр. У нього були розбіжності з мамою й татом, але вони цілком заслужили своє багатство й статус. Звісно, їхній успіх був пов’язаний не лише з важкою працею, а й з інтригами, але він був цілком упевнений, що Орісса розуміє цю частину, і йому не треба було про це говорити прямо. "Але хоча таке ставлення принесло їм успіх, воно має певні наслідки. Якщо говорити відверто, вони дивляться майже на все крізь призму того, як це відіб’ється на репутації та фінансах родини. Цей шлюб між тобою та Дайменом… навіть якщо Мати й Батько вважали, що це добре для Даймена…"
"Ось воно! Ось чого мені весь цей час не вистачало! Вони не бачать користі для родини в цілому!"- раптом вигукнула Орісса. "Звісно. Вклавши стільки грошей і зусиль у Даймена, вони, природно, очікують отримати якусь віддачу за свої клопоти. Ах… продовжимо цю розмову пізніше, добре? Мені треба дещо владнати."
Симулякр дивився, здивований і розвеселений, як Орісса поспішно покинула бібліотеку. Він не був цілком упевнений, що там сталося, але, здавалося, Орісса насправді не вважала ставлення своїх батьків неправильним. З огляду на те, з якого середовища вона походить, і на її пояснення щодо того, як відбувся її шлюб із Дайменом… йому, мабуть, не варто дивуватися.
"Ну, принаймні тепер я розумію, чому Даймен так її кохає",- тихо розмірковував симулякр сам до себе. "Вона наче молодша версія Матері! Іноді життя справді є комедією."
***
За звичайних обставин забрати маму й тата з гавані Джасука та доправити їх до маєтку Тараматула було б справою нескладною. Однак тепер, коли Даймен перебував під таким пильним наглядом, це перетворилося на величезне й складне завдання. "Тараматула" мобілізувала значну частину своїх сил, щоб зірвати та відвернути увагу операцій спостереження, які стежили за пересуваннями Даймена. Коли Даймен і Зоріан нарешті покинули маєток, п’ять інших команд-приманок, що прийняли їхній вигляд за допомогою зміни форми, також вирушили одночасно, щоб ще більше заплутати ситуацію. Потім усі шість команд деякий час безладно телепортувалися туди-сюди, перш ніж кожна з них вирушила до абсолютно іншого міста.
Незважаючи на всі ці приготування, весь план неминуче провалився б, якби Даймен справді поїхав забрати Сікану Казінські і Батька під час цієї подорожі. Насправді вся операція була просто гігантським відволікаючим маневром. Її головна мета полягала в тому, щоб приховати той факт, що Зоріан створив третього симулякра, поки вони безладно телепортувалися по Коту, а потім відправив його ховатися, поки вони відволікали увагу всіх. Коли Даймен і Зоріан повернулися до маєтку Тараматула, новий симулякр Зоріана повільно пробрався до Джасуки, а потім відкрив приховані ворота між містом і маєтком, що дозволило Даймену увійти й вийти з міста настільки швидко, що ніхто не встиг його перехопити.
Звісно, це означало, що участь Зоріана була абсолютно вирішальною для успіху операції. Якби не це, Зоріан нізащо не погодився б брати в ній участь, хай як би Даймен не благав і не погрожував. Як, чорт забирай, він мав би пояснити свою присутність у Коті Мамі й Татові? Якими б мізерними не були їхні знання про магію, вони напевно визнали б міжвимірні ворота та симулякри високим рівнем магії, який мав би бути для нього недосяжним.
"Навіть якби ти не пішов зі мною, вони все одно б зрозуміли, що ти був у Коті",- сказав йому Даймен. -"Ти вже занадто відомий серед Тараматул. Хтось напевно повідомив би їм про тебе, навмисно чи випадково."
"Можливо, але це не було б моєю проблемою",- заперечив Зоріан. -"Я був би вже в Кіорії, а твоя справа - придумати правдоподібне пояснення й впоратися з їхньою реакцією."
Даймен похмуро подивився на нього, нічого не кажучи.
У будь-якому разі, перша зустріч виявилася набагато спокійнішою й стриманішою, ніж Зоріан очікував. Пароплав, що перевозив їхніх батьків, повільно увійшов у гавань Джасуки, а потім випустив нескінченний потік пасажирів і вантажу, тимчасово створивши мініатюрний хаос, коли натовп людей, що сходили на берег, і докерів кричав і штовхався один з одним. До того часу, як Даймен і Зоріан знайшли маму й тата, ті вже виглядали абсолютно виснаженими й не були налаштовані на сварку. Звісно, вони були здивовані, побачивши Зоріана в Коті, але здебільшого раділи, що з’явилася ще одна людина, яка допоможе з багажем та іншим.
"Хіба ти не мав наглядати за Кіріель?"- запитала його мама, нахмурившись.
"Так і є",- відповів Зоріан. - "Я просто приїхав вас забрати. До настання ночі я повернуся в Кіорію."
"Як?"- запитав батько. -"Я думав, ніхто не може телепортуватися на такі відстані. Та й телепортація, зрештою, вважається високою магією."
"Це таємниця",- просто відповів Зоріан.
Батько невиразно муркнув і більше нічого не сказав.
"Що б це не було, сподіваюся, ти зможеш скористатися тим самим методом, щоб відправити нас додому, коли настане час",- сказала мати, звучачи змученою й втомленою. -"Морські подорожі мені не йдуть на користь. Гадаю, я втратила цілий рік свого життя, добираючись сюди. Було б чудово, якби ми змогли уникнути посадки на корабель під час зворотної подорожі."
І на цьому все. Про присутність Зоріана більше не говорили. Тим паче, що коли група нарешті пройшла крізь міжвимірні ворота й увійшла до маєтку Тараматула, їх зустріли Орісса та решта делегації Тараматула. У той момент таємниця присутності Зоріана на іншому континенті була останньою річчю, про яку вони думали.
Звісно, мама й тато були сповнені посмішок і компліментів. Втома, яку вони виявляли раніше перед Дайменом і Зоріаном, здавалося, миттєво зникла, і вони зайнялися роздаванням дуже дорогих подарунків та нескінченним вихвалянням турботливості й щедрості своїх господарів. Якби Зоріан заздалегідь не знав, з якою метою вони сюди приїхали, він би нізащо не здогадався, що вони не схвалюють цей шлюб.
Минуло два дні. Мати й батько поступово облаштовувалися в маєтку Тараматул. Зоріан намагався триматися подалі від цього місця, наскільки це було можливо, не бажаючи надто вплутуватися в халепу Даймена, і симулякр, якого він залишив у маєтку, робив те саме. Тож він не дуже знав, як просуваються їхні спроби відрадити Даймена від шлюбу. У нього були свої власні турботи. Тепер, коли у нього з’явився симулякр за межами маєтку Тараматула, він поспішно організував перевезення групи Адептів "Тихих Воріт" до Кота, поруч із одними з місцевих Воріт Бакори.
На щастя, операція з здобуття ключа від воріт завершилася повним успіхом. І Зоріан, і Адепти "Тихих Воріт" були в захваті від цього. Для араней цей ключ від воріт означав доступ до незайманої території, сповненої можливостей. Для Зоріана це був спосіб забезпечити собі легкий доступ до Кота, не покладаючись на Даймена. До того ж він підозрював, що наявність цього ключа значно полегшить переконання Адептів "Тихих Воріт" співпрацювати з ним у майбутніх перезапусках.
Однак зараз Зоріан повернувся до маєтку Тараматул. Його батьки спеціально покликали його до себе. Чесно кажучи, Зоріан цілком очікував, що це станеться. Коли вони приїхали вперше, вони спокійно сприйняли його присутність у Коті, але тепер, коли в них з’явився час відпочити, поговорити з людьми та обміркувати все, вони, без сумніву, усвідомили, що з ним щось дуже не так. Єдине, у чому він не був упевнений, - чи завершиться перезапуск до того, як це станеться.
Зараз він стояв в одній із зал для нарад у Тараматул, а батько й мати стояли перед ним. Спочатку Даймен теж хотів бути присутнім під час розмови, але вони прогнали його, наполягаючи, що це "приватна розмова". Це було дещо кумедно. Нечасто вони так поводилися зі своїм улюбленим сином. Мабуть, які б "домовленості" не уклала Орісса, їх було недостатньо, і вони все ще виступали проти цього шлюбу. А оскільки Даймен уперто відмовлявся відмовлятися від цієї ідеї, вони зараз не надто його любили.
"Ми поговорили з Дайменом про тебе",- раптом сказала Мати.
На її обличчі був складний, стурбований вираз, ніби вона не могла вирішити, як з цим впоратися. Батько ж мовчав, зберігаючи незворушний вираз обличчя, і його емоції було неможливо розгадати.
"Так?"- байдуже відповів Зоріан.
"Він каже, що ти неймовірно сильний і здібний. Набагато більше, ніж ти даєш зрозуміти",- сказала вона.
"Це правда",- визнав Зоріан. Він не бачив сенсу це приховувати. Вони й так знали, що він може швидко й надійно пересуватися між континентами.
"Але чому ти приховував від нас таке?"- благально запитала мати. -"Мати в родині ще одного генія - це радісна подія. Ти ж не думаєш, що ми стали б тобі на заваді?"
"А, ти маєш на увазі… так само, як ви не стоїте на заваді шлюбу Даймена?"- невинно запитав Зоріан.
"Це зовсім інша справа!"- сказала мати, гнівно поглянувши на нього. Однак вона швидко опанувала себе. -"Та й крім того, ми не стоїмо на заваді Даймену. Ми просто… намагаємося повернути його на правильний шлях, бо він звернув не туди. Якщо він уперто відмовляється прислухатися до наших порад, ми з неохотою змиримося з цим, а не будемо саботувати його життя з помсти."
"Вона має на увазі",- раптом втрутився батько,-" що ми й так уже не згодні з тим, як ти влаштовуєш своє життя, тож що значить ще одна суперечка? Ти можеш просто влаштувати одну зі своїх підліткових істерик, як завжди, а ми стиснемо зуби й терпітимемо, бо зрештою ти все одно наш син. Як ми завжди робимо."
Зоріан стиснув губи в тоненьку лінію й примружився, дивлячись на батька, але нічого не сказав. Батько просто дивився на нього у відповідь, ніби кидаючи йому виклик, щоб той щось сказав.
"Андіре, любий, я думала, ми домовилися, що говоритиму я",- зітхнула мати.
Батько підняв обидві руки в жесті капітуляції. Він також кинув на неї роздратований погляд, але вона вже повернулася до Зоріана, ігноруючи його.
"Що ти плануєш, Зоріане?"- прямо запитала мати.
"Нічого особливого",- відповів Зоріан. -"Я збираюся виїхати з дому одразу після закінчення навчання. Можливо, навіть раніше. Відкрити власний бізнес, купити собі будинок - такі речі."
"Ти думаєш, вести бізнес - це легко?"- заперечив батько. Ну, довго чекати не довелося.
"Я - неймовірний маг",- нескромно сказав Зоріан. -"Навіть якби я мав найгірше у світі чуття на бізнес, я все одно зміг би заробити достатньо, щоб прожити."
"Але сімейний бізнес…"- почала мати.
"Ні за які скарби світу",- перервав її Зоріан.
На мить запала тиша, і мати з батьком обмінялися довгим поглядом.
"О!"- вигукнув Зоріан, раптом щось згадавши. -"Я також попіклуюся про Кіріель."
Ця заява, звісно, змусила їх обох здивовано поглянути на Зоріана.
"Що ти маєш на увазі, мовляв, "попіклуєшся про Кіріель"?"- повільно запитала мати. -"Чому їй потрібна чиясь опіка?"
"Ну, хтось же має навчити її магії й скасувати той дурний шлюб за домовленістю, який ти для неї влаштувала",- недбало відповів Зоріан.
На обличчі матері з’явився вираз сильного, шокованого обурення. На мить вона, здавалося, не могла осмислити те, що щойно почула, але потім просто вибухнула на нього.
"Ти, малий вискочко!"- роздратовано випалила вона. -"Ти й гадки не маєш, про що говориш!"
Дивно, але батько лише розсміявся, похитавши головою, не звертаючись до когось конкретно. Зоріан був здивований такою реакцією, але вирішив поки що проігнорувати її.
"На мій погляд, ситуація здається досить простою",- заперечив Зоріан, не збентежений її обуренням.
"Щодо твого власного життя, ми можемо піти тобі назустріч, але ти не маєш права, абсолютно ніякого права вказувати мені, як виховувати мою доньку!"- гнівно крикнула на нього мати, загрозливо втручаючись у його особистий простір. -"Ти переходиш межу! Андір, скажи йому!"
"Що, я?"- сказав батько з видом перебільшеного здивування. -"Я думав, ми домовилися, що це ти з ним поговориш?"
Мати кинула на нього гнівний, отруйний погляд, що обіцяв пізнішу розплату, але більше на нього не тиснула.
"Ти не маєш уявлення, що є в найкращих інтересах Кіріель, Зоріане",- попереджаюче сказала йому мати. -"Не сунь свого носа туди, де йому не місце!"
"Боюся, що якщо я не отримаю реального пояснення, я все одно втілю свою ідею",- сказав їй Зоріан.
"Ти не можеш забрати дитину в батьків, навіть якщо ти її брат",- сердито сказала йому мати. - "Ми можемо викликати поліцію!"
"Але ти справді це зробиш?"- кинув виклик Зоріан. Вона трохи відсахнулася. Вони обоє знали, що вона цього не зробить. -"До того ж, я впевнений, що цей шлюб і так сумнівний з юридичної точки зору."
"Щодо шлюбу… можна домовитися",- сказала мати, схвильовано ходячи по кімнаті. -"Ти робиш з мухи слона. Це лише неформальна домовленість, а не юридично зобов’язуючий документ. Ми ж не будемо змушувати Кіріель йти на це за будь-яку ціну. Але магія - це категорично виключено! Її нізащо, за жодних обставин не можна навчати магії!"
"Чому?"- Зоріан нахмурився.
"Я намагаюся їй допомогти!"- викрикнула мати, знову повернувшись до нього обличчям. -"Хіба ти не знаєш, яке в неї походження? Ким була моя мати?"
Зоріан подивився на неї з нерозумінням. Її мати? Яке відношення до всього цього мала її мати? Він знав, що вони не ладнали, але ніколи не чув нічого надто шокуючого про неї. До того ж вона вже давно померла.
"Зачекай",- сказав він. -"Ти маєш на увазі…"
"Вона була відьмою!"- перебила його мати, випередивши його висновок. -"Вона була відьмою і так клято пишалася цим. Вона ніколи не давала нікому про це забути! Одного разу вона навіть погрожувала отруїти міський колодязь, коли купка клієнтів намагалася уникнути оплати за зілля, яке вона для них приготувала. Ти ж знаєш, саме так, як, за переказами, чинили відьми в давнину, коли хтось їх скривдив!"
Зоріан здригнувся.
"Ти навіть не уявляєш, як це - бути дочкою відьми",- продовжила мати. -"З сином все гаразд. Відьми не переймалися хлопчиками. Це всім відомо. Вони твердо вірили, що магія передається дитині ще в утробі, тож лише дочка може продовжити рід."
Зоріан підняв брову. Чому б їм…
"Я не знаю, чому вони в це вірили!"- сказала мати, ніби читаючи його думки. -"Мені ніколи не хотілося цього знати. Я просто хотіла, щоб вона замовкла про відьом і дозволила мені жити хоч якоюсь подобою нормального життя. Але вона ніколи цього не робила, тож усі навколо бачили в мені майбутню відьму, що краде душі, зачаровує розум і орудує отрутою. І якщо Кіріель навчиться магії, її чекає та сама доля."
"Мамо…"- зітхнув Зоріан.
"Мені справді пощастило вийти заміж за твого батька",- сказала мати.
"Ну, ти й сама була непоганою партією",- сказав батько, посміхаючись. Він мовчав, поки мати розказувала про свої дитячі розчарування, але, мабуть, тепер вважав, що можна безпечно вкинути пару коментарів. Мати, однак, проігнорувала його. Мабуть, вона все ще сердилася через його попередню репліку про те, що лише вона - має говорити.
"Моїй дочці не доведеться боятися за своє майбутнє й покладатися на удачу, щоб знайти хорошого чоловіка. Люди не переходитимуть на інший бік дороги, побачивши її, і не поширюватимуть про неї підлі наклепи без жодного приводу",- продовжила мати. -"На відміну від моєї матері, я зробила все, що могла, аби дистанціюватися від нашої родинної спадщини. Доки вона братиме з мене приклад і триматиметься подалі від усього, що пов’язано з магією, будь-хто, хто спробує щось затіяти, у підсумку виглядатиме дріб’язковим і параноїдальним. Але якщо вона почне вивчати магію, тоді все буде зіпсовано!"
"Ти цього не знаєш",- зауважив Зоріан.
"Навіщо ризикувати?"- запитала мати. -"Можливо, якби вона рано вийшла заміж за заможного й шанованого чоловіка… але ти ж уже казав, що проти цього, чи не так? То що нам тепер залишається?"
Зоріан дивився на неї. Це була та сторона матері, яку він раніше ніколи по-справжньому не знав. Чи тому вона так одержима сімейною репутацією та соціальним становищем?
Він поглянув на батька, але той був незвично збентежений. Він просто відвернув погляд, відмовляючись зустрічатися з ним очима. Хоча батько й не сказав нічого конкретного, Зоріан зрозумів суть: тут він сам по собі. Кіріель була проектом матері, і він не збирався втручатися, якщо тільки це не буде вимушеним.
"А що, якщо Кіріель не захоче погоджуватися на твій план?"- повільно запитав Зоріан.
"Їй дев’ять",- сказала Мати. -"Вона ще не знає, чого хоче."
"Але ж їй не завжди буде дев’ять",- зауважив Зоріан.
"Так, ну, ми зможемо продовжити цю розмову, коли вона підросте",- твердо відповіла вона. -"Ти ж теж не почав вивчати магію, коли тобі було дев’ять."
У цьому вона мала рацію. Чесно кажучи, він не мав наміру наполягати на цьому питанні далі. В основному він підняв цю тему, щоб оцінити її реакцію. Він не очікував такої відповіді. До того ж, хоча Кіріель і казала, що хоче вивчати магію, вона була досить нетерплячою й мінливою. Хто знає, чи взагалі вона здатна на ту дисципліну, яка потрібна, щоб стати магом. До того ж найголовніше полягало в тому, що цей шлюб за домовленістю, судячи з усього, був лише неофіційною справою, а не тим, на чому його батьки наполягали б за будь-яку ціну. Він не міг з упевненістю стверджувати, що навчати Кіріель магії - це гарна ідея, але точно знав, що вона ненавиділа цю ідею шлюбу за домовленістю.
"Гаразд",- нарешті сказав Зоріан. -"Я не маю достатньо інформації, щоб ухвалити рішення, тож поки що я відступлю від цієї ідеї."
"Ти, чорт забирай, ще й як відступиш!"- відрізала вона. У її голосі все ще чулася обуреність, але гнів помітно спадав, оскільки він більше не кидав їй виклик. -"Що, в біса, змусило тебе думати, що ти маєш право давати мені поради щодо виховання дітей? Навіть твій батько не наважується вказувати мені, як виховувати мою дочку, а ти, незрілий шмаркач, який ніколи навіть не був із жінкою, думаєш, що можеш казати мені, що робити. Чому б тобі не завести власну доньку, якщо ти вважаєш…"
Це ж займе чимало часу, чи не так? Краєм ока він побачив, як батько дивиться на цю сцену й ледь помітно посміхається, насолоджуючись чужим горем.
Зоріан зітхнув. Так, це точно займе чимало часу.
***
"Отже, я відкрив нову функцію кулі",- сказав Зак.
Зоріан перестав працювати над металевою конструкцією у формі квітки на своєму верстаті й подивився на Зака з цікавістю.
"Що ти маєш на увазі, кажучи, що відкрив нову функцію?"- запитав Зоріан.
"Я маю на увазі таку, що зовсім не пов’язана з її роллю як пересувного палацу",- відповів Зак, помахуючи кулею перед собою. -"Дивись. Візьми кулю й спробуй ось це…"
Заку знадобився деякий час, щоб пояснити Зоріану, що саме той мав зробити, аби активувати цю нову функцію, яку він відкрив. Адже спосіб, у який Зоріан взаємодіяв зі сферою, кардинально відрізнявся від того, як це робив Зак. Підхід Зака був більш інстинктивним, майже автоматичним, тоді як Зоріану доводилося проявляти ініціативу й активно шукати спосіб взаємодії з нею.
Зрештою, однак, йому це вдалося. Він встановив зв’язок із кулею новим способом, який знайшов Зак, і одразу ж відчув, що з’єднався з… чимось. Можливо, з якимось порожнім простором?
"Дивно",- врешті-решт сказав Зоріан.
"Так",- відповів Зак. -"Хоча я й гадки не маю, для чого це."
"Я теж",- сказав Зоріан після кількох спроб. Він повернув кулю Заку. -"Продовжуй з нею експериментувати. Тобі, мабуть, пощастить більше, ніж мені."
До того ж у Зака було набагато більше вільного часу, щоб бавитися з кулею, ніж у Зоріана. Перезапуск добігав кінця, а справ, які потрібно було зробити, було так багато…
***
Перезапуск майже завершився. Загалом Зоріан назвав би його надзвичайно продуктивним.
Дослідження рами стабілізації воріт, яку вони викрали з бази ібасанців, дало набагато більше результатів, ніж Зоріан очікував. Тепер він знав, що під час виготовлення воріт було застосовано деякі дуже нетрадиційні методи - замість того, щоб викарбувати магічну формулу, необхідну для функціонування рами, ібасанці вбудували її безпосередньо в раму у вигляді численних магічних ниток. Раму довелося буквально здирати, шар за шаром, щоб дослідники могли зафіксувати схему розташування ниток і спробувати її розшифрувати. На жаль, хоча до проекту було залучено багато талановитих дослідників, їм не вдалося з’ясувати, як саме працює рама. Можливо, якби рама воріт і досі активно підтримувала міжвимірний прохід, але в такій ситуації? Неможливо…
Проте це був початок. Було виконано багато важливої підготовчої роботи, і майбутній аналіз воріт має пройти набагато швидше. Мабуть, добре, що їм не вдалося захопити активні ворота під час цього перезапуску - якби це сталося, вони, без сумніву, ухилилися б від того, щоб просто розібрати їх, як це врешті-решт зробили тут, і кілька важливих відкриттів ніколи б не відбулися.
Допит Судомира також був успішним. Звісно, цей чоловік знав стільки важливих речей, що він і Аланік уже домовилися продовжувати викрадати його й у майбутніх перезапусках, але навіть нинішні здобутки були значними. Наприклад, Зоріан нарешті з’ясував, у чому полягала суть його дивних перетворень. Хоча Судомир був надзвичайно талановитим у вардах і магії душ, він також пробував свої сили в багатьох інших видах магії, як боєць він не вражав. Судомир добре це усвідомлював, тому вирішив усунути цю вразливість, ставши перевертнем.
Але він був надто самовпевненим і зазіхнув на те, що було йому не під силу. Замість того, щоб обрати одну конкретну магічну істоту для злиття своєї душі, він вирішив з’єднати кілька магічних істот у якусь нечестиву потвору, яка теоретично поєднувала б найкращі риси всіх них… а потім злитися з нею.
За словами Аланіка, диво, що цей ритуал не призвів до того, що він з самого початку не збожеволів або не перетворився на тремтячу масу нестабільної плоті. Насправді ритуал перетворення, який він розробив, був лише частковою невдачею - трансформація була майже неконтрольованою, змушуючи його постійно її придушувати. Але щоразу, коли він перебував під сильним стресом або в емоційно напружених ситуаціях, його контроль неминуче починав слабшати, спотворюючи його розум…
Проте, хоча ритуал перетворення був у багатьох сенсах невдалим, він все ж наділив його тією самою непохитною витривалістю. Однією з істот, яких він використав для створення свого первісного виродка, був троль, а іншою - дракон. Інших трьох було так само важко вбити. Зоріан здригнувся, уявивши, що сталося б, якби йому дозволили повністю перетворитися на свою комбіновану форму. Ще одне, що вони дізналися від Судомира, - це те, що серед прихильників "Культу Світового Дракона" були люди, яких вони досі пропустили під час розслідування діяльності загарбників. Це сталося тому, що технічно вони не були культистами. Насправді їх навмисно тримали якомога далі від відомих культистів, щоб вони виглядали якомога "чистішими" на випадок, якщо хтось почне їх перевіряти. Серед них було чимало адвокатів, політиків нижчого рівня й навіть шанований суддя. Часу на ретельну перевірку цих людей не залишилося, і Зоріан підозрював, що вони не надто важливі для розуміння суті вторгнення, але все одно вирішив про себе, що слід їх перевірити. Просто заради ретельності.
Зрештою настав день літнього фестивалю… і нападу не сталося. Ібасанці продовжували евакуюватися, Культ Світового Дракона так і не зробив жодного кроку, а прадавній, ув’язнений в Дірі, так і не був випущений.
Але перезапуск все одно завершився точно за розкладом, і Зоріан прокинувся в Ціріні, де Кіріель побажала йому доброго раночку…