Після того як атака на базу Ібасанців завершилася і стало очевидно, що вона не призведе до негайного вторгнення, Зоріан взявся за відновлення зв’язку з Котом. Оскільки перед атакою він відкликав свого симулякра у Коті, йому довелося вдруге за час перезапуску покластися на допомогу Даймена. Хоча його дещо дратувало, що він змушений так сильно покладатися на Даймена, він мусив визнати, що завдяки його допомозі все пройшло набагато легше, ніж могло б бути інакше.
Він не очікував, що виникнуть якісь проблеми, і, в певному сенсі, їх справді не було. Зрештою, міжвимірні ворота відкрилися без жодних ускладнень. Проблема полягала в тому, що вони відкрилися прямо всередині маєтку Тараматула. Замість того щоб знайти якесь віддалене місце в джунглях, як вони домовлялися заздалегідь, Даймен вирішив просто відкрити ворота всередині ретельно захищеної кімнати, призначеної для прийому телепортованих гостей. При цьому близько десятка членів родини Тараматула стояли по краях кімнати й спостерігали.
Зоріан, який першим переступив через ворота, був настільки шокований побаченим, що миттєво завмер на місці. Це змусило Зака, який ішов прямо за ним, врізатися в нього. На щастя, їм вдалося втримати рівновагу, замість того щоб впасти на підлогу, сплутавшись кінцівками. Це було б незручно.
"Гей, чому ти зупинився… О. Це набагато масштабніший прийом, ніж я очікував",- сказав Зак, озираючись навколо.
Зоріан не став відповідати на кволу спробу Зака пожартувати. Натомість він зосередився на своєму старшому браті й кинув на нього обурений погляд. "Даймене, що, в біса, ти собі думав?!"
Треба віддати Даймену належне: він справді здригнувся від цього запитання, виглядаючи справді винуватим.
"Вибач",- сказав він, розмахуючи руками перед собою в заспокійливому жесті. -"У мене не було вибору, гаразд? Я більше не можу покинути маєток Тараматула, і я не міг просто відкрити міжвимірні ворота в їхньому домі без їхнього відома чи згоди. Було або це, або взагалі відмовитися від усього."
Зак і Зоріан на мить замовкли, обдумуючи ці слова.
"Чому ти не можеш покинути маєток Тараматула?"- нарешті запитав Зак. -"Ти що, ув’язнений чи що?"
"Це складно",- сказав Даймен, важко зітхнувши. -"Давайте знайдемо якесь тихе місце, щоб поговорити."
Не встигли ні Зак, ні Зоріан нічого сказати, як одна з присутніх Тараматул вирішила втрутитися й висловити пропозицію. Це була Уланна, жінка, яка зустрічала їх під час першого візиту до маєтку.
"Я знаю саме таке місце",- сказала Уланна. -"Для родини нашого статусу відсутність відповідної кімнати для зустрічей у таких випадках була б чималим соромом. Будь ласка, зачекайте хвилинку, поки я все влаштую, і тоді ми зможемо йти."
Зоріан задумливо подивився на Уланну. Хоча з її слів здавалося, що вона просто намагається бути доброю господинею, він досить легко зрозумів прихований підтекст: Тараматули були причетні до всього цього, і вони хотіли бути присутніми під час розмови. Уланна підняла брову, дивлячись на нього так, ніби кидаючи йому виклик заперечити. Він не заперечив.
"Це цілком нормально",- просто сказав він. -"Ми з Заком підемо зруйнувати ворота, поки ви розбираєтеся зі своїми справами."
Зоріан не мав уявлення, що саме Даймен розповів Тараматулам про ворота. Сподіваємося, він не був настільки нерозумним, щоб виказати, що вони із Зоріаном відкривають проходи між двома різними континентами, у такому разі було вкрай важливо швидко закрити ворота, перш ніж ті зможуть самостійно розгадати правду.
Поки він із Заком працювали над руйнуванням воріт, він чув, як Уланна розмовляла з іншими Тараматулами в кімнаті. Його знання місцевої мови все ще були дуже слабкими, тож єдине, що він зрозумів,це те, що вона наказала приготувати їжу та напої й принести їх їм. Зоріан не мав настрою ні на те, ні на інше, але зрозумів, що було б неввічливо намагатися її зупинити.
Трохи згодом їх усіх провели до відносно невеликої, але розкішної кімнати. Там було п’ятеро людей: Уланна, Даймен, Орісса, Зак і Зоріан. Однак, незважаючи на присутність Уланни й Орісси, саме Даймен надав більшу частину пояснень щодо того, що відбувалося. Судячи з усього, один або кілька членів команди Даймена розповіли стороннім про знайдену ними кулю, і ця історія дуже швидко набула розголосу. За лічені години всі, хто тільки міг, хотіли поговорити з Дайменом, щоб дізнатися, що він збирається робити з кулею, і спробувати переконати його продати його тій групі, яку вони представляли.
Здивовані раптовим напливом зацікавлених покупців і усвідомлюючи, що не всі готові змиритися з їхньою відмовою продати кулю, Даймен і його команда відступили до маєтку Тараматула й забарикадувалися там до подальшого повідомлення.
"Ті, хто нас переслідує, не можуть дозволити собі надто нахабно поводитися з Тараматулами, тож ми в безпеці, доки залишаємося всередині маєтку",- підсумував Даймен. -"Але щойно ми вийдемо, на нас накинуться десятки різних угруповань. Вони знають, що ми тут. Маєток ретельно охороняється. Усіх і все, що входить або виходить з маєтку, пильно відстежують. Я ніяк не можу покинути маєток, щоб відкрити ворота десь інде."
"Може, я просто дурний, але чому Тараматула просто не скажуть усім цим людям відступити? Адже вони мають бути головною політичною силою тут, чи не так?"- запитав Зак.
"Боюся, що все не так просто",- сказала Уланна. -"Тут діє занадто багато впливових угруповань, чимало з яких перебувають поза нашою сферою впливу. Хоча вони не можуть собі дозволити ставитися до нас зневажливо, те саме стосується й нас. Це делікатна ситуація, і ми мусимо діяти обережно. Але будьте впевнені: ми фіксуємо кожну образу на нашу адресу, щоб скористатися нею, коли настане відповідний час."
"Ще одна проблема в тому, що деякі представники місцевої влади обговорюють можливість просто конфіскувати у нас кулю силою",- сказав Даймен. -"Тараматулам доводиться витрачати чимало свого впливу, щоб ця ініціатива ні до чого не привела. Чорт забирай, я знав, що важливо тримати цю знахідку в таємниці, але й гадки не мав, що вона викличе таку жадібність…"
"Це портативний кишеньковий вимір величезних розмірів",- зазначила Орісса. -"До того ж він містить руїни з Епохи Богів і, ймовірно, залишки багатств Аван-Темті. Там можуть бути божественні артефакти, рослини й тварини, що вимерли в решті світу, що завгодно. Звісно, це викличе таку жадібність. Тобі пощастило, що родина Тараматула захищає тебе від усього цього, поки ми вирішуємо, що робити."
"Так, так, я розумію",- терпляче сказав Даймен. -"Мені пощастило, що ти є, люба."
"Ти вже встиг побувати в цьому кишеньковому вимірі?"- з цікавістю запитав Зак.
"Ми навіть ще не з’ясували, як запустити кулю",- сказав Даймен, похитавши головою. -"У нас немає командного маркера, як у Зоріана, тож нам доводиться робити все важчим шляхом."
"Тобто?"- Зак наполягав на деталях.
"Нам доведеться реконструювати заклинання управління, які використовуються для роботи кулі",- сказав Даймен. -"Такий скарб, що передається з покоління в покоління, напевно має спосіб керування кулею без командного маркера - хоча б як запобіжний захід. Нам просто треба його знайти. На жаль, це може зайняти деякий час."
Даймен кинув на Зоріана багатозначний погляд. Хоча Зоріан не знав напевно, що той намагається йому сказати, він міг здогадатися. Хоча пошук способу керувати кулею без маркера не був пріоритетом для нього та Зака, для Даймена це мало б велике значення. Він, мабуть, добре усвідомлював, що Зоріан аж ніяк не мав наміру розкривати свої здібності Даймену поза межами часової петлі, що робило б ці заклинання управління абсолютно вирішальними для його місії. Без них навіть вилучення кулі з місця її зберігання було б неможливим, що значно ускладнило б усе.
"Навіть якби ми мали засоби для керування кулею, ми все одно утрималися б від відправлення експедиції в її надра саме зараз",- зауважила Орісса. -"Імовірність зустрічі з іншими охоронними тваринами, такими як та гідра, до якої доторкнувся бог, надто висока. Для організації повноцінної експедиції знадобилися б місяці підготовки, а нинішня політична ситуація унеможливлює таку підготовку."
"Так, саме так",- швидко погодився Даймен. Він звернувся до Зака та Зоріана. "А оскільки я постійно застряг тут, я також не можу найняти фахівців, які мені потрібні, щоб з’ясувати, як керувати кулею. Правда в тому, що мені тут майже нічого робити. Я думав, що, можливо, мені варто зникнути на кілька днів. Прибрати кулю подалі від жадібних очей і поговорити з деякими старими друзями про мої варіанти."
"Знову це",- сказала Орісса, незадоволено нахмурившись.
Це спричинило коротку суперечку між Оріссою та Дайменом, оскільки Даймен не хотів пояснювати, що саме він замислив, а Орісса наполягала, що має повне право знати подробиці. Чесно кажучи, Зоріан вважав позицію Орісси цілком обґрунтованою й співчував її розчаруванню через ухильність Даймена. Однак він також не міг дорікнути Даймену за це, адже той не міг просто відкрито сказати, що…
"Якщо ти хочеш, щоб ми взяли тебе з собою до Кіорії, коли знову відкриємо ворота, просто скажи про це",- сказав Зак.
Усі кинули на нього здивовані погляди. Ну, усі, крім Зоріана - він просто сховав обличчя в долонях і намагався глибоко дихати.
"Чорт забирай, Заку…" - пробурмотів він крізь долоні.
"Що?"- заперечив Зак, кинувши на Зоріана роздратований погляд. -"Будь-яка історія, яку ви з Дайменом вигадаєте, не протримається й дня, і ти це знаєш. Вони не дурні. Вони досить швидко все розгадають."
"Дякую, пане Новедо",- сказала йому Уланна. -"Я рада, що хоча б один чоловік тут поважає наші здібності до логічного мислення."
Зак підняв великий палець і широко посміхнувся.
"Ти кажеш, що ви відкрили тут міжвимірний прохід аж з Елдемара?"- запитала Орісса, звучачи трохи скептично.
"Ми робимо багато божевільних речей",- сказав Зак, недбало знизавши плечима.
Виявилося, що ані Уланна, ані Орісса не були добре обізнані з деталями того, як працює заклинання порталу. Це не було великою несподіванкою, оскільки заклинання було надзвичайно рідкісним, але чомусь Зоріан постійно забував такі дрібні деталі.
Після того як Зоріан коротко пояснив їм, як працює заклинання порталу, Орісса дивно на нього поглянула.
"Що?"- запитав Зоріан, відчуваючи себе дещо ніяково.
"Цей твій метод, яким ти обходиш обмеження відстані, вимагає, щоб тобі допомагала ще одна людина з того боку, так?"- запитала вона. Зоріан мовчки кивнув. -"Тоді як ти зможеш відкрити портал назад до Ельдемара? Чи третій брат Казінські теж вміє промовляти заклинання порталу?"
"Що, Фортов? Та швидше свині літати почнуть",- презирливо вигукнув Зоріан. -"Йому пощастить, якщо його не виженуть з академії."
"Зоріане!"- заперечив Даймен. Йому ніколи не подобалося, коли Зоріан погано відгукувався про решту родини.
"Ні, ми скористаємося симулякром, якого я залишив у Кіорії",- сказав Зоріан, повністю ігноруючи спалах гніву Даймена. -"Оскільки я можу використовувати заклинання воріт, мій симулякр, очевидно, теж може це зробити."
"О, то ти теж можеш створити симулякр?""- недбало запитала Уланна, не виявляючи особливого здивування. Зоріан мусив визнати: вона дуже добре вміла випромінювати ауру спокійної впевненості. Орісса, здавалося, намагалася наслідувати цю поведінку, але їй це аж ніяк не вдавалося. Було видно, що такі одкровення її турбували й дещо вибивали з рівноваги.
"Ми робимо багато божевільних речей",- сказав Зоріан. Він подумав про те, щоб повністю наслідувати Зака, підняти великий палець і посміхнутися з нахабним виглядом, але швидко відмовився від цієї ідеї. Такі речі міг собі дозволити лише Зак, не виглядаючи при цьому як повний ідіот.
Зрештою, їм вдалося дійти згоди. Даймен повернеться до Кіорії разом із Заком і Зоріаном, взявши з собою кулю першого імператора. Зоріан залишить симулякр у маєтку Тараматула, щоб вони могли повернутися за допомогою заклинання-воріт рівно через чотири дні. Зоріан думав, що на цьому все закінчиться, але його надії були безжально розчавлені, коли Даймен сказав йому, що йому ще доведеться пояснити своїй команді, що він на деякий час буде відсутній. На мить Зоріан відчув бажання зробити надмірно драматичний жест у бік байдужого неба. А він-то думав, що це буде лише короткий візит до Кота, який зведеться лише до того, щоб замінити втраченого симулякра і запитати Даймена, чи дізнався він щось нове про кулю.
Іноді йому просто не вдавалося виграти.
***
Зоріан відчув величезне полегшення, коли вони втрьох нарешті пройшли крізь ворота й повернулися до Кіорії. І "Тараматула", і команда Даймена зараз були на межі, тож спілкуватися з ними було досить виснажливо. Йому було трохи шкода свого симулякра, якому доведеться терпіти їх протягом наступних кількох днів. Ну що ж, принаймні у нього були Кірма й Торун, з якими можна було поговорити - ці двоє були досить цікавими, і він підозрював, що зможе домовитися про якусь угоду принаймні з одним із них.
У будь-якому разі, він повернувся і міг присвятити себе іншим справам. Зусилля Ксвіма переконати різних експертів обмінятися з ним своїми секретами були досить успішними, Судомира треба було як слід допитати, робота дослідників над розумінням стабілізаційної рами ібасанських воріт починала приносити плоди, а Адепти "Тихих Воріт" натякали, що готові відправити групу до Кота, щоб здобути ключ від воріт. На жаль, останні події, пов’язані з Дайменом і кулею, ймовірно, зробили цю останню ідею глухим кутом у цьому перезапуску. Його симулякр ніяк не міг покинути маєток Тараматула, не привернувши до себе сотні пар очей, що стежили за кожним його рухом. Шкода. Зараз йому б дуже знадобився альтернативний вхід до Кота, який не залежав би від Даймена. У майбутніх перезапусках йому доведеться надати цій ідеї високий пріоритет.
Даймен погодився передати кулю йому та Заку, поки той перебував у Кіорії. Частково тому, що він вважав: вони зможуть дізнатися про неї набагато більше, ніж він сам, оскільки мали маркер, здатний нею керувати, а частково тому, що він не був цілком упевнений, чи буде куля в безпеці у нього. Новини поширювалися швидше, ніж люди. За всіма законами, його невеличка подорож до Кіорії мала б залишитися непоміченою переслідувачами, але він не міг бути повністю впевненим. Тому він вважав, що найкраще буде не мати кулю при собі, якщо це не є абсолютно необхідним.
Зоріан очікував, що він буде єдиним, хто зможе повозитися з кулею, щоб розкрити її таємниці, оскільки Зак не мав необхідної особистої душевної свідомості, щоб керувати своїм маркером. Він дуже помилявся. Виявляється, Заку не потрібно було свідомо контролювати свій маркер, щоб взяти сферу під свій контроль. Приблизно через годину експериментів із сферою Заку вдалося інстинктивно з’єднатися з нею. І після цього єдиного успіху йому вже не потрібно було цілу годину експериментувати, щоб знову з’єднатися. Достатньо було просто доторкнутися до сфери, щоб відновити контакт. Заку навіть не треба було зосереджуватися на цьому - достатньо було дотику та випадкової думки.
Зоріан був трохи роздратований цим. Сфера, безперечно, ніколи так не реагувала на нього, скільки б годин він не проводив, взаємодіючи з нею. Ні, йому довелося місяцями проходити те пекельне тренування самоусвідомлення душі, а потім ще більше часу ретельно вивчати принцип роботи маркера, щоб досягти того, чого він досяг. Такі речі дійсно давали зрозуміти, що його маркер був якоюсь гіршою версією того, що був у Зака.
Минув лише день з того часу, як вони повернулися до Кіорії, коли Даймен знову його здивував. Він хотів поговорити з Кіріель і Фортовим.
Це було трохи проблемою. Обидва їхні брати й сестри точно знали, що Даймену не слід бути в Кіорії. Мати й батько поїхали до Кота, щоб зустрітися з ним. Як, в біса, він збирався пояснити свою присутність тут? Але Даймен наполягав, що йому це потрібно, і Зоріан не мав бажання сперечатися з ним. Напевно, в цьому не було великої шкоди, і він був цілком упевнений, що Даймен пішов би й провів ті розмови за його спиною, якби той був надто впертим.
Цікаво, що Даймен хотів поговорити з Кіріель і Фортовом наодинці, без присутності будь-кого іншого. Зоріан був майже впевнений, що це означало: він хотів розпитати їх саме про Зоріана. Ха! Фортов нічого не знав про Зоріана, а Кіріель була тією ще пліткаркою і, без сумніву, розповіла б Зоріану все, про що вона й Даймен говорили. Але він нічого з цього Даймену не сказав і просто побажав йому удачі, перш ніж відправити його в дорогу.
Наступного дня Даймен повернувся, щоб поговорити з ним, виглядаючи розгубленим і збентеженим.
"Вони навіть не захотіли зі мною розмовляти…"- поскаржився він, звучачи досить пригнічено. Це навіть змусило Зоріана дещо пошкодувати його.
"Та годі, все не так уже й погано",- втішив його Зоріан. -"Не знаю, як щодо Фортова, але я майже впевнений, що Кіріель не знехтувала б тебе так. Імая розповіла мені, що ти провів із нею цілу годину."
"Так, але це й усе, що я з нею робив",- поскаржився Даймен. -"Вона всю годину крутилася й виглядала збентеженою. Вона майже не говорила, і лише тоді, коли я спеціально її підштовхував. Я не зовсім впевнений, але, здається, вона насправді трохи мене боялася. Це…"
Даймен розмахував руками в повітрі, ніби намагаючись передати якусь невимовну ідею за допомогою беззвучних жестів.
"Сумно?"- припустив Зоріан.
"Звісно, нехай буде так",- сказав Даймен. -"А ще тривожно. І прикро. І ще ціла купа інших речей. Особливо якщо поєднати це з тим, що сталося з Фортовом. Ти знаєш, що сталося, коли я постукав у його двері?"
"Ні, не дуже",- відповів Зоріан. Насправді він знав про "розмову" Даймена з Кіріель, оскільки вона розповіла йому про все, коли він повернувся до Імаї ввечері, але, чесно кажучи, він не мав уявлення, як пройшла розмова Даймена з Фортовом. Очевидно, не дуже добре, але було б цікаво дізнатися, чому. -"Що він зробив?"
"Він просто з самого початку поводився зі мною дуже грубо",- сказав Даймен. -"Він навіть відмовився впустити мене, зрештою почав кричати на мене, а потім грюкнув дверима мені перед носом і проігнорував мене."
Хм. Цікаво.
Даймен подивився на Зоріана, мовчки просячи його про пояснення. Однак Зоріан нічого не сказав, і з кожною секундою, що минала, Даймен ставав дедалі більш роздратованим. Він провів обома руками по волоссю й міцно стиснув його в кулаках, ніби хотів вирвати.
"Ти передчасно облисієш, якщо будеш так робити",- легковажно зауважив Зоріан.
Даймен кинув на нього незадоволений погляд.
Але руки з голови все-таки прибрав.
"Я не розумію!"- голосно протестував Даймен. -"Хіба я… Хіба я такий жахливий старший брат? Я знав, що ти мене не любиш, але навіть Фортов? Навіть маленька Кіріель?! Чому?! Що я зробив?!"
Зоріан клацнув язиком і на мить замислився. З одного боку, він відчував, що Даймен отримує саме те, на що заслуговує. З іншого боку, те, що Даймен так переймався цим, означало, що його уявлення про себе як про старшого брата було занадто ідеалізованим. Він вирішив для різноманітності бути трохи добрішим до свого старшого брата.
"Щодо Кіріель, відповідь проста, мій дорогий старший брате",- сказав йому Зоріан. -"Ти для неї практично чужий. До того часу, як вона стала достатньо дорослою, щоб спілкуватися з людьми, тебе майже ніколи не було вдома. Коли ти востаннє з нею розмовляв? Не враховуючи, звісно, вчорашню зустріч."
"Е-е-е…"- запнувся Даймен.
"Ти навіть не пам’ятаєш",- констатував Зоріан, похитавши головою. -"У будь-якому разі, все, що вона знала про тебе - це історії, які вона чула про тебе. Більшість із них походила або від Матері… або від мене. Адже я - один з тих, хто найбільше спілкувався з нею протягом усіх цих років."
"О, небеса, допоможіть мені",- зітхнув Даймен. -"Що саме ти їй розповів про мене?"
"Правду",- Зоріан знизав плечима.
"Ти маєш на увазі свою правду",- звинуватив Даймен.
"Звісно",- відповів Зоріан, абсолютно незворушний від цього звинувачення. -"Але не хвилюйся, я промовчав про твої найгірші витівки. Чесно кажучи, я ніколи не любив розмовляти про тебе з ким-небудь, у тому числі й з Кіріель. До того ж, мама завжди ставала на твій бік у всьому. Якби йшлося лише про розповіді, Кіріель ставилася б до тебе більш неоднозначно. Річ у тім, що їй потрібна допомога… і вона знає, що від тебе її ніколи не отримає. Зате від мене вона її, можливо, отримає, саме тому вона не хоче псувати свої стосунки зі мною, заграючи з тобою. Вона знає, що ти мене трохи дратуєш."
"Що ти маєш на увазі під “їй потрібна допомога”?"- Даймен нахмурився. -"І чому ти так упевнений, що вона ніколи не отримає її від мене?"
"Тому що для цього доведеться протистояти Матері",- сказав Зоріан.
Протягом наступної години чи близько того Зоріан намагався ознайомити Даймена з ситуацією Кіріель. Про домовлений шлюб, який для неї влаштували батьки. Про її бажання навчитися магії, як і всі інші. Він намагався пояснювати коротко, побоюючись, що розповісти про це Даймену - це свого роду зрада Кіріель, яка довірила йому ці таємниці. Проте він сказав достатньо, щоб Даймен зміг скласти приблизне уявлення про те, що насправді відбувається з Кіріель за лаштунками.
"Не можу повірити, що я ніколи про це не чув",- сказав Даймен, трохи розфокусувавши погляд, ніби згадуючи щось у своїй голові. -"Я часто розмовляю з мамою й татом, але вони ніколи про це не згадували."
"А ти коли-небудь взагалі запитував їх про Кіріель?"- запитав Зоріан.
Даймен на кілька миттєвостей замовк.
"…Ні",- врешті-решт зізнався він.
"Ну, ось бачиш",- Зоріан знизав плечима.
Даймен важко видихнув, а потім виправив поставу, трохи випрямившись у кріслі.
"Гаразд, я визнаю, що поводився з нашою молодшою сестрою не дуже справедливо. Мабуть, я й заслужив на такий холодний прийом з її боку",- сказав Даймен. -"А що ж щодо Фортова? Що з ним таке?"
"Звідки мені знати?"- заперечив Зоріан. -"Ти справді думаєш, що я розмовляю з Фортовим про тебе?"
Даймен роздратовано пихнув. "Так, я розумію, розумію - ти ніколи нікому не розповідаєш про мене, якщо можеш цього уникнути. Але ти ж напевно маєш якесь уявлення про те, як думає Фортов і що його турбує. Ти ж спілкуєшся з ним уже шість років."
Зоріан скорчив дивну гримасу, на мить ошелешений цією заявою.
"Що?"- розсміявся Зоріан. -"Звідки в тебе така думка? Навіщо мені спілкуватися з Фортовим?"
"Ти… Ти серйозно?"- з недовірою запитав Даймен. Зоріан дивився на нього. -"Він твій брат. Ви живете в одному місті. Ти можеш навідатися до нього, коли завгодно."
"І що з того?"- запитав Зоріан, нерозуміюче нахиливши голову.
"Ти справді хочеш сказати, що за всі ці роки ти жодного разу серйозно не розмовляв із нашим братом?"- запитав Даймен. Його тон був благальним, ніби він просив Зоріана сказати, що він помиляється.
"Саме так",- кивнув Зоріан. Чому ж Даймен очікував від нього чогось іншого?
"Хіба перезапуск не закінчується масштабним вторгненням?"- Даймен нахмурився. Зоріан знову кивнув. -"А що робить Фортов під час вторгнення?"
"Мабуть, він дістається до укриттів академії й проводить там ніч разом з іншими студентами",- Зоріан знизав плечима.
Слід визнати, що укриття не були надто безпечними того разу, коли він сам їх випробував, але тоді Червона Мантія активно допомагав загарбникам, передаючи їм інформацію. Без його допомоги укриття насправді були цілком безпечними.
"“Мабуть”? Ти ніколи не перевіряв?"- запитав Даймен. Зоріан заперечно похитав головою. -"Зоріане, заради Бога…"
"Не розумію, чому тебе це так дивує",- чесно відповів йому Зоріан. -"Фортов - друга людина, яку я найменше люблю в усій родині, одразу після батька. Звісно, я ніколи не турбувався, щоб перевірити, що з ним."
Даймен відкрив рота, ніби хотів продовжити цю суперечку, але потім просто похитав головою й здався.
"Неважливо",- зітхнув Даймен. -"Ти мав з ним якісь контакти протягом усього цього часу?"
"Власне, так",- сказав Зоріан. -"Він штовхає одну дівчину в зарості фіолетових ліан майже наприкінці кожного перезапуску, а потім приходить до мене благати про лікувальну мазь. Раніше я просто уникав бути вдома, коли він приходив, але останнім часом це навіть не потрібно. Він ніколи не приходить до мене, якщо я залишаюся в Імаї."
"Він штовхає цю дівчину в зарості фіолетових ліан незалежно від того, що ти змінюєш у перезапуску?"- запитав Даймен, нахмурившись.
"Наскільки я можу судити, так",- підтвердив Зоріан. -"Дівчина в нього страшенно закохана, якщо це для тебе щось означає."
Даймен задумливо хмикнув. "Гадаю, це краще, ніж нічого. Але, Зоріане, чи справді ти мусиш бути таким дріб’язковим і безсердечним? Я знаю, що ви з Фортовим не ладнали в дитинстві, але така поведінка - це вже занадто. Ти занадто глибоко плекаєш свою образу."
"Тобі легко закликати до миру й взаєморозуміння",- сказав Зоріан, виклично схрестивши руки на грудях. -"Це не тобі доводилося роками терпіти жахливе ставлення Фортова."
"Я лише кажу, що, можливо, тобі варто дати йому шанс",- сказав Даймен. -"Так само, як ти вчинив із Кіріель, коли вирішив взяти її з собою до Кіорії. Якщо ти помилявся щодо неї, хто може сказати, що ти не помилявся й щодо Фортова?"
"Але я насправді не помилявся щодо неї",- зауважив Зоріан. -"Я не хотів, щоб вона була поруч, бо вважав її егоїстичною балакухою, яка відволікатиме мене від навчання й доноситиме на мене, коли повернеться до Матері. Це все досі правда, просто мені це вже байдуже. Якщо мені справді вдасться знайти вихід із цієї часової петлі, моє майбутнє визначене. Я можу дозволити собі одне-два відволікання, а те, що Кіріель втече й розкаже Мамі про мої плани та справи, не має значення, бо наші батьки вже не можуть мене зупинити. Я настільки вправний і могутній, що можу робити все, що забажаю, хай Мама й Тато йдуть до біса."
Дещо несподівано, Даймен не роздратувався ще більше від цієї відповіді, як Зоріан сподівався. Натомість він лише сумно посміхнувся й з жалем похитав головою.
"Мати й батько так переймаються тим, що я можу припуститися помилки, що навіть у цю мить поспішають до Кота, аби відрадити мене від шлюбу з Оріссою, але вони не помічають кризи, що розгортається прямо перед їхніми очима",- сказав він. -"Ми справді дуже заплутана родина, чи не так? І найстрашніше в усьому цьому те, що я дуже скоро про все це забуду, чи не так? Після літнього фестивалю буде так, ніби нічого з цього й не трапилося. Це так несправедливо. Як, чорт забирай, я можу вирішити проблему, якщо навіть не пам’ятаю про її існування?"
"Не думаю, що ти зміг би навести лад у нашій родині, навіть якби мав усю вічність на світі",- сказав йому Зоріан. -"Але так, реальність часової петлі справді пригнічує, якщо добре над цим задуматися. З огляду на все, ти досить добре з цим справляєшся."
"Гадаю, це здебільшого тому, що я уникав занадто глибоких роздумів над цим",- сказав Даймен. -"Тепер, коли ми наближаємося до кінцевого терміну, мої думки дедалі частіше блукають у цьому напрямку. Особливо з огляду на те, що я так багато зробив за останні кілька тижнів. Я усвідомив так багато речей. Важливих речей. Страшно й прикро усвідомлювати, що я мушу втратити все це."
"Ну, я впевнений, ти чув про зошити, які я передаю між перезапусками для різних людей",- зауважив Зоріан. -"Якщо це справді так важливо, ти можеш просто записати це й передати мені на зберігання."
"О?"- посміхнувся Даймен. -"То я справді маю право на цю престижну послугу? Мушу сказати, зважаючи на те, як ти говорив про нашу родину, я вже почав трохи хвилюватися. А що, якби ти мав намір просто забути про мене в усіх майбутніх перезапусках? Адже ти вже знаєш, як знайти кулю, і я знаю, що ти не надто мене любиш…"
Зоріан кинув на нього дещо збентежений погляд. Він і справді думав про щось подібне. Хоча його старший брат, безперечно, став би в нагоді у пошуках та відновленні решти частин Ключа, Зоріана дуже турбувало те, що йому доводилося покладатися на Даймена в будь-чому. Це просто… здавалося неправильним. Переконати Даймена допомогти їм теж було справою, що вимагала часу, тож чи справді варто було витрачати час на те, щоб залучити його до їхніх зусиль? Зрештою він усвідомив, що просто шукав виправдання. Їм була потрібна допомога, яку міг надати Даймен. Принаймні, було б не дуже справедливо щодо Зака - саботувати їхні шанси вирватися з часової петлі лише тому, що він мав проблеми з Дайменом.
До того ж, правда була в тому, що…
"Я помилявся щодо тебе, гаразд?"- сказав Зоріан, глибоко зітхнувши. -"Я й досі вважаю тебе дуже дратівливим, але… ти не такий вже й поганий, як той Даймен, що жив у моїй голові.."
Йому було боляче це визнавати, але це була правда. Можливо, Даймен змінився після того, як виїхав з дому й перестав спілкуватися із Зоріаном, а може, уявлення Зоріана про нього й спочатку не було надто надійним. Якою б не була правда, цей Даймен був більш корисним і розсудливим, ніж той темний велетень, що нависав над ним у минулому.
"Не впевнений, чи можна це назвати саме помилкою. Незалежно від їхніх причин, інший брат і сестра теж мене не дуже люблять. Я, безперечно, повний невдаха як старший брат. Це пригнічуюче усвідомлення",- задумливо промовив Даймен. Після секунди мовчання він похитав головою, ніби намагаючись прояснити думки. "Але досить уже таких депресивних тем. Ти згадав про записники, які ти переносиш через перезапуски для Ксвіма та інших. Так сталося, що вчора я знайшов час поговорити з Ксвімом. Він розповів мені про торгові угоди, які ви двоє намагаєтеся укласти з різними експертами."
"Так, чесно кажучи, це одна з моїх кращих ідей",- кивнув Зоріан. -"Вона вже дає результати, і все вказує на те, що в майбутніх перезапусках ми зможемо досягти ще кращих результатів. Не думаю, що кожен із цих експертів зрештою погодиться на угоду, але чимало з них явно відкриті до цієї ідеї, якщо до них звернеться хтось, кого вони справді поважають. Ти маєш намір допомогти Ксвіму переконати людей?"
"Ні",- Даймен похитав головою. -"Я з радістю допоможу, якщо Ксвім про це попросить, але моя участь може легко перетворити цю ініціативу на суцільну катастрофу. Ти, мабуть, вважаєш мою славу суто корисною, але насправді вона змушує багатьох магів сприймати мене як загрозу. Багато з них ніколи б нічим зі мною не обмінялися. Як ти думаєш, чому я так і не навчився чаклувати заклинання "Ворота" до твого приходу?"
"Розумію",- задумливо сказав Зоріан. -"Але якщо не через це, то чому ти згадав про зусилля Ксвіма?"
"Ну…"- почав Даймен. -"Збирання таємних знань у численних експертів Алтазії - це похвальна ініціатива, але це важка праця, і, ймовірно, вона забезпечить лише поступове вдосконалення твоїх здібностей."
"Правда",- сказав Зоріан. -"Але яка альтернатива? Усі "низько висячі плоди" вже зірвані."
"Не обов’язково",- сказав Даймен із посмішкою. -"Те, що є "легкою здобиччю", а що ні, залежить від здібностей людини, а ти маєш те, чого мало хто має - здатність з легкістю подорожувати між континентами."
Зоріан на мить задумався, а потім жестом попросив Даймена продовжувати. Він не зовсім розумів, до чого той веде.
"Я кажу про те, що Кот був би гарним місцем для розширення твоєї ініціативи зі збору магічних знань",- продовжив Даймен. -"На відміну від Ікслотіка, який завдяки мережі телепортації має відносно хороше сполучення з Алтазією, Кот розташований досить віддалено. Попри це, на відміну від Хсана, там використовують ту саму базову магічну систему, що й ми. Це робить їх чудовим місцем для пошуку несподіваних комбінацій заклинань і нової алхімії. Хто знає, які… "легкі здобичі" можна отримати, поєднавши наші магічні традиції з традиціями Кота?"
Зоріан підняв брову, дивлячись на свого старшого брата. Даймен виглядав досить жвавим, коли говорив про цю ідею.
"І я припускаю, що ти добровільно пропонуєшся очолити таку ініціативу?"- запитав Зоріан.
"Ха-ха…"- нервово розсміявся Даймен. -"Якщо бути цілком чесним, це було однією з моїх цілей, коли я приїхав до Кота. Я вже готував ґрунт для цього ще до того, як почалася петля часу."
"Ну… тоді це чудово",- чесно сказав Зоріан. -"Тоді я не бачу в цій ідеї жодних проблем."
"Чудово!"- вигукнув Даймен, подарувавши йому сонячну посмішку, що нагадувала посмішку Зака. -"Просто ця петля часу настала занадто рано, і не всі приготування були завершені. Мені, можливо, знадобиться крихітна, крихітна позика від мого найдорожчого брата, щоб розпочати справу…"
***
Через кілька днів Даймен повернувся до Кота. Сферу залишили в Кіорії, оскільки Даймен вирішив, що так буде безпечніше, а ще й тому, що Зак її дуже полюбив. Будучи зайнятим іншими справами, Зоріан вирішив доручити всі експерименти зі сферою Заку. З огляду на те, наскільки сильніше сфера реагувала на нього, Зак, можливо, і справді краще підходить для того, щоб розкрити її таємниці.
Однак сьогодні Зоріан отримав дещо незвичайне прохання: Тайвен хотіла з ним поговорити. Наодинці.
Зазвичай таке прохання не викликало б особливої уваги, але Зоріан насправді не бачив і не мав жодних звісток від Тайвен з часу їхнього нападу на базу Ібасанців. Якби не запевнення Аланіка, що вона пережила битву цілком здоровою, Зоріан, чесно кажучи, би за неї по-справжньому хвилювався. А так було очевидно, що вона з якихось причин його уникала. Він навіть думав розшукати її, щоб запитати, що відбувається, але наближався кінець перезапуску, і стільки справ вимагало його часу та уваги…
Неважливо. Оскільки вона раптово зв’язалася з ним, він, мабуть, незабаром дізнається, що її турбує.
Коли вони зустрілися, він запропонував телепортуватися в якесь порожнє, тихе місце, але вона на це не погодилася. Мабуть, коли вона сказала, що хоче поговорити наодинці, вона мала на увазі, що приведе його до тренувального залу своєї родини - того самого, де вони іноді спарингували один проти одного в попередніх перезапусках. Здавалося, це місце заспокоювало її й додавало впевненості.
"То про що йдеться?"- запитав він її.
"Я хвилююся",- сказала вона. У її голосі теж чулася тривога.
Зоріан зачекав кілька секунд, сподіваючись, що вона пояснить, про що саме вона хвилюється, але Тайвен, здавалося, не могла підібрати слів. Вона ходила по тренувальному залу, наче тигр у клітці, хмурячись і хитаючи головою.
"Ні, серйозно, про що йдеться?"- запитав Зоріан.
Вона все ще нічого не казала.
"Це пов’язано з петлею часу?"- додав він, трохи поміркувавши.
"Звісно, це пов’язано з петлею часу!"- вигукнула вона. Виглядало, ніби вона ось-ось накинеться на нього, але швидко взяла себе в руки. Вона сумно похитала головою. -"І, в певному сенсі, ні. Я навіть не знаю, навіщо я тебе сюди покликала. Це дурниця. Мені просто слід…"
"Навіть не смій намагатися мене зараз прогнати",- попередив її Зоріан.
"Не прожену, не прожену",- запевнила вона його. -"Просто… Просто я щойно усвідомила, що, мабуть, втратила тебе як друга."
Зоріан кинув на неї здивований погляд.
"А чому ти так думаєш?"- з цікавістю запитав її Зоріан.
"Бо ця петля часу змінила тебе",- відповіла вона. -"Ти вже здаєшся мені чужим. Останнім часом тебе так важко розібрати, і ти став таким здібним. Усе, що можу зробити я, ти робиш краще. І це тільки погіршуватиметься, чим довше ти тут перебуватимеш. Коли ти звідси вийдеш, навіщо тобі ще буду я? Доки все це вирішиться, у мене, мабуть, уже не залишиться друга."
"Ех, ти надто драматизуєш",- сказав їй Зоріан. Він знав, що, мабуть, звучить трохи зневажливо, але, чесно кажучи, не знав, що ще їй сказати. -"Я знаю, що ти цього не пам’ятаєш, але я провів багато часу, спілкуючись із тобою під час різних перезапусків. Шансів, що я просто забуду тебе, немає жодного."
"Ну так, я впевнена, що ти мене просто так не забудеш",- буркнула вона. -"Але будь-яка твоя турбота про мене буде… ну, такою собі поблажливою. Ти будеш настільки вище за мене, що це навіть не смішно. Ми не будемо рівними, розумієш? Це будеш ти, таємний архімаг, який стежить за своїм старим другом заради старих часів. Це дуже пригнічує."
"Ага",- повільно промовив Зоріан.
У її словах було багато правди. Їхня дружба дійсно ніяк не могла бути такою самою, як до петлі часу. Однак це не обов’язково було погано. Його минуле "я" було… дещо роздратованим на Тайвен. Він не вважав їх близькими друзями, чого Тайвен, здавалося, зовсім не усвідомлювала. Так само, як вона, власне, не усвідомлювала його колишньої закоханості в неї.
Тож так, їхні стосунки ніколи не будуть такими самими. Але чи це погано? Хоча Тайвен, можливо, і сумувала б за втратою їхньої колишньої дружби, Зоріан не міг не замислитися: чи взагалі виникла б ця дружба, якби він не застряг у цій часовій петлі. Чи зміг би він зрештою подолати біль від того, що його зізнання в коханні висміяли, і відновити з нею тісні стосунки? Ймовірно. Але на це знадобилося б чимало часу, і він не був упевнений, що Тайвен залишилася б поруч із ним достатньо довго, щоб побачити, як це станеться.
"А чому ти взагалі вирішила подружитися зі мною?"- з цікавістю запитав її Зоріан. -"Це прозвучить трохи самокритично, але я не думаю, що був таким вже й хорошим другом."
"Ха-ха!"- розсміялася вона, і її настрій трохи покращився. -"Ну, добре, що ти такий чесний. Це єдина зміна, яка мені подобається в новому тобі."
Вона підняла з сусідньої лавки тренувальну ляльку й почала вносити в неї дрібні виправлення. Зоріан не міг зрозуміти, навіщо вона це робить, тож припустив, що вона просто тягне час і знаходить собі заняття.
"Оскільки ти наважився трохи самокритично висловитися, я наслідуватиму твій приклад",- зрештою сказала Тайвен. -"Я теж не була дуже хорошою подругою. Ні для тебе, ні для когось іншого. Я занадто прямолінійна й імпульсивна, і не дуже добре вмію оцінювати ситуацію та людей. Більшість людей, насправді, вважають мене досить образливою й дратівливою."
Зоріан хотів сказати щось, щоб підбадьорити її, але потім згадав, що вона називає його "Тарганом". Він досі пам’ятав суперечку, що у нього з нею сталася, коли вона намагалася переконати його, що порівняння з тарганами - це комплімент, бо це дивовижні тварини, відомі своєю пристосованістю та витривалістю. Зрештою він поступився й (нехотячи) дозволив їй так його називати, але міг зрозуміти, чому деякі люди були б смертельно ображені, якби вона витворяла з ними такі витівки.
"Насправді, крім тебе, у мене дуже мало друзів",- продовжила вона. -"Крім тебе, здається, мене люблять лише двоє моїх соратників по команді. Але Урік(мямля) і Оран(хрюк)… вони - давні друзі. Якщо я буду проводити час з ними, то завжди залишатимуся лише "третім зайвим."
"Але в мене теж не було інших друзів",- припустив Зоріан.
"Так",- відповіла Тайвен. -"Ти мене дратував, я дратувала тебе, але ми все одно ладнали. Можливо, ти не був хорошим другом, але я була не набагато кращою, тож це не мало значення. Але тепер ти стаєш кращим, а я… я не можу."
Вона обійняла тренувальну ляльку, наче маленька дівчинка, яка намагається втішити себе улюбленою іграшкою. Це було дещо дивне видовище, оскільки тренувальна лялька була розміром з дорослу людину й моторошно безлика.
Зоріан дивився на неї, розмірковуючи, як впоратися з цією ситуацією. Він не бачив, як міг би переконати Тайвен, що природа їхньої дружби не зміниться, коли він вибереться з часової петлі. Це була б очевидна брехня. Звісно, Зоріан не вважав цю зміну чимось поганим, але щоб пояснити, чому він так відчуває, йому довелося б…
…ех, а чому б і ні. Якщо бути цілком чесним із собою, він завжди хотів це зробити. Просто не мав сміливості це здійснити.
"Я колись був у тебе закоханий",- сказав він їй.
"Е-е!?"- вигукнула вона, здригнувшись від подиву й упустивши тренувальну ляльку. Та з гуркотом впала на підлогу, залишивши після себе оглушливу тишу. Принаймні на мить. -"Що ти маєш на увазі, ти був у мене закоханий!? Коли!? Як!?"
"Ти пам’ятаєш той випадок, коли я запрошував тебе на побачення?"- запитав він її.
"Що? Ми… ми говоримо про той випадок…"- запнулася вона. Зоріан все одно кивнув. За весь час їхнього знайомства він запрошував її на побачення лише один раз, тож вона не могла мати на увазі нічого іншого. -"Але, е-е, хіба це не тоді, коли я… посміялася з тебе?"
Зоріан кинув на неї погляд, сповнений терпіння.
"Так",- підтвердив він. -"Так, саме тоді. Це не був жарт, Тайвен. Я говорив це абсолютно серйозно."
"А-ха-ха…"- нервово засміялася вона. -"Ого, це… справді щось."
На мить вона сховала обличчя в долонях.
"Боги небесні, я іноді така дура",- пробурмотіла вона крізь долоні.
Потім вона вдарила його кулаком у плече.
"Гей!"- злегка обурено вигукнув він. Зазвичай його б більше турбувала така раптова фізична агресія, але… ну що ж. Це ж Тайвен. Він очікував від неї чогось подібного. -"Що, в біса!?"
"І ти теж дурний!"- сказала вона йому. -"Чому, в біса, ти просто дозволив мені так над тобою сміятися, якщо ти говорив серйозно!?"
"Ну, що, в біса, я мав робити!?"- обурився Зоріан.
"Скажи мені, що я помилялася! Запроси мене на побачення ще раз! Розлютися, перш ніж піти геть!"- крикнула Тайвен. -"Що завгодно! А не просто вдавати, ніби все гаразд, і тікати з підібганим хвостом, як поранений цуценя. Тобто… Я ще довго після того жартувала з цього приводу, а ти так і не сказав ні слова. Якби я хоча б знала, я б не сипала так сіль на твої рани!"
"Це не має значення",- буркнув Зоріан. -"Зрештою, я все одно отримав відповідь на своє запитання. Ти явно не була зацікавлена в мені в такому сенсі. Тобі ця сама ідея навіть здавалася смішною."
"Та годі вже!"- заскиглила вона. -"Це нечесно. Я сміялася не тому, що ідея наших побачень була такою безглуздою. Я сміялася, бо дала тобі любовну пораду, закликаючи запрошувати людей на побачення, а ти, дослухавшись до неї, одразу ж запросив на побачення мене. Мені просто… здалося, що ти жартуєш. Зараз, з відстані часу, я розумію, що поводилася нерозумно, але… Ти ж мав щось сказати, чорт забирай!"
Настала довга, незручна тиша: обоє відмовлялися дивитися одне на одного й сиділи, мовчивши.
"Ми підемо на побачення",- раптом заявила Тайвен.
Зоріан дивно на неї подивився.
"Але я вже тебе забув",- зауважив він. -"Тому я й сказав, що колись був у тебе закоханий. Для мене це все в минулому."
"Так, я здогадалася",- відповіла вона. -"Це не має значення. Ми все одно підемо на побачення."
"Я що, не маю права голосу в цьому питанні?"- запитав Зоріан, на обличчі якого з’явилася усмішка.
"Про що ти взагалі говориш?"- презирливо фуркнула Тайвен. -"Це ж ти запросив мене на побачення. Я просто приймаю твоє запрошення… з невеликою затримкою."
Зоріан розсміявся, почувши цю типову для Тайвен логіку.
"З невеликою затримкою, каже вона… Ти справді неперевершена",- сказав він, похитавши головою. -"Гаразд. Як хочеш."
"Добре",- просто відповіла вона, а потім відвела погляд, ніби соромлячись зустрітися з ним очима.
Зоріан посміхнувся. Він говорив правду - він справді вже не був у неї закоханий. Усі романтичні почуття, які він колись до неї відчував, згасли під час його тривалого перебування у часовій петлі. Але він би збрехав, якби сказав, що не відчуває певної радості з цього приводу.