Спочатку Зоріан навіть не помітив його. Це вже само по собі заслуговувало на увагу, адже Зака було нелегко не помітити. Хлопець любив увагу і, здавалося, мав проблеми з тим, щоб залишатися спокійним і тихим, що залишилося незмінним навіть після того, як Зак раптово перетворився на такого собі дивакуватого мандрівника в часі. Однак сьогодні зазвичай галасливий і буйний хлопець залишався моторошно мовчазним. Він також відмовився від своєї типової тактики сидіти на задній парті, щоб зайняти місце біля передньої. Якби його нехарактерна поведінка не змушувала людей поглядати на нього занадто часто, Зоріан, мабуть, не звернув би на нього уваги.
Він був настільки шокований, побачивши, що хлопець нарешті з'явився в класі, що на мить заціпенів, стоячи, як ідіот, посеред класу. Потім, після хвилинного роздуму, він попрямував до ймовірної причини свого скрутного становища.
Його першим інстинктом було негайно підбігти до хлопця і затягнути його в якийсь забутий куточок, щоб все прояснити, але пригнічений вигляд Зака змусив його зупинитися. Шкіра Зака була блідою і безкровною, а дихав він занадто швидко і поверхнево, як для здорової людини. Він виглядав хворим. Якщо подумати про це трохи ретельніше, то наближатися до хлопця так близько було б нерозважливо і, можливо, небезпечно. Якщо не брати до уваги його поразку від ліча, Зак був набагато сильнішим за Зоріана, і Зоріан не мав жодного уявлення, як би відреагував інший хлопець, якби дізнався, що в його мандрівці в часі є ще одна людина. Однак рано чи пізно йому доведеться зіткнутися з ним, тож він мав намір встановити хоча б попередній контакт з хлопцем. Він просканував передню частину аудиторії, шукаючи вільне місце біля Зака, яке дозволило б йому вивчати хлопця під час лекції.
Йому не довелося довго шукати - Зак сидів дуже близько до Браяма, а всі місця навколо Браяма були порожні. Причину було легко визначити: люди не хотіли наближатися до сердитого вогняного дракона, якого він тримав у руках. Як людина з майбутніми знаннями, Зоріан знав, що їхні страхи були цілком обґрунтованими. Хоча молодий дракон нікого не підпалював (і іноді Зоріан задавався питанням, в якій мірі це сталося завдяки його молодості і невмілості, а не стриманості), він не соромився кусатися і дряпатися, і важко було сказати, що його могло розлютити. На щастя, Зоріана він, схоже, терпів краще, ніж більшість людей, тож він просто опустився на сидіння поруч із Браямом, приглушивши шипіння ящірки роздратованим поглядом. Він дивився в жовті жовті очі вогняного дракона, поки рептилія не повернула голову і не залишила його наодинці.
"Ого, ти миттєво його зупинив, - зауважив Браям. "Хотів би я так само легко його контролювати".
Вогняний дракон клацнув щелепами в повітрі перед обличчям Браяма, змусивши хлопця відсахнутися. Браям роздратовано пирхнув і, вочевидь, забув про це. Зоріан уже не вперше замислився, наскільки розумною була ця істота.
Потім, намагаючись виглядати природно, Зоріан повернувся до Зака, що сидів трохи далі від нього.
"Ти виглядаєш, як з пекла", - зауважив Зоріан.
Зак застогнав і заховав обличчя в його долонях. "Я і справді відчуваю себе як в пеклі", - застогнав він. "Що ця купа кісток зробила зі мною?"
Серце Зоріана прискорено забилося. Зак, без сумніву, очікував, що його коментар буде проігнорований як дивна метафора, але для Зоріана це було беззаперечним підтвердженням того, що Зак також був мандрівником у часі. Ніяких балів за здогадки про те, хто або що це була за таємнича "купа кісток".
А тепер... як йому розговорити Зака, не розкриваючи того, що він знає більше, ніж слід?
"Купа кісток?" перепитав Зоріан, і в його голосі пролунала цікавість.
Зак відкрив було рота, щоб відповісти, але Ільза вибрала саме той момент, щоб увійти до класу, і Зак забув про це питання.
Зоріан ледве стримався, щоб не витріщитися на Ільзу, коли вона посміхнулася до нього. Невже вона не могла почекати ще кілька хвилин?
Не звертаючи уваги на внутрішнє бурчання Зоріана, Ільза взяла список присутніх студентів з Акоджі і почала представляти себе та свій клас. Не було нічого такого, чого б Зоріан не чув уже вісім разів, тож він здебільшого ігнорував її на користь того, щоб стежити за Заком і планувати, як витягнути з нього інформацію, пов'язану з подорожами в часі.
Раптом він помітив, що Ільза замовкла і дивиться в його бік. Через кілька миттєвостей він зрозумів, що вона дивиться на Зака.
"Пане Новеда, ви виглядаєте дуже хворим. Будь ласка, скажіть мені, що ви не прийшли на мій урок з похмілля".
Клас вибухнув сміхом, і Зак здригнувся, чи то тому, що гучні звуки турбували його в тому стані, в якому він перебував, чи тому, що він помітив підводну течію хвилювання в запитанні Ільзи. Так чи інакше, він швидко оговтався.
"Це не похмілля, - заперечив Зак. "Я просто прокинувся таким, присягаюся".
"І ти подумав, що прийти в такому вигляді на заняття - це гарна ідея... чому?" - запитала Ільза. допитувалася Ільза.
"Е-е... я, чесно кажучи, не думав, що це триватиме так довго. Я думав, що це пройде за годину-дві, - покірно відповів Зак.
Зоріан насупився. Якщо хвороба була наслідком заклинання, яке ліч наклав на них того вечора (а Зак, безумовно, думав саме так, якщо його попередній коментар був хоч якимось свідченням), то це означало б, що Зак страждав від його наслідків протягом останніх 8 місяців або близько того, оскільки Зак був відсутній так довго. Чому Зак очікував, що такий серйозний стан пройде "за годину або дві"?
Чому на все це не може бути простих відповідей?
"Ну, не пройшло", - підсумувала Ільза. "Я ціную твою відданість навчанню, - Зоріан виразно почув, як Ако глузливо пирхнув на задньому плані, - але мушу наполягти, щоб ти пішов додому або, ще краще, звернувся до цілителя. Ти виглядаєш так, ніби ось-ось зомлієш".
Перш ніж Зак встиг щось сказати, Зоріан підвівся зі свого місця.
"Я відведу його додому, вчителю", - сказав він. Зак здивовано подивився на нього, але Ільза лише кивнула і відштовхнула їх.
Зоріан підхопив свою сумку і пішов із Заком на буксирі, дуже задоволений собою. Він отримав законний привід поговорити з Заком наодинці і дозвіл пропустити урок, який він вже відвідав 8 разів. Чи може перемога бути більш повною?
"Ти не повинен був цього робити, знаєш?" зауважив Зак, відстаючи від нього. "Я можу повернутися додому самостійно. Я не відчуваю себе настільки хворим".
"Але якби я цього не зробив, мені б довелося висидіти 2 години нудного вступу до занять", - заперечив Зоріан.
Зак розсміявся, але його сміх швидко перейшов у болісний кашель.
"Чорт, - прохрипів він. "Він дійсно зробив зі мною щось".
"Хто цей хтось, про кого ти постійно згадуєш?" - допитувався Зоріан.
"Це не важливо", - пробурмотів Зак. Він глибоко вдихнув і втупився в Зоріана задумливим поглядом. "Гей. Хочеш піти в кафетерій і перекусити?"
"Думаєш, твій шлунок це витримає?" запитав Зоріан.
"Ще б пак", - кивнув Зак. "Я вмираю з голоду!"
Зоріан знизав плечима і жестом показав Заку, щоб той йшов вперед.
Так Зоріан опинився за одним столом з причиною своїх проблем з подорожами в часі, намагаючись придумати гарний початок для розмови, яку він хотів би завести з хлопцем. Чи варто почекати кілька днів, щоб Зак звик до його присутності? Хм...
"Знаєш, я знаходжу всю цю ситуацію дуже кумедною, - промовив Зак, запихаючи локшину до рота і намагаючись говорити одночасно. Ось це було дуже кумедно. Його мати завжди наполягала на тому, що він повинен прагнути поводитися "як дворянин". У неї був би серцевий напад, якби він коли-небудь перейняв манеру їсти у Зака. "Хороший маленький учень, як ти, пропускає заняття, щоб пообідати з крутим порушником спокою... Куди котиться світ? Що б сказала твоя мама, якби побачила тебе зараз?"
"По-перше, я не прогулюю заняття - я проводжаю тебе додому", - зауважив Зоріан, ігноруючи пирхання Зака. "Ми просто зупинилися поїсти, щоб ти не впав з голоду до того, як ми туди доберемося". Ще одне пирхання. "А моя мама, як побачить, з ким я обідаю, одразу ж забуде, що я маю бути в класі".
"А, соціальний альпініст", - сказав Зак з кислим виразом на обличчі. "Більше нічого не кажи. Принаймні, ти чоловік, тож вона не намагатиметься звести нас і засватати".
"Ну, у мене є 9-річна сестра..."
"Не починай", - застеріг Зак.
"Гаразд", - погодився Зоріан. Йому все одно не дуже хотілося продовжувати в тому ж дусі. "То ти скажеш мені, хто тебе побив, чи як?"
"Ти набагато допитливіший, ніж я пам'ятаю", - буркнув Зак. "З чого ти взяв, що мене хтось побив?
"Твої коментарі не такі вже й уїдливі, як ти собі уявляєш", - сказав Зоріан.
"Неважливо", - насміхнувся Зак. "Я просто надихався якихось дивних випарів, коли вчора бавився зі своїм алхімічним набором, ось і все".
Ах, вірне виправдання "алхімічний нещасний випадок". Таке банальне, але таке ефективне. Зоріан і сам використовував його кілька разів. У будь-якому разі, він не збирався так просто відпускати. Він вирішив ризикнути і спробувати спровокувати реакцію хлопця.
"Мабуть, це були якісь дуже дивні випари - наслідки майже схожі на вплив магії душі", - голосно міркував Зоріан.
Зорян очікував від Зака певної реакції, але те, що він отримав, було набагато сильнішим, ніж він собі уявляв. Зак одразу ж випростався на своєму місці, широко розплющивши очі від усвідомлення. "Звичайно! Ось чому я все ще страждаю від наслідків, навіть після повернення! Цей сучий син націлився на те, що відсилається назад - на мою душу!"
У кафетерії запанувала моторошна тиша, коли всі витріщилися на божевільного хлопця, який вигукував нісенітниці в переповненій їдальні. Зак повільно опустив руки (під час своєї маленької промови він бурхливо жестикулював) і пробурмотів вибачення занадто тихо, щоб хтось, окрім Зоріана, міг його почути. Розсіяний сміх прокотився серед присутніх студентів на кілька миттєвостей, перш ніж все нарешті повернулося до нормального стану.
"Емм..." почав Зак. "Можливо, нам варто продовжити це біля фонтану, так?"
"Я не знаю, - обережно зауважив Зоріан. "Якщо ти будеш говорити так голосно, я не думаю, що це допоможе".
"О, ха-ха," буркнув Зак. "Тож я трохи розхвилювався... не всі такі крижані, як ти, Зоріане".
"Крижині?" - перепитав Зоріан, і в його голосі прозвучало застереження.
Але Зак вже пакував речі, і Зоріан не міг нічого зробити, окрім як роздратовано пирхнути і піти за ним. І все ж, маленький спалах Зака відповів на кілька його запитань. Отже, це були не його спогади, і навіть не його розум, який був відправлений назад - це була його душа. Це, безумовно, пояснює, чому його вміння чаклувати та формувати не зникали щоразу, коли він починав все спочатку. Було загальновідомо, що магія тісно пов'язана з душею, навіть якщо ніхто не знав точного механізму їхньої взаємодії.
Коли вони нарешті дійшли до фонтану, Зак, здавалося, був налаштований на споглядання, тож Зоріан знайшов хвилинку, щоб розглянути косяки різнокольорових рибок, що плавали в басейні фонтану. Йому навіть стало шкода цих бідолах, адже навряд чи вони довго протримаються. Фонтан роками перебував у занедбаному стані, і лише завдяки грандіозному літньому фестивалю його відремонтували. Наскільки ймовірним було, що Академія продовжить підтримувати його в належному стані після того, як свято закінчиться? Не дуже. І ще менш імовірно, що його підтримуватимуть у стані, достатньому для того, щоб риби вижили. Їхні дні були полічені.
"Зоріан..." підштовхнув Зак.
"Хм?"
"Скажи мені... що ти знаєш про подорожі в часі?
Зоріан моргнув. Що ж. Це було прямо.
"Подорожі в часі?" Зоріан запитав з такою розгубленістю, яку тільки міг підробити. "Не дуже, мабуть. А яке це має відношення до чогось?"
"Ну..." Зак плутався у словах, нервово чухаючи підборіддя. "Ти, напевно, подумаєш, що я божевільний, але я свого роду мандрівник у часі.
Ого, Зак і справді не мав страху ну або був надто легковажним говорячи таке першому ліпшому, хоча хто б йому повірив?
"Ти не виглядаєш дуже старим, - зауважив Зоріан. "Якщо ти з майбутнього, то воно не повинно бути дуже далеким".
"Ні, ні, це більше схоже на те, що... весь світ обнуляється в ніч літнього фестивалю, і я єдиний, хто пам'ятає, що сталося".
Це був цікавий спосіб пояснення, хоча ідея заклинання, що впливає на весь світ, була ще більш безглуздою, ніж ідея діючої магії подорожей у часі.
"Я прожив цей місяць... боже, вже разів 200, - продовжував Зак. "Чесно кажучи, я починаю збиватися з рахунку.
"Зачекай, ти говориш про це так, ніби не можеш зупинитися", - сказав Зоріан, не в силах стримати крихітну тривогу в своєму голосі. На щастя, Зак був надто схвильований, щоб це помітити.
"У тому-то й річ, що я не знаю, чи зможу це зупинити!" вигукнув Зак, перш ніж усвідомив, що він робить, і затих, щоб не привертати зайвої уваги. "Я потрапив під це закляття під час попереднього повернення, і його наслідки не повністю зникли, коли я повернувся в минуле".
Зорян насупився. "Попереднє повернення"? А як же інші 7? Чи Зак якось пропустив їх, чи просто не пам'ятав? Зоріану спало на думку, що наслідки заклинання ліча могли бути ще серйознішими, ніж те, що він бачив зараз - що, якби Зак провів останні 7 рестартів у комі? Хоча тоді напрошувалося питання, чому його опікун повідомив про його зникнення замість того, щоб привести цілителя.
"Думаю, це дійсно було магічне заклинання душі, як ти і сказала, - продовжив Зак. "Відтепер я повинен бути обережним з такими чарами. Так чи інакше, спочатку я думав, що це просто якась неприємна хвороба, яка пройде, і до певної міри я був правий. Я вже почуваюся набагато краще, ніж сьогодні вранці. Просто постраждало не тільки моє тіло - мій розум був трохи затьмарений відтоді, як я прокинувся".
О, ні...
"Я не пам'ятаю, як я почав цю часову петлю, - підсумував Зак, підтверджуючи побоювання Зоріана. "І чи я взагалі її запустив. У моїй пам'яті зараз повно таких прогалин. Я сподіваюся, що все повернеться до мене, але..."
Зоріан втупився в іншого хлопця з кам'яним обличчям. По суті, вони обидва були в глибокому лайні.
Однак Зак, здавалося, інтерпретував серйозний погляд Зоріана трохи інакше.
"Ти мені не віриш, - підсумував він.
"Це досить притягнуто за вуха", - сказав Зоріан. Якби він не пережив це, він би йому не повірив, ні. "Але я досить відкрита людина. Давай поки що припустимо, що ти маєш рацію. Яке це має відношення до мене?"
Зак вигнув на нього брову, явно чимось недовірливий.
"Ха", - сказав він. "Ти дуже відрізняєшся від свого іншого "я".
"Іншого я?" з цікавістю перепитав Зоріан.
"Так", - кивнув Зак. "Моя пам'ять може не все пам'ятає, але я точно пам'ятаю тебе. Здебільшого тому, що ти продовжував помирати на початку атаки..."
Останнє речення Зак пробурмотів тихим голосом, який, напевно, не повинен був донести його, але доніс. Зоріан вдав, що не почув його.
"Ти не такий, як раніше, - сказав Зак. "Ти був більш дратівливим і завжди чимось зайнятий. Ти ніколи не вірив мені, коли я намагався розповісти тобі про подорожі в часі - ти думав, що я намагаюся з тебе посміятися".
Що ж... така історія звучала саме як те, чим його брати намагалися б його обдурити. А Зак і так мав багато спільного з цими двома.
"Ти змінився", - зробив висновок Зак. "Ти став набагато спокійнішим. Більш розслаблений, я гадаю".
Зоріан насупився. Він не думав, що так сильно змінився як особистість, але припускав, що важко не змінитися, коли проходиш через щось подібне. Не кажучи вже про те, що минуло більше 8 місяців відтоді, як для Зоріана почалися перезавантаження.
"Так, почекай... чому ж я тоді змінився?" запитав Зоріан. "Ти ж казав, що весь світ перезавантажується?
"Не знаю", - знизав плечима Зак, а потім задумливо подивився на нього. "Якщо подумати, то ти теж там був, чи не так?"
Зоріан розгублено подивився на нього. Він не збирався так легко попастися на вудку.
"Ні, звичайно, ти не пам'ятаєш, - зітхнув Зак. "Ти не відчуваєш себе останнім часом якось по-іншому, чи що?
"Якщо подумати... так, - підтвердив Зорян. "Я вибрав інші факультативи, ніж збирався, без жодної вагомої причини, і я зробив купу інших дивних речей з тих пір, як приїхав до Кіорії".
Мотивація Зоріана була подвійною. По-перше, він хотів побачити, як Зак відреагує на ідею, що інша людина пройде через петлю часу разом з ним. По-друге, він хотів закласти основу для пояснення, чому він поводитиметься по-різному під час кожного перезапуску, якщо вирішить не розповідати Заку про себе.
Він був здивований, що Зак так охоче йому повірив. Мабуть, навіть через стільки часу (майже 17 років, якщо вірити йому) Зак так і не розвинув у собі здатність ефективно читати людей. Або ж Зоріан справді був настільки хорошим актором.
"Дивно", - тільки й сказав Зак.
"Так, - погодився Зорян. "Тож... що мандрівник у часі може порадити такому смертному, як я? Може, секретне заклинання крутості?"
"Чесно кажучи, більшість заклинань, які я знаю - бойові, - зізнався Зак. "Я дуже добре володію бойовою магією, і це добре, тому що мені потрібно бути вправним у ній. Є... щось, що я намагаюся зупинити".
"Щось пов'язане з таємничим супротивником, який тобі заважає?" - спробував Зоріан. Йому дуже хотілося вплести в розмову тему вторгнення, але він не знав, як виправдатися, що знає про це щось. "Ти хоч пам'ятаєш, як це сталося?
"Тьху", - буркнув Зак. "Здебільшого. Я чітко пам'ятаю, що ти там був, але ти, мабуть, загинув на самому початку битви - не ображайся, Зоріане, але ти не дуже хороший боєць - а потім я тупо кинувся в атаку, вважаючи себе невразливим".
"Чому ти так подумав?" запитав Зоріан, чесно кажучи, збентежений. "Що ти невразливий, я маю на увазі. Тобі не здається, що це небезпечно зарозуміло - вважати себе непереможним?"
"Ти знаєш, скільки разів я помирав під час цих петель?" - запротестував Зак. "Моя пам'ять знову підводить мене, але це було дуже багато. Через деякий час ти вже не сприймаєш це надто серйозно. І не те, щоб я був надто не правим - просто наступного разу я повинен бути обережнішим з некромантикою, так?"
"Не тільки некромантією, - відповів Зоріан з важким зітханням. "Існує також магія розуму, про яку варто побоюватися. Окрім очевидної можливості опинитися в полоні розуму, ти також можеш отримати не лише кілька прогалин у пам'яті, але й цілковиту втрату свідомості. Крім того, існує ймовірність того, що в тебе вселиться ґас, якщо ти будеш надто необережним, а це також пов'язано з душею, наскільки мені відомо. Деякі істоти, такі як привиди, їдять душі - це ще одна річ, про яку варто турбуватися. І є кілька способів запечатати здатність мага творити магію, яка цілком може залишитися з тобою, коли ти... "повернешся".
Зак промовчав, але Зорян міг би заприсягтися, що він став ще блідішим, слухаючи Зоріана.
"І це лише кілька пунктів, які прийшли мені в голову, - закінчив Зоріан. "Я лише студент академії, і я нічого не знаю. Очевидно, що ти не невразливий. Розумієш?"
Зоріан важко проковтнув. Це було близько. Йому пощастило, що Зак був таким забудькуватим, бо якби ситуація була зворотною, він би вже давно викрив його.
"Ого, це звучить так, ніби тобі не байдуже", - нарешті сказав Зак з нервовим смішком. "Ти справді віриш, що я мандрівник у часі?"
Зоріан знизав плечима. "Я не до кінця переконаний, але, на мою думку, це не те, за що варто боротися. Якщо ти кажеш, що ти мандрівник у часі, то ми вдаватимемо, що ти мандрівник у часі".
Так. Доки він не пізнає краще характер Зака і не зрозуміє, що відбувається з часовою петлею, він вдаватиме, вірить а не мандрує з ним.
***
Коли Зоріан нарешті повернувся до університету, пропустивши решту необхідних заклинань і наступну лекцію про магічне право, його обступили цікаві однокласники та Ако. З Ако було легко впоратися, адже вона лише хотіла посварити його за запізнення і попередити, що записала його відсутність у журнал відвідуваності. Зоріан був майже впевнений, що єдиною людиною, включно з учителями, якій було не байдуже, що написано в цьому списку, була Акоджа. З тими, хто хотів дізнатися, що сталося із Заком, теж було неважко. Це був алхімічний нещасний випадок.
Що? Так виправдовувався Зак!
На жаль, багато людей також хотіли знати, чому він раптом зголосився відвезти його додому, або чому він так довго не повертався. Допитливі, допитливі люди. А ще вони були наполегливими, відмовляючись залишити його в спокої до кінця дня. Коли Зоріан нарешті дістався до своєї кімнати, він одразу ж замкнув двері і зітхнув з полегшенням. У нього нарешті було достатньо часу, щоб обдумати те, що він дізнався сьогодні.
Зак був упевнений, що до завтрашнього дня з ним все буде гаразд, і що пам'ять повернеться до нього. Зоріан не був настільки впевнений. Те, що Зак мав 7-місячну прогалину в пам'яті (і, можливо, в існуванні), свідчило про те, що з ним сталося щось дуже серйозне. Чому ж Зоріан не постраждав від чогось подібного? Ну... можливо, страждав. Він відчував нехарактерну для себе втому під час першого перезапуску, але списав це на психічне перенапруження. Можливо, він був спійманий лише на самому краю заклинання і тому зазнав лише незначних пошкоджень, або, можливо, його "перший перезапуск" був лише першим, про який він пам'ятав.
Це була тривожна можливість, але не було особливого сенсу зациклюватися на ній.
Насправді це було не так вже й несподівано, якщо замислитися над цим. Дивний ефект подорожі в часі, під яким вони з Заком перебували, по суті, перетворив їх на істот з душею. Ліч, за своєю суттю, також був сутністю душі. Вони були магами, які ритуально вбивали себе і прив'язували свої душі до об'єкта - своєї філактерії - перед тим, як вона могла перейти в потойбічний світ. Якщо форма, в якій вони перебували в даний момент, знищувалася, вони поверталися до своєї філактерії і просто вселялися в когось. Було б логічно, якби ліч знав, як боротися з іншим лічем. І метод, який спрацював проти ліча, так само добре спрацював би проти нього і Зака.
І Зак по дурості сказав те саме лічу наприкінці їхньої битви! "Це ж не означає, що я помру назавжди", справді! Можливо, ліч і не знав, ким саме був Зак, але така заява наштовхувала на думку, що він або сам був лічем, або якоюсь істотою-одержимим, а з практичної точки зору це було не так вже й далеко від правди.
Але все це було ні туди, ні сюди. Справжнє питання полягало в тому, що він збирається робити тепер? Навіть якщо Зак повернеться до своїх спогадів (сумнівно), він, безсумнівно, захоче затягнути часову петлю, поки не знайде спосіб перемогти ліча. Якщо попередня сутичка хлопця з магом-мертвяком була хоч якимось свідченням, це могло зайняти деякий час. І це якщо припустити, що Зак був ініціатором заклинання в першу чергу. Якщо це сталося одного разу, то могло статися і вдруге. У нього закрадалася підозра, що Зак може бути таким же безбілетником, як і Зоріан. Може, десь тут бігає третій мандрівник у часі?
Раптом він вже не відчував такого відчайдушного бажання вибратися з цієї халепи, як на початку. Вибратися не обов'язково означало повернутися до нормального життя. Вторгнення явно було чимось більшим, ніж випадковий терористичний напад, і Зоріан чомусь сумнівався, що зупинити його - це кінець. Відбувалося щось дуже велике, а Зоріан був дуже маленькою рибкою. Пліткою, як чарівно сказав би Тайвен. Всередині часової петлі він мав шанс забезпечити своє майбутнє. За її межами він був просто черговою жертвою.
До того ж, якщо вірити Заку, "нормально" для Зоріана означало загинути на початку вторгнення. Він не надто переймався такою "нормою". Насправді, чим більше він думав про це, тим більше йому здавалося, що все це було величезною можливістю, а не прикрістю. Колись давно, коли Зоріан був молодшим, він мріяв стати великим магом. Таким, про якого складають легенди, таким, що сам по собі робить революцію в цілих галузях магії. З часом ця мрія померла, коли стало зрозуміло, що у нього немає ні таланту, ні працьовитості, ні потрібних зв'язків, щоб цього досягти. Він був звичайним студентом, народженим у цивільній сім'ї, без особливих переваг. А тепер? У нього було достатньо часу, щоб створити перевагу над однолітками і стати по-справжньому великим. Величнішим за Даймена.
Він похитав головою, відкидаючи цей хід думок. Він забігав наперед. Йому потрібно було щось більш конкретне, ніж розмите поняття величі, щоб керувати ним - чіткий набір цілей, яких потрібно досягти, і курс дій, якого потрібно дотримуватися. Наразі єдине, про що він міг думати, - це про те, як дошкуляти Заку, щоб отримати кілька порад, здійснити набіг на бібліотеку в пошуках нових заклинань і використати своє цікаве фінансове становище, щоб покращити свої алхімічні навички.
Він з обережністю ставився до того, щоб покладатися на допомогу Зака. Навіть якби хлопець погодився співпрацювати, він міг би навчитися від іншого мандрівника в часі не так багато, не розкриваючи того, що він теж зберігав свої спогади щоразу, коли вони поверталися в минуле.
Бібліотека, звісно, була повна заклинань, але все "серйозне" (тобто те, що можна було використати для бою, злочину чи шпигунства) було обмежене, а з розмов зі старшими учнями він знав, що вчителі були дуже скупі на дозволи. Навіть Фортову не вдалося отримати такий дозвіл, хоча він міг зачарувати троля, щоб той його не з'їв.
Відточувати свої навички алхімії, безумовно, було варіантом. Єдина причина, чому він досі більше зосереджувався на заклинаннях, полягала в тому, що йому доводилося купувати всі інгредієнти, з якими він хотів працювати, а він намагався заощадити гроші. Будь-яке серйозне вивчення алхімії вимагало багато коштів - алхімічні інгредієнти були дорогими. Однак, оскільки його ощадний рахунок спонтанно поповнювався після кожного перезапуску, грошові проблеми вже не обмежували його так сильно, як раніше.
Чесно кажучи, це було небагато. Йому потрібен був кращий план. Зітхнувши ще раз, Зоріан витягнув свій вірний блокнот і почав складати план і писати.
***
"Що я можу для тебе зробити, синку?" - запитав Кайрон. "Урок закінчився, якщо ти не помітив".
"Е-е, я помітив. Я просто хотів поговорити з вами про дещо", - сказав Зорян. Кайрон жестом показав йому, щоб він продовжував говорити. "Сподіваюся, ви не вважаєте це образливим, але ваша заявлена програма здається трохи... легкою. Практикувати магічну ракету цілий місяць мені здається досить безглуздим, оскільки я вже досить добре володію нею".
Кайрон кілька секунд дивився на нього. Зоріан придушив інстинкт нервового шаркання на місці і повернув чоловікові погляд. Кайрон здавався людиною, на яку це могло справити враження.
"Сподіваюся, ти не вважатимеш це за образу, синку, але тобі просто не вистачає сили, щоб стати справжнім бойовим магом, - нарешті промовив Кайрон. "Твої навички формування досить вражаючі для твого віку, але ти втомлюєшся вже після 10 пострілів з жезла. А це не годиться для серйозного бою".
"Ну, я це знаю", - зізнався Зоріан. Його запаси дещо збільшилися порівняно з тим, якими вони були, коли він вперше взявся за це заняття, тож 10 пострілів - це справді покращення. "До речі, чи можу я щось з цим зробити?"
"Нічого, що я б рекомендував", - сказав Кайрон, хитаючи головою. "Твої запаси мани, звісно, зростатимуть разом із твоїм рівнем володіння магією, але так само, як і у всіх інших. Ти завжди будеш у невигідному становищі проти природно сильних супротивників, якими є більшість професійних бойових магів. Звичайно, я не можу заборонити тобі робити кар'єру бойового мага, але я точно не раджу тобі цього робити. Існує безліч магічних дисциплін, де чудові навички формування є перевагою, але бойова магія - це здебільшого про силу".
"Зрозуміло", - сказав Зоріан. Він не збирався ставати бойовим магом, але відчував, що бойова магія йому знадобиться, подобається йому це чи ні. Принаймні, він хотів мати змогу впоратися з будь-якими бродячими зимовими вовками чи тролями, які можуть зустрітися під час вторгнення. "Хоча моя думка все ще залишається в силі. Оскільки я вже досить добре володію заклинанням, а це єдине, чого ви збираєтеся нас навчити в осяжному майбутньому, я не бачу сенсу відвідувати заняття в осяжному майбутньому".
"Хм", - пирхнув Кайрон. "Намагаєшся шантажувати мене, синку?"
"Е..."
"Все гаразд, я не проти. І я розумію твою точку зору..." Кайрон на секунду потер підборіддя, щось обмірковуючи в голові. "Зачекай тут".
Через 15 хвилин Кайрон повернувся з ще одним заклинанням, маленькою книжечкою та чотирма керамічними тарілками. Він кинув тарілки в бік Зоріана, який поспішно зловив їх, перш ніж вони розбилися об землю.
"Гарні рефлекси, - похвалив Кайрон. "Вони навіть укріплені, тож тобі не варто хвилюватися, що ти їх впустиш". Він узяв один із заклинательських жезлів, які вони використовували на уроках, і міцно стиснув його в руці. "Дозвольте мені продемонструвати тобі дещо. Кинь одну з тарілок ліворуч від мене.
Зоріан негайно підкорився, і Кайрон без слів направив паличку в загальному напрямку пластини і вистрілив. Він не влучив у ціль, але блискавична стріла все одно влучила в тарілку, вигнувшись у повітрі і перехопивши її. Тарілка розлетілася на пил і гострі уламки.
"Знову", - огризнувся Кайрон.
Зоріан кинув ще одну тарілку, і ще один блискавичний стрибок сили помчав до неї. Однак цей був інший - довший і тонший, наче велика голка. Він влучив у тарілку, але замість того, щоб розбити її на шматки, пройшов наскрізь, пробивши дірку в центрі, перш ніж розсіятися.
"Кинь дві останні разом", - наказав Кайрон.
Дві тарілки злетіли в повітря, і Кирон ще раз направив жезл у їхньому загальному напрямку. Зоріан чекав на вибух сили, але його не сталося. Натомість обидві тарілки раптом розрізали навпіл якісь невидимі леза.
Кірон опустив руку і почав говорити.
"Причина, чому я витрачатиму так багато часу на магічну ракету, полягає в тому, що це дуже універсальне заклинання, - говорив Кайрон. "У своїй найпростішій формі воно має вигляд блискучого блискавичного стрижня, який рухається по прямій лінії, завдаючи приголомшливого вибуху сили тому, в кого він влучає. Цей варіант часто називають "Нищитель", і це дуже просте і ефективне заклинання. Однак досвідчений маг може зробити з ним набагато більше. Ти можеш використовувати магію анімації, щоб навести його на ціль. Ти можеш загострити його на вістря, яке буде пронизувати речі, а не бити їх, або на лінію, яка буде їх різати - проколювач і різак, відповідно. Можна випустити кілька ракет замість однієї - роєм, звісно, якщо у тебе є запаси і навички, щоб це зробити. І, звичайно, можна зробити снаряд невидимим".
"Невидимим?" - перепитав Зорян.
"Так, - погодився Кайрон. "Ідеально накладені силові закляття абсолютно прозорі. Світлове шоу, яке ти зазвичай бачиш, - це магічний витік, що виникає через недосконалу межу заклинання. Швидкість, з якою твориться бойова магія, практично гарантує, що в побудові межі заклинання будуть допущені помилки, і навіть якщо помилок не буде, велика кількість мани, закачаної в конструкції, може легко спотворити або розплутати деякі з них".
"То я зіпсую заклинання?" - підсумував Зоріан, думаючи про яскраві сяючі снаряди, які завжди вилітали у нього, коли він використовував жезл. "Зачекай, але ж ваші ракети теж зазвичай сяють. Це..."
Кайрон хіхікнув. "Як я вже казав на початку - є багато магічних дисциплін, де чудові навички формування є перевагою, але бойова магія - це здебільшого про силу. Більшість бойових магів не можуть зробити прозорою навіть просту магічну ракету, не кажучи вже про силові заклинання вищого рівня. І це їх нітрохи не стримує. Навіть я зазвичай не переймаюся цим, оскільки користь від цього дуже незначна. З іншого боку, тобі потрібна будь-яка перевага, яку ти можеш отримати".
Кайрон тицьнув заклинання і супровідний буклет в руки Зоріана.
"Ти маєш рацію, що в найближчий місяць ти не зможеш багато чому навчитися в класі. Може, закляття й просте, але більше половини твоїх однокласників і так мають з ним проблеми, а ти єдиний, хто справді добре його розуміє. Тож прочитайте буклет, знайди кілька мішеней, на яких можна потренуватися, і переконайся, що під час тренування поруч є друг, який допоможе тобі, якщо ти сильно облажаєшся. І не чіпайте нікого ти, що я тобі дав, інакше я розлючуся. Приходь до мене через два тижні, щоб я подивився на твої успіхи".
"Добре", - з ентузіазмом погодився Зоріан. Все пройшло набагато краще, ніж він думав.
"А тепер забирайся геть", - Кайрон жестом вказав на двері. ""Ти вже змарнував всю мою перерву на каву"".
***
Зоріан кинув стос книжок на сусідній стіл і оглянув полиці. Він вирішив знову спробувати щастя в якості працівника бібліотеки, сподіваючись, що знайде спосіб обійти обмеження на використання заклинань як працівник. Зак був відсутній на заняттях вже кілька днів, ймовірно, все ще страждаючи від наслідків заклинання душі, тому він не міг просто витягнути відповідь зі свого соратника-мандрівника в часі. А крім того, він хотів вивчити ті книжкові ворожіння, які йому обіцяли перед тим, як жорстоко вбити, і все таке інше.
Проте він не поспішав просити Кірітішлі навчити його тих ворожильних заклинань - варіації магічних ракет, що давав йому для тренування Кайрон, і без того завдавали йому достатньо проблем. Як і казав Кайрон на початку лекції, проблема полягала в тому, що формування треба було робити миттєво і вкладати значну частину своїх запасів мани в нашвидкуруч сконструйовану межу заклинання. Це було досить легко, коли потрібно було отримати блискавку, яка летіла по прямій лінії і трощила речі, але спроба вплести в заклинання, скажімо, функцію самонаведення була рутинною роботою, яку потрібно було виконати за долі секунди. Не кажучи вже про те, щоб усунути всі дрібні недоліки і зробити затвор прозорим.
І це не означає, що він не досягнув жодного прогресу! Він міг направити заклинання в ціль, навіть якщо трохи схибив, а вчора йому вдалося зробити бездоганний прокол. Прогрес!
"Ти досить добре розбираєшся в цих речах", - зауважила Ібері, ставлячи книжку на полицю. "Я здивована. Зазвичай людям потрібен час, щоб по-справжньому зрозуміти систему, яку ми тут використовуємо. Гадаю, ти раніше працював у бібліотеці, так?"
"Так, - погодився Зоріан. Формально це була правда. "Вона була... напрочуд схожа на цю за організацією.
"Насправді це не дивно", - сказала Кірітішлі позаду нього, змусивши його підстрибнути від несподіванки. "Всі державні бібліотеки використовують однакову систему організації. Це стандарт, встановлений Товариством бібліотекарів. Чорт забирай, навіть системи інших відколотих націй досить схожі".
"Тому що всі вони колись були частиною однієї країни?" - здогадався Зорян.
"Це дискусійне питання, чи можна вважати Старий Альянс єдиною державою, - сказала Кірітішлі. "Назва говорить сама за себе - це був альянс більше, ніж що-небудь інше. Можливо, саме спроба перетворити його на державу призвела до Війн за незалежність. Але так, будучи колись частиною Старого Альянсу, Відколоті Нації успадкували значну частину його адміністративної спадщини, включно з організацією бібліотек".
Зоріан починав розуміти, чому у Кірітішлі були такі напружені стосунки з нинішнім директором бібліотеки. Він дуже мало знав про цього чоловіка, але те, що він робив, свідчило про те, що він був дуже політично заангажованим і... ну, патріотично налаштованим. А країна, в якій вони жили, чітко висловила свою офіційну позицію - не було ніякого "Старого Альянсу", тому що Альянс Ельдемара ніколи не припиняв своє існування. Він просто зменшився. Те, що це абсолютно безглузде твердження, було самоочевидним як для громадян країни, так і для іноземців, але більшості було легше підсміюватися над політиками. Кірітішлі, очевидно, пішла ще далі і заперечила, що взагалі існувала держава-попередниця, яку можна було б успадкувати. Запальна, самовпевнена жінка, якою вона була, ймовірно, сказала щось подібне в межах чутності директора школи. Мабуть, це була цікава розмова.
"Агов!" - покликав знайомий голос. "Зоріан тут? Я чув..."
"Не кричи в бібліотеці, Заку, - зітхнув Зоріан. "Оскільки ти повернувся до свого звичайного буяння, я гадаю, що з тобою все гаразд?"
"Ага!" радісно сказав Зак, кілька разів ударивши себе в груди. "Здоровий, як дуб. Є година, щоб перекусити?"
"Якщо ти не помітив, я зараз працюю", - запротестував Зорян.
"Це не проблема, Зоріане, на сьогодні ми майже закінчили", - зауважила Кірітішлі. Потім вона нахилилася до нього і прошепотіла на вухо. "Хіба що ти хочеш його позбутися, а я тобі заважаю?"
Зоріан відмахнувся від її занепокоєння і вийшов слідом за Заком на вулицю. Як би кумедно не було подивитися, що Кірітішлі скаже Заку, щоб позбутися його, він насправді хотів поговорити з ним.
"То як же ти мене розшукав?" запитав Зоріан. Він думав, що йому доведеться переслідувати хлопця, щоб отримати більше інформації, але, схоже, він сподобався Заку. Він не знав, радіти йому чи дратуватися. Це було зручно, але збільшувало шанси, що він зрозуміє, що із Зоріаном щось не так.
"Ти найцікавіша людина, яку я знаю на даний момент, і єдина людина, яка вірить мені про подорожі в часі, окрім Неолу", - сказав Зак.
"Неолу?" - недовірливо перепитав Зорян.
"Вона затята читачка спекулятивної фантастики і таємниць, має дуже розвинену уяву і відкритий розум", - сказав Зак. "Наївна мрійниця, як сказав би її батько. Було напрочуд легко переконати її, що я справді мандрівник у часі. Гадаю, вона хоче вірити, що це правда".
"А", - сказав Зоріан. Він припустив, що тепер знає, чому Зак так сильно залучив Неолу в перший раз, коли він пройшов через цей місяць. Однак він все ще не знав, хто була інша дівчина, і не знав, як він міг би залучити її до розмови. "Скількох людей ти намагався переконати?" - запитав Зорян.
"Усіх наших однокласників і вчителів, директора школи, начальників усіх відділів поліції в місті. Кілька вельмож та інших впливових людей".
Як... наполегливо.
"Не дуже успішно, я гадаю", - здогадався Зорян.
"Це ще м'яко кажучи, - зітхнув Зак.
Зоріан насупився, раптом щось зрозумівши. Чому Зак намагався переконати всіх цих людей, що він мандрівник у часі? Це не було схоже на те, що міг би зробити мандрівник у часі, який прибув спеціально для того, щоб зупинити вторгнення. Скоріше, Зоріан ненадовго замислився над цим, коли зрозумів, наскільки він вліз у халепу, але врешті-решт вирішив відмовитися від цієї ідеї, бо очікував, що результати будуть більш-менш ідентичні тим, що отримав Зак.
"Заку, - обережно почав Зоріан, - а як щодо тих прогалин у твоїй пам'яті? Вони..."
"Вони все ще там", - насупився Зак. "Але я майже впевнений, що вони більше не збільшуються, дякувати богам.
"Хм", - погодився Зоріан. "То ти не знаєш, як тобі вдалося здійснити цю магію подорожі в часі? Я подивився, і виявилося, що це неможливо, розумієш? Так само неможливо, як намалювати квадратний трикутник.
"Ну, це явно не так вже й неможливо, чи не так?" заперечив Зак. "Але ні, я поняття не маю, як я це зробив. Якщо я це зробив".
"Якщо ти це зробив", - погодився Зоріан. "З твоїх коментарів у мене складається враження, що ти почав ці навернення, будучи звичайним студентом академії. Не хочу тебе образити, але Зак, якого я пам'ятаю, не був людиною, здатною створити будь-яке закляття, не кажучи вже про щось настільки революційне, як подорож у часі".
"Еге ж..." Зак нервово хіхікнув. "Ти, напевно, маєш рацію. Раніше я був дуже поганий у всій цій магічній справі. Але годі про це, бо у мене для тебе гарна новина!"
"Що?" з цікавістю перепитав Зорян.
"Так, - підтвердив Зак. "Я чув, що ти намагався вивчити бойову магію.
"Е!? Звідки ти це чув?" - запротестував Зоріан.
"Кайрон розповів решті вчителів, вчителі розповіли адміністрації, адміністрація розповіла прибиральникам та іншим низькооплачуваним працівникам, ті розповіли учням, а учні розповіли мені", - закінчив Зак. "Яке це має значення? Важливо те, що я дуже добре володію бойовою магією завдяки поверненям, і що я вирішив навчити тебе. Вважай це нагородою за те, що ти мені повірив".
Зорян недовірливо подивився на Зака. Він збирався допомогти йому з власної волі? Просто так? Без жодних змов чи тонких маневрів?
Майже розчаровує.
"Що?" запротестував Зак. "Це правда, я дійсно добре володію бойовою магією! Насправді, це та область, в якій я найбільш талановитий".
О, яке чудове відкриття ...
"Не те, щоб я тобі не вірив, але як саме тобі вдалося так добре оволодіти бойовою магією?" - запитав Зоріан. "Я маю на увазі, що маги дуже скупі на те, щоб ділитися бойовою магією. Навіть з цими... поверненнями... навіщо їм ділитися ними з таким учнем академії, як ти? Тим більше, що ти... е-е-е..."
"Відомий своєю безвідповідальністю", - закінчив за нього Зак. "Чесно кажучи, ті заклинання, які я знаю, я отримав не легально. Я б не рекомендував свої методи оволодіння бойовою магією нікому, хто не є мандрівником у часі. Ти, як правило, часто помираєш."
"Ох."
"Так. Але у тебе є я, так що це не так вже й погано.
Тихо дивуючись, у що він вплутується, Зоріан пішов слідом за ним.