Зоріан одразу зрозумів, що гідра, яка стояла перед ними, була незвичайною. По-перше, вона була занадто великою. Він не був експертом з гідр, але знав, що навіть найбільші з них не виростають довше ніж 10 метрів. Ця, судячи з розміру її голів, здавалася щонайменше вдвічі більшою. Крім того, було дивно, як раптово вона з’явилася в його свідомості. Він нізащо не міг пропустити щось подібне навіть під час побіжного огляду, не кажучи вже про детальне обстеження, яке він провів у сеноті. Розум, який він зараз відчував, був одним із найхарактерніших, що йому коли-небудь доводилося сприймати своїм розумовим чуттям, і він мав би одразу привернути його увагу. Гідра, здавалося, мала дев’ять розумів - по одному на кожну голову, і дев’ятий, який слугував своєрідним… надрозумом, за браком кращого терміна. Окремі голови, здавалося, були якимось чином підпорядковані головному розуму гідри, який, ймовірно, координував дії голів для досягнення загальної мети. Це було досить захопливо.
Тоді гідра спрямувала на них усі вісім своїх голів і заревіла. Якби вони мали справу зі звичайною гідрою, це було б лише дешевою тактикою залякування. Натомість рев був наповнений потужною магією вітру, що обрушився на всю групу потужним поривом. Зак і Зоріан просто приклеїли свої ноги до землі за допомогою неструктурованої магії, а Даймен захистив більшу частину своєї команди вражаюче швидким заклинанням силової стіни. На жаль, це все одно залишило чотирьох людей на милість наступаючої вітрової атаки. Серед цих чотирьох був Чассан, який просто встромив свій посох у землю й тримався за нього суто фізичною силою. Зоріан був вражений - старий виглядав дещо виснаженим, але, здавалося, під його худорлявою статурою ховалася дивовижна сила. Що стосується інших трьох, то вони не були такими спритними й лише випустили хор коротких криків та вереску, коли їх збило з ніг і відкинуло далеко. Вони не загинули, але підвестися найближчим часом не зможуть.
Зак найкраще впорався з несподіваною атакою. Поки всі інші, навіть Зоріан, намагалися якось витримати рев, Зак уже виголошував у відповідь якесь складне заклинання. Він перетворив усю територію перед собою на поле грубо обтесаних кам’яних лез ще до того, як буря встигла вщухнути, - усі вони були огорнуті зловісним червоним світлом. Потім він з усією силою вбив обидві долоні в землю перед собою, відправивши їх усі назустріч гідрі.
Монстр кинув погляд на хмару кам’яної смерті, що наближалася - його численні очі розширилися від подиву й страху - після чого негайно перервав ревіння й сховав усі свої голови назад у сенот. Хамелеонові дракони, що все ще стояли навколо сенота, виявилися не такими спритними. Дощ із лез обрушився на територію навколо сеноту, глибоко впиваючись у ґрунт джунглів і пронизуючи всіх драконів-хамелеонів, яким не пощастило опинитися на шляху. Тим, кому пощастило, кам'янні осколки завдали миттєвої смерті. Менш щасливі вили, наче поранені свині, коли червоне світло, що пронизувало леза, поширилося по їхніх тілах і почало розріджувати їхні нутрощі.
Ті хамелеон-дракони, що вижили, втратили будь-яку подобу згуртованості групи й просто розбіглися в усіх напрямках, покинувши свою колишню домівку, болісні крики їхніх помираючих побратимів спонукали їх бігти далі, аж поки вони повністю не вийшли з-під дії Зоріанового розумового чуття.
Однак Зак насправді не звертав уваги на хамелеонів-драконів. Вони були лише побічною жертвою. У ту мить, коли він запустив у гідру дощ лез, що розчиняють плоть, ще навіть не знаючи, чи влучить він у ціль, він уже виголошував чергове заклинання. Тож щойно гідра відступила назад у сенот, Зак послав за нею пару блідо-блакитних куль магічної енергії.
Пізніше Зоріан дізнався, що ці снаряди мали заморозити воду на дні сеноту, сподіваючись ув’язнити гідру в крижаному блоці. На жаль для цього задуму, гідра не відступила назад у воду. Вона просто ухилилася від атаки Зака, а потім вирішила вистрибнути з сеноту й кинутися на групу.
Побачивши, як гігантська гідра вистрибнула з сеноту з такою ж легкістю, з якою домашня кішка стрибає на кухонний стіл, вони остаточно усвідомили, що мають справу з чимось абсолютно незвичайним. Звичайні гідри були "лише" дуже отруйними й здатними до вражаючої регенерації тканин, особливо що стосується їхніх голів. Вони не славилися особливою швидкістю чи спритністю поза водою.
Наступ гідри був нестримним. Даймен і його команда безперервно запускали в бік гідри різноманітні атакувальні заклинання, але все марно. Кожен снаряд, який вони випускали, перехоплювали численні голови гідри ще до того, як він встигав вразити її основне тіло, завдаючи шкоди, яка незабаром нівелювалася природною здатністю гідри до регенерації. Регенерація гідри була найпотужнішою саме щодо її голів - вона навіть здатна була подолати вогняні пошкодження та інші фактори, які зазвичай перешкоджали регенерації - але її основне тіло було набагато вразливішим. Група Даймена чітко це розуміла, тому кожним ударом цілилася саме в основне тіло, але гідра була надто швидкою й хитрою, щоб це спрацювало.
Зоріан утримався від участі в атаці. Якщо навіть уся група Даймена не могла прорватися, його участь, ймовірно, стала б марною тратою мани. Він просто зосередився на тому, щоб з’ясувати, як працює її розум, економив ману та перегрупував своїх големів, щоб встигнути зреагувати, щойно побачить відповідну нагоду. На щастя, гідра, здавалося, зосередилася переважно на Заку, визначивши його як найбільшу загрозу.
Ну, можливо, з боку Зоріана було трохи безсердечно так казати… але на його захист можна сказати, що Зак виглядав цілком задоволеним тим, що своїм попереднім заклинанням привернув на себе гнів гідри. Здається, ігноруючи величезну гідру, що гриміла на нього, Зак вимовив два довгі заклинання. Перше створило велику кулю м’якого білого світла, яка просто зависла над його головою, ніби нічого не роблячи. Друге не дало жодних видимих ефектів, але магічне сприйняття Зоріана на той час було вже досить розвиненим, і він відчув, як навколо Зака раптово з’явилися вісім магічних конструктів.
Незабаром гідра наблизилася до Зака настільки, що могла атакувати. У цю мить усі вісім голів кинулися в атаку, насунувшись на Зака, наче накручені пружини. Десь позаду нього Зоріан почув, як хтось із команди Даймена викрикнув Заку попередження, ніби це могло йому зараз хоч якось допомогти. Водночас, однак, вісім прихованих магічних конструктів, що оточували Зака, також рушили вперед, кинувшись назустріч головам гідри. З’явилися вісім примарних акулячих щелеп, які вже встигли впитися в атакуючі голови. Гідра, раптово усвідомивши, що потрапила в пастку, спробувала припинити атаку.
Але було запізно. Вона була занадто великою й мала занадто великий імпульс. Яка б магія не надавала їй такої надзвичайної швидкості та спритності, вона мала свої межі. Примарні щелепи з гуркотом зачинилися, з неймовірною легкістю розрізаючи і луску гідри, і її м’язи. Охоплена панікою гідра, здавалося, зачерпнула з якихось таємних запасів сили, що дозволило їй швидко вирвати більшість своїх голів, перш ніж їх відкусили.
Більшість, але не всі. Одна з примарних щелеп особливо влучно вхопила свою ціль і продовжувала кусати. З гучним хрускотом щелепи прогризли хребет голови гідри, відокремивши її від основного тіла.
Решта сім голів гідри заревіли від болю й гніву, а безголова шия восьмої голови шалено розмахувалася, розбризкуючи кров на всі боки. Це була рана, яку її регенерація не могла вилікувати - голова не була пошкоджена, її просто не стало. З часом вона відросте, але цей процес відбуватиметься надто повільно, щоб вплинути на результат цієї битви.
Зоріан очікував, що Зак тепер використає таємничу кулю білого світла, що витала над його головою, але заклинання залишилося неактивним. Натомість він знову створив перед собою поле кам’яних лез. Однак перш ніж він встиг кинути його в гідру, та раптово притягнула голови ближче до основного тіла й згорнулася у щось схоже на лускату, м’ясисту кулю. Потім вона зникла в повітрі.
Коли воно знову з’явилося, то раптом опинилося поруч із Дайменом та його групою.
"Звісно, воно теж може телепортуватися",- пробурмотів Зоріан собі під ніс.
Це мало б викликати більше здивування. Магія телепортації зазвичай була дуже непрактичною для великих істот, оскільки витрати стрімко зростали пропорційно до об’єму об’єкта, що телепортувався. Натомість це майже здавалося цілком закономірним. Зоріан на той час вже мав сильні підозри, що вони мають справу з якимось стародавнім стражем часів Аван-Темті, коли боги ще втручалися у справи смертних і дарували могутні сили тим, хто припадав їм до душі. Було цілком очікувано, що щось подібне буде наділене дивними й потужними здібностями.
Він вказав у повітря перед собою, і перед ним у повітрі матеріалізувався великий напівпрозорий силовий диск. Зоріан стрибнув на нього й полетів у бік гідри. Він не мав нічого проти того, щоб Зак самотужки зіткнувся з гідрою, але Даймену та людям навколо нього, ймовірно, знадобиться його допомога, щоб вижити.
Чассан, який на той момент ще перебував поруч із Зоріаном, повторив його трюк і послідував за ним на власному силовому диску.
Раптове телепортування, хоч і було дуже вражаючим для такої величезної істоти, здавалося, сильно виснажило гідру. Замість того, щоб атакувати одразу, їй знадобилося кілька секунд, щоб розмотатися й перевести подих, перш ніж знову напасти. Це дещо пом’якшило шок серед групи Даймена й дозволило їм дещо впорядкуватися, перш ніж гідра завдала удару.
Однак коли вона все-таки атакувала, це було нищівним. Перед групою з’явився шар щитів, але менш ніж за секунду його розтрощили на швидко зникаючий дим і світлові частинки. У відчайдушній спробі тримати гідру подалі від себе та своїх людей Даймен викликав гігантську ектоплазматичну копію себе, яка потім фізично кинулася на гідру. Гігантський примарний Даймен схопив дві голови гідри своїми примарними руками й спробував повалити її на землю. Це не зовсім вдалося, але завдяки цьому три голови гідри були занадто зайняті, щоб атакувати когось іншого, і вона не могла вільно рухатися по полю бою, тож це не було й справжньою поразкою.
Кірма випустила в гідру рій снарядів, схожих на свердла, кожен із яких безхибно наводився на вразливі місця гідри - очі, рот, вуха, ніздрі. Це було досить вражаюче, оскільки більшість заклинань самонаведення не були настільки точними у прицілюванні. Тим більше, що мініатюрні свердла рухалися з неймовірною швидкістю, що ще більше ускладнювало функції самонаведення більшості заклинань. Зоріан міг лише припустити, що пристрій віщування, який вона носила з собою, якимось чином був відповідальний за це диво.
Зоріан думав, що Орісса буде абсолютно безкорисною в такому бою, оскільки гідра навряд чи навіть помітить укуси бджіл. Однак вона здивувала його. Її бджоли раптом опинилися в оточенні помаранчевої аури, яка змушувала повітря навколо них пульсувати від інтенсивного тепла, що випромінювалося ними. Відтоді вони летіли швидше й спалювали все, до чого торкалися, наче тисяча крихітних літаючих печей. Іноді вона робила швидкий жест, змушуючи частину бджіл вибухати, створюючи крихітні, але потужні вибухи, що обвуглювали міцну, лускату шкіру гідри скрізь, де вони її торкалися. А оскільки бджоли були такими крихітними, вони могли просто пролітати повз міцніші голови, що регенерувалися, і вражати основне тіло гідри.
Зоріан також сам трохи натиснув на гідру, запустивши в неї силовий спис, спалюючий промінь і два розсікаючі диски, коли летів до місця бою. Він не дуже вірив, що зможе завдати цим реальної шкоди, але кожна секунда, яку гідра витрачала на відбиття цих атак, була секундою, яку вона не могла присвятити боротьбі з Дайменом та іншими.
Незважаючи на всі ці зусилля, у гідри все ще залишалося сім голів, і було важко постійно тримати їх усіх зайнятими. Зоріан мусив пожертвувати одним зі своїх големів, щоб врятувати Оріссу від того, щоб їй відкусили голову, коли гідра нарешті з’ясувала, звідки беруться ці надокучливі палаючі та вибухові бджоли. Торун також пожертвував одним зі своїх більших очей, щоб вижити під час атаки, внаслідок чого це око розірвалося, випустивши велику кількість напівпрозорого слизу, який утворив навколо нього тонкий, гумовий купол. Голова, що націлилася на нього, вгризлася в купол і, попри його очевидну крихкість, не змогла його пробити. Купол згинався й розтягувався, але не розривався.
На жаль, не всі, на кого націлилася гідра, мали під рукою такий спосіб врятувати життя. Одного з магів розкусили майже навпіл, перш ніж хтось встиг щось зробити, і він загинув на місці. Іншому гідра закачала в руку повну порцію отрути, коли лише злегка зачепила її щелепами. Даймен негайно відрізав уражену кінцівку, а потім наказав одному з магів телепортувати його та всіх інших поранених подалі від поля бою.
Крім того, один із чоловіків спробував обійти гідру з флангу й атакувати її ззаду, але у відповідь йому розтрощило ноги, коли гідра продемонструвала, що її хвіст також є потужною зброєю, здатною наносити удари з великою силою та швидкістю. Зоріан не засуджував чоловіка за його болісні крики - він досі пам’ятав, як боляче було, коли сірий мисливець зробив те саме з ним.
Нарешті Даймен знайшов вдалий момент, щоб запустити свою пастку. Гідрі вдалося прорватися крізь деякі захисні заклинання, і вона кинула одну зі своїх голів у бік Даймена, який у відповідь кинув у неї непримітний на вигляд червоний снаряд. Не відчуваючи великої небезпеки, гідра просто прикусила снаряд, щоб позбутися його… розбивши приховану всередині нього пляшку з зіллям прямо у своїй пащі.
Гідра в цілому відсахнулася, відчувши, як алхімічна суміш ллється їй у горло, і припинила всі свої атаки. Уражена голова випустила болісний крик, коли почала стрімко перетворюватися на блискучий білий кристал. Її природна регенерація не змогла зупинити цей процес, і здавалося неминучим, що вся гідра швидко кристалізується й перетвориться на неживу, блискучу статую.
Не вагаючись, одна з інших голів гідри вгризлася в шию голови, що стрімко кристалізувалася, і відірвала її серед дощу крові та кривавих уламків. Тепер, залишившись із шістьма головами, але в безпеці від отрути кристалізації, гідра кинула на Даймена вбивчий погляд і приготувалася до чергової атаки.
На жаль для гідри, саме в цей момент Зак, Зоріан і Чассан прибули на поле бою, і хід битви змінився. Чассан обходив поле бою, створюючи бар’єр за бар’єром і не даючи нікому більше загинути чи отримати серйозні поранення від численних атак гідри. Зоріан розгадав її розум настільки, щоб почати збивати її приціл і синхронізацію, а також час від часу запускав у неї бойові заклинання, коли бачив вдалу нагоду.
А ще був Зак. На відміну від Зоріана та Чассана, він не переймався силовим диском - коли гідра телепортувалася подалі від нього, він просто підскочив у повітря й полетів у бік нового поля бою, ніби це була найзвичайніша річ у світі, тягнучи за собою свої вісім примарних щелеп. Таємнича біла куля теж і далі витала над його головою. Поки він летів, до тієї, яку він створив раніше, приєдналися ще три ідентичні кулі, які наразі також залишалися пасивними. Коли він нарешті дістався до гідри, примарні щелепи, що тягнулися за ним, ринулися вперед, кинувшись на неї, і вона миттєво перейшла в оборону.
Звісно, саме тоді гідра застосувала ще одну зі своїх несподіваних здібностей. Вона знову заревіла, випускаючи хмари яскраво-зеленого газу в усі боки. Усі були змушені тимчасово відступити від того, що, ймовірно, було якимось отруйним туманом, давши гідрі такий необхідний перепочинок.
Бій тривав. Гідра втратила ще одну голову, а потім - дві. Гідрі вдалося позбавити Зака всіх його примарних щелеп і поранити ще одного з людей Даймена. Зоріану вдалося влучити в основне тіло гідри сферою-подрібнювачем, завдавши їй глибокої рани. Однак усі його големи в результаті перетворилися на брухт. Ектоплазмовий велетень Даймена розчинився, але Даймен у відповідь встиг відрубати гідрі хвіст. На перший погляд здавалося, що вони перемагають і що перемога - лише питання часу… але насправді їхня мана неухильно вичерпувалася. Гідра, можливо, була на межі краху, але вони теж. Навіть, здавалося б, невичерпні запаси мани Зака починали вичерпуватися.
Вони не хотіли відступати. Принаймні одна людина загинула, багато хто отримав серйозні поранення, а під час бою вони витратили чимало дорогоцінних ресурсів. До того ж, хоч гідра й була тяжко поранена, вона швидко відновиться, якщо її залишити в спокої. Набагато швидше, ніж їхня група. Якщо вони втечуть і повернуться пізніше, вона, ймовірно, знову буде в повній бойовій готовності, з усіма головами на місці.
Гідра теж не хотіла відступати. У неї залишилося лише три голови, але вона знала, що зможе дуже швидко оговтатися від цієї невдачі. Її вороги помітно слабшали, їй залишалося лише продовжувати бій і пережити їх. До того ж, повертатися спиною до таких небезпечних ворогів було божевіллям - усі її інстинкти підказували, що це буде помилкою. Краще ризикнути битися до гіркого кінця, ніж бути зарубаною в спину під час втечі.
Зрештою, однак, вони всі знову недооцінили Зака. Десь під час бою Зак створив ще одну білу кулю, яка приєдналася до чотирьох, підготовлених ним раніше. Потім він провів решту бою, розставляючи п’ять куль по полю бою та намагаючись загнати гідру в центр їхньої формації. Хоча ніхто, крім Зака, не знав, що вони мали робити, його виступ був настільки вражаючим, що всі робили все можливе, аби допомогти йому в цьому. Спочатку гідра ставилася до куль з обережністю, але з часом, коли вони залишалися лише світячимися прикрасами, вона почала їх майже не помічати.
Зрештою, Даймен наказав своїм людям зімітувати панічну втечу, і гідра безрозсудно кинулася за ними, потрапивши прямо в центр утвореної формації. У той самий момент Зак зробив дивний жест рукою, і кулі активувалися. З них розгорнулася павутина яскраво сяючих ниток, що простягнулися крізь порожній простір, переплітаючись між собою й ув’язнивши гідру під куполом з ніжно виглядаючих ниток.
Гідра пробно торкнулася купола з ниток і сичала від болю, коли вони розрізали її тіло, наче тисячі переплетених бритв.
А потім купол почав стискатися.
Усі, виснажені, спостерігали, як гігантська гідра марно намагалася вирватися з купола бритвоподібних ниток, що стискалися навколо неї. Вона раз по раз ревіла від люті, не підкоряючись аж до самого кінця. Зрештою, з понівеченим тілом, у якого залишилася цілою лише одна голова, вона знову згорнулася в клубок і телепортувалася з кулі.
На відміну від першої телепортації, ця не віднесла її далеко. Насправді гідра з’явилася прямо поруч із сферою, що стрімко стискалася, перемістившись лише настільки, щоб уникнути негайної смерті. Вона хиталася на ногах, розгортаючись, і виглядала так, ніби ось-ось впаде мертвою. Однак, перш ніж це могло статися, вона востаннє підняла голову й кинула на Даймена гіркий, вбивчий погляд. Хоча насправді саме Зак був винним у її теперішньому скрутному становищі, вона переслідувала Даймена та його людей, коли натрапила на пастку, і вважала його головним винуватцем свого теперішнього становища.
Завдяки своєму магічному сприйняттю Зоріан раптом відчув величезне скупчення магії в гідрі. Взагалі-то, здавалося, що це відчули практично всі, судячи з того, як вони здригнулися від подиву. Не встиг ніхто нічого вдіяти, як гідра розкрила свою останню пащу й випустила промінь чорної як смола енергії прямо в Даймена.
Розширивши очі, Даймен засунув руку в кишеню, дістав невелике, непримітне дзеркало й висунув його перед собою, наче якийсь щит.
Промінь влучив. Дзеркало розлетілося на друзки, наче його уразила бомба, а звук його руйнування відлунював навколо з неприродною гучністю. Самого Даймена відкинуло назад, наче ганчіркову ляльку, а рука, якою він тримав дзеркало, була явно зламана. Однак чорний промінь зник, наче його й не було з самого початку.
Цілу секунду гідра, здавалося, вдивлялася в цю сцену. Потім вона на мить здригнулася й впала набік, мертва.
Битва закінчилася.
***
Перші хвилини після бою були для Зоріана багато в чому ще більш виснажливими для нервів, ніж сам бій. Перевіривши, як почуваються всі, виявилося, що під час бою загинула лише одна людина - Голірі Ардат, той хлопець, якого гідра розірвала навпіл на самому початку сутички. Однак Голірі був найкращим другом одного з інших чоловіків у групі, Алачі Готрума. Алачі був розбитий горем і розлючений через смерть свого друга, і вважав, що головним винуватцем його загибелі є Зоріан. Адже саме Зоріан наполягав на тому, що їм потрібно дістатися до найглибшої печери в сеноті. Чоловік не переставав сипати образами на Зоріана понад п’ять хвилин і навіть спробував напасти на нього фізично, перш ніж Зак втрутився.
На жаль, саме тоді ще двоє членів команди Даймена виступили на підтримку Алачі. Хлопець, який втратив руку через отруту гідри, та чоловік, якому хвіст гідри розтрощив ноги, також були дуже незадоволені. Вони фактично стали інвалідами, і теж звинувачували в цьому Зоріана. Ймовірно, й Зака теж, але вони надто боялися його бойової майстерності, щоб його розлютити. Зоріан, навпаки, виглядав легшою мішенню.
Під час усього цього Даймен намагався виступити миротворцем і заспокоїти своїх людей, але він жодного разу не висловив підтримки Зоріану. Це розлютувало Зоріана більше, ніж, мабуть, слід було б. Він розумів, що це його команда і що він не може просто так категорично стати на бік Зоріана лише тому, що той його брат, але те, що Даймен не промовив ані слова на його захист, залишило гіркий присмак у роті. Натомість на його бік зрештою став Чассан. Схоже, старий чоловік прихилився до Зоріана.
Це спричинило чергову хвилю звинувачень щодо очевидної майстерності Зоріана в магії розуму, причому Алачі стверджував, що Зоріан явно контролює розум людей і що до справи має втрутитися поліція.
Щойно пролунала згадка про втручання поліції, Даймен, здавалося, змінив тактику вирішення конфлікту. Він зупинив дискусію, відвів Алачі вбік і створив навколо них обох захисне поле, що забезпечувало приватність. Зоріан не мав уявлення, про що вони говорили, але після цього Алачі більше не турбував його.
Щодо двох поранених магів, то Даймен сказав їм, що їхні рани не обов’язково є невиліковними за умови правильного лікування, і пообіцяв заплатити стільки, скільки знадобиться, аби повернути їх у найкращу форму. Це, здавалося, значно заспокоїло їх, і вони теж більше не влаштовували галасу.
Оскільки ця конкретна криза була певною мірою вирішена, вони нарешті змогли оглянути свою здобич. Більшість поранених вони доставили до найближчої лікарні (Даймен вирішив просто накласти гіпс на зламану руку й повернутися на поле бою), а самі повернулися через портал на місце битви.
Першою здобиччю насправді була мертва гідра. Даймен і його команда були дуже схвильовані її потенційною вартістю. Для Зоріана суми були не надто великими, але це просто петля часу псувала його почуття міри, коли йшлося про гроші. Якщо їм справді вдасться знайти відповідного покупця для цієї істоти, гідра може принести Даймену та його команді стільки грошей, що всі будуть задивлятися.
Мертвих хамелеонових драконів також збирали й продавали, хоча їхня цінність була набагато меншою, ніж у гідри. Тим більше, що заклинання Зака добряче понівечили багатьох із них, через що чимало трупів стали практично непридатними.
Поки вони ходили навколо, оглядаючи трупи хамелеонових драконів, Зоріан почув, як Даймен скаржився Оріссі на своє розбите дзеркало. Судячи з усього, це був божественний артефакт, який Даймен знайшов під час однієї зі своїх експедицій і вирішив залишити собі. Воно мало бути абсолютно незнищенним і в минулому вже не раз рятувало Даймену життя, а тепер його не стало. Він був цим глибоко засмучений, і навіть зауваження Орісси про те, що завдяки його жертві він принаймні залишився живим, не надто підбадьорювало його.
"Готовий, маленький Казінський?"- запитав Торун, трохи сильніше, ніж було потрібно, поплескавши Зоріана по спині. "Тож ходімо за тією кулею, у якій ти так впевнений, що вона там, еге ж?"
Зоріан нічого не відповів. Перш ніж спуститися в глибини сеноту, група ще раз ретельно оглянула місце, щоб переконатися, чи поблизу не причаїлися ще якісь гігантські магічні гідри чи щось гірше. Вони не знайшли жодних слідів цього, але й не змогли з’ясувати, як їм взагалі вдалося не помітити гідру спочатку, що викликало занепокоєння. Вода на дні замерзла внаслідок двох снарядів, які Зак запустив сюди на початку бою, але не було жодних ознак підводної печери, в якій гідра могла б сховатися. Складалося враження, ніби гідра просто з’явилася з нізвідки, коли хамелеонові дракони її викликали.
Коли вони нарешті увійшли до печери, на яку вказав Зоріан, кулі ніде не було видно. Однак Зоріан цього й очікував, тож особливо не хвилювався.
"Ти все ще відчуваєш її?"- занепокоєно запитав Даймен. Ймовірно, він дещо відчайдушно прагнув отримати якісь відчутні результати від того, що потрапив сюди, аби виправдати втрати, яких зазнав на шляху сюди… як перед собою, так і перед іншими.
"Так, відчуваю",- підтвердив Зоріан. Він підійшов до дальнього кінця печери й тицьнув пальцем у порожнє повітря перед собою. "Вона тут. Навіть саме в цьому місці".
Він провів рукою крізь повітря в тому місці, де відчував кулю, і рука пройшла крізь нього без опору.
"Але я не можу її побачити, ані навіть доторкнутися до неї",- додав Зоріан. -"Як цікаво."
Усі, хто мав хоч найменший досвід у ворожінні чи магії виявлення загалом, одразу ж зібралися навколо того місця, тикаючи пальцями, вдивляючись і кидаючи на нього заклинання. Через десять хвилин таких спроб Даймен нарешті отримав результат.
"Не можу в це повірити",- сказав Даймен, з роздратуванням пропускаючи руку крізь волосся.
"Ти щось знайшов?"- з надією запитала Кірма.
"Це прихований світ",- відповів Даймен.
"Що?"- запитав Зоріан, який ніколи раніше не зустрічав цього терміна.
"Кишеньковий вимір, такий самий, у якому, як ти вважаєш, ховається Сільверлейк",- пояснив йому Зак. -"Зазвичай їх майже неможливо знайти, якщо не знати точно, що шукати. Тому деякі люди називають їх прихованими світами."
"То це місце, на яке вказав маленький Казінський…?"- нерішуче запитав Торун.
"Вхід у… кишеньковий вимір, де перебуває куля",- сказав Даймен, кинувши Зоріану складний погляд. -Чорт забирай. Мабуть, усі інші речі Авана-Темті теж там. Не дивно, що ми за весь цей час не знайшли жодного сліду його групи. Без Зоріана ми б ніколи цього не знайшли, навіть якби роками прочісували це місце."
"Але ж він був з нами, тож експедиція врятована",- сказав Торун, недбало знизавши плечима. -"Чого ти такий похмурий?"
"Справді, чого ж",- пробурмотів Даймен.
"У будь-якому разі, тепер нам залишилося лише з’ясувати, як прорватися крізь ці невидимі двері, і ми зможемо до вподоби грабувати гробницю Аван-Темті, так?" - запитав Торун.
"Так, але я хотів би зауважити, що, ймовірно, саме звідси з’явилася та гігантська магічна гідра",- втрутився Чассан. -"А що, якщо там їх ще більше? А що, якщо там на нас чекають ще гірші речі? Не варто бути необачними."
"Так, Чассан правий",- кивнув Даймен. -"Ми й так занадто багато втратили тут. Я хочу найняти ще бійців, перш ніж ми спробуємо туди зайти."
"Я хотів би залишитися тут на деякий час і трохи дослідити вхід",- сказав Зоріан, нахмурившись. "Щось тут не так."
"Гаразд",- зітхнув Даймен. "Але нічого не роби, не порадившись зі мною! Дивись, але не чіпай."
Зоріан кивнув. Протягом наступних двох годин він ретельно вивчав вхід у кишеньковий вимір, приділяючи увагу тому, як на нього реагував його маркер. Він також попросив Даймена навчити його всім заклинанням, які той використовував для підтвердження наявності кишенькового виміру. Даймен щось пробурмотів про те, що зазвичай за таку конфіденційну магію він брав би шалені гроші, але все одно навчив його заклинань.
Витративши дві години, він нарешті був упевнений у своїх висновках. Він покликав Даймена й попросив дозволу "щось зробити".
"Щось?"- обережно запитав Даймен.
"Щось",- кивнув Зоріан.
"А якщо я відмовлю, ти й Зак повернетеся сюди, коли я відвернуся, і все одно це зробите",- припустив він.
"Ну…"- Зоріан завагався.
"Безумовно, так",- одразу підтвердив Зак.
Зоріан кивнув на нього роздратованим поглядом. Не те щоб він не погоджувався зі своїм колегою-мандрівником у часі, далеко не так, але той міг би висловитися більш дипломатично.
Даймен на мить обхопив обличчя долонями. Можливо, це була лише уява, але Зоріану здалося, ніби він почув коротку молитву про терпіння, звернену до одного з мовчазних божеств.
"Просто скажи мені, що ти хочеш зробити, гаразд?"- нарешті сказав Даймен.
"Я хочу вірити, що ми неправильно розцінили ситуацію",- сказав Зоріан. -"Справа не в тому, що куля першого імператора захована в кишеньковому вимірі. Кишеньковий вимір і є кулею першого імператора."
Даймен подивився на нього з порожнім поглядом. Зоріан сприйняв це як знак, що йому слід продовжувати.
"Я згоден з тобою, що ми маємо справу з кишеньковим виміром",- сказав Зоріан. -"Але мій маркер досить наполегливо вказує на те, що вимірний якір, на який ми дивимося- це не просто вхід у кишеньковий вимір. Це саме та сфера, яку ми шукаємо. Це може прозвучати трохи божевільно, але…"
"Ти вважаєш, що сфера - це переносний прихований світ",- припустив Даймен.
"Так, - кивнув Зоріан. "Гадаю, цей вхід, на який ми дивимося - просто те, як виглядає куля, коли її… розгортають."
"Розумію",- задумливо сказав Даймен. -"І ти вважаєш, що зможеш знову стиснути її до справжньої кулі?"
"Принаймні, я готовий спробувати",- відповів Зоріан. -Хоча тобі, мабуть, слід вивести себе та свою команду з сеноту, перш ніж я зроблю цю спробу. Про всяк випадок."
Через кілька секунд Даймен повернувся до своєї команди, яка мовчки слухала розмову, і наказав їм створити оборонний периметр навколо входу в кишеньковий вимір та визначити точку відступу за межами печери. Схоже, він не мав наміру дозволяти йому та Заку спробувати це самотужки.
Зоріан незадоволено клацнув язиком. Якщо справи знову підуть на гірше, він не мав сумнівів, що більшість цих людей знову звинуватять у всьому саме його. Ну й хай їм чорт, він все одно це зробить.
У ту мить, коли Даймен оголосив, що все готово й можна починати, Зоріан підніс долоню під невидимий вимірний якір і спробував з’єднатися зі сферою за допомогою свого маркера. Це зайняло кілька спроб, але врешті-решт йому вдалося - навколишній простір на мить затремтів, наче гаряче літнє повітря, після чого в повітрі матеріалізувалося щось схоже на скляну кулю, яка впала на долоню Зоріана, що чекала на неї.
Сфера першого імператора: отримано.
Після секунди шокованої тиші всі кинулися вперед, незручно тіснячись у особистому просторі Зоріана, аби поглянути на артефакт.
Сфера в руці Зоріана виглядала… цікаво. Це була ідеальна куля з кришталево прозорого скла, абсолютно не зіпсована плином часу. Проводячи по ній пальцями, Зоріан не відчував навіть найменшої подряпини на її поверхні. Здавалося, що всередині скла був ув’язнений зруйнований палац, частково зруйнований і зарослий деревами, лозами та іншою рослинністю. Палац і дерева були надзвичайно деталізовані й реалістичні, до такої міри, що Зоріан міг би порахувати окремі листочки на деревах, якби зосередився на них достатньо довго. Це нагадало Зоріану одну з тих оригінальних снігових куль, які так полюбляли продавати кіорійські купці - ті, що містили високоякісні моделі відомих будівель, ув’язнених у склі.
Зрештою Зоріан передав кулю Заку, хоча б для того, щоб люди скупчилися навколо нього, а не навколо Зоріана, аби як слід роздивитися кулю.
"Той палац… це ж не просто модель, правда?"- запитав Зак, звучачи зачарованим. "Це справжній палац, ув’язнена всередині кулі."
"Звісно",- сказала Орісса. -"Інакше чому б це були руїни?"
"То Аван-Темті зробив собі переносний палац, щоб завжди носити його з собою?"- риторично запитав Зак. -"Мені це подобається."
"Так, а тепер уяви, скільки всього там можна зберігати",- радісно сказав Торун. "Ах, маленький Казінський, я пробачаю тобі все. Ти - найкраще, що трапилося з цією командою."
Хоча Зоріан дуже хотів докладніше дослідити кулю, він з неохотою вирішив поки що залишити її в руках Даймена. Спроба забрати її, ймовірно, спровокувала б чергову суперечку, та й часу, щоб по-справжньому присвятити себе її вивченню, у нього зараз не було. Напад на базу Ібасанців під Кіорією наближався великими кроками, а це означало, що й Зак, і Зоріан будуть змушені присвятити цьому більшу частину своїх сил протягом наступних кількох днів.
"Мушу сказати, що вся ця ситуація викликає в мене дуже суперечливі почуття",- сказав Зак, коли вони відійшли від групи.
"Чому?"- з цікавістю запитав Зоріан.
"Ну, з одного боку, ми знайшли кулю так швидко лише тому, що Даймен вказав нам правильне місце, з якого слід почати",- сказав Зак. -"Тож якщо ми колись виберемося з часової петлі, правильним рішенням, мабуть, буде розповісти йому, як її дістати, на знак подяки за допомогу."
"Але?"- підказав Зоріан.
"Мені дуже подобається ідея мати власний переносний палац",- сказав Зак із мрійливою посмішкою.
Зоріан презирливо хмикнув. "Не варто ще так радіти. З того, що ми знаємо, руїни справді можуть бути повні сплячих гігантських гідр чи чогось подібного."
"Це тільки ще більше мене надихає",- сказав Зак. -"Та істота була чудовим супротивником. Знищити ціле гніздо таких - було б просто неймовірно."
А, так, точно... На мить він забув, з ким розмовляє.
Решту шляху додому вони провели, сперечаючись про те, як мав би виглядати ідеальний сучасний переносний палац. Головною суперечкою було те, що Зак хотів створити арену, повну справжніх монстрів, з якими можна було б битися, тоді як Зоріан стверджував, що складні тренувальні манекени кращі, бо вони рідше вириваються з ув’язнення й не розносять усе навколо.
"Це просто не те саме",- поскаржився Зак, сумно похитавши головою.
Зрештою їм довелося погодитися, що в цьому питанні їхні думки розійшлися.
***
Усі приготування були завершені. Було набрано солдатів, найнято людських найманців та аранеїв, створено големів, приборкано диких монстрів для використання в якості бойової підтримки, придбано додаткове спорядження та проведено кілька обмежених бойових навчань. Масштаб операції був настільки великим, що влада надіслала групу для розслідування того, що відбувається, і щоб уникнути катастрофи, знадобилися швидкі магічні маніпуляції та підроблені документи. Допомогло те, що багато Домів мали невеликі (а в деяких випадках - й не такі вже й невеликі) приватні армії для захисту своїх інтересів, і що багато з цих Домів мали маєтки в Кіорії або поблизу неї, завдяки чому їхня група виділялася набагато менше, ніж це могло б бути в іншому випадку.
Тепер залишалося лише чекати, поки Кватч-Іхл вирушить до Улькваан Ібас, щоб вони могли почати діяти. Це викликало певне занепокоєння, оскільки Кватч-Іхл, здавалося, не збирався вирушати. Ксвім висловив припущення, що вони, можливо, якимось чином натякнули Кватч-Іхлу про свої плани, і розгорілася запекла дискусія щодо того, чи варто все одно продовжувати штурм, якщо це так. На щастя, зрештою це питання виявилося неактуальним - Кватч-Іхл все-таки вирушив за розкладом, і місія могла продовжуватися.
Перше завдання було простим: викрасти Судоміра, сподіваючись при цьому знешкодити весь маєток Яску. Однак для цього їм довелося виманити чоловіка з його майже неприступного будинку.
Тож Зак і Зоріан викрали пару розкішних червоних мантій у "Культу Світового Дракона" і телепортувалися до Княжих Дверей, де почали розбивати вітрини магазинів, підпалювали кілька складів і, використовуючи магію перетворення, викрили Судоміра як "зрадника Езотеричного Ордену Небесного Дракона". Зоріан також використав свою магію розуму, щоб навести стадо диких кабанів прямо на міську площу, після чого він відпустив контроль над ними і дозволив їм розгулюватися, як їм заманеться.
Міська варта, звісно, намагалася їх зупинити. Вони, власне, діяли досить жорстоко, навіть до того, що стрільці з мушкетами намагалися відстрілювати кабанів з дахів, незважаючи на те, що Зак і Зоріан явно уникали вбивства будь-кого своїми руками. Проте вони ледь становили виклик. Зак і Зоріан просто знешкоджували їх або іншим чином виводили з ладу, а потім продовжували свою тривалу провокацію.
Через деякий час вони припинили атаку й пішли. Частково це сталося тому, що вони побоювалися: Судомир міг вирішити не з’являтися, якщо вважатиме, що небезпека ще не минула, але також тому, що існувала ймовірність, що міська влада закличе військо Ельдемара, якщо ситуація затягнеться.
Судомиру знадобилося майже п’ять годин, щоб з’явитися в місті, після чого його зустріли розлючені власники крамниць та міські чиновники, які вимагали пояснень і якоїсь компенсації. Навіть дванадцять небезпечних на вигляд охоронців із похмурими обличчями, які всюди слідували за ним, не змогли змусити їх замовкнути.
Зак і Зоріан деякий час спостерігали, а потім вдарили, немов блискавка. Сам Судомир був знешкоджений на початку сутички, а дванадцять охоронців, яких він привів із собою, виявилися цілком пересічними й неспроможними впоратися з ними. Тим паче, що цього разу вони не намагалися нікого не вбивати.
"Я радий, що викрадення пройшло без проблем",- сказав Аланік, коли вони притягли Судомира до своєї бази, -"але чи справді вам треба було відрубати йому руки?"
"Не дивись на мене",- заперечив Зак. -"Це була ідея Зоріана."
"Він небезпечний некромант",- захищався Зоріан. -"Я не міг ризикувати, що він вдарить по нас якоюсь огидною магією душ посеред бою, і це був найшвидший спосіб, який я знав, щоб запобігти цьому. Він казав, що його важко вбити, тож я вирішив, що він не помре від втрати крові."
"Не можу повірити, що мої попередні "я" вважали тебе недостатньо жорстоким",- пробурмотів Аланік під ніс. "І чому він не позбавлений свідомості? Я думав, ми домовилися, що ти позбавиш його свідомості, перш ніж привести сюди?"
"Ми не змогли позбавити його свідомості",- зізнався Зак. "Ми випробували на ньому п’ять різних препаратів, і жоден з них не подіяв."
"Хоча він і прикидався непритомним після того, як ми ввели йому п’ятий препарат",- зауважив Зоріан. -"Зак хотів спробувати позбавити його свідомості “по-старому” - вдаривши каменем по голові, але я наклав вето на це. Тож ми просто заклеїли йому рота, зв’язали ноги, натягнули мішок на голову й привели його сюди."
"Розумію",- сказав Аланік, хмуро поглянувши в бік новенької камери Судомира. -"Цікаво, що він зробив із собою, щоб набути такої витривалості."
"Ну, у тебе буде достатньо часу, щоб це з’ясувати",- Зак знизав плечима. -"Але пізніше. Нам слід починати штурм воріт уже зараз, так?"
"Ні, ще ні",- сказав Аланік, похитавши головою. -"Давай задамо Судомиру кілька запитань щодо бази Ібасанців. Можливо, він знає якісь важливі подробиці про її оборону чи щось таке."
І Зак, і Зоріан прагнули розпочати штурм якомога швидше - тому, що в разі успіху це дало б дослідникам більше часу на вивчення воріт, так і тому, що чим довше вони чекали, тим більша була ймовірність, що ібасанці зрозуміють, що на них чекає, і піднімуть тривогу. Однак пропозиція Аланіка була цілком слушною, до того ж він знав про такі масові бої набагато більше, ніж вони. Якщо він вважав, що ще кілька годин, витрачених на допит Судоміра, не зірвуть операцію, то, ймовірно, мав рацію.
***
Допит виявився досить буденним і нецікавим. Судомир був напрочуд спокійним і ввічливим для людини, на яку жорстоко напали серед білого дня, яку обеззброїли(обезручили кек)), а потім вивезли для допиту з використанням магії розуму. Щоб змусити його сказати правду, знадобилося навіть не так вже й багато магії розуму. Однак, схоже, він також не знав нічого особливо корисного про планування та систему оборони бази ібасанців. Судомир та ібасанці, можливо, тісно співпрацювали між собою, але жодна зі сторін повністю не довіряла іншій, і багато чого залишалося між ними в таємниці.
Зрештою, у них трьох закінчилися питання, набагато швидше, ніж вони очікували. Ну, принаймні, закінчилися питання, пов’язані з базою ібасанців. Замість того, щоб зупинитися, Аланік просто вирішив розширити межі допиту за межі цієї теми. Це не зовсім те, про що вони домовлялися, але Зоріан поки що нічого не сказав. Він відчував, що всі запитання Аланіка ведуть до чогось. До якогось запитання, на яке Аланік відчайдушно прагнув отримати відповідь.
"Чому ти збираєш стільки душ у своєму маєтку?"- врешті-решт запитав Аланік Судомира. -"Навіщо, в біса, тобі півмільйона душ?"
А, отже, саме це його й турбувало…
"Щ-Що?"- запитав Судомир, звучачи шокованим уперше з початку допиту. -"Звідки ти це знаєш?"
Аланік вказав на Зоріана, який негайно розпочав психічний напад на розум Судомира, змушуючи його відповісти на запитання.
"Гхххк!"- пробурмотів Судомир, скрегочучи зубами, намагаючись протистояти примусу. -"Чорт забирай, це не… Це… Мені це потрібно…"
"Для чого?"- наполягав Аланік.
"Для примарних бомб",- врешті-решт вичавив Судомир.
"Примарних бомб?"- з цікавістю запитав Зак. -"Тобто ти засовуєш примару в бомбу й кидаєш її в людей?"
"Ха-ха, так! Так!"- вигукнув Судомир, раптом вибухнувши істеричним сміхом. З якоїсь причини він уже не боровся проти психічного примусу Зоріана, ніби усвідомив, що виграти в цьому бою йому ніяк не вдасться, і вирішив просто дати їм саме те, чого вони хочуть. -"Але ж не одного привида! Сотні! Навіть тисячі! І їх не кидають у людей. Ні, ні… їх кидають у міста."
"Що?"- запитав Зак, нахмурившись.
"Привиди можуть розмножуватися",- тихо сказав Аланік. -"Дайте привиду трохи часу й багато жертв, і він створить ще одного привида з кожної людини, чию душу поглине."
"Так, саме так!"- вигукнув Судомир, енергійно киваючи головою. -"Тільки уявіть, що станеться, якщо ви скинете тисячі цих істот посеред великого міста. Якщо спалах не зупинити негайно, все місто буде завалене за лічені години! Лише Церква Тріумвірату мала достатньо експертів у боротьбі з привидами, щоб протистояти спалаху привидів після того, як він набере обертів, але їх було знищено під час "Плачу". Якби я мав у своєму розпорядженні достатньо бомб-привидів, Ельдемар мусив би піти мені назустріч. Їм довелося б…"
Настала коротка тиша, під час якої Судомир, здавалося, занурився у власний світ, а всі інші обмірковували те, що він щойно сказав.
"Тобі доведеться застосувати цю таємну бомбу привидів хоча б у одному місті, перш ніж хтось сприйме твою погрозу серйозно",- зрештою зауважив Зоріан.
"Так, звичайно",- сказав Судомир, терпляче поглянувши на нього, ніби маленька дитина запитала його про щось очевидне. -"Це й так зрозуміло. Я думав спочатку націлитися на Суламнон. Це одразу ж спровокувало б черговий раунд "Війн розколів". Суламнон не зважав би на жодні виправдання уряду Ельдемара. Особливо якщо було б очевидно, що примарна бомба походить з Ельдемара. З огляду на новий континентальний конфлікт, Ельдемар не мав би сил, щоб придушувати мене. Насправді, вони напевно спокусилися б скористатися моїми… ресурсами, щоб допомогти собі виграти війну. Я…"
На мить здалося, ніби Судомир збирається продовжити своє пояснення, але потім він раптом завмер, і частина магії, що опанувала його, ніби витекла з нього. Хоча лише на мить. Майже одразу іскра божевілля знову повернулася до його очей, тільки цього разу вона була дещо іншою. Тепер там причаїлися насильство й агресія, а його обличчя спотворилося в обуреному гарчанні.
Шкіра Судоміра раптово позеленіла, а його тіло почало збільшуватися в розмірах. У нього виросли хвіст і роги, очі перетворилися на щілини, а зуби загострилися до форми кинджалів. Зоріан, який раніше вже бачив, як Судомир перетворювався на гігантського монстра, зрозумів, що відбувається, і почав кричати, попереджаючи Зака та Аланіка.
Однак Аланік уже встиг зреагувати. У ту мить, коли Судомир почав перетворюватися, він кинувся до нього й ударив долонею по грудях. Навколо Судомира миттєво з’явилася безліч жовтих стрічок, вкритих якимось релігійним письмом. Вони один раз облетіли полоненого некроманта, а потім впилися в його тіло, зупинивши перетворення й миттєво повертаючи Судомира до людської подоби.
Судомир цілу секунду в шоці дивився на Аланіка, не знаючи, що сказати.
"О…"- нарешті вимовив він. -"Ну що ж. Це вийшло не так добре, як я сподівався".
Аланік зробив рух лівою рукою, ніби розсікаючи повітря, а потім легенько торкнувся вказівним пальцем чола Судомира. Від цього Судомира раптово огорнуло темно-червоне світло, і він знепритомнів.
"Ходімо",- сказав Аланік і жестом показав Заку та Зоріану, щоб вони пішли за ним із камери. -"Продовжимо цей допит пізніше. А зараз нам треба захопити базу ібасанців."