Зоріан мусив визнати, що був дещо здивований тим, як родина Тараматула поставилася до нього та Зака. Вони явно знали, що родина Даймена не схвалює його стосунків з Оріссою, та й самі вони влаштували справжнє шоу після прибуття. Зоріан цілком очікував, що вони ставитимуться до них з обережністю, ба навіть недружньо. Натомість, щойно Даймен підтвердив, що Зоріан справді той, за кого себе видає, вони почали ставитися до них обох як до почесних гостей. Вони скликали, мабуть, половину всієї великої родини, щоб привітати їх, особисто познайомили їх із багатьма з цих людей, провели коротку екскурсію по маєтку та щонайменше тричі пропонували Зоріану щось випити, перш ніж змирилися з тим, що він не хоче.
Такий прийом змусив Зоріана почуватися більш ніж трохи незручно. Він знав, що вони просто були ввічливими, і що всі ці посмішки та люб’язності не були дуже щирими, але він просто не був звиклий до такого ставлення. Не допомагало й те, що дуже мало хто з тараматулів розмовляв ікосійською, що ускладнювало Зоріану можливість порозумітися. Він знав лише кілька слів місцевою мовою, більшість з яких були колоритними місцевими лайками, які його симулякр з якоїсь причини вважав за потрібне включити до свого звіту, але люди навколо нього все одно наполягали на спробах розмовляти з ним.
Зазвичай це було б для Зоріана сигналом почати заглядати в поверхневі думки людей, щоб розшифрувати, чого вони від нього хочуть. Це не вирішило б повністю проблему розбіжності мов, оскільки думки людей аж ніяк не були повністю відокремлені від мови, якою вони розмовляли, але це допомогло б. Однак надто вільне використання магії розуму на зборах магів було рецептом катастрофи. Ризик викриття був надто високим. Це було особливо правдиво, оскільки тараматули були контролерами бджіл, що, ймовірно, означало, що вони, по суті, спеціалізувалися на якійсь формі магії розуму.
Однак хтось із родини Тараматула не поділяв його думки, бо він щойно відчув, як телепатичний зонд розбився об його захист.
Зоріан, який саме відповідав на одне з питань Уланни, одразу ж замовк і повернувся до джерела зонда. Магія розуму була грубою й нетонкою, що дозволило Зоріану майже миттєво зосередитися на відповідальній за це особі. Це була молода дівчина-підліток, яка в цей момент намагалася виглядати невинною, але їй це погано вдавалося.
"Щось не так?"- запитала Уланна, нахмурившись, слідуючи за поглядом Зоріана й з цікавістю розглядаючи дівчину.
"Ні, нічого",- сказав Зоріан, похитавши головою й повернувшись до неї. "Мабуть, мені здалося."
Він не хотів з цього робити галас. Це було б його слово проти її, і, ймовірно, вважалося б дріб’язковим і надто чутливим робити з цього велику справу, навіть якщо б йому й повірили. До того ж, ця спроба була скоріше кумедною, ніж загрозливою. Дівчина була жахлива у цьому. Він міг відбити атаку такого рівня навіть уві сні.
Йому все ж таки було цікаво, чи це було щось, що керівництво Тараматули доручило дівчині зробити, чи це було її власне рішення. З одного боку, Зоріану важко було повірити, що Тараматула довірили б таке завдання комусь настільки некомпетентному. З іншого боку, так їм було б набагато легше уникнути наслідків, якби їх спіймали. Вони завжди могли б стверджувати, що це просто дурна дитина, і просити про поблажливість з огляду на цей факт.
Подумавши хвилину, він ненавмисно надіслав дівчині власний телепатичний зонд, проник крізь її кволі психічні захисти й завдав їй слабкого психічного удару як дружнє попередження, щоб вона більше не пробувала такого в майбутньому. Це був лише крихітний поштовх, який, мабуть, навіть не болів, але вона відсахнулася, наче її вдарили по обличчю, і швидко знайшла привід, щоб вийти із зустрічі.
Зоріан презирливо хмикнув. Яка ж вона дитина.
Уланна нахмурилася, побачивши цю сцену, але нічого не сказала. Він був цілком упевнений, що вона, принаймні, не знала, що дівчина намагалася з ним витворяти.
Зрештою їх познайомили й з Оріссою - жінкою, у яку, судячи з усього, так закохався Даймен. Вона була високою, стрункою жінкою, впевненою у своїй поставі та рухах. З дуже смаглявою шкірою, як це було типово для всіх мешканців Кота. Красива, але такими були всі жінки, на яких задивлявся Даймен. Вона була однією з найбільш стриманих тараматул, з якими їх познайомили, хоча Зоріан не міг сказати, чи це тому, що вона зазвичай така, чи просто ставилася до них з особливою обережністю.
Загалом Зоріан не бачив у ній нічого особливого. Нічого, що на перший погляд могло б пояснити, як їй вдалося так міцно полонити серце Даймена. Можливо, талант? За словами Уланни (яка, як з’ясувалося, була тіткою Орісси), Орісса була однією з найздібніших членкинь "Тараматули".
"У твого брата хороший смак",- прошепотів йому Зак, намалювавши в повітрі невиразну фігуру у формі пісочного годинника.
"Ти нічого про неї не знаєш, крім того, що вона гарна і вміє поводитися на публіці",- зауважив Зоріан. -"Як це може бути "хороший смак"?"
"З такою зовнішністю, чого ще ти хочеш?"- запитав Зак, посміхаючись.
"Не можу повірити, що я тут захищаю Даймена, але впевнений, що це не настільки поверхнево",- сказав Зоріан. -"У минулому до Даймена кидалися безліч красивих дівчат, але він ніколи не думав одружуватися з ними. Я впевнений, що в ній є щось більше, ніж просто зовнішність."
"Я впевнений, що зовнішність допомогла",- сказав Зак.
"О, безперечно",- погодився Зоріан. "Не думаю, що я коли-небудь бачив, щоб Даймен цікавився дівчиною, яка не була б красивою. Просто я не думаю, що вона могла б підкорити його лише своєю красою."
Ніби відчувши, що вони двоє розмовляють про нього, Даймен незабаром вирвався з натовпу й підійшов до них.
"Що ви двоє робите, шепочучись на узбіччі?"- запитав він, підходячи до них. "Хіба ви не знаєте, що це нечемно, особливо коли ви - почесні гості на цьому святі?"
"Ми навіть не розмовляємо їхньою мовою",- зауважив Зоріан. -"Це трохи ускладнює спілкування."
"Ну, ти точно нічого не навчишся, якщо не спілкуватимешся з людьми",- сказав Даймен.
Зоріан нахмурився, і його охопила хвиля роздратування.
"Ти прийшов сюди лише для того, щоб прочитати мені лекцію?"- запитав його Зоріан, і в його голосі пролунала нотка попередження.
"Ти все ще такий дратівливий",- зітхнув Даймен. -"Слухай, оскільки ти ні з ким особливо не спілкуєшся, чому б нам не піти кудись у відлюдне місце й не поговорити по-дружньому?"
Він поглянув на Зака з цікавістю. У відповідь Зак широко посміхнувся йому й дурнувато помахав рукою, ніби вони бачилися вперше.
"Гаразд",- сказав Даймен, виглядаючи дещо розвеселеним. -"То ти хочеш, щоб твій друг приєднався до нас?"
"Саме так",- сказав Зоріан. -"Він супроводжував мене аж до Кота, було б нечемно з мого боку просто відсунути його вбік тепер, коли я тут."
"Ну, гадаю, так",- сказав Даймен, знизуючи плечима й жестом запрошуючи їх іти за ним. -"Він же не твій хлопець, правда?"
Зоріан нахмурився, стримуючи бажання вистрілити в нього блискавкою.
Зак, з іншого боку, був трохи менш стриманим і запустив удар ногою в бік Даймена. Удар, від якого Даймен легко ухилився, з сумом констатував Зоріан.
"О, не будьте такими вразливими, ви двоє, це був лише маленький жарт",- сказав Даймен, заспокійливо махаючи руками перед собою. "Ви двоє повинні знати все про маленькі жарти, зважаючи на ту дурну витівку, яку ви зі мною витворили, коли приїхали. Правда?"
Зоріан незадоволено клацнув язиком. Гаразд, він їх трохи підловив.
Даймен повів їх через маєток до маленького гостьового будинку біля північного краю комплексу, старанно оминаючи великим колом будівлю, де розміщувалися вулики Тараматули.
"Вам не варто туди наближатися",- попередив Даймен. -"Тараматули тримають кілька видів бджіл, і бойові з них зазвичай досить агресивні до незнайомців. Ваш запах для них новий, тож якщо ви підійдете занадто близько, це, ймовірно, доведе їх до сказу. Доглядачі їх заспокоять, але все одно. Дуже страшно бачити, як величезна хмара магічних бджіл-вбивць спускається на тебе."
"Ти говориш з власного досвіду, так?"- запитав Зак.
"Так, спочатку вони мене теж не любили",- підтвердив Даймен. -"Я не маю уявлення, чому Тараматули не попередили мене про це, коли я тільки-но переїхав, але підозрюю, що це було щось на зразок обряду посвячення. Мабуть, вони хотіли побачити, як я відреагую, опинившись у такій ситуації."
"Ти впевнений, що вони просто не були розлючені тим, що їхня дочка вирішила вийти заміж за якогось іноземного простолюдина, і хотіли тебе відлякати?"- з цікавістю запитав Зоріан.
"Ні, я цілком впевнений, що вони задоволені її вибором",- сказав Даймен, звучачи абсолютно байдужим. "Місцева політика досі примушує мене закручувати головою щоразу, коли я намагаюся її зрозуміти, але Тараматули ґрунтовно зміцнили свої позиції на місцевій арені. Зараз вони найбільше потребують потужних магів на своєму боці, і… ну, не хочу занадто хвалитися, але я досить неперевершений."
"Єдине, що в тобі вражає- це твоє его",- пробурмотів Зоріан під ніс.
Даймен або не почув його, або вирішив проігнорувати цей коментар.
"Що ж, буду з тобою відвертим і зізнаюся: вони б воліли, щоб я одружився з кимось із їхніх… менш знатних родичів",- сказав Даймен. "З кимось, хто не був би так тісно пов’язаний з головною гілкою роду. Але я відразу дав їм зрозуміти, що цього не буде. Я прагнув руки Орісси не тому, що жадав їхнього статусу та впливу, я прагнув її, бо кохав її. Або Орісса, або нікого."
Зоріан подумав запитати Даймена, що саме такого дивовижного в Оріссі, але вирішив, що насправді йому не так вже й цікава відповідь, і промовчав.
Зрештою вони дісталися місця призначення - скромної маленької будівлі, яка виглядала як дещо негідне житло для людини, яка незабаром мала одружитися з представником родини Тараматула. Однак Зоріан знав із розмови з Уланною, що це не було справжнє житло, яке Тараматули виділили Даймену. У нього була простора кімната в центральній будівлі, набагато більш гідна для такої людини, як він, просто він здебільшого вирішив нею не користуватися. Він проводив більшу частину часу тут, у цій віддаленій гостьовій будівлі, яку йому виділили як особисту майстерню після того, як він поскаржився, що призначена йому кімната недостатньо безпечна для роботи.
Даймен провів їх усередину будівлі, яка була завалена картами, дивними пристроями та тим, що здавалося старими артефактами, знайденими бог-зна-де.
"Нічого не чіпайте",- попередив їх Даймен. -"Я вас вб’ю, якщо щось зламаєте."
Зоріан знав, що це лише дурна фраза, але не міг не уявити, як Даймен насправді намагається вбити їх обох і зрештою усвідомлює, у що він вляпався. Це викликало сонячну посмішку на його обличчі. О, як це було б чудово...
"Мені не подобається ця посмішка",- зауважив Даймен. -"Серйозно, Зоріане, нічого не чіпайте. Це стосується роботи."
"Я просто дражню тебе",- сказав Зоріан, похитавши головою. -"Ми не чіпатимемо твої речі, не хвилюйся. А як взагалі просувається твоя експедиція?"
Даймен з довгим стогоном впав у крісло, схопив зі столу глиняну фігурку бородатого чоловіка й кілька секунд дивився на неї.
"Вона… йде",- сказав він зрештою. Дуже інформативно. "Я близький до того, щоб знайти її, я знаю це, але ніяк не можу визначити точне місце розташування. Я не розумію. Ми прочесали весь регіон - і я знаю, що це правильний регіон - але все просто…"
Він похитав головою і поклав фігурку назад на стіл.
"У будь-якому разі, я зараз трохи відпочиваю",- сказав Даймен. -"Я подумав, що це трохи прояснить мені голову. Дозволить подивитися на речі з нової перспективи й таке інше. Але досить про мене, поговоримо про тебе. Мені цікаво… як ви двоє так швидко сюди дісталися? Не знаю, як ти, Заку, але Зоріан не міг просто зникнути з дому, поки наші батьки не вирушили у свою подорож до Кота. А це залишає… небагато часу, щоб насправді дістатися сюди."
Зак і Зоріан обмінялися поглядами. Вони деякий час обговорювали, що сказати Даймену про свої цілі та ситуацію, і загальний висновок був такий, що у них не було іншого вибору, окрім як відверто сказати йому правду. Зоріан не був дуже високої думки про свого брата, але Даймен був аж ніяк не дурним, і він знав Зоріана особисто. Не дуже добре, але все ж. У Зоріана не було сумнівів, що Даймен одразу розкусить будь-яку дурну історію, яку вони могли б вигадати про свій візит. І, за досвідом Зоріана, Даймен не був типом, який би мовчки прийняв таке. Їм потрібна була його повна підтримка, і єдиний спосіб донести до нього всю серйозність ситуації - це розповісти йому про петлю часу та їхню потребу в Ключі. Сподіваємося, переконати Даймена буде легше, ніж, скажімо, Адептів Тихої Двері.
"Ми відкрили Ворота і пройшли крізь них",- врешті-решт сказав Зоріан.
Даймен дивно на нього подивився.
"Ворота? Тобто, міжвимірний прохід?"- запитав він.
"Так",- підтвердив Зоріан. -"Ми створили портал прямо з Ельдемара сюди, до Кота."
"Ти говориш нісенітниці, але виглядаєш цілком серйозно",- зауважив Даймен. -"Або ти став дуже добре грати, або ти вважаєш мене ідіотом. Зоріане, якщо ти збираєшся мені брехати, то хоча б перевіряй факти заздалегідь, щоб все виглядало хоч трохи правдоподібно. Ти хоч уявляєш, як важко виголосити заклинання "Ворота"?"
"О, так",- серйозно кивнув Зоріан. -"Мені знадобилося до біса багату часу, щоб освоїти це. "
"Я впевнений",- Даймен закотив очі. -"Ти ж так добре опанував це заклинання, що, судячи з усього, можеш відкрити прохід аж від Алтазії до Південної Маясіни. До речі, як це взагалі працює?"
"Ну, спочатку я створив симулякр і відправив його до Кота…"- почав Зоріан.
"О, то ти ще й симулякри створювати вмієш? Молодець, брате, ти справді геній",- глузливо похвалив Даймен.
"Потім, коли моя копія прибула сюди, ми скоординували свої дії, щоб відкрити прохід між нашими двома локаціями",- продовжив Зоріан, ігноруючи його шпильку. -"З двома магами, які працювали над заклинанням на обох кінцях проходу, відстань не була проблемою."
"Це…" - почав Даймен, а потім зупинився й кілька секунд задумливо мурмотів собі під ніс. "Гаразд, гадаю, це насправді могло б спрацювати. Вітаю, мабуть. Принаймні одна частина твоєї історії має сенс. Хоча це все одно дурниця, бо ти не можеш промовити жодне з цих двох заклинань. Чорт, я не можу промовити жодне з них, то як ти міг би?"
Зоріан уже збирався відповісти, але Зак випередив його.
"А що, якби ми тобі це довели?"- запитав він.
"Довели мені?"- з недовірою запитав Даймен. "І як ти пропонуєш це зробити? Відкрити ще одні Ворота до Елдемару?"
"Звісно",- кивнув Зоріан. -"Побачити - значить повірити. Ніщо з того, що ми можемо сказати, не буде настільки переконливим, як просто показати тобі правду. На щастя, я залишив ще одного симулякра вдома, тож ми можемо відкрити портал туди, коли завгодно."
"Зоріане, це вже занадто, ти ж знаєш…"- зітхнув Даймен.
"Тобі нічого не коштуватиме трохи потішити нас",- зауважив Зак. "У гіршому разі ти зможеш подивитися, як Зоріан трохи виставляє себе дурнем."
Даймен на мить задумався, а потім усміхнувся.
"Так, ти маєш рацію",- сказав Даймен, посміхаючись.
Обидва - дурні.
"То що, мені відкрити портал прямо тут?"- невинно запитав Зоріан. "Оскільки я, очевидно, не можу цього зробити, це не має бути проблемою, правда?"
"Нізащо",- відповів йому Даймен. "Я не ризикуватиму своєю майстернею тільки для того, щоб ти міг довести свою правоту."
Зоріан посміхнувся йому.
"Набридливий шмаркач",- буркнув Даймен. -"Гаразд, як хочеш. Я не маю уявлення, що ви двоє замислили, але поки що піду на це. Натомість я хочу, щоб ти пообіцяв, що потім розповіси мені, чому ти тут. Тобто чому ти справді тут, а не вигадаєш якусь дурну історію."
"Домовилися",- сказав Зоріан, легко погодившись на прохання. Він і так збирався це зробити, тож обіцянка нічого йому не коштувала. "Коли у тебе є час?"
"Зараз я нічого не роблю",- сказав Даймен, похитавши головою й підводячись. "Ходімо. Чим швидше ми з цим покінчимо, тим швидше я зможу повернутися до своєї роботи й Орісси."
Зоріан майже пошкодував свого старшого брата. Демонстрація, яку Зоріан планував влаштувати, була лише початком. У цьому перезапуску на Даймена не чекало спокійне життя, принаймні якщо Зоріан зуміє переконати його, що говорить правду.
Майже. Але не зовсім.
"Я думав, ти казав, що береш перерву в роботі",- зауважив Зоріан.
"Заткнися",- відповів Даймен. -"Ти знаєш, що я маю на увазі."
"Він "працює" зі своєю нареченою",- сказав Зак із хтивою посмішкою на обличчі. "Я впевнений, що це важка, фізична праця."
Даймен пробурмотів щось про підлітків, але більше не коментував твердження Зака.
"Чи нам для цього треба залишати маєток Тараматула?"- запитав Даймен. -"Якщо ти знову влаштуєш сцену, активувавши захисні закляття чи щось таке, я на тебе дуже розсерджуся."
Зоріан задумливо муркнув.
Більшість заклять не створювалися з урахуванням виявлення створення воріт, але ніколи не можна було знати напевно, на що відреагує невідома схема захисту. Принаймні, не без проведення ґрунтовного аналізу самих захисних заклинань, що могло б саме по собі щось спрацювати й підняти тривогу. Не знаючи, як розташовані місцеві захисні заклинання і які в них пороги чутливості, Зоріан міг лише закликати до обережності. Тож група покинула маєток, залишивши охоронцям повідомлення, що вони повернуться "незабаром".
Як і слід було очікувати, це виявилося величезним заниженням. Хоча, мабуть, це було нормально - Зоріан бачив, як охоронці Тараматули подивилися на Даймена, коли той сказав, що повернеться "перш ніж вони встигнуть збагнути", і у нього було відчуття, що Даймен робив таке не вперше.
Можливо, запитувати себе, що Даймен бачив в Оріссі, було неправильно. Краще запитання було: що, в біса, вона бачила в ньому?
***
Зоріан сидів на одному з пагорбів, звідки відкривався вид на Кіорію, і спостерігав за містом. Або, принаймні, робив вигляд, що спостерігає - насправді ж більшу частину своєї уваги він приділяв Даймену, який стояв поруч і в повній тиші дивився на місто. Зак лежав на траві поруч із ними, насвистуючи якусь дратівливо-запальну мелодію та обводячи пальцем контури хмар, навіть не вдаючи, що місто його цікавить. Уся ця ситуація видавалася Зоріану дивною і не зовсім такою, як він очікував, що все складеться, коли вони привезуть Даймена назад до Ельдемара.
Коли група повернулася до Кота, і Зоріан успішно застосував заклинання "Ворота", він очікував, що Даймен… ну, щось зробить. Буде шокований або принаймні здивований. Можливо, навіть стане агресивним щодо них, вимагаючи пояснень або знову сумніваючись у їхній ідентичності. Як мінімум, він очікував, що його брат буде явно не вірити в це досягнення і не зможе вирішити, як реагувати. Натомість Даймен просто став дуже тихим і серйозним, мало що говорив і спостерігав за всім навколо з незвичайною інтенсивністю. Він промовив кілька заклинань, які виглядали досить екзотично в очах Зоріана, але які, як він підозрював, мали на меті з’ясувати, чи не застряг він в ілюзії, виявити, чи не втручаються в його розум, і розкрити будь-які приховані присутності, що чатують навколо них. Зробивши це, він наклав на себе заклинання "Порожній розум", а потім три різні захисні заклинання, і кинув якусь металеву кулю через міжвимірний прохід. Очевидно, це був якийсь дистанційний магічний датчик. Лише коли куля повідомила йому, що з боку Ельдемара біля воріт немає очевидних пасток, він погодився перейти.
Побачивши симулякр Зоріана після прибуття, він нахмурився, але не прокоментував це. Насправді, він майже нічого не коментував з того, що відбувалося відтоді, вирішивши просто мовчки все пильно спостерігати. Зак і Зоріан трохи телепортували його по Ельдемару, аби довести, що так, вони справді відкрили прохід прямо додому, а потім привели Даймена сюди, на цей пагорб, коли зрозуміли, що він просто пасивно йде за ними і ніяк не реагує на події.
Чесно кажучи, Зоріан почав трохи хвилюватися. Вони вже півгодини були на цьому пагорбі, а Даймен просто стояв там, як статуя, дивлячись на місто з дивним скляним поглядом. Чи вони… зламали Даймена чи що?
"Поговори з нами",- нарешті сказав Зоріан, не в змозі більше стримуватися. Зак на мить перестав свистіти й нахилив голову в їхній бік, чекаючи, чи Даймен відреагує.
Він відреагував. Наче прокинувшись від сну завдяки словам Зоріана, він глибоко вдихнув і повільно обернувся на місці, аж поки не опинився обличчям до Зоріана.
"Хто ти насправді?"- з цікавістю запитав Даймен. Його голос був спокійним і неквапливим, але Зоріан міг відчути приховане розчарування та гнів, що там таїлися. Можливо, він очистив свій розум, але Зоріан мав багаторічний досвід читання емоцій людей та зіставлення їх із мімікою та манерами.
"Я Зоріан, звичайно",- відповів він Даймену, так само спокійно й неквапливо. Він очікував, що таке може статися. Якщо людина, яку ти знаєш, раптом стала неймовірно вправною в чомусь або зненацька досягла майстерності в абсолютно нових сферах, то цілком логічно було б вирішити, що вона може бути одержимою або самозванцем.
"Справді",- прокоментував Зоріан.
"Не знаю, Зоріане, думаю, багато хто боявся б тебе набагато більше, ніж мене",- сказав Зак, як і раніше розлягаючись на траві й повністю ігноруючи напружену ситуацію, що розгорталася поруч із ним.
"Тож мені нічого не залишається, як спробувати з’ясувати, чого ти хочеш, і сподіватися, що Зоріан ще живий",- підсумував Даймен, не зважаючи на цей коментар.
"Розумію",- зітхнув Зоріан. -"Гадаю, для тебе не надто дивно дійти такого висновку з того місця, де ти стоїш. Однак ти помиляєшся. Я - Зоріан. Твоя логіка має сенс, але лише якщо ти зробиш певні припущення щодо перебігу часу."
"Що, в біса, це має означати?"- запитав Даймен, нахмурившись. -"Припини намагатися здаватися загадковим і поясни, що ти маєш на увазі."
"Гаразд",- сказав Зоріан. "Правда в тому, що минуло чимало часу, відколи ми востаннє бачилися, брате. Може здатися, що я маю неймовірні здібності, але щоб досягти такого рівня, мені знадобилося майже шість років, навчання у експертів, до яких більшість людей не має доступу, та грошей, яких вистачило б на утримання невеликої країни протягом року. Я на шість років старший, ніж мав би бути, але я все ще Зоріан."
"Це… смішно",- сказав Даймен. Але в його голосі пролунала нотка сумніву. А може, це була надія? Ймовірно, він не хотів вірити, що Зоріана хтось замінив.
"Так само, як і наше твердження, що ми створили міжвимірний прохід через континентальні відстані",- зауважив Зак. "А ми ж тут, чи не так?"
"Це інше",- заперечив Даймен. " Принаймні це теоретично можливо. А це… Я не можу придумати, як це могло б спрацювати. Не можна просто додати людині шість додаткових років життя, щоб ніхто нічого не помітив. Навіть найкращі камери розширення часу не змогли б йому цього дати. До того ж, він натякнув, що взаємодіяв зі світом загалом, поки проживав ті шість років, тож розширення часу не може бути тим, про що він говорить. То що нам залишається?"
"Це залишає нас у світі, де час повторюється",- сказав йому Зоріан. "Напередодні Літнього фестивалю все повертається до початку місяця. Все, що ти робив у попередньому місяці, скасовується, і ти забуваєш. Усі забувають. Ти проживав цей самий місяць стільки разів, роблячи ті самі рухи, приймаючи ті самі рішення, не усвідомлюючи цієї… часової петлі, в якій застряг світ."
Ну, принаймні Зоріан так припускав. Будь-які зміни в певному перезапуску можна було якось пов’язати з діями або його, або Зака, і, безперечно, жодна з їхніх дій досі не була достатньо значною, щоб поширитися аж до Кота, правда?
"Але ми пам’ятаємо",- продовжив Зоріан. -"Ми можемо вдосконалювати свої навички з кожним перезапуском і вчитися на своїх помилках. Саме так я став таким вправним за такий, здавалося б, короткий проміжок часу."
"Ти хочеш сказати, що я фактично нічого не робив останні шість років?"- з недовірою запитав його Даймен.
"Скоріше кілька десятиліть",- сказав Зак. "Шість років тому Зоріан отримав здатність зберігати навички та спогади між перезапусками. Але петля часу існувала вже десятиліттями до того."
Даймен виглядав так, ніби збирався щось сказати, але замість цього почав ходити по трав’янистому пагорбу, бурмочучи собі під ніс щось незрозуміле. Побачивши, що вони знову чекають, поки Даймен прийде до тями, Зак лише знизав плечима і знову почав розглядати фігури в хмарах.
Приблизно через п’ять хвилин Даймен раптом зупинився і знову підійшов до Зоріана.
"Я не кажу, що вірю тобі…" - почав він вагаючись. "Бо я не вірю. Це божевілля. Але я готовий вислухати тебе детальніше."
"Добре",- урочисто кивнув Зоріан. Він склав долоні перед собою і створив ілюзорне зображення планети що повільно оберталася. Над планетою був простий малюнок перевернутого трикутника, з’єднаного з єдиною горизонтальною лінією через його вершину. -"Спочатку був лише світ, на якому ми всі жили, і стародавній артефакт під назвою "Ворота Суверена"…
***
Гарні ілюзії та детальний розповідь не переконали Даймена в правдивості їхньої історії. Принаймні, не повністю. Він був змушений визнати, що Зоріан, ймовірно, був тим, за кого себе видавав, хоча б тому, що знав надто багато випадкових подробиць про їхнє дитинство, але ідея про петлю часу здавалася йому досить божевільною. Втім, інших пояснень, які б пролили світло на ситуацію, було небагато, тож Зоріан сподівався, що незабаром Даймен повністю змириться з усім цим. Допомогло те, що він познайомив Даймена з Ксвімом та Аланіком, які чомусь були для Даймена переконливішими, ніж його власний брат. Якщо Зоріан правильно тлумачив ситуацію, то Даймен тепер вважав його досить нервуючим, що було і трохи дратівливим, і трохи лестним.
Але це не має значення, поки Даймен був зайнятий тим, щоб змиритися з правдою про світ, інші приготування та операції тривали безперешкодно. Адептів "Тихої Двері" нарешті переконали дати їм шанс і в цьому перезапуску, і Зоріан з головою поринув у завдання допомогти аранеям краще зрозуміти їхні ворота Бакори. Був також нечіткий план перевезти деяких їхніх магів до віддалених воріт Бакори, щоб отримати їхні ключі для майбутніх перезапусків, але це ще було на початковій стадії.
Час скористатися Чорною Кімнатою під Кіорією також настав і минув, і цього разу Зак та Зоріан вже не були єдиними людьми всередині. До них приєдналися також Каель та Ксвім. Каель не міг точно практикувати свою алхімію всередині Чорної Кімнати, але він хотів трохи часу, щоб переписати та реорганізувати свої дослідницькі нотатки, оскільки їхній обсяг та хаотичний спосіб, у який вони були написані, робили все це поступово некерованим. Він стверджував, що більшу частину перезапуску досі пішло лише на те, щоб з’ясувати, що він робив у минулому і як на цьому будувати далі. Щодо Ксвіма, то він ділив свій час між підганянням Зака та Зоріана, коли відчував, що вони розслабляються, та експериментами з різними режимами формування. Як і Каель, він також мав гору нотаток, але стверджував, що йому немає потреби нічого переписувати та упорядковувати. Можливо, це було тому, що він був старшим і мав більше досвіду у веденні нотаток, а може, він просто швидко читав і мав абсурдно хорошу пам’ять, але він не мав жодних проблем із швидким засвоєнням нотаток, які Зоріан давав йому на початку кожного перезапуску.
Аланік і Тайвен відмовилися брати участь. Аланік стверджував, що йому немає сенсу там бути, а Тайвен сказала, що не хоче сидіти в крихітній кімнаті з чотирма чоловіками протягом місяця. Що було… цілком справедливо. Йому справді слід було подумати про це ще до того, як він запропонував їй цю ідею.
Зак із багатозначною усмішкою зауважив, що не проти поступитися своїм місцем в одному з майбутніх перезапусків, щоб Зоріан і Тайвен могли мати Чорну Кімнату повністю для себе "для експериментів". На щастя, Тайвен сприйняла це з гумором і лише закотила очі.
Незабаром після того, як вони повернулися з Чорної Кімнати, Зоріан нарешті досяг успіху в тому, що турбувало його вже досить давно.
"Я це зробив!" - вигукнув він, одного дня увірвавшись до кімнати Зака. "Я нарешті досяг успіху!"
Його зустріла картина, на якій Зак сидів на підлозі перед однією з аранеї, яку Адепти Тихої Двері відправили до Кіорії, щоб вона виступала їхнім представником. Зоріан встановив телепатичні ретранслятори між Кіорією та їхньою головною колонією, що зробило таку домовленість менш проблематичною, ніж це було б інакше. Зазвичай побачити Зака, який розмовляє з однією з аранеї без присутності Зоріана, було б досить незвичайним видовищем. Аранеї не дуже поважали таких непсихіків, як Зак, а Зак погано терпів їхню зверхність. Однак Зоріан міг одразу впізнати цю аранею, завдяки тому, що одне з її головних очей було вкрите молочно-білою мембраною, оскільки було пошкоджене в результаті якоїсь магічної аварії в її юності. "Заморожені думки, що простягаються через бездонні прірви" була дещо нетиповою за стандартами аранеї і відчувала глибоку зацікавленість до істот, що не володіють екстрасенсорними здібностями, та до того, як вони сприймають світ. Зоріан підозрював, що це якось пов’язано з тим, що її зір був пошкоджений у відносно молодому віці, а також із загальною філософією аранеї, яка вважає істот, що не володіють екстрасенсорними здібностями, фундаментально неповноцінними. У будь-якому разі, "Заморожені думки" була однією з небагатьох араней, яких Зоріан зустрів за часів перезапусків, яка активно віддавала перевагу спілкуванню із Заком, а не з ним, і не було нічого незвичайного в тому, що вона шукала його, навіть коли не мала жодних офіційних справ.
Зоріан не був до кінця впевнений, чому Зак так охоче потурав цікавості Заморожених Дум, коли він явно не мав високої думки про аранеїв загалом. Можливо, він просто вважав ситуацію достатньо незвичайною, щоб вона була цікавою, а може, він був просто надто ввічливий, щоб відіслати її, але він ставився до Заморожених Дум із дивовижною мірою розуміння та терпіння.
"Ну",- сказав Зак. -"Вітаю, мабуть. У чому саме тобі вдалося досягти успіху?"
"Я знайшов спосіб відкрити таємну дослідницьку лабораторію, заховану в стелі кіорійської павутини",- сказав Зоріан. -"Маю на увазі, не пошкодивши нічого з того, що там знаходиться."
"О?"- запитав Зак, трохи випрямившись. -"Щось цікаве?"
"Я ще все переглядаю, але на перший погляд, більша частина, здається, стосується їхніх спроб перетворити людську магію на форми, більш сумісні з аранеями",- сказав Зоріан.
"Це логічно",- сказав Замерзлі Думки. -"Хіба не в цьому суть життя під Кіорією? Принаймні для нас, аранеїв."
"Правильно",- сказав Зоріан. "Ну, це означає, що мало що з цього буде корисно мені безпосередньо… але, можливо, я все одно знайшов тут золоту жилу. Думаю, інші павукові мережі будуть цим дуже зацікавлені. З такими знаннями в моєму арсеналі я, можливо, зможу домогтися більших поступок від павукових мереж, з якими ми зустрінемося. Можливо, я навіть зможу вмовити їх навчити мене деяким їхнім справді корисним речам, а потім використати це, щоб отримати ще більше корисних речей від інших мереж і так далі…"
"Мені цікаво, що ти так спокійно обговорюєш такий план прямо переді мною",- сказав Замерзлі Думки. -"Але я не можу тебе за це звинувачувати. Моя павутина, мабуть, ще жорстокіше скористалася б такою нагодою, якби опинилася у твоїй ситуації."
"Цікаво це чути",- задумливо сказав Зак. "Тоді, можливо, ми могли б делегувати частину нашого збору навичок вашій мережі? Зоріан, що зрозуміло, трохи побоюється повністю нападати на ваших людей, але якби ми надали вам купу таємних аранеанських технік та обладнання і залишили на ваш розсуд, як ви їх використаєте для здобуття більшого… ну, я впевнений, що Зоріан не питав би надто детально про методи, які ви використовували у своїх справах."
"Я тут, Заку",- поскаржився Зоріан.
"Так само як і "Заморожені думки", коли ти пояснював свій грандіозний план, але це тебе не зупинило",- посміхнувся Зак. -"До того ж, мені здається, більшість аранеїв, яких ми зустрічали, занадто високо про себе думають і їм не завадило б трохи смирення."
"Я… поки що відкладу цю тему",- сказав Зоріан. "У будь-якому разі, я знайшов у дослідницькому центрі одну річ, яка може бути цікавою. У мережі насправді був цілий проєкт, присвячений спробам адаптувати деякі з їхніх ментальних технік до людських екстрасенсів. Ідея, наскільки я розумію, полягала у створенні обмеженого набору навичок для свого роду… людського васала. Звісно, вони їх так не називали, але суть саме в цьому. Екстрасенс отримував би від них інструкції, таких, які він ніде більше не міг би отримати, а натомість служив би речником аранеанців і, за їхніми власними словами, "розв’язувачем проблем". Тут не було б ніякого примусу чи маніпуляцій свідомістю - документи були цілком чіткими щодо цього, оскільки керівництво мережі хотіло, щоб усе було цілком відкрито, якщо когось із екстрасенсів піддавали б психічному обстеженню та іншим перевіркам. Екстрасенсів тримали б у руках за допомогою простої погрози відкликати підтримку та допомогу в навчанні тим, хто не співпрацює. І, можливо, юридичного переслідування, оскільки вони мали намір реалізувати це лише після укладення якоїсь офіційної угоди з адміністрацією Кіорії."
"Тож майже точно як ті маги та родини, що присягають на вірність існуючим Домівкам",- зауважив Зак.
"Так, мабуть, саме звідти вони й взяли цю ідею",- підтвердив Зоріан. "Ось чому я назвав їх васалами. У будь-якому разі, більшість цих навичок занадто примітивні для такого, як я. Я вже занадто добре володію телепатією, читанням думок, ментальним боєм та подібним, щоб отримати користь від основної частини програми. Однак мережа також експериментувала з наданням найвідданішим із цих васалів ментальних технік, подібних до тих, що використовують старійшини аранеанців для покращення свого мислення. Я все ще вивчаю інформацію, але дослідницькі нотатки здаються досить повними. Схоже, що кіорська мережа задокументувала багато очевидних небезпек і пасток, пов’язаних з адаптацією таких "внутрішніх технік" до людських розумів. Маючи доступ до цього, я, можливо, зможу почати експериментувати в цій галузі, не завдавши собі непоправної шкоди."
"Вони, мабуть, залишили після себе чимало божевільних, проводячи такі експерименти",- припустив "Заморожені думки". "Експерименти з такими речами спричиняють багато ускладнень навіть у наших власних спільнотах. Спроби адаптувати ці техніки до людських розумів, ймовірно, супроводжувалися чималою кількістю драматичних невдач."
"У документах ніде не сказано, що сталося з людьми, які брали участь в експериментах, але я підозрюю, що ти маєш рацію",- кивнув Зоріан.
"Якщо хочеш моєї поради, я пропоную тобі почати експериментувати в цій галузі, звернувшись до Майстрів Ідеальних Фантазмів",- сказав йому Замерзлі Думки.
"До них?"- здивовано запитав Зоріан. "Я не знав, що вони є експертами з таких технік."
"Це не так",- відповіла "Заморожені думки". -"Але практично всі павукові мережі мають певний досвід у цій сфері, а "Майстри досконалих ілюзій" - одна з тих мереж, які найкраще розуміють відмінності між людським і павуковим розумом. Крім того, їхні внутрішні техніки відносно безпечні й нешкідливі. Вони зосереджуються на так званих самоілюзіях. Техніки, які залишають більшість твоїх думок недоторканими, лише змінюючи те, як ти сприймаєш світ - підкреслюючи деякі речі у твоєму зорі, блокуючи звуки тощо. На перший погляд, ідея навмисно обманювати себе може здаватися дещо сумнівною, але це може бути дуже корисним і легко скасовується. Якщо ти хочеш розпочати це, не ризикуючи божевіллям, "Творці Досконалих Фантазмів", ймовірно",- твій найкращий вибір."
Задавши ще кілька запитань з цього приводу, Зоріан залишив Зака та "Заморожені думки" до їхньої розмови, яку вони вели до того, як він увірвався до них, і пішов. У нього було занадто багато справ, про які слід було турбуватися в цьому перезапуску, щоб розпочинати такий великий новий проєкт, але це було щось, про що варто було подумати в майбутньому.
***
"То що ти думаєш про Тараматулу?"- запитав Даймен.
Зоріан поглянув на брата, намагаючись розібратися, чому той раптом поставив йому це запитання. Як завжди, Даймен втрачав здатність мислити, коли бачив Зоріана поруч - спочатку він перестав це робити, коли зрозумів, що той справді його брат, а не якийсь самозванець, але коли згодом дізнався, що Зоріан - майстер розумової магії, почав ретельно застосовувати це до себе щоразу, коли вони зустрічалися.
Оскільки Даймен явно так параноїдально ставився до магії розуму, Зоріан утримався від того, щоб зіткнутися з ним щодо його власної психічної природи та того, наскільки він насправді про це знав. До того ж, Даймен все ще не оговтався від усвідомлення, що він лише копія у нескінченно повторюваному кишеньковому всесвіті, тож Зоріан вважав, що було б трохи жорстоко звалювати на нього занадто багато речей одразу. У нього був час. Це конкретне питання не було надто терміновим.
Зараз вони вдвох повільно прогулювалися по зовнішніх межах маєтку Тараматула, нібито щоб просто насолодитися краєвидом, але насправді для того, щоб поговорити, не боячись, що хтось їх підслухає. Зака зараз не було, оскільки Даймен попросив, щоб це була приватна зустріч між ними двома. Натомість він залишився в центральній будівлі маєтку, обмінюючись історіями з репетитором, якого Тараматула надала їм обом безкоштовно - після відносно незручного виступу, який він і Зак влаштували під час їхнього першого прийому, Тараматула вирішила, що їм дійсно потрібен урок з місцевої мови та звичаїв. Тим більше, що незабаром стало очевидно, що вони обоє будуть відвідувати їхнє помешкання досить часто в найближчому майбутньому через їхні часті зустрічі з Дайменом.
Сама садиба була досить великою, з масивною центральною будівлею, оточеною безліччю менших. Принаймні у чверті менших будівель мешкали бджоли, а не люди. Усі споруди були блискуче білими, не тому, що їх так пофарбували й підтримували в чистоті, а тому, що їх збудували з якогось перламутрово-білого каменю, який, здавалося, не бруднився. Центральна будівля, однак, була більш кольоровою, очевидно, щоб виглядати пишніше й привертати увагу. Кольорові, складні плетіння та геометричні фігури обрамляли всі двері та вікна і зигзагоподібно простягалися по відкритих стінах. Вони теж не були намальовані, а, здавалося, виготовлені з напівдорогоцінного каміння та магічних кристалів, вбудованих прямо у структуру стін. Зоріан не був упевнений, але, можливо, вони виконували також функцію підкріплення захисної системи будівлі, тож існувала ймовірність, що вони були не лише декоративними.
Тараматули також дуже любили статуї, більшість з яких зображували суворих на вигляд людей, які, ймовірно, були видатними предками родини, але було також чимало таких, що зображували різних магічних істот. І, звісно, гігантських бджіл. Що б робила родина магів, зосереджена на бджолах, без статуй гігантських бджіл? Усі статуї були витесані й розфарбовані так, щоб виглядати якомога реалістичніше. Жителі Кота дуже любили реалізм у мистецтві, і Тараматули не були винятком.
"Вони напрочуд гостинні й привітні",- сказав Зоріан. -"Я очікував, що вони будуть більш зарозумілими й пихатими, з огляду на їхній статус."
"Це, власне, досить типово для поведінки більшості дрібної знаті",- сказав йому Даймен. -"Я спілкувався з багатьма з них протягом років, і вони рідко бувають відверто неприємними. Навіть якщо вони вважають тебе нижчим за себе, вони рідко дають це зрозуміти, якщо ти не робиш нічого, щоб їх якось роздратувати."
"Тоді я визнаю твою компетенцію в цьому питанні",- Зоріан знизав плечима. -"У будь-якому разі, вони мені подобаються."
"Я радий",- сказав Даймен. -"Тоді, мабуть, ти не матимеш нічого проти того, щоб стати на мій бік, коли приїдуть мама й тато?"
Зоріан кинув на нього здивований погляд.
"Що?"- запитав Даймен, наче захищаючись.
"Ти думаєш, моя думка для них справді має значення?"- запитав Зоріан, піднявши брову. Взагалі-то, він був здивований, що Даймен теж переймається його думкою. "Але звичайно, кинь їм мою підтримку прямо в обличчя, якщо вони запитають. Не те щоб їхня думка про мене могла стати ще гіршою."
"Зоріан, це… трохи занадто жорстко щодо твоїх батьків, не вважаєш?"- спробував Даймен.
"Ні",- безжально відповів Зоріан. -"Я ніколи не мав для них значення. Доки ти не дав чітко зрозуміти, що не маєш наміру осісти й перейняти сімейний бізнес, а Фортов не показав їм, яким насправді він є невдахою. Тоді вони очікували, що я відмовлюся від усіх своїх мрій і планів та перетворюся на того, ким вони хотіли мене бачити."
Даймен деякий час мовчав.
"Розумію",- врешті-решт сказав він. -"Ти був таким розсудливим і спокійним під час наших зустрічей, що я ледь не забув, яким ти зазвичай є - вічним клубочком гніву й образи."
"Іди ти теж до біса, Даймен",- просто відповів Зоріан. -"А взагалі, навіщо ти мене сюди привів?"
"Ну, по-перше, я хотів сказати, що дуже вражений тим, чого ти досяг досі",- почав Даймен.
Зоріан дивно на нього подивився. Даймен хвалив його? Що, в біса, тут відбувається?
"Не дивись на мене так",- заперечив Даймен. -"Я справді так думаю. Шість років - це не так уже й багато в загальному плані. Ти фактично на рік молодший за мене, а вже досягнув стільки. Гадаю, більшість людей, навіть якби їм випала така сама нагода, як тобі, не досягли б стільки за такий короткий час."
Зоріан кілька секунд мовчав, не знаючи, як на це відповісти.
"Дякую, мабуть",- врешті сказав він. "То це означає, що ти тепер визнаєш, що петля часу - це реальність?"
"Так",- кивнув Даймен. "Мабуть, визнаю."
"У такому разі я буду з тобою відвертим",- сказав Зоріан. -"Ми спочатку шукали тебе, бо нам потрібна твоя допомога в одній справі".
"Звісно, що потрібна",- сказав Даймен діловим тоном. -"Якийсь пошук скарбів, припускаю?"
"Так",- підтвердив Зоріан. -"Пам’ятаєш, що я розповідав тобі про третього мандрівника в часі та про те, як він зачинив тут нас усіх? Що ж, у нас є потенційний спосіб розблокувати вихід. Однак для цього нам потрібно зібрати п’ять частин Ключа, який володіє владою над Суверенними Воротами. І одна з цих частин, як вважається, загублена тут, у Коті."
Спочатку Даймен дуже спокійно слухав його пояснення, час від часу злегка киваючи головою, щоб показати, що він згоден і уважно слухає, але потім раптом здригнувся й випрямив спину, ніби його осяяло якесь усвідомлення.
"Зачекай… "Суверенні ворота" - це стародавній імперський артефакт!"- вигукнув Даймен.
Зоріан подивився на нього, ніби той збожеволів.
"Ну, так",- повільно сказав він.
"А це означає, що ці "Ключі", які ти шукаєш, ймовірно, теж є стародавніми імперськими артефактами",- зробив висновок Даймен.
"Так",- підтвердив Зоріан, все ще не розуміючи, чому Даймен так схвилювався з цього приводу. "Перстень, корона, кинджал, куля та посох Першого Імператора Ікосії. Імовірно, куля загубилася тут, у Коті. Один із імператорів особисто очолив армію вторгнення в цей регіон, щоб завоювати його, але армія була розсіяна й відтіснена глибоко в джунглі, де більшість її солдатів загинула. Включно з імператором, тіло та речі якого так і не знайшли. І, як повідомляється, він мав кулю при собі в той час, тож…"
Зоріан замовк, бо Даймен почав сміятися, спочатку тихо, а потім перейшов у справжнє маніакальне реготання. Серйозно, що з ним не так?
"Даймене?"- запитав він невпевнено.
"Звісно. Звісно!"- сказав Даймен. Ніби це щось пояснювало. -"Усе зрештою зводиться до цього, чи не так?"
"Я припускаю, що ти не збираєшся мені пояснювати, чому це тобі здається таким смішним?"- запитав Зоріан, у голосі якого відчувалася роздратованість.
"Тому що, мій дорогий молодший брате",- відповів Даймен -"я теж шукаю цю кулю."