На північ від Князівських Дверей, глибоко в північній пустелі, була невелика, непримітна ущелина з такою ж непримітною печерою, висіченою в одній зі стін. Навряд чи хтось, хто натрапив на цю місцевість, звернув би на неї особливу увагу, хоча, якби він був дуже спостережливим або досвідченим у лісових справах, то міг би помітити, що це місце було напрочуд... спокійним.
Однак це було далеко не так. Мешканець печери був жорстоким і могутнім, й багато істот заплатили життям за вторгнення на його територію. «Спокійна атмосфера» була просто результатом того, що звір вбивав усе їстівне або небезпечне в своїй безпосередній території, що змушувало більших і розумніших істот уникати цього місця.
Незважаючи на те, що всі це знали, хтось збирався вдертися в це місце і спровокувати сіру мисливицю, яка чатувала всередині печери. Високо в повітрі над цією територією плавала дерев'яна платформа, густо вкрита кристалічними символами, а на ній стояв хлопець, схожий на Зоріана, але, мабуть, не він.
Це був симулякр Зоріана, і його послали сюди, щоб він загинув.
Зі свого безпечного місця високо в небі симулякр дивився на чорний вхід до лігва сірого мисливця, нервово бавлячись годинникоподібним пристроєм у кишені, який керував платформою, на якій він стояв. Було б неправдою сказати, що він не хвилювався з приводу того, що від нього очікували. Звісно, це була його власна ідея, коли він і оригінал ще були одним цілим, але... одна справа вирішити створити копію себе, щоб вона послужила приманкою для гігантського павука-людожера, а зовсім інша — з'явитися на світ і усвідомити, що ти і є ця приманка.
Він був створений за образом свого творця... а Зоріан? Він мав дуже сильний інстинкт самозбереження. Він не міг пригадати, щоб коли-небудь мав суїцидальні нахили, і навіть після того, як опинився в часовій петлі, він уникав ризикувати своїм життям без вагомої причини.
Він боявся. Ось, він це сказав. Він не просто хвилювався, він до біса боявся! Як він міг не боятися? Його мав розірвати на шматки гігантський павук, а він мав просто стояти і дозволити цьому статися. Це було...
Він похитав головою, намагаючись заспокоїти свої думки. Він сам вибрав це. Він пам'ятав, як розробляв цей план, пам'ятав усі аргументи, чому саме так має бути, і все це було так само справедливим зараз, як і тоді. Лише його власна боягузтво змушувало його вагатися зараз. І хоча Зоріан ніколи не був і, ймовірно, ніколи не буде взірцем хоробрості... він був кращим за це.
Проте. Менш ніж годину тому він був готовий пожертвувати своєю копією заради цього. Він чітко це пам'ятав. Це здавалося його власним рішенням, хоча технічно він тоді навіть не існував. Що про нього говорило те, що тоді він був таким безтурботним щодо цього рішення, а тепер, коли він сам мав стати жертвою, він почав сумніватися?
Один із перснів, що висів на його шиї, раптом на мить завібрував. Оригінал намагався зв'язатися з ним. Він послав телепатичний зонд у цей перстень, який насправді був мініатюрним телепатичним реле, і встановив зв'язок із розумом справжнього Зоріана. Він коротко замислився, чи можна використовувати їхні душі як телепатичний канал замість штучних реле, оскільки вони всі були єдиним цілим. Однак він занадто мало знав про магію душі, щоб оцінити, наскільки складною буде така ідея, тому відкинув цю думку.
[Готовий?] — запитав оригінальний Зоріан.
Симулякр завагався, лише на мить. Оригінал здавався... впевненим. Страх і тривога, що мучили симулякр, були повністю відсутні в думках його батька(оригінала). Натомість оригінал здавався сповненим очікування, навіть збудженим. Яка величезна різниця в мисленні, а ж вони так недавно відокремилися один від одного...
Ну, не має значення. Як не дивно, він не звинувачував оригінал за його ставлення. Який у цьому був би сенс? За останні кілька перезапусків, відколи Зоріан опанував заклинання симулякра, він невпинно його практикував. Наразі будь-яка його копія була досить вдалим відтворенням оригіналу. Симулякр був упевнений, що він зроблений з того ж тіста, що й оригінальний Зоріан, тож, ймовірно, він поводився б так само, якби їхні позиції якось змінилися місцями.
Якщо він прокляв би Зоріана, то прокляв би і себе.
[Я готовий], — відповів симулякр.
Після короткої паузи він також вклав свої думки про використання їхньої душі як телепатичного каналу в пакет пам'яті і надіслав їх через зв'язок до оригіналу. Про всяк випадок, якщо оригінальний Зоріан з якихось причин не мав такої ж ідеї.
Була коротка пауза, під час якої оригінал, здавалося, обмірковував ситуацію. Коли він нарешті відповів через кілька секунд, це було лише одне слово.
[Іди.]
Симулякр не сперечався і не тягнув час — він одразу натиснув кнопку на пристрої, схожому на годинник, у своїй кишені, і дерев'яна платформа почала стрімко опускатися вниз. Якось, коли нарешті настав момент істини, він зміг відкинути всі свої турботи і вагання та діяти рішуче. Він все ще боявся, але в ньому також була рішучість… а може, це була просто зреченість? У будь-якому разі, дивлячись, як земля швидко наближається, він знав, що зможе це зробити. Він зможе зіграти роль, яку йому судилося зіграти.
Хоча він зараз стояв на шматку дерева, що мчав до холодної, нещадної землі, симулякр не хвилювався, що розіб’ється об землю і загине. Платформа насправді не падала в класичному розумінні, про що свідчив той факт, що вона залишалася вирівняною горизонтально до землі, а не крутилася в повітрі хаотично. Це був магічний транспортний засіб, що виконував контрольоване зниження, і симулякр повністю довіряв його конструкції. Зрештою, він пам'ятав, як його створював.
Ні, всі його турботи і увага були спрямовані на непримітний вхід до печери в ущелині. Він змирився з тим, що в найближчому майбутньому його розірве на шматки гігантський вбивця павук (ну, майже), але чи принесе його смерть якусь користь, залишалося відкритим питанням. План був нескладним — йому просто потрібно було заманити сіру мисливицю на дерев'яну платформу під його ногами, що призвело б до активації безлічі пасток і захисних заклинань, прикріплених до неї, і вирішило б долю павука. Проблема полягала в тому, що сіра мисливеця була досить спритна у розпізнаванні пасток. Тому він і вибрав такий спосіб проникнення. Теоретично, раптове падіння з неба прямо в середину території сірої мисливиці мало б застати павука зненацька і розлютити його настільки, що він кинувся б на нього, не переконавшись, чи не потрапляє він у пастку.
Теоретично. На практиці сірий мисливець був дратівливо непередбачуваним. Це був не перший раз, коли Зак і Зоріан боролися з цією істотою, і їхні попередні сутички з нею були... ну, зрештою, їм вдалося вирвати перемогу. За певним визначенням «перемоги». Сірий мисливець зрештою загинув, так, але в одному перезапуску Зак був покусаний і не міг нічого чаклувати до кінця перезапуску, а в іншому Зоріан мав обидві ноги настільки розтрощені, що йому знадобився цілий тиждень, щоб вилікуватися, навіть з найкращою медичною допомогою, яку можна купити за гроші. Боги, як це було боляче. На щастя, він був лише копією розуму, що мешкав в ектоплазматичній оболонці, тож він не мусив повторно переживати той досвід — адже у нього не було кісток, які можна було б зламати.
Сподіваємося, пастка спрацює. Було б добре отримати яйцевий мішок павука цілим (чого вони досі не змогли досягти), хоча б для того, щоб він міг похизуватися цим досягненням перед Сільверлейк. Але якщо цього не вдасться, Зоріан задовольниться справжньою перемогою, а не пірровою, яка змусить їх відновлюватися до кінця перезапуску.
Симулякр нахмурився. Знаєте що? Він не збирався ризикувати. Якщо йому судилося померти, то він хотів, щоб його смерть була значущою і принесла щось. Тому, перед тим як впасти на землю, він занурився в запаси мани, які він ділив з оригіналом, і наклав на себе заклинання прискорення. Він одразу відчув, як світ навколо нього сповільнився, а заклинання прискорило його особистий плин часу приблизно у два з половиною рази. Це не було частиною плану — насправді, оригінал, ймовірно, зараз проклинав його до пекла і назад за те, що він змарнував значну частину його дорогоцінних запасів мани — але ефект прискорення міг дозволити йому реагувати достатньо швидко на рухи сірого мисливця, щоб фактично виконати свою місію, тож оригінал просто мав з цим змиритися.
Платформа впала на землю з дивовижною м'якістю, а потужні захисні чари, що виходили від неї, пом'якшили силу удару до ледь відчутної. Але симулякр все одно відчув його і на секунду спіткнувся на місці. Він майже відразу оговтався, але до того часу сірий мисливець уже зробив свій хід.
Яка швидка реакція. Схоже, вони знову недооцінили павука, бо менш ніж за секунду після того, як платформа торкнулася землі, сірий мисливець уже вистрибнув із входу в печеру. Мабуть, він виявив вторгнення, коли симулякр ще був у повітрі, і вже рухався, коли дерев'яна платформа торкнулася землі.
Завдяки своєму загостреному сприйняттю, симулякр міг бачити в усіх жахливих деталях волохате, багатоноге тіло сірого мисливця, що летів у повітрі. Величезні блискучі ікла, бездушні чорні очі, пір'ясте хутро, що вкривало все його тіло...
Симулякр не соромився зізнатися, що на мить завмер на місці. Однак він швидко отямився, якраз вчасно, щоб побачити, як сірий мисливець врізався в землю поруч із яром, піднявши хмару пилу та гравію, і відразу ж знову злетів у повітря. Він пильно спостерігав за звіром, намагаючись придумати найкращий спосіб утримати його на платформі достатньо довго, щоб пастки повністю активувалися. Але щось було не так — сірий мисливець летів занадто високо і занадто швидко. З такою швидкістю і під таким кутом підйому павук...
Чорт, він повністю пролетить повз його місцезнаходження! Він не клюнув на приманку. Можливо, він розумів, що платформа була пасткою, а може, він знав, що симулякр був лише ектоплазматичною конструкцією і тому не вважав його достатньо загрозливим — хай там як, сірий мисливець вирішив повністю ігнорувати симулякр Зоріана і платформу, на якій той стояв.
У той момент симулякр розривався між почуттям розваги та роздратування. З одного боку, те, що павук вбивця повністю ігнорував його після всіх тих внутрішніх переживань, які він пережив, було досить кумедним... але той факт, що павук явно переслідував оригінал, був поганим і, об'єктивно, найгіршим результатом, яким могла закінчитися ця місія. Симулякр, такий як він, був набагато більш замінним, ніж оригінал.
Він думав спробувати телекінетично заманити сірого мисливця в пастку або привернути його увагу за допомогою магії розуму... але його спогади підказували, що це ніколи не спрацює. Сірий мисливець мав шалено високий опір магії, і спроба вплинути на нього безпосередньо за допомогою магії була схожа на спробу утримати живого вугра... вправа в розчаруванні. Замість цього він спробував щось інше. Коли сірий мисливець пролітав над головою, симулякр створив товсту мотузку з магічної сили і спробував заплутати нею сірого мисливця та затягнути його на платформу. На жаль, павук скрутив своє тіло в повітрі, уникнувши мотузки приблизно на сантиметр. Потім він встиг швидко вирівнятися і міцно приземлитися на ноги, приземлившись на значній відстані за платформою.
Розчарований тим, що його місія провалюється, симулякр спробував привернути увагу сірого мисливця, вистріливши в його спину кулю з заплутаних ектоплазматичних ниток. Він знав з досвіду, що сірий мисливець достатньо сильний, щоб прорвати заклинання, але, що було досить принизливо, заклинання навіть не влучило в нього як слід. Павук миттєво зреагував, перекотившись убік, щоб уникнути основної сили заклинання. Кілька ниток все ж зачепилися за нього, щільно обмотавшись навколо його ніг, але сірий мисливець просто прискорився вперед, вириваючи купки трави з лісової підлоги, коли його ноги шукали більшого зчеплення, а нитки, які намагалися його стримати, розірвалися, наче були зроблені з соломи. Потім він помчав у далечінь, кілька разів змінюючи напрямок, щоб уникнути кількох надпотужних магічних ракет, які симулякр відправив за ним як прощальний подарунок. Незважаючи на те, що вони були надто потужними і кинутими поспіхом, ракети були ледь помітні, існуючи лише як легке забарвлення в повітрі — свідчення майстерності Зоріана у володінні заклинанням. Незважаючи на це, сірий мисливець не тільки міг їх бачити, навіть не обертаючись, але й рухався з достатньою швидкістю та спритністю, щоб перемогти їхню функцію самонаведення і все одно ухилитися від них. Це навіть не повинно бути можливим, чорт забирай!
Симулякр дивився на слід пилу, залишений сірим мисливцем, і глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися (хоча він був лише ектоплазматичною конструкцією і насправді не потребував дихання). Чортова павучина навіть не мала совісті обернутися і звернути на нього увагу після атаки, не кажучи вже про те, щоб зайти на платформу. Він ставився до симулякра, як до особливо агресивного каменю чи чогось подібного, а не до реальної загрози!
Ну що ж. Його місія, безумовно, провалилася, але, можливо, він міг допомогти оригіналу якимось іншим чином. Він почав бігти за монстром і надіслав повідомлення оригіналу через ретранслятор, що висів у нього на шиї, з проханням про вказівки. Оригінал спостерігав за подією своїми чуттями, тому йому не довелося багато пояснювати. Йому одразу сказали «тільки спостерігай і припини марнувати ману». Вау, який же він дурень. Він припустив, що трохи марнотратив їхні спільні запаси мани, але Боже ж! Він просто намагався якось врятувати ситуацію.
Коли він нарешті наздогнав сірого мисливця, він побачив поле бою. Зак і Зоріан разом з групою големів (двома великими і повільними для захисту та десятьма меншими і швидшими для відволікання уваги) билися з сірим мисливцем. Сірий мисливець кинувся на Зоріана — оригінального — але врізався в товсту різнокольорову силову пластину і відскочив. Зак спробував скористатися цим і пронизати його, кинувши в нього три чорні дротики, але павук миттєво переорієнтувався, танцюючи навколо снарядів, як листок на вітрі, і кинувся назад на Зоріана, щойно його ноги торкнулися землі. Він рухався зигзагами по землі, піднімаючи пил і гравій, й бездоганно ухилявся від усіх пасток, які були заздалегідь заховані в цій місцевості, включаючи деякі суто немагічні, такі як приховані ями та залізні ведмежі пастки. Зак робив все можливе, щоб вразити його безліччю заклинань-снарядів, а Зоріан наказав своїм големам блокувати його і намагатися штовхнути в один із зазначених снарядів або пасток, яких він уникав. Все було марно. Спритність і швидкість сірого мисливця були нереальними, і ті кілька разів, коли він опинявся в пастці атак і пасток, він безвідмовно визначав, яку атаку він може витримати, не отримавши поранень.
Зак запустив щільну скелю в спину павука, що опинився в пастці, але той відштовхнувся задніми лапами, як кінь, і розбив скелю з магічно затверділої породи, наче це була просто пухка земля. Зоріан зумів вразити його потужним спалювальним променем, але це лише спалило частину густого «хутра», що покривало його тіло, і, здавалося, не завдало йому жодної тривалої шкоди. Зак ув'язнив його в клітці з густого, багатошарового поля сили, але мати сірих мисливців розбила кожну з них, наче вони були зроблені з паперу, і вирвалася на свободу, перш ніж Зак і Зоріан змогли зміцнити в'язницю настільки, щоб утримати її. Один із менших големів зумів вчепитися в спину сірого мисливця; не вагаючись, павук врізався спиною в дерево, змусивши голема відпустити його.
Симулякр спостерігав за всім цим, стежачи за битвою і чекаючи на відповідний момент, щоб діяти. Він знав, що, незважаючи на очевидну невдачу Зака і Зоріана в нанесенні шкоди сірому мисливцю, ситуація на даний момент була під контролем. Вони вже двічі билися з цією твариною і, хоча щоразу платили за це високу ціну, вони також навчилися тримати її на відстані і тиснути на неї. Єдина причина, чому сірий мисливець ще не впав, полягала в тому, що ні Зак, ні Зоріан ще не намагалися вбити його з усіх сил. Вони все ще сподівалися отримати його яйця відносно неушкодженими, тому не могли використовувати заклинання площі дії так безрозбірливо, як слід було б проти такого супротивника.
І справді, хоча битва не вбила сірого мисливця, з кожною хвилиною він все більше відступав до дерев'яної платформи. Однак павук, здавалося, усвідомив, що його заганяють у пастку, і вперто відмовлявся піддаватися.
Нарешті, коли і Зак, і Зоріан почали вичерпувати ману і фізично виснажуватися, а всі, крім двох, менших големів були зведені до брухту, їм нарешті вдалося заманити сірого мисливця в пастку. Зоріан навмисно залишив себе дещо відкритим, створивши відносно високий захисний пласт сили, і сірий мисливець покусився на приманку і спробував прослизнути під ним, щоб дістатися до Зоріана. Можливо, він сам втомився і вирішив ризикнути? У будь-якому разі, Зоріан був готовий до цього і негайно матеріалізував перед собою міжвимірні ворота... ворота, вихід з яких вів прямо на дерев'яну платформу. Павук спробував викрутитися в повітрі, щоб ухилитися, але Зак все одно штовхнув його потужним поривом вітру.
І тоді, коли він вже мав врізатися в дерев'яну платформу і потрапити в пастку, сірий мисливець розкрив свою останню козирну карту — він вистрілив ниткою шовку зі свого заднього кінця і використав її як рятувальний канат, щоб підтягнути себе до краю платформи, повністю уникнувши зіткнення.
«Гаразд, досить, — пробурмотів Зак. — Ми його знищимо, хай там як, навіть якщо це коштуватиме яєць».
«Гаразд», — незадоволено погодився Зоріан.
Симулякр міг зрозуміти розчарування оригіналу. Вони були так близько до повної перемоги...
Один із големів, що залишилися, спробував знову штовхнути сірого мисливця на платформу, але павук зробив сальто назад — інакше це не описати — і приземлився прямо на голема. Потім він відштовхнувся, використовуючи голову голема як опору, щоб віддалитися від зони ризику, і при цьому штовхнув голема прямо на платформу.
...але так далеко.
Гігантська вогняна буря раптово охопила всю територію, завдяки Заку, і вперше за весь бій сірий мисливець закричав. Він був швидким і витривалим, але не зміг ухилитися від заклинання, яке охоплювало таку велику територію, а вогонь був настільки інтенсивним, що він не зміг повністю його відбити. Він не загинув, але великі ділянки його хутра зникли, а два ока лопнули від спеки.
Його яйцевий мішок повністю перетворився на попіл.
Сіра мисливиця-мати випустила пронизливий крик люті через знищені яйця і повністю оскаженіла. Більше не дбаючи про уникнення пошкоджень, павучиха кинулася на Зака, якого він правильно визначив як джерело вогняної бурі, з ще більшою швидкістю, ніж раніше. Він прорвався крізь град снарядів, випущених у нього Заком і Зоріаном, втративши при цьому ногу і ще одне око, і продовжив бігти. Йому майже вдалося встромити свої ікла в груди Зака, але Зоріан встиг відкликати хлопця, перш ніж удар досягнув мети.
Скажена сіра мисливиця була небезпечна. Вони ставали менш обережнішою і більш схильною приймати на себе шкоду, щоб у свою чергу завдати її іншим. У попередніх сутичках із сірою мисливицею-матір'ю їх застала зненацька зміна тактики, через що Зоріан зламав обидві ноги. Цього разу, однак, вони були готові до цього... і для тих, хто знав, що буде, з лютим сірим мисливцем було насправді легше боротися, ніж зі спокійним.
Зачароване Заком заморожування всієї території, куля руйнівної сили від Зоріана і колективна жертва решти големів, які накинулися на нього і самознищилися, — і сірий мисливець нарешті загинув. Його понівечене тіло виглядало як жива зона бойових дій, але, що стосується симулякра, то той факт, що він залишився цілим після всього, що пережив, вже був дивовижним.
«Шкода», — сказав оригінал, підходячи до трупа, щоб оглянути його. «Я справді думав, що цього разу у нас є шанс дістати його яйця».
«Я просто радий, що мене знову не вкусили», — сказав Зак, потираючи груди, ніби намагаючись позбутися фантомного болю. «Дякую, що врятував мене. У будь-якому разі, не варто бути занадто жадібним. З цією істотою важко боротися, навіть коли ми виклалися на повну, не кажучи вже про спроби її захопити. Ми все ще маємо її труп у досить хорошому стані, а це означає, що можемо знову приготувати ті чудові зілля для посилення магічного сприйняття. На мою думку, це достатня винагорода».
Симулякр посміхнувся, згадуючи, як шокований був Лукав, коли вони принесли йому труп Сірого Мисливця в одному з перезапусків і попросили перетворити його на зілля для посилення. На жаль, сірі мисливці були настільки рідкісними і небезпечними для полювання, що не існувало загальнодоступних рецептів зілля з їх використанням, не кажучи вже про конкретне зілля, яке надавало тому, хто його випив, свої чуття. Лукав не міг цього зробити. Він сказав, що це було поза його компетенцією. Все, що він міг зробити, — це дати їм список кращих алхіміків, які могли б їм допомогти, хоча він попередив їх, що навіть вони, ймовірно, повинні будуть винайти нове зілля з нуля, щоб виконати їхнє прохання. Зак і Зоріан провели два тижні, відвідуючи різних виробників зілля, рекомендованих Лукавом, поки не знайшли того, хто був здатний працювати з трупом, який вони мали, і навіть тоді жінці знадобилося більше одного перезапуску, щоб створити зілля. Вони мусили дати їй дослідницькі нотатки, які вона сама зробила під час попереднього перезапуску, і вигадати щось, щоб пояснити, звідки вони їх взяли.
Зрештою вони отримали рецепт перетворення мертвих сірих мисливців на потужні зілля сприйняття мани, але пов'язані з цим проблеми остаточно переконали Зоріана почати вчитися самому виготовляти зілля перетворення. Він все ще був новачком у цій галузі, але навіть те невелике, що він знав, було корисним. Зілля «орлине око» було напрочуд легким у виготовленні, а гострота зору, яку воно давало, була вражаючою.
«Так, саме так», — сказав симулякр, підходячи до групи і злякавши Зака.
«Ти все ще тут?» — запитав Зак. — «А, так, Зоріан казав, що павук тебе повністю ігнорував».
«Так, сірий мисливець абсолютно не цікавився мною. Мабуть, він відчував, що я симулякр. Його чуття дійсно щось».
«Тут щось не так, — сказав Зак. — Зоріане, ти впевнений, що ця істота не розумна?
— Так, — відповів Зоріан. — Я не можу впливати на її розум, але моє розумове чуття працює на ній без проблем, і я можу оцінити її розум. Вона дурніша за троля.
— Але все одно вона розумна, як ворона чи кабан, — заперечив симулякр своєму творцеві. — Вона має хитрість тварини. Пам'ятаєш, як Зак затягнув нас у той бар у Князівських Дверях, а потім почав п'яну розмову з тією групою мисливців?
— Ех, як я міг забути? — сказав Зоріан.
«Знаєш, Зоріане, дивитися, як ти так розмовляєш сам із собою, — це досить сюрреалістично», — зауважив Зак.
Ні симулякр, ні оригінал ніяк не відреагували на його слова.
«У будь-якому разі», — продовжив симулякр. «У якийсь момент мисливці розповіли, що їх найняли, щоб зупинити диких кабанів, які знищували врожай навколо міста, і поскаржилися, як швидко кабани навчилися розпізнавати і уникати пасток. Вони сказали, що кабани навіть навчилися розпізнавати магічні пристрої, незважаючи на те, що, наскільки відомо, вони не мали жодного магічного сприйняття».
«Так, але це набуті навички», — сказав Зоріан, хмурячись. «Кабани мають постійно стикатися з пастками, щоб навчитися з ними боротися. Сірий мисливець не мав можливості навчитися цьому».
«Звідки ти це знаєш?» — заперечив симулякр. «Це ж Сільверлейк відправила нас сюди, пам'ятаєш? Логічно, це означає, що вона сама намагалася дістати яйця і зазнала невдачі. Я сумніваюся, що вона намагалася битися з сірим мисливцем віч-на-віч, тож...»
«Вона використовувала пастки», — сказав Зоріан, нарешті дійшовши того ж висновку, що й симулякр. «Вона використовувала всілякі пастки, і все, що вона зробила, — це навчила його розпізнавати їх і уникати».
Зоріан виглядав абсолютно обуреним тим, що Сільверлейк фактично навчила сірого мисливця, як реагувати на людських нападників, і навіть не потрудилася розповісти їм про це, але Зак лише легенько посміхнувся.
«Оманливі замовники місій, як ностальгічно», — сказав він. «Я пам'ятаю, як вперше мене обдурили, я був навіть більш розлючений, ніж Зоріан. Але, Зоріане, мені цікаво, що твій симулякр зрозумів це раніше за тебе. Як це можливо?»
«Різні точки зору», — сказав симулякр, злегка знизавши плечима.
«Ми розійшлися лише кілька годин тому, — зневажливо сказав Зоріан. — Наскільки ж різні можуть бути наші точки зору?»
Симулякр нахмурився, трохи роздратований відповіддю. Він не відповів словами. Натомість він змусив Зоріана з'єднатися зі своїм розумом і закидав його кількома вибраними спогадами. Нервове очікування перед спуском платформи. Жахливий вигляд сірого мисливця, який вистрибнув з печери і, здавалося, стрибнув на нього. Почуття розчарування і безсилля, коли він спостерігав за битвою, не маючи можливості зробити щось значуще. Зоріан задихався і зробив крок назад, здивований цією раптовою псевдоатакою, і подивився на нього з подивом.
«Дуже різними», — сказав симулякр, а потім навмисно зруйнував своє ектоплазматичне тіло і розчинився в димі.
Його робота була виконана.
***
Був прекрасний сонячний день, і Зоріан стояв на покинутому полі, далеко від усього небезпечного та важливого. Він не був сам. Навколо нього стояла група знайомих людей: Зак, Тайвен, Імая, Кіріель, Кана та Каель. Всі вони зібралися навколо кам'яного столу, який Зоріан створив із сусідньої землі, і дивилися на пляшки з зіллям, виставлені в центрі столу. Кожен з них реагував по-різному.
Зак виглядав злегка зацікавленим, але в іншому був спокійним і зібраним. Тайвен мала віддалений, задумливий вираз обличчя, здавалося, вона була поглинена власними думками і майже не помічала оточення. Імая здавалася розриваною між тихим хвилюванням і побоюванням, час від часу поглядаючи на Кіріель і Кану з легким хмурим виразом обличчя. Вона, мабуть, вважала, що вони занадто молоді, щоб бути тут. Судячи з незадоволеного, кислого погляду, який Каель кидав Зоріану, він, мабуть, погоджувався з цим висновком. Однак Зоріан не каявся — якщо Каель не хотів, щоб Кана була тут, він міг просто відмовитися брати її з собою. Це не була провина Зоріана, що Каель був занадто слабкодухий, щоб протистояти плачу своєї дочки, і в кінці кінців поступився її проханням.
Що стосується Кіріель, то вона практично тремтіла від хвилювання, дивлячись на пляшку з зіллям так, ніби хотіла проковтнути її очима. Це було трохи комічно, але Зоріан міг її зрозуміти.
Адже не щодня випадає шанс перетворитися на птаха і полетіти.
— Гаразд, — нарешті сказав Зоріан. — Я даю вам останній шанс відмовитися.
Крім гучного «ні» Кіріель, він не отримав жодної відповіді. Він припустив, що це означає, що ніхто з них не відмовиться в останній момент, але, щоб переконатися, він кинув цікавий погляд на Каеля, оскільки той, здавалося, був найбільше проти цього.
Кана, яку Каель тримав у руці, помітила цей погляд і тихо скиглила, ніби попереджаючи батька, щоб він навіть не думав відправляти її геть. Каель відповів розвеселеним хмиканням і недбало погладив її по лобі.
— Я зроблю це, хоч і не погоджуюся з цим, — сказав Каель, дивлячись Зоріану прямо в очі. — Мабуть, я повинен привітати тебе — вже давно Кана так очевидно не хотіла чогось. А тепер поспішай пояснити все, поки я не передумав.
— Добре, — Зоріан знизав плечима. — Я буду коротким. Тут шість однакових зілля для перетворення. Випий його, і ти перетворишся на сокола-сапсана.
— І тоді ми зможемо літати? — захоплено запитала Кіріель.
— Звичайно, — відповів Зоріан. — Який сенс перетворюватися на птаха, якщо не можна літати? Хоча може знадобитися деякий час, щоб навчитися правильно керувати своїм новим тілом, тож не дивуйтеся, якщо перші спроби будуть невдалими.
— А що, якщо хтось з якихось причин впаде з неба? — запитала Імая. — Або якщо щось спробує нас з’їсти?
«Ось чому є шість зілль, а не сім», — зазначив Зак. «Я залишуся неперетвореним і втручуся, якщо хтось налажає. Щодо того, що хтось спробує вас з’їсти… ну, цього не повинно статися. Але якщо все ж таки станеться, Зоріан буде літати поруч із вами і влаштує їм пекло. У цій місцевості немає нічого, що могло б вижити проти нього».
Головним чином завдяки його психічним здібностям. Для звичайних магів перетворення в нелюдську форму було досить ризикованим, оскільки вони втрачали доступ до всіх структурованих заклинань. Психічні здібності Зоріана були такими ж корисними в вигляді сокола, як і в людській подобі, тому він був далеко не таким беззахисним.
«Гаразд. Приємно знати, що ти добре все обдумав і не робиш цього з примхи», — сказала Імая. «Але чи не надто це дорого? Не зрозумій мене неправильно, я б хотіла спробувати бути соколом так само, як і інші, але... просто здається таким марнотратством витрачати всі ці зілля на те, що по суті є грою».
Ах, так — Імая була єдиною дорослою людиною тут, яку не поінформували про часову петлю. Одного дня він збирався розповісти їй правду, щоб подивитися, як вона відреагує.
Він кілька секунд намагався скласти в голові переконливу відповідь, але, перш ніж він встиг її озвучити, Тайвен вже втрутився, щоб пояснити замість нього.
«Не хвилюйся про це», — зітхнув Тайвен. «Це таємниця, тому я не можу розповісти тобі подробиці, але вартість цих зілля для цих двох настільки мала, що практично не має значення».
Після кількох додаткових пояснень зілля було роздано всім присутнім, крім Зака. Спочатку Зоріан мав намір випити своє зілля першим, щоб переконати інших, що воно діє, але, судячи з усього, Кіріель не потребувала переконань і відразу випила своє, коли Зоріан простягнув їй пляшку. Вона перетворилася без жодних проблем, і решта мали змогу спостерігати, як нова дівчинка-сокіл близько хвилини метушилася на траві. Вона спробувала відразу злетіти і виявила, що це не так просто, як можна було б подумати.
Після цього решта випили зілля і також перетворилися.
Наступні кілька годин були досить неоднозначними. З одного боку, ніхто не постраждав. З іншого боку, виявилося, що Зоріан сильно недооцінив, наскільки важко для більшості людей контролювати абсолютно чуже тіло. Він думав, що його перші спроби бути птахом були невдалими, але порівняно з тим, що демонстрували його нинішні учні, він був як вроджений геній. Подумавши, він дійшов висновку, що це, ймовірно, ще одна річ, яка приносила йому користь завдяки його «відкритості», як би це назвали Аранеї. Суть його психічних здібностей полягала в тому, що вони давали йому більшу обізнаність про власний розум і дозволяли обробляти психічну інформацію з абсолютно чужих джерел — саме тому він міг так легко контактувати з розумом інших людей і читати їхні думки, саме тому ворожіння, які скидали інформацію прямо в розум того, хто їх проводив, працювали для нього краще, і, ймовірно, саме тому він міг набагато краще впоратися з перетворенням на абсолютно чуже тіло, ніж, скажімо, Імая чи Каель.
Він раптом набагато краще зрозумів, чому магія перетворення була такою відносно нішевою і чому перевертні все ще були предметом заздрості тих, хто бажав прийняти форму інших істот. Навчитися контролювати тіло, відмінне від того, до якого ти звик, було важко для Зоріана, і, мабуть, ще важче для інших людей. Той, хто хотів скористатися магією перетворення, не міг робити це за власним бажанням — йому доводилося багато тренуватися у новій формі, перш ніж він міг використовувати її в серйозних цілях.
Проте, до того часу, як дія зілля минула, всім вдалося хоча б раз злетіти. В основному це сталося завдяки присутності Зоріана — він використовував свою телепатію, щоб безпосередньо показати людям, як повинен рухатися сокіл, іноді навіть керуючи їхніми рухами протягом декількох секунд, щоб продемонструвати, що вони роблять неправильно. Якби вони пробували це самостійно, ймовірно, їм знадобилося б щонайменше три-чотири сесії, щоб навчитися правильно. І цілком можливо, що в процесі вони б травмувалися.
У підсумку всі погодилися, що бути соколом і літати в повітрі власними силами — це дивовижно, і що, можливо, вони повинні повторити це ще раз. Кіріель також захоплено висловила ідею перетворитися наступного разу на дракона.
Він, мабуть, сильно налякав Імаю і Каеля, коли не відразу заперечив цю ідею.
***
«Що ти робиш?»
Зоріан перестав малювати миску з фруктами перед собою і дивно подивився на Кіріель.
«Хіба не очевидно?» — запитав Зоріан. «Я малюю».
Чесно кажучи, Зоріан не дуже розумів, чому він це робить. Він не вважав себе художником, але хотів спробувати нове хобі, оскільки його старе — читання художньої літератури — почало трохи набридати. Хороших історій було не так вже й багато, і він прочитав майже все, що його цікавило, принаймні двічі.
Ймовірно, з часом йому набридне малювати, але він займався цим лише протягом останніх трьох перезапусків і поки що вважав це досить розслаблюючим заняттям.
«Чому ти взявся малювати?» — запитала вона, нахилившись над ним, щоб розглянути його роботу. «Це якось пов'язано з тим твоїм таємничим художником?»
На мить він не зрозумів, про що вона говорить, але потім згадав, що саме так він пояснював їй ті старі малюнки, які дав їй на початку перезапуску. Він старанно збирав її роботи протягом останніх кількох перезапусків, даруючи їй оновлену колекцію після кожного перезапуску. Оскільки вона не любила малювати те, що вже існувало серед малюнків, подарованих їй Зоріаном, це змушувало її щоразу вибирати нові об’єкти для малювання.
Подібно до його рішення почати малювати, ця ініціатива була мотивована виключно тим, що він вважав результат досить цікавим.
Це було трохи марнотратством з точки зору розумового простору, але це вже не було такою проблемою, як раніше. З тих пір, як він відкрив пакет пам'яті Матріарха, у нього було багато місця для таких речей. Крім того, нещодавно він розробив кращий, більш ефективний метод зберігання зошитів, ніж його оригінальна імпровізована система. Він більше не записував всю структуру зошита, а просто запам'ятовував текст і діаграми, що були в ньому. Ідея здавалася простою, але йому знадобилися місяці експериментів, щоб її вдосконалити.
«Так, мабуть, так і є», — сказав Зоріан. Зрештою, навряд чи він почав би малювати, якби не Кіріель.
«Вона дівчина?» — запитала Кіріель змовницьким тоном.
Зоріан посміхнувся.
«Так», — сказав він, сором’язливо кахикнувши. «Насправді, так».
Кіріель посміхнулася пустотливо, виглядаючи дуже задоволеною собою за те, що розгадала загадку.
«Я знала!» — вигукнула вона. «Як її звати? Я її знаю? Коли я зможу з нею познайомитися? А як щодо...»
Зоріану знадобилося щонайменше півгодини, щоб вона залишила його в спокої, і якось йому вдалося не сміятися з її обличчя протягом усього цього часу. Іноді він дійсно дивував сам себе.
***
Зоріан обертав у руках тверду залізну кулю, задумливо дивлячись на неї. Безсумнівно, він виглядав дивно і, можливо, трохи божевільним для будь-якого перехожого, який міг би на нього дивитися, оскільки куля була абсолютно невидимою для неозброєного ока. На щастя для нього, єдиною іншою людиною в кімнаті була та сама особа, яка дала йому цю кулю, тож він міг зосередитися на об'єкті свого дослідження, не відволікаючись на бурмотіння випадкових незнайомців.
Куля в його руках була складною, багатошаровою річчю, оточеною щільною хмарою різних захисних бар'єрів, накладених один на одного. Металеві пластини, що складали її фізичну структуру, були розташовані як пазл і рясно посипані механічними спусковими механізмами та групами символів, які знищили б крихке ядро, заховане в серці кулі, якби він спробував відкрити її неправильно. Він повинен був дістати це ядро цілим і неушкодженим, тому такий результат був, очевидно, неприйнятним. Він мав пройти віртуальним лабіринтом захисних бар'єрів, а потім обережно розібрати сферу, щоб дістати приховане всередині ядро... і він мав зробити це, не бачачи, з чим працює, оскільки поле невидимості було пов'язане з тим самим ядром, яке він мав дістати, і не могло бути деактивоване, доки він не отримав до нього доступ.
Ну що ж, час братися до роботи.
Невидимість сфери була неприємною, але вона не збила Зоріана з пантелику. Його магічне сприйняття постійно вдосконалювалося з того часу, як Ксвім навчив його цій навичці, і останнім часом він зробив кілька гігантських стрибків уперед у цьому плані. Частково це було завдяки зіллям посилення, виготовленим із трупа сірого мисливця, а частково тому, що він і Зак витратили непристойні суми грошей на різних експертів, щоб ті навчили їх своїм навичкам.
Він зосередив свої чуття на сфері, намагаючись розібратися в ній. Після приблизно десяти хвилин пасивного спостереження він був достатньо впевнений, щоб перейти до більш активних методів. Він ретельно проаналізував пристрій за допомогою безлічі ворожінь, деякі з яких були загальними, а деякі — надзвичайно цілеспрямованими та конкретними. Повільно він обійшов або нейтралізував зовнішні захисні заклинання, щоб почати розбирати фізичну структуру сфери...
Це зайняло у нього більше двох годин напруженої роботи, але в кінці кінців він досяг успіху. Він тримав у руці яскраво-червоний кристал і вручив його бородатому чоловікові середнього віку, який спостерігав за його роботою.
«Чудово! Чудово!» — радісно вигукнув чоловік. «Це було справді вражаюче. Ти навіть кращий, ніж твій брат у твоєму віці».
Зоріан посміхнувся від компліменту, нічого не кажучи. Його обурення від постійних порівнянь з Дайменом значно охололо за ці роки, але він не був упевнений, що не проявить гіркоти, якщо спробує відповісти словами. Він просто кивнув і тихо скористався тим, що цей чоловік навчав його брата і тому ставився до нього прихильно.
«Я не міг не помітити, що ти не використовував компас для ворожіння під час роботи», — сказав чоловік, відкинувшись на спинку стільця. «Тобі він не потрібен?»
«Ні», — чесно відповів Зоріан. «Я просто завантажую всю інформацію, яку дають мені заклинання, прямо в свою голову. Я маю вроджений талант до її інтерпретації, тому немає потреби турбуватися про компас для ворожіння. Крім того, я вважаю, що більшість фізичних інструментів відкидають багато важливої інформації, наданої ворожінням, просто тому, що вони не мають можливості її відобразити».
«Ха! Звичайно, що так, тому такі порушники захисних заклинань, як ми, платять величезні суми за все більш досконалі компаси для ворожіння. На мою думку, ти вже досяг рівня, коли звичайне, куплене в магазині лайно не може задовольнити твої потреби. Тобі доведеться звернутися до магічної кузні і купити виготовлений на замовлення. Звичайно, якщо ти дійсно здатний розуміти заклинання в своїй голові, можливо, це просто марні витрати для тебе, я не певен».
Зоріан задумливо муркнув. Він чесно зізнався, що не потребує компаса для ворожіння, але вирішив, що не завадить подивитися на більш вишукані, виготовлені на замовлення. Хто знає, може, він щось пропускає, використовуючи свої нинішні методи. Йому нічого не коштувало купити коробку таких компасів, а потім розібрати їх, щоб подивитися, як вони працюють.
Кілька годин по тому він пішов, маючи при собі список виробників компасів для ворожіння та рекомендаційний лист, без якого ці висококласні експерти навіть не погодилися б з ним розмовляти. Він швидко дістався до місцевого парку, де Зак уже чекав на нього, сидячи на лавці та годуючи голубів хлібом, наче якийсь старий пенсіонер.
«Вже закінчив?» — злегка здивовано запитав Зоріан. Зак мав перевірити інструкторів бойової магії в місті, що мало зайняти набагато більше часу.
«Жоден з них не вартий нашої уваги», — сказав Зак, похитавши головою і кинувши ще один шматок хліба на невелику зграю голубів перед собою. «Ларса — найбільше і найважливіше місто Фалькринеї. Можна було б подумати, що там є гідний вибір бойових інструкторів, але вони нічим особливим не виділяються. Мабуть, це правда, що Фалькрінея є найслабшою з Великої трійки з точки зору військової могутності».
Зоріан кивнув, погоджуючись з його думкою. Зак провів десятиліття в часовій петлі, прагнучи до досконалості в бойовій магії, тож він знав, про що говорив. Хоча Зоріан потребував зовсім інших заклинань, щоб бути ефективним бойовим магом, ніж Зак, він вірив, що Зак мав це на увазі, коли перевіряв цих людей.
Він сів на лавку поруч із Заком, дивуючись, що голуби не зреагували на його раптовий рух. Якби ці голуби коли-небудь прилетіли до Ціріни, їх би всіх спіймали до настання ночі і засмажили на грилі. Можна що завгодно говорити про відсутність військової сили у Фалькринеї, але це дійсно була процвітаюча нація.
— Що ти думаєш про свого нового інструктора? — запитав Зак. — Він хороший?
— Він хороший, — повільно кивнув Зоріан.
— Але? — запитав Зак, відчуваючи, що є щось ще.
— Він не вчить мене всього, що знає, — зітхнув Зоріан. — І я не думаю, що є спосіб переконати його це зробити. Він дуже вражений мною, але...
— Але він відкриває свої найкращі секрети тільки офіційним учням, і навіть тоді ти повинен пробути з ним рік або більше, перш ніж він це розгляне, — вгадав Зак.
— Щось таке, — кивнув Зоріан.
— Це майже те, що сказав Ксвім, — зауважив Зак. — Ти ж не ходив і не розпитував людей з того списку, правда?
«Ні, я зв’язувався з ними і намагався переконати їх навчити мене своїх навичок «правильним способом». Я сподівався, що це не буде потрібно», — сказав Зоріан, хмурячись. «І в деякому сенсі це дійсно не було потрібно, хоча б тому, що досі я мав багато корисних речей, яких міг навчитися, навіть не вдаючись до цього. Але тепер… я не знаю. Якщо ми хочемо дістати кинджал із королівської скарбниці, нам доведеться значно покращити свої навички з прориву захисних бар'єрів тощо. А це не ті навички, якими люди охоче діляться з незнайомцями, особливо з тими, кого вони знають менше місяця. Це дуже обмежені, а іноді й відверто незаконні навички. Більшість експертів, з якими я розмовляв, навіть не визнають, що володіють ними, не кажучи вже про те, щоб погодитися навчити нас».
Він не зазнав повної поразки. Двоє експертів зі списку Ксвіма виявилися готовими навчити його в міру своїх можливостей — один тому, що мав борги і відчайдушно потребував великих грошей, а другий тому, що був магом розуму, якого безмежно зачарували вроджені здібності Зоріана. Було досить цікаво порівняти структуровану магію розуму з його власними здібностями і подивитися, як вони порівнюються між собою, і хоча він навряд чи коли-небудь сам використовував би структуровану магію розуму, це надихнуло його на те, щоб розвивати свої розумові здібності в нових напрямках. Однак лише двоє експертів із великого списку, який дав йому Ксвім, були...
Ну, це було розчаруванням. Особливо тому, що це була не лише моральна проблема — набагато корисніше було вчитися у людей, які чесно намагалися чогось навчити. Через необхідність знати, які питання слід задавати, і відсутність взаємодії між вчителем і учнем, допити за допомогою магії розуму були набагато гіршими, ніж навчання у вчителя, який був готовий цього навчати. Наприклад, якби Зоріан робив таке кожен раз, коли хотів чогось від Ксвіма, досліджуючи його пам'ять, то користь від цього була б лише часткою того, що він отримував від чоловіка своїми поточними методами. Ну, хіба що Ксвім таємно приховував від нього щось надзвичайно важливе, але Зоріан у це не дуже вірив.
«А як щодо переслідування злочинців?» — запитав Зак. «Ти ж встановив зв'язки з кримінальним підпіллям Кіорії завдяки списку контактів, який залишили аранеї, так?»
Так, звичайно. Цікаво, що більшість із них були не «замаскованими, підозрілими чоловіками в темних провулках», а шанованими купцями та (дещо менш шанованими) найманцями. Він використовував свою магію розуму на цих людях набагато вільніше, ніж під час спілкування з законними експертами та інструкторами, але, чесно кажучи? Була причина, чому більшість із цих людей використовували свої здібності для злочинів, а не для відкриття законного бізнесу. Вони просто не були достатньо хорошими. Більшість з них мали один-два цікавих трюки, і Зоріан копіював їх, коли міг, але загалом вони не мали нічого, чого не можна було б легше здобути деінде. Мабуть, найкориснішим, що він отримав від цих людей, був канал для придбання незаконних матеріалів і знання про те, як наймати безпринципних найманців, не потрапляючи в халепу і не опиняючись у в'язниці. Це, безперечно, корисні речі, але Зак запитував не про це.
— Це не спрацює, — просто сказав Зоріан, похитавши головою. — У них немає того, що нам потрібно.
— Гаразд, — сказав Зак, не наполягаючи. — Чесно кажучи, я думаю, що ми й так добре справляємося. Ти не повинен відчувати тиску, якщо не хочеш цього робити. Ми якось впораємося.
Зоріан нічого не відповів, сам не знаючи, яка відповідь буде правильною. Частина його вважала, що він поводиться нерозумно, відмовляючись використовувати свої здібності на повну, але він підозрював, що як тільки він почне безпричинно нападати на людей тільки тому, що вони мають те, що йому потрібно, буде важко зупинитися. Ти є тим, що ти робиш. Якщо він піде цим шляхом, це змінить його, і не на краще. Звісно, володіння цими здібностями значно збільшило б його шанси успішно вирватися з часової петлі, але який у цьому був сенс, якщо в результаті він перетворився б на монстра?
Зоріан підвівся зі свого місця і пішов геть. Зак пішов за ним, кинувши всі залишки свого хліба голубам, коли він підводився з лавки. Вони залишили парк і його небезпечно безстрашних голубів і продовжили розмову, йдучи пішки.
— Незважаючи на невтішні результати, це гарне місто, — сказав Зак. — Ти ще хотів щось тут зробити?
— Так, насправді, — відповів Зоріан. — Тут є відомий майстер големів і кілька майстрів заклинань, яких можна найняти.
— Ти дійсно вирішив витратити всі наші гроші, га? — риторично запитав Зак.
«Звичайно. Зовсім безглуздо залишати їх лежати без діла. Ми ж не можемо переносити їх між перезапусками», — відповів Зоріан.
Насправді він не збирався просити в цих людей інструкцій — він збирався найняти їх, щоб вони працювали на нього. Він робив це вже кілька перезапусків, платячи різним експертам з магічних формул за розробку або вдосконалення креслень для нього. Потім він брав готові проекти і давав їх тим самим людям у наступному перезапуску, щоб вони їх доопрацювали. Іноді він також давав їх іншим людям, щоб побачити, як вони підходять до проблеми.
Те саме він робив із фахівцями з захисту, творцями големів та алхіміками. Усі ці галузі вимагали багато роздумів і випробувань, але готові проекти були досить компактними і могли бути використані будь-ким, що робило їх дуже зручними для просування вперед. В якийсь момент він, ймовірно, досягне точки зменшення віддачі від цього, але на даний момент ця точка була ще дуже далекою. Крім того, коли це станеться, він, можливо, зможе взяти зібрані таким чином знання і обміняти їх на професійні секрети інших людей. Магічні знання та техніки можуть спокусити деяких людей так, як ніколи не зможуть гроші.
Злостива частина Зоріана повідомила йому, що він грабує цих людей так само, як це зробив би зонд пам'яті, тільки використовуючи більш обхідні методи. Зоріан сказав їй замовкнути і що це просто не те саме.
***
Симулякр номер два нудьгував, і причина цього була зрозуміла — він відвідував заняття в академії, як звичайний студент. Зоріан вже досить давно не відвідував заняття регулярно, навіть намагаючись залишатися в хороших стосунках з викладачами, оскільки це забирало багато часу і на даний момент не давало йому жодних переваг. На жаль, у нього не було вибору. Оригінал вирішив, що йому слід перевірити, наскільки очевидним є маскування симулякра, змусивши його регулярно спілкуватися з групою людей… що якось означало повернення до академії.
Гаразд, гаразд, він насправді розумів логіку цього рішення. Адже він мав усі спогади оригіналу. Ідея полягала в тому, що академія була повна магів усіх видів, а його однокласники були з ним хоча б побіжно знайомі, тож якщо хтось і міг помітити, що з ним щось не так, то це були саме вони.
Звісно, вони нічого не помітили. Симулякр фактично повністю відійшов від сценарію — він мав залишатися непомітним, але вирішив замість цього якомога більше хизуватися своїми знаннями про майбутнє — і ніхто не підняв галасу. На відміну від Зака, він був відомий як хороший, старанний учень. Вони, мабуть, думали, що він вивчив матеріал наперед або щось таке.
У будь-якому разі, місія була не стільки нервовою інфільтрацією, скільки вправою з протистояння душероздираючій нудьзі. Єдиною хорошою річчю в цій ситуації було те, що йому доведеться терпіти це лише один день — оригінал дуже ретельно звільняв своїх симулякрів наприкінці кожного дня, тож завтра йому не доведеться бути тут.
Чому він не міг бути схожим на симулякра номер один, який складав карту місцевого підземного світу, або симулякр номер три, який домовлявся про торговельну угоду з однією з павутин аранеїв поблизу Князевих Дверей?
Ну, поточний урок нарешті закінчився під час його внутрішнього скиглення, тож він міг...
— Вау, Зоріан, ти правильно відповів на всі питання цього неоголошеного тесту! Як ти це зробив? Я перевірив, і деякі з цих питань навіть не є в нашому підручнику».
Зоріан обернувся на своєму місці, дивлячись на дівчину, яка з ним розмовляла. Це була Неола. Коли він прибув до академії, він швидко зрозумів, що вона вважає його чимось на зразок друга, хоча він не мав жодних спогадів про те, що коли-небудь спілкувався з нею до початку часової петлі. Як це було можливо? Ну... він не був першим симулякром, якого відправили на цю місію. І, судячи з усього, один із попередніх симулякрів також нудився тут від нудьги і вирішив відійти від сценарію та подружитися з нею. А потім навіть не потрудився повідомити про це оригіналу.
Симулякр номер два теж не мав наміру повідомляти про це оригіна. Все це було нешкідливим, і уявляючи реакцію оригіналу, коли він нарешті про це дізнається, було досить кумедно.
Він трохи нахилився вперед, ніби вступаючи в змову, і жестом запросив Неолу наблизитися. Вона підійшла, і краєм ока він побачив, що Акоджа теж трохи нахилилася, щоб краще підслухати їхню розмову.
«У мене є машина часу», — урочисто прошепотів він їй. «І я використовую її, щоб списувати в школі».
Він почув, як Акоджа тихо хмикнула десь позаду. Неолу ж дивилася на нього дивно, задумливо.
«Справді?» — запитала вона підозріло, ніби він щойно розповів їй щось неймовірне, але цілком можливе.
Це... не була відповідь, якої очікував симулякр. Він секунду дивився на її обличчя, не знаючи, як відповісти. Хм... тепер, коли він про це подумав, Неола була трохи милою. Вона мала гарне обличчя, і її наївність могла бути привабливою, в невеликих дозах. Раніше він зневажав її, вважаючи її трохи тупою і легковажною, тому ніколи особливо про це не замислювався. Але, розуміючи, що йому залишилося жити менше дня, він виявив, що став набагато поблажливішим, ніж зазвичай.
— Ні, я просто жартував. У мене насправді немає машини часу, — терпляче пояснив Зоріан.
— Шкода. Мати машину часу було б чудово, — сказала Неолу, посміхаючись. — Іноді я дуже хочу повернутися в минуле і виправити все, перш ніж я все зіпсую.
«Хіба ми всі не мріємо про це?» — Зоріан знизав плечима. Шкода, що петля часу не працювала так. Трохи поміркувавши, він відірвав аркуш паперу зі свого зошита, написав на ньому питання до завтрашнього тесту з формул заклинань і вручив його Неолу.
Коли вона зрозуміла, що це таке, її очі комічно розширилися.
«Це...» — почала вона, але Зоріан перервав її.
«Тихо. Я тобі нічого не давав, зрозуміло? До завтра, мабуть».
Акоджа кинула на нього дуже несхвальний погляд. Мабуть, вона зрозуміла, що він зробив, з підказок, які були перед нею, і їй це не сподобалося. Її несхвалення значно зменшилося, коли він дав їй копію питань, хоча вона все ж пробурмотіла щось про те, що списувати — це погано.
Симулякр закотив очі на цю заяву і повернувся до Імаї, щоб доповісти оригіналу.
Чомусь він не думав, що це насправді завадить їй скористатися цією інформацією завтра.
***
З часу, коли Зак і Зоріан вперше спробували проникнути до королівської скарбниці Ельдемара, минуло вісім перезапусків. Їхні пріоритети протягом цього часу полягали в розслідуванні вторгнення військ, пошуку можливих слідів Червоної Мантії, спробах відшукати решту зниклих частин Ключа та пошуку способу вийти з часової петлі. Звичайно, оскільки навіть відомі частини Ключа було неможливо знайти з їхніми поточними навичками, а вони не мали уявлення, які здібності знадобляться для пошуку решти, значна частина їхніх зусиль була спрямована на підвищення їхньої магічної майстерності різними способами.
Зак робив все можливе, щоб зосередитися на зміцненні своєї особистої душевної свідомості та психічного захисту, але обидві ці навички було дуже важко вдосконалити, а Зак за своєю природою був досить нетерплячим. Він часто витрачав багато часу, намагаючись знайти спосіб поліпшити свою бойову магію, хоча він уже був дуже хороший у цьому, і будь-які поліпшення, як правило, були дуже незначними.
Що стосується Зоріана, то він робив трохи всього: від продовження занять з магії розуму у аранеїв (хоча він уже досягнув у цьому всієї можливої межі і починав наближатися до точки зменшення віддачі) до роботи над своїми големами та магічними навичками. Однак основна частина його зусиль була зосереджена на якомога більшому оволодінні магією вимірів і часу, в надії, що це дасть йому якусь підказку щодо того, як вони можуть вирватися з часової петлі. До цього моменту він не мав жодних надійних підказок щодо такого шляху втечі, але він навчився відкривати міжвимірні ворота і прискорювати себе, тож принаймні він чогось досяг.
Наразі Зак і Зоріан перебували в Чорній кімнаті — але не в тій самій Чорній кімнаті, що в Кіорії. Це було результатом значних зусиль з пошуку інших Чорних кімнат по всій Алтазії, оскільки використання тієї, що в Кіорії, двічі залишалося таким же непрактичним, як і раніше. Наразі їм вдалося знайти ще дві — одну в Суламноні, а іншу в Квенджарі, невеликій відокремленій державі на кордоні з Ельдемаром. На жаль, вони були набагато менш вражаючими, ніж та, яку побудував Ельдемар. Суламнонська могла бути активована лише на дванадцять днів, а квенджарська — лише на п'ять. Але все одно 17 днів — це 17 днів, і Зак та Зоріан сумлінно ними користувалися.
Можливо, це навіть добре, що ці Чорні кімнати були менш ефективними, ніж кімната в Кіорії, адже три місяці ізоляції при кожному перезапуску, ймовірно, були б дуже шкідливими для їхньої психіки.
Особливо з огляду на те, що Зак уже божеволів, хоча вони зараз перебували в Чорній кімнаті Квенджара і до виходу залишався лише один день.
«Чорт забирай!» — вилаявся Зак, і складна геометрична фігура над його рукою зникла, коли він втратив над нею контроль. Останнім часом він пробував деякі дуже екзотичні вправи з формування фігур, намагаючись поліпшити свою бойову магію, але, очевидно, це не йшло так добре, як він сподівався. «Гаразд, з мене досить! Все! Я закінчив!»
Він надто драматично викрикнув це до неба (ну, до стелі, оскільки вони були в приміщенні), тримаючи руки піднятими вгору. Чомусь Зоріан почав думати, що це було щось більше, ніж його тимчасове невдале виконання випадкового вправи з формування.
«Ти все ще злишся через те, що сталося з Аланіком і його тренуванням свідомості душі, чи не так?» — припустив він.
Зак відповів лайкою, що Зоріан сприйняв як підтвердження своєї правоти.
Це сталося під час попереднього перезапуску. Аланік нарешті вирішив, що Зак досяг такого рівня усвідомлення своєї душі, що може перейти до більш небезпечної версії тренування душі, яке пройшов Зоріан. Зак був дуже схвильований і впевнений у собі, але в той момент, коли Аланік доторкнувся до Зака і спробував відокремити його душу від тіла, маркер Зоріана активувався, і перезапуск негайно закінчився.
Маркер, що пронизував їхні душі, був дивною річчю. Його було важко розібрати з тієї ж причини, що й зонди пам'яті — щоб знайти його, потрібно було вже знати, що саме шукати. Не можна було просто переглядати його в пошуках цікавої інформації, як книгу чи щось подібне. Потрібно було знати, яке саме питання задати.
Тепер, озброєний знанням про те, що було можливим, завдяки тому, що він бачив, як його власний маркер працював під час того припиненого перезапуску, Зоріан без проблем використовував свою важко здобуту свідомість душі, щоб з'ясувати, що сталося.
Як виявилося, маркер мав умову, яка припиняла поточний перезапуск, якщо виявлялося «значне втручання» в розум або душу контролера. Не було зрозуміло, що саме вважається «значним втручанням», але, судячи з усього, навіть виривання душі з тіла Контролера було достатнім, щоб його активувати.
У маркері Зоріана ця функція не працювала, тому він міг без проблем пройти тренування душі Аланіка. Маркер Зака, однак, не мав такого дефекту. Він розпізнав тренування Аланіка як атаку на Контролера і відреагував відповідно.
Ця інформація допомогла відповісти на кілька питань, які Зоріан задавав собі вже досить давно. Наприклад, чому Червона Мантія завдав відносно незначної шкоди пам'яті Зака — він, мабуть, не міг зробити більше, ніж зробив. Насправді, справжньою несподіванкою було те, що йому вдалося зробити стільки, скільки він зробив, не викликавши перезапуск. Якщо Зоріан правильно розумів свій власний дефектний маркер, то дана надзвичайна ситуація була досить спричинена — той, хто її створив, був великим прихильником філософії «краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати», коли йшлося про безпеку Контролера. Червона Мантія, мабуть, витратив кілька перезапусків, щоб з'ясувати, як обійти її настільки, наскільки він це зробив.
Це також пояснювало, чому Зак був відносно байдужим до того, що його душа чи розум ставали мішенню. Ймовірно, він багато разів потрапляв під дію таких заклинань, але це лише передчасно закінчувало його поточний перезапуск. З огляду на це, його ставлення, можливо, не було таким безглуздим, як вважав Зоріан.
Звичайно, жодна оборона не була непереможною в кінцевому підсумку. Лічі, наприклад, зазвичай мали дуже схожу можливість, яка повертала їхню душу до філактерії, коли вони піддавалися впливу таких речей, як ворожа магія душі. Саме так Кватч-Іхл, як людина, яка, ймовірно, боролася з чималою кількістю лічів-суперників, миттєво зрозумів, як обійти це, коли Зак нерозумно сказав йому, що виживе після фізичного знищення. Щодо того, як Червона Мантія обійшла захист, щоб погратися з розумом Зака, Зоріан не був до кінця впевнений...
...але він підозрював, що це було пов'язано з використанням Червоною Мантією неструктурованої магії розуму. Він чітко пам'ятав, що Червона Мантія використовувала неструктуровану магію розуму як на ньому, так і на Заку, незважаючи на те, що вона була в цьому досить поганою. Що було досить нерозумно з її боку, оскільки структурована магія розуму, ймовірно, була б набагато кориснішою для такої непсихічної людини, як вона, у більшості випадків. Однак, якщо маркер був призначений в першу чергу для протидії структурованій магії, а неструктурована магія певною мірою обходила його, то його вибір способу атаки був цілком логічним.
Спочатку ідея, що творець маркера не взяв до уваги неструктуровану магію при розробці непередбачених обставин, здавалася Зоріану неймовірною помилкою. Однак чим більше він про це думав, тим більше це мало сенсу. Неструктурована магія була набагато рідкіснішою в минулому, як через більш примітивні інструкції формування на той час, так і через те, що магічні родини були меншими і менш розвиненими. Маркер, і навіть сама часова петля, можливо, були створені на основі низки припущень, які сьогодні вже не були такими ж актуальними, як колись. І той, хто активував Суверенні Ворота, не міг або не хотів оновлювати їх з урахуванням сучасних обставин.
«... скільки часу я згаяв на ці вправи!» — викрикнув Зак, і його тирада нарешті стихла, коли його гнів вичерпався.
«Все не так погано», — запевнив його Зоріан. «Так, ти дещо втратив, не маючи можливості пройти те саме навчання, що й я, але ти все ж зумів досягти елементарного усвідомлення душі, а це вже щось. Це дозволить тобі, як мінімум, накладати захисні заклинання на свою душу. А це обов’язково, якщо ми колись захочемо битися з Кватч-Іхлом і забрати його корону. Тож ти нічого не втратив. Єдина справжня втрата — це те, що ми втратили цілий перезапуск через це».
Зак скривився. «Так, згадуючи про це, ми дійсно не повинні були пробувати це на самому початку перезапуску».
«Знаючи результати завжди легко судити», — Зоріан знизав плечима. «Це лише один перезапуск, і ми отримали з нього дуже цінну інформацію. Ми впораємося».
Зак зітхнув і знову впав на підлогу з важким стогоном. Він на мить замовк.
«Просто здається, що ми не досягли нічого особливого за останні сім місяців, розумієш?» — нарешті сказав він. «Я маю на увазі, що ми перевірили всіх високопоставлених членів культу, і жоден з них, очевидно, не є Червоною Мантією. Ми також не можемо знайти Вейерса — ніби він просто розчинився у повітрі. Ми ще не витягли той клятий кинджал із королівської скарбниці і навіть не можемо знайти решту частин Ключа...»
«Гаразд, останнє не зовсім правда», — перервав його Зоріан. «Ми можемо не знати їхнього точного місцезнаходження, але ми знаємо, де їх шукати».
Пошуки зниклих частин ключа були довгими і дорогими. Такий проект було б неможливо завершити за розумний проміжок часу, працюючи лише удвох. Тому вони навіть не намагалися. Вони передали цю роботу численним інформаційним брокерам, як легальним, так і кримінальним, заплативши величезні суми, щоб вони та їхні агенти перевірили чутки та історії про ікосійську спадщину, що ходили навколо. Вони найняли музеї та істориків, щоб ті прочісували історичні записи в пошуках будь-якої інформації, пов'язаної з цими предметами. Щодо себе, то вони зробили себе корисними, зламавши урядові архіви Ельдемара, Суламнона, Фалькрінеї та інших роздроблених держав. Будівлі, в яких зберігалися ці архіви, були набагато менш захищені, ніж королівська скарбниця, а роздроблені держави робили власні спроби знайти ці важливі історичні предмети.
На щастя, ці зусилля не були марними.
«Знання того, що одна з частин знаходиться в найглибшій частині пустелі Ікслотік, інша загубилася бозна-де в джунглях Кота, а останню вкрав якийсь мудак, який забрав її з собою до Блантірра, не дуже допомагає», — буркнув Зак. «Все, що це нам говорить, — це те, що пошуки решти ключа на Алтазії, ймовірно, безглузді. І як ми взагалі маємо дістатися до цих місць, щоб шукати зниклі частини? Тільки щоб дістатися до Кота, нам знадобиться майже весь перезапуск, не кажучи вже про власне пошуки. Якщо ця інформація правдива, то ми в халепі, Зоріане».
«Можливо», — погодився Зоріан. «Але знаєш, у мене є план...»