У Чорній кімнаті під Кіорією Зоріан сидів на підлозі, схрестивши ноги, і зосередився, заплющивши очі. Перед ним плавала велика куля з водою, поверхня якої була спокійною і гладенькою, без найменших хвильок. Навколо кулі оберталися численні менші кулі, кожна з яких рухалася по своїй орбіті, але при цьому не стикалася з іншими.
Без попередження шматок кристалізованої мани пролетів у повітрі і пробив одну з менших сфер, щоб врізатися в центральну сферу. Вся система водних сфер на мить затремтіла і захиталася, загрожуючи розпастися.
Але цього не сталося. Через кілька секунд Зоріан зумів відновити контроль. Незабаром єдиним свідченням удару був шматок кристалізованої мани, що плавав у центрі водяної сфери, та той факт, що дві менші сфери зіткнулися одна з одною, змусивши Зоріана поглинути їх у центральну масу.
Зоріан розплющив очі й грізно поглянув на Зака.
«Це так нудно...» — зітхнув Зак, байдуже кинувши в сферу ще один шматок кристалізованої мани. Зоріан тимчасово переніс частину своєї концентрації на кристал, що летів до нього, телепатично заволодівши ним і кинувши назад у Зака. Однак це не дало ніякого ефекту, оскільки Зак просто ліниво підняв руку і зловив кристал у долоні.
Зоріан похитав головою, відчуваючи суміш розваги та роздратування. Вони були в Чорній кімнаті лише десять днів, а Зак уже починав божеволіти.
На мить він знову зосередився на воді перед собою, змусивши всі сфери злитися в тонкий потік і стекти в мініатюрну цистерну, з якої вони вийшли. За десять секунд все зникло, залишивши після себе лише мокрий шматок кристалізованої мани. Зоріан дозволив йому впасти і зловив його в долоні, а потім знову звернув увагу на Зака.
Чесно кажучи, навіть Зоріан вважав ситуацію важкою для перенесення. Вони були ув'язнені в чомусь на зразок крихітної квартири, у них практично не було приватного життя, а відсутність чіткого циклу дня і ночі порушувала їхні звички сну. Він відчував, що тепер набагато краще розуміє ту групу, яка в результаті почала вбивати один одного.
Проте це було необхідно, і вони обоє це розуміли. Ситуація була важкою, але вони досягали результатів. Зак більшу частину часу повільно відточував свою особисту душевну свідомість і ментальні бар'єри, час від часу випробовуючи останні на випадкових телепатичних атаках Зоріана. Коли він цим не займався, то або вигадував способи відволіктися, або допомагав Зоріану переглядати численні книги та документи, які вони принесли з собою до Чорної кімнати. Ці зібрані тексти були або вкрадені зі схованок високопоставлених культистів, або викрадені з різних місць, які вони атакували в своїх (поки що марних) пошуках заклинання симулякра, або взяті з скарбниці аранеїв під Кіорією, або просто куплені в магазинах за їхні величезні багатства. Зак не був великим дослідником, але Зоріан все одно цінував його допомогу.
Що стосується самого Зоріана, то він більшу частину часу проводив, переглядаючи згадані книги, практикуючись у вправах з формування та працюючи над своїми схемами заклинань. Він не міг належним чином випробувати останні в межах Чорної кімнати, як через недостатність матеріалів, так і через небезпеку того, що його експерименти можуть обернутися проти нього в невеликому обмеженому просторі, але велика частина роботи над заклинаннями була теоретичною за своєю природою.
— Якщо тобі так нудно, чому б тобі не дочитати ті сувої, які я тобі дав раніше? — запитав Зоріан, повільно витягуючи ману з кристала в долоні, щоб поповнити свої запаси. Оскільки Чорна кімната була повністю відрізана від зовнішнього світу, вся мана в навколишньому середовищі вже була вичерпана, змушуючи їх обох використовувати свої запаси кристалізованої мани.
«Уф. Я тобі колись казав, що не дуже люблю читати?» — запитав Зак.
«Так», — беземоційно відповів Зоріан. «Багато разів».
«Ну, я повторюю ще раз, — буркнув Зак. — Я не люблю читати. Особливо не люблю читати довгі, загадкові тиради, написані культистами, які поклоняються демонам».
«Первородні — це не демони», — зауважив Зоріан.
«Та неважливо», — сказав Зак і знову кинув у Зоріана шматок кристалізованої мани. Зоріан спробував зловити кристал своєю вільною долонею, але був набагато менш спритним за Зака і, ймовірно, не зміг би його зловити... якби не схитрив, ледь змінивши траєкторію кристала, щоб той влучив у його долоню. Він кинув інший кристал у Зака, навмисно націливши його над його головою, а не прямо в нього, але Зак все одно зловив його без проблем. Чи Зак завжди був таким влучним, чи це просто результат безкінечних тренувань протягом більш ніж трьох десятиліть перезапусків? «Я починаю сумніватися, чи ці тексти культистів взагалі чогось варті. Я не пам'ятаю, щоб ми досі знайшли в них щось корисне».
«Ну, принаймні, вони містять найповніше пояснення магії крові, включаючи фактичні посібники та інструкції з її застосування», — сказав Зоріан, піднімаючи з купи поруч із собою непримітну книгу в коричневій шкіряній палітурці. На перший погляд книга здавалася повністю порожньою, але якщо влити в неї ману за дуже специфічним алгоритмом, слова ставали видимими. «Хто знає, скільки часу нам знадобилося б, щоб зібрати таку незаконну інформацію іншим способом».
Зак мовчки дивився на нього.
«Що?» — запитав Зоріан.
«Магія розуму, магія душі, а тепер ще й магія крові, — сказав Зак. — Ти ніби намагаєшся стати якомога більш зловісним...»
«Чому ти думаєш, що я хочу вивчити магію крові?» — запитав Зоріан, піднявши брову. «Ти, звичайно, маєш рацію, але що мене видало?»
«Те, що ти вже тричі перечитав ці книги, є досить очевидним доказом», — сказав Зак. «Оскільки ти так зацікавився цією ідеєю, я припускаю, що це щось більше, ніж просто вбивати людей і проливати їхню кров заради сили, чи не так?»
«Так», — кивнув Зоріан. «В основному, є три різні способи використання магії крові. Перший — просто використовувати її як джерело сили, щоб посилити свої заклинання в критичний момент. Зрозуміло, що це не дуже корисно для здоров'я мага. Життєва сила є критично важливою для нашого здоров'я, на відміну від запасів мани. Навіть незначна втрата життєвої сили призведе до втоми та ослаблення, а оскільки життєва сила відновлюється набагато повільніше, ніж запаси мани, ефект може тривати днями або тижнями».
«Гм», — задумливо сказав Зак. «Це схоже на використання сирої мани з навколишнього середовища, щоб вийти з поганої ситуації, тільки краще, тому що ти ризикуєш лише своїм здоров'ям, а не і здоров'ям, і розсудливістю».
«Так, майже так», — кивнув Зоріан. «Наскільки я бачу, використання життєвої сили людини практично в усіх відношеннях перевершує використання сирої мани з навколишнього середовища».
«Але не в усіх відношеннях?» — запитав Зак.
« Ну, звичайно, вбити себе, надмірно використовуючи життєву силу, дещо легше, ніж використовуючи сиру ману з навколишнього середовища», — визнав Зоріан. «Проте, на мою думку, ризики цілком керовані. Особливо для нас, з нашою здатністю скасовувати будь-які тривалі пошкодження, спричинені тренуваннями або зловживанням».
«Ми можемо просто скасувати такі тривалі пошкодження?» — Зак нахмурився. «Чому ти так впевнений, що це не буде проблемою? »
«Спеціальне тренування свідомості душі, яке проводить Аланік, по суті, завдає мені певної шкоди життєвій силі», — сказав Зоріан. «Більшість серйозних симптомів зникають через кілька годин після кожного сеансу, але дрібніші залишаються ще на кілька днів. Я швидше втомлююся, втрачаю апетит, страждаю від випадкових судом і болю тощо».
Зак здавався здивованим його зізнанням.
«Ти ніколи про це не згадував», — сказав він.
«Я не хотів скаржитися», — сказав Зоріан, хитаючи головою. «Це невелика ціна за те, що я отримую. У будь-якому разі, Аланік досить сильно натиснув на мене під час попереднього перезапуску, тому ці проблеми ніколи не встигали вщухнути. Натомість вони поступово погіршувалися в міру просування перезапуску. Вони ніколи не були нестерпними, але були помітними. Однак, коли перезапуск закінчився, закінчилися й усі проблеми зі здоров'ям, які я накопичив під час попереднього перезапуску».
«А тепер?» — запитав Зак, нахмурившись. «Ти теж постійно хворієш під час цього перезапуску?»
«Ні, цього разу я краще контролюю себе», — сказав Зоріан.
«Добре», — сказав Зак. «Навіть якщо ти зможеш відновити своє здоров'я, це не може бути корисним для твого розуму, якщо ти проведеш весь перезапуск у стані все більшої втоми та болю».
Зоріан задумливо угукнув. Це... було слушне зауваження.
«То які ще є два способи використання магії крові?» — запитав Зак через деякий час, вириваючи Зоріана з його роздумів.
«Правильно. Інші два способи», — сказав Зоріан. «Ну, другий, мабуть, найвідоміший. Або, може, слід сказати, найгірший? В основному це ритуальне вбивство людей для вилучення їхньої життєвої сили, яка потім використовується для чаклування. Зазвичай для виклику демонів».
«Що?» — запитав Зак, дивно поглянувши на нього. «Чому для виклику демонів?»
«Творити заклинання з використанням чужої мани важко, — сказав Зоріан. — Вона не така токсична, як сира мана з навколишнього середовища, але чужу ману надзвичайно важко формувати та контролювати. Особливо це стосується мани, яка була насильно вилучена з об’єкта. Використання життєвої сили інших людей має ту саму проблему, тільки гіршу, оскільки життєва сила набагато потужніша за звичайну ману. Якщо ти хочеш зробити щось незвичайне зі своєю вкраденою життєвою силою, тобі доведеться влаштовувати довгі й складні ритуали. Набагато простіше просто викликати демонів за допомогою власної мани і використовувати вкрадену життєву силу як плату за їхню співпрацю».
«Я думав, що демони вимагають душі як плату», — сказав Зак.
«Вони приймають і те, і інше, і навіть більше», — Зоріан знизав плечима. «Це залежить від демона, насправді».
«Ну, як би там не було», — сказав Зак, явно не дуже зацікавлений у дискусії про демонів. «Оскільки перший метод досить цікавий, але ситуативний, а другий метод звучить так само жахливо, як я і побоювався, я припускаю, що саме третій метод так зацікавив тебе в цій темі?»
«Правильно. Третій метод використання магії крові пов'язаний з ритуалами посилення», — сказав Зоріан, і в його очах раптом засяяло збудження.
Зоріан швидко пояснив суть справи. Ритуали посилення — це складні магічні ритуали, які надають об’єкту постійне магічне посилення. Надлюдська сила, швидке загоєння, політ, дихання вогнем, вроджена здатність бачити ману… це лише деякі з багатьох можливостей, які чаклун може отримати, інвестуючи в цю сферу.
Звісно, за це доводилося платити ціну, інакше ці ритуали вже були б широко поширені. По-перше, не існувало безпечних і легких ритуалів посилення — всі вони були дуже небезпечними і складними, і найменша помилка могла призвести до смерті, каліцтва або божевілля. По-друге, ритуали посилення фактично перетворювали об'єкт на магічну істоту... а магічні істоти потребували мани, щоб жити.
Кожна магічна істота потребувала певної кількості мани з навколишнього середовища, щоб просто вижити і підживити свої магічні здібності. Чим сильнішими вони були, тим вищим мав бути рівень мани з навколишнього середовища, щоб їх підтримати. Потрапляння в область, де мани з навколишнього середовища було занадто мало, щоб їх підтримати, не вбивало їх одразу, але вони швидко слабшали і марніли.
Тим не менш, хоча ціну доводилося платити… її розмір не був фіксованим. Залежно від складності ритуалу посилення, якості матеріалів, що використовувалися в процедурі, та майстерності мага, який її проводив, посилення могло коштувати вам або половину ваших максимальних запасів мани, або лише десяту частину.
Кровна магія, завдяки взаємодії з життєвою силою людини, могла дозволити дуже добре інтегрувати магічну здатність в об'єкт. Настільки добре, що ця здатність могла стати спадковою — справжньою кровною лінією. Насправді, чимало кровних ліній почалися саме таким чином.
Використання кровної магії для інтеграції ритуалу посилення робило і без того небезпечне починання ще більш ризикованим... але ціна за посилення, яке так добре інтегрувалося в об'єкт, була значно знижена.
Ціна все ж була. Навіть із використанням магії крові Зоріан все одно мав би відмовитися від частини своїх дорогоцінних запасів мани, щоб отримати постійні магічні посилення. Однак ціна була настільки знижена, що Зоріан більше не був готовий відкидати цю можливість.
— Звичайно, це не є пріоритетом, — закінчив Зоріан. — Але я точно маю намір експериментувати в цій галузі в майбутньому.
Зак незадоволено клацнув язиком.
— Мушу сказати, що мені ця ідея не дуже подобається, — сказав він. — Щоразу, коли я думаю про «кровну магію», в моїй голові спливає образ тих дітей-перевертнів з попереднього перезапуску.
Зоріан здригнувся, згадавши про це.
— Але я вірю, що ти не опустишся до такого рівня, — поспішно додав Зак. «Просто... тримайся подалі від частини цієї галузі, що стосується «жертвування людей для виклику демонів», добре?
«Так», — кивнув Зоріан, трохи приглушившись.
Спочатку він хотів зазначити, що Зак міг би отримати від ритуалів посилення ще більше користі, ніж Зоріан, але вирішив, що це не найкращий час для підняття цього питання.
***
Зоріан переглядав одну з книг про більш екзотичні вправи з формування, шукаючи щось, що здавалося б складним, але не надто. Однак більшість вправ у ній були досить божевільними, навіть за його мірками. Він намагався згадати, де вони знайшли цю книгу, перегортаючи її сторінки.
Через кілька секунд він згадав. Це була одна з книг, які вони взяли зі скарбниці аранеїв. Вони також намагалися проникнути в таємну кімнату на стелі, де, ймовірно, зберігалися справжні скарби Кіоріанців, але не змогли. Незважаючи на зростаючі навички Зоріана в знешкодженні магічних систем безпеки, все, що їм вдалося зробити, — це здетонувати захисні механізми і все зіпсувати.
Неважливо. Зрештою він придумає, як потрапити всередину. Система була досить хорошою, але для нього вона вже не була такою таємничою, як раніше. Він був впевнений, що зможе розібратися, як зняти захисні заклинання, за п'ять-шість спроб.
— Чому ти продовжуєш займатися вправами з формування? — запитав Зак, навіть не дивлячись на нього. Він був занадто зайнятий жонглюванням величезною кількістю кристалізованих шматків мани, щоб приділяти занадто багато уваги Зоріану.
Показуха.
«Тому що я ще не досяг межі своїх здібностей до формування», — відповів Зоріан, ніби це було найочевиднішою річчю у світі.
«Зоріане, ти вже починаєш перевершувати мене у здібностях до формування», — зітхнув Зак. —« А мої здібності до формування достатні, щоб застосовувати майже всі види магії, що існують. Включно з дуже складними, такими як медична магія. Що ти взагалі збираєшся робити з такими божевільними навичками формування?»
«Навичок формування ніколи не буває забагато», — відповів Зоріан.
«Ти занадто багато часу проводиш з Ксвімом», — сказав Зак. «Цей хлопець промив тобі мозок».
«Кожне вдосконалення моїх навичок формування, хай навіть найнезначніше, означає, що я витрачаю менше мани на свої заклинання», — сказав Зоріан. «Для такого, як я, з низьким рівнем мани, кожна крапля мани є дорогоцінною. Ми не можемо всі бути невичерпними монстрами мани, як ти, Заку».
«Авжеж! Я єдиний такий крутий!» — сказав Зак, перебільшено випинаючи груди. На жаль для нього, цей рух призвів до того, що він втратив контроль над шматками кристалізованої мани, якими жонглював. Вони з гуркотом впали на підлогу, а деякі з них розбилися на дрібні шматочки. «Ой?»
Зоріан розсміявся.
«Ти знайшов якісь підказки щодо своїх запасів мани?» — з цікавістю запитав Зоріан. «Має бути причина, чому ти так сильно відрізняєшся від інших, коли йдеться про запаси мани».
«На жаль, ні», — сказав Зак, переступаючи через розсипані кристали, щоб сісти поруч із Зоріаном. «Ніхто, з ким я радився з цього приводу, не має уявлення, як це можливо. Більшість людей вважають, що це якась недокументована лінія роду Новедів. Хоча, якщо це так, то вона проявляється рідко і нерегулярно, інакше вороги нашого Дому помітили б це і відзначили в минулому».
«Можливо, ти просто дуже-дуже везучий?» — запитав Зоріан.
«Це досить малоймовірно», — відповів Зак. «Я впевнений, ти вже помітив, що мої навички формування не набагато гірші за твої, незважаючи на величезну різницю між нами в запасах мани».
«Звичайно», — кивнув Зоріан. «Я припустив, що це просто результат десятиліть практики».
«Ха. Ну, це не тільки це», — сказав Зак. «Той факт, що я взагалі зміг встигати за навчальною програмою академії, навіть до появи часової петлі, практично спростовує теорію про те, що мені просто пощастило. Я маю 50-й рівень мани, але можу формувати її так, ніби маю максимум 25-й рівень. Це занадто... зручно, щоб бути природним».
«Хм, так», — задумливо сказав Зоріан. «Але все одно 25 — це зовсім не мало. Я здивований, що ти зміг досягти такого високого рівня формування мани, маючи такий стартовий рівень».
«У мене було багато часу, щоб навчитися», — зазначив Зак. «Враховуючи, що ти зумів наздогнати мене за якихось п'ять років, я не думаю, що це так вже й вражаюче. Тим більше, що мої навички формування вже досягли максимального рівня, а твої продовжують поліпшуватися».
«Я впевнений, що Ксвім зможе знайти тобі щось, над чим попрацювати, якщо ти попросиш його про допомогу з формуванням», — пожартував Зоріан.
Зак нахмурився, але потім раптом на його обличчі з'явився задумливий вираз. Він кілька секунд дивився на Зоріана, що викликало у того все більший дискомфорт.
«Що?» — нетерпляче запитав Зоріан.
«Знаєш, якщо ти дійсно так рішуче налаштований розвинути свої навички формування до максимального рівня, тобі варто витратити трохи часу на вивчення медичної магії. Або принаймні її діагностичної частини. Багато з цих діагностичних заклинань аналізують стан твоєї магії, а не тільки твого тіла. Ти можеш використовувати їх, щоб відобразити потік енергій всередині себе і отримати краще уявлення про свої власні межі».
Це мало сенс, в якомусь сенсі. Зоріан вже мав непогане відчуття своєї мани завдяки тренуванням Ксвіма, але це все одно звучало як поліпшення в цьому плані.
«Може, іншим разом», — сказав Зоріан, похитавши головою. « Звучить цікаво, особливо якщо я маю намір серйозно зайнятися магією крові, але це не вписується в мій поточний план».
«У нас є план?» — запитав Зак, удаючи здивування.
«Гаразд, це дуже приблизний план», — визнав Зоріан. «Але він існує. Що, ти хочеш, щоб ми склали покроковий графік чи що?»
Вони вирішили присвятити кілька годин простому відпочинку та розслабленню. Вони грали в карти та настільні ігри, обмінювалися історіями і навіть влаштували конкурс малюнків. На жаль, вони не змогли дійти згоди, чи кращий портрет Зоріана, намальований Заком, чи портрет Зака, намальований Зоріаном, тож конкурс неохоче оголосили нічиєю.
У них ще було десять днів. Зоріан анітрохи не шкодував, що прийшов сюди, але, чорт забирай, він буде радий вибратися звідси.
***
«Нарешті!» — вигукнув Зак, обертаючись з розпростертими руками, щоб оглянути ліс навколо них. «Нарешті, після років ув'язнення...»
«Насправді лише 30-ти днів», — поправив Зоріан.
«Але це здавалося роками», — вперто продовжував Зак. «Чорт, я ніколи не думав, що побачити кілька дерев мене так порадує. Дивись, Зоріане — дерева! Дерева!»
Зоріан посміхнувся, нічого не кажучи. Він теж був радий виходу на волю, але не хотів реагувати на надмірно драматичні витівки Зака. Наче намагаючись його роздратувати, Зак підійшов до одного з дерев і обійняв його.
Зоріан зупинився і з подивом дивився на це видовище, гадаючи, як довго Зак буде це продовжувати. Тим більше, що Зоріан бачив велику кількість мурах, які бігали вгору і вниз по дереву, і вони, здавалося, не були задоволені тим, що Зак їх турбував...
Раптом Зак відскочив від дерева, пробурмотівши прокляття, і почав струшувати з себе мурах, які люто на нього нападали. Зоріан не зміг стриматися — він голосно розсміявся з нещастя Зака, а потім відскочив назад, коли Зак спробував струсити мурах у бік Зоріана.
«Бовдур», — презирливо пробурмотів Зак.
«Ходімо», — сказав Зоріан, жестом запрошуючи Зака слідувати за ним. — Ми недалеко від будинку Аланіка. Як тільки ми передамо йому звіт, який підготували для нього в Чорній кімнаті, зможемо піти і влаштувати святкування на честь того, що ми нарешті вийшли, або щось таке.
Протягом місяця, проведеного в Чорній кімнаті, Зак і Зоріан знайшли час, щоб зібрати всю важливу інформацію, яку вони почерпнули з викрадених текстів культистів. Зоріан, звісно, мав намір сам перевірити цю інформацію, але не завадило б передати її й Аланіку. Можливо, підхід до проблеми з двох різних боків дасть якийсь результат.
«Звучить непогано», — сказав Зак, йдучи за ним. — Але місце обираю я. Без образи, Зоріане, але ти не маєш уявлення, як розважатися.
«Маю відчуття, що я про це пошкодую, але гаразд», — сказав Зоріан.
«Це не справжня розвага, якщо ти не пошкодуєш про неї одразу після цього», — мудро сказав Зак.
Аланік був здивований, побачивши їх на порозі, але його здивування швидко перетворилося на приємне, коли він зрозумів, що вони йому принесли.
«Дякую вам за це, — сказав він. — Мушу зізнатися, я був трохи стурбований тим, як легковажно ви ставитеся до цього вторгнення, незалежно від того, чи є це петлею часу, чи ні. Приємно усвідомлювати, що ви дійсно докладаєте зусиль, щоб впоратися з цим».
«Важко залишатися обуреним чимось протягом багатьох років, особливо коли все скидається раз на місяць, — сказав Зак. — Але ми не ігноруємо це».
«Просто не забудьте скласти подібний звіт із вашими висновками до кінця перезапуску», — додав Зоріан.
«Звичайно», — сказав Аланік. «Що ви збираєтеся робити тепер?»
«До кінця дня? Пити», — сказав Зак. Фу, це він планував? «А потім, ну... Гадаю, ми з Зоріаном продовжимо пошуки заклинання симулякра. Я впевнений, що десь у минулому я натрапляв на нього, але ніяк не можу знайти. Чому таке заклинання таке рідкісне?»
Зак, мабуть, не очікував, що Аланік відповість на це питання, але воїн-священик все одно дав йому відповідь.
«Тому що симулякр — це один із основних кроків на шляху до того, щоб стати лічем», — сказав Аланік. «Якщо ти можеш його застосувати, то вже наполовину досягнув мети. Не кажучи вже про те, що саме заклинання є справжнім кошмаром для слідчих. Тому за всіма, хто, як відомо, володіє ним, Магічна Гільдія пильно стежить, якщо тільки вони не є її близькими союзниками».
«То ти хочеш сказати, що нікому не можна розповідати, що ми можемо застосовувати симулякр?» — запитав Зак, здебільшого риторично. Аланік дивився на нього з порожнім поглядом. «Так, я так і думав. Але зачекай, чи це не означає, що я повинен шукати це заклинання насамперед серед груп некромантів і лічів?»
«Так?» — сказав Аланік, а потім нахмурився. «Зачекай. Ти знаєш, де знаходяться групи некромантів і святилища лічів? Просто... про скільки таких місць йдеться?»
Через п'ятнадцять хвилин було вирішено, що Аланік приєднається до них у пошуках симулякра. А також, що Зак сяде і складе список усіх некромантів, лічів, поклонників демонів, работорговельних таборів та інших злочинних місць, про які він знав... або принаймні тих, точне місцезнаходження яких він ще пам'ятав, оскільки до цього часу він забув чимало з них. На відміну від Зоріана, він ніколи не опанував жодного методу, що гарантував би бездоганну пам'ять, і взагалі ніколи не був особливо сильний у запам'ятовуванні деталей.
Зоріан мав відчуття, що нотатки Аланіка наприкінці цього перезапуску вже не будуть такими короткими і скупими, як наприкінці попереднього.
***
«Це дурниця», — поскаржився Зак, трохи заїкаючись. Він випив ще один келих міцного алкоголю і примружив очі, дивлячись на Зоріана. «Неможливо, щоб ти так добре переносив алкоголь. Ти якось шахраюєш. Ти шахрай».
Ну, в цьому він, безумовно, мав рацію. Насправді Зоріан використовував трюк, якого його навчив Хаслуш дуже давно, і таємно перетворював алкоголь на цукор. Але чому він мав би це визнавати?
Він просто випив склянку цукрової води і посміхнувся Заку яскравою, самовдоволеною посмішкою.
***
В Ішекатарському морі – південному морі, оточеному двома «вигинами» Альтазького континенту, – плавав піратський корабель. Насправді їх було чимало, але цей був особливим, оскільки його екіпаж складався переважно зі скелетів. Єдиними живими членами екіпажу були троє братів, кожен з яких був некромантом певного рівня майстерності.
Скелетні пірати, як їх зазвичай називали їхні жертви, до цього часу жили досить добре. Торгові компанії, що керували більшістю торгових суден, були відомі своєю скупістю, укомплектовуючи свої вантажні судна найменшою кількістю екіпажу, з якою могли обійтися. Тим часом скелети не потребували їжі чи оплати і могли бути упаковані, як сардини, у вантажний відсік піратського корабля, ніколи не скаржачись на нелюдські умови чи хвроби. Отже, коли метафоричний скелетний екіпаж торгового судна зустрічався з буквальним скелетним екіпажем піратського корабля, результат рідко викликав сумніви. Живі моряки були в значній меншості і, ймовірно, покладалися на зброю для захисту, яка не дуже добре працювала проти скелетів.
Єдина проблема полягала в тому, щоб наздогнати своїх жертв, перш ніж вони втечуть, але піратський корабель, яким користувалися три брати, був особливим. Більшість їхніх жертв навіть не знали, що вони наближаються, поки не ставало занадто пізно, і чимало з них відразу здавали свій вантаж, коли розуміли, з чим мають справу. Після цього скелетні пірати грабували все, викидаючи деяких скелетів за борт, щоб звільнити місце для нової здобичі — адже скелети легко замінити — і вирушали продавати свої нечесно нажиті багатства.
На жаль для них, їхнє комфортне існування добігло кінця. Вітрила корабля горіли, у корпусі було кілька величезних дірок, а зсередини долинали звуки магічної битви. Цього разу на борт піднялися до піратів-скелетів.
Усередині корабля Зоріан боровся з ордою скелетів.
«Це так безглуздо», — скаржився він, створюючи сяючий промінь руйнівної сили, щоб відрізати коліна наближаючійся орді. Він на власному досвіді переконався, що знищення їхніх голів малоефективне і щоб вивести їх з бою, потрібно відрізати їм кінцівки. «Чому я борюся з бездумними скелетами, замість того щоб переслідувати живих магів, вразливих до магії розуму? Заку і Аланіку краще мати хороше пояснення для...»
Корабель здригнувся від чергового вибуху, але Зоріан телекінетично приклеїв свої ноги до підлоги під собою і таким чином зміг залишитися на ногах. Скелетам не пощастило, і більшість з них впали на землю, надавши Зоріану чудову нагоду добити деяких з них і зайняти кращу позицію.
Він мусив віддати належне трьом піратським братам, які керували цим кораблем — вони встановили на судні досить хороші захисні заклинання, інакше воно вже давно перетворилося б на купу тирси від інтенсивності бою, що зараз відбувався. Хоча, якщо подумати, пірати, ймовірно, живили такі сильні захисні заклинання душами своїх полеглих ворогів, тож, можливо, це не було так вражаюче, як здавалося спочатку.
А може, скелети, крім того, що були одноразовою командою корабля, ще й виконували функцію генераторів мани для захисних бар'єрів? У тому, щоб змушувати скелетів виконувати подвійну роботу, була певна краса. Хм...
Перш ніж орда скелетів змогла повністю відновитися і знову накинутися на нього, Зоріан витворив поруч із собою оживлену масу ектоплазматичних ниток і почав заганяти в неї всіх скелетів. Незабаром вся група була скута і спресована в гігантську скелетну кулю. Потім Зоріан перетягнув цю кулю до найближчої дірки в корпусі і викинув її з корабля.
Потім він повторив цей рух з іншою групою скелетів на кораблі. Тепер, якщо його теорія була правильною, вся система захисту повинна була...
О, ось і все — захист вже не працював. Вау, вони навіть не залишили ні найменшого запасу мани десь на випадок такої ситуації? Або хоча б налаштували систему так, щоб вона поступово зникала, а не раптово руйнувалася, як зараз? Він відкликав свою попередню похвалу, це було дуже аматорське створення захисту.
Він рушив до центру корабля, де Зак і Аланік билися з справжніми ватажками скелетних піратів, але коли він нарешті дістався туди, бійка вже закінчилася.
«Для групи, яку ви називали такою легкою здобиччю, вам знадобилося чимало часу, щоб нарешті їх перемогти», — прокоментував Зоріан, підходячи до них.
«Я припускаю, що це ти стоїш за тим, що захисні заклинання корабля не спрацювали?» — запитав Аланік, стукнувши бойовим посохом по сусідній скрині, щоб активувати електричну пастку, встановлену на ній. Зоріан кивнув. «Дякую за це. Вони були дуже дратівливими. Давно я не бився в місці, де так сильно пригнічується магія вогню.
«Вибачте, я давно не воював з ними і зовсім забув, що їхній корабель захищений такими вигадливими захисними заклинаннями», — сказав Зак, нервово посміхаючись і стукаючи себе по голові. «Через деякий час я просто почав топити весь їхній корабель, замість того щоб битися з екіпажем, тому моє уявлення про те, наскільки легко з ними боротися, було трохи викривленим».
Почувши це, Зоріан не мав великої надії, що в скарбі корабля є заклинання симулякрум. Проте, щоб бути ретельним, він приєднався до Зака і Аланіка, щоб знешкодити всі пастки, що захищали скарб, і переглянути його вміст. Навіть якщо симулякрум тут не було, всередині могло бути щось інше, що заслуговувало на увагу. Але врешті-решт...
«Знайшов!» — вигукнув Зак, тріумфально піднявши над головою чорний як смола футляр для сувоїв.
«Що, пірати справді мали заклинання симулякруму у своїх схованках?» — здивовано запитав Зоріан.
«Так, ось воно. Я дуже добре це пам'ятаю, бо футляр для сувоїв постійно знищував вміст, коли я намагався його відкрити, і це мене дуже дратувало. Зрештою мені вдалося дістати сувій, і виявилося, що це було лише заклинання симулякруму. Боже, я так розлютився через це...»
Зоріан подивився на чорний футляр для сувоїв, а потім жестом показав Заку, щоб той його відкрив. На його подив, Зак не став розплутувати захисну пастку на футлярі для сувоїв і не використовував відповідний метод розблокування — натомість він направив у футляр для сувоїв якийсь магічний імпульс, від чого той розпався на сотні гострих шматочків, ніби його раптово розрізали сотні невидимих лез.
Ну... він припустив, що це був один із способів подолати пастку...
«Можна?» — запитав Аланік, простягнувши руку до шматка згорнутої шкіри, що лежав у зруйнованому футлярі для сувоїв. Зак обмінявся поглядом із Зоріаном, який байдуже знизав плечима. Сувій негайно передали Аланіку, який розгорнув його і проглянув вміст.
— Він справжній, — врешті-решт оголосив Аланік. — Деякі версії симулякрів є неповними або навіть шкідливими, призначеними як пастки для необережних, але цей, на мою думку, справжній.
Хм. Зоріан мусив визнати, що навіть не розглядав таку можливість. Він знав, що деякі заклинання є підробками або пастками, але це рідко становило проблему, особливо якщо бути обережним щодо джерел заклинань. Він припустив, що для таких незаконних або суворо обмежених заклинань відсоток підроблених заклинань був набагато вищим за середній. Особливо якщо вони були на таких таємничих сувоях, а не в опублікованих книгах чи чомусь подібному.
Аланік передав шкіряний сувій Зоріану, який повільно прочитав його.
Як Зоріан уже знав, симулякр створював ектоплазматичну копію мага. Копія була повністю автономною, могла мислити і діяти на власний розсуд, і навіть чаклувати. Однак вона не мала душі і власних запасів мани.
«Я б не був у цьому такий впевнений», — сказав Зоріан. «Звісно, я не буду спамити подвійними вогняними кулями за допомогою свого симулякра чи чогось іншого, але мої телепатичні здібності досить дешеві з точки зору витрат мани. І вони більш корисні як руйнівний початок, ніж як довгостроковий інструмент у бою, тому було б досить корисно, якби я міг робити вдвічі більше телепатичних атак, коли роблю свій хід. Подвійний Зоріан, подвійна магія розуму».
«Ніби твоя магія розуму і без того не була достатньо страшною», — добродушно буркнув Зак.
«Є дві речі, про які ти повинен пам'ятати», — раптом сказав Аланік. «По-перше, жоден симулякр не є повністю бездоганною копією тебе самого. Особливо на початку копії будуть значно погіршеною версією тебе, позбавленою повного обсягу твоїх здібностей. У міру того, як ти вдосконалюєшся у використанні заклинання, ти зможеш отримувати дедалі кращі копії... але в кінцевому підсумку симулякр — це лише твоє відображення, а не бездоганна копія. Це особливо очевидно, якщо ти тримаєш заклинання активним протягом тривалого часу. Я настійно рекомендую не тримати симулякр активним довше ніж один день, інакше він почне розвивати власну особистість і цілі, які можуть суперечити твоїм. У минулому люди гинули від рук своїх симулякрів. Враховуючи, що твій симулякр буде майстром магії, як і ти сам...
— Так, я розумію, — сказав Зоріан, злегка зморщившись. — Не залишайте симулякр активним надто довго, інакше він може вирішити переписати мій розум своїм або чимось подібним.
— Так, — кивнув Аланік. «Друге, про що ти повинен пам'ятати, це те, що, хоча симулякр не є ідентичним тобі в усьому, він є твоєю копією в більшості аспектів. Наприклад, деякі люди дуже погано реагують на те, що вони є копією іншої людини, що призводить до того, що їхні симулякри руйнуються або впадають у сказ відразу після створення. Я не думаю, що у тебе і Зака виникнуть такі проблеми, враховуючи передбачувану природу часової петлі, але про це варто пам'ятати, якщо ти коли-небудь вирішиш поділитися заклинанням з кимось іншим. Так само, якщо вам не подобається щось робити, вашому симулякру теж не сподобається це робити... тому не варто змушувати своїх симулякрів робити те, що ви ненавидите. Це також означає, що якщо ви не можете змусити себе пожертвувати своїм життям заради іншого, є ймовірність, що ваш симулякр теж не захоче пожертвувати собою заради вас.
Іншими словами, симулякр не був його особистим рабом і виконував тільки ті накази, які він сам був готовий виконувати. Справедливо.
Після ще кількох попереджень і пояснень від Аланіка, троє залишили палаючий корабель і повернулися до Ельдемара. Скелети-пірати більше не будуть турбувати людей.
***
Зак і Зоріан провели решту часу після перезапуску, атакуючи культистів Кіорії і час від часу вирушаючи на подальші рейди в місця, які Зак пам'ятав зі свого минулого. Оскільки вони вже знайшли заклинання симулякруму, ці екскурсії технічно були непотрібними, але вони обоє вирішили продовжувати їх все одно. Зоріан тому, що хотів отримати бойовий досвід і цікавився деякими трофеями, які Заку ніколи не були цікаві, а Зак тому, що вважав бійку розвагою. Аланік також часто приєднувався до них, хоча, коли перезапуск поступово наближався до кінця, він ставав дедалі більш зайнятим розслідуванням вторгнення. Ксвіму також запропонували місце в цих рейдах, але він відмовився, сказавши, що «зараз для цього занадто старий».
Через чотири дні після того, як Зак і Зоріан покинули дослідницьку установу під Кіорією, там зчинився галас. Їм знадобилося чотири дні, але врешті-решт вони зрозуміли, що щось було не так із тим, як Зак і Зоріан використовували Чорну кімнату. Звичайно, на той час Зак і Зоріан вже давно зникли, і вони нічого не могли вдіяти, але все одно. Зоріан розслідував цю справу, щоб з'ясувати, що вони зробили не так, і з подивом виявив, що насправді їх викрило те, що вони ніколи не подавали звіт про результати роботи до відповідного урядового відомства. Виявляється, кожна група, яка використовувала Чорну кімнату, мала подавати звіт у трьох примірниках, де детально пояснювала, як вона використовувала Чорну кімнату і які результати отримала. Оскільки Зак і Зоріан ніколи не потурбувалися про це, адміністративний помічник, відповідальний за збереження звітів, поскаржився науковим співробітникам, що в результаті спричинило розслідування. Якби вони просто надіслали цей дурний папірець до урядового відомства, ймовірно, ніхто б нічого не сказав. Зоріан сумнівався, що хтось взагалі читав ці речі.
За три дні до закінчення перезапуску Зак і Зоріан нарешті здійснили план, який розробляли з самого початку перезапуску — вони проникли до Королівського палацу Ельдемара, спочатку тихо проникнувши туди, а потім просто прорвавшись всередину, коли їх виявили на півдорозі.
Вони просунулися лише на дві третини шляху, перш ніж захист палацу почав їх перемагати, і вони були змушені втекти, але навіть ця невдала вилазка в палац дала їм дві дуже важливі речі.
По-перше, королівська скарбниця дійсно зберігала одну частину Ключа у своїх глибинах. Кінджал, якщо Зоріан правильно інтерпретував те, що йому підказував його маркер. Вони повинні були придумати спосіб проникнути в королівську скарбницю, якщо хотіли зібрати всі п'ять частин.
По-друге, спроба проникнути в Королівський палац Ельдемара викликала неймовірне обурення. Палацова охорона переслідувала їх протягом декількох годин після невдалого вторгнення, і лише відмовилася від переслідування, коли Зак і Зоріан спустилися в глибини Підземелля, щоб зникнути з поля зору. І навіть тоді це дало їм лише кілька годин спокою, протягом яких королівська родина Ельдемара, судячи з усього, організувала загальнодержавне полювання на них.
Минуло три дні, а полювання так і не закінчилося. Усі газети та міські плітки говорили про невдале проникнення до Королівського палацу, і, судячи з усього, за їхні голови була призначена величезна винагорода. Винагорода була трохи смішною, оскільки корона явно не знала про них багато — про що свідчила відсутність фотографій або чітких описів на розклеєних всюди оголошеннях про винагороду. Дякувати богам, що вони обоє були експертами в заклинаннях проти ворожіння і мали вишукані червоні мантії, які вкрали у культистів.
Проте, хоча сили Ельдемара не знали їхніх особистих даних, вони явно мали якийсь спосіб відстежувати «тих двох людей, які намагалися проникнути до палацу», бо вони безперервно переслідували їх час від часу. Вони обоє постійно були в бігах, і найдовший період, протягом якого вони могли сісти і відпочити, становив близько шести годин. Це було дуже прикро, особливо тому, що ані Зак, ані Зоріан не могли зрозуміти, як їхні переслідувачі продовжували їх вистежувати.
«Бачиш, я був абсолютно правий, коли казав, що нам слід почекати до кінця перезапуску, перш ніж пробувати це!» — сказав Зак, коли вони бігли до невеликого лісу поблизу, а червона мантія, яку він носив, спотворювала його голос у неприємний спосіб.
«І що з того? Я ніколи цього не заперечував!» — відповів Зоріан, його голос був спотворений так само.
Не встигли вони нічого сказати, як над ними пролунав пронизливий крик, за яким одразу ж пролунав ще один. Зоріану навіть не довелося дивитися, звідки долинали крики, щоб зрозуміти, що це за ними гналися два гігантські короновані орли, на кожному з яких сиділо по двоє бойових магів. Ця тричі проклята група була неймовірно дратівливою, завжди першою реагуючи на кожен їхній рух, перекриваючи шляхи відступу і заважаючи заклинанням, поки решта переслідувачів не наздоганяла їх. На жаль, орли були швидкими і спритними літунами, а бойові маги, що сиділи на них, були неймовірно вправними, тому позбутися їх до появи союзників було практично неможливо. На цей момент Зак і Зоріан вже не намагалися вступати з ними в бій — це було марною тратою часу, який можна було витратити на втечу.
— Не думаю, що ми зможемо так довго триматися! — сказав Зак, відбиваючи якусь різнокольорову блискавку в сусідній кущ, який відразу вибухнув від сили заклинання. — Як довго?
Зоріан поглянув на місто Кіорія, що виднілося неподалік. Хоча їхнім переслідувачам могло здаватися, що вони просто безладно бігають, насправді вони навмисно заманювали їх сюди. Кінець перезапуску швидко наближався, і вторгнення мало розпочатися...
— Гадаю, воно почнеться прямо...
Не встиг Зоріан закінчити фразу, як з пагорбів, що оточували Кіорію, в повітря злетіли численні артилерійські магічні ракети. Вторгнення в місто офіційно почалося.
Зоріан незадоволено буркнув. Чортова реальність завжди псувала його драматичний момент.
«Неважливо, починається!» — сказав він уголос.
«Так, велике дякую. Я б ніколи не дізнався, якби ти мені не сказав», — саркастично відповів Зак.
Зоріан нічого не сказав, просто підійшов ближче до свого колеги-мандрівника в часі. Відразу після цього Зак закінчив своє заклинання, і вони обоє опинилися в напівпрозорій білій сфері, яка потім з запаморочливою швидкістю злетіла в повітря.
Гігантські короновані орли, мабуть, були достатньо швидкими та спритними, щоб слідувати за сферою, що здивувало Зоріана більше, ніж слід було б. Проте у них обох була ціла армія здивованих загарбників, які служили їм мимовільними м'ясними стінами — куля безпомилково націлилася на найбільше зграю залізно дзьобів, яку вони змогли знайти, і пролетіла крізь неї, розбризкуючи численних птахів на смерть і розлючуючи всю зграю.
На жаль для орлів-переслідувачів та їхніх вершників, розлючені залізно дзьоби не дуже вибагливі у виборі цілей. Особливо коли одна ціль була явно вразливішою за іншу і явно відставала від неї, що свідчило про те, що вони працювали разом.
Після цього вони не затримувалися — Зак направив сферу в сусідню будівлю, де вона врізалася в стіну і розбилася всередині. Це в значній мірі вивело їх за межі лінії вогню залізно дзьобів, оскільки всередині будівлі вони не могли зосередити свої сили, а зовні у них все одно була набагато привабливіша ціль. Отже, вбивши кілька відважних птахів, що переслідували їх, вони просто покинули цю місцевість, телепортувавшись в інші райони міста.
Чесно кажучи, Зоріан очікував, що він і Зак проведуть всю ніч, втягуючи своїх переслідувачів у серію конфліктів із загарбниками. Не тому, що вони сподівалися щось цим досягти, а тому, що вважали своїх переслідувачів настільки впертими. Однак, здається, вони були надто суворими до своїх супротивників, бо після того, як Зак і Зоріан втретє завели всю групу переслідувачів на територію ібасанської армії, ті, здається, усвідомили масштаби того, що відбувається, і відмовилися від переслідування, щоб допомогти обложеним захисникам Кіорії.
Зустріч з Кватч-Іхлом під час третьої сутички і втрата обох гігантських орлів, можливо, мали до цього якесь відношення.
Зараз Зак і Зоріан сиділи на даху найвищої будівлі Академії і спостерігали за боєм.
«Вау», — сказав Зак. «Знаєш, ці мисливці на магів справляють враження, коли б'ються з кимось іншим».
«Так», — погодився Зоріан.
«То що ми будемо робити тепер?» — запитав Зак. «Просто сидіти і дивитися, як світ горить, кілька годин, поки цикл не почнеться спочатку?
«Ні», — відповів Зоріан, хитаючи головою. «У мене є краща ідея. Давай пограбуємо бібліотеку академії».
Зак дивно подивився на нього, піднявши брову.
«Я серйозно», — сказав Зоріан. «Я знаю, що там, мабуть, немає нічого дійсно важливого, але я завжди цікавився, які заклинання зберігаються за тими розділами вищого рівня, куди мені ніколи не дозволяли заходити».
«Це... слушна думка», — сказав Зак. «Не можу повірити, що сам ніколи цього не пробував. Хоча б для того, щоб мати змогу сказати, що я це зробив».
І так, протягом наступних кількох годин Зак і Зоріан нишпорили бібліотекою академії. Поки загарбники та захисники міста вели запеклі бої по всій Кіорії, вони двоє мирно переглядали заборонені тексти, не турбуючись про бібліотекарів та інших охоронців, які вже давно втекли з будівлі через вторгнення.
Коли перезапуск нарешті закінчився і все потемніло, Зоріан думав лише про те, що він не дочитав книгу, яку тримав у руках......
і що вони точно зроблять це знову.