Коли Зоріан прокинувся, він знову опинився в Ціріні, де його чекали звичайні ранкові витівки Кіріель. Це було полегшенням. Коли червоне світло осяяло все в кінці попереднього перезапуску, він побоювався, що це матиме тривалі наслідки. Адже в цьому був задіяний первородний, і він відчував, що до цього не можна ставитися легковажно. Існував прецедент, що вони можуть впливати на душі, враховуючи роль первородної сутності у створенні перевертнів.
Вигнавши Кіріель зі своєї кімнати, він сів і швидко перевірив свій розум і душу на наявність будь-яких не очевидних пошкоджень, яких вони могли зазнати. Тільки після того, як його самодіагностика не виявила нічого, він розслабився.
Він замислився, що означало червоне світло. Культисти, очевидно, втратили контроль над ритуалом, і він закінчився смертельно, вбивши всіх у цій місцевості... але він замислився, яка була природа цієї невдачі і наскільки великими були збитки. Можливо, зупинка ритуалу на півдорозі була майже такою ж небезпечною для міста, як і доведення його до кінця.
Ну, неважливо — їм просто доведеться знайти спосіб зірвати його, перш ніж він навіть почнеться.
Як бонус, раннє припинення ритуалу означало, що Ночка та інші діти-перевертні не будуть жахливо вбиті для посилення ритуалу. Раніше Зоріан діяв під впливом адреналіну і мав більш нагальні проблеми, про які слід було турбуватися, наприклад, ворожі маги, які намагалися його вбити... тому він зміг відсунути емоційний вплив цих картин і не замислюватися над ними надто глибоко. Тепер, однак, таких відволікаючих факторів не було... і Зоріан мав дуже яскраві спогади, особливо після проходження всіх тих аранійських методів тренування магії пам'яті.
Чорт забирай. Ці спогади будуть турбувати його ще місяцями, він це просто знав. Особливо частина про Ночку. Не те, щоб страждання інших дітей залишили його байдужим, але вони були для нього практично незнайомцями. Він бачив, як під час вторгнення з незнайомцями траплялися всілякі жахливі речі, і до цього часу вже дещо звик до цього. Але Ночка... він знав її. Ще до того, як його затягнуло в часову петлю і вона стала подругою його молодшої сестри, він знав її — хоча й лише як «ту дівчину, чий велосипед він витягнув з річки». Тому йому було важко просто відсунути спогади вбік, щоб зосередитися на чомусь іншому.
На щастя, йому не довелося довго шукати підходяще відволікання. Зак знову з'явився у дверях його будинку, як і під час попереднього перезапуску, даючи йому можливість з кимось поговорити. Незабаром вони обоє опинилися наодинці в купе поїзда, що відправлявся з Ціріни.
— Цього разу без Кіріель, так? — Зак задумливо промурмотів. — Тоді, мабуть, це не буде ще один перезапуск відпустки?
— Ще один? — Зоріан презирливо скривився. — Яка ж це була відпустка під час попереднього перезапуску.
— Чесно кажучи, багато в чому це твоя власна провина, — сказав Зак. — Якщо ти дійсно хотів відпочити, не варто було так сильно втручатися в серйозні справи. Чорт, якщо ти мене запитаєш, то справжні канікули передбачають повне залишення Кіорії. Ми все ще можемо це зробити, якщо хочеш. Я знаю один чудовий пляж у Тетрі, далеко на півдні континенту...
«Ні, я не думаю, що це гарна ідея», — сказав Зоріан, відмахуючись. «Не зрозумій мене неправильно, мені дійсно потрібна невелика відпустка... але я не зможу розслабитися, коли все це турбує мене. Давай зробимо кілька перезапусків, щоб дослідити всю цю нову інформацію, а потім зможемо розслабитися».
«О?» — Зак пожвавився, нахилившись уперед на своєму сидінні. «То ти дізнався щось від того мага, пам'ять якого ти досліджував?»
«Багато чого», — задоволено кивнув Зоріан. Атака на Колодязь була дуже ризикованою операцією навіть для таких мандрівників у часі, як вони, але результат був таким же великим, як і сподівався Зоріан. Схоже, навіть у часовій петлі старе прислів'я про те, що великий виграш приходить тільки з великим ризиком, було правдивим. — Хочеш все чи тільки найважливіше?
— Поки що дай мені найважливіше, — сказав Зак. — Про деталі поговоримо пізніше.
— Гаразд, — кивнув Зоріан. Він і очікував такого. — По-перше, ти помітив, що носили маги за щитом?
«Червоні мантії», — кивнув Зак. «Схожі на ту, яку носив третій мандрівник у часі».
«Вони не «схожі» на ту, яку носив Червона Мантія, вони абсолютно ідентичні», — сказав Зоріан. «Я в цьому впевнений. І це цікаво, оскільки ці мантії не можна купити на відкритому ринку. Вони виготовляються спеціально для членів внутрішнього кола Езотеричного ордену Небесного дракона. Ніхто, крім них, не повинен мати таку мантію».
«Червона мантія могла просто вкрасти її», — зауважив Зак. «Хоча, зізнаюся, я не маю уявлення, чому він мав би спеціально красти саме цю мантію».
«Ці мантії вважаються дивом магічної інженерії, — сказав Зоріан. — Вони виготовлені з дуже рідкісних і вражаючих матеріалів, а саме з ниток скарлатиту і червоного морського шовку, і насичені потужною захисною магією та захисними заклинаннями. Якщо вони такі вражаючі, як вважав маг, пам'ять якого я досліджував, я не дивуюся, чому Червона Мантія хотів би таку. Тепер я теж хочу таку. Ми обов'язково вкрадемо одну в цьому перезапуску, щоб я міг її розібрати».
«Чорт, якщо вони такі хороші, ми вкрадемо їх усі», — сказав Зак. «Якщо вони зроблені з багряного морського шовку, ми можемо продати їх за величезні гроші, враховуючи лише вартість матеріалів. Це трохи прикро, бо тепер ми не можемо знати, чи Червона Мантія просто просто носив ці мантії, чи він справді культист».
«Я думаю, є велика ймовірність, що він культист», — сказав Зоріан. «Він з'явився досить рано після перезапуску, коли погнався за нами, і в той момент був одягнений у мантію. Це означає, що він має її під рукою. Особливо показовим є той момент, коли він намагався вбити тебе, коли ти ледь встав з ліжка — схоже, він кинувся на тебе щодуху, з мінімальною підготовкою, але все одно був одягнений у мантію».
«Це слушна заувага», — сказав Зак, нахмурившись. «Ну, якщо це правда, то його має бути легко знайти. Скільки взагалі членів внутрішнього кола має культ?»
«П'ятнадцять», — відповів Зоріан.
«Ти дізнався про них усіх від того мага?» — здивовано запитав Зак.
«Ні, не всіх», — Зоріан похитав головою. «Мені вдалося дізнатися особистість лише п’ятьох з них до закінчення перезапуску. Але я знаю, скільки їх загалом, і з тією інформацією, яку я маю, не буде важко відстежити решту. Тим більше, що я знаю особу, яка очолює культ».
«Чоловіче, я починаю заздрити твоїй магії розуму», — сказав Зак. «Кожен раз, коли я намагався розслідувати культ, я ніколи не досягав успіху. Забудь про пошук лідера, я навіть не міг ідентифікувати високопоставлених членів. Навіть зілля правди не допомагало».
«Можливо, тому що всі члени внутрішнього кола, а також усі, хто займав важливі посади, присягалися зберігати в таємниці імена та особистість своїх колег із внутрішнього кола», — сказав Зоріан. «Звичайно, магія розуму не зважає на таке».
«Так, так, нагадуй мені про це і ще», — Зак на секунду забурчав. «Ну, чого ти чекаєш? Ти скажеш мені, хто цей божевільний лідер, чи ні?»
«Ватіма Тінк, голова місцевого відділення Гільдії магів», — відповів Зоріан.
Зав'язалася коротка пауза, поки Зак перетравлював цю інформацію.
«Ну, чорт», — нарешті сказав Зак. «Не дивно, що загарбники змогли створити бази під Кіорією і безперешкодно діяти там більше місяця. Цей чоловік має ідеальне становище, щоб блокувати і саботувати будь-яке розслідування навколо Кіорії, яке йому не подобається».
Зоріан без слів кивнув. Хоча в Ельдемарі було кілька установ, що займалися боротьбою зі злочинністю та розслідуванням підозрілих інцидентів, Гільдія магів була першою лінією оборони в цьому плані. Якщо її саботувати, ніщо інше не буде працювати належним чином.
— Це як лисиця, яка керує курником, — сказав Зак. — Мабуть, я не повинен дивуватися, оскільки вже роками було очевидно, що хтось із високих чинів допомагав загарбникам... але таке все одно застає мене зненацька. Що, в біса, така людина сподівається отримати, допомагаючи загарбникам?
— О, це чудове запитання. Дякую, що нагадав», — сказав Зоріан. «Бачиш, я дізнався більше про те, що планує внутрішнє коло культу зі своїм ритуалом, і можу сказати, що це не те, про що думають звичайні члени культу та їхні союзники Ібасінці».
«Вони не намагаються випустити первісного на волю прогулятися по місту, щоб заспокоїти свого бога-дракона, який ненавидить все людство?» — з цікавістю запитав Зак.
«Ні», — Зоріан похитав головою. «Так думають звичайні члени культу. Внутрішнє коло знає, що хоча ритуал передбачає вивільнення первісного в світ, мета полягає не в тому, щоб дозволити йому робити все, що заманеться. Мета полягає в тому, щоб поневолити його і отримати власну живу суперзброю та джина, що виконує бажання. Ув'язненим первісним має бути Панаксес, Той, Що Має Плинне Тіло, і внутрішнє коло культу вважає, що він може надати їм вічну молодість і перетворити їхні тіла на щось... краще».
«Краще?» — запитав Зак, піднявши брову. «Це таке краще, коли ти стаєш швидшим і сильнішим, але вкритий очними яблуками і щупальцями?»
«Ну, у випадку того мага, пам'ять якого я досліджував, це в основному означає, що він знову 21-річний і здоровий», — сказав Зоріан. «І має більший пеніс».
Зак розсміявся.
«Панаксес, мабуть, є перетворювачем плоті, а не перетворювачем у сучасному розумінні цього слова», — продовжив Зоріан. «Теоретично, він повинен бути здатний лікувати хвороби, повертати людям молодість і перетворювати їхні тіла на щось краще. Питання лише в тому, чи можуть вони достатньо добре ним керувати».
«А можуть?» — з цікавістю запитав Зак. «Керувати ним, я маю на увазі».
«Насправді, цього ніхто не знає», — визнав Зоріан. «Але я сумніваюся. Ідея полягає в тому, щоб стримати Панаксеса за допомогою заклинання, пов'язаного з його сутністю, а потім підкорити його розум. Навіть культисти визнають, що мінлива природа Панаксеса означає, що заклинання не буде ефективним довго. Це означає, що вони повинні поневолити його протягом п'ятнадцяти хвилин або менше».
— Ти не віриш, що вони зможуть працювати так швидко, — припустив Зак.
— Я думаю, що це може бути неможливо, навіть якби вони мали весь час світу, щоб творити свою магію, — сказав Зоріан. — Скажу так. Коли я вторгся в розум того мага в кінці, я зіткнувся з потужними і витонченими психічними захистами. Кращий, ніж я коли-небудь бачив у людських магів. Мені знадобилося лише кілька хвилин, щоб його зняти і почати копатися в його спогадах. Тоді я думав, що захист був необхідний, щоб компенсувати відому слабкість щита, який захищав місце проведення ритуалу. Але це було лише другорядне занепокоєння — їхня справжня мета полягала в тому, щоб відбивати будь-які психічні контратаки первісного, поки вони намагалися підкорити його своїй волі».
«А, я розумію, — сказав Зак. — Ти думаєш, що якщо ти можеш прорвати щити за кілька хвилин, то первісний теж може».
«Так, — визнав Зоріан. — Можливо, я переоцінюю Панаксеса і він не має можливості завдати удару у відповідь розумам культистів, які намагаються поневолити його. Але первородні — це, як вважається, стародавні істоти, які змушували задуматися навіть богів, а сили Панаксеса пов'язані з маніпулюванням живою плоттю, включаючи нервову систему. Як мінімум, я очікую, що Панаксес має у своєму розпорядженні неймовірні психічні захисні сили. Б'юся об заклад, він міг би з легкістю витримати психічні атаки від будь-кого, крім майстра телепатії».
Зак і Зоріан продовжували розмовляти ще півгодини, обговорюючи різні факти і таємниці, які Зоріан виявив за допомогою свого зонда пам'яті в кінці попереднього перезапуску. Зрештою, розмова почала затихати.
«Хм, — задумливо сказав Зак. — А я думав, що Кватч-Іхл не пішов за нами, бо Аланік занадто його зайняв».
«В якомусь сенсі це правда», — сказав Зоріан. «Якби Кватч-Іхл залишив битву, щоб піти за нами, його солдати напевно загинули б без його підтримки... і я маю відчуття, що він набагато більше піклується про магів Ібасану, ніж про культистів. У цьому сенсі Аланік та решта магів, які прийшли з нами, дійсно зайняли його. Проте, якби Кватч-Іхл вважав, що без його підтримки ритуал може провалитися, він, мабуть, все одно пішов би за нами. На наше щастя, співпраця між ним і керівництвом культу не є ідеальною. Лідери культу ніколи не казали йому, що після початку ритуалу вони будуть практично беззахисними, що дало йому спотворене уявлення про сили, які вони виставили проти нас. Він не мав уявлення, що сім наймогутніших магів на цій платформі не мали можливості сприяти її обороні».
«Вони боялися, що Кватч-Іхл скористається їхньою слабкістю, щоб їх убити», — припустив Зак.
«Так, саме так», — кивнув Зоріан. «Тим більше, що вони не були повністю впевнені, чи знав Кватч-Іхл про справжню мету ритуалу. Він не мав би знати, але старих, могутніх архімагів, таких як він, важко обдурити і тримати в невіданні. І якщо б він знав, що вони намагаються взяти під контроль первородного, то не було б особливо дивно, якби він спробував саботувати їх, коли вони випустять його з в'язниці».
Протягом хвилини вони обоє мовчали. Зоріан — тому що йому більше не було чого сказати, а Зак — тому що, здавалося, він щось обмірковував.
«Знаєш, я тут подумав, — сказав Зак, оглядаючи їхнє купе. — Чому ми досі в цьому поїзді? Ти не взяв із собою Кіріель, і ми вже далеко від Ціріни. Чому б нам просто не телепортуватися прямо до Кіорії?»
«Ну, так, — відповів Зоріан. — Просто подумав, що купе поїзда — це таке ж гарне місце для розмови, як і будь-яке інше, розумієш? Хоча я хотів би зробити невеликий об'їзд, перш ніж їхати до Кіорії, якщо ти не проти».
«Звісно», — Зак знизав плечима. «Куди ми прямуємо?»
«До Ельдемара».
«До столиці?» — запитав Зак. Зоріан кивнув. «А чому?»
«Щоб подивитися, чи не знайдемо там ще один Ключ», — відповів Зоріан. «Я думав про Ключі і про те, що вони, мабуть, є скарбами першого імператора Ікосіанської Імперії, і, на мою думку, є ймовірність, що в королівській скарбниці є один або кілька з них. Адже корона Ельдемара досить агресивно намагається заволодіти спадщиною імператорів Ікосіана. Навіть якщо в скарбниці немає Ключа, було б непогано проникнути в їхні архіви. Вони можуть знати, де можуть бути ключі, навіть якщо їх насправді у них не має. Принаймні, їхні записи та секретні документи будуть хорошим місцем для початку наших пошуків Ключів».
«Ти... хочеш проникнути до королівської скарбниці?» — запитав Зак. Після секунди мовчання він похитав головою і легенько засміявся. «Власне, так, це звучить як хороша ідея. Ми повинні перевірити скарбниці Суламнона та кількох інших великих роздроблених націй — Ельдемар не єдина країна, яка намагається зібрати імперські артефакти, ти ж знаєш».
«Я знаю, але Ельдемар найближча, і я припускаю, що вони вже знають про подібні ініціативи інших націй і про те, наскільки вони успішні», — сказав Зоріан.
«Єдина проблема в тому, що проникнути в королівську скарбницю — не проста справа», — серйозно сказав Зак. — Ми ніяк не зможемо це зробити сьогодні вранці, не маючи жодної підготовки. І навіть з усіма нашими навичками я сумніваюся, що ми зможемо це зробити, не будучи виявленими в процесі. Ти не повіриш, як розлючуються королівські особи, коли зловмисник успішно проникає до палацу. Це як перевернути мурашник — вони будуть переслідувати нас цілий місяць, а вони насправді досить здібні. Можливо, краще відкласти таку екскурсію до кінця перезапуску».
«Гаразд», — сказав Зоріан. Він і не сподівався, що зможе просто зайти до королівської скарбниці і все перевірити на дозвіллі. «Але я все одно хочу перевірити захист, щоб знати, з чим маю справу. З твоїх слів я зрозумів, що ти вже проникав туди, тож можеш розповісти мені подробиці зі своєї точки зору, поки ми йдемо. «Я насправді ніколи не вдирався до скарбниці, — сказав Зак. — Зізнаюся, я не дуже старався. Я зробив це для забави, щоб перевірити, чи зможу я це зробити. Виявилося, що це складніше, ніж я думав. З того, як ібасінцям вдалося організувати свою таємну інвазію, можна подумати, що королівська родина та її війська некомпетентні... але це не так. Вони дуже, дуже добре охороняють свої скарби. Якби тільки вони цінували своїх вірних підданих так само, як і свої скарби...»
Останню частину він пробурмотів під ніс, але Зоріан все одно її почув.
«Я знав, що це може привернути до нас багато небажаної уваги, — сказав Зоріан. — Тому цього разу я не взяв із собою Кіріель. Однією з головних причин, чому я вирішив не занадто вплутуватися в справи дому Боранових під час попереднього перезапуску, було те, що це могло наразити на небезпеку всіх навколо нас. Гадаю, в загальному плані не має значення, чи Кіріель, Імая та інші постраждають через наші дії, оскільки все одно наприкінці місяця все буде стерто, але я просто не можу дозволити собі так думати».
Зоріан вважав трохи кумедним, що спроба пограбувати королівську родину Ельдемара не вважається «жахливою справою» в очах Зака. Звичайно, це не було несподіванкою, враховуючи, як королівська родина стояла осторонь і дивилася, як будинок Новед грабував опікун Зака.
«У будь-якому разі, у цьому перезапуску ми будемо дратувати всіляких впливових людей», — сказав Зоріан. — «Королівську родину, дім Боранова і багатьох інших. Я маю намір переслідувати членів внутрішнього кола культу, і вони, ймовірно, всі дуже впливові люди.»
«То ми просто будемо ходити і розбурхувати одне осине гніздо за іншим?» — риторично запитав Зак. — «Чудово. Я вже робив це в кількох перезапусках. Ех веселі ж часи були.»
Зоріан дивився на Зака з порожнім поглядом. Іноді він справді заздрив своєму колезі-мандрівникові в часі за те, що той мав буквально десятиліття перезапусків, щоб бавитися й експериментувати.
***
Зрештою, їхній візит до Ельдемара пройшов без ускладнень, хоча це було в основному завдяки тому, що Зоріан мав Зака, який підказував йому, які ідеї ніколи не спрацюють, і попереджав, коли щось могло б насторожити палацову охорону, що за ними шпигують. Деякі з контрзаходів, які Зак йому описав, точно б завадили йому, якби він намагався це зробити сам. Палацові захисні заклинання були настільки потужними, що могли навіть виявити, коли хтось занадто довго дивився на будівлю. Зоріан досі не мав уявлення, як таке взагалі могло працювати, але вирішив повірити Заку, що той не жартує з ним чи щось таке.
Дещо наляканий захисними системами, що стояли перед ним, Зоріан вирішив обмежитися простим візуальним оглядом, використовуючи захоплених голубів як свої дистанційно керовані очі. Охорона палацу могла виявити шпигунських тварин, але їхній огляд сягав лише певної висоти, а голуби мали чудовий зір.
Наскільки Зоріан міг судити, його дії не були виявлені. Навіть якби це сталося, Зак і Зоріан вже покинули місто перед спробою, а Зоріан керував голубами через ланцюжок телепатичних ретрансляторів.
Наступного дня вони пішли до Ксвіма і Аланіка, щоб переконати їх, що петля часу існує і що їм потрібна допомога. Між Заком і Зоріаном виникла суперечка щодо того, як це зробити — Зоріан стверджував, що вони повинні не поспішати з переконанням, а Зак наполягав, що вони повинні відразу викласти все, що мають, і подивитися, що буде. Зрештою, вони вирішили діяти за планом Зака — якщо він спрацює, це заощадить багато часу; якщо ж ні, вони просто втратять можливість в цьому перезапуску, що не буде надто прикро.
Як і слід було очікувати, ні Ксвім, ні Аланік не відреагували добре, коли зіткнулися з зібраними Заком і Зоріаном доказами, але вони обидва прийняли записки, які довірили Зоріану в попередньому перезапуску, і погодилися хоча б розглянути їхню історію. Чесно кажучи, це було більше, ніж Зоріан сподівався від них отримати.
Вейерса все ще не вдалося знайти. Зак підтвердив, що так було і на самому початку перезапуску — він шукав хлопця перед зустріччю із Зоріаном, і Вейерса навіть тоді не було в Кіорії. Тому на третій день перезапуску Зак і Зоріан вирішили провести більш інтенсивне розслідування щодо місцезнаходження Вейерса.
Зокрема, вони вирішили проникнути в маєток Боранових і допитати Андоріла Боранова — чоловіка, який опікувався хлопчиком з тих пір, як його батьки загинули під час Плачу.
З необхідності їхнє проникнення не могло бути дуже непомітним. Хоча Боранови переживали важкі часи, вони все ще були старим дворянським родом, і їхній маєток мав дуже хороші захисні заклинання. Ні Зак, ні Зоріан не були в настрої витрачати кілька перезапусків на поступове вивчення схеми захисту, щоб мирно її подолати. Тому вони вирішили просто увірватися, переконатися, що Вейерс не ховається десь у будинку під потужним захистом, викрасти Андоріла, а потім телепортуватися в заздалегідь обумовлене місце, щоб спокійно допитати чоловіка.
Перша атака на маєток відбулася посеред ночі (оскільки міська влада в цей час була б менш активною, адже більшість людей спала), і полягала в тому, що Зоріан провів низку ворожінь для аналізу захисних заклинань маєтку, щоб знайти захисний камінь, який їх живив. Звичайно, його дослідження захисних заклинань будівлі було миттєво виявлено, але людям, що знаходилися всередині будівлі, знадобився час, щоб організуватися, зрозуміти, що відбувається, і підготуватися до відповіді — перш ніж вони змогли щось зробити, Зоріан вже знайшов інформацію, яку шукав.
«Там», — сказав Зоріан, вказуючи пальцем у напрямку захисного каменю.
— Зрозуміло, — сказав Зак і швидко почав виконувати довгу серію жестів. — Я прокладу нам шлях.
Незабаром руйнівний заряд артилерійської магії влучив у стіну перед ними, відкривши новий вхід до маєтку. Вони кинулися всередину, знешкодивши здивованих захисників маєтку, яких зустріли, і попрямували до захисного каменю.
Зоріан був шокований тим, наскільки легко пройшла операція. Ніхто не міг їх зупинити — мешканці маєтку були повністю зненацька захоплені раптовістю і жорстокістю їхнього нападу, і більшість з них намагалися злякано втекти з їхнього шляху, замість того, щоб організувати якусь поспішну оборону проти них. Трохи більше ніж за хвилину Зак і Зоріан дісталися до вард. Двері були зроблені з товстої, алхімічно зміцненої сталі і були практично незнищенними за той короткий час, який у них був... але, на жаль для дому Боранова, стіни не були настільки міцними, і Зак без церемоній вибив двері з завіс і спокійно зайшов всередину. Після цього розбити золоту сферу, яка служила якорем для захисних заклинань маєтку, виявилося надзвичайно легко.
Коли захисний камінь маєтку впав, всі захисні заклинання, що захищали його, також зникли. Іноді багаті родини, такі як ця, мали резервні системи на випадок, якщо зрада або нещасний випадок призвели до виходу з ладу основного захисного каменю, але, судячи з усього, дім Боранова не переймався такими непередбачуваними обставинами. Не маючи на заваді захисних заклинань, вони швидко обшукали весь маєток у пошуках Вейєрів, але нічого не знайшли.
Неважливо — вони цього і очікували. Вони негайно вирушили до Андоріла, який насправді намагався організувати якусь оборону після того, як повідомив владі про вторгнення. Група, яку він зібрав навколо себе, насправді надала єдиний значний опір під час всієї операції, але відсутність психічних щитів означала, що вони зазнали нищівних втрат, перш ніж зрозуміли, що відбувається, і змогли протистояти здібностям Зоріана.
Андоріл Боранов був знешкоджений і захоплений у полон, і вони обоє швидко телепортувалися з маєтку разом із своїм в'язнем. Вони зробили кілька швидких телепортаційних стрибків, використовуючи різні заклинання телепортації та напрямки руху, перш ніж нарешті дісталися до невеликої підземної кімнати без фізичних виходів, яку вони заздалегідь підготували для допиту.
Як не дивно, коли вони нарешті розбудили Андоріла і почали розпитувати його про Вейерса, чоловік засміявся.
Це був дуже гіркий сміх, але все ж сміх.
«Вейерс, Вейерс, Вейерс! Це завжди цей хлопчина, так?» — зітхнув Андоріл. — «Гаразд, що він зробив цього разу?»
«Це не має значення», — сказав Зоріан, його голос був гучним і магічно спотвореним. І він, і Зак були приховані за кількома шарами одягу та заклинаннями приватності, а чоловік не міг нічого зробити завдяки отруті, що порушувала магію, яку Зоріан дав йому, коли той був непритомний. Сподіваємось, що вжитих заходів буде достатньо, щоб зберегти їхню особистість в таємниці від різних слідчих, оскільки вони мали намір відпустити чоловіка після допиту. «Де зараз Вейерс?»
«Не знаю», — буркнув чоловік, звучачи роздратованим. Зоріан міг легко читати його думки і знав, що той говорить правду.
«Хіба ти не його опікун?» — запитав Зак. «Як ти можеш не знати?»
— Ніби той хлопчисько коли-небудь мене слухав! — гримнув Андоріл. — Вони зробили мене опікуном, але ніколи не дали мені повноважень його дисциплінувати. Він приходить і йде, коли йому заманеться. Я не бачив його цілий тиждень, відколи його виключили з Академії.
— Чому його виключили з Академії? — запитав Зак.
— Він втратив самоконтроль і вийшов з себе випускаючи вогняні кулі навколо себе. Ніхто не загинув, але деякі люди навколо нього отримали опіки, включаючи вчителя, який намагався його стримати, — сказав Андоріл. — Академія заявила, що це був напад. Він каже, що просто втратив контроль над своєю магією і що, якби освіта в Академії була чогось варта, він не мав би такого поганого контролю над своїми здібностями.
«А що ти про це думаєш?» — запитав Зак.
«Я думаю, що Вейерс просто втратив контроль над своєю магією, і Академія про це знає. Вони просто шукали вагомий привід, щоб позбутися його», — сказав Андоріл з презирливим пирханням. «Я їх не виню. На їхньому місці я б теж не хотів його бачити. Чорт забирай, Вейерс, чому ти завжди робиш такі речі...»
«Ти дивно співпрацюєш», — зауважив Зоріан.
«Я втомився брати на себе провину за все, що робить цей хлопчисько», — сказав Андоріл. «Я не бачив хлопця цілий тиждень, і перша новина, яку я про нього почув, — це те, що мене викрали двоє божевільних, які його шукали. Божевільні, які готові здійснити фронтальний напад на головний-маєток благородного дому, розташовану в великому місті... і достатньо сильні, щоб досягти успіху. Я не збираюся помирати за цього хлопчиська».
Зах і Зоріан зробили невелику паузу, щоб обдумати це. З читання думок чоловіка Зоріан зрозумів, що те, як вони приховали свою особистість, дещо заспокоїло чоловіка — якби вони відкрито показали йому свої обличчя, він би припустив, що вони мають намір вбити його в кінці, і був би набагато менш схильний до співпраці. А так він відчував, що є велика ймовірність, що вони відпустять його, якщо він розповість їм те, що вони хочуть знати.
Також важливим фактором було те, що вони запитували про Вейерса, а не про інші, більш серйозні таємниці Дому.
Наступна годинна розпитування пролила трохи світла на сварливого хлопця, з яким вони колись навчалися в одному класі, частково завдяки чесним запитанням і відповідям Андоріла, а частково завдяки стратегічному використанню читання думок, зондування пам'яті та стирання короткочасної пам'яті. Виявилося, що дім Боранова дійсно мав кровну лінію, але більшість його членів ніколи не пробуджували її повний потенціал. У сплячому стані кровна лінія просто надавала людині виняткову схильність до магії вогню. Тільки головна гілка родини знала, як «розпалити» кровну лінію до активного стану, надаючи користувачеві більш вражаючі здібності.
Хоча дім Боранова не вимер під час Війн Розколу та Плачу, він втратив більшість основних членів родини. З головної лінії родини тільки Вейерс пережив випробування, а його батько помер, не запаливши кровну лінію хлопчини і не передавши йому (або будь-кому іншому) подробиці цього процесу.
Наслідком цього стало те, що деякі з більш впливових членів Дому Боранова почали ставити під сумнів право Вейерса на спадщину. Вони казали, що він занадто молодий і навіть не має пробудженої кровної лінії. Який спадкоємець Дому Боранова не мав пробудженої кровної лінії? Що робило його насправді гідним очолити Дім? Чи не було б краще поставити на чолі когось більш перевіреного в ці важкі часи? Наприклад, когось із них?
Конфлікт загрожував розколоти дім, поки фракція Вейерса не створила абсолютно новий ритуал запалення, зібравши воєдино уривчасті історичні джерела та здорову дозу спекуляцій. Під тиском часу та не бажаючи надавати комусь іншому легітимність запаленої кровної лінії, вони вирішили одразу ж застосувати ритуал до Вейерса.
Спочатку здавалося, що це спрацювало. Вейерс розвинув неструктуровану магію вогню, як і його запалені попередники, і міг відкривати магічні замки, які могли відкривати лише запалені члени дому, та отримувати доступ до секретних приміщень родини. Претенденти відмовилися від своїх претензій, і деякий час все було добре.
На жаль, незабаром стало зрозуміло, що або новий ритуал запалення був несправним, або для стабілізації запаленого стану була потрібна якась спеціальна програма тренувань, оскільки Вейерс почав втрачати контроль над своїми емоціями та магією. Він став схильним до швидких змін настрою, в одну секунду голосно сміючись, а в наступну — впадаючи в майже суїцидальну депресію, а потім вибухаючи вбивчою люттю, коли стикався з протидією. Його неструктурована магія вогню почала проявлятися на основі його підсвідомих бажань, часто виходячи з-під його контролю, майже якби вона мала власний розум.
Дім Боранова поспішно знайшов різних експертів і магічні вправи, які дозволили Вейерсу відновити певний контроль над собою. Однак ніщо з цього не було ідеальним, і скарги на лідерство Вейерса повернулися з повною силою. Розлючений, Вейерс намагався стратити своїх супротивників, але Дім Боранова перебував у надто скрутному становищі, щоб почати вбивати своїх власних членів... по суті, навіть спроба зробити це, ймовірно, призвела б до внутрішньої війни.
Поступово Вейерс занурився в яму гніву і гіркоти через уявну зраду членів своєї родини і почав нападати на всіх навколо себе. А коли він почав відвідувати Академію, цей гнів поширився на Академію і всіх її членів, оскільки їхні спроби допомогти йому контролювати свої нестабільні магічні здібності не працювали достатньо швидко, як йому хотілося. Так само, як і його родина, Академія його підвела.
На жаль, оскільки Вейерс і Андоріл не дуже добре ладнали, чоловік не мав уявлення, чи були у Вейерса друзі чи знайомі поза межами Дому, з якими вони могли б поговорити. Малоймовірно, що хтось інший з його родини знав би більше — Вейерс спалив мости з більшістю членів Дому Боранових, навіть з тими, хто підтримував його на початку, звинувачуючи їх у наслідках його невдалого запалення. На той момент він був спадкоємцем лише номінально. Єдина причина, чому його ще не позбавили посади, полягала в тому, що було кілька гідних кандидатів на його заміну, і Рада Старійшин побоювалася, що вони розірвуть Дім Боранова, якщо негайно оберуть заміну.
Вони вирубили Андоріла і залишили його лежати в полі поблизу Кіорії, де він мав прокинутися через кілька хвилин. Після ще півгодини, витраченої на приховування слідів, вони обоє повернулися до маєтку Новедів. Технічно Зоріан знову мешкав у своєму старому гуртожитку, але він і Зак погодилися, що на час цього перезапуску йому краще переїхати до Зака. Таким чином вони завжди будуть достатньо близько, щоб координувати свої дії, щоб втекти або відбитися від нападників.
Адже сьогодні вночі вони розлютили багато людей, і в найближчому майбутньому вони розлютять ще більше. Якщо їхні переслідувачі все-таки вистежать їх, краще не давати себе винищити по одному.
***
Фурор, викликаний їхнім нападом на маєток Боранових, був вражаючим видовищем. Спочатку Зоріан мав намір негайно атакувати внутрішніх членів Культу, але, побачивши масштаби розгорнутого проти них полювання, вирішив відкласти це. Влада Кіорії дуже не любила, коли щось подібне відбувалося прямо під їхнім носом — між нападом на будинок Боранових і частими нападами монстрів, що відбувалися протягом останніх кількох днів, Кіорія не виглядала безпечним, цивілізованим містом.
Зак і Зоріан провели більшу частину наступних трьох днів за межами Кіорії, відвідуючи різні місця, які Зак знайшов у минулому, у пошуках невловимого заклинання симулякруму. Ймовірно, існував більш ефективний спосіб знайти саме заклинання, але Зоріан трохи втомився від збору інформації, а цей спосіб мав ту перевагу, що дозволяв випробувати бойові навички Зоріана на практиці проти різних істот і ворожих магів, про яких знав Зак. Зак, здавалося, теж вважав це більш цікавим.
Вони пробилися крізь ціле плем'я невидимих гірських єті, щоб пограбувати імпровізовану скарбницю, яку ті створили з останків нещасних мандрівників, що потрапили в їхні засідки. Вони знищили величезну колонію гігантських ос у стародавньому храмі, щоб дістатися до таємної скарбниці, навколо якої було побудовано їхнє головне гніздо. Вони успішно зловили величезного людожерного сома, який тероризував села річки Вога, і витягли з його шлунка металеву скриньку для сувоїв, заклинання в якій були надійно захищені навіть після років впливу шлункової кислоти гігантського сома. Вони штурмували вежу дрібного некроманта і напали на культ демонів.
Вони не знайшли заклинання симулякруму, але перезапуск тільки починався, і Зоріан не вважав, що вони марнують час. Він не тільки набував цінного бойового досвіду, але й знаходив серед їхньої здобичі всілякі цікаві магічні предмети. Хоча Зак уже перебрав їх у пошуках магії для власного використання, він мав інший фокус, ніж Зоріан, і багато речей, які його не цікавили, були достатньо хорошими, щоб привернути увагу Зоріана. Наприклад, Зак мало цікавився формулами заклинань, тоді як Зоріан ретельно вивчав кожен магічний предмет, який вони знаходили під час своїх мандрів, намагаючись розгадати їхні секрети в надії поглибити свої знання.
Окрім пошуку заклинання симулякра та сортування трофеїв, Зоріан також доставив Лукаву низку цікавих магічних істот, щоб той міг перетворити їх на зілля перетворення. Початкові результати були цікавими, хоча Зоріан ще не міг сказати, чи можна вважати цю ініціативу успішною.
Він також відвідав кількох експертів, яких Ксвім назвав у своєму записнику цілей, на які він повинен був націлитися. Він вирішив поки що не атакувати їх і не досліджувати їхню пам'ять, а просто спробував поговорити з ними, щоб побачити, що він може отримати від них мирним шляхом. На жаль, все було так, як сказав Ксвім — своїми найкращими трюками вони не були готові поділитися за жодну ціну. З іншого боку, навіть те, чим вони були готові поділитися, було корисним для Зоріана — особливо корисною виявилася чаклунка, яка спеціалізувалася на техніках магічного сприйняття, що дозволило йому виявити кілька безвихідних ситуацій серед своїх ідей і допомогло звузити коло істот, які мали найкорисніші магічні здібності, які варто було спробувати отримати. Судячи з усього, Очна Бестія — плаваюча фіолетова маса, вкрита очима, яка вбила його в одному з перезапусків — була одним з найкращих варіантів для цього.
На жаль, коли Зак і Зоріан спробували пошукати цю істоту в системі печер під Князьовими дверима, вони не змогли її знайти. Навіть коли вони перевірили місце, де Зоріан загинув від її руки стільки перезапусків тому.
Через п'ять днів після того, як їх поінформували про часову петлю, Аланік і Ксвім нарешті викликали їх для обговорення. Зіткнувшись із власними словами та секретними кодами, що містилися в зошитах, відтворених Зоріаном, вони попередньо прийняли правду про часову петлю. Ксвім більше, ніж Аланік, який, здавалося, все ще не міг прийняти щось настільки дивне, як подорож у часі. З іншого боку, Ксвім, здавалося, був дуже стурбований вторгненням і змовою з метою випустити первісного в Кіорії, тоді як Аланік сприйняв цю частину спокійно.
Разом четверо повільно проаналізували ту останню битву (якої, очевидно, не було в нотатках, які їм дав Зоріан), відзначаючи, які тактики використовував Кватч-Іхл, які заклинання застосовувалися і як вони спрацювали, а також різну інформацію, яку Зоріан вирвав з розуму того маго-культиста в кінці. Було висловлено багато ідей і пропозицій, і, без сумніву, ще більше буде висловлено після того, як Аланік і Ксвім матимуть можливість кілька днів ретельно вивчити цю інформацію.
Аланік, здавалося, був особливо обурений, коли дізнався про особливості дитячих жертвоприношень, що супроводжували ритуал визволення первісного, і хотів дізнатися імена дітей, щоб хтось міг їх охороняти. Зоріан не мав нічого проти цього — насправді це було навіть полегшенням, і трохи зняло тягар з совісті Зоріана за те, що він не приділяв їм занадто багато уваги.
Після цього Зак і Зоріан почали переслідувати внутрішнє коло культу. Ці рейди були набагато стриманішими і витонченішими, ніж їхній прямий напад на маєток Боранових, але їх важко було не помітити. По-перше, внутрішнє коло культу складалося з могутніх магів, багато з яких займали впливові посади в різних організаціях — вони рідко були самі, а їхні будинки були добре захищені. По-друге, Зак і Зоріан переслідували не тільки їхні секрети, а й їхнє майно. Кожного разу, коли вони отримували доступ до будинків своїх цілей, вони забирали все, що виглядало цінним, цікавим або компрометуючим.
Як тільки галас навколо нападу на дім Боранової почав вщухати, а атаки монстрів, що виповзали з підземного світу Кіорії, почали стихати, у місті вибухнула нова хвиля скандалів, коли кілька видатних магів були атаковані у своїх будинках і пограбовані. Обурення було настільки сильним, що корона Ельдемара оголосила про намір відправити групу королівських слідчих для перевірки міста та його установ.
Це був поганий час для чиновників міста Кіорії.
***
З глухим гуркотом зачинилися єдині двері, що з'єднували Чорну кімнату під Кіорією з дослідницьким центром часової магії. З точки зору зовнішнього світу, вони відкриються вже наступного дня. З точки зору Зака і Зоріана, що перебували всередині, вони щойно забезпечили собі додатковий місяць часу в перезапуску.
«Ми це зробили», — радісно сказав Зак.
«Я справді думав, що ми все зіпсували, але ми це зробили».
«Ми все зіпсували», — сказав Зоріан, оглядаючи шовкову червону мантію на своїх колінах. Це була легендарна червона мантія, яку носили внутрішні члени культу, одна з чотирьох, які Зак і Зоріан здобули під час своїх рейдів проти культистів. «Наша підробка королівської печатки була недосконалою, і хлопець, який перевіряв наші документи, це помітив. Мені довелося відредагувати його спогади».
«Ага», — сказав Зак, трохи знітившись, але потім його ентузіазм повернувся з повною силою. «Ну що ж, все добре, що добре закінчується. Ми нічого не забули, правда?»
Зоріан поглянув на велику купу дерев'яних ящиків, які вони принесли з собою в Чорну кімнату. Там було трохи всього — їжа, вода, книги для перегляду, магічні заклинання та вправи для випробування, купи кристалізованої мани, щоб компенсувати брак мани в Чорній кімнаті, кілька цікавих магічних предметів для вивчення Зоріаном, настільні ігри для проведення часу тощо. Зрозуміло, він не міг бачити крізь тверді предмети, але вони не втратили жодної скрині під час транспортування, тож все мало бути на місці.
«Ні, я не думаю, що ми щось забули», — сказав Зоріан, похитавши головою. Він відклав червону мантію і втомлено подивився на Зака. — «Чому ти так цим захоплений? Ти ж розумієш, що наступний місяць проведеш зі мною в цьому крихітному приміщенні, перебираючи письмові записи та виконуючи повторювані вправи?»
«Не будь таким занудою, Зоріане», — сказав Зак. — «Я вперше потрапив у камеру розширення часу. Ця штука може принести нам стільки користі. Це ж так захоплююче!»
Зоріан посміхнувся, розуміючи, про що йдеться. Побачимо, як довго триватиме цей настрій.