Незабаром після того, як Ксвім покинув будинок, Зоріан також вийшов на вулицю. Він не мав конкретної мети, просто хотів на деякий час вийти з дому. Наскільки він міг судити, це був єдиний спосіб побути на самоті. Решта мешканців будинку розуміли, що між ним і Ксвімом сталося щось, що сильно його засмутило, і постійно запитували його про це. Він знав, що вони бажали йому добра, але, боги, як же вони дратували.
Їхні запитання були особливо незручними, бо він не міг відповісти на жодне з них. Не без пояснення справжньої природи часової петлі та багатьох інших речей, які він тримав у таємниці від них.
Можливо, він не мав права дратуватися. З огляду на масштаб таємниць, які він приховував від них, їхня цікавість була цілком виправданою. Але в той момент він був не в гарному настрої, і йому було важко бути розуміючим і раціональним. Краще було відійти від усіх, поки він не охолоне.
На щастя, Зак не намагався йти за ним. Зоріан подумки вирішив подякувати йому за його турботу пізніше.
Якийсь час він просто безцільно блукав вулицями Кіорії, розглядаючи вітрини магазинів і спостерігаючи за людьми навколо себе. Зрештою, йому це набридло, і він вирішив відвідати деякі з найбільш значущих місць зі свого минулого. Він заглянув у свою стару квартиру, надану академією, в якій він жив під час перших перезапусків (як виявилося, зараз вона була зайнята кимось іншим), і провів деякий час на даху будівлі, просто дивлячись на місто і відчуваючи, як вітер обвіває його. Потім він спустився в підземелля під Кіорією і пройшов по безжиттєвих коридорах аранійського поселення, прихованого в ньому. Нарешті, він підійшов до Колодязя Мани і деякий час дивився в його бездонну глибину, бездіяльно розмірковуючи, чи була в'язниця первісних розміщена тут через Колодязь, чи він була результатом розміщення тут в'язниці.
Коли він відійшов від безпосередньої близькості до величезного джерела мани, він натрапив на невелику групу головоногих щурів, що ховалися в тіні сусідньої будівлі. Оскільки він більше не намагався зірвати вторгнення і за короткий проміжок часу сталося так багато подій, він майже забув про них. Він був цілком впевнений, що його магія розуму вже давно перевершила здатність рою завдати йому шкоди, тому вони вже не лякали його так, як раніше. Хм...
За примхою він простягнув телепатичний зонд до одного з щурів, намагаючись розпочати розмову з колективним розумом рою. Можливо, він міг би підкупити або шантажувати її, щоб вона перейшла на його бік? Або принаймні змусити її збирати інформацію як для нього, так і для загарбників — це навряд чи був би перший випадок, коли шпигун працював на кілька сторін...
Зв'язатися з колективом було легко. Навіть надто легко. Через те, як працював розум рою, він не міг використовувати психічні щити так, як це робив він. Натомість, він покладався на надмірність індивідуальних розумів щурів і чисту психічну силу свого об'єднаного «я», коли стикався з ворожими магами розуму.
З іншого боку, спілкування з колективом виявилося таким складним, як він і побоювався. Рой сприймав кожен його контакт як атаку, завдаючи удару у відповідь щоразу, коли він встановлював телепатичний зв'язок, і відрізаючи окремих щурів від загального колективу, коли вони розуміли, що їхня «контратака» ні до чого не приводить.
Врешті-решт, коли Зоріан відмовився припиняти свої спроби контакту і поступово посилював агресивність своїх телепатичних зондувань, колективний розум просто списав всю групу, яку він загнав у кут, і від'єднав їх усіх від колективу, замість того, щоб продовжувати мати з ним справу.
Лише злегка розчарований результатом, Зоріан продовжив, навіть не турбуючись вбивати переляканих, раптово ізольованих щурів. Який у цьому був сенс? Однак ідея змусити щурів працювати на нього не давала йому спокою. Що ж йому зробити, щоб рій його вислухав? Просто продовжувати набридати йому, як він щойно робив, доки рій не роздратується настільки, що почне відповідати? Якби Зоріан був на їхньому місці, він би через деякий час порушив мовчання, щоб сказати цьому дурневі, щоб він припинив. Просто на випадок, якщо це справді спрацює.
Та, можливо, він надто людським мисленням підходив до того, що було складеним розумом щурів. Якщо він хотів поговорити з розумом рою, йому, можливо, доведеться схопити одного з щурів і міцніше прив’язати його до колективу. Зробити так, щоб вони не могли розірвати зв’язок і покинути колектив.
Сівши на сусідню лавку і діставши зошит, Зоріан почав ескізно малювати формулу заклинання, яке «заблокувало» б щурів у колективі. Металева клітка з трьома перекриваючимися захисними бар'єрами, яка мала б... ні, зачекайте, це не спрацює. Можливо, йому слід просто створити власне з'єднання, замість того, щоб намагатися посилити існуюче... якщо він розмістить невеликий маркер на п'яти-шести щурах, це має створити резонанс, який...
Через деякий час він змушений був неохоче відкласти свої плани, бо сутеніло і настав час повертатися додому. У будь-якому разі, на доопрацювання проекту знадобилося б кілька днів. До того ж він уже почувався набагато краще, тож не було потреби довше залишатися подалі від будинку Імая.
Йому було цікаво, чому створення проектів для зв'язку з щурами приносило йому задоволення. Що йому так подобалося в цьому? Подумавши трохи, він зрозумів, що це тому, що це була проблема, яку він насправді знав, як вирішити. Він не був упевнений, яка з його ідей була найкращим рішенням, але це не було схоже на його проблеми з петлею часу, які здавалися абсолютно нерозв'язними. Він не мав уявлення, як відшукати п'ять Ключів, і навіть якщо б він це зробив, вони б не підказали йому, як потрапити в реальний світ разом із Заком. Він не мав уявлення, як відшукати людину, яку не могла знайти навіть його власна шляхетська родина. Він не тільки не мав необхідних для цього навичок, але й навіть не знав, які навички для цього потрібні.
З огляду на це, чи було те, що пропагував Ксвім, взагалі необхідним? Він переглядав зошит, який Ксвім дав йому, блукаючи навколо. Деякі з людей, яких рекомендував Ксвім, були експертами в гаданні та магії розуму, що потенційно могло допомогти йому зібрати інформацію. Але більшість з них були більше орієнтовані на магію в цілому.
Він мав переважно проблему з інформацією. Чи допоможе в цьому кращий маг?
Можливо. Які були шанси, що Ключі, коли їх знайдуть, можна буде отримати без використання великої магічної майстерності та зусиль? З огляду на його удачу, мізерні. А вихід із фальшивого світу, яким би він не був, напевно вимагав би набагато більших навичок, ніж ті, що він мав на даний момент.
І це не враховуючи проблему Червоної Мантії та той факт, що їм доведеться якось розібратися з ним, коли (якщо) вони виберуться з часової петлі.
Коли він нарешті повернувся, було вже темно, і, увійшовши до будинку, він побачив, що Імая все ще не спала і чекала на нього.
Чесно кажучи, він просто не розумів цю жінку.
«Ви ж знаєте, що не мусили на мене чекати, правда?» запитав Зоріан, роздратований. «У мене є власний ключ».
Навіть якби він його забув, то за допомогою магії відімкнути двері було б дитячою забавкою. Він міг би навіть зачинити їх тим самим способом, зайшовши всередину.
«Я знаю, — кивнула вона, не звертаючи уваги на його тон. — Але я все одно хотіла на тебе почекати. Ти вже почуваєшся краще?»
«Так» — визнав Зоріан. Він насправді нічого не досяг, але все одно почувався спокійнішим.
«Куди ти ходив? Просто блукав?» — запитала Імая з розумінням.
«Приблизно так», — сказав Зоріан, знизавши плечима. «Я купив Кіріель шпильку для волосся, піднявся на дах будівлі, відвідав кладовище, дивився в Колодязь Мани і намагався поговорити з щурами».
«Ти купив сестрі подарунок?» — запитала вона з цікавістю. «З якої нагоди?»
Зоріан дивно подивився на неї. З усього, що він сказав, вона вирішила зосередитися саме на цьому?
«Вона була дешева, і мені захотілося», — сказав він. Він сів навпроти своєї господині, ще не маючи настрою лягати спати. Він не був втомлений. «Чому ви чекали на мене? Хіба я для вам не просто орендар?»
«Не знаю. Я чула про цих «орендарів». Кажуть, що це жахливі істоти, які повертаються додому п’яними і пізно, руйнують стіни та меблі і ніколи не платять оренду вчасно», — сказала Імая, і в її голосі відчувалася іронія.
«Це наклеп», — байдуже відповів Зоріан.
«Якщо серйозно, то, мабуть, ти правий, що я занадто переймаюся», — сказала вона, легенько зітхнувши. «Думаю, це провина Кани та Кіріель. Вони змушують мене думати про дітей, яких я завжди хотіла мати».
Зоріан дивився на неї з легким здивуванням. Не тому, що її бажання мати дітей було таким неймовірним, а тому, що за всі перезавантаження, які він знав, вона рідко говорила про себе так. Він ледь не запитав її, чому вона досі самотня, якщо хоче дітей, але згадав про попередження Ілси не обговорювати з нею шлюб чи чоловіків.
«Не дивись на мене так», — сказала вона. «Це природно — хотіти дітей, знаєш? Я знаю, що молоді люди, такі як ти, не хочуть про це думати, але з віком це зміниться».
«Я нічого не казав», — сказав Зоріан, хитаючи головою. «Хоча... Заздалегідь вибачаюся за свою зухвалість, але якщо ви так хочете дітей, чому б вам просто їх не народити? Звісно, деякі люди засуджуватимуть вас за те, що ви самотня мати, але...»
Його перервала Імая, яка вибухнула сміхом.
«А, це досить смішно», — сказала вона. «Мабуть, Ілса сказала тобі не згадувати про мого чоловіка, і ти поспішив з висновками, так? Але ні, проблема не в тому, що я самотня. Проблема в тому, що я безплідна».
О.
«Мій чоловік покинув мене, коли ми про це дізналися, — сказала Імая. — Він теж хотів дітей, а я не могла йому їх дати. Ось так — тепер ти теж про це знаєш. Це не така вже й велика таємниця, і я вже майже з цим змирилася, тож не турбуйся, уникаючи згадок про це. Я не така вразлива, як думає Ілса».
Вона, здавалося, на мить замислилася.
«Хоча й не згадуй про це просто так, — додала вона. — Це депресивна тема».
«Розумію», — кивнув Зоріан. Зрештою, навіщо йому безпричинно повертатися до цієї теми? «Лише одне запитання. Ваша безплідність… це проблема неможливості оплатити лікування чи це буквально невиліковне захворювання?»
«Друге, я думаю. Лікарі в звичайних лікарнях точно не знають жодного лікування, яке могло б допомогти. Якщо воно існує, то для його пошуку та придбання знадобиться бюджет невеликої держави», — сказала Імая.
Зоріан відклав цю інформацію в глибині своєї свідомості і перейшов до інших тем. Проблема Імая, хоч і трагічна, не була для нього надто важливою. Проте, не завадило б пошукати якесь чудодійне лікування, коли він проводитиме розслідування щодо Ключів та подібних речей. Він був впевнений, що Каель теж оцінить таке, а потужні ліки можуть бути корисними і для нього, і для Зака.
Наступні півгодини він провів, розмовляючи з Імаєю, переважно про Кіріель і те, чим вона займалася всі ці дні, поки Зоріан був відсутній. Він з полегшенням дізнався, що вона поводилася напрочуд добре — він був відсутній частіше, ніж інші, і боявся, що вона буде капризувати через це. Єдина проблема полягала в тому, що кілька днів тому вона, мабуть, розбила кілька тарілок і навіть не потрудилася йому про це сказати. Це було прикро — якби вона відразу йому про це сказала, він міг би, мабуть, полагодити їх за допомогою магії. А так, уламки були викинуті у смітник і вже давно зникли, тож йому доведеться відшкодувати Імаї вартість тарілок грошима.
Не те щоб він не міг собі цього дозволити, але все одно. Завтра він добряче прочитає лекцію цій маленькій бешкетниці.
***
Наступного дня Зоріан сидів у своїй кімнаті, оточений справжньою горою книг. Деякі з них були звичайними, взятими в бібліотеці або купленими в магазинах. Інші були принесені з книжкового сховища, що зберігалося в скарбниці аранеїв, або вкрадені з приватних колекцій культистів, які працювали з загарбниками.
Він шукав щось, що дозволило б йому швидко розвиватися, не вдаючись до ідеї Ксвіма щодо просування.
На жаль, досі він знайшов небагато. Як і слід було очікувати, адже якби існував очевидний спосіб швидше, ніж зазвичай, набути магічних навичок і сили, він уже був би широко поширений.
Він був навіть радий, коли двері відчинилися і Зак увійшов, бо це дало йому привід зробити перерву у виконанні самопризначеного завдання. Однак він був дещо здивований, побачивши, що Зак гортає власну книгу. Зак не часто вирішував читати книги, особливо такі товсті, як та, яку він тримав у руках.
— Щось цікаве? — з цікавістю запитав Зоріан.
— Ні, не дуже, — відповів Зак. — Це медичний підручник. Каель дав його мені. Він уже кілька днів мене турбує, кажучи, що петля часу ідеально підходить для медичних досліджень, і благаючи мене приділяти більше часу практиці медичної магії. Мабуть, хтось сказав йому, що я добре володію медичною магією.
Останню фразу він промовив, кинувши Зоріану гнівний погляд. Це не справило на Зоріана жодного враження. Він не мав жодних причин приховувати це від Келя, і був упевнений, що Зак міг би легко змусити Келя відступити, якби справді захотів.
Натомість він вирішив змінити тему і перейти до ймовірної мети цього візиту.
— Що ти думаєш про ідею Ксвіма? — запитав Зоріан.
Зак помітно нахмурився, кинувши свою книгу на стос книг поруч, перш ніж відповісти.
«Мені це не подобається», — сказав він. «Дуже не подобається. Це те, що Червона Мантія робив зі мною. Але це не означає, що ти не повинен цього робити. Я тут досить упереджений, але я розумію міркування Ксвіма. Якщо ти відчуваєш, що мусиш це зробити, я не буду тебе зупиняти».
«Ти коли-небудь робив щось подібне, коли тільки починав набирати силу?» — запитав Зоріан.
«Не так, як це», — сказав Зак, хитаючи головою. «Я навіть тоді не дуже любив магію розуму. Але я нападав на людей і переглядав їхні приватні бібліотеки та колекції заклинань. Зазвичай у мене були вагомі причини для нападу на цих людей. Може, ти можеш зробити те саме? Обмежитися людьми, напад на яких ти можеш виправдати?»
«Я вже так і роблю, — сказав Зоріан. — Можливо, не так агресивно, як міг би, але тільки тому, що мені бракує часу, щоб по-справжньому присвятити себе цьому. Ксвім вважає, що цього буде недостатньо. Що я повинен брати те, що мені потрібно, незалежно від того, наскільки виправдана ціль».
Зак задумливо муркнув, обдумуючи це протягом декількох секунд. Зоріан терпляче чекав, думаючи, якою буде його відповідь.
«Знаєш, більша частина моєї магії не походить від викрадення чужих секретів, — нарешті сказав Зак. — Більшу її частину я накопичив, просто платячи, благаючи і дратуючи різних експертів, щоб вони мене навчали. Звісно, частина цього можлива тільки тому, що я останній з Новедів. До свого падіння мій рід мав звичку фінансувати талановитих магів з бідних сімей, коли вони тільки починали свою кар'єру, і чимало таких людей досі живі і вважають, що через це вони в боргу перед Новедами. Те, що я останній з них, у деяких випадках також зворушує людей, як і той факт, що мій опікун практично розвалив рід і позбавив мене їхньої спадщини. Крім того, деякі з них прагнуть слави, яку приносить навчання останнього Новеди, або сподіваються отримати вигоду, заграючи зі мною, сподіваючись, що я відновлю славу Дому і потім віддячу їм. З моїми грошима, сімейною спадщиною і славою зазвичай не надто складно переконати людей навчати мене. Можливо, ми можемо використати це, щоб деякі з цих людей охочіше пішли на співпрацю?
«Цікава ідея», — сказав Зоріан після короткої паузи. «Не знаю, наскільки це буде ефективно, але спробувати варто. Власне, це нагадує мені про те, що я сам маю невелику частку відбитої слави завдяки моєму старшому братові. Можливо, варто спробувати щось зробити з цим. Раніше це не дуже добре працювало, але тоді я явно не був таким магічним вундеркіндом, як Даймен. Зараз я можу ефективно видавати себе за другого Даймена, продемонструвавши деякі магічні навички, які я набув у часовій петлі».
Зак здивовано подивився на нього.
«Так, я знаю, — невдоволено сказав Зоріан. — Мені неприємно покладатися на Даймена, але в крайніх випадках потрібні крайні заходи».
Зак лише розвеселено похитав головою, нічого не кажучи.
«А як щодо чорних кімнат? — запитав Зак через деякий час. — Чи не могли б ми отримати додатковий час, використовуючи їх?
«Насправді, так, — погодився Зоріан. «Я перевірив їх і думаю, що ми точно зможемо обдурити операторів під Кіорією, щоб вони дозволили нам використовувати кімнату один раз після перезапуску».
«Тільки один раз?» — Зак нахмурився.
«Чорні кімнати дуже витрачають ману», — сказав Зоріан. «Об'єкт під Кіорією може активувати свої чорні кімнати двічі на місяць, але перша активація дуже незручна для наших цілей. Вона відбувається одразу після перезапуску. Ми не зможемо скористатися нею, якщо тільки не влаштуємо тотальний штурм об'єкта в першу ж хвилину перезапуску. І навіть якщо це вдасться, це неминуче призведе до закриття об'єкта і відтермінування другої запланованої активації, тож ми нічого не виграємо».
«Уф», — незадоволено пробурмотів Зак. «Але це все одно означає, що ми можемо подвоїти наш час, чи не так? Одне ввімкнення дає нам цілий місяць за ціну одного дня».
«В якомусь сенсі це правда», — сказав Зоріан. «Але це місяць, протягом якого ми не матимемо доступу до експертів чи книг, які не подумали взяти з собою заздалегідь. Це, звичайно, корисно, і ми повинні використовувати це на повну, але це не настільки корисно, як ще один рестарт».
«Може, ми зможемо знайти ще кілька чорних кімнат десь інде і також їх “реквізувати”?» — запропонував Зак.
«Не завадить їх пошукати», — погодився Зоріан. «У будь-якому разі, ми не зможемо використовувати кімнату під Кіорією в цьому перезапуску. На жаль, ми вже пропустили день активації. Але починаючи з наступного перезапуску, ми повинні планувати використовувати її щоразу, щоб максимізувати час навчання».
«Так», — погодився Зак. «Хоча я не можу не думати, що це будуть дуже нудні місяці, проведені там...»
«Можливо», — погодився Зоріан. Особливо для Зака, оскільки він не виглядав як людина, яка добре переносить тижневе ув'язнення в маленькій кімнаті. «Побачимо, як піде наступний перезапуск, і відкоригуємо план. Якщо не вийде, відмовимося від цієї ідеї».
«Я знаю, про що ти думаєш. Я не такий вже і нетерплячий», — буркнув Зак. «Я не збираюся відмовлятися від такої чудової нагоди тільки тому, що мені трохи нудно».
Після короткої дискусії про те, що взяти з собою в чорні кімнати, щоб скоротати час (Зак наполягав, що найкращим варіантом є «дівчата», але знехотя відмовився від цієї ідеї, коли Зоріан почав перераховувати проблеми, пов'язані з цим), вони на деякий час замовкли. Зак оглянув кімнату, розглядаючи книги, якими оточив себе Зоріан, і навіть недбало погортав деякі з них.
«То що, більше нічого?» — запитав Зак. «Ти знайшов щось вартісне в цій маленькій книжковій фортеці, яку ти створив?»
«Не дуже», — зізнався Зоріан. «Ритуали посилення здаються цікавими, якщо ми зможемо знайти правильний. На жаль, маги дуже таємничі щодо них. Багато ритуалів посилення вимагають великої кількості мертвих піддослідних, перш ніж їх можна буде налагодити до придатності, тому маги не хочуть визнавати, що вони їх використовують або знають, як їх виконувати. Однак я думаю, що хтось із вищих чинів Культу Світового Дракона дуже добре їх знає, тож ми можемо щось знайти, якщо зможемо відшукати цю людину».
«А ритуали посилення не вимагають постійного використання частини твоїх запасів мани для їх підтримки?» — запитав Зак. «Здається, це для тебе невигідна угода. Без образи, але ти не маєш стільки мани, щоб її витрачати».
«Ось чому я сказав, що нам потрібно знайти правильний варіант, — відповів Зоріан. — До того ж, ніхто не казав, що саме я повинен ними скористатися. Ти вже добре справляєшся, але ніколи не завадить стати ще кращим, а твої резерви цілком достатні для одного-двох поліпшень».
Зак деякий час обмірковував це, а потім похитав головою.
«Я не хочу так втручатися у свою магію, — сказав він. «Я не відкидаю цю ідею, але це має бути якесь надзвичайне вдосконалення, щоб мене зацікавити».
«Справедливо», — Зоріан знизав плечима. Дійсно, ритуали вдосконалення можуть бути досить небезпечними, а деякі навіть можуть мати ефекти, що зберігаються після перезапуску, тому вагання Зака було цілком обґрунтованим. «О! Я хотів тебе про це запитати, але постійно забуваю. Ти міг би навчити мене, як чаклувати заклинання симулякрум?»
«Е-е, ні», — відповів Зак. «Я колись знайшов це заклинання, але не зміг його прочитати. У сувої було написано, що для заклинання чаклун повинен мати «усвідомлення власної душі», а я тоді не міг цього зрозуміти. Мабуть, саме цього зараз мене вчить Аланік, але тоді я не зміг цього зрозуміти і зрештою відмовився від навчання».
«Гм», — задумливо промурмотів Зоріан. «Ну, я відчуваю свою душу, тож мав би змогу це зробити. Принаймні, цей сувій лежить десь під рукою?»
«Я навіть не пам’ятаю, де його знайшов», — відповів Зак. Він на мить замислився, а потім сумно похитав головою. «Вибач, але це було давно. Гадаю, це було в святилищі того ліча в Тарамані, але могло бути і в скарбниці того культу поклонників демонів у Тетрі, або в тому секретному сховищі, яке я знайшов під Марбокано, або в сотні інших місць».
«Чорт», — сказав Зоріан. «Ну, спробуй пригадати. Я не можу знайти детальний опис заклинання, але залежно від того, як воно працює, це може значно поліпшити наші зусилля».
«Зроблю», — кивнув Зак. Однак, перш ніж він встиг сказати ще щось, Кіріель увірвалася до кімнати. Позуючи драматично без будь-якої реальної причини, вона оголосила, що до нього прийшов ще один відвідувач.
Вчора це був Ксвім, а сьогодні настала черга Аланіка прийти і поговорити з ним.
***
Після короткого обміну привітаннями Зоріан запросив Аланіка до своєї кімнати, де на них чекав Зак, і знову сів на ліжко, оточений своїми книгами. Аланік переглянув деякі з них, хмурячись від більш сумнівних творів, які він викрав у культистів, але нічого не сказав.
— Вчора до мене завітав Ксвім, — сказав Зоріан, коли Аланік не збирався починати розмову.
— Я знаю, — відповів Аланік. У його голосі не було жодних емоцій, і Зоріан не міг відчути нічого з його думок.
— Сподіваюся, це не спроба змусити мене прийняти його пораду, — попередив він.
— Боже збав, — серйозно відповів Аланік, дивлячись на нього суворим поглядом. — Я з самого початку не погоджувався з його рішенням, тож навіщо мені змушувати тебе погоджуватися з ним?
— Ви не схвалюєте? — здивовано запитав Зак.
— Я священик, — сказав Аланік. — Чому я маю схвалювати напад на невинних людей заради магічної сили?
— Вибачте, що кажу це, але ви не були яскравим взірцем моральності в попередніх перезапусках, які я знав, — сказав Зоріан, нахмурившись.
— Можливо, щодо моїх ворогів, — Аланік знизав плечима. — Але це не та тактика, яку слід застосовувати до союзників і тих, хто не зробив нічого поганого.
Кілька секунд у кімнаті панувала тиша, поки всі обдумували це твердження. Однак через кілька миттєвостей Аланік ніби здувся і закрив очі, визнаючи поразку.
«Тим не менш, — почав він, — мушу сказати, що те, про що ти мені розповів, є одночасно жахливим і пригнічуючим. Без твого втручання і Лукав, і я загинемо на початку місяця. Навіть якщо вторгнення в Кіорію провалиться, воно все одно забере тисячі життів, а душі більшості з них будуть захоплені і віддані на поталу некромантському пристрою Судомира. Наслідки цього можуть легко спричинити нову хвилю воєн розколу, і я навіть не хочу думати, що зробить ваша Червона Мантія, якщо йому дозволити діяти безконтрольно».
«До чого ви ведете?» — Зак нахмурився. «Ми прекрасно знаємо, що ставки високі».
«Я до цього підходжу», — сказав Аланік, кинувши на Зака незадоволений погляд. Зак лише закотив очі. Замість того, щоб далі сперечатися із Заком, Аланік повернувся до Зоріана. «Як я розумію, ключовим моментом для виходу з цього фальшивого світу, в якому ми опинилися, є знаходження п'яти Ключів, так? І маркер на твоїй душі повинен бути здатний їх відчувати, але ти не знаєш, як це зробити».
«Правильно», — підтвердив Зоріан.
«У такому разі тобі необхідно навчитися краще відчувати свою душу. Якщо нам пощастить, це дозволить тобі краще зрозуміти свій маркер і розблокувати цю важливу здатність», — сказав Аланік.
«Але я вже це роблю», — зауважив Зоріан. «Ви вже вчите мене краще відчувати свою душу».
«Я навчаю тебе найбезпечнішим методом, який знаю, — сказав Аланік. — Таким, який я б природно використовував би, коли підліток звертається до мене за допомогою, щоб навчитися захищатися від магії душі. Однак це не найшвидший метод. Далеко не найшвидший. Метод, який я маю на увазі, є абсолютно смертельним, якщо його виконати хоч трохи неправильно, і залишає постійний слід на тілі користувача, і за звичайних обставин я б ніколи не запропонував його нікому. Але це не звичайні обставини, і якщо ти кажеш правду про петлю часу, то мінуси мінімальні. Єдина небезпека для тебе полягає в тому, що ти можеш скоротити свій перезапуск, якщо зробиш щось не так».
На думку Зоріана, це не зовсім невеликий мінус. Проте він був готовий ризикнути хоча б раз, щоб оцінити, наскільки це реально.
«Наскільки швидшим є цей новий метод?» — запитав Зоріан.
«Набагато швидшим», — відповів Аланік, наполягаючи на розчаровуючій нечіткості. «Крім того, існує рівень особистої свідомості душі, якого ти ніколи не зміг би досягти, використовуючи безпечний метод, якому я тебе зараз навчаю. Тільки використовуючи деякі більш екстремальні методи, такі як той, який я пропоную, ти зможеш по-справжньому оволодіти навичкою відчувати власну душу».
«Ну», — сказав Зоріан після короткої паузи. «Тоді я точно зацікавлений».
«У нас не дуже то і є вибір, так?» — сказав Зак. «Якщо так, то, звичайно, ми підемо на це».
Аланік дивно подивився на Зака.
«Боюся, що ця пропозиція поки що стосується тільки Зоріана, — сказав Аланік, хитаючи головою. — У твоєму нинішньому стані ти ніколи не вижив би під час ритуалу. Щоб успішно пройти це навчання, тобі потрібна певна кількість існуючої свідомості душі».
«Що?» — заперечив Зак. «У мене не буде прискореного навчання? Це нечесно! Я цілком готовий ризикувати своїм життям, знаєте!»
«Ні, Зоріан ризикує своїм життям, — сказав Аланік. — Ти просто марнуватимеш його без жодної користі. Ти не можеш собі дозволити так марнотратити своє життя. Ніхто з нас не може».
Після великої суперечки (і декількох криків) Зак з неохотою погодився, що Аланік не дозволить йому пройти небезпечне для життя навчання разом із Зоріаном. Але Зак все одно супроводжуватиме їх до місця навчання, проте просто продовжуватиме свої поточні заняття, а не ті, які отримує Зоріан.
Дивно, але Зоріан виявив, що насправді він з ентузіазмом ставиться до перспективи цього небезпечного для життя навчання. Чесно кажучи, тренування свідомості душі було одним з найнудніших магічних тренувань, які йому доводилося проходити, і він із задоволенням скористався б шансом, який пропонував Аланік. Тому він цілком розумів розчарування Зака.
Він тільки сподівався, що віра Аланіка в його здібності не була марною. Принаймні, він був упевнений, що Зак ніколи не дозволить йому забути про це, якщо він насправді загине через якесь нікчемне тренування.
***
Через два дні Аланік привів двох з них у зовсім нове місце, навіть для Зоріана. Це не було всередині храму, де жив Аланік, і не було жодним іншим місцем, куди він приводив Зоріана під час попередніх перезапусків. Це була буквальна діра в землі посеред ніде (ну, у будь-якому разі, посеред маловідвідуваного лісу), яка відкривалася на темні, запилені сходи. На стінах сходів були викарбувані захисні заклинання, що приглушували світло, роблячи неможливим як магічне, так і звичайне освітлення. Вони мусили використовувати свою ману, щоб відчувати оточення, повільно спускаючись по шорстких, нерівних сходах, проклинаючи того, хто побудував це місце. Ймовірно, це був Аланік, судячи з впевненості, з якою він рухався всередині. Якщо він і не будував це місце, то, безсумнівно, був з ним добре знайомий.
У будь-якому разі, коли вони нарешті спустилися вниз, вони опинилися у просторій, ідеально квадратній кімнаті. Ця кімната не була магічно затемнена, але Аланік заборонив їм використовувати будь-які заклинання освітлення, наполягаючи, щоб вони замість цього використовували смолоскипи, тож у підсумку там все одно було досить темно.
«Це ритуальна кімната», — сказав Аланік. — А ритуал, який я збираюся провести, може мати катастрофічні наслідки, якщо його виконати неправильно. Будь-яка магія, не пов'язана з ритуалом, може спотворити його небажаним чином. Магічне освітлення має бути безпечним, але краще не ризикувати.
«Усе це виглядає страшенно зловісно», — поскаржився Зак. «Якби Зоріан не поручився за тебе, я б, мабуть, уже напав на тебе».
Аланік нічого не відповів, а зосередився на тому, щоб запалити всі смолоскипи в кімнаті плавними, вправними рухами. Коли кімнату заповнило тьмяне світло розкиданих смолоскипів, стало очевидно, що на підлозі викарбувано складну магічну формулу, розташовану у вигляді декількох концентричних кіл.
«Тож, можете тепер пояснити, у чому полягає цей ритуал?» — запитав Зоріан, дивлячись на магічну формулу, намагаючись зрозуміти, як вона діє. Найзовнішнє коло було просто класичним мана-бар'єром, що мав на меті ізолювати внутрішню частину кола від навколишньої мани — це звичайне доповнення до ритуальних установок, щоб мінімізувати вплив зовнішніх сил на магію, що твориться. Найвнутрішніше коло, з іншого боку, здавалося якимось якорем, що запобігало вмісту вийти... е-е, що?
«Мета вправи полягає в тому, щоб ти на деякий час помер», — сказав Аланік, повернувшись до нього. На цей момент усі смолоскипи були запалені.
Зоріан знову подивився на внутрішнє коло. Воно мало закріпити його душу, чи не так? Завадити їй просто рухатися далі...
— Точніше кажучи, — продовжив Аланік, — я виштовхну твою душу з тіла, дозволивши тобі зберегти самосвідомість. Ставши чистою душею без тіла, яке відволікає тебе, ти отримаєш безпрецедентне усвідомлення своєї душі та того, як вона працює. Частково тому, що немає тіла, яке відволікає тебе від концентрації на душі, а частково тому, що витягнення душі з тіла робить її структуру та особливості менш заплутаними і легшими для вивчення».
«Бачиш, що я тобі казав?» — прошепотів йому Зак. «Він намагається тебе вбити. Плати».
«Ми ніколи не робили ставки на це парі», — прошепотів у відповідь Зоріан. «І ти правий лише з технічної точки зору — мета вправи полягає в тому, щоб я в кінці повернувся до життя. Я так думаю».
«Якщо ти не будеш ставитися до цього з максимальною серйозністю, я зараз же припиню це!» — сердито сказав Аланік.
Зак швидко зробив вигляд, що замовк, а Зоріан накинув суворий вираз обличчя.
Аланік подивився на них кілька секунд, щоб переконатися, що вони справді каються, а потім продовжив.
«Чим довше ти залишаєшся поза тілом, тим більше часу маєш, щоб відточити свої навички, і тим ясніше ти побачиш свою душу», — сказав Аланік. «Але чим довше ти залишаєшся поза тілом, тим слабкішим стає зв'язок, що прив'язує твою душу до тіла. Це тонкий баланс, і ціна необережності та неправильного вибору — смерть».
Аланік на секунду замовк.
«У вас ще є час відмовитися», — нарешті сказав він.
Що, серйозно? Ніби він зараз відмовиться.
«Я готовий ризикнути», — сказав Зоріан, хитаючи головою. «Що мені потрібно зробити?»
«Сядь у центрі ритуального кола», — наказав Аланік. «Перш ніж ми це зробимо, ми повинні підготуватися. На тебе потрібно накласти кілька заклинань. Одне з них прив’яже твою душу до тіла, але не поверне тебе назад, якщо ти цього не захочеш. Інше заклинання створить для твоєї душі своєрідний магічний мозок, який дозволить тобі зберігати свідомість як душі без тіла. Якщо щось піде не так, ти просто помреш...»
Протягом наступних п'ятнадцяти хвилин Аланік продовжував пояснювати Зоріану механіку ритуалу і навіть кілька разів перевіряв його, щоб переконатися, що той уважно слухає. Це було трохи втомливо, але він вважав, що в такій небезпечній справі кран бути надто обережним. Аланік вважав, що Зоріан повинен впоратися з ритуалом, але наголосив, що в таких справах немає ніякої впевненості. Такі процедури ніколи не бувають повністю безпечними.
Однак було одне цікаве. Зоріан не міг не помітити, наскільки багато в цій процедурі залежало від того, чи має лідер ритуалу здатність бачити душі і чи може він застосувати магію душ до учня. Це не було тим, що міг організувати експерт із захисту душі — це була повноцінна некромантія. Ще одна підказка, що Аланік міг мати трохи темне минуле...
«О, і ще одне, перш ніж ми почнемо», — сказав Аланік. «Як ви, мабуть, знаєте, тіла живих істот не призначені для функціонування без душі. Відсутність душі в тілі спричиняє жахливі наслідки. Шкода, заподіяна життєвою силою людини, що бурхливо циркулює в тілі, є підступною і важко виліковною. Багато людей назавжди зруйнували своє здоров'я, зловживаючи цим методом відточування свою душевну свідомості. Завдяки тому, як петля часу перезавантажує твоє тіло, ти повинен бути імунними до цієї довгострокової шкоди. Однак це ніяк не захистить тебе від безпосередніх наслідків тимчасового відокремлення душі від тіла. Навіть якщо все пройде бездоганно, ти прокинешся з неймовірним почуттям нудоти і страшним болем».
«Розумію», — сказав Зоріан.
«Я кажу тобі це, щоб ти не злякався і не нашкодив собі», — продовжив Аланік. «Буде найкраще, якщо ти не будеш намагатися говорити або рухатися після пробудження. Просто терпи біль і нудоту деякий час і чекай, поки твоє тіло відновить рівновагу».
Зоріан кивнув, вже боячись цього досвіду.
«Готовий?»
Ні.
«Так», — сказав він, звучачи впевненіше, ніж насправді відчував.
Не було ніякого попередження. Раптовим рухом Аланік обхопив рукою верхівку голови Зоріана і потягнув.
Лише один раз Зоріан відчував такий біль, і то було тоді, коли Кватч-Іхл намагався злити його душу з душею Зака. Він спробував закричати, але виявив, що більше не контролює своє тіло.
Його зір потемнів по краях, тіло стало нечутливим і байдужим, а всі звуки в кімнаті поступово зникли. Його свідомість швидко звузилася до однієї точки, аж поки не залишилося нічого.
***
І тоді щось сталося. Його душа спалахнула в його свідомості, яскрава і чітка, як ніколи раніше. Спочатку він запанікував, намагаючись зрозуміти, що з ним сталося, і інстинктивно почав махати неіснуючими кінцівками, але нічого не знайшов. Однак через мить він згадав, що відбувається і що сказав Аланік — перше, що він мав зробити, це знайти зв'язок, який прив'язував його душу до тіла. Він не мав відпускати його з поля зору, щоб не залишитися в такому стані надовго, не усвідомлюючи цього.
Він був самотній — самотній у такий спосіб, що важко було описати словами. Він міг відчувати свою душу, але все за межами її зовнішньої межі було порожньою, тихою, безликою порожнечею. Це було абсолютно жахливо, і він відчував сильне бажання негайно повернутися до свого тіла.
Але він цього не зробив. Поступово він заспокоївся і взявся до роботи.
Він не знав, скільки часу пробув у вигляді свідомої душі, досліджуючи структуру своєї душі та спосіб її взаємодії з вплетеним у неї маркером. У його нинішньому вигляді було важко визначити, скільки часу минуло. Але насправді не мало значення, чи це були лише миті, бо цей один візит відкрив йому так багато... У цьому вигляді все було набагато чіткішим і очевиднішим, і він уже бачив...
Зв’язок! Він слабшав!
Після миті паніки Зоріан активував зв’язок, і його свідомість та душа кинулися вниз, щоб возз'єднатися з його тілом.
***
Пройшовши кілька разів нове тренування Аланіка з усвідомлення душі, Зоріан нарешті міг з упевненістю сказати, що повернення до життя було гірше, ніж смерть. Коли Аланік виривав його душу з тіла, це було боляче, як пекло, але тільки на мить. Біль і нудота від повернення до життя тривали годинами, тільки повільно зникаючи.
Однак він мусив віддати Аланіку належне — це було ефективно. Дуже ефективно. Після четвертої сесії Зоріан нарешті зміг локалізувати частину маркера, яка відповідала за виявлення Ключів. Виявилося, що розгадати цю загадку було так важко тому, що маркер не працював на необмеженій відстані — він міг виявити маркер лише тоді, коли той був відносно близько. Це означало, що, на жаль, вони не могли просто слідувати шляху, прокладеному їхнім маркером, щоб їх відстежити. Але принаймні тепер вони знали б, якщо б наблизилися до одного з них.
Жодного з Ключів не було поблизу Кіорії. Він перевірив це, щоб бути впевненим, бо відчував би себе ідіотом, якби виявилося, що Ключ був просто під його носом, а він навіть не потрудився перевірити.
Крім того, він також визначив функцію маркера, яка б точно повідомляла йому, скільки перезапусків залишилося до колапсу. Вони вже знали це завдяки Хранителю, але було приємно мати можливість перевіряти цю інформацію за бажанням.
З інших новин, Зак трохи заздрив Зоріану через його підвищену усвідомленість душі та відповідний контроль маркера. Він дуже старанно працював над базовим тренуванням і не втрачав надії піти слідами Зоріана, коли Аланік оголосив, що він готовий, незважаючи на те, що Зоріан докладно описав йому, як жахливо відчувалася ця процедура.
Зоріан утримався від зауваження, що Зак тільки-но розпочав базове тренування з усвідомлення душі і що йому знадобиться кілька перезапусків, перш ніж він досягне рівня, якого від нього очікував Аланік.
У будь-якому разі, перезапуск наближався до кінця, тож потрібно було підготуватися. Каель знову приніс йому свої дослідницькі зошити, щоб перенести їх у наступний перезапуск, а Зоріан також оновив свої нотатки, а також результати тренувань Кіріель і Тайвен для перезапуску.
І цього разу до його колекції додалися нові надбання — і Ксвім, і Аланік принесли йому свої зошити, щоб перенести їх у наступний перезапуск. Ну, насправді Ксвім приніс більше одного...
— Мушу визнати, що в цьому плані ти перевершив мене своєю винахідливістю, — сказав йому Ксвім. — Я б ніколи не подумав просто перенести цілі зошити, зберігаючи їх у своїй пам'яті. Я сподіваюся, ти не проти надати мені таку ж угоду, як і своєму другові, так?»
«Звісно», — відповів Зоріан. Оскільки він більше не носив з собою пакет пам'яті матріарха, у нього було достатньо вільного місця для інших зошитів. Він подивився на Аланіка, що стояв поруч зі своїм наставником. «А ви? Ви впевнені, що хочете перенести тільки цей маленький зошит?
«Це все, що мені потрібно», сказав Аланік, хитаючи головою. «На відміну від Ксвіма і Каеля, я не маю наміру використовувати петлю часу для проведення якихось досліджень. Мені потрібні лише факти та імена, щоб наступного разу, коли ти розповідатимеш мені про петлю часу, я не витрачав твій час даремно».
«Тоді, мабуть, ми не повинні давати вам це, якщо не плануємо розповідати про петлю часу в тому перезапуску», — замислився Зоріан.
«Звісно», — погодився Аланік. «Але якщо ви хочете пройти те саме навчання, що й ви, то вам доведеться розповісти мені про це, інакше я ніколи не погоджуся на це».
«Я вже здогадався про це», — сказав Зоріан. «Ну, якщо це все, то на цьому все. Це, мабуть, останній раз, коли ми розмовляємо один з одним перед тим, як час перезавантажиться».
Ксвім і Аланік обмінялися стурбованими поглядами.
— Насправді, є ще дещо, — сказав Аланік. — Я і Ксвім плануємо очолити бойову групу, яка під час вторгнення проникне в Колодязь, щоб зірвати так зване «заклинання».
— Ну, я не буду вас зупиняти, — сказав Зоріан, не розуміючи, до чого це веде.
— Я знаю, — сказав Аланік, кинувши на нього погляд, який означав, що той поводиться нерозумно. — Я хочу, щоб ти пішов з нами. Якщо нам вдасться пробитися до місця проведення ритуалу, ми зможемо ідентифікувати магів, відповідальних за виклик, а ти зможеш допитати їх під час майбутніх перезапусків. Також є велика ймовірність, що там будуть присутні лідери місцевого Культу Світового Дракона. Загалом, це точно інформація, яка має тебе зацікавити».
«Зацікавила», — підтвердив Зоріан. «І так, те, що ви кажете, має сенс. Мабуть, я просто не думав про наслідки того, що ви плануєте. Мабуть, я настільки звик програвати загарбникам, коли намагався боротися з ними безпосередньо, що підсвідомо відкинув можливість вашого успіху. Ви ж знаєте, що вам доведеться битися з Кватч-Іхлом, якщо ви хочете дістатися до місця проведення ритуалу, правда?»
«Ми знаємо», — сказав Ксвім. «Він може бути старим і могутнім, але все одно це лише один маг».
«Ну, один маг, який командує цілою армією монстрів і підлеглих магів, — зауважив Зоріан. «Але добре, ми спробуємо».
«Добре», — сказав Аланік. «Як думаєш, Зак теж піде?»
«Ви жартуєте? Він ніколи нам не пробачить, якщо ми не візьмемо його з собою на таку бійку», сказав Зоріан. — «Просто скажіть, де місце зустрічі, і ми будемо там».
***
Коли Аланік сказав йому, що він і Ксвім очолять бойову групу, Зоріан припустив, що вони мають на увазі близько двадцяти магів як основну бойову силу і, можливо, вдвічі більше стрільців для підтримки. Натомість, коли він і Зак прийшли на місце зустрічі, вони побачили майже сотню чоловіків, усі з яких були магами. Деякі з них дійсно мали при собі гвинтівки, але Аланік пояснив, що це були маги зі зброєю, а не звичайні солдати.
Ксвім і Аланік явно дуже серйозно сприйняли їхні попередження про загарбників і Кватч-Іхла, що було добрим знаком.
У будь-якому разі, Аланік (який був загальним командувачем групи, а Ксвім задовольнявся тим, що слідував за ним) вирішив не витрачати сили, прориваючись через місто, щоб дістатися до Діри. Натомість уся група сховалася поблизу місця призначення і чекала початку вторгнення.
«Мета цієї операції — затримати лідерів нападу на гарячому», — пояснив Аланік, коли один із магів запитав, чому вони не атакують заклинателів одразу. «Ми мусимо чекати, поки почнеться напад і він набере обертів, інакше вони можуть вирішити не залишатися біля місця проведення ритуалу».
Ксвім і Аланік явно розмовляли з захисниками міста, готуючись до бою, бо коли почалися бої, вони відразу ж стали запеклими навколо Колодязя мани. Захисники зосередили більшу частину своїх зусиль на боротьбі з нападниками там, а нападники відреагували на це ще більшою концентрацією своїх сил навколо Колодязя.
«Ми почекаємо, поки захисники міста трохи послаблять нападників, перш ніж робити свій хід», — оголосив Аланік, байдуже спостерігаючи за бійнею.
Зоріан теж спостерігав за цим, скануючи натовп у пошуках будь-яких ознак Кватча-Іхла. Стародавній ліч мав схильність часто телепортуватися, коли воював по-справжньому, що ускладнювало стеження за ним навіть з такої відстані.
«Кожного разу, коли я втрачаю його з поля зору, я чекаю, що він раптово з’явиться за моєю спиною і вдарить мені в спину», — тихо зізнався Зоріан Заку.
«Так, я розумію, як ти себе почуваєш», — так само тихо відповів Зак. «Я бився з іншими лічами і перемагав, але цього сучого сина я ніколи не міг перемогти. І він дійсно має звичку робити такі виверти, коли ти найменше цього очікуєш».
Зоріан почав робити те, що останнім часом часто робив, щоб заспокоїти нерви — перевіряв механізм виявлення Ключа у своєму маркері. Звичайно, він ніколи не отримував від нього дійсної відповіді, але це нагадувало йому, що нещодавно він дійсно досяг успіху в чомусь, і це зазвичай покращувало його настрій.
Тільки от зараз він дійсно щось відчув. Збуджений, він зосередився на тому, що показував маркер, і...
— Чорт, — просичав Зоріан, раптом застигнувши.
— Що? — стурбовано запитав Зак.
— Я знайшов Кватча-Іхла, — гірко сказав Зоріан, вказуючи на місце ліворуч від них. Ліч просто стояв біля будівлі, спокійно спостерігаючи за боєм, не втручаючись.
— О, — сказав Зак, швидко помітивши ліча, тепер, коли знав, куди дивитися. — Що, в біса, він робить, просто стоячи осторонь?
— Не знаю, — відповів Зоріан. — Чесно кажучи, зараз мені це не дуже цікаво. Я знайшов один із Ключів.
— О? — сказав Зак, і його настрій покращився.
— Памятаєш ту корону, яку завжди носить Кватч-Іхл? — запитав Зоріан.
Зак на мить дивився на нього з порожнім поглядом, а потім його обличчя скривилося в гримасі.
«О, та ти жартуєш», — поскаржився Зак.
Але, на жаль, Зоріан не жартував. Згідно з його маркером, Кватч-Іхл носив корону імператорів Ікосіану, один із п’яти Ключів, які їм потрібно було зібрати, щоб вийти з часової петлі.
«Цей перезапуск стає дедалі кращим і кращим», — зітхнув Зоріан.