Зоріан пильно дивився на два аркуші паперу перед собою, методично переглядаючи кожен рядок тексту і занотовуючи збіги та розбіжності між двома документами. Зак сидів поруч, спостерігаючи за його роботою, задумливо насупившись, але нічого не кажучи.
Незважаючи на гнітючу тишу і серйозний настрій, обидва документи були простими списками імен. Однокласники, вчителі, державні службовці... кожен з них перерахував усіх, кого вважав хоча б віддалено важливим, на своєму аркуші паперу, без жодної участі іншого. Зоріан сподівався, що, порівнявши ці два списки між собою, вони зможуть побачити, чи існують ще якісь очевидні діри в пам'яті Зака. Або в пам'яті Зоріана, якщо вже на те пішло - це було малоймовірно, але Зоріан не відкидав думки, що його власну пам'ять теж піддавали маніпуляціям.
«Це справді необхідно?» запитав його Зак. «Може, я просто забув того хлопця?»
Зоріан підняв очі від двох паперів і недовірливо подивився на Зака.
«Гей, я просто кажу!» запротестував Зак. "Я маю на увазі, що пройшло вже досить багато часу з тих пір, як я застряг у цій часовій петлі, а його виключили ще до того, як вона почалася. Мені довелося б спеціально шукати його, і навіщо мені це робити? Якщо я правильно тебе зрозумів, ми, мабуть, навіть не подобалися один одному".
«Будь ласка», - насміхнувся Зоріан. У Зоріана не було жодних сумнівів, що дивовижна нездатність Зака нічого не пам'ятати про Вейєрса Боранова була штучною за своєю природою. "Я можу зрозуміти, що ти повністю викинув цього придурка з голови. Чорт забирай, я й сам так зробив. Але повністю забути, що він взагалі існував і все, що з ним пов'язано?"
Але саме так і сталося, якщо вірити Заку. Зоріан міг лише зробити висновок, що хтось вичистив Закову пам'ять від усього, що стосувалося спадкоємця Боранови.
Він не був упевнений, чому Зак так не бажає прийняти цей висновок, хоча у нього були свої підозри...
Зоріан на деякий час повернувся до свого завдання зіставлення імен, врешті-решт натрапивши на ім'я в списку Зака, яке йому було незнайоме. Це не було дуже дивним - список Зака був набагато довшим, ніж у Зоріана, оскільки інший хлопець був набагато більш соціальним, ніж він.
«Хто такий цей Ілінім Кам?» - запитав він Зака.
"Він був студентом в одній з інших груп протягом перших двох років навчання в академії, - відповів Зак. "Ми іноді тусувалися разом. Ви тоді не були дуже дружніми, тому, мабуть, тому ти його не пам'ятаєш. Я не думаю, що ти коли-небудь змішувався з іншими групами, чи не так?"
"Ні, - зізнався Зоріан. "Я тоді завжди був дуже зайнятий. Я майже не спілкувався зі своїми однокласниками, не кажучи вже про людей, з якими не мав причин говорити. Проте, я побіжно заглядав в інші групи, коли досліджував наших однокласників на предмет потенційних кандидатів у «Червоні мантії». Я не пам'ятаю, щоб я коли-небудь бачив якогось Ілініма Кама".
"Ну, я ж казав, що він був студентом, - зауважив Зак. «Він провалив сертифікаційний іспит і кинув академію».
Що ж, це все пояснює. Він повністю ігнорував людей, які не перейшли на третій курс, вважаючи їх неважливими. Власне, саме так він не помітив і Вейєрса.
«Треба буде скласти список таких людей і подивитися, чи не принесе він нам ще сюрпризів», - зауважив Зоріан. Скануючи імена очима, він помітив чимало прізвищ з інших студентських груп. «Проте не можу не помітити, що ти знаєш чимало студентів не з нашої групи...»
"Я знаю, до чого ти ведеш, - перебив його Зак. «Ти хочеш сказати, що я можу перерахувати половину наших однокласників на вимогу, але не можу згадати одного хлопця, який навчався в нашому класі».
«І?» допитувався Зоріан. «Твоя відповідь на це?»
"Ти маєш рацію. Є щось ненормальне в тому, що я так легко забув цього Вейєрса. Тепер ти щасливий?" покірно сказав Зак.
"Так, - кивнув Зоріан. «А тепер скажи мені, хто така ця Анікса Правоскі...»
Наступні півтори години вони повільно переглядали два списки імен, вишукуючи будь-які особливості. Хороша новина полягала в тому, що Зак не мав інших кричущих дірок у своїй пам'яті, наскільки Зоріан міг судити. Лише Вейерс здавався цілковитою білою плямою.
«Отже... ти думаєш, що Вейерс - це Червона мантія?» обережно запитав Зак.
«Це питання, чи не так?» сказав Зоріан, знімаючи окуляри і оглядаючи їх на предмет бруду. Це був здебільшого спосіб згаяти час, поки він думав над тим, що хотів сказати.
«Так, це так», - повільно відповів Зак, наче розмовляв з ідіотом. «То чому б тобі не спробувати відповісти?»
Ух. Такий нетерплячий.
«Це можливо», - сказав Зоріан. "Але я не знаю. Мене дещо турбує в цьому питанні."
«Що саме?» з цікавістю запитав Зак.
«Наприклад, той факт, що Вейерс, очевидно, стер з твоєї пам'яті тільки себе», - відповів Зоріан. "Це так... по-дилетантськи. Я очікував більшого від Червоної мантії. Я маю на увазі, що якби я робив щось подібне, я б стер твої спогади про ще чотирьох чи п'ятьох випадкових студентів, щоб трохи замулити слід".
Зак незворушно подивився на нього.
"Знаєш, Зоріане, іноді я не можу не задаватися питанням, чи не ти справді Червона мантія, - сказав він.
«Ти ж бачив нас обох в одній кімнаті», - зауважив Зоріан, абсолютно не зважаючи на слова Зака.
"Я вже знаю, що Червона мантія вміє створювати симулякрів, тож це нічого не доводить, - сказав Зак, склавши руки на грудях.
Зоріан зробив подумки нотатку, щоб попросити Зака навчити його накладати закляття симулякрів, оскільки малоймовірно, що Зак так і не вивчив його за всі десятиліття, проведені в часовій петлі, а Зоріан дуже хотів навчитися цього закляття. Однак зараз у них були більш нагальні проблеми, тож він неохоче відклав цю ідею вбік.
«Друга річ, яка мене турбує, це те, що мені важко повірити, що хтось на кшталт Вейєрса може бути відносно стриманим і терплячим як Червона мантія», - сказав Зоріан, повертаючи розмову до теми Вейєрса. "Я маю на увазі, що він втратив самовладання на дисциплінарному слуханні, заради ж богів! Він ще більш імпульсивний, ніж ти!"
«Гей...» запротестував Зак.
«З іншого боку, жоден з нас не дуже схожий на того, ким ми були до петлі часу, чи не так?» - визнав Зоріан.
"Є багато спільного, - сказав Зак, заперечливо хитаючи головою. "Але я думаю, що те, що у нього був короткий запобіжник перед петлею часу, мало що доводить. З тобою теж було досить неприємно спілкуватися до часової петлі, а подивися на себе зараз..."
Ймовірно, це була розплата за попередній коментар Зоріана про імпульсивність Зака. Він припустив, що той начебто заслужив це...
«У мене були причини поводитися так, як я поводився», - зазначив Зоріан.
«А хто сказав, що у Вейерса не було?» запитав Зак. «Я впевнений, що він теж вважав свою поведінку цілком виправданою».
Це правда, - визнав Зоріан. Насправді, можливо, природа часової петлі вирішила більшість проблем Ваєрса і дозволила йому заспокоїтися. Так само, як і самому Зоріану.
«Мабуть, ти маєш рацію», - сказав Зоріан після паузи. Він похитав головою, щоб трохи прояснити свої думки. "Я думаю, що, врешті-решт, не має значення, чи Вейерс - Червона мантія, чи ні. Той факт, що ти нічого про нього не пам'ятаєш, означає, що Червона мантія не хотів, щоб ти з ним взаємодіяв, а це автоматично робить його важливим. Треба його перевірити."
"О, з цим не посперечаєшся, - кивнув Зак. «Хоча це змушує мене замислитися... якщо Вейерс і справді Червона мантія, що ми знайдемо, коли вистежимо його?»
"Залежно від того, який метод використовував Червона мантія, щоб вийти з часової петлі, ми можемо очікувати, що його двійник у цьому світі буде або бездушним трупом, як аранеї, або несвідомою людиною, яка нічим не відрізняється від решти людей навколо нас, - сказав Зоріан.
«Чому бездушним трупом?» спантеличено запитав Зак.
"Ну, я думав про те, як Червона Мантія міг обдурити Хранителя, щоб той випустив його з реальності часової петлі, і зрозумів, що він міг просто попросити, щоб його душу запхали в його тіло з реального світу, - пояснив Зоріан. «Для такого некроманта, як він, може бути досить тривіальним просто вигнати свою стару душу з тіла і продовжувати жити далі, як зазвичай».
«А чи погодиться на це Хранитель?» - запитав Зак. "Чи може він взагалі це зробити? Він стверджував, що йому доведеться міняти душі, якщо тіло в реальному світі вже має душу".
"Очевидно, що я не можу дати тобі відповіді на жодне з цих запитань, - насупився Зоріан. "Я не знаю достатньо ні про некромантику, ні про можливості Хранителя, щоб сказати, чи це можливо. Це просто ідея, яку я обмірковував, ось і все".
Якийсь час вони продовжували підкидати один одному різні варіанти. Однак все це були лише дикі спекуляції, тож вони досить швидко припинили цю дискусію як безглузду. Їм довелося почекати, поки вони знайдуть Вейєрса, перш ніж вони зможуть як слід обміркувати це питання.
Між ними запанувала коротка мовчанка, кожен з них занурився у власні думки.
«Ти впевнений, що не хочеш, щоб я зазирнув у твої думки?» - запитав Зоріан через деякий час.
«Що?» з нерозумінням перепитав Зак, вирваний зі своїх роздумів запитанням Зоріана. Секундою пізніше, коли він нарешті обдумав запитання, його обличчя спотворилося в роздратованому блиску. "Ні. Абсолютно ні. Вибач, але мені вже прочистив мізки один маг розуму, і я не хочу віддаватися на милість іншому. До того ж, який у цьому сенс? Можливо, я не такий експерт у магії розуму, як ти, але навіть я знаю, що не існує способу відновити магічно стерті спогади. Я даремно дозволила б тобі порпатися в моїх думках".
"Що ж, це правда, що правильно стертий спогад не підлягає відновленню, - легко визнав Зоріан. "Але чому ти вважаєш, що Червона мантія виконала стирання пам'яті бездоганно? Я бачив його магію розуму в дії одного разу, коли він намагався використати її проти мене, і він не дуже добре з нею впорався. Існує велика ймовірність, що він щось пропустив".
«У тебе дуже викривлене уявлення про те, що таке «добре», коли йдеться про магію розуму, - сказав йому Зак. "Це не Червона мантія погана, а ти, страшенно вправний у ній. І відповідь все ще ні".
«А якщо я скажу тобі, що ти все ще можеш перебувати під впливом магії?» запитав Зоріан.
Зак здивовано подивився на нього.
«Що, чорт забирай, ти маєш на увазі під цим!?» Зак запитав його підвищеним голосом.
"Важко повірити, що ти ніколи не зустрічав, щоб хтось згадував про Вейерса в одному з попередніх перезапусків, - зітхнувши, зауважив Зоріан. "Його не часто згадують, але люди говорять про нього час від часу. В якийсь момент за ці десятиліття ти мав би помітити, що в нашому класі був хлопець, про якого всі знали, але про якого ти не пам'ятаєш".
«Ну... я дуже рідко з'являвся в класі після певного часу...» спробував Зак.
«Заку, ти весь цей час дивно ухиляєшся від розповіді про Вейєрса», - прямо сказав йому Зоріан. "Чорт забирай, не так давно ти знову висловив думку, що, можливо, просто забув про нього. Ніби на той час не було цілком очевидно, що його навмисно викреслили з твоєї пам'яті. Я очікував, що ти будеш схвильований відкриттям чогось такого важливого, але натомість ти, здається, дуже хотів відкинути все це".
"Зоріан, ти знову все ускладнюєш, - поскаржився Зак. «Будь ласка, говори простіше».
"Гаразд. Ти, мабуть, перебуваєш під якимось розумовим закляттям не зосереджуватися на темі Вейєрса або щось такого роду, - сказав Зоріан. "І, можливо, забудеш про ню через деякий час, якщо тобі на неї коли-небудь силоміць вкажуть. Подивимося, чи пам'ятатимеш ти цю розмову завтра".
"Навіть не жартуй про останню частину, Зоріане, - попередив його Зак.
"Це те, що я зробив би на місці Червоної мантії, - знизав плечима Зоріан. "Але мені здається, що тобі не варто про це турбуватися. Якщо Червона мантія не потурбувався про те, щоб краще замаскувати своє стирання пам'яті, то цілком ймовірно, що він не потурбувався про щось таке відносно складне. У будь-якому випадку, було б достатньо простого примусу відкинути саму тему. Я маю на увазі, що якби я не був таким настирливим і наполегливим щодо прогалини в твоїй пам'яті, коли мова йде про Вейерса, ти, швидше за все, відкинув би її і врешті-решт викинув би з голови".
Зак прошипів собі під ніс щось таке, чого Зоріан не розчув, але був упевнений, що це були образи та лайки на адресу Червоної мантії. Щось про його собаче походження і любов до чоловічих геніталій. Незважаючи на це, Зак провів наступні кілька хвилин, походжаючи навколо і бурмочучи щось собі під ніс.
Він виглядав небезпечно нестабільним, якщо Зоріан міг би бути абсолютно чесним. І це було не вперше, коли Зак робив щось подібне. Зоріану спало на думку, що всі ті десятиліття, які Зак провів у часовій петлі, маючи лише обмежену можливість взаємодіяти з іншими людьми, мабуть, були важчими для його колеги-мандрівника в часі, ніж він сам припускав.
Наскільки гірше йому було б, якби петля часу спрацювала, як передбачалося, і він залишився б у ній на сотні років, чи скільки вона мала б тривати? Можливо, Примарний Змій був у чомусь правий...
Нарешті Зак зупинився, розчаровано провів рукою по волоссю і повернувся до Зоріана.
"Не можу повірити, що я це роблю, - сказав він. "Я справді не можу, але, здається, у мене немає вибору. Зоріане?”
«Так?» з цікавістю перепитав Зоріан. Невже Зак нарешті дозволив йому зазирнути у свої думки? Напевно, він не міг собі уявити, що ще...
«Я хочу, щоб ти знову привів мене до Ксвіма», - сказав Зак з кислим виразом обличчя. «Мені все ж таки знадобляться ті уроки магії розуму».
«О», - сказав Зоріан, здивовано кліпаючи очима. Він не очікував цього. "Так. Без проблем."
Він не знав, чи його розвеселив цей результат, чи роздратував. Це було не те, чого він намагався досягти, порушуючи цю тему, але, принаймні, це повинно було принести йому багато розваг у найближчі дні.
***
Наступні три дні виявилися доволі розчаровуючими. З іншого боку, Зак не забув про Вейерса через деякий час, тож будь-який примус, під яким він міг би працювати, не поширювався так далеко. На жаль, на цьому хороші новини закінчилися. Їхні пошуки Вейєрса ні до чого не привели. Вони знали ім'я хлопчюця, знали, як він виглядає і де його дім, але так і не змогли його знайти. Зрештою, Зак і Зоріан накрили все місто ворожіннями, але так і не змогли його знайти. Або Вейерс перебував під сильним захистом від ворожінь, або його не було поблизу міста Кіорія.
Що ще гірше, ніхто, здавалося, нічого не знав про хлопця, навіть різні органи влади. Зоріан дізнався з розпитувань чиновників академії (і читаючи їхні думки, коли вони відмовлялися давати йому відповідь), що Вейерс більше ніколи не контактував з академією після свого виключення, хоча він повинен був прийти і підписати деякі документи, щоб завершити справу. Академія надіслала повідомлення до будинку Вейєрса, щоб поскаржитися на це, але не отримала жодної відповіді. Поліція, зі свого боку, не отримала жодного повідомлення про те, що хлопець помер або зник, незважаючи на те, що Вейерса не бачили вже кілька тижнів.
Вони навіть намагалися зв'язатися безпосередньо зі Шляхетним домом Боранових, щоб дізнатися, чи можна домовитися про зустріч. На жаль, їхні представники послали їх геть. Не такими словами, хоча насправді вони були досить ввІхливими, але все одно дали зрозуміти, що не бажають з ними розмовляти.
Загалом, розслідування справи Вейерса виявилося набагато складнішим, ніж Зоріан спочатку думав. Втім, на даний момент Зоріан це не дивувало і не особливо розчаровувало. Коли щось у цій часовій петлі було простим?
Хоча це було малоймовірно, Зоріан вирішив розпитати однокласників про Вейерса, щоб дізнатися, чи не знають вони чогось. Принаймні, до Бенісека напевно доходили якісь чутки про опального спадкоємця Боранових, навіть якщо ніхто не знав, наскільки вони достовірні.
«Бачу, цього разу ти вчасно», - сказала йому Акоджо, коли він підійшов до класу. Вона відмітила його прибуття на аркуші відвідуваності, який тримала в руках. "Позитивний знак. А з якої нагоди?"
Зоріан подумав, чи не сказати їй, що він прийшов неймовірно рано, але вирішив цього не робити. Нехай цього разу буде по-її.
«Я, власне, хотів поговорити з тобою», - сказав він.
«Зі мною!?» - недовірливо перепитала вона, дивлячись на нього широко розплющеними очима. «Е-е, я маю на увазі, звичайно... про що ти хотів поговорити?»
«Про Вейерса Боранова», - відповів Зоріан.
«Про нього?» - з відразою перепитала вона. Він відчув, як від неї віє розчаруванням. «Ти дійсно знаєш, як вибрати тему, Зоріане».
«Вибач», - сказав він, справді трохи розкаюючись. Напевно, він дав їй трохи хибну надію, що запросить її на побачення чи щось подібне, якщо почуття, які він отримав від неї, могли про це свідчити. Це не те, що він мав на увазі. «Я просто подумала, що ти можеш щось про нього знати, адже ти представник класу і все таке».
«Чесно кажучи, я зробила все можливе, щоб викинути його з голови», - сказала вона. «Не можу передати, як я зраділа, коли почула, що його виключили».
«До речі, про це... ти знаєш, що саме він зробив на тому слуханні, щоб його виключили?» - запитав Зоріан.
«Ні. Ніхто не знає», - відповіла Акоджа, хитаючи головою. "Я чула, як люди казали, що він напав на одного з суддів, але це, мабуть, нісенітниця. Це вже занадто, навіть для Вейєрса".
Як би Зоріан не недолюблював цього хлопця, він мусив визнати, що в цьому була частка правди. Зазвичай Вейерс поводився стримано з учителями та іншими людьми, які мали над ним владу, тому він, мабуть, не зробив би такої дурниці, як напад на суддю, який вирішує його власну долю.
Але він не міг цього не помітити.
«То ти не бачила його останнім часом?» запитав Зоріан. «Нічого не чула про те, що він зробив після цього?»
"Ні, ні, - відповіла вона, кинувши на нього підозрілий погляд. "Звідки такий раптовий інтерес до Вейєрса?
«Зак хоче з ним про щось поговорити, але не може його знайти», - відповів Зоріан. «Я погодився допомогти, тому розпитую людей, чи не знають вони чогось».
Він відчув легке роздратування з її боку, коли прозвучало ім'я Зака. Він бачив, що його раптова дружба із Заком не дуже їй сподобалася, але, до її честі, вона нічого про це не сказала. Одного дня він дійсно мав запитати її, чому вона так не любить хлопця.
«Може, його Дім помістив його під приватний арешт, коли його вигнали?» - припустила Акоджо. "Це був великий скандал для них, тож вони, мабуть, не хочуть, щоб він з'являвся на людях деякий час. Принаймні, поки все трохи не вщухне. Знаючи Вейерса, він, напевно, не витримав би, якби люди говорили за його спиною і насміхалися з нього. Він вийде з себе і зробить ще гірше, ніж було".
«Можливо», - погодився Зоріан. Можливо також, що зараз Вейерс був бездушним трупом, і його дім з якихось причин не хотів, щоб це стало відомо. Вони з Заком, безумовно, колись вдеруться до маєтку Боранових, якщо не зможуть знайти жодних інших зачіпок щодо місцезнаходження Вейєрса. «Це мало б сенс, але його Дім, схоже, не переймався його витівками раніше, тож...»
"Так, - погодилася Акоджа, кивнувши. "Це ганебно, як багато вони дозволяли йому сходити з рук. Я навіть не можу уявити, що мої батьки зробили б зі мною, якби я спробувала так поводитися. А як би мене виключили? Напевно, мене б відправили до когось із наших сільських родичів як покарання. Б'юся об заклад, що Вейерс дуже швидко навчився б стримувати свій темперамент, якби йому доводилося працювати на фермі щоразу, коли він робив якусь дурницю".
Ого. Батьки Акоджі були досить суворими. Не дивно, що вона стала такою, якою стала.
«Як ти думаєш, як би твої батьки відреагували, якби тебе виключили?» з цікавістю запитала Акоджо.
«Я... чесно кажучи, не знаю», - зізнався Зоріан. "Чесно кажучи, думаю, я б дуже боявся дізнатися. Вони і так мене не дуже люблять, а успіхи в навчанні - це єдине, що мені дійсно дає якусь вартість в їхніх очах. Якби це сталося, я б просто зібрав усі свої заощадження та речі і виїхав з країни абощо. Я б навіть не думав повертатися додому".
Акоджо на мить здивовано витріщилася на нього, не знаючи, що відповісти.
«А...» - нарешті сказала вона, трохи ніяковіючи. "Розумію...
"Не хвилюйся про це, - сказав Зоріан. "Це все дуже теоретично, оскільки мене не виключать, як Вейєрса. І останнє запитання. Можливо, це прозвучить дивно, але чи знаєш ти, на що був здатний Вейерс?"
Акоджа якусь мить задумливо дивився на нього, ймовірно, все ще зосереджений на його попередньому зізнанні. У нього виникла спокуса зазирнути в її думки, щоб побачити, про що вона думає, але він стримався. Якби він почав підглядати поверхневі думки людей без жодної причини, чим би це все закінчилося? До того ж, підглядати думки дівчини, яка була в нього закохана, було, мабуть, ко марною ідеєю з самого початку.
"Мабуть, ти маєш на увазі магічні навички, - нарешті сказала вона. Зоріан кивнув. "Ну, якщо не брати до уваги його жахливу поведінку, я знаю, що він насправді добре вчився в академічному плані. Гадаю, його дім найняв якогось приватного викладача, щоб навчати його, або, можливо, навіть сам навчав його. Я також знаю, що він міг видобувати вогонь без заклинань і жестів, і дуже легко, але це, мабуть, не є чимось незвичайним для Боранових".
Зоріан кивнув. Шляхетний дім Боранових славився своєю майстерністю у володінні вогняною магією. Помаранчеві, розрізнені очі, які мали всі основні члени Дому, натякали на те, що це було результатом якогось кровного зв'язку або ритуалу вдосконалення, а не таємного методу тренувань, але у відкритому доступі не було жодної інформації про його специфіку. Магічні Роди, як відомо, тримають такі речі в таємниці.
Подякувавши Акоджі за її час і терпіння, Зоріан продовжив заняття. Залишалося ще кілька людей, з якими він хотів спробувати щастя.
***
"Привіт, Бенісеку, - сказав Зоріан, сідаючи поруч із хлопчиком. "Ти не проти, якщо я запитаю тебе про дещо?
«А! То великий Зоріан нарешті зволив повернутися до свого старого друга!» сказав Бенісек. «А я вже подумав, що ти замінив мене на Зака!»
Якби Бенісек не посміхався, коли говорив це, Зоріан міг би подумати, що хлопець відчув себе зневаженим. А так він просто подякував долі за те, що Бенісек був дуже спокійною людиною, яка не сприймала все близько до серця.
Також допомогло те, що вони не були дуже близькими друзями, якщо чесно. Хоча в цьому була більше вина Зоріана, ніж Бенісека.
"Не будь таким мелодраматичним, - казав йому Зоріан. «Людина можеш мати більше одного друга, знаєш?»
«Так, так, так», - охоче погодився Бенісек. "І ти цього року виглядаєш набагато щасливішим, ніж зазвичай. Мабуть, маєш і дівчину?"
Він сугестивно поворушив бровами на Зоріана, від чого той закотив на нього очі.
«Добре, не кажи мені», - насміхався Бенісек. "Ти ж знаєш, що я скоро сам все дізнаюся, так?
«Ти знаєш щось про Вейєрса?» запитав Зоріан, не звертаючи уваги на запитання.
«Вейерс?» перепитав Бенісек. "А, ти, мабуть, тільки зараз дізнався, чому він цього року не з нами. Я все забуваю, що ти живеш у глушині і майже не спілкуєшся з людьми. Так чи інакше, так, він втратив самовладання на дисциплінарному слуханні і його виключили. Гадаю, навіть шляхетні будинки не можуть витрачати політичний капітал на таких, як він".
«А ти знаєш, що він насправді зробив?» запитав Зоріан.
Бенісек не знав. Він знав усілякі домисли про нього, наприклад, про те, що він підпалив одне з письмових свідчень, або про те, що він спав з дочкою якогось високопоставленого чиновника академії і хвалився цим під час слухань. Однак усі ці історії були з розряду «чув від друга, який чув від друга», і Зоріан не надавав їм особливого значення.
Не дивно, що Бенісек не мав жодного уявлення про те, де зараз може бути Вейерс. Втім, це не означає, що він не міг запропонувати нічого корисного на цю тему.
"Знаєш, ти не єдина людина, яка питає про нього, - сказав Бенісек. "Я чув, що вже деякий час є люди, які непомітно розпитують людей про його місцезнаходження. Вони пропонують гроші кожному, хто зможе довести, що бачив його".
Хм.
"Ти знаєш, хто вони?» запитав Зоріан.
"Якби знав, то вже сказав би, - знизав плечима Бенісек. "Але дивлячись на найбільш ймовірних підозрюваних... я думаю, що їх найняв його Дім. Якщо це не вони, то навряд чи вони дозволили б комусь запропонувати винагороду за одного з них".
«Може, вони не знають?» - припустив Зоріан.
«Якщо я знаю, то вони ніяк не могли цього незнати», - сказав Бенісек, хитаючи головою. "Я просто допитливий аматор. У всіх шляхетних домах працюють справжні професіонали".
То його теж шукав дім Боранових? Цікаво. Дивно, що вони не змогли його знайти - якби Шляхетний дім Боранова мав власну розвідувальну мережу, як стверджував Бенісек, вони б уже давно мали його вистежити. Тим паче, що вони були його родичами, а отже, ймовірно, знали його набагато краще, ніж Зоріан коли-небудь міг би.
Він подякував Бенісеку за інформацію і пішов далі.
***
"Ні, я не знаю, що зробив Вейерс, щоб його виключили, - сказала Тінамі. "Але це не мало бути щось особливо огидне. Якщо в академії дійсно влаштовують дисциплінарне слухання, це означає, що ви їм вже добряче набридли. Він, напевно, накричав на суддю або щось подібне, і вони вирішили, що це настільки ж гарне виправдання, як і будь-яке інше. Дуже шкода, що він не зміг контролювати себе більше, останнє, що потрібно його Дому - це щось подібне".
«Чому?» з цікавістю запитав Зоріан. "Що не так з його Домом?
"Шляхетний дім Боранова - це військовий дім, - сказала Тінамі. «Вони сильно постраждали під час Війн осколків».
«О, це щось подібне до того, що сталося з Домом Новедів?» запитав Зоріан. «Їх теж пограбували?»
«А, ти знаєш про це...» сказала вона. "Ні, це не так. Вони пережили Плач, не втративши надто багато людей, на відміну від «Новедів». Але вони все одно зазнали нищівних втрат при розпаді Старого Альянсу, і їм ще далеко до одужання. І коли призначений спадкоємець Дому поводиться так... це не допоможе іншим Домам знову сприймати їх серйозно".
Хм... отже, дім Боранових був ослаблений, але не настільки, щоб люди могли розграбувати його так, як вони розграбували Новедів. Ймовірно, не в їхніх інтересах було знищувати Кіорію, тож навіщо Вейерсу підтримувати вторгнення?
«Можливо, йому просто начхати на свій Дім?» вголос розмірковував Зоріан.
«Зазвичай я насміхаюся над ідеєю спадкоємця благородного дому, який не дбає про дім, який все життя готувався до того, щоб колись його очолити, але з Вейєрами явно відбувається щось дивне», - каже Тінамі. "Тож я не знаю. Це можливо".
Хоча її пояснення були цікавими, Тінамі зрештою не змогла сказати Зоріану, де знайти Вейерса. А оскільки Тінамі була останньою з його однокласників, кого він планував розпитати про забіякуватого хлопця, це був кінець його поточного розслідування. Воно було... напрочуд корисним.
Він вийшов з класу, щоб знайти Зака і повідомити про свої знахідки. Інший мандрівник у часі вирішив поговорити з Ксвімом про уроки магії розуму замість того, щоб супроводжувати Зоріана до класу, але він вже давно мав би закінчити.
***
На диво, коли Зоріан дійшов до офісу Ксвіма, він виявив, що Зак все ще всередині. Це могло бути або дуже добре, або дуже погано.
На щастя, йому не довелося довго чекати. Приблизно через п'ятнадцять хвилин після того, як він прийшов, двері відчинилися, і Зак вийшов з кабінету.
«Ну, як все пройшло?» запитав Зоріан.
«На диво стерпно», - відповів Зак. «Він все ще був трохи образливим, але цього разу не провокував мене відверто».
«Так, наскільки я можу судити, це і є його справжня особистість», - сказав Зоріан. "То він погодився навчати тебе?
«Так», - підтвердив Зак. "Це було легко. Ми домовилися про це протягом перших п'ятнадцяти хвилин або близько того".
«А що ж ви робили весь цей час?» з цікавістю запитав Зоріан. "Він вирішив провести перший урок прямо тут і зараз?
«І ні і так», - відповів Зак. Зоріан незворушно подивився на нього. "Я маю на увазі, що він дав мені короткий урок наприкінці, але це не тому, що це зайняло так багато часу. Більшу частину часу ми сперечалися про твою теорію про те, що на мене накладено навіювання. Він подумав, що з мого боку було б нерозумно, якби я одразу ж не попросив когось перевірити, чи є в цьому хоч якась правда".
"Що ж, він має рацію, - прямо сказав йому Зоріан. "Навіть якщо ти не довіряєш мені, ти повинен принаймні заплатити одному з сертифікованих магів, які працюють у Гільдії магів, щоб він тебе обстежив. Вони досить надійні. Я сам колись користувався їхніми послугами."
«Насправді я довіряю тобі більше, ніж таким «експертам", - сказав Зак. "Просто... я не хочу, щоб хтось використовував на мені магію розуму. Я вважаю, що читання моїх думок - це крайній захід, наскільки я можу собі уявити. Цей примус, якщо він взагалі існує, явно не є нагальною проблемою. На даний момент вона практично втратила свою актуальність. Я б краще витратив час на те, щоб навчитися справлятися з цим самостійно".
«Як скажеш», - сказав Зоріан. Вони вже сперечалися про це раніше. Не було потреби в повторенні. «До речі, я розпитував у нашому класі про Вейерса...»
Він розповів Заку про ті мізерні речі, які йому вдалося з'ясувати, розпитуючи їхніх однокласників. Найважливішим фактом, звісно, було те, що шляхетний дім Боранових, схоже, теж розшукував Вейєрса.
"Чорт, - сказав Зак. «Гадаю, немає сенсу вдиратися до їхнього маєтку, чи не так?»
"Якщо ми все ще не зможемо відстежити Вейерса до кінця перезапуску, то, мабуть, все ж таки варто це зробити. Просто щоб переконатися, розумієш? Але якщо вони справді його шукають, то його там, очевидно, немає".
"Я не розумію, - сказав Зак. "Така людина, як він, занадто характерна, щоб просто зникнути. Одні його очі гарантують, що більшість людей помітять його прохід, куди б він не пішов. Але він ніби крізь землю провалився. Може, він фізично вийшов з петлі?"
Зоріан насупився. Теоретично? Таке може статися. Копії людей всередині часової петлі були такими ж реальними, як і їхні колеги в реальному світі. Якщо не втручатиметься Хранитель, то копія може просто вийти з часової петлі в реальний світ.
"Гадаю, це можливо, але ми не повинні робити поспішних висновків, - сказав Зоріан. "Спробуймо спочатку знайти його і подивимося, що з цього вийде.
«Я не бачу, що ми можемо спробувати, чого ми ще не робили», - знизав плечима Зак. «Окрім проникнення в маєток Боранових, але ми вже знаємо, що це, швидше за все, тупиковий шлях».
«Перезапуск ще не закінчено», - сказав Зоріан, хоча він багато в чому погоджувався із Заком. "Почекаємо і подивимося, чи не з'явиться він десь. Можливо, його Дім, з його більшою кількістю людей і ресурсів, зможе розшукати його для нас".
Не те, щоб їм не було чим зайнятися в цей час.
***
Протягом наступного тижня Зоріан і Зак потихеньку просувалися у своїх заняттях з Ксвімом і Аланіком і не спускали очей з Вейєрса. На жаль, спадкоємець Боранових ніде не з'являвся, і їхні спроби знайти його ні до чого не привели. Вони навіть відвідали багато прилеглих поселень поблизу Кіорії, але поверталися з порожніми руками.
Заку спало на думку, що, можливо, Вейєри навмисно поїхали кудись далеко-далеко, замість того, щоб залишатися в місті та його околицях. У такому випадку їм, можливо, пощастить вистежити його на початку перезапуску, до того, як він встигне відійти надто далеко від знайомої землі. Це була така ж гарна ідея, як і будь-яка інша, але наразі вона їм нічим не допомогла. І вона також не пояснювала, чому Вейерс хотів би зробити щось подібне.
Незважаючи на проблеми з пошуком Вейєрса, Зоріан був щасливий. У них нарешті з'явилася справжня зачіпка щодо особи Червоної мантії, Аланік погодився навчити його більше магії душі, а його особисті проекти просувалися добре. Йому навіть вдалося переконати Тайвен прийняти їх із Заком як мандрівників у часі, хоча спочатку вона була налаштована дуже підозріло.
Спочатку сенс розповісти Тайвен про петлю часу полягав у тому, щоб він міг продовжити свій проект зі створення досконалого плану тренувань для Тайвен. Однак, коли Тайвен переконалася, що він говорить правду, вона вирішила, що може допомогти йому, знайшовши для спарингу когось його рівня майстерності - вона стверджувала, що це найкращий спосіб по-справжньому практикувати бойову магію, і що він почне стагнувати, якщо продовжуватиме битися лише з тренувальними манекенами та монстрами підземелля. З цією метою вона спочатку поставила його проти двох своїх соратників по команді, а потім проти деяких своїх колишніх однокурсників, яких їй вдалося переконати вийти з ним на спаринг.
Він виграв близько половини боїв. Звичайно, він міг би виграти їх усі, але використання своїх ментальних здібностей або різних магічних предметів суперечило спортивному духу спарингів.
"У мене є спокуса попросити тебе про спаринг, - сказала йому одного разу Тайвен. "Але справжнього, а не цього, де ти обмежуєшся заклинаннями. Але у мене таке відчуття, що мені надерли б дупу, і я не думаю, що моя гордість це витримає".
"Так, якби я взявся за тебе, не стримуючись, то просто зламав би твої ментальні бар'єри і вибив би твій розум з колії, - сказав Зоріан. "Ти не маєш сили перемогти мене, перш ніж я зруйную твої ментальні захисні бар'єри. Одного разу тобі це вдалося, але більше не вдасться".
"Так, я так і думала, - кивнула вона. "І навіть не кажи мені про всі ті бомби, які ти носиш у собі. Я бачила, як ви з Каелем випробовували експериментальні гранати-зілля. Ви, мабуть, могли б перемогти мене, просто закидавши ними всю округу, враховуючи, скільки ви їх зробили. Вони справді такі дорогі, як виглядають?"
"Гірше, - насупився Зоріан. "Самі гранати не такі вже й погані, але експерименти, необхідні для вдосконалення їхнього рецепту до чогось ефективнішого, - це вбивство моєї грошової заначки. Насправді, у мене зараз закінчуються гроші. Схоже, мені все ж таки доведеться почати грабувати загарбників".
Тайвен скрушно похитала головою.
«Ти говориш це так недбало», - сказала вона. "Мені здається, що ця петля часу погано на тебе впливає.
"Кумедно, більшість людей вважає, що петля часу покращила мою поведінку, - усміхнувся Зоріан. «Але так, я думаю, що в чомусь я справді стаю гіршим».
Після короткої дискусії про моральність петлі часу і допустиму поведінку людей, які знають про перезавантаження, вони попрощалися одне з одним і розійшлися по своїх домівках.
Наступного ранку Зоріан і Зак увійшли до кабінету Ксвіма, думаючи, що на них чекає черговий рутинний урок від цього чоловіка. Але вони помилилися, бо, прийшовши, побачили, що в кабінеті вже хтось сидить.
Це був Аланік. Вони з Ксвім невимушено спілкувалися, коли прийшли Зак і Зоріан, попиваючи чай і загалом поводячись, як давно втрачені друзі, які нарешті зустрілися.
"А, пане Казінський і пане Новедо, - сказав Ксвім. "Якраз ті, кого ми шукали. Проходьте, сідайте. Ми з паном Аланіком якраз обмінювалися дуже цікавими історіями..."