Після розмови з Примарним Змієм і подальшого викидання з аранійського поселення Зак і Зоріан телепортувалися в досить віддалене і глухе місце і сіли обговорювати, що робити далі. І ось тут почалися суперечки.
Зоріан дуже хотів, щоб вони розлучилися на кілька годин. Йому потрібен був час наодинці, щоб обдумати те, що вони почули. Переконатися, що його логіка була правильною. У нього вже були підозри - жахливі, жахливі підозри - але це були не ті речі, про які він хотів би так просто розповісти. Насправді, він не був упевнений, що взагалі хоче довіряти їх... кому-небудь. Навіть Заку.
Ще одна причина, чому він хотів трохи відпочити від свого побратима-мандрівника в часі.
Але Зак не хотів йому підігравати.
"Ми повинні поговорити про це зараз, - стверджував Зак. "Поки спогади ще свіжі в обох наших головах".
"У мене дуже хороша пам'ять", - заперечив Зоріан. І справді, він спеціально запам'ятав усю зустріч за допомогою магії розуму і ніколи не забув би нічого з того, що сталося. Він міг переглядати спогад у яскравих деталях стільки разів, скільки забажав. "Було б краще, якби я мав змогу трохи подумати над словами духа".
"Ну, добре, - сказав Зак, зневажливо знизавши плечима. "Ти можеш це зробити. Хто тобі заважає? Але немає жодної причини, чому ти не можеш зробити це тут, біля мене. Я можу бути терплячим. Я просто... тихо сидітиму тут, поруч, і чекатиму, поки ти будеш готовий заговорити. Це буде так, ніби мене тут немає."
Зоріан роздратовано глянув на нього. Він мав серйозні сумніви щодо здатності Зака сидіти тихо протягом тривалого часу, і навіть якщо б він міг... це було б не те саме. Зак ніяк не міг цього не знати.
"Послухай, - сказав Зак, відповідаючи його роздратованим поглядом на свій власний. "Я знаю, як це відбувається. Якщо я дозволю тобі втекти зараз, ти використаєш цей час, щоб придумати якусь дурну історію, щоб відвернути мене від себе. Ти щось знаєш."
"Я нічого не знаю напевно, - заперечив Зоріан, хитаючи головою. "І, чесно кажучи, якби я хотів тримати свої підозри при собі, то не став би вигадувати якусь хитромудру брехню, щоб обдурити тебе. Я б просто відмовився тобі щось розповідати".
Зак на мить зніяковів.
"Гаразд, - сказав він. "Мабуть, я був трохи несправедливим. Вибач. Але ти ж не збираєшся всерйоз залишити мене в темряві незнання? Після того, як я розповів тобі про ту дурну змію і допоміг з твоїм тренуванням з магії розуму? Ти ж розумієш, як швидко це вб'є будь-яку довіру між нами?"
Зоріан відвів погляд. Звичайно, він це розумів! Але все було не так просто! Якщо те, що він підозрював, було правдою, то як між ними взагалі може існувати довіра?
"У цій грі може бути лише один переможець, - говорила Спис Рішучості у своєму уривчастому повідомленні.
"Лише один може увійти, і лише один може вийти", - відповів Примарний Змій.
Якщо лише один мандрівник у часі може зберегти здобутки, зроблені в часовій петлі, а решта розчиняються в порожнечі, наче їх ніколи й не було, то як вони можуть по-справжньому співпрацювати один з одним? Будь-який союз був би лише тимчасовою зручністю, що неминуче закінчувалася б зрадою.
І коли все було сказано і зроблено, Зоріан був майже впевнений, що Зак знаходиться в набагато кращому становищі, щоб підставити його, ніж Зоріан, щоб зробити те ж саме. Здавалося, часова петля визнала Зака більш легітимним, якщо не сказати більше.
Проте, в той час як велика частина його волала до нього, щоб він мовчав про свої теорії за будь-яку ціну, була маленька, але не менш наполеглива частина, яка заперечувала проти того, щоб тримати Зака в невіданні. Ця ситуація здавалася йому напрочуд знайомою...
Через деякий час Зоріан зрозумів, що його турбує. Думка про те, що він приховує такі знання, "поки не буде впевнений", і Зак злиться на нього за це... це дуже нагадувало йому його суперечки зі Списом Рішучості перед тим, як вона була вбита. І не дарма - він був майже впевнений, що його нинішні підозри були саме тим, що вона намагалася приховати від нього. Він думав про те, щоб поводитися з Заком так само, як поводилися з ним у минулому. І він знав, як сильно ненавидів тоді таємничість матріарха...
Чи справді він хотів по суті відтворити таємний план матріарха, незважаючи на те, як катастрофічно він закінчився? Чи не краще було б ставитися до Зака так само, як він хотів, щоб ставилися до нього?
Довіра повинна була десь починатися.
"Гаразд, - зітхнув Зоріан, повертаючись обличчям до Зака. "Я скажу тобі.
"Нарешті", - вигукнув Зак у роздратуванні, піднявши руки вгору. "Я думав, що мені доведеться тебе вдарити, щоб ти прийшов до тями".
Замітка для себе: поговоріть із Заком про його прикру схильність вдаватися до фізичного насильства для вирішення особистих суперечок. Зараз у них були більш нагальні теми для обговорення.
"Мушу зазначити, що це може знищити будь-які шанси на те, що ми будемо довіряти один одному, - зітхнув Зоріан. "Ми й так не довіряємо одне одному. Наприклад, коли ти поруч зі мною, ти постійно тримаєш це закляття, щоб очистити свідомість. Це закляття шкідливе для твого розуму, якщо ти постійно його застосовуєш. Я ні на секунду не вірю, що ти цього не знаєш. Тому ти застосовуєш його спеціально для наших зустрічей, тому що боїшся, що при першій же нагоді я зіб'ю тебе з пантелику своєю силою розуму".
Зак здригнувся, його обличчя перетворилося на комічний вираз здивування. Це нагадало Зоріану той випадок, коли кілька років тому він спіймав Кіріель, коли вона крала солодощі в кухонній коморі.
"Ти не мусиш відчувати себе винним", - перервав його відповідь Зоріан, сумно похитавши головою. "Це розумний вчинок. Я б на твоєму місці вчинив би так само. Але це допомагає проілюструвати мою думку - ми вже не довіряємо один одному. Наскільки більше ми були б параноїками, якби знали, що тільки один з нас може вийти з часової петлі з неушкодженим розумом і магією?"
"Що?" недовірливо перепитав Зак. "Як? Чому?"
"Примарний Змій майже прямо сказав - тільки один мандрівник у часі зможе вийти з часової петлі", - сказав Зоріан. "Решта... зникають назавжди, я так розумію. Це дійсно має сенс - я не думаю, що мандрівників у часі може бути більше, ніж один. Або "Таврованих", як називає нас Примарний Змій. Скоріш за все, це посилання на маркер. Так чи інакше, якщо наша ситуація настільки безпрецедентна, як припускав дух, і механізм петлі часу був розроблений лише на основі припущення..."
"Зоріан, - перебив його Зак. "Не зрозумій мене неправильно, але... твої пояснення - відстій. Я поняття не маю, про що ти говориш. Ну, гаразд, трохи розумію, але все одно. Почни з початку, будь ласка".
"Гаразд, - зітхнув Зоріан, намагаючись придушити роздратування. "З самого початку. По-перше, ніяких подорожей у часі тут технічно не відбувається.
"Ні?" перепитав Зак, насупившись. "Як це? Ілюзорний світ?"
"Немає ніякої ілюзії, - сказав Зоріан, хитаючи головою. "Це все реально. Ми справжні. Плоть і кров, і душа, і все інше. Ми не живемо в заклинанні чи в якомусь химерному сні."
"Це добре", - сказав Зак, глибоко дихаючи. "Це просто вб'є мене зсередини, якщо виявиться, що все, чого я тут навчився, несправжнє, і що я буду тим самим старим Заком, яким був колись, коли прокинуся в реальному світі. То що ж це тоді - справжня копія реального світу?"
"А чому ні?" запитав Зоріан. "Боги, як відомо, повністю копіюють людей, дублюють їх аж до душі і всього іншого. Крім того, здається, навіть смертні маги колись знали, як викликати реальну матерію з нічого. Ось, зараз я тобі дещо покажу..."
Зоріан дістав зі свого рюкзака аркуш паперу та деякі інструменти для змін і створив копію одного з малюнків Кіріель перед Заком, пояснюючи іншому мандрівникові в часі, як працює заклинання.
"Це до біса корисна комбінація заклинань, - сказав Зак. "Не можу повірити, що я ніколи не дізнався про неї за весь цей час. Це зробило б так багато речей простішими..."
"Так, що ж... Я можу навчити тебе, як накладати заклинання пізніше", - сказав Зоріан. "У всякому разі, я вважаю, що петля часу по суті робить те ж саме, хоча і в набагато більших масштабах. Що б не стояло за цим, воно взяло план світу, так само, як я робив із зошитами Каеля та малюнками моєї молодшої сестри. Неймовірно деталізоване зображення одного моменту часу на всій планеті. Можливо, навіть за її межами. І він постійно створює репліку світу на основі цього креслення, дозволяючи йому працювати протягом місяця, перш ніж знищити його і почати спочатку".
Зак втупився у відтворений Зоріаном малюнок, занурившись у роздуми. На цьому малюнку були зображені два горобці, які билися один з одним. Вражало, наскільки досконало Кіріелль вдалося передати цей момент їхньої сутички на статичному зображенні. Якби ж то вона була такою ж відданою у вивченні магії, як і в мистецтві...
"Це божевілля", - врешті-решт сказав Зак.
"А подорожі в часі - ні?" запитав Зоріан, піднявши брову.
"Не знаю, це якось звучить більш правдоподібно, ніж це", - сказав Зак, зітхнувши. Він повернув малюнок Зоріану. "Гадаю, тепер багато з того, що говорив Примарний Змій, має сенс. Але ось що не має сенсу - якщо наш оригінальний світ реальний, і ця копія, в якій ми живемо, теж реальна... де ми знаходимося? Адже цілий світ займає дуже багато місця".
"Гадаю, у кишеньковому вимірі, - відповів Зоріан. "Доказів не маю, але вислухай мене. Зрозуміло, що для того, аби все це спрацювало, ми повинні зараз перебувати під шаленим часовим прискоренням. Інакше, як у реальному світі проходить лише мить, а в цьому... зацикленому світі ми проводимо десятиліття, а то й століття?"
"А, я зрозумів, - сказав Зак. "Справа не в тому, що в реальному світі час не плине, поки ми тут, а в тому, що тут час тече так швидко, що в реальному світі не встигає сплинути й миті".
"Саме так, - сказав Зоріан. "Але таке прискорення часу перебуває на зовсім іншому рівні, ніж навіть найкращі пристрої для прискорення часу, які зараз існують.
"Так, і що?" Зак знизав плечима. "Порівняно з копіюванням цілого світу, це здається досить тривіальним.
"Мабуть, - погодився Зоріан. "Але я підозрюю, що тут є щось більше, ніж просто неймовірна сила творця цієї штуки. Кімнати прискорення часу повинні бути ізольовані від зовнішнього світу, щоб працювати з будь-якою ефективністю. Але ця ізоляція все ще здійснюється за допомогою магічних заслонів та фізичних перешкод на кшталт стін, а це означає, що їх можна відокремити від решти існування лише на певний час. Кишеньковий вимір, з іншого боку, торкається нашої реальності лише в одному конкретному місці - його точці прив'язки. Ти не можеш бути більш ізольованим, ніж зараз, і я б'юся об заклад, що можливе часове прискорення буде набагато більшим, якщо ти замкнеш цільову область у її власний кишеньковий вимір".
"Отже, ти вважаєш, що петля часу - це фізична копія світу, укладена у власний кишеньковий вимір з прискоренням часу, - підсумував Зак. "Петля часу має до смішного детальне зображення реального світу, яким він був на початку цього місяця, і періодично відтворює весь світ на основі цього зображення".
"Так, - підтвердив Зоріан. "Я про все це тільки здогадуюся, але це збігається з тим, що я дізнався до цього часу.
"А я думав, що ця штука не може бути ще більш божевільною", - поскаржився Зак, ховаючи обличчя в долонях. Через секунду-другу він знову випростався і подивився на Зоріана. "То як це впливає на нас? Чим це відрізняється від того, що це насправді петля часу?"
"По-перше, це означає, що забезпечити ідеальний місяць неможливо, - сказав Зоріан. "Ти не можеш прожити один цикл, вирішити, що тобі дуже подобається, як все вийшло, а потім закінчити петлю часу і продовжити з цього місця де все у тебе ідеально. Якщо ти хочеш зробити все "по-справжньому", ти повинен вийти з петлі часу. Тоді тебе відкине назад на початок місяця, щоб спробувати все востаннє".
"Гаразд, це важлива відмінність, - визнав Зак.
"По-друге, кіоріанські аранеї майже напевно будуть живі і здорові в реальному світі, - продовжив Зоріан. "Якщо все тут - копія, а кишеньковий вимір навмисно ізольований від реального світу настільки, наскільки це можливо, щоб полегшити часове прискорення, то навряд чи щось, зроблене з людьми в закільцьованому світі, впливає на їхніх реальних побратимів".
"Але він завжди може вбити їх знову в реальному світі", - насупившись, зауважив Зак.
"Сумніваюся, що він може", - сказав Зоріан. "Не думаю, що закляття насправді вбиває душі. Я думаю, що воно просто позначає їх якимось чином, даючи механізму петлі часу знати, що він не повинен відтворювати їх на початку нового перезапуску. Якщо петля часу, як вважає Примарний Змій, є якимось тренувальним механізмом, то має сенс включити в неї таку функцію. Вона дозволяє Таврованому позбутися непрохідних перешкод, повністю вилучивши їх із петлі".
"Що? Це так несправедливо, - поскаржився Зак. "Чому він має таку здатність, а я ні?"
"Можливо, колись вона була і в тебе, - подумав Зоріан. Цілком можливо, що Червона мантія отримала її від тебе, а потім стерла твою пам'ять про закляття..."
"Як ти думаєш, чи можна якось... зняти з них мітку?" - запитав Зак. "Добре, що аранеї не зникли назавжди, але було б непогано мати їхню допомогу і в часовій петлі.
"Не знаю, - відповів Зоріан. "Це залежить від того, що саме з ними зробили. Є ще одна проблема.
"Так?" з цікавістю перепитав Зак.
"З огляду на те, чим насправді є петля часу, я не думаю, що ми можемо просто пасивно чекати, поки механізм вичерпає свою енергію, - каже Зоріан. "Мені здається, що залишатися в зацикленому світі після того, як він вичерпає свою енергію, дорівнює остаточному знищенню. Якщо ми хочемо пережити колапс, ми повинні свідомо покинути це місце, поки ще не пізно. Що є проблемою, оскільки ніхто з нас не знає, де вихід і як до нього дістатися".
Зак витріщився на нього в шоці. Здавалося, він ніколи не розглядав таку можливість.
"До того ж, Примарний Змій сказав, що тільки одна людина може вийти з цього місця, - зітхнув Зоріан. "Це означає, що в ту мить, коли один з нас покине зациклений світ, всі інші мандрівники в часі, які все ще залишаються всередині, будуть мертві. Стерті з лиця землі, насправді."
"Ми цього не знаємо, - заперечив Зак. "Звідки ця дурна змія може знати щось подібне? Ти чув, що вона сказала - вона не пам'ятає нічого з того, що сталося в попередніх часових петлях. Можливо, вона все вигадує, щоб нас розділити. Він, безумовно, ненавидить "Таврованих" достатньо, щоб спробувати щось подібне".
"А що, як дух має рацію?" запитав Зоріан. Що, якщо тільки один з нас зможе "перемогти" це?
"Тоді жоден з нас не піде, поки ми щось не з'ясуємо", - одразу ж відповів Зак, випроставшись і вирівнявшись. Він подивився на Зоріана прямим і рішучим поглядом. "Ми знайдемо спосіб, як нам обом вийти звідси живими і неушкодженими. Повинен же бути якийсь спосіб".
Хоча хлопець був несприйнятливий до емпатії Зоріана через закляття, що заблокувало його розум, Зоріан все одно відчував пристрасть, що стояла за його словами. Зоріан мусив віддати йому належне - Зак міг бути дуже надихаючим, коли хотів. На жаль, він забув одну дуже важливу деталь...
"Річ у тім, - тихо зауважив Зоріан, - що ми тут не тільки вдвох. Червона мантія теж у цьому світі".
Зак на мить зупинився, нічого не кажучи.
"...лайно", - нарешті підсумував він.
"Так, - погодився Зоріан. "Здається, я знаю, чому ми не бачили його слідів весь цей час.
"Ти думаєш, він намагається піти?" запитав Зак зі страхом у голосі.
"Це те, що я зробив би на його місці", - сказав Зоріан. "Він думає, що проти нього будує змову невідома кількість інших мандрівників у часі, принаймні один з яких кращий маг розуму, ніж він сам, а ти фактично вислизнув з його рук. Навіщо ризикувати і протистояти всьому цьому, якщо він може просто покинути зациклений світ і стерти всіх своїх ворогів з лиця землі? Він пробув у цьому місці досить довго, і, мабуть, отримав від нього більшу частину того, що хотів".
"Прокляття", - вилаявся Зак, з розпачу вдаривши ногою по сусідньому камінню і почавши ходити по кімнаті. "Чорт забирай! За що?! Чому завжди так!? Я нарешті, нарешті отримав відповіді на деякі питання про це лайно і, звичайно ж, я на три кроки позаду якогось мудака, який робить все можливе, щоб мене підставити! Зоріан, будь ласка, скажи мені, що ти маєш хоч якусь ідею, де тут вихід".
"Це лише дике припущення, але я підозрюю, що він може бути в дослідницькому центрі часової магії під Кіорією, - сказав Зоріан. "Спис Рішучості" дуже наполягав на тому, щоб я дізнався його точне місцезнаходження, і зробив кілька резервних копій тієї частини карти. Там має бути щось важливе".
"Це чудово!" сказав Зак, просвітлішаючи. "Коли ми зможемо туди поїхати?"
Зоріан глузливо пирхнув. "Не скоро, дуже не скоро. Це місце шалено добре охороняється. Навіть Кватч-Іхл відмовився атакувати це місце без підтримки армії."
"Чорт забирай", - вилаявся Зак. "Звичайно, це не могло бути так просто."
"Я сподіваюся, що пакет пам'яті матріарха містить якусь важливу інформацію на цю тему, - зазначив Зоріан. "Принаймні, він має розповісти мені, що саме в цьому місці є таким важливим. Таким чином ми зможемо принаймні знати, чи варто витрачати на це місце свій час".
"Ну, це вже щось, - зітхнув Зак. "Сподіваюся, ми не знайдемо вихід і не побачимо, що Червона мантія вже збирається йти, коли ми туди прийдемо.
"Не випробовуй долю, - сказав йому Зоріан. "У будь-якому разі, я просто хочу запитати. Припустимо, ми знайдемо вихід, а Червоної мантії там не буде..."
"Я вже казав тобі. Ніхто не залишиться позаду, - сказав Зак, правильно вгадавши запитання Зоріана. "Як тільки ми підтвердимо, де вихід, ми дотиснемо Червону мантію, доки він не перестане бути проблемою, а потім сядемо і придумаємо, як нам обом вибратися звідси. А якщо не зможемо самі, то знайдемо того, хто зможе. Світ великий, хтось мусить знати, як нам допомогти".
Зоріан дивився на свого мандрівника в часі, трохи принижений його оптимізмом і почуттям етики. Йому хотілося б відчути емоції хлопця, бо він не міг позбутися думки, що Зак годує його ідеалістичними нісенітницями, а сам потай планує покинути часову петлю при першій же нагоді. Наскільки він може дозволити собі довіряти хлопцеві?
А в потилиці маленька, зрадлива частина його розуму шепотіла: а наскільки Зак може дозволити собі довіряти йому?
***
Після цієї розмови Зак і Зоріан з новим запалом поринули у полювання на аранеїв. День за днем, тиждень за тижнем... чесно кажучи, різні павутиння вже почали потроху сплітатися в голові Зоріана.
Але це було ефективно - його здатність інтерпретувати аранійські спогади зростала як на дріжджах, і він навіть визначив, що високопоставлені аранеї робили зі своєю свідомістю.
Вони маніпулювали власними думками, роблячи такі речі, як фільтрування відволікаючих чинників, притуплення незручних емоційних підйомів і накладання примусу на власну поведінку. Здавалося, це був спосіб підвищити продуктивність і забезпечити краще прийняття рішень.
Але це також було неймовірно небезпечно. Неправильно зроблена, така магія розуму могла призвести до смерті, кататонії, непоправного божевілля або ще гіршого... і це була галузь магії, яку дуже легко було зробити неправильно. Зрештою, ніхто по-справжньому не розумів власного розуму.
Незважаючи на небезпеку, Зоріан знайшов ідею захоплюючою. Це не було буквальним підвищенням інтелекту, але воно майже функціонувало як таке. Колись він, мабуть, спробує погратися з цим... але не зараз. Зараз у нього були зайняті руки. Він лише сподівався, що ментальні маніпуляції Списа Рішучості не такі радикальні та заплутані, як у деяких інших аранійських старійшин, яких він бачив останнім часом.
Уроки Зоріана з Ксвімом пройшли без інцидентів. Він вирішив не розповідати чоловікові про свої останні відкриття щодо природи часової петлі, оскільки сам ще не знав, що про це думати, і хвилювався, як відреагує Ксвім, коли дізнається, що він - лише копія. Він був напрочуд спокійною і зібраною людиною, але для нього це стало б справжнім одкровенням. Однак він запитав Ксвім про розмір кишенькового виміру.
На жаль, Ксвім практично нічого про них не знав. Секрети їх створення були рідкісними і ретельно охоронялися - лише найбільші з магів могли виготовити навіть крихітний, і вони не дуже охоче ділилися цими знаннями. Ксвім стверджував, що ніколи не бачив жодного за все своє життя, хоча спілкувався з багатьма здібними магами, що трохи розвеселило Зоріана. Технічно, Ксвім дивився на кишеньковий вимір прямо зараз, він просто не визнавав його як такий.
Між спілкуванням із Заком, полюванням на аранеїв та уроками з Ксвімом Зоріан був постійно зайнятий. Це втомлювало, і він вирішив не робити багато з того, що звик робити з попередніх перезапусків. Наприклад, він ніколи не ходив на полювання на монстрів з Тайвен, і ніколи не розповідав їй про часову петлю.
Нарешті, коли наближався кінець рестарту, Зоріан вирішив, що підготувався якнайкраще. Він повідомив Заку, що незабаром спробує відкрити пакет пам'яті матріарха і що бере дводенну перерву у полюванні на аранеїв, щоб трохи відпочити перед спробою.
Кіріель, принаймні, була в захваті від цього. Нарешті він буде в її розпорядженні цілих два дні... або принаймні так вона сприйняла його рішення, принаймні так їй здавалося.
Наразі йшов другий день його самовільного відпочинку, і він лежав на своєму ліжку, читаючи досить дурнувату фантастику про подорожі в часі. Це була книга про чоловіка, який повернувся на три роки назад у минуле, щоб запобігти руйнівній війні і врятувати своє втрачене кохання. Історія виявилася кумеднішою, ніж Зоріан думав, коли почав її читати, але це, мабуть, тільки йому здалося - історія мала бути романтичною, а не комедійною, просто він особисто не міг сприймати її дуже серйозно.
Закляття подорожі в часі було засноване на коханні - що ж це за магія така?
Кіріель перервала його розваги, стрибнувши на його ліжко (і на нього) і вмостившись ліктями біля нього, де деякий час вдавала, що читає книгу разом з ним.
"Можна тебе щось запитати?" - раптом запитала вона через деякий час.
"Валяй", - сказав Зоріан, перегортаючи сторінку. Кіріель швидко зупинила його і повернула сторінку на місце. Ха, може, вона насправді читала разом з ним...
"Ти завжди береш мене з собою, коли їдеш до Кіорії?" - запитала вона.
Ох. Знову це питання...
"Ні, не завжди", - зізнався Зоріан.
"Чому?" - одразу ж запитала вона, і в її голосі закралося обурення. Він міг сказати, що вона очікувала такої відповіді, але вона їй явно не сподобалася.
"Тому що це небезпечно", - зізнався Зоріан. "Зак не єдиний мандрівник у часі поруч зі мною. Є ще третя людина, і вона переслідує нас. Чесно кажучи, найрозумніше було б ніколи не брати тебе з собою..."
"Ні!" запротестувала Кіріель.
"Але я до біса добрий, щоб так вчинити", - закінчив Зоріан.
"Мама каже, що хвалити себе - це поганий тон, - повідомила йому Кіріель.
Зоріан кинув на неї роздратований погляд і швидко впустив відкриту книгу їй на обличчя. Вона на мить обурено зашипіла, а потім підняла книгу і спробувала використати її як палицю проти нього.
Вона швидко здалася, коли зрозуміла, що це не дуже ефективно. І коли вона помітила, що Зоріан намагається відволікти її від своїх запитань.
"Чому ти не викликаєш гільдію магів на цього хлопця, якщо він такий небезпечний?" - запитала вона.
"Тому що він мандрівник у часі, і вони нічим не допоможуть", - відповів Зоріан, закотивши очі. "Я сумніваюся, що зможу змусити їх повірити мені. А якби й зміг, то це була б просто величезна підказка для цього придурка, де він може мене знайти".
"Це відстій", - заявила Кіріель.
"Ага", - погодився Зоріан.
Вона на мить нервово заворушилася, поклавши книгу на ліжко поруч із собою.
"Я нічим не можу допомогти?" - запитала вона.
"Ти допомагаєш мені зберігати розум", - відповів їй Зоріан.
"І це все? Я повністю захистила тебе від Зака на вокзалі", - сердито зауважила вона.
"Гаразд, ти, безумовно, маєш рацію", - визнав Зоріан. Навіть якщо йому не загрожувала реальна небезпека, вчинок Кіріель все одно був приємний йому. "Але справді, чого ти засмучуєшся? Ти боїшся, що якщо я не братиму тебе з собою на кожний перезапуск, ти мені набриднеш чи що?"
"Так", - зізналася вона. "Даймен і Фортов вступили до академії, знайшли собі нових друзів і забули про нас. Потім ти теж пішов туди, але не зміг завести друзів, і я знаю, що це трохи підло, але я була рада цьому, тому що це означало, що ти не забув про мене..."
"Кірі..." Зоріан зітхнув.
Вона проігнорувала його і продовжила своє пояснення, швидко виливаючи слово за словом і майже не зупиняючись, щоб перевести подих, ніби все це зникне, якщо вона зупиниться.
"- Але ти все одно ставав таким далеким і завжди, завжди був роздратованим. А потім ти взяв мене з собою і раптом став милим, але тепер у тебе раптом з'явився Зак, який мандрує в часі, як і ти, і він пам'ятатиме, а я ні, і..."
"Кірі, Зак ніяк не може замінити тебе, - зітхнув Зоріан, обійнявши її, щоб вона не засмучувалася ще більше, і закотивши очі, коли вона більше не могла його бачити. Іноді вона починала хвилюватися через найдурніші речі. "Цей хлопець майже так само дратує, як і ти, і він навіть не має виправдання, що йому дев'ять років".
За цей коментар вона вдарила його в спину. Що ж, принаймні вона не плакала.
"Я пробачу тобі, що ти іноді не береш мене з собою", - врешті-решт вирішила Кіріель. Дуже великодушно з її боку. "Але ти не можеш мене забути!"
"Звичайно", - легко погодився він. Що це було за прохання?
Але чим більше він думав про це, тим більше усвідомлював, що у нього може не бути вибору. Якби Червона мантія вирішив вийти з часової петлі і зруйнувати весь цей світ позаду себе, яке майбутнє чекало б на нього і Кіріель? Справжніх Зоріана і Кіріель, тобто, оскільки Кіріель, на яку він дивився, була лише копією, такою ж, як і він сам...
І це була інша справа. Він був лише копією справжнього Зоріана. Якщо він знайде спосіб повернутися в реальний світ... що станеться з оригіналом? Угх... у нього починала боліти голова від однієї думки про це. Він волів би, щоб петля часу просто поміняла його душу з душею оригіналу - це означало б, що він вбиває оригінального Зоріана, виходячи з петлі часу, але цей зациклений світ вже фактично вбив сотні таких Зоріанів, тож яка різниця, що змінить ще один?
Чи погодився б справжній Зоріан з такою оцінкою? Чи прийняв би він, що для нього було б нормально померти заради того, щоб його майбутня версія могла жити? Чесно кажучи, мабуть, ні... але не було жодного способу, який би завадив йому здійснити підміну, якби це було необхідно.
Завтра він збирався нарешті відкрити пакет пам'яті матріарха. Він дуже сподівався, що в ньому є останні шматочки, необхідні для того, щоб вирішити цю головоломку раз і назавжди.
***
"Гаразд, - сказав Каель, простягаючи йому флакон, наповнений жовтою рідиною, що світилася. Придивившись уважніше, Зоріан побачив, що світіння не було рівномірним, а виходило від крихітних світних крихт, що плавали всередині рідини. "Це те зілля, про яке я говорив. Зілля самоусвідомлення. Воно призначене для покращення здатності людини блокувати відволікаючі фактори та зосереджуватися на собі. Зазвичай його використовують для тренування здатності людей відчувати свої запаси мани і душі, але я підозрюю, що воно буде корисним і для цього типу магії розуму."
"Наскільки достовірною є твоя інформація про цю речовину?" - підозріло запитав Зоріан, закручуючи рідину всередині контейнера. "Ти її якось перевіряв чи...?
"Це те, що мій вчитель використовував для тренування моїх... здібностей", - сказав Каель. "Це, безумовно, працює за призначенням. І хоча я не зовсім впевнений, що він допоможе тобі у твоєму завданні, але спробувати його точно не завадить. Зак зголосився випробувати зілля кілька разів, тому я точно знаю, що воно не заважає магії розуму".
Він показав на хлопця, про якого йшлося, і Зак швидко підняв великий палець догори і посміхнувся Зоріану.
Тц. Цей придурок відмовляється скидати з себе магію розуму з будь-якої причини, але безтурботно п'є купу дивного зілля, приготованого молодим некромантом, з яким він щойно познайомився. Іноді він просто не розумів цього хлопця.
"Гаразд, випю", - сказав Зоріан, швидко ковтаючи рідину.
Майже миттєво розум Зоріана загострився до неймовірного ступеня, а зовнішній світ, як це не парадоксально, став здаватися йому далеким і невиразним. Не те, щоб його відчуття раптом погіршилися, бо вони були такими ж гострими, як і раніше, але на тому, що вони говорили йому, раптом стало набагато важче зосередитися.
Він перестав боротися з ефектом і дозволив своєму розуму звернутися всередину. Він відчував, як б'ється його серце, як рухаються м'язи, коли він совається на місці, як кров тече по його венах... він відчував свої запаси мани і те, як вони реагують, коли він смикає за них... його особисте відчуття душі, зазвичай таке слабке і мляве, раптом здавалося набагато легшим для розуміння...
Чорт. Чому він не попросив Каеля про щось подібне раніше? Це було б неймовірно корисно тоді, коли він намагався розвинути особисте відчуття душі.
Ні, він не міг відволіктися - він відкинув ці видіння і замість цього поринув у власну свідомість, де стояв пакет пам'яті матріарха. Цього разу він не відчув такого ж відчуття підвищеної ясності - можливо, тому, що його магія розуму була вже занадто хорошою, щоб зілля могло її покращити - але це було нормально. Він подумки схопив зотлілий пакет пам'яті і почав обережно розбирати його на частини.
Виявилося, недостатньо обережно. Пакунок, що вже був на межі повного розпаду, коли він почав, не витримав ще трохи недосвідченого дотику Зоріана. Він з силою розірвався, на мить приголомшивши Зоріана сплеском плутаних образів (можливо, якийсь захисний механізм?), а спогади, що містилися в ньому, почали стрімко вивітрюватися з його свідомості.
Внутрішньо клянучи свою невдачу, Зоріан намагався отримати доступ до деяких спогадів, перш ніж вони всі зникли.
Раніше Зоріан сподівався, що Спис Рішучості не заглибився так глибоко в самоманіпуляції свідомістю, як деякі інші аранійські старійшини. Тепер він міг сміливо сказати, що був оптимістичним дурнем. Спогади, що пропливали в його голові, говорили про абсолютного майстра в цій галузі, порівняно з яким усі інші "досвідчені" аранеї виглядали цілковитими невдахами. Спис Рішучості, здавалося, знайшов спосіб перетворити частину свого розуму на магічний калькулятор, міг якимось чином тимчасово розділити свій розум на кілька паралельних потоків думок і міг інтегрувати сприйняття кількох араней в єдине, зв'язне ціле. І це було лише те, що він зміг зрозуміти за той короткий час, який йому було відведено. Навіть якби Зоріану дали кілька додаткових років, щоб навчитися краще читати аранійські спогади, він сумнівався, що це допомогло б йому інтерпретувати спогади, замкнені всередині пакета пам'яті.
І все ж, незважаючи на все це, був один конкретний спогад, який Зоріан міг легко зрозуміти... тому що він був зроблений зрозумілим спеціально для нього.
[Якщо ти переглядаєш цей спогад, - промовило відлуння пам'яті матріарха, - то, скоріш за все, наші плани були зірвані і все пішло шкереберть. Це також означає, що ти досить добре опанував магію розуму, щоб зануритися в пакет пам'яті і прочитати деякі з моїх спогадів. Молодець. Сподіваюся, ти проявив ввІхливість, поважаючи моє приватне життя, і залишив решту спогадів у спокої].
Зоріан буквально відчував самовдоволення в її словах. Вона подбала про те, щоб додати саме це емоційне враження до цієї конкретної частини повідомлення. Вона добре знала, що він не має жодної надії витлумачити решту її спогадів.
Навіть у смерті цей павук знущався з нього.
[Я знаю, ти думаєш, що я сама напросилася, поспішаючи з цим, але вислухай мене. Я шукала кожну зачіпку про петлю часу, яку могла знайти. Більшість з того, що я збираюся тобі розповісти, походить від духу-покровителя іншої аранеанської павутини - Примарних Змієносців. Пошукай його, якщо ти цього ще не зробив, хоча май на увазі, що дух може бути не надто радий тебе бачити].
Яке применшення. Невже матріарх не усвідомлювала глибини ненависті Примарного Змія до мандрівників у часі, чи просто вважала, що її попередження було достатньо інформативним?
[Інші джерела включають дослідників з дослідницького центру магії часу під Кіорією - ти можеш знайти його розташування на карті, яку я прикріпила всередині цього повідомлення - а також деяких загарбників, які мали можливість взаємодіяти з нашим таємничим ворогом-мандрівником у часі. Схоже, загарбники були дуже зацікавлені своїм новим інформатором і витратили чимало часу і зусиль, щоб його вирахувати].
Прокляття. Його розслідування щодо загарбників, схоже, так і не дало жодних результатів, наскільки це стосувалося Червоної мантії. З іншого боку, на той час, коли Зоріан зміг розслідувати їх належним чином, Червона мантія вже взагалі перестала з ними взаємодіяти.
[З усього цього я зрозуміла, що ця петля часу - це якийсь... несправжній, паралельний світ. Ми реальні, але нас немає. Це важко зрозуміти. Або, можливо, прийняти. Проблема, яка з цього випливає, дуже проста: часова петля деградує. Я не можу сказати, скільки часу пройде, перш ніж вона повністю зруйнується, але я знаю, що просто чекати, поки вона закінчиться, було б катастрофічно. Треба свідомо покинути це місце. І все, що я дізналася про нашого мандрівного в часі ворога від загарбників, свідчить про те, що він абсолютно не переймається тим, як знайти вихід або піти звідси. Я ні на секунду не вірю, що наш ворог занадто дурний, щоб зрозуміти важливість цього, або занадто самовдоволений, щоб зробити це своїм пріоритетом. Очевидний висновок полягає в тому, що він вже знайшов вихід і може піти в будь-який момент. Тому зупинити його було вкрай важливо. Незважаючи ні на що, йому не можна було дозволити вийти з часової петлі].
О, це було погано...
[А ще, якщо бути чесною з собою...] Примарна пам'ять матріарха завагалася, ніби роздумуючи, чи варто говорити наступну частину взагалі. [Якщо бути чесною перед собою, я сподівалася, що зможу дізнатися, як наш спільний ворог приєднався до часової петлі. Щоб і я могла приєднатися до неї... а потім, врешті-решт, покинути її раніше за інших].
Чекай, що?
[Я не безсердечна, зауваж. Я б зробила все, що в моїх силах, щоб допомогти альтернативній версії тебе на іншій стороні. І Заку теж, якщо вже на те пішло. Але я, по суті, планувала зрадити тебе. Кількість добра, яку я могла би зробити - для моєї павутини, для мого виду і, так, можливо, навіть для себе... це дуже, дуже непереборно. Сподіваюся, якщо ти коли-небудь виберешся звідси, ти не будеш звинувачувати мою іншу сутність у моїх власних слабкостях, але я просто не бачу, як я можу зробити інший вибір. Нічого особистого, але в цій грі може бути лише один переможець. Мені дуже шкода.]
Це... - вислухавши це, Зоріан ледь не розірвав усе повідомлення на шматки від гніву. Весь цей час він відчував провину за її смерть, сподівався, що Червона мантія бреше і є якийсь спосіб повернути їх назад... а виявляється, "Спис Рішучості" планував його підставити?
Але ж ні. Ні, він би не знищив повідомлення. Воно було важливим. Занадто важливим, щоб його викинути.
Він вислухав би повідомлення до самого кінця. Принаймні, він був зобов'язаний Спису Рішучості. Навіть якщо вона спробувала б його зрадити.
[Я не впевнена, що це повідомлення взагалі потрібне. Але якщо петля часу може так легко створювати наші копії, вона, безсумнівно, може так само легко нас знищити. Наш ворог явно має глибокі знання про те, як працює петля часу. Отже, це повідомлення. Сподіваюся, воно не знадобиться, але про всяк випадок я вклала карту, яка вкаже тобі на бази загарбників і - що важливіше - на дослідницький центр часової магії глибоко під Кіорією. Я майже впевнена, що вихід з часової петлі знаходиться саме там - це стародавній артефакт, який називається "Суверенні Ворота". Я впевнена, що ти легко знайдеш його легенду в різних книгах. Рівень безпеки високий, але в кінці цього повідомлення ти знайдеш спосіб отримати доступ до об'єкту безперешкодно. Ворота не відреагували на мене, що б я не робила, але, можливо, вони відреагують на справжнього мандрівника в часі, як ти. В іншому випадку, можливо, вам доведеться знайти "Ключ", щоб відчинити їх. Це погано, оскільки - якщо я правильно витлумачив марення Примарного Змія - Ключ складається з п'яти імператорських скарбів першого ікосійського імператора. Перстень, корона, посох, куля і кинджал. Всі ці речі загублені і, ймовірно, розкидані по всій Місіані. Вам доведеться шукати їх на іншому континенті. Я не думала, що це можливо, навіть за допомогою чогось на кшталт працюючих воріт Бакори, тому не докладала надто багато зусиль, щоб відстежити чутки навколо них...].
Потім була карта підземного світу Кіорії, багато в чому ідентична тій, яку він вже мав, але з різними дірками в його версії, заповненими відповідною інформацією. Насамкінець, матріарх дала йому інформацію про державного інспектора, який мав дозвіл на доступ до дослідницького центру магії часу, щоб перевірити їхню роботу і переконатися, що вони не витрачають державні кошти даремно. За словами матріарха, цей чоловік навіть не був магом і легко видати себе за нього... і саме так вона отримала доступ до цього місця.
Крім заздалегідь підготовленого повідомлення, він більше нічого не дістав з пакета пам'яті. Але, чесно кажучи, це повідомлення було для нього вже занадто. Плани матріарха зрадити його, той факт, що Червона мантія, можливо, вже давно знайшла спосіб піти, все це про Ключ...
Врешті-решт дія зілля закінчилася, і він знову відчув, що його тягне до навколишнього світу. І Заку, і Каелю не терпілося побачити, що він дізнався з пакунка, і Зоріан зробив усе можливе, щоб розповісти їм про свої знахідки. Усе, окрім того, як Спис Рішучості планував його зрадити. Наразі це здавалося надто особистим.
Одностайний висновок полягав у тому, що вони повинні якомога швидше отримати доступ до цього разу магічного дослідницького центру. Відповідно, наступного дня Зоріан здійснить наліт на помешкання державного інспектора, щоб викрасти його посвідчення та все інше, що їм знадобиться для доступу до об'єкта.
***
Через два дні все було готово. Оскільки було б трохи неправдоподібно, щоб державні інспектори складалися з двох підлітків, Зак купив їм обом на чорному ринку зілля-перевертня, яке перетворило їх на непоказних чоловіків середнього віку. Що було... дивно. Незважаючи на це, зі зміненою зовнішністю і з усіма необхідними документами в руках, вони просто увійшли до відповідного міського офісу і зажадали доступу до об'єкту.
Зоріан хвилювався, що "Спису рішучості" шалено пощастило, що хтось звяжетьсч з їхнім нібито начальством, щоб підтвердити їхні накази та особу... але нічого подібного не сталося. Вони навіть не запідозрили, що їх було двоє, тоді як мав бути лише один.
Зак, будучи ідіотом, навіть запитав їх про це. Зоріан збирався стерти їм пам'ять і накричати на нього, але виявилося, що вони не побачили нічого поганого в його питанні.
Жахлива охорона.
"Ви, мабуть, новенькі", - сказав хлопець, що розмовляв з ними. "Це місце постійно перевіряють. Королівська сім'я боїться, що хтось вкраде їхні дорогоцінні "Суверенні ворота", тому вони постійно перевіряють їх. Ось чому навколо так багато охорони. Чесно кажучи, я не розумію, чому дослідники це терплять. Якби я був на їхньому місці, я б відправив цю кляту річ назад до королівської скарбниці, щоб я міг спокійно працювати. Б'юся об заклад, що вони навіть не справжні..."
Після цього їх направили до химерного магічного ліфта на краю мана Колодязя, який спустив їх до об'єкту, про який йшлося. Дорогою вони проїжджали повз різні інші, менш секретні дослідницькі об'єкти - один з озброєних охоронців, що їхав з ними, був балакучим і не міг замовкнути про них. Зак фактично залучив його до розмови, що було приємно, бо дозволяло йому мовчати, не виглядаючи надто грубим.
Інший охоронець був таким же мовчазним, як і Зоріан. Вони вдвох дружньо закотили очі на двох пліткарів, що сиділи поруч, а потім ігнорували один одного протягом усієї поїздки.
Нарешті вони дісталися місця, пройшовши ще два озброєні контрольно-пропускні пункти, які лише глянули на їхні документи, перш ніж впустити їх всередину, і вони нарешті опинилися всередині.
Їх зустріла пара дослідників - один середнього віку, а іншому, на думку Зоріана, не більше 18 років. Вони запропонували провести їм обом екскурсію, і були дуже здивовані, коли ті прийняли пропозицію.
"Нам не часто трапляються інспектори, які дійсно цікавляться нашою роботою", - прокоментував чоловік середнього віку. Він представився Крантіном Кеклосом. "Більшість з них просто хочуть побачити Суверенну браму, щоб переконатися, що вона все ще там і неушкоджена, а потім поїхати якомога швидше".
"О, ми, безумовно, теж хочемо побачити Королівську браму, - посміхаючись, сказав Зак. "Ми просто подумали, що було б цікаво подивитися, що ще у вас тут є".
"Звичайно", - сказав Крантин. "Будьте певні, що ми добре про все подбали. Ми вдячні Короні за те, що вона дозволила нам вивчати такий дивовижний артефакт".
"Ви не вірите, що це підробка, як вважають інші, - з цікавістю запитав Зоріан.
"Я не впевнений, що це Суверенна брама з історичної легенди, - зізнався Крантин. "Але це, безумовно, справжній артефакт з Епохи Богів".
Протягом наступної години Кранин і Аред (його молодший помічник, який здебільшого дозволяв Крантину брати на себе ініціативу) провели Зака і Зоріана по об'єкту, щоб продемонструвати свою роботу. Зоріан помітив, що Крантин був у повному захваті від того, що провів екскурсію для когось, кого він вважав впливовим, незважаючи на своє стримане ставлення до цього місця. Він хотів більше коштів і підтримки від Корони, і думав, що потурання їм може допомогти йому це отримати.
Об'єкт складався з трьох основних частин. Перша складалася з трьох "чорних кімнат" - перша і найменша була призначена для експериментів над рослинами і тваринами, а дві більші використовувалися для людей. Друга частина була присвячена поєднанню алхімії та часового прискорення різними способами. Нарешті, третя і остання частина була побудована навколо великого чорного куба довжиною близько чотирьох метрів з кожного боку. На боковій стороні куба було заглиблення, схоже на двері, але Крантін пояснив, що їм так і не вдалося його відчинити.
У цих дверях була вирізана дуже знайома геометрична схема - горизонтальна лінія з перевернутим трикутником, що врівноважував її.
"Ось вона, - сказав Крантин, махнувши рукою в бік чорного куба. "Суверенна брама. Незважаючи на легенду, яка її оточує, ми вважаємо, що це якась потужна кімната прискорення часу, а не буквальна брама в інший світ. На жаль, нам так і не вдалося її активувати. Я дуже сподівався, що прийдешнє вирівнювання планет і пов'язане з ним посилення просторової магії може стати ключем до її роботи, але не пощастило. Прикро."
"Дивовижно", - сказав Зак, дивлячись на куб з нерозбірливим виразом на обличчі.
"Так, - погодився Крантин. "Важко повірити, що щось подібне припадало пилом у сімейній скарбниці Новедів незліченними десятиліттями. Якби не щедрість пана Звері, який пожертвував деякі непотрібні артефакти Новедів Короні, хто знає, як довго вони б там нудилися, не виявлені!"
"Так", - холодно сказав Зак, зціпивши зуби. "Який щедрий хлопець, цей Тесен".
"Що ж, - Крантін відкашлявся, усвідомлюючи, що зачепив якийсь нерв, - хоча я з радістю відповім на будь-які ваші запитання, але це все, чим ми тут займаємося. Якби ви..."
Зоріан озирнувся, щоб переконатися, що вони поки що самі, а потім звернувся до свідомості обох дослідників. Хоча і Крантин, і Аред були висококваліфікованими магами, вони спеціалізувалися на магії часу і не мали справжнього ментального захисту. Всього за кілька секунд Зоріан змусив їхній розум впасти в бездумне заціпеніння. Вони залишалися стояти на ногах, і на перший погляд виглядали нормально, але фактично були без свідомості.
Зак підняв брову на їх раптову тишу.
"Ти їх тримаєш?" - запитав він, звертаючись до Зоріана.
"Так", - підтвердив Зоріан. "Отже, ти знаєш, як ми можемо активувати цю штуку? І чи розумно це взагалі робити? Я маю на увазі..."
"Треба спробувати доторкнутися до неї", - сказав Зак.
...так, гаразд. Не схоже, що у Зоріана була краща ідея.
"Але ми повинні зробити це разом", - зауважив Зоріан.
"О, точно - так ми, сподіваюся, обидва активуємо його в один і той самий час. У нас обох однакові маркери, тож це повинно спрацювати, так?"
"Так", - неспокійно погодився Зоріан. Сам він не був у цьому впевнений, але що ще він міг зробити? Якщо матріарх мала рацію, то Червона мантія вже знала про це місце і могла піти звідси, коли забажає. Але часова петля все ще існувала, тож, очевидно, він цього не зробив. Чому? На його місці це зробив би Зоріан.
Йому потрібні були відповіді, які зберігала ця річ.
"На рахунок три", - сказав Зоріан. "Один, два... три!"
Обидва притиснули долоні до діаграми на дверях в ідеальній синхронізації один з одним.
Минуло дві секунди.
"Нічого не відбувається", - поскаржився Зак. "Прокляття..."
"Ні", - насупився Зоріан. Він відчував, як щось тягнеться з куба перед ними, намагаючись отримати доступ до його маркера. Просить... підтвердження? "Я щось відчув. Я не знаю, чи ти відчуваєш свій власний маркер..."
"Не зовсім, ні", - відповів Зак.
"Ну, в будь-якому випадку, я думаю, якщо я просто..."
Він натиснув один з перемикачів на своєму маркері. Таємнича сила, що виходила з куба, негайно кинулася на нього. Усе навколо потемніло.
Зоріан наполовину очікував, що знову прокинеться в Циріні, а Кіріель стрибатиме на ньому і бажатиме доброго раночку.
Але цього не сталося. Замість цього він плив у чорній, безформній порожнечі. І Зак був поруч з ним.
"Ого. Що сталося, - запитав Зак, озираючись навколо. "Де ми?"
"Куб хотів, щоб я дав йому якесь підтвердження, - сказав Зоріан. Тож я сказав "так".
"Яке твоє прохання, Контролере?" - запитав Хранитель.
"Ми можемо покинути це місце?" запитав Зоріан.
"Звичайно, - легко погодився Хранитель. "Ти хочеш зробити це зараз?
Під "піти" ми маємо на увазі повернутися в тіла, з яких нас проектують, - уточнив Зак.
"Відповідь залишається незмінною, - легко відповів Хранитель.
"А як щодо виходу з часової петлі? запитав Зоріан.
"Часову петлю?" - незрозуміло вимовив Хранитель. Його очі на мить спалахнули, перш ніж знову сфокусувалися на них. "Мені шкода, але ворота зачинені".
"Що?" запротестував Зак. "Що, чорт забирай, ти маєш на увазі, коли кажеш "ворота зачинені"?"
"Контролер вже вийшов з часової петлі, - пояснив Вартовий. "Ніхто інший не може вийти."
Запанувала коротка тиша, поки Зак і Зоріан обмірковували це твердження.
"Але я думав, що ми - Контролер", - запротестував Зак.
"Ви і є Контролер", - легко погодився Хранитель.
"Але ти щойно сказав, що Контролер вийшов з часової петлі, - насупився Зоріан.
"Так і є, - підтвердив Хранитель.
"Тоді чому петля часу все ще існує? запитав Зоріан.
"Петля часу не може розірватися, поки Контролер перебуває в ній, - відповів Хранитель.
"Отже, Контролер вийшов з петлі часу, але ти не можеш її розірвати, бо Контролер все ще перебуває в ній? недовірливо запитав Зак. "Ти що, не розумієш, наскільки безглуздо це звучить?"
"Не думаю, що ми маємо справу з розумною істотою, - сказав Зоріан. "Це якесь анімоване заклинання, яке виконує свою функцію і заплуталося в тому, що існує кілька Контролерів, коли повинен існувати лише один. Хранитель, зі скількома людьми ти зараз розмовляєш?"
"Тільки Контролер має доступ до цього місця", - спокійно відповів Хранитель.
"То почекай..." тремтячим голосом промовив Зак. "Ти хочеш сказати..."
"Червона мантія якимось чином обдурив Хранителя, змусивши його думати, що він і є Контролер петлі, - зітхнув Зоріан. "Він вже пішов. І тому більше ніхто не може піти".
"Ворота зачинені, - підтвердив Хранитель.
Ми в дупі.
Кінець 2 Тому
